Рішення № 76590449, 14.09.2018, Калуський міськрайонний суд Івано-Франківської області

Справа №345/774/18

Провадження № 2/345/613/2018

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14.09.2018 року м.Калуш

Калуський міськрайонний суд Івано-Франківської області в складі головуючого судді Юрчака Л.Б., з участю секретаря судового засідання Пукіш В.В., представника позивача ОСОБА_1, представника відповідача ПАТ «Креді Агріколь Банк» - Тіхомірова О.Б., представника третьої особи - Волощука В.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Калуш цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6, Публічного акціонерного товариства «Креді Агріколь Банк», третя особа без самостійних вимог: Державна виконавча служба України, про визнання права власності на частку в спільному майні та поділ майна подружжя, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_5 звернувся до суду із вищевказаним позовом. Свої вимоги мотивує тим, що 05 листопада 1977 року між ним та відповідачем ОСОБА_6 було зареєстровано шлюб. Під час перебування в шлюбі та фактичного спільного проживання ними було набуте нерухоме майно, серед якого об'єкт нерухомості, який розташований за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею - 1713,8 м. кв. Статус даного майна як обєкт спільної сумісної власності є беззаперечним в силу приписів статті 60, 69, 70 Сімейного кодексу України.

Позивач стверджує, що з другої половини 2011 року подружжя проживає окремо та не підтримує спілкування, ведуть роздільний спосіб проживання та побут. Проте, між ними не досягнуто домовленості про поділ вищевказаного об'єкту нерухомості, що призвело до не можливості вчинити договір про поділ цього майна, в порядку передбаченому ч.2 ст. 69 СК України та ч.4 ст. 372 ЦК України, та що в свою чергу, надає право позивачу на звернення до суду за захистом свого майнового права, шляхом здійснення поділу нежитлового приміщення, яке розташоване в АДРЕСА_1.

Крім того, під час підготовки позовної заяви ОСОБА_5 стало відомо, що спірний об'єкт нерухомості описаний Держаною виконавчою службою України та перебуває в процесі примусової реалізації за виконавчим провадженням про стягнення з ОСОБА_6 заборгованості за кредитним договором в користь ПАТ «КРЕДІ АГРІКОЛЬ». Однак, позивач вказує, що згоду на укладання будь-якого кредитного договору чи інших договорів він не надавав. Крім того, як відповідач ОСОБА_6 так і контрагент/кредитодавець за таким договором діяли недобросовісно, зокрема, третя особа за обставинами не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності, і що той з подружжя, який укладає договір, не отримав письмової згоди на це другого з подружжя, так як факт набуття майна за час шлюбу, а також вчинення дій щодо укладення цивільно - правових договорів, які вийшли з обсягу дрібного побуту підтверджується відповідною відміткою в документі що посвідчує особу, а саме реєстрація такого шлюбу в паспорті громадянина та датою реєстрації права власності на таке майно.

Про існування зазначеного, а саме наявність фактичної можливості позбавлення/втрати належної ОСОБА_5 ? частки майна, що є спільною сумісною власністю, а також певних зобов'язань за договорами, які були укладені за час шлюбу та не є дрібно побутовими позивачу стало відомо тільки 23.02.2018 з інформаційної довідки ДП «СЕТАМ», отриманої з офіційного сайту електронних торгів арештованого майна.

На підставі наведеного, позивач просить суд в порядку поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_8 та ОСОБА_5, визнати за ОСОБА_5 право власності на 1/2 частки нежитлового приміщення загальною площею: 1713,8 м.кв. по АДРЕСА_1; в одноособовій приватній власності ОСОБА_6 залишити 1/2 частку нежитлового приміщення по АДРЕСА_1.

Ухвалою Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 28.03.2018 відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6, Публічного акціонерного товариства «Креді Агріколь Банк», третя особа без самостійних вимог: Державна виконавча служба України, про визнання права власності на частку в спільному майні та поділ майна подружжя, вирішено проводити розгляд справи у порядку загального позовного провадження (а.с. 44-46).

23.04.2018 на адресу суду від представника ПАТ «Креді Агріколь Банк» Тіхомірова О.Б., який діє на підставі довіреності №10200/13 від 14.01.2016 (а.с.52), надійшов письмовий відзив на позовну заяву ОСОБА_5 (а.с. 50-51). Так, представник відповідача зазначає, що ПАТ «Креді Агріколь Банк» вважає факти, викладені позивачем у позовній заяві такими, що не відповідають дійсності, так як 22.04.2008 між АТ «Індустріально-Експортний Банк», правонаступником якого на даний час є ПАТ «Креді Агріколь Банк» та відповідачем ОСОБА_6 було укладено кредитний договір №017/08, згідно якого остання отримала кредит в розмірі 500 000, 00 доларів США. Згідно п. 2.1 кредитного договору, кредит видавався з метою придбання та ремонту нерухомого майна, а саме торгового комплексу за адресою: АДРЕСА_1. В забезпечення даного договору, 22.04.2008 між банком та позивачем ОСОБА_5 було укладено договір поруки №017/08/1, згідно з умов якого, останній на добровільних засадах взяв на себе зобов'язання солідарно відповідати перед банком по зобов'язаннях ОСОБА_6, які виникають з умов кредитного договору №017/08 від 22.04.2008. Тобто, із наведеного вбачається, що ОСОБА_5 не тільки було відомо про зобов'язання ОСОБА_6 за кредитним договором, але і він сам особисто був поручителем по вказаному кредитному договору.

Крім того, в забезпечення вищевказаного кредитного договору, між банком та ОСОБА_6 05.08.2008 було укладено договір іпотеки, предметом якого виступає нежитлова нерухомість, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. При нотаріальному посвідченні даного договору, 31.07.2008 нотаріус отримав письмову нотаріально посвідчену згоду від чоловіка іпотекодавця ОСОБА_6 - ОСОБА_5 на укладання дружиною договору про передачу в іпотеку банку нерухомого майна. При цьому ОСОБА_5 погоджувався з тим, щоб умови договору іпотеки визначалися його дружиною самостійно. Тобто, знову ж таки, усі посилання позивача на те, що йому не було відомо про факт передачі його дружиною їхнього спільного майна в іпотеку та не надання ним згоди на дані дії, на думку представника відповідача, є безпідставними.

Також, представник банку зазначає, що 11.06.2013 Івано-Франківським міським судом Івано-Франківської області винесено рішення у справі №0907/5785/2012, згідно з якого з ОСОБА_6 було стягнуто на користь ПАТ «Креді Агріколь Банк» заборгованість за кредитним договором №017/08 від 22.04.2008 в розмірі 1 337 293,15 доларів США та 48 763,04 грн. пені. Дане рішення набуло законної сили, виконавчі документи перебувають на виконанні в органах ДВС, заборгованість не погашена.

Представник ПАТ «Креді Агріколь Банк» вказує, що при розгляді питання щодо визнання права власності на частку в спільному майні та поділі майна подружжя необхідно вирішувати й питання щодо відповідальності ОСОБА_5 за зобов'язаннями договорів, які виникли під час шлюбу та були укладені в інтересах сімї. Оскільки позивач стверджує, що шлюбних відносин із відповідачем не підтримує з середини 2011 року, а кредитний договір був укладений 22.04.2008, договір іпотеки 05.08.2008, то дані договори були вчинені в інтересах сімї та за згодою подружжя. На підставі наведеного представник банку просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_5

21.05.2018 на адресу суду від представника позивача ОСОБА_5 - ОСОБА_9, який діє на підставі довіреності серії ННВ №110984 від 25.04.2018, посвідченої приватним нотаріусом Калуського міського нотаріального округу Попович О.В. (а.с.72, 92), надійшла письмова відповідь на відзив в порядку ст. 179 ЦПК України (а.с.89-91). Так представник позивача не погоджується із доводами представника ПАТ «Креді Агріколь Банк», так як будь-яких належних доводів та обґрунтувань з посиланням на норми матеріального права, що регулюють даний вид спору, як на підставу про відмову у задоволенні позову, відповідачем не надано. Посилаючись на норми СК України, ОСОБА_9 зазначає, що навіть якщо на час придбання в шлюбі майна використовувались запозичені кошти одним із подружжя, вони не є особистою власністю одного з подружжя.

Представник позивача просить суд звернути увагу на те, що перебування спірного майна в іпотеці або дослідження обставин укладання цього договору не впливає та не обмежує право одного з подружжя на поділ майна, набутого за час шлюбу, оскільки поділу підлягає майно подружжя, яке також знаходиться у третіх осіб, а гарантії іпотекодержателя щодо спірного майна визначені ч. 2 ст. 23 Закону України «Про іпотеку», відповідно до якої особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов'язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

Враховуючи наведене, ОСОБА_9 просить суд відхилити доводи та обґрунтування викладені відповідачем ПАТ «Креді Агріколь Банк» в поданому суду відзиві на позовну заяву.

16.07.2018 на адресу суду надійшли письмові пояснення від представника третьої особи, що не заявляє самостійних вимог - старшого державного виконавця Калуського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області Волощука В.М. (а.с. 138-139). Представник виконавчої служби зазначає, що згідно ст. 586 та ст. 9 Закону України «Про іпотеку» визначено порядок користування та розпорядження предметом застави, у відповідності до яких внесення змін в іпотеку, відчуження предмету іпотеки чи будь-які інші дії вчиняються виключно за згоди іпотеко держателя. В даному випадку відповідач заперечує та вимагає можливості задовольнити свої вимоги, передбачені кредитним договором та чинним законодавством. Зважаючи на те, що виконавчий документ перебуває на примусовому виконанні, а предмет іпотеки уже передано на реалізацію, внесення змін в договір іпотеки потягне додаткові витрати, затягнення строків виконання виконавчого документа та порушення прав іпотеко держателя, так як він заперечує такий поділ.

Оскільки реалізація майна зупинена на час розгляду судової справи, стягував позбавлений права на задоволення своїх законних вимог, а тому старший державний виконавець Калуського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області Волощук В.М. вважає, що в задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 слід відмовити, що забезпечить право стягувача на виконання рішення суду та не позбавить позивача ОСОБА_5 звернутись з позовом до відповідача ОСОБА_6 про відшкодування понесених матеріальних збитків.

У судове засідання позивач не зявився, 29.05.2018 та 14.09.2018 на адресу суду надійшли його пояснення в порядку ст. ст. 43, 49 ЦПК України (а.с.106, 151), в яких він зазначає про неможливість прибути у судове засідання, однак просить суд взяти до уваги, що заборона щодо поділу іпотечного майна між подружжям законом не встановлена, Законом України «Про іпотеку» не передбачено підстави для припинення іпотеки внаслідок поділу предмету іпотеки як спільної сумісної власності. Вказане підтверджується позицією Верховного Суду при винесенні постанови у справі №489/1289/16-ц від 15.02.2018.

Представник позивача ОСОБА_1, який діє на підставі ордеру серії НОМЕР_1 від 05.09.2018 (а.с.148), у судовому засіданні просив визнати за ОСОБА_5, в порядку поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності, право власності на ? частки нежитлового приміщення загальною площею 1713,8 м2, що на АДРЕСА_1.

Відповідач - ОСОБА_6 у судове засідання не зявилась, хоча була належним чином повідомлена про час і місце розгляду справи. Відзиву на позовну заяву від неї на адресу суду не надходило.

Представник відповідача ПАТ «Креді Агріколь Банк» Тіхоміров О.Б. у судовому засіданні заперечив щодо задоволення позову ОСОБА_5 з підстав, викладених у письмові відзиві на позов.

Представник третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Державної виконавчої служби України - старший державний виконавець Калуського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області Волощук В.М. у судовому засіданні заперечив щодо задоволення позовних вимог з підстав, викладених ним у письмових поясненнях, поданих суду.

Заслухавши пояснення та доводи сторін, дослідивши та оцінивши письмові докази по справі, суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У п.33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 року у справі "Христов проти України" суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч.1 ст.6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У справі Bellet v. France Суд зазначив, що "стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права".

Згідно ст. 55 Основного Закону, права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Положеннями ст. 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог.

Відповідно до ч. 5 ст. 81 ЦПК України, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Судом встановлено, що 05.11.1977 у м. Калуш м/в ЗАГС Івано-Франківської області зареєстровано шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 (а.с.7, зворот; 40, зворот).

22.04.2008 між Акціонерним товариством «Індустріально-експортний банк» та ОСОБА_6 укладено кредитний договір №017/08, згідно з яким остання отримала кредит у розмірі 500 000,00 доларів США (строк кредитування - з 22.04.2008 по 21.04.2023), та зобов'язалась використати його за цільовим призначенням - з метою придбання та ремонту нерухомого майна - об'єкту незавершеного будівництва, торговий комплекс готовністю 95%, загальною площею 1542,28 м2, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.57-62).

Поручителем за вказаним кредитним договором виступає позивач по справі, що підтверджено договором поруки за №017/08/1 від 22.04.2008 (а.с.66-67).

05.08.2008 між Акціонерним товариством «Індустріально-експортний банк» та ОСОБА_6 укладено нотаріально посвідчений договір іпотеки, предметом якого є нерухоме майно - об'єкт незавершеного будівництва, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, готовністю 95 %, загальною площею 1159,6 м2 (а.с.63-65).

Сторонами у судовому засіданні не заперечувалось, що правонаступником Акціонерного товариства «Індустріально-експортний банк» являється Публічне акціонерне товариство «Креді Агріколь Банк», а тому в силу вимог ч. 1 ст. 82 ЦПК України, дана обставина не підлягає доказуванню.

Судом також встановлено, що на підставі рішення виконавчого комітету Калуської міської ради Івано-Франківської області від 25.01.2011 ОСОБА_6 09.03.2011 видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно - приміщення торгового комплексу за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 1713,8 м2 (а.с.41). Право власності на зазначене приміщення зареєстровано за ОСОБА_6 07.04.2011 (а.с.42).

Вирішуючи по суті даний спір, суд виходить з того, що загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини першої статті 3 Цивільного Кодексу України).

Відповідно до ч. 3ст. 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ч. 2 ст. 372 ЦК України у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

Відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям під час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини ( навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми) самостійного заробітку ( доходу).

Вважається, що кожна річ, набута під час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є обєктом права спільної сумісної власності подружжя.

Отже, набуття майна за час шлюбу створює презумпцію виникнення права спільної сумісної власності. Це означає, що ні дружина, ні чоловік не зобовязані доводити наявність права спільної сумісної власності на майно, набуте у шлюбі.

Згідно із частиною першою статті 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.

Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї (частина четверта статті 65 СК України)

Обєктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, з винятком виключеного з цивільного обороту ( ч. 1 ст. 61 СК України). Здійснення права спільної сумісної власності регламентовано статтею 63 СК України, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування та розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено між ними. Розпорядження спільним сумісним майном подружжя може відбуватися шляхом його поділу, виділення частки. Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжям. Право подружжя на поділ майна, що є обєктом права спільної сумісної власності подружжя, закріплено у ст. 69 СК України.

Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу (частина перша статті 69 СК України).

Частиною 1ст. 70 СК України передбачено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

За загальними правилами під відчуженням розуміється перехід права власності на підставі угод про купівлю-продаж, дарування або міни.

Поділ майна, що є об»єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними ( частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки ( частина друга статті 364 ЦК України).

Згідно розяснень п.п.23,24 постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21.12.2007 року„ Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя, вирішуючи між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, зясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (ст.ст.60,69 СК України, ч.3ст. 368 ЦК), відповідно до ч.ч.2,3ст. 325 ЦКможуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на імя кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов'язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. При винесенні рішення суд має керуватися "обставинами, що мають істотне значення", якими можуть бути, насамперед, ступінь трудової та (або) фінансової участі кожного з подружжя в утриманні спільного майна, зроблених поліпшеннях, доцільність та обґрунтованість укладених правочинів, спрямованих на розпорядження спільним майном, наявність або відсутність вчинення одним з подружжя дій, що порушують права другого з подружжя, суперечать інтересам сім'ї, матеріальне становище співвласників тощо. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначення кола об'єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи (абзац перший пункту 22 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21 грудня 2007 р. № 11).

Як вбачається із листа-пропозиції ОСОБА_5 ОСОБА_6, подружжя погодило вартість спірного приміщення - 15 000 000 грн. (а.с.35).

До складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобовязаннями, що виникли в інтересах сімї.

Відповідно до частини 3ст. 9 Закону України «Про іпотеку», виключно зі згоди іпотекодержателя іпотекодавець має право відчужувати предмет іпотеки.

Разом із тим, положення Закону України «Про іпотеку» про те, що іпотекодавець не має права розпоряджатись будинком без згоди іпотекодержателя до закінчення терміну дії іпотеки, не означає, що в судовому порядку не можна поділити майно подружжя шляхом визначення права власності на нього, оскільки право власності подружжя у рівних частках встановлюється законом, право володіння та користування майном не заборонено, а поділ майна подружжя не є розпорядженням майном.

Не містить заборони на визнання права власності на іпотечне майно за іншим з подружжям і договір іпотеки, укладений між Акціонерним товариством «Індустріально-експортний банк» та ОСОБА_6 (а.с. 63-65).

Крім того, відповідно до положень ст. 23 Закону України "Про іпотеку", у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, - навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статусу іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов'язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих же умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки. Така сама позиція викладена і в п. 34 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільній і кримінальних справ "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" від 30 березня року N 5.

Виходячи з наведеного, поділ майна, що знаходиться в іпотеці, між подружжям можливий, відповідає принципу захисту одним з подружжя своїх прав на майно, що набуто в період шлюбу.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 15.02.2018 у справі №489/1289/16.

За правилом ч.1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Статтею 77 ЦПК України встановлено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч.1, ч.3 ст. 12 ЦПК України одним із принципів цивільного судочинства є змагальність сторін і кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу для своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно п.27 постанови №2 Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 року "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції ", виходячи з принципу процесуального рівноправ'я сторін та враховуючи обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Доводи представника відповідача Публічного акціонерного товариства «Креді Агріколь Банк» про те, що спірне майно є іпотечним, а тому не може бути предметом поділу спільного сумісного майна подружжя на увагу суду не заслуговують, оскільки заборона щодо поділу іпотечного майна між подружжям законом не встановлена, а крім того ст. 23 Закону України «Про іпотеку» передбачає збереження сили іпотеки і для нового набувача спірного майна.

Посилання представника третьої особи на наявність у відповідача перед банком заборгованості по кредитному договору не заслуговують на увагу, оскільки не є підставою для відмови в поділі спільного сумісного майна подружжя.

Відповідно до п.25 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007р. № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи питання про поділ майна, що є обєктом права спільної сумісної власності подружжя, зокрема неподільної речі, суди мають застосовувати положення частин 4, 5 ст.71 СК (2947-14) шодо обовязкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду. За відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених ст.365 ЦК (435-15), за умови звернення подружжя (одного з них) до суду з таким позовом (ст.11 ЦК) та попереднього внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми. У разі коли жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.

Зважаючи на те, що сторони не виявили бажання грошової компенсації вартості спірного майна іншому із подружжя, а також попередньо не внесли відповідної суми на депозитний рахунок, відтак, суд вважає за необхідне визнати за ОСОБА_5, в порядку поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності, право власності на ? частки нежитлового приміщення загальною площею 1713,8 м2, що на АДРЕСА_1.

На підставі наведеного, суд приходить до обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_5, а визнати за ним на

У зв'язку із задоволенням позову, судові витрати на підставі п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, покладаються на відповідачів.

На підставі вищенаведеного та керуючись ст. 55 Конституції України; ст. ст. 60-61, 63-65, 69-71 СК України, ст.ст. 368, 372 ЦК України; ст.ст. 12-13, 15, 76-81, 89, 141, 263- 265 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_5 до ОСОБА_6, Публічного акціонерного товариства «Креді Агріколь Банк», третя особа без самостійних вимог: Державна виконавча служба України, про визнання права власності на частку в спільному майні та поділ майна подружжя - задоволити.

Визнати за ОСОБА_5, в порядку поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності, право власності на ? частки нежитлового приміщення загальною площею 1713,8 м2, що на АДРЕСА_1.

Стягнути із ОСОБА_6 на користь ОСОБА_5 4 405,00 грн. суми сплаченого судового збору.

Стягнути із Публічного акціонерного товариства «Креді Агріколь Банк» на користь ОСОБА_5 4 405,00 грн. суми сплаченого судового збору

Рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстаенції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Апеляційного суду Івано-Франківської області.

Головуючий: