Рішення № 76591478, 10.09.2018, Лисичанський міський суд Луганської області

У.н. 423/450/16-ц

Н.п.415/427/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10.09.18 р.

Лисичанський міський суд Луганської області у складі

головуючого судді Фастовця В.М..

з участю

секретаря судового засідання Васильєвої В.М.

представників

відповідача ОСОБА_1, ОСОБА_2,

3-х осіб:

Попаснянської РДА-РДВЦА ОСОБА_3,

Луганської ОДА-ОВЦА ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, та Державної казначейської служби України про стягнення матеріальної та моральної шкоди, компенсації за зруйнований будинок внаслідок бойових дій, 3-і особи – Попаснянська міська рада, Попаснянська районна рада, Попаснянська державна військово-цивільна адміністрація, Луганська обласна державна адміністрація - Луганська обласна військово-цивільна адміністрація, -

в с т а н о в и в :

У лютому 2016 р. позивач звернулась до суду із зазначеним позовом, який у подальшому неодноразово уточнювала (т.1 а.с.1-2, 175-176, 185-187, т.3 а.с.158-161, 212-215), у тому числі щодо заміни в поданому позові первісних відповідачів на державу Україну в особі Кабінету Міністрів України та Державну казначейську службу України, а первісних відповідачів: Попаснянську міську раду, Попаснянську районну раду, Попаснянську районну військово-цивільну адміністрацію, Луганську обласну державну адміністрацію, обласну військово-цивільну адміністрацію на третіх осіб (т.1 а.с.196-197).

В обґрунтування позову посилалась на те, що 03.10.2014, внаслідок бойових дій та проведення АТО на території м.Попасна Луганської області, прямим попаданням снаряду був повністю зруйнований належний їй на праві власності будинок, загальною площею 47,3 кв.м., за адресою: Луганська область, м. Попасна, пров. Ново-Деповський, буд. 23, про що 06.10.2014 був складений комісійний акт, згідно якого внаслідок бойових дій будинок зруйнований повністю, ремонту, відновленню не підлягає, для помешкання не придатний. Органом досудового розслідування Попаснянського РВ ГУМВС в Луганській області 04.10.2014 до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесені відомості про вчинення кримінального правопорушення за ознаками ч.3 ст.258 КК України за фактом пошкодження житлового будинку в ході артобстрілу м.Попасна Луганської області. Також належний позивачу житловий будинок долучено до зведеного реєстру повністю зруйнованих під час проведення АТО об'єктів житлового фонду району. На неодноразові звернення позивача з жовтня 2014 року питання щодо відбудови її будинку або компенсації вартості будинку не вирішується. Посилаючись на положення Закону України «Про боротьбу з тероризмом» щодо відшкодування за рахунок держави шкоди, заподіяної громадянам терористичним актом, а також ч.10 ст. 86 Кодексу цивільного захисту України щодо визначення розміру грошової компенсації за зруйнований житловий будинок, позивач просила суд відшкодувати їй з держави Україна в особі Кабінету Міністрів України за рахунок коштів Державного бюджету України шкоду, заподіяну терористичним актом за пошкоджений житловий будинок, розташований за адресою: Луганська область, м. Попасна, пров. Ново-Деповський, буд. 23, в сумі 827891,9 грн.; відшкодувати їй з Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України за рахунок коштів Державного бюджету України моральну шкоду, заподіяну їй терористичним актом, втратою майна і здоров'я в сумі 680 000 грн.

Визначаючи остаточний розмір позовних вимог, суд виходить із заяви про збільшення розміру позовних вимог від 05 квітня 2018 р. (т.3 а.с.212-215), т.я. 21 квітня 2018 р. позивачкою було подано відповідь на відзив, в якому за змістом ч.1 ст.179 ЦПК України позовні вимоги викладені бути не можуть (т.3 а.с.246-252).

Позивачка в судовому засіданні позовні вимоги підтримала, просила задовольнити. Дала пояснення, аналогічні викладеним у позові та уточненнях. В обґрунтування вимог послалась на пояснення, викладені в позовній заяві та уточненнях до неї. Від передачі права на належну їй земельну ділянку під зруйнованим будинком категорично відмовилася.

Представник відповідача – держави в особі КМУ ОСОБА_6 надала письмові заперечення в яких зазначила, що КМУ не визнає позовні вимоги. На теперішній час відсутній закон чи нормативний акт, який регулює порядок відшкодування шкоди, спричиненої проведенням АТО, не встановлено державний орган, на який покладено обов’язок здійснювати таке відшкодування та механізм визначення розміру відшкодування. Що стосується відшкодування стягнення моральної шкоди, вважає, що позивачем не зазначено з яких міркувань вона виходила, визначаючи розмір шкоди, ніяких доказів щодо нанесення такої шкоди саме КМУ суду не надала. Встановлені у справі обставини та надані докази, не дають підстави зробити висновок, що шкода завдана позивачці внаслідок зруйнування її житлового будинку, завдана саме внаслідок кримінального правопорушення, оскільки ні досудовим слідством ні судом не приймались процесуальні рішення стосовно цього. Просила у задоволенні позову відмовити /т. 2 а.с. 11-13, 36-38/. При обчисленні розміру грошової компенсації позивачка посилається на наказ Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово - комунального господарства України від 01.02.2017 № 14 «Про показники опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України». Зазначений позивачкою нормативний акт не можливо використовувати як доказ підтвердження розміру завданої шкоди. Пред’являючи вимогу до держави про виплату компенсації за зруйноване під час АТО майно, власник цього майна має спочатку, тобто до ухвалення рішення суду, добровільно передати пошкоджений чи зруйнований внаслідок терористичного акту будинок місцевій державній адміністрації або органу місцевого самоврядування ( ст. 86 Кодексу цивільного захисту України). Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що позивач не відмовилась і від земельної ділянки, на якій знаходиться будинок.

Представники відповідача – держави в особі КМУ ОСОБА_1 і ОСОБА_2 в судовому засіданні позов не визнали, дали пояснення, аналогічні викладеним у вищенаведених запереченнях проти позову.

Представник відповідача - Державної казначейської служби України надав письмові заперечення, в яких зазначив, що відповідно до п. 35 розділу «Безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації) шкоди, заподіяної фізичним та юридичним особам» Порядку Казначейство здійснює безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації): 1) шкоди, заподіяної громадянинові незаконними рішеннями, діями чи бездітністю органу, що провадить оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, органу прокуратури або суду; 2) шкоди, заподіяної фізичним та юридичним особам внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових чи службових осіб під час здійснення ними своїх повноважень; 3) шкоди, заподіяної органом державної влади у сфері нормотворчої діяльності; 4) різниці між сумою коштів, що надійшли до державного бюджету від реалізації конфіскованого або зверненого судом у дохід держави майна, іншого майна, у тому числі валютних цінностей, що переходять у власність держави, та сумою, встановленою у судовому рішенні; 5) шкоди, заподіяної фізичній особі внаслідок кримінального правопорушення. Проте, відшкодування (компенсація) шкоди заподіяної руйнуванням будинку внаслідок проведення АТО зазначеним Порядком не передбачено. На даний час законодавством не врегульовано надання грошової допомоги та відшкодування шкоди особам, які постраждали під час проведення АТО у Донецькій та Луганській областях. Не затверджено відповідного порядку, не визначено механізм нарахування та здійснення надання грошової допомоги та відшкодування такої шкоди. П. 8 ст. 7 Бюджетного кодексу України затверджено принцип цільового використання коштів – бюджетні кошти використовуються тільки на цілі, визначені бюджетними призначеннями. Казначейство не має правових підстав здійснювати відшкодування зазначеної у позовній заяві шкоди. В матеріалах справи відсутній вирок у кримінальній справі по факту заподіяння та докази того ким були завдані зазначені руйнування, крім того, не обґрунтований розмір шкоди та як саме обчислював позивач зазначену ним суму. Просив у задоволенні позову відмовити /т. 2 а.с.33/

Представник 3-ї особи – Луганської ОДА-ОВЦА ОСОБА_4 в судовому засіданні пояснила, що вважає позов таким, що підлягає задоволенню, оскільки позивачка відмовилася від будинку, а посилання на ст.120 ЗК України є неприйнятним, бо вона регулює питання долі земельної ділянки, що не передбачено Кодексом про цивільний захист.

Представник 3-ї особи – Попаснянської міської ради в судове засідання не з’явився, про причину неявки суд не повідомив, клопотання про відкладення розгляду справи не надав, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Надав письмові пояснення, в яких зазначив, що всупереч ст. 41 Конституції України та Конвенції право власності позивачки порушено, будинок за адресою: м. Попасна, пров. Ново-Деповський, буд. 23 зруйновано, що підтверджується актом комісійного обстеження домоволодіння від 06.10.2014. Згідно з розпорядженням КМУ від 02.12.2015 № 1275-р м. Попасна включено до переліку населених пунктів, на території яких здійснювалась АТО. При цьому є загальновідомим фактом, що в період проведення АТО на території Луганської області пошкоджені (зруйновані) об’єкти соціальної і транспортної інфраструктури, житлового фонду та систем забезпечення життєдіяльності. Відшкодування шкоди, заподіяної громадянам терористичним актом, провадиться за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до закону і з наступним стягненням суми цього відшкодування з осіб, якими заподіяно шкоду, в порядку, встановленому законом (ч. 1 ст. 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом»). Станом на теперішній час такий закон не прийнято. Проте, відсутність законодавчо визначеного механізму відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок проведення АТО, та бюджетних коштів не може бути підставою для відмови у захисті порушеного права особи на житло. В ухвалі від 27.09.2017 у справі № 423/450/16-ц ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ зазначив, що є безпідставною і такою, що не відповідає вимогам міжнародно-правових актів позиція, згідно із якою виплата постраждалим від зруйнованого майна під час АТО можлива лише в разі передбачення у Державному бюджеті України відповідних бюджетних призначень для відшкодування такої шкоди та за наявності законодавчого врегулювання порядку виплати шкоди. Відшкодування матеріальних збитків постраждалим внаслідок надзвичайних ситуацій здійснюється у порядку, визначеному законом (ст. 85 Кодексу цивільного захисту України). Розмір грошової компенсації за зруйновану або пошкоджену квартиру (житловий будинок) визначається за показниками опосередкованої вартості спорудження житла у регіонах України відповідно до місцезнаходження такого майна (ч. 10 ст. 86 Кодексу цивільного захисту України). Таким чином, законодавством України визначено право на відшкодування шкоди, заподіяної особі знищенням її житла. Але, суд касаційної інстанції в своєму рішенні зазначив, що згідно ст.. 86 Кодексу цивільного захисту України, яку судами застосовано за аналогією закону, встановлено, що виплата грошової компенсації за рахунок держави здійснюється за умови добровільної передачі постраждалим зруйнованого або пошкодженого внаслідок надзвичайної ситуації житла місцевим державним адміністраціям або органам місцевого самоврядування. Системний аналіз п. 6 ч. 1 ст. 21 та ст.. 86 Кодексу цивільного захисту України свідчить про те, що, пред’являючи вимогу до держави про виплату компенсації за зруйноване під час АТО майно, власник цього майна має спочатку, тобто до ухвалення рішення суду, добровільно передати пошкоджений чи зруйнований внаслідок терористичного акту будинок місцевим державним адміністраціям або органам місцевого самоврядування. 15.12.2017 позивач звернулась з заявою до Попаснянської міської ради щодо добровільної відмови від права власності на зруйнований будинок. Листом від 22.12.2017 Попаснянською міською радою було роз’яснено позивачу порядок добровільної відмови. Але з боку позивача не було вжито жодних дій щодо добровільної відмови (т.1 а.с.95-98, т.3 а.с.222-223).

Представник 3-ї особи – Попаснянської районної ради Луганської області в судове засідання не з’явився, про причину неявки суд не повідомив, клопотання про відкладення розгляду справи не надав, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Надав суду письмові заперечення, в яких зазначив, що позивач зареєстрована в приватному будинку, що розташований за адресою: м. Попасна, пров. Ново-Деповський, буд. 23 та на даний час перебуває у зруйнованому стані. З позовними вимогами Попаснянська районна рада не згодна та просить у задоволенні позову відмовити, оскільки позивачкою не наведено жодних доказів, які б підтверджували понесені нею матеріальні збитки саме внаслідок прийняття неправомірних рішень Попаснянською районною радою, вчинення нею певних дій, або в результаті її бездіяльності як юридичної особи публічного права. Матеріальна шкода позивачці у виді зруйнованого будинку була спричинена внаслідок бойових дій, що проходили в рамках проведення АТО на території м. Попасна та Попаснянського району. На даний час не врегульовано питання відшкодування матеріальних збитків громадянам, що були заподіяні внаслідок активних бойових дій в зоні АТО /т. а.с.99-100/.

Представник 3-ї особи -Попаснянської районної державної адміністрації в судовому засіданні від 13 липня 2018 р. вважав позов таким, що не підлягає задоволенню, підтримав надані суду письмові заперечення, в яких зазначено, що позивач зареєстрована в приватному будинку, що розташований за адресою: м. Попасна, пров. Ново-Деповський, буд. 23 та на даний час перебуває у зруйнованому стані. З позовними вимогами Попаснянська районна державна адміністрація не згодна та просить у задоволенні позову відмовити, оскільки позивачкою не наведено жодних доказів, які б підтверджували понесені нею матеріальні збитки саме внаслідок прийняття неправомірних рішень Попаснянською районною державною адміністрацію, вчинення нею певних дій, або в результаті її бездіяльності як юридичної особи публічного права. Матеріальна шкода позивачці у виді зруйнованого будинку була спричинена внаслідок бойових дій, що проходили в рамках проведення АТО на території м. Попасна та Попаснянського району. На даний час не врегульовано питання відшкодування матеріальних збитків громадянам, що були заподіяні внаслідок активних бойових дій в зоні АТО /т. 1 а.с.113-114/. В судове засідання від 10 вересня 2018 р. не з’явився, про причину неявки суд не повідомив, клопотання про відкладення розгляду справи не надав, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

В судовому засіданні встановлено, що позивач на підставі договору дарування від 02 червня 2000 р. та свідоцтва про право на спадщину за законом від 23 липня 2009 р. має на праві приватної власності жилий будинок, згідно технічного паспорту загальною площею 47,3 кв.м., який розташований за адресою: Луганська область, м. Попасна, пров. Ново-Деповський, буд. 23 (т.1 а.с.133-134, т.4 а.с.68-71).

Вказаний будинок знаходиться на земельній ділянці площею 0,0338 га, цільове призначення – для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, яка (ділянка) належить позивачці на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку №524414 від 20 грудня 2010 р. (т.1 а.с.139).

Відповідно до акту комісійного обстеження домоволодіння від 06.10.2014, складеного комісією в складі: заступника міського голови Попаснянської міської ради, начальника відділу ЖКГ, архітектури, міського будівництва та землеустрою, спеціаліста-юриста, якою проведено обстеження домоволодіння № 23 по пров. Н-Деповський (власник ОСОБА_5В.) на предмет встановлення пошкоджень внаслідок бойових дій та встановлено, що внаслідок прямого влучення снаряду, домоволодіння зруйновано повністю, відновленню не підлягає, для проживання не придатне (т.1 а.с.4).

З наданих позивачем фотознімків, долучених до матеріалів справи, вбачається, що житловий будинок позивача повністю зруйнований (т.1 а.с.216).

04.10.2014 органом досудового розслідування Попаснянським РВ ГУМВС України в Луганській області до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесені відомості про вчинене кримінальне правопорушення за ознаками ч.3 ст.258 КК України (терористичний акт) за фактом пошкодження, внаслідок артобстрілу 03.10.2014 м.Попасна з підконтрольної терористам території «ЛНР» житлових будинків, в тому числі будинку, розташованого за адресою: м. Попасна, пров. Ново - Деповський, кримінальне провадження № 1201413053000638 (т.1 а.с.25).

Відповідно до листа Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 26.10.2015 № 7/15-12656 щодо рекомендацій до застосування показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України (розраховані станом на 1 жовтня 2015 року), зокрема, вартості 1 кв.м. загальної площі будинків садибного типу з госпбудівлями (з урахуванням ПДВ), визначеної в сумі 12 185 грн. та з урахуванням загальної площі будинку позивача - 47,3 кв.м., розмір компенсації пошкодженого житла складає 47,3 кв.м х 12 185 грн.= 576350,5 грн. (т.1 а.с.220-220, т.2 а.с.266-268).

Згідно відповіді від 23 травня 2016 р. голови Попаснянської РДА-РВЦА зруйнований будинок позивачки внесений до зведеного реєстру повністю зруйнованих під час проведення АТО об’єктів житлового фонду району; визначена 1 категорія пошкодженого житла, виходячи з опосередкованої вартості 1 кв.м. будівництва будинків садибного типу 12,185 тис. грн. за кв.м. та середньої площі зруйнованих індивідуальних жилих будинків (т.1 а.с.190, т.3 а.с.265).

З 22 липня 2014 року органи державної влади та території міста Попасна Луганської області свої повноваження здійснюють в повному обсязі, проте позивач до теперішнього часу житлом не забезпечена, відшкодування за зруйнований будинок не отримала.

Відповідно до ст.82 ч.3 ЦПК України суд визнає загальновідомими обставини, що в 2014 році на території Луганської області проводилась антитерористична операція, яка була розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014, а також визначення районів проведення антитерористичної операції та терміни її проведення, зокрема, в Луганській області - з 07 квітня 2014 року, відповідно до наказу Першого заступника Голови Служби безпеки України - керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки України від 07.10.2014 № 33/6/а «Про визначення районів проведення антитерористичної операції та термінів її проведення».

Відповідно до ст.41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним

Частиною першою ст.319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно із ч.1 ст.321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

У статті першій Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17.07.1997року №475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950року, Першого протоколу та протоколів № 2,4,7 та 11 до Конвенції» зазначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до ст. 1 Конвенції Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції. Зокрема, право на справедливий суд (стаття 6), право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла (стаття 8).

Згідно ст.22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини, зазначеній у рішенні від 8 листопада 2005 року у справі «Кечко проти України», реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.

Розпорядженням КМУ від 16.10.2014 р. №1002-р затверджено План заходів з організації відновлення пошкоджених (зруйнованих) об'єктів соціальної і транспортної інфраструктури, житлового фонду та систем забезпечення життєдіяльності на території Донецької та Луганської областей, згідно якого Мінрегіон, Мінсоцполітики, Мінекономрозвитку, Мін'юст, Мінфін були зобов'язані у жовтні 2014 року підготувати та внести на розгляд Кабінету Міністрів України проект Порядку надання грошової допомоги та відшкодування шкоди особам, які постраждали під час проведення антитерористичної операції у Донецькій та Луганській областях.

Цим же Планом Мінрегіон, Мін'юст, Мінінфраструктури, Мінекономрозвитку, Мінфін були зобов'язані у жовтні 2014 року підготувати та внести на розгляд Кабінету Міністрів України проекти нормативно-правових актів щодо фінансування за рахунок резервного фонду державного бюджету першочергових проектів з відновлення пошкоджених (зруйнованих) об'єктів соціальної і транспортної інфраструктури, житлового фонду та систем забезпечення життєдіяльності на території Донецької та Луганської областей.

До теперішнього часу такий спеціальний нормативно-правовий акт не прийнятий.

Між тим, право позивача на відшкодування заподіяної терористичним актом шкоди, передбачене Законом України «Про боротьбу з тероризмом», не можна ставити у залежність від існування компенсаційного механізму.

Такий висновок ґрунтується на правовій позиції, викладеній у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Будченко проти України» від 24.04.2014року (Заява № 38677/06), з якої вбачається, що встановлене законом матеріальне право, «майновий інтерес», яке потребує захисту у зв'язку з несвоєчасним виконанням, у даній справі Кабінетом Міністрів України, запровадження та затвердження у встановлені строки відповідного механізму, яким би передбачалась методика розрахунку такої компенсації та джерела фінансування, що стало підставою для відмови у задоволенні вимог Будченка з підстав не існування механізму реалізації відповідного законодавчого положення, становить втручання у право заявника та порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Як вбачається з позовної заяви та уточнень до неї позивач посилається на норми Закону України «Про боротьбу з тероризмом», а нормами Кодексу цивільного захисту України обґрунтовує саме суму компенсації.

Суд вважає, що спірні правовідносини регулюються саме наведеними нормативними актами, а застосування положень Кодексу цивільного захисту є цілком правомірним з огляду на відсутність передбаченого Законом України «Про боротьбу з тероризмом» акту, що регулює питання відшкодування шкоди, заданої терористичним актом, на підставі ст.10 ч.9 ЦПК України - за аналогією закону, т.я. ст.86 Кодексу цивільного захисту України в частині визначення суми компенсації за зруйнований будинок регулює подібні за змістом правовідносини.

На підставі ст.19 ч.1 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» відшкодування шкоди, заподіяної громадянам терористичним актом, провадиться за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до закону і з наступним стягненням суми цього відшкодування з осіб, якими заподіяно шкоду, в порядку, встановленому законом.

Згідно ст.86 ч.9, 10 Кодексу цивільного захисту України забезпечення житлом постраждалого або виплата грошової компенсації за рахунок держави здійснюється за умови добровільної передачі постраждалим зруйнованого або пошкодженого внаслідок надзвичайної ситуації житла місцевим державним адміністраціям або органам місцевого самоврядування, суб’єктам господарювання.

Розмір грошової компенсації за зруйновану або пошкоджену квартиру (житловий будинок) визначається за показниками опосередкованої вартості спорудження житла у регіонах України відповідно до місцезнаходження такого майна.

Як зазначено у постанові ВС від 11 липня 2018 р. у справі №219/11736/16-ц стосовно цих норм «Аналіз зазначених вище норм права свідчить про те, що, пред'являючи вимогу до держави про виплату компенсації за зруйноване під час антитерористичної операції майно, власник цього майна має спочатку, тобто до ухвалення рішення суду, добровільно передати пошкоджений чи зруйнований внаслідок терористичного акту будинок чи майно місцевим державним адміністраціям або органам місцевого самоврядування».

Окрім того, згідно ст.120 ч.1 ЗК України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Відповідно до ст.377 ч.1 ЦК України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Стаття 381 ЦК України визначає, що садибою є земельна ділянка разом з розташованими на ній житловим будинком, господарсько-побутовими будівлями, наземними і підземними комунікаціями, багаторічними насадженнями.

У разі відчуження житлового будинку вважається, що відчужується вся садиба, якщо інше не встановлено договором або законом.

Враховуючи наведені положення земельного та цивільного законодавства, суд вважає, що позивачка для отримання відповідної компенсації повинна була відмовитися від права не тільки на зруйнований будинок, але й на земельну ділянку, на якій він розташований, оскільки разом вони створюють окремий об’єкт цивільного обороту – садибу.

Відповідно до ст.347 ч.1 і ч.3 ЦК України особа може відмовитися від права власності на майно, заявивши про це або вчинивши інші дії, які свідчать про її відмову від права власності.

У разі відмови від права власності на майно, права на яке підлягають державній реєстрації, право власності на нього припиняється з моменту внесення за заявою власника відповідного запису до державного реєстру.

08 серпня 2017 р. позивачка надала до Попаснянської міської ради заяву, згідно якої вона добровільно передає свій зруйнований будинок за умови повної виплати грошової компенсації відповідно рішення Попаснянського районного суду від 14 грудня 2016 р. та ухвали апеляційного суду від 14 березня 2017 р. (т.3 а.с.165).

15 грудня 2017 р. позивачка знову звернулася із заявою до Попаснянської міської ради щодо передачі належного їй зруйнованого будинку вже без вимоги виплати компенсації (т.3 а.с.224, т.4 а.с.51), на що відповіддю від 22 грудня 2017 р. їй було роз’яснено необхідність надання окрім заяви про добровільну передачу будинку копій правовстановлюючих документів на будинок та вирішення питання щодо передачі права на земельну ділянку під ним згідно ст.120 ЗК України. Для цього позивачці було запропоновано надати копію Державного акту про право на земельну ділянку, витяг з Державного земельного кадастру, витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки (т.3 а.с.225).

Доказів передачі копії правовстановлюючих документів на будинок та земельну ділянку позивачкою суду надані не були. Також не були надані позивачкою і докази вчинення інших дій, які свідчили б про її відмову від права власності на будинок та/чи земельну ділянку – звернення до відповідних реєструючих органів, подання заяв для отримання необхідних для укладання відповідних угод документів тощо.

На запитання головуючого у справі у судовому засіданні від 13 липня 2018 р. позивачка категорично відмовилася передавати право власності на належну їй земельну ділянку під зруйнованим будинком.

Доказів внесення відповідного запису до державного реєстру права власності на нерухоме майно про припинення права власності позивачки на належний їй будинок та земельну ділянку суду не надано.

Таким чином, позивачкою не виконанні умови діючого законодавства про добровільну передачу зруйнованого будинку (садиби) органам місцевого самоврядування до ухвалення рішення суду, що є передумовою для стягнення компенсації за зруйнований будинок (садибу).

На висновок суду не впливає та обставина, що 22 серпня 2018 р. позивачка звернулася до Попаснянської міської ради із заявою про надання їй розяснень щодо відповіді від 22 грудня 2017 р. (т.4 а.с.72), оскільки в цій відповіді містилися норми діючого законодавства, посиланням на які Попаснянська міська рада мотивувала необхідність надання позивачкою необхідної документації та вчинення додаткових дій з боку позивачки.

Зважає суд і на те, що з моменту надання відповіді від 22 грудня 2017 р. до звернення 22 серпня 2018 р. пройшло більше півроку, що на думку суду також свідчить про відсутність у позивачки намірів на передачу належного їй майна органам місцевого самоврядування.

За таких обставин позов в частині стягнення компенсації за зруйнований будинок задоволенню не підлягає.

Додатково суд зазначає, що відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та осіб, які беруть участь у справі.

Позивачкою не заявлялася вимога про надання їй іншого житла замість зруйнованого, що є іншим способом захисту порушеного права порівняно з виплатою компенсації за зруйноване житло. Тому суд вважає, що звернення позивачки із заявою про отримання іншого житла замість зруйнованого не є обставиною, яка входить до предмету доказування по справі.

Тим більш, що представники відповідачів та 3-іх осіб ніколи не посилалися на таке звернення та не надали доказів його існування, а усі наявні у матеріалах справи звернення позивачки стосуються виключно грошової компенсації за зруйнований будинок.

Також, у зазначеній постанові ВС від 11.07.2018 р. вказано, що «Виходячи з системного аналізу статей 1, 11 та 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом», встановлення осіб, які вчинили терористичний акт, які здійснювали терористичну діяльність, наявність щодо них обвинувального вироку суду, не є умовою відшкодування шкоди державою на підставі статті 19 зазначеного Закону.

Обов'язковою умовою для задоволення позовних вимог про відшкодування за рахунок держави шкоди, завданої під час проведення антитерористичної операції, є розташування пошкодженого майна на території АТО».

З огляду на це суд не обговорював питання залучення до справи бойового розрахунку РСЗВ БМ-21 «Град» у якості 3-х осіб, до яких держава Україна у подальшому у разі задоволення позову могла б подати регресний позов, т.я. це, по-перше, не є обов’язковою умовою для відшкодування шкоди державою, по-друге, в ухвалі ВССУ від 27.09.2017 р., в якій ставилося питання про це, відсутні будь-які вказівки чи підказки на те, яким чином суд першої чи будь-якої іншої інстанції може встановити коло таких осіб, їх П.І.Б., адресу тощо.

Зважає суд і на те, що у вищеназваній постанові ВС від 11 липня 2018 р. незалучення таких осіб до участі у справі не було підставою для скасування постанови апеляційного суду Донецької області від 15 березня 2018 р. про відмову у задоволенні аналогічного позову.

Також, суд не приймає у якості доказів вимог позивачки акт огляду пошкодженого домоволодіння від 24 лютого 2017 р., оскільки в ньому зафіксований стан будинку позивачки через 2 роки і майже 5 місяців після його зруйнування (т.4 а.с.22-23).

Щодо позовних вимог про відшкодування моральної шкоди суд зазначає наступне.

Підставою позову в цій частині вимог позивачкою також вказане скоєння терористичного акту, питання відшкодування шкоди (у т.ч. числі і моральної), завданої яким, теж регулюються спеціальним законодавством по боротьбі з тероризмом.

Як зазначено вище, хоча ст.19 ч.1 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» передбачає, що відшкодування шкоди, заподіяної громадянам терористичним актом, провадиться за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до закону…, такий закон на час розгляду справи судом не прийнятий.

Тому суд знову виходить з передбаченої ст. 10 ч.9 ЦПК України аналогії закону і застосовує до спірних правовідносин положення ЦК України, що регулюють питання відшкодування моральної шкоди державою.

Відповідно до ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала:

1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки;

2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт;

3) в інших випадках, встановлених законом.

Оскільки вина держави Україна у скоєнні відносно позивачки терористичного акту не доведена, скоєння терористичного акту для відшкодування шкоди за відсутності вини держави наведеною нормою не передбачене, позов і в цій частині позовних вимог задоволенню не підлягає.

Оскільки позивачка була звільнена від сплати судових витрат, вони відповідно до ст.141 ЦК України підлягають віднесенню на рахунок держави.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.10, 12, 263-265 ЦПК України, -

В И Р І Ш И В:

У задоволені позову ОСОБА_5, що зареєстрована за адресою: Луганська обл..,м. Попасна, пров. Ново_деповський, 23, РНКОПП НОМЕР_1, до держави Україна в особі Кабінету Міністрів України (м. Київ, 01008, Грушевського, 12/2) та Державної казначейської служби України (м. Київ, вул. Бастіонна, 6, ЄДРПОУ 37567646) про стягнення матеріальної та моральної шкоди, компенсації за зруйнований будинок внаслідок бойових дій відмовити

Рішення суду може бути оскаржене протягом 30-ти днів з дня складення повного рішення шляхом подання апеляційної скарги до безпосередньо до апеляційного суду Луганської області або через Лисичанський міський суд.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, або у разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним судом, якщо рішення не скасоване.

Повне рішення складене 20 вересня 2018 р.

Суддя