Постанова № 76606539, 19.09.2018, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №490/2603/18 19.09.2018

Провадження №22-ц/784/1205/18

Категорія 33 Суддя-доповідач апеляційного суду - Крамаренко Т.В.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 вересня 2018 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого - Крамаренко Т.В.,

суддів - Бондаренко Т.З. Темнікової В.І.,

із секретарем судового засідання - Цуркан І.І.,

за участю: представника позивача - ОСОБА_2, прокурора - Цвікілевич Н.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві цивільну справу за апеляційними скаргами

Державної казначейської служби України

та

Прокуратури Миколаївської області

на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 23 травня 2018 року, ухваленого під головуванням судді - Подзігун Г.В. в приміщенні того ж суду по цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до Державної казначейської служби України за участю третіх осіб - Головного управління Національної поліції в Миколаївській області, прокуратури Миколаївської області, Комунального підприємства Миколаївської міської ради «Миколаївська ритуальна служба» про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду,

в с т а н о в и л а:

В квітні 2018 року ОСОБА_3 звернувся з позовом Державної казначейської служби України про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду.

Позивач зазначав, що з 1 січня 2013 року по 1 січня 2015 року був депутатом VI скликання Миколаївської міської ради, входив до складу постійної комісії міської ради з питань управління комунальною власністю міста та працював на посаді директора Комунального підприємства Миколаївської міської ради «Миколаївська ритуальна служба» (далі КП ММР «Миколаївська ритуальна служба»).

26 квітня 2013 року слідчим управлінням ГУМВС України в Миколаївській області внесено відомості до ЄРДР за № 12013160080000076, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 368 КК України та розпочато досудове розслідування відносно нього.

17 травня 2013 року о 12 го.20 хв. ОСОБА_3 було затримано біля буд. № 71 по вул. Пушкінській у м. Миколаєві та доставлено в ізолятор тимчасового тримання, а 18 травня 2013 року йому повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 368 КК України.

20 травня 2013 року ухвалою слідчого судді Центрального районного суду м. Миколаєва відносно позивача застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою у СІЗО УПС в Миколаївській області та визначено розмір застави у сумі 300 000,00 грн.

24 травня 2013 року ухвалою того ж суду ОСОБА_3 відсторонено від займаної посади директора КП ММР «Миколаївська ритуальна служба».

17 липня 2013 року начальником відділу прокуратури Миколаївської області затверджено обвинувальний акт.

Вироком Заводського районного суду м. Миколаєва від 22 березня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 21 червня 2017 року, ОСОБА_3 виправдано на підставі п.2 ч.1 ст. 284 КПК України - за відсутністю складу кримінального правопорушення.

ОСОБА_3 вважає, що внаслідок незаконного затримання, притягнення до кримінальної відповідальності, тримання під вартою, незаконного перебування під слідством та судом, незаконного проведення в ході розслідування обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно та інших незаконних дій, був незаконно обмежений у праві на недоторканість приватного життя йому завдано моральної шкоди, а крім того, його було відсторонено від займаної посади, строк якого неодноразово продовжувався ухвалами суду.

Посилаючись на викладене, позивач просив суд стягнути з Державного бюджету України на його користь 136 799, 49 грн. втраченого заробітку за період відсторонення від роботи з червня 2013 року по липень 2014 року та 500 000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 23 травня 2018 року позов ОСОБА_3 задоволено частково. Стягнуто з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України шляхом списання зі спеціального рахунку призначеного для відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду на користь ОСОБА_3 179 076, 30 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди та 136 799, 49 грн. матеріальної шкоди. Вирішено питання про судові витрати.

В апеляційній скарзі Державна казначейська служба України, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просила скасувати рішення та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову.

Прокуратура Миколаївської області в своїй апеляційній скарзі, посилаючись на те, що розмір моральної шкоди визначено невірно, а також на порушення встановленого порядку відшкодування матеріальної шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду щодо втраченого заробітку, просила рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким стягнути з державного бюджету України на користь ОСОБА_3 78 612 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди, у задоволенні інших вимогах відмовити.

У відзивах на апеляційні скарги Головне управління Національної поліції в Миколаївській області просило апеляційні скарги задовольнити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, який приймали участь у справі, дослідивши докази по справі в межах доводів апеляційних скарг та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається і таке встановлено судом, що ОСОБА_3 з 1 серпня 2005 року був начальником КП «Комбінат комунальних підприємств» в подальшому КП ММР «Миколаївська ритуальна служба» (а.с.54).

26 квітня 2013 року слідчим управління МВС України в Миколаївській області до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12013160080000076 внесені відомості про кримінальне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 368 КК України та розпочате досудове розслідування (а.с.23).

17 травня 2013 року о 12 годині 20 хвилин на вулиці Пушкінській у м. Миколаєві біля будинку №71 ОСОБА_3 було затримано та доставлено до ізолятору тимчасового тримання (а.с.42-43).

Цього ж дня ухвалою слідчого судді Центрального районного суду м. Миколаєва надано дозвіл на обшук за місцем проживання позивача, який був проведений слідчим СУ УМВС України в Миколаївській області ( а.с. 32-33).

17 травня 2013 року ухвалою слідчого судді Центрального районного суду м. Миколаєва надано дозвіл на обшук у автомобілі «Mercedes-Benz» E 320 НОМЕР_3, що належить позивачу, який того ж дня проведений слідчим ОВС СУ УМВС України в Миколаївській області (а.с.34-38).

18 травня 2013 року ухвалою слідчого судді Центрального районного суду м. Миколаєва накладено арешт на автомобіль «Mercedes-Benz» E 320 2003 року випуску, р/н НОМЕР_3; автомобіль ГАЗ 3309 2008 року випуску, р/н НОМЕР_1; автомобіль ГАЗ №32212008 року випуску, р/н НОМЕР_4;автобус ПАЗ 672 1983 року випуску, р/н НОМЕР_5; автобус ЛАЗ 695Н 1989 року випуску, р/н НОМЕР_2; квартиру АДРЕСА_1; грошові кошти у сумі 13541 грн. та 1550 доларів США, вилучені під час обшуку автомобілю «Mercedes-Benz» E 320 2003 року випуску, р/н НОМЕР_3 (а.с.39)

20 травня 2013 року ухвалою слідчого судді Центрального районного суду м. Миколаєва до позивача застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою у СІЗО УПС в Миколаївській області та визначено розмір застави у розмірі 300 000 грн., яка ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 27 травня 2013 року змінена в частині розміру застави до 84 080 грн. (а.с.40-41).

24 травня 2013 року ухвалою того ж суду ОСОБА_3 відсторонено від займаної посади директора КП ММР «Миколаївська ритуальна служба» (а.с.47.).

В подальшому ухвалами суду від 9 серпня 2013 року, 6 листопада 2013 року, 31 січня 2014 року та 1 квітня 2014 року було продовжено відсторонення позивача від вищезазначеної посади (а.с.50-53).

У зв'язку з чим, на виконання вказаних ухвал, розпорядженням Миколаївського міського голови від 3 червня 2013 року №83рк, а в подальшому наказами КП ММР «Миколаївська ритуальна служба» ОСОБА_3 було відсторонено від посади директора цієї установи.

18 травня 2013 року ОСОБА_3 було повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 368 КК України (а.с.44-46).

17 липня 2013 року начальником відділу прокуратури Миколаївської області відносно ОСОБА_3 затверджено обвинувальний акт та направлено до суду (а.с.62).

Вироком Заводського районного суду м. Миколаєва від 22 березня 2016 року ОСОБА_3 виправдано за відсутністю складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 с. 368 КК України (а.с.12-16).

21 червня 2017 року ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області апеляційну скаргу прокурора відділу прокуратури Миколаївської області залишено без задоволення, а вирок Заводського районного суду м. Миколаєва залишено без змін (а.с.17-22).

Отже, наведене свідчить проте, що з 17 травня 2013 року до 21 червня 2017 року ОСОБА_3 незаконно перебував під слідством та судом.

За положеннями статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими способами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Статтею 56 Конституції України закріплено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ним своїх повноважень.

Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина перша статті 15 ЦК України).

Частиною другою статті 16 ЦК України встановлено способи захисту цивільних прав та інтересів судом, до яких належать й інші способи відшкодування шкоди.

Положеннями частин першої, другої, сьомої статті 1176 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.

Шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян, підлягає відшкодуванню на підставі Закону України від 1 грудня 1994 року № 266/94-ВР «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі - Закон № 266/94-ВР).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 цього Закону право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає в тому числі і у випадку постановлення виправдувального вироку суду.

Згідно зі статтею 3 Закону № 266/94-ВР у разі незаконного засудження громадянинові відшкодовується, зокрема, заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій та моральна шкода.

Відшкодування шкоди в таких випадках провадиться за рахунок коштів державного бюджету (стаття 4 Закону № 266/94-ВР).

Частинами першою та другою статті 12 Закону № 266/94-ВР передбачено, що розмір заробітку та інших грошових доходів, які громадянин втратив внаслідок незаконних дій, залежно від того, який орган провадив слідчі (розшукові) дії чи розглядав справу, у місячний термін з дня звернення громадянина визначають відповідні органи, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратура і суд, про що виносять постанову (ухвалу). Якщо кримінальне провадження закрито судом при розгляді кримінальної справи в апеляційному або касаційному порядку, зазначені дії провадить суд, що розглядав справу у першій інстанції.

У разі незгоди з винесеною постановою (ухвалою) про відшкодування шкоди громадянин відповідно до положень цивільного процесуального законодавства може оскаржити постанову до суду, а ухвалу суду - до суду вищої інстанції в апеляційному порядку.

Порядок застосування Закону № 266/94-ВР визначено Положенням, затвердженого наказом Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України та Міністерства фінансів України від 04 березня 1996 року № 6/5/3/41, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 6 березня 1996 року за № 106/1131, пунктом 6 якого встановлено, що суд, одночасно з копією виправдувального вироку, який набрав законної сили, направляє громадянинові повідомлення, в якому роз'яснює, куди і протягом якого терміну можна звернутися за відшкодуванням шкоди і поновленням порушених прав. Повідомлення складається за формою, що встановлена в додатку до цього Положення. У повідомленні зазначається перелік тільки тих вимог, на які цей громадянин має право претендувати.

Згідно з пунктами 11, 12 Положення для визначення розміру заробітку та інших грошових доходів, які громадянин втратив внаслідок незаконних дій, громадянин протягом шести місяців після направлення йому повідомлення може звернутися: при винесенні виправдувального вироку або закритті справи судом першої інстанції чи в касаційному або наглядному порядку - до суду, який розглядав справу по першій інстанції.

У місячний термін з дня звернення громадянина суд витребовує від відповідних державних та громадських організацій усі необхідні документи, що мають значення для визначення розміру завданої шкоди, і виносить передбачену частиною першою статті 12 Закону № 266/94-ВР ухвалу. Пункт 12 Положення містить вимоги щодо змісту такої ухвали. У разі незгоди з винесеною ухвалою суду громадянин має право оскаржити її до суду вищої інстанції в касаційному порядку.

Отже, чинним законодавством чітко визначено порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду.

Оскільки позивача було незаконно відсторонено від посади, що є обмеженням його права, то шкода, завдана внаслідок такої процесуальної дії підлягає відшкодуванню. Право на таке відшкодування виникає в силу прямої вказівки закону (стаття 1176 ЦК, стаття 1 Закону № 266/94-ВР).

Обов'язок роз'яснити особі порядок поновлення її порушених прав чи свобод та відшкодування завданої шкоди у разі ухвалення виправдувального вироку покладається на суд, який повинен здійснити це шляхом направлення громадянинові повідомлення одночасно з копією виправдувального вироку, який набрав законної сили. При цьому в повідомленні має бути зазначено, куди і протягом якого терміну можна звернутися за відшкодуванням шкоди і поновленням порушених прав.

Такий обов'язок щодо роз'яснення ОСОБА_3 порядку поновлення його порушених прав на відшкодування шкоди не було виконано, однак вказані обставини не є підставою для відмови у захисті його порушених прав.

Законом установлено, що визначення розміру середнього заробітку, який громадянин втратив внаслідок незаконних дій, у разі ухвалення виправдувального вироку здійснює суд, про що виносить відповідну ухвалу.

Оскільки Закон № 266/94-ВР не містить вимог щодо процесуальної форми документа, з яким особа має звернутися до суду за захистом свого порушеного права, то таким способом захисту в силу положень статей 15, 16 ЦК України може бути, зокрема, звернення до суду з відповідною позовною заявою.

Така правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13 червня 2018 року у справі № 755/13879/16-ц у якій касаційний суд базував свої висновки виходячи з закріпленого статтею 6 Конвенції права на доступ до суду, яке може бути ефективним лише у разі наявності у особи чіткої фактичної можливості оскарження діяння, що становило втручання у її права.

У даній справі, позивач з дотриманням вищезазначених вимог закону на захист свого порушеного права звернувся у належний спосіб із позовом до суду.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» зазначив: фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з […] питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів [...]»

Вирішення вимог про відшкодування майнової та моральної шкоди вирішується судом в однаковому порядку в ухвалі, що приймається згідно із частиною першою статті 12 Закону № 266/94-ВР.

Зазначений правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду України від 24 квітня 2017 року, справа № 6-2885цс16.

Згідно із ч. ч. 5, 6 ст. 4 Закону відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

При визначенні розміру моральної шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, суд повинен визначити ступінь страждань, заподіяних громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами співмірності, розумності, справедливості.

Європейський суд з прав людини зауважив, що оцінка моральної шкоди за своїм характером є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, § 62, ЄСПЛ від 12 липня 2007 року).

Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш аніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення.

Згідно з частинами другою, третьою статті 13 Закону розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Тобто, законом прямо передбачено, що розмір відшкодування моральної шкоди повинен визначатися судом із врахуванням мінімального розміру заробітної плати.

Вищевикладене дає підстави для висновку, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподаткованого мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи, при цьому, визначений законом розмір - є мінімальним, який гарантований державою, а суд, виходячи із обставин конкретної справи може визначити і більший розмір відшкодування.

З урахуванням положень вказаних вище норм, повно та всебічно встановивши обставини справи, суд дійшов правильного висновку про те, що позивач має право на відшкодування заподіяної йому матеріальної шкоди, що полягає у втраченому заробітку за період відсторонення від займаної посади - директора КП ММР «Миколаївська ритуальна служба» з червня 2013 року по липень 2014 року та моральної шкоди за період незаконного перебування під слідством та судом, починаючи з 17 травня 2013 року до 21 червня 2017 року.

Разом з тим, суд визначаючи розмір втраченого заробітку у розмірі 136 799,49 грн, розрахований позивачем за період відсторонення його від займаної посади не звернув уваги, що згідно довідки КП ММР «Миколаївська ритуальна служба» у період з червня 2013 року по липень 2014 року ОСОБА_3 фактично було отримано 28 109,75 грн. заробітку (а.с.61, зв.62).

Таким чином, втрачений заробіток, який підлягає стягненню на користь ОСОБА_3 за період відсторонення його від посади становить 108 689,74 грн. (136 799,49 грн. - 28 109,75 грн. ).

За таких обставин, рішення суду в частині стягнення на підставі п. 1 ч.1 ст. 376 ЦПК України в частині розміру стягнення матеріальної шкоди на користь ОСОБА_3 підлягає зміні з 136 799,49 грн. до 108 689,74 грн.

Доводи апеляційної скарги прокуратури стосовно порушення позивачем встановленого порядку відшкодування матеріальної шкоди та звернення із позовом не до того суду, який постановив виправдувальний вирок на увагу не заслуговують, оскільки спростовуються викладеним вище висновком Великої Палати Верховного Суду.

До того ж, відповідно до ч. 4 ст. 28 ЦПК України позови, пов'язані з відшкодуванням шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, можуть пред'являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача.

Позивач зареєстрований та проживає в квартирі АДРЕСА_1, що територіально відноситься до Центрального району м. Миколаєва та є територією Центрального районного суду м. Миколаєва.

Тому, позивач користуючись передбаченим законом правом на відшкодування шкоди, звернувся із даним позовом до суду за своїм місцем проживання.

Посилання Державної казначейської служби України в апеляційній скарзі на те, що за відшкодуванням втраченого заробітку відповідальність повинно нести КП ММР «Миколаївська ритуальна служба» є безпідставними, оскільки таке відшкодування провадиться за рахунок державного бюджету (Закон №266/94-ВР).

Що стосується вимог щодо стягнення моральної шкоди то колегія погоджується з висновком суду з доведеності спричинення моральної шкоди та розміру суми, стягнутої судом на її відшкодування.

З матеріалів справи вбачається, що позивач перебував під слідством та судом з 17 травня 2013 року (час затримання) по 21 червня 2017 року (набрання виправдувальним вироком законної сили).

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_3 та стягуючи на його користь 179076, 30 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції виходив із того, що вказаний розмір моральної шкоди відповідає обставинам справи, глибині та тривалості моральних страждань позивача, пов'язаних з характером пред'явленого йому звинувачення, що призвело до зміни в організації його життя та докладання додаткових зусиль для відновлення морального стану та ділової репутації, оскільки позивач незаконно перебував під слідством та судом 48 місяців 3 дні,

Розмір відшкодування моральної шкоди суд встановив в мінімальних межах, визначених Законом, з розрахунку одного розміру мінімальної заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом, станом на час розгляду справи, з врахуванням встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» розміру мінімальної заробітної плати, який становить 3723,00 грн., складає - 179 076, 30 грн. : 178 704 грн. (48 повний місяць х 3723 грн.) + 372,30 грн. (3723,00 грн.: 30 днів х 3 дні).

Доводи апеляційних скарг про те, що для визначення розміру відшкодування позивачу моральної шкоди як розрахункову величину необхідно брати не мінімальну заробітну плату, а прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня 2018 року - 1762 грн. не можуть бути прийняти до уваги з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 6 грудня 2016 року, на який посилається заявник апеляційній скарзі, мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1600 гривень.

Оскільки, відшкодування моральної шкоди заподіяної позивачу не є його посадовим окладом, заробітною платою чи іншою виплатою, а відтак, підстави для застосування наведеної норми до спірних правовідносинах відсутні.

Виходячи з меж апеляційної скарги, підстави для зміни рішення суду в цій частині відсутні.

На підставі п. 6 ч. 3 ст. 141 ЦПК України судові витрати за подання апеляційних скарг - прокуратурою Миколаївської області та Державною казначейською службою України підлягають компенсації за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, пропорційно до задоволених вимог - 21% у розмірі по 652,93 грн. (3109,19 грн. : 100 х 21) кожному.

Керуючись статтями 367, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, колегія суддів

п о с т а н о в и л а:

Апеляційні скарги Державної казначейської служби України та прокуратури Миколаївської області задовольнити частково.

Рішення Центрального районного суду року м. Миколаєва від 23 травня 2018 року в частині розміру стягнення матеріальної шкоди з Державного бюджету України на користь ОСОБА_3 змінити, зменшивши суму з 136 799,49 грн. до 108 689,74 грн.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Судові витрати за подання апеляційних скарг - прокуратурою Миколаївської області та Державною казначейською службою Україниу розмірі по 652,93 грн. кожному компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складання повного її тексту до Верховного Суду у порядку та випадках, передбачених статтею 389 ЦПК України.

Головуючий: Т.В. Крамаренко

Судді: Т.З. Бондаренко

В.І. Темнікова

Повний текст постанови складено 21 вересня 2018 року.