Постанова № 76605752, 11.09.2018, Апеляційний суд Харківської області

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 вересня 2018 року

м. Харків

Справа №644/6260/16-ц

Провадження № 22ц/790/2070/18

Апеляційний суд Харківської області в складі колегії суддів:

головуючого - Бровченко І.О.

суддів - Кіся П.В., Яцини В.Б.,

за участю секретаря - Прокопчук І.В.,

імена (найменування) сторін:

позивач - ОСОБА_1

відповідач - ОСОБА_2

інші учасники справи:

треті особи - Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради, законний представник малолітньої ОСОБА_3 - ОСОБА_2

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 16 січня 2018 року у складі судді Черняка В.Г. за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради, законний представник малолітньої ОСОБА_3 - ОСОБА_2, про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, визнання майна, набутого за час проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу спільним майном, визнання права власності на частку у спільному майні,

в с т а н о в и в:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, визнання майна, набутого за час проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу спільним майном, визнання права власності на частку у спільному майні.

21 березня 2017 року позивачем ОСОБА_1 було уточнено позовні вимоги, згідно з якими позивач просить суд встановити факт спільного проживання однією сім'єю та перебування у фактичних шлюбних відносинах і ведення спільного господарства між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 без реєстрації шлюбу в період з 2006 по 2011 рік; визнати нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1, спільним майном, набутим за час фактичних шлюбних відносин ОСОБА_1 та ОСОБА_2; визнати право власності на 1/2 частку у спільному майні, що нажито за час фактичних шлюбних відносин ОСОБА_1 та ОСОБА_2, а саме квартири АДРЕСА_1, за ОСОБА_1

В процесі судового розгляду до участі у справі залучено у якості третьої особи Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради, також залучено законного представника малолітньої ОСОБА_3 - ОСОБА_2

Позовна заява мотивована тим, що в період з 2006 року по 2011 рік він з відповідачем ОСОБА_2 перебував у фактичних шлюбних відносинах, вели спільне господарство, мали спільний бюджет. За час спільного проживання сторін та перебування у фактичних шлюбних відносинах, була придбана квартира АДРЕСА_1 Квартира була придбана у 2008 році за Договором про дольову участь у будівництві. На виконання умов договору було внесено 100% оплати вартості квартири в розмірі 60000 доларів США. Грошові кошти, що внесені на оплату вартості квартири були спільно нажитими, в процесі перебування у фактичних шлюбних відносинах. Відповідач на момент придбання квартири не мала відповідного доходу для придбання житла. Після завершення будівництва та введення будинку в експлуатацію, право власності на квартиру було зареєстровано за ОСОБА_2 Таке рішення було прийнято у зв'язку з тим, що позивач мав кредитні зобов'язання перед банком, а тому не хотів реєструвати право власності на свої ім'я.

Позивач та його представник в судовому засідання позов підтримали, просили його задовольнити, надали суду пояснення по суті позову.

Під час судового розгляду справи представники відповідача заперечували проти задоволення позовних вимог у повному обсязі та просили суд відмовити у задоволенні позовних вимог, надали письмові заперечення на позовну заяву.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 16 січня 2018 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради, законний представник малолітньої ОСОБА_3 - ОСОБА_2, про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, визнання майна, набутого за час проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу спільним майном, визнання права власності на частку у спільному майні задоволено у повному обсязі.

Встановлено факт спільного проживання ОСОБА_2 та ОСОБА_1 однією сім'єю без реєстрації шлюбу в період з 2006 по 2011 рік.

Визнано нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1, спільним майном, набутим за час проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в період з 2006 по 2011 рік.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1, як спільного майна набутого за час проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_2

Вирішено питання про судові витрати.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволені позовних вимог, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильного застосування норм матеріального права, невідповідність висновків суду обставинам справи.

Зазначає, що в судовому засіданні вона помилково зазначила про проживання з відповідачем. В силу юридичної неграмотності, вона помилково вважала, що проживала з відповідачем однією сім'єю без реєстрації шлюбу. Сторони зустрічались 4 роки, спільного бюджету не мали. Судом не враховано, що до 2008 року ОСОБА_1 мешкав разом з сином та дружиною, а з вересня 2011 року позивач вже фактично проживав з ОСОБА_4 Спірна квартира придбалась за кошти відповідача ОСОБА_2, які відповідачу надала мати після продажу двох кімнат у гуртожитку. Тобто квартира АДРЕСА_1 придбана за особисті кошти відповідача, які вона отримала від своєї матері. Окрім того, відповідач зазначає, що власником квартири вона стала 02 грудня 2013 року, отже тільки через два роки після припинення проживання однією сім'єю з ОСОБА_1

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Згідно з частинами 1, 4 статті 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до статті 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Заслухавши доповідь судді, пояснення з'явившихся учасників справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.

У частинах першій, другій та п'ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції не відповідає.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач відповідно до вимог ст. 206 ЦПК України визнала позов в частині встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу та враховуючи надані позивачем докази, суд прийшов до висновку, що позов про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, визнання майна, набутого за час проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу спільним майном, визнання права власності на частку у спільному майні, обгрунтований та підлягає задоволенню.

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не погоджується.

З матеріалів справи вбачається, що у судовому засіданні 22 листопада 2017 року ОСОБА_2 надавала пояснення - під час яких заперечувала проти задоволення позову. В подальшому, відповідач визнала сам факт проживання в позивачем, але проти ведення спільного бюджету під час надання пояснень заперечувала. В судовому засіданні 22 листопада 2017 року суд першої інстанції відповідно до положень ч. 4 статті 174 ЦПК України, в редакції на час проведення судового засідання, не перевірив наявність законних підстав для такого визнання та, відповідно до ч.2 ст.174 ЦПК України не роз'яснив відповідачу наслідки відповідної процесуальної дії (т. 2 а.с. 66-74).

22 листопада 217 року розгляд справи було відкладено.

Відповідно до Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» внесено зміни до Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України), який набув чинності 15 грудня 2017 року.

Згідно з пунктом 9 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до частини першої та другої статті 206 ЦПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.

До ухвалення судового рішення у зв'язку з відмовою позивача від позову або визнанням позову відповідачем суд роз'яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи не обмежений представник відповідної сторони у повноваженнях на їх вчинення.

Згідно частини 2 статті 17 ЦПК України заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву.

З заперечень на позовну заяву наданих представниками ОСОБА_2- ОСОБА_5, ОСОБА_6, які згідно довіреності від 24 червня 2017 року надано право визнавати позов, заперечували проти задоволення позовних вимог та просили у задоволені позову відмовити. Крім того, в заперечення представники зазначали, що в провадженні Чугуївського міського суду Харківської області перебувала цивільна справа № 636/765/16-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_7 про визнання права спільної сумісної власності подружжя на майно, що належало дружині та виділення частки майна в натурі. Рішенням суду від 25 серпня 2016 року встановлено, що ОСОБА_1 протягом п'яти років, з вересня 2010 року, по теперішній час перебуває з відповідачем у фактичних шлюбних відносинах. В той же час позивач просить встановити факт проживання однією сімєю без реєстрації шлюбу по 2011 рік.

Разом з тим, ухвалюючи рішення про задоволення позову, в тому числі, і у зв'язку з визнанням позову відповідачем, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що матеріали справи не містять письмової заяви ОСОБА_2 або її представників про визнання позову, в той час як сама відповідач в апеляційній скарзі та в заяві про відмову від визнання обставин заперечує проти ведення спільного господарства. Про визнання нею позову в цій частині в суді першої інстанції не йшлось.

Також колегія суддів звертає увагу на те, що суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні не вказав, чи роз'яснювались відповідачу наслідки такої процесуальної дії, як визнання нею позову, що протирічить вимогам статті 206 ЦПК України.

16 січня 2018 року до закінчення судом дослідження обставин справи представником ОСОБА_2 - ОСОБА_6 було надано текст судових дебатів, в яких було зазначено, що ОСОБА_2, в силу її юридичної неграмотності, помилково вказала про спільне проживання з відповідачем протягом 2006-2011 року. Зазначила, що протягом 2003-2011 років відповідач навчалася в Харківському національному університеті будівництва та архітектури на контрактній основі та знаходилась на утриманні своєї матері. Вона зустрічалась з відповідачем майже 4 роки, але спільного бюджету не мали. Сторони проживали іноді, коли це було потрібно позивачу. Спільним побутом пов'язані не були, спільне господарство не вели. Позивач не приймав участі у спільних витратах, спрямованих на забезпечення життєдіяльності сім'ї. В задоволені позову представник ОСОБА_2 - ОСОБА_6 просила відмовити у повному обсязі (т. 2 а.с. 107-112).

Згідно довіреності від 24 квітня 2017 року ОСОБА_2 уповноважила ОСОБА_6 представляти свої інтереси в суді, для чого надано право в тому числі: подавати та підписувати від її імені заяви, запити, вимоги, прохання, позовні заяви, процесуальні документи, клопотання, скарги; вести від її імені переговори та давати пояснення; брати участь у судових засіданнях, подавати докази, надавати усні та письмові пояснення, в тому числі свої доводи, міркування та заперечення; закінчувати справи миром, визнавати або відмовлятися частково або повністю від позовних вимог (т. 1 а.с. 118).

В судовому засіданні 16 січня 2018 року під час проведення судових дебатів представник ОСОБА_8 - ОСОБА_6 просила суд відмовити у задоволені позову у повному обсязі (т. 2 а.с. 113-115).

З урахуванням зазначеного, висновки суду першої інстанції про визнання відповідачем під час судового розгляду позовних вимог в частині встановлення факту проживання сторін однією сім'єю без реєстрації шлюбу в період з 2006 по 2011 рік не відповідають обставинам справи. Прийнявши визнання позову в цій частині при одночасному запереченні відповідачем ведення спільного господарства, побуту та бюджету, суд першої інстанції невірно застосував ст. 74 СК України та порушив правила прийняття такого визнання згідно ч. 4 ст. 206 ЦПК України.

Відповідно до статті 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.

Пунктом 6 Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 встановлено, що до членів сім'ї належать особи, що постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, але й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв'язках. Обов'язковою умовою для визнання їх членами сім'ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт і т.п.

За положеннями частин першої, другої статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя.

Відповідно до частини першої статті 36 цього Кодексу шлюб є підставою для виникнення прав та обов'язків подружжя.

Разом з тим згідно із статтею 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Статтею 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Отже, проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов'язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно.

Визнання майна таким, що належить на праві спільної сумісної власності жінці та чоловікові, які проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою, відбувається шляхом встановлення факту проживання однією сім'єю, ведення спільного побуту, виконання взаємних прав та обов'язків, тобто між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.

Згідно із частиною четвертою статті 368 ЦК України майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім'ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

Ураховуючи викладене, особам, які проживають однією сім'єю без реєстрації шлюбу, на праві спільної сумісної власності належить майно, набуте ними за час спільного проживання або набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти.

Крім того, для визначення осіб як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, для вирішення майнового спору на підставі статті 74 СК України, суд повинен встановити факт проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу в період, протягом якого було придбано спірне майно.

Рішення обґрунтовують належними і допустимими доказами, про що зазначають у мотивах прийнятого рішення з посиланням на конкретні факти.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено наявними в матеріалах справи доказами, що 29 травня 2008 року між СТ «ЖБК «АВАНТАЖ» та ОСОБА_2, був укладений договір № 5-161/К69 асоційованого членства у споживчому товаристві.

24 грудня 2008 року укладено додаткову угоду № 1 до договору асоційованого членства у споживчому товаристві № 5-161/К69 від 29.05.2008 року, згідно яких ОСОБА_2 приймає участь у діяльності товариства, сплачує визначену долю, а товариство надає ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1

Під час здачі будинку до експлуатації, нумерація будинку змінилась з АДРЕСА_1. Дані обставини сторонами по справі не заперечувались.

26 липня 2012 року між СТ «ЖБК «АВАНТАЖ» та ОСОБА_2 укладена додаткова угода до договору № 5-161/К69 від 29 травня 2018 року, згідно якого сторони керуючись п. 2. 7 договору прийшли взаємної згоди, що розмір паю становить 203252 грн., а цільовий внесок 94148 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що спірна квартира є спільним майном, оскільки набута за час проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в період з 2006 по 2011 рік .

Згідно довідки СП «ЖБК «АВАНТАЖ» (а.с.3 т.2) вартість квартири за умовами договору № 5-161/К69 асоційованого членства у споживчому товаристві сплачувалась різними сумами в період з 30 травня 2008 року і до жовтня 2008 року в загальній сумі 297400 гривень.

За актом від 26 липня 2012 року (а.с.89 т.2) квартира за зазначеним договором № 5-161/К69 асоційованого членства у споживчому товаристві була передана ОСОБА_9 для оформлення правовстановлюючих документів - реєстрації права власності.

В подальшому за договором дарування квартири від 05 листопада 2015 року ОСОБА_2 передала квартиру АДРЕСА_2 у власність своїй малолітній дочці ОСОБА_3

В обґрунтування позовних вимог позивачем надано: фотографії відпочинку; ксерокопію заяви складеної від імені ОСОБА_10 по справі, яка перебувала в провадженні судді Ленінського районного суду м. Харкова; довідка підтверджуюча погашення заборгованості ОСОБА_1 перед ПАТ « ПАТ Укрсоцбанк»; документи щодо руху коштів по рахунку № НОМЕР_1 юридичної особи «Спасское» та довідку начальника дільниці № 63 КП «Жилкомсервіс».

Статтею 12 ЦПК України встановлено, що учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду (ст. 13 ЦПК України).

Відповідно до статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Статтею 78 ЦПК України передбачено, що суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Частиною 3, 4 статті 12 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невченням нею процесуальних дій.

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Разом з тим, матеріали справи не містять належних, допустимих та достатніх доказів підтверджуючих ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання іншого майна в інтересах сім'ї. Вказані обставини під час апеляційного розгляду справи встановлено не було.

Акт від 13 червня 2017 року, затверджений начальником дільниці № 63 КП «Жилкомсервіс», наданий позивачем в обґрунтування позовних вимог, згідно якого ОСОБА_1 з ОСОБА_2 проживав з березня 2011 року по лютий 2011 року у квартир АДРЕСА_3 не стосується предмета доказування, оскільки з позовними вимогами позивач звернувся щодо встановлення факту спільного проживання по 2011 року. В акті не зазначено, на підставі яких доказів встановлена зазначена у них інформація та у зв'язку з чим проводилась відповідна перевірка. Крім того, згідно під час розгляду цивільної справи № 636/765/16-ц Чугуївським міським судом Харківської області було встановлено, що з вересня 2010 року ОСОБА_1 проживав однією сімєю з ОСОБА_4

З приводу копій листа ОСОБА_10, який адресований на адресу Ленінського районного суду м. Харкова по справі № 642/4737/15-ц, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до вимог ст. 229 ЦПК України суд під час розгляду справи повинен безпосередньо дослідити докази у справі: ознайомитися з письмовими та електронними доказами, висновками експертів, поясненнями учасників справи, викладеними в заявах по суті справи, показаннями свідків, оглянути речові докази.

Вказана в поясненнях особа у якості свідка по справі не допитувалась, не була попереджена про кримінальну відповідальність, у зв'язку з чим, копії письмових пояснень не відповідають вимогам щодо належності та допустимості доказу. Крім того, вказані пояснення були направлені на адресу Ленінського районного суду м. Харкова по справі № 642/4737/15-ц

Довідка ПАТ «УкрСиббанк» за 2008 рік про рух коштів та оборот за рахунками ТОВ «Спасское» не є безспірним доказом підтверджуючим наявність у товариства прибутку в 2008 році, не підтверджує безпосередньо прибуток ОСОБА_1 та не підтверджує ведення спільного господарства між сторонами по справі № 644/6260/16-ц.

Наявність в матеріалах справи фотографій свідчать про знайомство сторін і проведення разом вільного часу, але не може доводити спільне проживання, а саме ведення спільного господарства, наявність спільного бюджету

Враховуючи, що суд першої інстанції ухвалив рішення з неправильним застосуванням норм матеріального і порушенням норм процесуального права, оскільки висновки суду не відповідають обставинам справи, тому колегія суддів вважає за необхідне рішення суду скасувати і ухвалити нове рішення про відмову у позові ОСОБА_1 у зв'язку з недоведеністю позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 16 січня 2018 року скасувати, ухвалити нове.

У задоволені позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради, законний представник малолітньої ОСОБА_3 - ОСОБА_2, про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, визнання майна, набутого за час проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу спільним майном, визнання права власності на частку у спільному майні - відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 17 вересня 2018 року.

Головуючий

Судді