Рішення № 76609547, 14.09.2018, Господарський суд Черкаської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 вересня 2018 року м. Черкаси справа № 925/469/18

Господарський суд Черкаської області в складі головуючого судді Грачова В.М., при секретарі судового засідання Євтушенко Б.В., за участю представників сторін: позивача – ОСОБА_1 за довіреністю, відповідача – ОСОБА_2 за довіреністю, у відкритому судовому засіданні, в приміщенні суду в м. Черкаси, розглянувши справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Українська агропромислова група» до товариства з обмеженою відповідальністю «Агро-Євро Консалтинг» про стягнення 1642159 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Позивач - товариство з обмеженою відповідальністю «Українська агропромислова група», звернувся в господарський суд з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Агро-Євро Консалтинг» (далі - відповідач) про стягнення, на підставі договору поставки товару № 1220 від 31.03.2017 року, специфікацій № 3 від 29.05.2017, № 4 від 31.05.2017, додаткової угоди № 1 від 05.03.2018 року до цього договору - 1142159 грн. боргу, 500000 грн. штрафу, що разом складає 1642159 грн., та відшкодування понесених судових витрат - 24632 грн. 39 коп. сплаченого судового збору.

Позов мотивований порушенням відповідачем зобов’язання з оплати товару, поставленого йому позивачем по договору поставки № 1220 від 31.03.2017 року.

Ухвалою суду від 22.05.2018 позовну заяву прийнято до розгляду, по ній відкрито провадження у справі № 925/469/18, справу призначено до судового розгляду за правилами загального позовного провадження.

Відповідач в особі свого представника подав 18.07.2018 року письмовий відзив на позов (вх. № 20767, а.с. 41-42), у якому визнав наявність і розмір основного боргу, проте заперечував проти позову повністю з мотивів відсутності у його діях ознак порушення умов договору поставки товару № 1220 від 31.03.2017 року, зазначених позивачем, а відтак – і його прав та законних інтересів. Так, відповідно до умов пунктів 2.1., 9.1. договору, покупець, тобто позивач, здійснює повну (100%) попередню оплату товару шляхом перерахування на поточний рахунок постачальника, тобто відповідача, суму вартості товару на підставі виставленого постачальником рахунку-фактури у термін, вказаний в рахунку-фактурі. Договір набуває чинності з моменту здійснення покупцем попередньої оплати і діє протягом 2017 року до моменту повного виконання сторонами взятих на себе зобов’язань. Відповідач попередню оплату товару не здійснив, у зв’язку з чим договору поставки товару № 1220 від 31.03.2017 року чинності не набув.

Разом з тим, незважаючи на не вчинення відповідачем, як покупцем, передоплати, позивач в період з 29.05. по 16.06.2017 року поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 2224275 грн., на оплату цього товару позивач виставив рахунок № 2212 від 31.05.2017 на суму 814200 грн. Підставою виникнення зобов’язань у цьому рахунку позивачем зазначено договір № 1303 від 15.04.2016, який ними не укладався. По вказаному рахунку відповідач провів оплату отриманого товару на загальну суму 1082116 грн. На решту вартості товару рахунок позивачем не виставлявся, тому строк його оплати не настав, обов’язок оплати у відповідача не виник.

Крім того, додаткова угода № 1 від 05.03.2018 року сторонами укладена до договору, який не набув чинності, зі сторони відповідача підписана директором, який не має повноважень на це, що свідчить про її недійсність.

Позивач в особі свого представника 31.07.2018 за вх. № 22283 подав письмову відповідь на відзив відповідача на позовну заяву, у яких спростовував доводи відповідача, наведені у відзиві, наполягав на задоволенні позову повністю з підстав, заявлених в ньому (а.с. 83-85).

В засіданнях суду позивач в особі свого представника позов, з підстав і в розмірі, викладених у позовній заяві і його письмовій відповіді на відзив, підтримав і просив задовольнити повністю, представник відповідача в засіданнях суду позов не визнала, просила суд закрити провадження у справі в частині вимог про стягнення основного боргу, в частині вимог про стягнення штрафу відмовити з підстав, викладених у письмовому відзиві і запереченні на відповідь на відзив (а.с. 108).

Згідно з ст.ст. 233, 240 ГПК України, у судовому засіданні судом було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні в справі письмові докази та оцінивши їх у сукупності, суд позов задовольняє повністю з таких підстав.

31.03.2017 року позивач - товариство з обмеженою відповідальністю «Українська агропромислова група», як постачальник, і відповідач – товариство з обмеженою відповідальністю «Агро-Євро Консалтинг» в особі директора товариства ОСОБА_3, як покупець, уклали договір № 1220 (далі – Договір), за умовами якого постачальник зобов’язався передати у власність покупця товар, визначений специфікацією, а покупець зобов’язався оплатити і прийняти цей товар. Найменування товару, його ціна, одиниці виміру товару, що підлягає поставці, визначаються у специфікації, яка є невід’ємною частиною цього договору (п.п. 1.1., 1.2. розд. 1 Договору).

У договорі сторони погодили всі його істотні умови і, зокрема. домовились про таке:

п. 2.1. - покупець здійснює повну (100%) попередню оплату товару шляхом перерахування на поточний рахунок постачальника, тобто відповідача, суму вартості товару на підставі виставленого постачальником рахунку-фактури у термін, вказаний в рахунку-фактурі. Покупець про отримання рахунку-фактури постачальника здійснює відповідне підтвердження на примірнику постачальника;

п. 2.3. – заборгованість погашається покупцем у хронологічній послідовності;

п. 9.1. - договір набуває чинності з моменту здійснення покупцем попередньої оплати і діє протягом 2017 року до моменту повного виконання сторонами взятих на себе зобов’язань.

29.05.2017 року сторони договору поставки товару № 1220 від 31.03.2017 року підписали специфікацію № 3 до цього договору, якою погодили умови поставки чергової партії товару, його найменування (карбамід 3102 10 10 10), кількість, загальну ціну – 402675 грн. та умови поставки.

По видатковій накладній № 3278 від 29.05.2017 позивач передав, а відповідач отримав погоджений у специфікації № 3 від 29.05.2017 товар на загальну суму з ПДВ 402675 грн. У видатковій накладній зазначено посилання на договір № 1220 від 31.03.2017 і рахунок № 2183 від 29.05.2017.

31.05.2017 року сторони договору поставки товару № 1220 від 31.03.2017 року підписали специфікацію № 4 до цього договору, якою погодили умови поставки чергової партії товару, його найменування (карбамід 3102 10 10 10), кількість, загальну ціну – 1821600 грн. та умови поставки.

По видатковим накладним № 3305 від 31.05.2017 на суму 407100 грн., № 3323 від 02.06.2017 на суму 207000 грн., № 3338 від 06.06.2017 на суму 407100 грн., № 3416 від 15.06.2017 на суму 400200 грн., № 3417 від 16.06.2017 на суму 400200 грн. позивач передав, а відповідач отримав погоджений у специфікації № 4 від 31.05.2017 товар на загальну суму з ПДВ 1821600 грн. У видаткових накладних зазначено посилання на договір № 1220 від 31.03.2017 і рахунок № 2212 від 31.05.2017.

Платіжними дорученнями № 1097 від 15.06.2017 на суму 100000 грн., № 1232 від 25.07.2017 на суму 50000 грн., № 1257 від 27.07.2017 на суму 5000 грн., № 1270 від 28.07.2017 на суму 100000 грн., № 1581 від 05.09.2017 на суму 50000 грн., № 1340 від 11.09.2017 на суму 127116 грн., № 1359 від 12.09.2017 на суму 200000 грн., № 1503 від 29.09.2017 на суму 100000 грн., № 1627 від 06.10.2017 на суму 17916 грн., № 1626 від 06.10.2017 на суму 82084 грн., № 1867 від 10.11.2017 на суму 100000 грн., № 1954 від 24.11.2017 на суму 100000 грн., № 2151 від 15.12.2017 на суму 50000 грн. відповідач сплатив позивачу всього 1082116 грн. за карбамід згідно рах. № 2212 від 31.05.2017.

05.03.2018 року позивач - товариство з обмеженою відповідальністю «Українська агропромислова група», як постачальник, і відповідач – товариство з обмеженою відповідальністю «Агро-Євро Консалтинг» в особі директора товариства ОСОБА_4, як покупець, уклали додаткову угоду № 1 до договору поставки товару № 1220 від 31.03.2017, за умовами якої погодили, що покупець визнає, що його заборгованість перед постачальником на момент укладення цієї додаткової угоди складає 1142159 грн. і домовились про встановлення строку на погашення цієї заборгованості до 06.04.2018 року включно. Сторони також дійшли згоди, що в разі несвоєчасного погашення покупцем заборгованості перед постачальником у встановлений строк, покупець зобов’язаний сплатити постачальнику штраф у розмірі 500000 грн., сплата штрафу не звільняє покупця від виконання свого обов’язку перед постачальником по погашенню заборгованості по договору № 1220 від 31.03.2017. Підписуючи цю додаткову угоду сторони підтвердили дійсність договору поставки товару № 1220 від 31.03.2017 і запевнили, що жодна із сторін не посилатиметься в майбутньому на недосягнення згоди за істотними умовами договору, як на підставу вважати його неукладеним або недійсним.

За даними бухгалтерського обліку позивача, викладеними у картці рахунку 361 (а.с. 25-28), на підставі договору поставки товару № 1220 від 31.03.2017 позивачем 31.03.2017 року була здійснена поставка товару відповідачу на суму 29250,00 грн., оплата цієї партії товару відповідачем була проведена того ж дня. Наступні партії товару, поставка яких проведена в період з 29.05.2017 по 16.06.2017 року на загальну суму 2224275 грн., відповідачем оплачені в період з 15.06.2017 по 15.12.2017 року частково на загальну суму 1082116 грн., заборгованість складає 1142159 грн.

Зазначена заборгованість визнана відповідачем проте не сплачена в добровільному порядку, вимога позивача про її стягнення та стягнення штрафу за порушення порядку розрахунків є предметом спору у справі, що розглядається.

ОСОБА_5 позивача – товариства з обмеженої відповідальності «Агро-Євро консалтинг» вбачається, що органи управління товариства складаються із загальних зборів засновників і директора, який здійснює керівництво поточною діяльністю товариства (розділ 4 ОСОБА_5).

Відповідно до виписки із Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 15.11.2017 року, керівником (директором) товариства з обмеженої відповідальності «Агро-Євро консалтинг» є ОСОБА_4, від імені юридичної особи товариства мають право вчиняти юридичні дії без довіреності, у тому числі підписувати договори ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_7, обмеження щодо їх представництва не зазначені.

Спірні правовідносини сторін виникли із укладеного ними договору поставки товару № 1220 від 31.03.2017, специфікацій № 3 від 29.05.2017, № 4 від 31.05.2017, додаткової угоди № 1 від 05.03.2018 року до цього договору, вимоги позивача і заперечення відповідача витікають із прав і обов’язків сторін за цим договором, за правовою природою віднесені до договірних зобов’язань поставки, загальні положення про купівлю-продаж визначені параграфом 1 глави 54, особливості поставки - параграфом 3 глави 54 ЦК України, параграфом 1 глави 30 ГК України, загальні положення про правочини визначені розділом IV книги 1 ЦК України, про зобов’язання і договір – розділами І і ІІ книги 5 ЦК України, правові наслідки порушення зобов’язання, відповідальність за порушення зобов’язання - главою 51 ЦК України, розділом V ГК України.

Згідно з ч. 1, ч. 2 п.п. 5, 8 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, примусового виконання обов’язку в натурі, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Статтею 20 Господарського кодексу (ГК) України передбачено право кожного суб'єкта господарювання на захист своїх прав і законних інтересів шляхом, зокрема, присудження до виконання обов’язку в натурі, відшкодування збитків, іншими способами, передбаченими законом. Порядок захисту прав суб'єктів господарювання та споживачів визначається цим Кодексом, іншими законами.

Статтею 3 ЦК України визначено загальні засади цивільного законодавства, якими, зокрема, є: свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність.

Статтями 13 і 14 ЦК України встановлено, відповідно, межі здійснення цивільних прав та загальні засади виконання цивільних обов’язків. Зокрема, і цивільні права і цивільні обов’язки здійснюються (виконуються) в межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Статтею 204 ЦК України встановлено презумпцію правомірності правочину, за змістом якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України, ст.ст. 193, 202 ГК України, зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Відповідно до ч. 1 ст. 598, ч. 1 ст. 599 ЦК України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.

Частина 1 ст. 626 ЦК України визначає договір як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Частинами 1, 2 ст. 712 ЦК України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до частини 1 статті 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

В силу статті 663 ЦК України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з ч.ч. 1, 4 ст. 538 УК України, виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання. Якщо зустрічне виконання обов'язку здійснено однією із сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов'язку, друга сторона повинна виконати свій обов'язок.

Відповідно до ст. 610, ч. 1 ст. 612 ЦК України: порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання; боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Із викладених обставин справи вбачається, що на виконання укладеного з відповідачем договору поставки товару № 1220 від 31.03.2017 року позивач, як постачальник, поставив, а відповідач, як покупець, отримав партії товару в період з 29.05.2017 по 16.06.2017 року на загальну суму 2224275 грн., отримані партії товару відповідачем оплачені в період з 15.06.2017 по 15.12.2017 року частково на загальну суму 1082116 грн., заборгованість складає 1142159 грн., тому вимогу позивача про їх примусове стягнення суд вважає обґрунтованою, доказаною та такою, що підлягає задоволенню.

У зв’язку з простроченням відповідачем строків оплати поставленого товару, позивач також заявив вимогу про стягнення з відповідача, на підставі пункту 3 додаткової угоди № 1 від 05.03.2018 року до договору поставки товару № 1220 від 31.03.2017 року, 500000 грн. штрафу за порушення строків погашення боргу.

При вирішенні спору в частині стягнення спірної суми штрафу суд керується приписами статей 549 - 552, 610-612, 614 ЦК України, статтями 216-218, 229 - 232, 234 ГК України, роз’ясненнями, викладеними в постановах Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» N 14 від 17.12.2013 року, умовами розділу 5 договору поставки товару № 1220 від 31.03.2017 року, пункту 3 додаткової угоди № 1 від 05.03.2018 року до договору поставки товару № 1220 від 31.03.2017 року.

Крім того, суд враховує правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 30.05.2018 року у справі № 191/5077/16-ц, із змісту якого слідує, що положеннями ст. 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов’язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

Таким чином, у разі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за цим договором, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов’язки підлягають виконанню.

Вимога позивача в цій частині позову відповідає наведеним нормам законодавства, умовам договору, встановленим обставинам справи, презумпція правомірності цього правочину і наявність повноважень директора товариства на укладання додаткової угоди № 1 від 05.03.2018 року до договору поставки товару № 1220 від 31.03.2017 року відповідачем не спростовані, тому позовні вимоги, що виникли на підставі цього договору, судом визнаються такими, що також підлягають задоволенню повністю.

Нормами Господарського процесуального кодексу України, зокрема, встановлено, що:

учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається (ч. 1 ст. 43);

кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч. ч. 1, 3 ст. 74);

належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ч. 1 ст. 76);

обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77);

достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ч. 1 ст. 78);

достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ч.ч. 1, 2 ст. 79);

учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду (ч. 1 ст. 80);

суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили (ч.ч. 1, 2 ст. 86).

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 13, ч. 1 ст. 14 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов’язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Таким чином, з урахуванням викладених обставин справи, умов договору та наведених норм законодавства суд надає перевагу доводам позивача, наведеним в обґрунтування позову, заперечення відповідача визнає безпідставними і відхиляє, з урахуванням чого позов визнає обґрунтованим, доказаним і з зазначених у ньому підстав задовольняє повністю.

На підставі статті 129 ГПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню понесені позивачем судові витрати - сплачений судовий збір у розмірі 4361 грн. 52 коп.

Керуючись ст.ст. 129, 233, 236-240, 256 ГПК України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Агро-Євро Консалтинг», код ЄДРПОУ 39500613, місцезнаходження: 18002, Черкаська обл., м. Черкаси, вул. Гоголя, буд. 221 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Українська агропромислова група», код ЄДРПОУ 35429229, місцезнаходження: 01133, м. Київ, бульв. Лесі Українки, буд. 19 - 1142159 грн. боргу, 500000 грн. штрафу, 24632 грн. 39 коп. судових витрат.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного господарського суду через господарський суд Черкаської області протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 21.10.2018 року.

Суддя В.М. Грачов