Постанова № 76589992, 14.09.2018, Апеляційний суд Хмельницької області

КОПІЯ

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

____________

Справа № 673/1054/17

Провадження № 22-ц/792/1238/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 вересня 2018 року м. Хмельницький

Апеляційний суд Хмельницької області у складі

колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Талалай О.І. (суддя-доповідач), Корніюк А.П., П’єнти І.В.,

секретар судового засідання Гриньова А.М.,

з участю: відповідача ОСОБА_4 і його представника ОСОБА_5,

прокурора Грамчук Т.А.,

представника ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області Андрійчук І.В.

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу №673/1054/17 за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Деражнянського районного суду Хмельницької області від 11 квітня 2018 року (суддя Дворнін О.С.) у справі за позовом заступника керівника Хмельницької місцевої прокуратури Хмельницької області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області, Деражнянської районної державної адміністрації до ОСОБА_4 про розірвання договору оренди.

Заслухавши доповідача, пояснення учасників судового процесу, перевіривши матеріали справи, ознайомившись з доводами апеляційної скарги, суд

у с т а н о в и в :

У липні 2017 року заступник керівника Хмельницької місцевої прокуратури Хмельницької області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області і Деражнянської районної державної адміністрації звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 про розірвання договору оренди земельної ділянки. В обґрунтування вимог зазначав, що на підставі розпорядження Деражнянської РДА від 31 серпня 2011 року №441/2011-р відповідачу передана в оренду земельна ділянка сільськогосподарського призначення (сіножаття) площею 2,3263 га із земель за межами населеного пункту на території Божиковецької сільської ради Деражнянського району Хмельницької області для сінокосіння. 12 жовтня 2011 року на підставі розпорядження між Деражнянською РДА і ОСОБА_4 був укладений договір оренди земельної ділянки.

В порушення вимог п.п. 15, 16, 17 договору оренди, ст.ст. 93, 141 ЗК України, ст.ст. 651, 792 ЦК України і ст.ст. 31-34 Закону України «Про оренду землі» відповідач використовує земельну ділянку не за цільовим призначенням, оскільки створив на ній водний об'єкт (ставок), який використовується для рибогосподарських потреб.

Тому, прокурор просив розірвати договір оренди земельної ділянки площею 2,3263 га, яка розташована на території Божиковецької сільської ради з кадастровим НОМЕР_1 та зобов'язати ОСОБА_4 повернути земельну ділянку у державну власність.

Рішенням Деражнянського районного суду Хмельницької області від 11 квітня 2018 року позов задоволено. Розірвано договір оренди земельної ділянки площею 2,3263 га, розташованої на території Божиковецької сільської ради, кадастровий номер НОМЕР_2, який 17 лютого 2012 року зареєстрований у відділі Держкомзему у Деражнянському районні за №68215808000038. Зобов'язано ОСОБА_4 повернути у державну власність в особі Головного управління Держгеокадастру в Хмельницькій області земельну ділянку площею 2,3263 га, яка розташована на території Божиковецької сільської ради, кадастровий номер НОМЕР_2. Вирішено питання про судові витрати.

ОСОБА_4, не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, в апеляційній скарзі просить його скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в позові. Посилається на порушення норм матеріального та процесуального права. Суд безпідставно не застосував позовну давність. У матеріалах справи наявний проект землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки сільськогосподарського призначення (сіножаті), з метою зміни її цільового призначення в землі водного фонду для рибогосподарських потреб. Зазначений проект був розроблений на підставі розпорядження Деражнянської РДА від 08 червня 2012 року за №266/2012-р і внесений до Державного земельного кадастру 27 лютого 2013 року, що свідчить про обізнаність позивачів про його намір змінити цільове призначення земельної ділянки. Строк позовної давності необхідно рахувати з лютого 2013 року. Висновок суду про не пропущення прокурором позовної давності, враховуючи період часу, коли він дізнався про порушення, суперечить судовій практиці.

У відзивах ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області і заступник керівника Хмельницької місцевої прокуратури Хмельницької області посилаються на необґрунтованість доводів апеляційної скарги і просять у її задоволенні відмовити, оскільки матеріали справи не містять доказів на підтвердження заперечень відповідача про пропуск позовної давності.

Згідно з п.п. 8 п. 1 розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України №2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

У засіданні апеляційного суду ОСОБА_4 і його представник апеляційну скаргу підтримали. Прокурор і представник ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області визнали апеляційну скаргу необґрунтованою у повному обсязі.

Інші учасники справи не з'явилися, про розгляд справи належним чином повідомлені.

Апеляційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції правильно встановлено, що на підставі розпорядження Деражнянської РДА від 31 серпня 2011 року №441/2011-р ОСОБА_4 передана в оренду земельна ділянка сільськогосподарського призначення (сіножаття) площею 2,3263 га із земель за межами населеного пункту на території Божиковецької сільської ради Деражнянського району Хмельницької області для сінокосіння.

На виконання розпорядження 12 жовтня 2011 року між Деражнянською РДА і ОСОБА_4 був укладений договір оренди земельної ділянки площею 2,3263 га з кадастровим НОМЕР_1 на строк 49 років, який 17 лютого 2012 року зареєстрований у відділі Держкомзему у Деражнянському районі за №68215808000038.

За умовами договору оренди земельна ділянка за цільовим призначенням відноситься до земель сільськогосподарського призначення (п. 16).

На вказаній земельній ділянці ОСОБА_4 в порушення умов договору та вимог закону створив водний об'єкт (ставок), який використовується для рибогосподарських потреб, що свідчить про використання земельної ділянки не за цільовим призначенням.

За вказаним фактом Деражнянським відділом Хмельницької місцевої прокуратури, згідно із вимогами ч.1 ст.214 КПК України, було внесено відомості до ЄРДР за №42016241010000021 від 26.04.2016 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст. 254 КК України.

Наведене підтверджується матеріалами справи і не заперечується сторонами.

Обґрунтовуючи позов, заступник керівника Хмельницької місцевої прокуратури Хмельницької області зазначав, що порушення громадянами вимог законів, які регулюють право користування природними об'єктами зачіпає інтереси держави, оскільки порушується встановлений державою порядок користування ними.

При задоволенні позову суд першої інстанції виходив із правомірності звернення прокурора в інтересах держави з позовом протягом строку позовної давності та наявності підстав для розірвання договору оренди земельної ділянки внаслідок порушення відповідачем його умов та законодавства, яким врегульовано спірні правовідносини.

Такий висновок суду відповідає встановленим обставинам та вимогам закону.

Статтею 24 Закону України «Про оренду землі» (далі - Закон) передбачено, що орендодавець має право вимагати від орендаря використання земельної ділянки за цільовим призначенням згідно з договором оренди.

Згідно з п.15 договору оренди від 12 жовтня 2011 року земельна ділянка передавалася в оренду для сінокосіння та під умовою збереження стану об'єкта - використання земельної ділянки за цільовим призначенням, що передбачено п.17 договору.

Відповідно до п. 31 договору оренди орендар зобов'язаний виконувати обмеження щодо об'єкта оренди в обсязі, передбаченому законом або договором.

В силу ч. 1 ст. 32 Закону на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов'язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об'єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.

У разі припинення або розірвання договору оренди землі орендар зобов'язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку на умовах, визначених договором. Орендар не має права утримувати земельну ділянку для задоволення своїх вимог до орендодавця (ч. 1 ст. 34 Закону).

На підставі п. «ґ» ст. 141 ЗК України підставами припинення права користування земельною ділянкою є використання земельної ділянки не за цільовим призначенням.

Отже, правильно встановивши характер правовідносин сторін і вірно застосувавши норми матеріального права, суд першої інстанції з урахуванням встановлених обставин справи обґрунтовано дійшов висновку про наявність підстав для розірвання договору оренди землі і повернення земельної ділянки у державну власність.

Доводи апеляційної скарги про безпідставність незастосування судом позовної давності не заслуговують на увагу з таких підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 ЦК України одним з учасників цивільних правовідносин є держава, яка згідно зі статтями 167, 170 цього Кодексу набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом, та діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

Згідно з ч. 2 ст. 3 ЦПК України у редакції, чинній на час подання позову, у випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси.

Аналогічне положення міститься у ч. 2 ст. 4 діючого ЦПК України.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

На підставі ч. 2 ст. 45 ЦПК України у редакції, чинній на час подання позову, прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і набуває статусу позивача.

Верховний Суд України у рішенні від 03 лютого 2016 року у справі №6-75цс15 зазначив, що можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 ЦК України), за якими особа, яка має право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права.

Відповідно до ст. 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частиною 4 ст. 267 ЦК України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 06 листопада 2013 року в справі №6-116цс13, визначений у ст.261 ЦК України початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов.

За змістом ч. 1 ст. 261 ЦПК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

На підставі ст.ст. 256, 261 ЦК України позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

При цьому як у випадку пред'явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, перебіг позовної давності починається з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

Велика Палата Верховного суду у постанові від 30 травня 2018 року за наслідками розгляду справи №367/2271/15-ц на яку, зокрема посилається відповідач в апеляційній скарзі, не знайшла підстав для відступлення від цієї правової позиції, а тому апеляційний суд на підставі ч. 4 ст. 263 ЦПК України її враховує при застосуванні норм права до спірних правовідносин.

Отже, позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи, яка повинна знати про таке порушення або мати об'єктивну можливість бути поінформованою про нього.

Якщо в передбачених законом випадках з позовом до суду звернувся прокурор в інтересах держави в особі відповідного органу (підприємства), то позовна давність обчислюється від дня, коли про порушення свого права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатись саме позивач, а не прокурор.

Згідно із ст. 17 ЗК України, ст. 21 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» до повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом (Законом).

Повноваження місцевої державної адміністрації із здійснення контролю у тому числі за використанням та охороною земель закріплені у ст. 16 цього Закону.

На підставі п. «г» ст.15 ЗК України до повноважень центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері земельних відносин, належать, зокрема забезпечення здійснення землеустрою, моніторингу земель і державного контролю за використанням та охороною земель.

Постановою Кабінету Міністрів України від 22 липня 2016 року №482 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України» внесено зміни до Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 січня 2015 року №15, та визначено, що Держгеокадастр є центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2016 року №910-р погоджено пропозицію Міністерства аграрної політики та продовольства України щодо можливості забезпечення здійснення покладених на Державну службу з питань геодезії, картографії та кадастру постановою Кабінету Міністрів України від 14 січня 2015 року №15 «Про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру» функцій і повноважень Державної інспекції сільського господарства, що припиняється, із здійснення державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів.

На підставі ст. 9 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» дотримання вимог законодавства України про охорону земель і моніторинг ґрунтів здійснюються, зокрема шляхом проведення перевірок.

Відповідно до п. 4 Положення про Державну екологічну інспекцію України, затвердженого Указом Президента України №454/2011 від 13 квітня 2011 року, державний нагляд (контроль) за одержанням центральними органами виконавчої влади та їх територіальними органами, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування в частині здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності і господарювання, громадянами України, іноземцями та особами без громадянства, а також юридичними особами - нерезидентами вимог у тому числі законодавства про використання та охорону земель щодо виконання екологічних вимог при наданні у власність і користування, в тому числі в оренду, земельних ділянок, здійснює Державна екологічна інспекція.

Згідно з п.7 Указу Держекоінспекція України здійснює свої повноваження безпосередньо та через свої територіальні органи в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, морські екологічні інспекції (Азовська, Азово-Чорноморська, Північно-Західного регіону Чорного моря).

Державна екологічна інспекція у Хмельницькій області перевірку дотримання ОСОБА_4 вимог природоохоронного законодавства проводила 26 квітня 2017 року, що підтверджується актом №232/01.

На підставі чинного на час проведення цієї перевірки Порядку організації та проведення перевірок суб'єктів господарювання щодо дотримання вимог природоохоронного законодавства, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 10 вересня 2008 року №464 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15 січня 2009 року за №18/16034, періодичність здійснення перевірок визначається відповідно до Критеріїв розподілу суб'єктів господарювання за ступенем ризику їх господарської діяльності для навколишнього природного середовища та періодичність здійснення заходів державного нагляду (контролю), затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 19 березня 2008 року №212, із урахуванням екологічної ситуації в районі розташування об'єкта перевірки, ступеня і характеру його впливу на навколишнє природне середовище.

Із наведеного слідує, що Деражнянська районна державна адміністрація згідно з наданими їм повноваженнями не мала можливості самостійно встановити зазначені обставини, а тому довідалася або могла довідатись про порушення відповідачем умов договору оренди землі та законодавства лише після проведення відповідної перевірки уповноваженим державним органом контролю, а саме Головним управлінням Держгеокадастру у Хмельницькій області (до 22.07.2016 року відділом Держгеокадастру у Деражнянському районі) та/або Державною екологічною інспекцією у Хмельницькій області.

Наведене узгоджується із висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 червня 2018 року у справі №372/1387/13-ц, який відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України апеляційний суд враховує при застосуванні норм права до спірних правовідносин.

Із наявного у матеріалах справи листа відділу Держгеокадастру у Деражнянському районі від 08 квітня 2016 року №8-28-99.3-955/15-16 вбачається, що цільове призначення земельної ділянки площею 2,3263 га (кадастровий номер НОМЕР_3), переданої в оренду ОСОБА_4 для сінокосіння та випасання худоби, не змінювалось.

Доказів проведення інших перевірок, внаслідок яких позивачі мали можливість бути поінформованими про порушення відповідачем цільового призначення земельної ділянки, що ним використовується, матеріали справи не містять.

У зв'язку з наведеним вище, правильним є висновок суду першої інстанції про те, що строк позовної давності прокурором не пропущений.

Посилання відповідача на наявний у матеріалах справи проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки з метою зміни її цільового призначення в землі водного фонду для рибогосподарських потреб, розроблений на підставі розпорядження Деражнянської районної державної адміністрації від 08 червня 2012 року та зареєстрований 27 лютого 2013 року у Державному земельному кадастрі, як на підтвердження поінформованості позивачів про порушення та пропуск ними строку позовної давності, не можуть бути взяті до уваги, оскільки намір ОСОБА_4 змінити цільове призначення земельної ділянки і правомірно використовувати її для рибогосподарських потреб не свідчить про фактичне використання земельної ділянки не за цільовим призначенням з лютого 2013 року.

З огляду на викладене, рішення суду ухвалене відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права і підстав для його скасування у межах доводів апеляційної скарги немає.

Керуючись ст. ст. 374, 375, 382, 384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Деражнянського районного суду Хмельницької області від 11 квітня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 19 вересня 2018 року.

Суддя-доповідач /підпис/ О.І. Талалай

Суддя /підпис/ А.П. Корніюк

Суддя /підпис/ І.В. П’єнта

З оригіналом згідно: суддя апеляційного суду О.І.Талалай