Рішення № 76609256, 20.09.2018, Господарський суд Рівненської області

Господарський суд Рівненської області

вул. Набережна, 26-А, м. Рівне, 33013

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" вересня 2018 р. м. Рівне Справа № 918/280/18

Господарський суд Рівненської області у складі судді Церковної Н.Ф., при секретарі судового засідання Оліфер С.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження матеріали справи за позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненської області (33028, м. Рівне, вул. 16 Липня, 77, ідентифікаційний код: 13989432) до Приватного акціонерного товариства "Рівнеазот" (33017, м. Рівне-17, ідентифікаційний код: 05607824) про повернення майна,

за участі представників сторін:

від позивача - ОСОБА_1Ю, довіреність від 11 січня 2018 року № 8,

від відповідача - ОСОБА_2, довіреність від 28 грудня 2017 року № 441-юд.

Відповідно до частини 14 статті 8, статті 222 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК України) при розгляді судової справи здійснювалося фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу програмно-апаратного комплексу "Діловодство суду".

Для архівного зберігання оригіналу звукозапису надано диск CD-R, серійний номер Е19624.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

3 травня 2018 року Регіональне відділення Фонду державного майна України по Рівненської області (далі – Відділення) звернулося до Господарського суду Рівненської області з даним позовом, посилаючись на те, що між ним та Відкритим акціонерним товариством "Рівнеазот", правонаступником якого є Приватне акціонерне товариство "Рівнеазот" (далі – Товариство), було укладено нотаріально посвідчені договори купівлі-продажу об'єктів незавершеного будівництва залізобетонної огорожі, артезіанських свердловин, цеху наповнення і зберігання балонів, внутрішньомайданчикових залізничних доріг - виробництва аміаку, що знаходяться за адресою: м. Рівне-17, а саме: договір від 28 грудня 2005 року № 6487, договір від 28 грудня 2005 року № 6488, договір від 29 травня 2006 року № 2288 та договір від 29 травня 2006 року № 2286. За умовами вказаних правочинів відповідач, крім іншого, взяв на себе обов’язок здійснити добудову наведених об'єктів незавершеного будівництва та ввести їх в експлуатацію. Водночас оскільки Товариство вищезазначених взятих на себе обов’язків не виконало, Відділення у жовтні 2016 року звернулося до Господарського суду Рівненської області з позовом до відповідача про розірвання вищенаведених договорів купівлі-продажу. Рішенням Господарського суду Рівненської області від 15 серпня 2017 року у справі № 918/1049/16 вимоги Відділення було задоволено та розірвано наведені укладені з відповідачем угоди. Враховуючи розірвання даних правочинів, Відділення, посилаючись на статті 629, 651 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) та статтю 26 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" (далі – Закон), просило суд зобов’язати Товариство повернути позивачу об’єкти незавершеного будівництва артезіанських свердловин виробництва аміаку, залізобетонної огорожі виробництва аміаку, внутрішньомайданчикових залізничних доріг виробництва аміаку та цеху наповнення і зберігання балонів, корпус 372 виробництва аміаку.

Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 4 травня 2018 року позовну заяву Відділення від 26 квітня 2018 року № 10-07-01695 прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 918/280/18, вирішено розглядати справу в порядку загального позовного провадження та призначено її до розгляду в підготовчому засіданні на 23 травня 2018 року.

18 травня 2018 року через відділ канцелярії та документального забезпечення суду надійшло клопотання відповідача від 18 травня 2018 року № 1009-юд (а.с. 44-46), в якому останній просив суд закрити провадження у даній справі на підставі статті 231 ГПК України. В обґрунтування цього клопотання Товариство посилалося на те, що згідно пункту 6 постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку повернення у державну власність об'єктів приватизації у разі розірвання або визнання недійсними договорів купівлі-продажу таких об'єктів" від 18 січня 2001 року № 32 (далі – Порядок) інвентаризація об'єкта приватизації (крім пакетів акцій), який повертається у державну власність, проводиться інвентаризаційною комісією згідно з Інструкцією по інвентаризації основних засобів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів і документів та розрахунків, затвердженою наказом Мінфіну від 11 серпня 1994 року № 69, станом на день прийняття судом, господарським судом відповідного рішення. Склад інвентаризаційної комісії та порядок її роботи визначаються державним органом приватизації. Результати інвентаризації затверджуються державним органом приватизації.

У той же час відповідач вказав, що Інструкція по інвентаризації основних засобів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів і документів та розрахунків, затвердженою наказом Мінфіну від 11 серпня 1994 року № 69 на час виникнення спірних правовідносин втратила чинність згідно Наказу Міністерства фінансів України від 2 вересня 2014 року № 879 "Про затвердження Положення про інвентаризацію активів та зобов'язань" (далі – Положення).

Відповідно до пункту 7 цього Положення проведення інвентаризації є обов'язковим, зокрема, за судовим рішенням або на підставі належним чином оформленого документа органу, який відповідно до закону має право вимагати проведення такої інвентаризації. У цих випадках інвентаризація має розпочатися у термін та в обсязі, зазначених у належним чином оформленому документі цих органів, але не раніше дня отримання підприємством відповідного документа. Водночас приписами Положення також передбачено, що склад інвентаризаційної комісії та порядок її роботи визначаються державним органом приватизації.

Враховуючи викладене, Товариство зазначило про те, що жодний спір між сторонами не може існувати у зв’язку з тим, що Відділенням не було дотримано вимог Порядку та Положення в частині, зокрема, визначення складу інвентаризаційної комісії, порядку її роботи та строків проведення інвентаризації, що фактично позбавляє відповідача можливості повернути у державну власність спірні об’єкти нерухомості та свідчить про передчасність вимог позивача.

Крім того, в обґрунтування свого клопотання Товариство вказало, що жодних активних дій по виконанню рішення Господарського суду Рівненської області від 15 серпня 2017 року у справі № 918/1049/16 Відділенням вчинено не було.

У той же час при дослідженні матеріалів справи суд дійшов висновку про необґрунтованість вищенаведеного клопотання Товариства про закриття провадження у даній справі та відсутність правових підстав для його задоволення з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо, зокрема, відсутній предмет спору.

Зі змісту нормативних приписів чинного законодавства вбачається, що суд закриває провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК України можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи.

У той же час відповідачем не було доведено належними і допустимими доказами факту припинення існування предмета спору у даній справі в процесі її розгляду, враховуючи, що предметом цього спору є саме вимога Відділення про повернення Товариством у державну власність спірного нерухомого майна.

Більше того, обґрунтовуючи своє клопотання про закриття провадження у справі, відповідач посилався на невчинення позивачем дій щодо, зокрема, визначення складу інвентаризаційної комісії, порядку її роботи та строків проведення інвентаризації. Також Товариство зазначало і про передчасність пред’явлених Відділенням вимог. Разом з тим суд констатує, що вказані посилання фактично свідчать про невизнання Товариством позову Відділення у зв’язку з його передчасністю та відсутністю порушення, оспорювання чи невизнання відповідачем прав позивача, проте ніяким чином не можуть підтверджувати відсутність предмета спору у даній справі в розумінні статті 231 ГПК України.

Відтак, суд дійшов висновку про те, що у задоволенні клопотання Товариства від 18 травня 2018 року № 1009-юд про закриття провадження у справі слід відмовити.

Слід також зазначити, що 18 травня 2018 року через відділ канцелярії та документального забезпечення суду надійшов відзив Товариства на позовну заяву від 17 травня 2018 року № 997-юд (а.с. 47-50), в якому останнє заперечило проти задоволення вимог Відділення з огляду, зокрема, на відсутність остаточного судового рішення у справі № 918/1049/16 у зв’язку з оскарженням відповідачем судових рішень у даній справі до касаційної інстанції. Крім того, Товариство зазначило про те, що згідно частини 11 статті 26 Закону порядок повернення в державну (комунальну) власність об'єктів приватизації в разі розірвання або визнання недійсними договорів купівлі-продажу таких об'єктів затверджується Фондом державного майна України. Проте такий порядок, за посиланнями позивача, вказаним органом у встановленому законом порядку затверджений не був, що свідчить про необґрунтованість вимог Відділення. Також відповідач вказав на те, що Відділенням не було дотримано встановленого законом порядку досудового врегулювання даного спору, в той час як у даному випадку таке досудове врегулювання, на думку позивача, є обов’язковим. Разом з тим у даному відзиві Товариством також було продубльовано посилання, викладені відповідачем у його клопотанні про закриття провадження у справі від 18 травня 2018 року № 1009-юд.

У судовому засіданні 23 травня 2018 року оголошувалася перерва до 20 червня 2018 року.

11 червня 2018 року через відділ канцелярії та документального забезпечення суду надійшла відповідь Відділення на відзив від 7 червня 2018 року № 10-07-02304 (а.с. 63-64), в якій останнє вказало, що рішення Господарського суду Рівненської області від 15 серпня 2017 року у справі № 918/1049/16, залишене без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 5 жовтня 2017 року, на час розгляду даної справи у встановленому законом порядку набрало законної сили. Крім того, позивач зазначив, що за змістом пункту 6 Порядку інвентаризація об'єкта приватизації (крім пакетів акцій), який повертається у державну власність, проводиться інвентаризаційною комісією саме станом на день прийняття судом, господарським судом відповідного рішення, що свідчить про те, що інвентаризація об’єкта, який повертається у державну власність, проводиться за наявності рішення суду про повернення такого об’єкта, яке передує в часі процесу проведення самої інвентаризації.

20 червня 2018 року через відділ канцелярії та документального забезпечення суду надійшли заперечення Товариства на відповідь на відзив від 18 червня 2018 року № 1254-юд (а.с. 66-68), в яких відповідач зазначив, що Порядок є спеціальною нормою по відношенню до Положення, яке закріплює норми загального характеру.

Ухвалою суду від 20 червня 2018 року строк розгляду справи у підготовчому судовому засіданні, з урахуванням ухвали суду про виправлення описки від 18 липня 2018 року, було продовжено до 4 серпня 2018 року включно, а розгляд справи у підготовчому судовому засіданні відкладено на 18 липня 2018 року.

Ухвалою суду від 18 липня 2018 року підготовче засідання, з урахуванням приписів частини 4 статті 116 ГПК України, було відкладено на 6 серпня 2018 року.

3 серпня 2018 року через відділ канцелярії та документального забезпечення суду надійшла заява Відділення від 3 серпня 2018 року № 10-07-03122 (а.с. 94-95), в якій останнє змінило предмет позову та просило суд прийняти рішення, згідно якого Товариству повернути в державну власність об’єкти незавершеного будівництва артезіанських свердловин виробництва аміаку, залізобетонної огорожі виробництва аміаку, внутрішньомайданчикових залізничних доріг виробництва аміаку та цеху наповнення і зберігання балонів, корпус 372 виробництва аміаку. Вказана заява прийнята судом до розгляду.

Ухвалою суду від 6 серпня 2018 року підготовче провадження у справі № 918/280/18 було закрито та призначено її до судового розгляду по суті на 29 серпня 2018 року.

Ухвалою суду від 29 серпня 2018 року розгляд справи по суті було відкладено на 12 вересня 2018 року.

У судовому засіданні 12 вересня 2018 року оголошувалася перерва до 20 вересня 2018 року.

У судовому засіданні 20 вересня 2018 року представник позивача підтримав вимоги, викладені у позовній заяві, з урахуванням заяви від 3 серпня 2018 року № 10-07-03122 про зміну предмета позову, та наполягав на їх задоволенні.

Представник відповідача у цьому судовому засіданні проти задоволення вимог Відділення заперечив з підстав, зазначених у відзиві на позовну заяву від 17 травня 2018 року № 997-юд та запереченнях на відповідь на відзив від 18 червня 2018 року № 1254-юд.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників Відділення та Товариства, перевіривши відповідність наявних у матеріалах справи копій документів оригіналам цих документів, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до частини 4 статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

З матеріалів справи вбачається, що рішенням Господарського суду Рівненської області від 15 серпня 2017 року у справі № 918/1049/16 за позовом Відділення до Товариства про розірвання договорів купівлі-продажу, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 5 жовтня 2017 року у даній справі, вимоги позивача задоволено. Розірвано договір купівлі-продажу об’єкта незавершеного будівництва артезіанських свердловин – виробництва аміаку, що підлягає продажу на аукціоні, від 29 травня 2006 року, укладений між Відділенням та Відкритим акціонерним товариством "Рівнеазот", правонаступником якого є Товариство, посвідчений приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу ОСОБА_3 29 травня 2006 року та зареєстрований у реєстрі за № 2286; розірвано договір купівлі-продажу об’єкта незавершеного будівництва залізобетонної огорожі – виробництва аміаку, що підлягає продажу на аукціоні, від 29 травня 2006 року, укладений між Відділенням та Відкритим акціонерним товариством "Рівнеазот", правонаступником якого є Товариство, посвідчений приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу ОСОБА_3 29 травня 2006 року та зареєстрований у реєстрі за № 2288; розірвано договір купівлі-продажу об’єкта незавершеного будівництва внутрішньомайданчикових залізничних доріг – виробництва аміаку, що підлягає продажу на аукціоні, від 28 грудня 2005 року, укладений між Відділенням та Відкритим акціонерним товариством "Рівнеазот", правонаступником якого є Товариство, посвідчений приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу ОСОБА_3 28 грудня 2005 року та зареєстрований у реєстрі за № 6488; розірвано договір купівлі-продажу об’єкта незавершеного будівництва цеху наповнення і зберігання балонів, корпус 372 виробництва аміаку, що підлягає продажу на аукціоні, від 28 грудня 2005 року, укладений між Відділенням та Відкритим акціонерним товариством "Рівнеазот", правонаступником якого є Товариство, посвідчений приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу ОСОБА_3 28 грудня 2005 року та зареєстрований у реєстрі за № 6487. Вказане судове рішення на час розгляду даного господарського спору у встановленому законом порядку не було скасовано та набрало законної сили.

Цим рішенням було встановлено, що 28 грудня 2005 року між Відділенням (продавець) та Відкритим акціонерним товариством "Рівнеазот" (покупець), правонаступником якого є Товариство, укладено нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу об'єкта незавершеного будівництва внутрішньомайданчикових залізничних доріг - виробництва аміаку.

Цей договір підписаний уповноваженими представниками його сторін, скріплений печатками зазначених юридичних осіб, а також посвідчений приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу ОСОБА_3 28 грудня 2005 року та зареєстрований у реєстрі за № 6488.

За змістом пункту 1.1 цієї угоди продавець зобов'язався передати у власність покупцеві об'єкт незавершеного будівництва - внутрішньомайданчикові залізничні дороги - виробництва аміаку, який розташований за адресою: м. Рівне-17, на земельній ділянці ВАТ "Рівнеазот", що знаходиться в постійному користуванні, а покупець, у свою чергу, – зобов'язався прийняти об'єкт незавершеного будівництва і сплатити за нього ціну відповідно до умов, що визначені в цьому договорі. Ступінь будівельної готовності об'єкта незавершеного будівництва становить 23%.

За пунктом 1.2 договору право власності на об'єкт незавершеного будівництва виникає у покупця з моменту підписання акта приймання-передачі.

11 січня 2006 року між позивачем та покупцем підписано акт передачі об'єкта незавершеного будівництва внутрішньомайданчикових залізничних доріг – виробництва аміаку, за адресою: м. Рівне-17.

Відповідно до пункту 1.5 вищевказаного договору указаний в цьому правочині об'єкт продано з урахуванням ПДВ за 25500 грн. 00 коп.

До обов'язків покупця за цим договором віднесено, зокрема, завершити будівництво та ввести об'єкт в експлуатацію протягом 3 років від дня підписання акта приймання-передачі (пункт 5.3 договору).

Додатковою угодою від 17 грудня 2009 року № 1 до вказаного договору внесено зміни, за якими строк завершення будівництва та введення об'єкта в експлуатацію встановлено до 30 грудня 2012 року.

28 грудня 2005 року між Відділенням (продавець) та Відкритим акціонерним товариством "Рівнеазот" (покупець), правонаступником якого є Товариство, укладено нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу об'єкта незавершеного будівництва цеху наповнення і зберігання балонів, корпус 372 виробництва аміаку.

Цей договір підписаний уповноваженими представниками його сторін, скріплений печатками зазначених юридичних осіб, а також посвідчений приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу ОСОБА_3 28 грудня 2005 року та зареєстрований у реєстрі за № 6487.

За змістом пункту 1.1 даної угоди продавець зобов'язався передати у власність покупцеві об'єкт незавершеного будівництва – цеху наповнення і зберігання балонів, корпус 372 – виробництва аміаку, який розташований за адресою: м. Рівне-17, на земельній ділянці ВАТ "Рівнеазот", що знаходиться в постійному користуванні, а покупець, у свою чергу, – зобов'язався прийняти об'єкт незавершеного будівництва і сплатити за нього ціну відповідно до умов, що визначені в цьому договорі. Ступінь будівельної готовності об'єкта незавершеного будівництва становить 12%.

За пунктом 1.2. договору право власності на об'єкт незавершеного будівництва виникає у покупця з моменту підписання акта приймання-передачі.

11 січня 2006 року між Відділенням та покупцем підписано акт передачі об'єкта державної власності групи Д незавершеного будівництва цеху наповнення і зберігання балонів, корпус 372 виробництва аміаку, за адресою: м. Рівне-17.

Відповідно до пункту 1.5 договору указаний в цьому правочині об'єкт продано з урахуванням ПДВ за 31 000 грн. 00 коп.

До обов'язків покупця за цим договором віднесено, зокрема, завершити будівництво та ввести об'єкт в експлуатацію протягом 3 років від дня підписання акта приймання-передачі (пункт 5.3 договору).

Додатковою угодою від 17 грудня 2009 року № 1 до вказаного договору внесено зміни, за якими строк завершення будівництва та введення об'єкта в експлуатацію встановлено до 30 грудня 2012 року.

29 травня 2006 року між позивачем (продавець) та Відкритим акціонерним товариством "Рівнеазот" (покупець), правонаступником якого є Товариство, укладено нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу об'єкта незавершеного будівництва артезіанських свердловин – виробництва аміаку.

Цей договір підписаний уповноваженими представниками його сторін, скріплений печатками зазначених юридичних осіб, а також посвідчений приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу ОСОБА_3 29 травня 2006 року та зареєстрований у реєстрі за № 2286.

За пунктом 1.1 цієї угоди продавець зобов'язався передати у власність покупцеві об'єкт незавершеного будівництва – артезіанські свердловини – виробництва аміаку, який розташований за адресою: м. Рівне-17, площа ділянки під забудову - 13 525 кв. м., а покупець, у свою чергу, – зобов'язався прийняти об'єкт незавершеного будівництва і сплатити за нього ціну відповідно до умов, що визначені в цьому договорі. Рівень будівельної готовності об'єкта будівництва становить 34%.

Відповідно до пункту 1.2 цього договору право власності на об'єкт незавершеного будівництва виникає у покупця з моменту підписання акта приймання-передачі.

9 червня 2006 року між позивачем та покупцем підписано акт передачі об'єкт незавершеного будівництва – артезіанські свердловини - виробництва аміаку, за адресою: м. Рівне-17. Згідно з пунктом 1.5 зазначеного договору указаний в ньому об'єкт продано з урахуванням ПДВ за 5 000 грн. 00 коп.

До обов'язків покупця за цим правочином віднесено, зокрема, завершити будівництво та ввести об'єкт в експлуатацію протягом 3 років від дня підписання акта приймання-передачі (пункт 5.3 договору).

Додатковою угодою від 17 грудня 2009 року № 1 до вказаного договору внесено зміни, за якими строк завершення будівництва та введення об'єкта в експлуатацію встановлено до 30 грудня 2012 року.

29 травня 2006 року між позивачем (продавець) та Відкритим акціонерним товариством "Рівнеазот" (покупець), правонаступником якого є Товариство, укладено нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу об'єкта незавершеного будівництва залізобетонної огорожі - виробництва аміаку.

Цей договір підписаний уповноваженими представниками його сторін, скріплений печатками зазначених юридичних осіб, а також посвідчений приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу ОСОБА_3 29 травня 2006 року та зареєстрований у реєстрі за № 2288.

За змістом пункту 1.1 цього правочину продавець зобов'язався передати у власність покупцеві об'єкт незавершеного будівництва – залізобетонну огорожу - виробництва аміаку, який розташований за адресою: м. Рівне-17, площа ділянки під забудову - 183 кв. м., а покупець, у свою чергу, – зобов'язався прийняти об'єкт незавершеного будівництва і сплатити за нього ціну відповідно до умов, що визначені в цьому договорі. Рівень будівельної готовності об'єкта будівництва становить 73%.

За пунктом 1.2 наведеної угоди право власності на об'єкт незавершеного будівництва виникає у покупця з моменту підписання акта приймання-передачі.

9 червня 2006 року між Відділенням та покупцем підписано акт передачі об'єкт незавершеного будівництва – залізобетонної огорожі - виробництва аміаку, за адресою: м. Рівне-17.

Відповідно до пункту 1.5 цього договору указаний в ньому об'єкт продано з урахуванням ПДВ за 16 000 грн. 00 коп.

До обов'язків покупця за цим договором віднесено, зокрема, завершити будівництво та ввести об'єкт в експлуатацію протягом 3 років від дня підписання акта приймання-передачі (пункт 5.3 даного правочину).

Додатковою угодою від 17 грудня 2009 року № 1 до вказаного договору внесено зміни, за якими строк завершення будівництва та введення об'єкта в експлуатацію встановлено до 30 грудня 2012 року.

20 травня 2013 року позивач звернувся до відповідача рекомендованим листом № 11-07-01467, в якому повідомив про проведення перевірки виконання умов вищезазначених договорів купівлі-продажу, а також просив надати інформацію та підтверджуючі документи про виконання умов вказаних угод.

Листами від 11 жовтня 2013 року № 07/45, № 07/46, № 07/47 та № 07/48 відповідач повідомив Відділення про те, що на даний час добудова об'єктів незавершеного будівництва є економічно недоцільною, а пов'язані з цим витрати – невиправданими.

Відтак, вказаним судовим рішенням було встановлено, що спірні об'єкти незавершеного будівництва не були добудові та введенні в експлуатацію відповідачем у передбаченому вищенаведеними договорами порядку і строки, а умови цих договорів щодо завершення будівництва об'єктів, що є предметами укладених між сторонами угод купівлі-продажу, відповідачем не виконано.

Враховуючи те, що відповідачем зобов'язання з добудови об'єктів незавершеного будівництва, що є предметами укладених між сторонами договорів купівлі-продажу від 28 грудня 2005 року № 6487, від 28 грудня 2005 року № 6488, від 29 травня 2006 року № 2288, від 29 травня 2006 року № 2286, у встановлений строк виконані не були, суд у вищенаведеному рішенні від 15 серпня 2017 року у справі № 918/1049/16 дійшов висновку про те, що вказані договори підлягають розірванню.

У той же час з матеріалів справи вбачається, що спірні об’єкти нерухомості після розірвання вищенаведених договорів у державну власність Товариством повернуті не були.

Відповідно до частин. 1, 2 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі статтею 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

У відповідності до статті 610 ЦК України, порушенням зобов'язання, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Пунктом 1 частини 1 статті 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору

У відповідності до положень частини другої статті 651 ЦК України, котрі є загальними для розірвання договору, передбачають можливість розірвання договору за рішенням суду на вимогу однієї з сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, установлених договором або законом.

Згідно частини 1 статті 19 Закону України "Про особливості приватизації об'єктів незавершеного будівництва" (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) обов'язковими умовами приватизації об'єктів незавершеного будівництва, крім продажу під розбирання, є, зокрема, встановлення строку завершення будівництва об'єкта незавершеного будівництва.

Частинами 2, 3 статті 19 цього Закону (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що у разі неможливості завершення будівництва в установлені строки за наявності відповідних обґрунтувань строки завершення будівництва можуть бути змінені за рішенням органу приватизації та органу місцевого самоврядування, про що укладається додатковий договір.

У разі невиконання умов, зазначених у цій статті, договір купівлі-продажу підлягає розірванню в установленому законодавством порядку. При цьому покупець, з яким розірвано договір купівлі-продажу, повертає об'єкт приватизації в державну власність за актом приймання-передачі, а також відшкодовує державі збитки, завдані невиконанням умов договору.

Відповідно до частини 5 статті 27 Закону України "Про приватизацію державного майна" (чинного на момент розірвання спірних договорів) на вимогу однієї із сторін договір купівлі-продажу може бути розірвано або визнано недійсним за рішенням суду в разі невиконання іншою стороною зобов'язань, передбачених договором купівлі-продажу, у визначені строки.

Відповідно до частин 9, 10 статті 26 Закону (чинного на час звернення Відділення до суду з даним позовом та розгляду справи) на вимогу однієї із сторін договір купівлі-продажу може бути розірвано, у тому числі за рішенням суду, в разі невиконання іншою стороною зобов'язань, передбачених договором купівлі-продажу, у визначені строки або визнано недійсним за рішенням суду.

У разі розірвання в судовому порядку договору купівлі-продажу у зв'язку з невиконанням покупцем договірних зобов'язань приватизований об'єкт підлягає поверненню в державну (комунальну) власність.

Положеннями пунктів 11.3 договорів від 28 грудня 2005 року № 6487, від 28 грудня 2005 року № 6488, від 29 травня 2006 року № 2288 та від 29 травня 2006 року № 2286 передбачено, що у разі невиконання однією з сторін умов цього договору він може бути змінений або розірваний на вимогу другої сторони за рішенням суду або господарського суду України. У разі розірвання договору за рішенням суду, господарського суду у зв’язку з невиконанням покупцем договірних зобов’язань, об’єкт приватизації підлягає поверненню в державну власність.

Відносини, пов'язані з поверненням у державну власність об'єкта приватизації, відчуженого за результатами його продажу на аукціоні, за конкурсом або шляхом викупу, у разі розірвання договору купівлі-продажу цього об'єкта за рішенням суду у зв'язку з невиконанням умов договору або визнання судом його недійсним, врегульовані Порядком.

У відповідності до пункту 1 вказаного Порядку, об'єкт приватизації повертається до сфери управління державного органу приватизації, що проводив його відчуження за договором купівлі-продажу, для здійснення управління цим об'єктом згідно із законодавством до моменту відчуження його в результаті повторного продажу.

Враховуючи наведені імперативні законодавчі приписи, а також беручи до уваги факт розірвання укладених між сторонами договорів купівлі-продажу від 28 грудня 2005 року № 6487, від 28 грудня 2005 року № 6488, від 29 травня 2006 року № 2288 та від 29 травня 2006 року № 2286 у судовому порядку, суд дійшов висновку про те, що об'єкти незавершеного будівництва залізобетонної огорожі, артезіанських свердловин, цеху наповнення і зберігання балонів, внутрішньомайданчикових залізничних доріг - виробництва аміаку, що знаходяться за адресою: м. Рівне-17, підлягають поверненню позивачу.

Суд зазначає, що статтею 16 ЦК України закріплено перелік способів захисту цивільних прав та інтересів, згідно з яким кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

У розумінні приписів статей 15, 16 ЦК України та статті 20 ГК України, спосіб захисту повинен бути таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням. Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У п. 145 рішення від 15.11.1996 р. у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги ст. 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним".

Таким чином, "ефективний засіб правого захисту" у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату, а тому визначений позивачем предмет позову в повній мірі має забезпечувати захист його порушеного права.

При цьому, метою правосуддя є забезпечення ефективного поновлення порушеного права.

З урахування вищенаведеного, аналізуючи зміст заявлених позивачем вимог, враховуючи встановлені судом обставини, суд дійшов висновку про обґрунтованість пред’явленого Відділенням позову.

У той же час заперечення Товариства проти позову, викладені у відзиві на позовну заяву, стосовно того, що розгляд справи № 918/1049/16 не завершений, не беруться судом до уваги з огляду на наступне.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з частинами 1, 2 статті 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (частина 1 статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Разом з тим з наявної у Єдиному державному реєстрі судових рішень інформації вбачається, що постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 13 червня 2018 року постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 5 жовтня 2017 року та рішення Господарського суду Рівненської області від 15 серпня 2017 року у справі № 918/1049/16, яким розірвано укладені між сторонами договори купівлі-продажу спірного нерухомого майна, було залишено без змін, а касаційну скаргу Товариства – без задоволення.

Заперечуючи проти позову Товариство також посилалося на те, що згідно пункту 6 Порядку інвентаризація об'єкта приватизації (крім пакетів акцій), який повертається у державну власність, проводиться інвентаризаційною комісією згідно з Інструкцією по інвентаризації основних засобів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів і документів та розрахунків, затвердженою наказом Мінфіну від 11 серпня 1994 року № 69, станом на день прийняття судом, господарським судом відповідного рішення. Склад інвентаризаційної комісії та порядок її роботи визначаються державним органом приватизації. Результати інвентаризації затверджуються державним органом приватизації.

У той же час відповідач вказав, що Інструкція по інвентаризації основних засобів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів і документів та розрахунків, затвердженою наказом Мінфіну від 11 серпня 1994 року № 69 на час виникнення спірних правовідносин втратила чинність у зв’язку з прийняттям Положення.

Відповідно до пункту 7 цього Положення проведення інвентаризації є обов'язковим, зокрема, за судовим рішенням або на підставі належним чином оформленого документа органу, який відповідно до закону має право вимагати проведення такої інвентаризації. У цих випадках інвентаризація має розпочатися у термін та в обсязі, зазначених у належним чином оформленому документі цих органів, але не раніше дня отримання підприємством відповідного документа. Водночас приписами Положення також передбачено, що склад інвентаризаційної комісії та порядок її роботи визначаються державним органом приватизації.

Враховуючи викладене, Товариство зазначило про те, що Відділенням не було дотримано вимог Порядку та Положення в частині, зокрема, визначення складу інвентаризаційної комісії, порядку її роботи та строків проведення інвентаризації, що фактично позбавляє відповідача можливості повернути у державну власність спірні об’єкти нерухомості та свідчить про передчасність вимог позивача.

Проте дані посилання також не беруться судом до уваги з огляду на те, що такі твердження стосуються умов та порядку фактичного виконання судового рішення про повернення об’єктів нерухомого майна у державну власність, а не предмету спору у даній справі. Крім того, як вже було зазначено, за змістом пункту 6 Порядку інвентаризація об'єкта приватизації (крім пакетів акцій), який повертається у державну власність, проводиться інвентаризаційною комісією саме станом на день прийняття судом, господарським судом відповідного рішення, що свідчить про те, що інвентаризація об’єкта, який повертається у державну власність, проводиться за наявності рішення суду про повернення такого об’єкта, яке передує в часі процесу проведення самої інвентаризації.

Разом з тим суд констатує, що відповідно до частини 9 статті 27 Закону України "Про приватизацію державного майна", чинного на момент розірвання спірних договорів, у разі розірвання в судовому порядку договору купівлі-продажу у зв'язку з невиконанням покупцем договірних зобов'язань приватизований об'єкт підлягає поверненню у державну власність, включаючи земельну ділянку.

Порядок повернення в державну власність об'єктів приватизації в разі розірвання або визнання недійсними договорів купівлі-продажу таких об'єктів затверджується Кабінетом Міністрів України."

Згідно з пунктами 1, 2 Порядку останній регулює відносини, пов'язані з поверненням у державну власність об'єкта приватизації, відчуженого за результатами його продажу на аукціоні, за конкурсом або шляхом викупу, у разі розірвання договору купівлі-продажу цього об'єкта за рішенням суду у зв'язку з невиконанням умов договору або визнання судом його недійсним.

Об'єкт приватизації повертається до сфери управління державного органу приватизації, що проводив його відчуження за договором купівлі-продажу (далі - державний орган приватизації), для здійснення управління цим об'єктом згідно із законодавством до моменту відчуження його в результаті повторного продажу.

У разі повернення у державну власність пакета акцій вносяться зміни до реєстру власників акцій акціонерного товариства, пакет акцій якого повертається у державну власність або здійснюються відповідні операції зберігачем акцій та/або депозитарієм, та приймається рішення щодо його повторного продажу.

Якщо у державну власність повертаються інші об'єкти приватизації, проводиться:

- інвентаризація та оцінка об'єкта;

- приймання його державним органом приватизації;

-прийняття державним органом приватизації рішення про повторний продаж поверненого у державну власність об'єкта приватизації.

Таким чином, вищенаведені частиною 9 статті 27 цього Закону норми та Порядок регулюють не порядок виконання судових рішень про зобов'язання покупця повернути продавцю - органу приватизації об'єкт купівлі-продажу у разі розірвання в судовому порядку договору купівлі-продажу цього об'єкту, а подальші дії органу приватизації з повернення у державну власність цього об'єкта після передачі останнього йому, як стягувачу у виконавчому провадженні, органом ДВС, а саме: інвентаризація та оцінка об'єкта; приймання його державним органом приватизації до сфери свого управління для здійснення управління цим об'єктом та прийняття ним рішення про повторний продаж поверненого у державну власність об'єкта приватизації. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 22 березня 2018 року у справі № 910/30495/15.

Також судом не беруться до уваги посилання Товариства на недотримання Відділенням обов’язкового досудового врегулювання даного спору як на підставу для відмови в задоволенні вимог позивача з огляду на те, що відповідачем не було наведено суду жодного нормативно-правового обґрунтування таких тверджень з посиланням на конкретні законодавчі норми. Суд також визнає необґрунтованими посилання відповідача на невчинення Відділенням заходів, пов’язаних з виконанням судового рішення у справі № 918/1049/16, оскільки дії позивача при виконанні судового рішення у вищенаведеній справі не можуть свідчити про необґрунтованість його позовних вимог у справі № 918/280/18. Суд також звертає увагу Товариства на те, що спір між сторонами у справі № 918/1049/16 носив немайновий характер, відтак судове рішення у цій справі не передбачало вчинення заходів з його виконання, у тому числі примусового, а судовий наказ на розірвання спірних договорів не видавався.

Згідно зі статтею 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до статті 74 ГПК України Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.

Статтею 76 ГПК України встановлено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до статті 78 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Згідно статті 79 ГПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Положеннями статті 86 ГПК України унормовано, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Судом також враховано, що за змістом нормативних приписів чинного законодавства у рішенні про вчинення певних дій або про припинення певних дій у судовому рішенні зазначається відповідний припис, наприклад: "Такому-то звільнити таке-то приміщення (із зазначенням його найменування, місцезнаходження згідно з поштовою адресою, площі)", "Такому-то припинити такі-то дії, які перешкоджають доступу такого-то у приміщення (із зазначенням тих же даних про приміщення)", строк виконання відповідних дій та/або про видачу наказу про примусове виконання рішення.

Аналогічна правова позиція викладена у пункті 9.10 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23 березня 2012 року № 6 "Про судове рішення".

З огляду на вищезазначене, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача, у зв’язку з чим позов Відділення, з урахуванням заяви про зміну предмета позову від 3 серпня 2018 року № 10-07-03122, підлягає задоволенню.

Згідно частини 1 статті 129 ГПК України судовий збір покладається на відповідача у зв’язку із задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 129, 237-241 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Приватному акціонерному товариству "Рівнеазот" (33017, місто Рівне-17, ідентифікаційний код: 05607824) повернути в державну власність об’єкт незавершеного будівництва артезіанських свердловин виробництва аміаку, який знаходиться за адресою: 33017, м. Рівне-17 за актом приймання-передачі Регіональному відділенню Фонду державного майна України по Рівненській області (33028, місто Рівне, вулиця 16 Липня, будинок 77, ідентифікаційний код: 13989432).

3. Приватному акціонерному товариству "Рівнеазот" (33017, місто Рівне-17, ідентифікаційний код: 05607824) повернути в державну власність об’єкт незавершеного будівництва залізобетонної огорожі виробництва аміаку, який знаходиться за адресою: 33017, м. Рівне-17 за актом приймання-передачі Регіональному відділенню Фонду державного майна України по Рівненській області (33028, місто Рівне, вулиця 16 Липня, будинок 77, ідентифікаційний код: 13989432).

4. Приватному акціонерному товариству "Рівнеазот" (33017, місто Рівне-17, ідентифікаційний код: 05607824) повернути в державну власність об’єкт незавершеного будівництва внутрішньомайданчикових залізничних доріг виробництва аміаку, який знаходиться за адресою: 33017, м. Рівне-17 за актом приймання-передачі Регіональному відділенню Фонду державного майна України по Рівненській області (33028, місто Рівне, вулиця 16 Липня, будинок 77, ідентифікаційний код: 13989432).

5. Приватному акціонерному товариству "Рівнеазот" (33017, місто Рівне-17, ідентифікаційний код: 05607824) повернути в державну власність об’єкт незавершеного будівництва цеху наповнення і зберігання балонів, корпус 372 виробництва аміаку, який знаходиться за адресою: 33017, м. Рівне-17 за актом приймання-передачі Регіональному відділенню Фонду державного майна України по Рівненській області (33028, місто Рівне, вулиця 16 Липня, будинок 77, ідентифікаційний код: 13989432).

6. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Рівнеазот" (33017, місто Рівне-17, ідентифікаційний код: 05607824) на користь Регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській області (33028, місто Рівне, вулиця 16 Липня, будинок 77, ідентифікаційний код: 13989432) 7 048 (сім тисяч сорок вісім) грн. 00 коп. судового збору.

7. Після набрання рішенням суду законної сили видати накази.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення Господарського суду Рівненської області може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Рівненського апеляційного господарського суду в порядку, встановленому ст.ст. 254, 256 - 259 ГПК України.

Повне рішення складено "21" вересня 2018 року

Суддя Церковна Н.Ф.