Постанова № 76583241, 19.09.2018, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №490/8826/17 19.09.2018

Провадження №22-ц/784/1474/18

Справа 490/8826/17

Провадження 22ц-784/1474/18 Головуючий по 1 інстанції Гуденко О.А.

Категорія 27 Доповідач апеляційного суду Колосовський С.Ю.

П О С Т А Н О В А

І м е н е м У к р а ї н и

19 вересня 2018р. м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючий суддя - Колосовський С.Ю.,

судді: Ямкова О.О., Локтіонова О.В.,

секретар судового засідання - Лівшенко О.С.,

за участі: представника позивача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали цивільної справи

за апеляційними скаргами ОСОБА_3 та Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк»

на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 11 липня 2018р.

за позовом ОСОБА_3 до Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог - Головне управління Держпродспоживслужби в Миколаївській області, про стягнення процентів на банківські вклади та процентів за порушення грошових зобов'язань,

встановила:

У жовтні 2017р. ОСОБА_3 пред'явила позов до АТ КБ «Приватбанк» і в врахуванням подальших уточнень просила стягнути 24960,47 євро процентів на банківські вклади та 211388,91 грн. три процента річних за порушення грошових зобов'язань.

Позивач зазначала, що 25 березня і 30 червня 2010р. уклала з банком два депозитних договори, за якими внесла відповідно 23000 та 40000 євро.

Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 24 грудня 2014р. з відповідача на її користь стягнуті за вказаними договорами суми вкладів 23000 та 40000 євро., а також 113,36 і 246,61 євро процентів.

Враховуючи те, що назване рішення суду від 24 грудня 2014р. було виконане в примусовому порядку лише 09 та 12 січня 2018р., позивач на підставі ст.ст.625,1061 ЦК просила стягнути з відповідача 3% річних за порушення грошових зобов'язань, а також процентів на банківські вклади (12% і 10,5%) з часу ухвалення рішення і до його виконання.

Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 11 липня 2018р. позов задоволено частково. Постановлено стягнути з АТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_3 176830,29 грн. трьох процентів річних за порушення грошового зобов'язання. У задоволенні решти вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на незаконність рішення суду в частині відхилених вимог, просила його скасувати та ухвалити нове рішення про їх задоволення.

В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на незаконність рішення суду в частині задоволених вимог, просив його скасувати і ухвалити нове рішенні про відмову в задоволені позову.

Також відповідач подав відзив на апеляційну скаргу в якому вважає рішення суду в частині відхилених вимог законним і обґрунтованим.

Апеляційна скарга позивача підлягає частковому задоволенню, а апеляційна відповідача - відхиленню з наступних підстав.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні вимог про стягнення процентів на банківські вклади, суд виходив з того, що положення ст.ст.1061,1070 ЦК не поширюються на спірні правовідносини, оскільки за порушення грошового зобов'язання наступають лише наслідки, передбачені ч.2 ст.625 ЦК.

Проте з такими висновками погодитись не можна, так як вони суперечать умовам депозитних договорів та нормам матеріального права.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ст.530 ЦК).

Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (ст. 631 ЦК).

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу, а також три проценти річних від простроченої суми (ч.2 ст.625 ЦК).

Згідно зі ст.1058 ЦК за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

До відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка (глава 72 цього Кодексу), якщо інше не встановлено цією главою або не випливає із суті договору банківського вкладу.

Відповідно до ст.1060 ЦК договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад).

За правилами ч.5 ст.1061 ЦК проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав.

Згідно зі ст.1070 ЦК за користування грошовими коштами, що знаходяться на рахунку клієнта, банк сплачує проценти, сума яких зараховується на рахунок, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка або законом.

Сума процентів зараховується на рахунок клієнта у строки, встановлені договором, а якщо такі строки не встановлені договором, - зі спливом кожного кварталу.

Проценти, передбачені частиною першою цієї статті, сплачуються банком у розмірі, встановленому договором, а якщо відповідні умови не встановлені договором, - у розмірі, що звичайно сплачується банком за вкладом на вимогу.

Як встановлено судом і вбачається з матеріалів справи, 25 березня 2010р. ОСОБА_3 уклала з АТ КБ «Приватбанк» договір банківського вкладу "Стандарт" № SAMDN01000709936374, за умовами якого внесла на депозит Банку 23000,00 євро на шість місяців під 12% річних. У разі, якщо по закінченню строку вкладу клієнт (вкладник) не заявив Банку про відмову від продовження строку, вклад автоматично вважається продовженим ще на один строк. Строк вкладу продовжується неодноразово без явки клієнта в Банк. Сторони мають право достроково розірвати договір повідомивши про це другу сторону за два банківських дні. При поверненні вкладу по ініціативі Клієнта до закінчення мінімального терміну вкладу (6 місяців) з дати початку продовження строку вкладу Клієнту повертається сума вкладу і виплачуються проценти, нараховані за ставкою «за вимогою» за фактичний строк користування вкладом. Дія договору припиняється з виплатою клієнту всієї суми вкладу разом з процентами (п.6,7,12 договору).

30 червня 2010р. ОСОБА_3 уклала з АТ КБ "ПриватБанк" договір банківського вкладу "Стандарт" № SAMDN25000711041081, за умовами якого внесла на депозит Банку 40000 євро на 12 місяців під 10,5% річних. У разі, якщо по закінченню строку вкладу Клієнт не заявив Банку про відмову від продовження строку, вклад автоматично вважається продовженим ще на один строк, зазначений в п. 1 договору. Строк вкладу продовжується щоразу без явки Клієнта в Банк. Сторони мають право достроково розірвати договір повідомивши про це другу сторону за два банківських дні. При поверненні вкладу по ініціативі Клієнта до закінчення мінімального терміну вкладу (6 місяців) з дати початку продовження строку вкладу Клієнту повертається сума вкладу і виплачуються проценти, нараховані за ставкою «за вимогою» за фактичний строк користування вкладом. Дія договору припиняється з виплатою клієнту всієї суми вкладу разом з процентами (п.6,7,12 договору).

24 квітня 2014р. АТ КБ "ПриватБанк" повідомив ОСОБА_3 про призупинення обслуговування клієнтів та роботу Кримських відділень банку у зв'язку з невизначеністю статусу території Кримського півострову (місце укладення спірних договорів) та її правового режиму.

21 травня та 02 червня 2014р. ОСОБА_3 направила до АТ КБ "ПриватБанк" листи про розірвання, в тому числі названих договорів банківського вкладу.

Заочним рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 24 грудня 2014р. з АТ КБ "ПриватБанк" стягнуто на користь ОСОБА_3 грошові кошти, в тому числі за договорами банківського вкладу: №SAMDN01000709936374 від 25 березня 2010 року в сумі 23116,36 євро; №SAMDN25000711041081 від 30 червня 2010 року в сумі 40246,61 євро.

Це судове рішення було виконано АТ КБ "ПриватБанк" під час виконавчого провадження, яке було відкрито 16 лютого 2015р. державним виконавцем Жовтневого відділу ДВС Дніпропетровського управління юстиції лише 09 та 12 січня 2018р. шляхом зарахування на рахунок стягувача відповідно 832877,75 грн. та 1324792,08 грн.

Згідно наказів АТ КБ "ПриватБанк" по вкладам за «за поверненням» з 06 січня 2004р. діяла ставка 1% річних, а з 04 травня 2017р. - 0,01%.

Враховуючи те, що після вимоги позивача про розірвання депозитних договорів відповідач вклади повернув лише 09 та 12 січня 2018р., то відповідно до умов цих договорів, які припиняють дію після виплати всієї суми вкладу та положень ст.ст.1061, 1070 ЦК, останній повинен сплатити проценти за обліковою ставкою «за вимогою», яка діяла в цей період та в межах позовної давності, про застосування наслідків спливу якої відповідачем подану заяву, в сумі 591,14 євро за договором від 25 березня 2010р. (23000 х 1% : 365 х 936 днів з 10 жовтня 2014р. по 03 травня 2017р., 23000 х 0,01% : 365 х 211 днів з 04 травня 2017р. по 31 грудня 2017р.) та 1028,06 євро за договором від 30 червня 2010р. (40000 х 1% : 365 х 936 днів з 10 жовтня 2014р. по 03 травня 2017р., 40000 х 0,01% : 365 х 211 днів з 04 травня 2017р. по 31 грудня 2017р.), а всього 1619,2 євро, що еквівалентно 53142,14 грн.

Правовий висновок висловлений в постанові Верховного Суду від 23 травня 2018р. по справі №910/1238/17 не може бути застосований до спірних правовідносин, тому що стосується обставин, пов'язаних із застосуванням положень ст.ст.625,1048,1212 ЦК після закінчення строку дії договору міжбанківського депозиту.

З огляду на вищенаведені мотиви, рішення суду в цій частині в силу п.4 ст.376 ЦПК підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення вимог про стягнення процентів на банківські вклади.

В той же час відсутні підстави для скасування рішення суду в частині задоволених вимог за апеляційною скаргою відповідача, так як суд присудив три проценти річних від простроченої суми виключно в національній валюті України, а тому вірно застосував до спірних правовідносин положення ч.2 ст.625 ЦК і відповідно врахував правову позицію висловлену Верховним Судом України в постанові від 16 листопада 2016р. у справі №6-1286 цс16.

При цьому розмір присудженої судом суми - 176830,29 грн. не перевищує належний - 187263,25 грн., а саме: за договором від 25 березня 2010р. (23000 х 3% : 365 х 1178 = 2226,90 євро, що за курсом НБУ на час ухвалення рішення еквівалентно 68365,83 грн.) та за договором від 30 червня 2010р. (40000 х 3% : 365 х 1178 = 3872,88 євро, що за курсом НБУ на час ухвалення рішення еквівалентно 118897,42 грн.).

Доводи відповідача щодо неможливості застосування ст.625 ЦК після відкриття виконавчого провадження про стягнення депозитних вкладів не можна визнати обґрунтованими, тому що грошове зобов'язання за цими правочинами не було виконано до 09 та 12 січня 2018р. Ця норма права входить до розділу I «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК, тому в ній визначені загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання і її дія поширюється на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов'язань.

А наявність судового рішення про стягнення суми боргу за договорними зобов'язаннями, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін за цими правочинами, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання, передбаченої ст.625 ЦК.

Саме таке тлумачення ст.625 ЦК висловлено Верховним Судом в постанові від 16 травня 2018р. у справі №458/3560/16-ц та Верховним Судом України в постановах від 06 липня 2016 року у справі № 6-1946 цс 15 та від 22 березня 2017р. у справі №6-2311 цс16.

Отже, правовий висновок висловлений Верховним Судом України в постанові від 20 січня 2016р. у справі №6-2759 цс15 не може бути застосований в даному випадку, так як стосується інших обставин спору, а саме щодо невиконання рішення суду про зобов'язання перерахувати та виплатити грошову допомогу.

За таких обставин апеляційна скарга відповідача на підставі ст.375 ЦПК підлягає відхиленню.

Часткове задоволення позовних вимог (загалом на 22,4%) є підставою для пропорційного стягнення з відповідача в дохід держави судового збору у зв'язку з розглядом справи в судах першої і апеляційної інстанцій.

Сплачений позивачем судовій збір може бути повернутий в порядку, передбаченому ст.7 Закону «Про судовий збір» у зв'язку з тим, що споживачі при захисті своїх прав звільняються від сплати судового збору (ч.3 ст.22 Закону «Про захист прав споживачів»).

Керуючись ст.ст.367,374-376,382 ЦПК, колегія суддів

постановила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково, а апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» залишити без задоволення.

Рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 11 липня 2018р. в частині вимог про стягнення процентів на банківські вклади скасувати і ухвалити нове рішення про їх часткове задоволення.

Стягнути з Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на користь ОСОБА_3 1619,2 євро, що еквівалентно 53142,14 грн. процентів на банківські вклади, а в дохід держави 4462 грн. судового збору.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів лише у випадках, передбачених ст.389 ЦПК.

Повний текст постанови виготовлено 19 вересня 2018р.

Головуючий: Судді: