Постанова № 76577826, 17.09.2018, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2018 рокуЛьвів№ 876/6022/18

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Ільчишин Н.В.,

суддів Шинкар Т.І., Большакової О.О.,

за участі секретаря судового засідання Федак С.Р.,

розглянувши у судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Тячівському районі Головного управління ДФС у Закарпатській області на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 07.05.2018 року (головуючого судді Луцович М.М.) ухвалене у відкритому судовому засіданні в м. Ужгород о 11 год. 38 хв. повний текст складено 10.05.2018 року у справі №807/903/15 за позовом Державної податкової інспекції у Тячівському районі Головного управління ДФС у Закарпатській області до ОСОБА_1 селищної ради Тячівського району Закарпатської області про стягнення податкового боргу,-

ВСТАНОВИВ:

ДПІ у Тячівському районі Головного управління ДФС у Закарпатській області 27.05.2015 року звернулася в суд з уточненою позовною заявою до ОСОБА_1 селищної ради Тячівського району Закарпатської області в якому просить стягнути кошти із відповідача у розмірі 131007,77 грн. в рахунок погашення податкового боргу платника податків ОСОБА_1 виробничого управління житлово-комунального господарства згідно статті 96 ПК України.

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 07.05.2018 року відмовлено в задоволенні позову.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції Державна податкова інспекція у Тячівському районі Головного управління ДФС у Закарпатській області подала апеляційну скаргу, яку обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення прийняте з порушенням норм матеріального права та просить його скасувати ухвалити нове, яким задовольнити позов повністю. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що відповідно до реєстраційних даних органом управління та засновником ОСОБА_1 виробничого управління житлово-комунального господарства є ОСОБА_1 селищна рада. Згідно розрахунків заборгованості за ОСОБА_1 виробничим управлінням житлово-комунального господарства рахується заборгованість по платежах до бюджету на загальну суму 140769,68 грн. сума заборгованості виникла за рахунок несплати платником податків самостійно визначених сум податкових зобов’язань та узгоджених сум грошових зобов’язань, визначених підприємству за результатами проведених перевірок по наступних платежах: податку на прибуток підприємств в сумі 3189,83 грн.; податку на додану вартість в сумі 135124,10 грн.; земельного податку з юридичних осіб в сумі 1950,07 грн.; податку з власників транспортних засобів в сумі 505,68 грн. Постановами відділу ДВС Тячівського районного управління юстиції від 20.06.2011 року про повернення виконавчого документа стягувачеві встановлено, що у боржника відсутнє майно на яке можна звернути стягнення. А також відсутність у ОСОБА_1 виробничого управління житлово-комунального господарства нерухомого майна підтверджується довідкою з Реєстру прав власності на нерухоме майно. Позаяк власником майна ОСОБА_1 виробничого управління житлово-комунального господарства являється ОСОБА_1 селищна рада. ОСОБА_1 виробниче управління житлово-комунального господарства є балансоутримувачем основних засобів. Стягнення коштів на погашення податкового боргу ОСОБА_1 виробничого управління житлово-комунального господарства не виявилося можливим через відсутність коштів на рахунках платника, що підтверджується інкасовими дорученнями №298, 302, 307, 429, 496, 500, 506, 511 з відміткою банку міститься в матеріалах справи. Державна податкова інспекція у Тячівському районі неодноразово зверталась до ОСОБА_1 селищної ради з листами щодо вжиття заходів в погашення податкового боргу ОСОБА_1 виробничого управління житлово-комунального господарства, а також з вимогою про надання згоди на реалізацію майна ОСОБА_1 виробничого управління житлово-комунального господарства, яке внесено в податкову заставу відповідно до акту опису від 05.04.2012 року №14 та щодо якого постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 11.06.2013 року №807/1452/13-а надано ДПІ у Тячівському районі дозвіл на погашення суми податкового боргу ОСОБА_1 виробничого управління житлово-комунального господарства у розмірі 15012,54 грн. за рахунок майна ОСОБА_1 ВУЖКГ (листи від 22.03.2013 №1446/19-006, від 26.06.2013 року №3754/19-006, від 23.03.2014 року №1865/25-01). Однак, відповіді на вищевказані листи ОСОБА_1 селищною радою не надавались і заходи на погашення податкового боргу ОСОБА_1 виробничого управління житлово-комунального господарства не вживались. Суд у оскаржуваному рішенні вказує, що у позовній заяві позивач зазначає, що підставою для подання позову до суду про звернення стягнення податкового боргу на кошти відповідача - органу місцевого самоврядування, в управлінні якого перебуває комунальне підприємство або його майно, є подання зазначене у листі від 20 січня 2011 року №589/24-00, але ні до позовної заяви ні під час розгляду справи в суді такий лист позивачем не надавався. В свою чергу, судом встановлено, що право звернення до суду яке могло виникнути в Позивача згідно листа від 20 січня 2011 року №589/24-00 на момент звернення до суду з позовом (позовна заява надійшла до суду 27.05.2015 року), знаходиться за межами строку встановленого статтею 102 ПК України. Однак такі висновки є хибними, оскільки в додаткових поясненнях від 11.10.2017 року (які отримані судом 11.10.2017 року) ДПІ у Тячівському районі зазначила, що у зв’язку з несплатою узгоджених сум грошових зобов‘язань, ДПІ у Тячівському районі листом від 20.01.2015 року №250/25-00 (у тексті позовної заяви помилково зазначено лист від 20.01.2011 року №589/24-00) звернулась до ОСОБА_1 селищної ради, в управлінні якої перебуває такий платник податків, з поданням щодо прийняття рішення у відповідності до п.96.1 статті 96 ПК України, а саме: - виділення коштів місцевого бюджету на сплату податкового боргу такого платника податків Рішення про фінансування таких витрат розглядається на найближчій сесії відповідної ради; - затвердження плану досудової санації такого платника податків, який передбачає погашення його податкового боргу; - ліквідацію такого платника податків та призначення ліквідаційної комісії; - прийняття сесією селищної ради рішення щодо порушення справи про банкрутство такого платника податків. Саме копія листа ДПІ у Тячівському районі від 20.01.2015 року №250/25-00 міститься в матеріалах справи, а тому саме такий повинен прийматися судом при розгляді судової справи. Відсутність у ОСОБА_1 виробничого управління житлово-комунального господарства нерухомого майна підтверджується довідкою з Реєстру прав власності на нерухоме майно №14919896 від 19.12.2013 року. Суд при розгляді справи безпідставно взяв до уваги той факт, що Реєстр містить записи тільки, щодо майна та право чинів, які виникли з 01.01.2013 року, відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень». Всі права, які виникли у відповідних суб‘єктів до зазначеної дати визнаються державою та гарантуються нею. Зокрема, згідно статті 3 вказаного Закону права на нерухоме майно, що виникли до набрання чинності цим законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов: якщо реєстрація прав та їх обтяжень була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав та їх обтяжень діяло законодавство, що не передбачало обов‘язкової реєстрації таких прав та їх обтяжень. Однак, такі висновки суду про наявність майна у ОСОБА_1 виробничого управління житлово-комунального господарства є лише припущеннями та не базуються на матеріалах справи. Вони спростовуються доказами наявними в матеріалах судової справи, а саме довідкою з Реєстру прав власності на нерухоме майно №14919896 від 19.12.2013 року. Інші відомості судом не здобуто. Згідно з пунктом 96.3 статті 96 Податкового кодексу відповідь щодо прийняття одного із зазначених рішень надсилається контролюючому органу протягом 30 календарних днів з дня направлення звернення. Станом на 22.05.2015 року відповідь податковою інспекцією не отримано. У разі неотримання зазначеної відповіді у визначений цим пунктом строк або отримання відповіді про відмову у задоволенні його вимог контролюючий орган зобов'язаний звернутися до суду із позовною заявою про звернення стягнення податкового боргу на кошти державного органу чи органу місцевого самоврядування, в управлінні якого перебуває таке державне (комунальне) підприємство або його майно. Судом безпідставно у судовому рішенні зроблено посилання на ту обставину, що відповідно до п.4.2 статуту КП «ОСОБА_1 виробниче управління житлово-комунального господарства» майно підприємства закріплюється за ним на праві господарського відання.

Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 17 липня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 27 жовтня 2015 року, задоволено адміністративний позов, стягнуто з ОСОБА_1 виробничого управління житлово-комунального господарства податковий борг у сумі 140769,68 грн. за рахунок коштів ОСОБА_1 селищної ради Тячівського району Закарпатської області.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 29 травня 2017 року касаційну скаргу ОСОБА_1 селищної ради Тячівського району Закарпатської області задоволено частково. Постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 17 липня 2015 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 27 жовтня 2015 року скасовано, а справу №807/903/15 направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. Касаційний суд зазначив, що при вирішенні справи слід дослідити обставини щодо наявності/відсутності у боржника на час звернення контролюючим органом з відповідним поданням власного майна, що відповідно до законодавства України може бути внесено в податкову заставу та відчужено, а саме: майна, яке перебуває у комунальній власності і закріплене за комунальним підприємством на праві господарського відання (комунальне комерційне підприємство) або на праві оперативного управління (комунальне некомерційне підприємство).

Також, касаційний суд вказав, що у позовній заяві позивач зазначає, що підставою для подання до суду позову про звернення стягнення податкового боргу на кошти відповідача - органу місцевого самоврядування, в управлінні якого перебуває комунальне підприємство або його майно, є подання, зазначене у листі від 20 січня 2011 року №589/24-00. Натомість, в матеріалах справи наявний лист позивача від 20 січня 2015 року №250/25-00 з вимогою щодо прийняття відповідачем одного з рішень, передбачених у пункті 96.1 статті 96 Податкового кодексу України, в якому також є посилання на інші листи позивача з такими вимогами. Суди мають дослідити зміст цього листа та встановити, який саме лист визначено позивачем як підстава для звернення до суду з даним позовом у порядку, передбаченому пунктом 96.3 статті 96 Податкового кодексу України. Постанови про повернення виконавчих документів стягувачеві від 20 червня 2011 року (а.с. 14-17), на які посилаються суди у підтвердження обставини щодо відсутності у боржника майна, на яке може бути звернено стягнення, винесені до виникнення податкового боргу в сумі 140769,68 грн., вимоги про звернення стягнення на який є предметом позову. Таким чином, судам слід з'ясувати, чи можуть зазначені постанови достовірно підтверджувати обставини щодо відсутності у боржника - комунального підприємства власного майна, що відповідно до законодавства України може бути внесено в податкову заставу та відчужено, станом на час звернення позивача до відповідача з поданням, що стосується оспорюваного податкового боргу, та на час звернення до суду з даним позовом.

Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому викладено заперечення щодо змісту і вимог апеляційної скарги.

Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання апеляційного суду не з'явилися, хоча належним чином повідомленні про дату, час та місце розгляду справи, що відповідно до частини 2 статті 313 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) не перешкоджає судовому розгляду.

Відповідно до частини 4 статті 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

В порядку статті 230 КАС України секретарем судового засідання забезпечено ведення протоколу судового засідання.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів.

Відповідно до приписів частини 3 статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що Тячівською районною державною адміністрацією Закарпатської області 04.02.1998 року було зареєстровано ОСОБА_1 виробниче управління житлово-комунального господарства, як юридичну особу, відповідно до виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та довідки з єдиного державного реєстру підприємств та організацій України. ОСОБА_1 виробничого управління житлово-комунального господарства знаходиться на податковому обліку у позивача з 16.02.1998 року на загальній системі оподаткування, що підтверджується свідоцтвом №10548987.

Зокрема, у відповідності до ідентифікаційних даних засновником ОСОБА_1 виробничого управління житлово-комунального господарства є ОСОБА_1 селищна рада Тячівського району Закарпатської області.

Відповідно до пункту 4.2 Статуту КП «ОСОБА_1 виробничого управління житлово-комунального господарства» майно підприємства закріплюється за ним на праві господарського відання. Здійснюючи право повного господарського відання комунальне підприємство володіє, користується і розпоряджається таким майном на свій розсуд. Саме для здійснення діяльності таким підприємством створено статутний капітал в розмірі 12 838,3 тис. грн. за рахунок основних засобів. Згідно пункту 3.5 Статуту комунальне підприємство має самостійний баланс, розрахунковий та інші рахунки в банках. Також пункт 3.3 Статуту комунального підприємства визначено, що воно несе відповідальність за свої зобов’язання в межах належного йому майна.

За ОСОБА_1 виробничим управлінням житлово-комунального господарства рахується непогашена заборгованість в розмірі 131007,77 грн.. Вказана заборгованість виникла за рахунок несплати платником податків самостійно визначених сум податкових зобов'язань та узгоджених сум грошових зобов'язань визначених підприємству за результатами проведених перевірок по наступних платежах: а саме, по податку на прибуток підприємств 2900,04 грн., по податку на додану вартість 126292,07 грн., по земельному податку з юридичних осіб 1309,98 грн. та по податку з власників транспортних засобів 505,68 грн., що підтверджується заявою позивача від 11.10.2017 року та додатковими поясненнями позивача від 11.10.2017 року.

Позивач на підтвердження заходів щодо погашення податкового боргу платника податків шляхом звернення до суду із позовними заявами до ОСОБА_1 виробничого управління житлово-комунального господарства про стягнення податкового боргу заначено: постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 31.03.2011 № 2а-0770/657/11 якою задоволено позовні вимоги позивача до ОСОБА_1 виробничого управління житлово-комунального господарства, стягнуто податковий борг по ПДФО з найманих працівників в сумі 73286,78 грн.; постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 01.10.2012 № 2a-0770/1640/12 якою задоволено позовні вимоги позивача до ОСОБА_1 виробничого управління житлово-комунального господарства, стягнуто податковий борг по податку на додану вартість в сумі 15012,54 грн.; постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 19.04.2013 № 807/1153/13-а якою задоволено позовні вимоги позивача до ОСОБА_1 виробничого управління житлово-комунального господарства, стягнуто податковий борг в сумі 28484,93 грн., в тому числі по податку на додану вартість 25227,12 грн., по податку на прибуток приватних підприємств 1932,50 грн., по податку з власників транспортних засобів 90,98 грн. та пеню 1234,33 грн.; постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 25.12.2013 № 807/4280/13-а якою задоволено позовні вимоги позивача до ОСОБА_1 виробничого управління житлово-комунального господарства, стягнуто податковий борг по земельному податку в сумі 1443,22 грн.; постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 03.10.2014 № 807/2460/14 якою задоволено позовні вимоги позивача до ОСОБА_1 виробничого управління житлово-комунального господарства, стягнуто податковий борг в сумі 20924,39 грн., в тому числі по податку на додану вартість 20088,95 грн., по податку на прибуток приватних підприємств 177,88 грн., по податку з власників транспортних засобів 95,70 грн., по земельному податку 290,19 грн. та пеню 271,67 грн.; постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 24.02.2014 № 807/408/14 якою задоволено позовні вимоги позивача до ОСОБА_1 виробничого управління житлово-комунального господарства, стягнуто податковий борг в сумі 7340,70 грн., в тому числі по податку на додану вартість 7074,24 грн., по податку на прибуток приватних підприємств 87,30 грн., по податку з власників транспортних засобів 63,80 грн. та по земельному податку 115,36 грн.; постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 16.01.2014 № 807/4453/13-а якою задоволено позовні вимоги позивача до ОСОБА_1 виробничого управління житлово-комунального господарства, стягнуто податковий борг в сумі 53568,02 грн., в тому числі по податку на додану вартість 52057,70 грн., по податку на прибуток приватних підприємств 1041,20 грн., податку з власників транспортних засобів 255,20 грн., по земельному податку 54,00 грн. та пеню 159,92 грн.; постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 07.05.2014 № 807/838/14 якою задоволено позовні вимоги позивача до ОСОБА_1 виробничого управління житлово-комунального господарства, стягнуто податковий борг в сумі 10002 грн., який виник на підставі: податкової декларації № НОМЕР_1 від 17.01.2014 року - 6035,00 грн. та податкової декларації № НОМЕР_2 від 18.02.2014 року - 3967,00 грн.

З аналізу вищезазначених судових рішень про стягнення податкового боргу з ОСОБА_1 виробничого управління житлово-комунального господарства встановлено, що за період їх винесення до моменту звернення позивача з позовом до суду, 27.05.2015 року, податковий борг ОСОБА_1 виробничого управління житлово-комунального господарства змінився, а саме: по ПДФО з найманих працівників борг відсудній, що свідчить про його зменшення на 73286,78 грн.; по податку на додану вартість збільшився на 15664,10 (135124,10 борг вказаний в позовній заяві за мінусом 119460,55 грн. суми боргу стягнутих за вищенаведеними рішеннями суду), на суму збільшення боргу позивачем не надано судових рішень про його стягнення з ОСОБА_1 виробничого управління житлово-комунального господарства; по податку на прибуток приватних підприємств борг зменшився на 49,05 грн.; по земельному податку зменшився на 47,30 грн. Всього податковий борг зменшився на суму 67849,68 грн.

В свою чергу позивачем надано до суду додаткові пояснення від 11.10.2017 року згідно яких у період з 22.05.2015 року по 18.09.2017 року, сплачено до бюджету 9761,91 грн. у тому числі: податок на прибуток 289,79 грн., податок на додану вартість 8832,03 грн., та земельний податок 640,09 грн.

Вищенаведене вказує на те, що боржником ОСОБА_1 виробничим управлінням житлово-комунального господарства зменшено податковий борг, з моменту винесення вищенаведених рішень судів про його стягнення і до моменту винесення рішення по даній справі, на загальну суму 77611,59 грн. (208619,36 грн.(сума стягнутого боргу за рішеннями судів 73286,78+15012,54+28484,93+1443,22+20924,39+7340,70+53568,02+10002,00)-131007,77 грн. (сума боргу згідно додаткових пояснень позивача від 11.10.2017р.)), що свідчить про наявність в боржника коштів/майна для його погашення.

Судом встановлено, що однією з підстав позову позивачем зазначено постанови відділу ДВС Тячівського районного управління юстиції від 20.06.2011 року про повернення виконавчого документа стягувачу, у зв’язку з відсутністю майна на яке можна зробити стягнення. Позивачем долучено до позовної заяви, які досліджені судом першої інстанції, наступні постанови відділу ДВС Тячівського районного управління юстиції щодо боржника ОСОБА_1 виробничого управління житлово-комунального господарства, про повернення виконавчого документа стягувачу, а саме: від 20.06.2011 року ВП №25401223 (а.с.14), з якого вбачається, що виконавче провадження було відкрито на підставі виконавчого листа №2а-1794 виданого 05.11.2010 року Закарпатським окружним адміністративним судом про стягнення з ОСОБА_1 ЖКГ на користь ДПІ заборгованості у розмірі 5300,00 грн.; від 20.06.2011 року ВП №25401481 (а.с.15), з якого вбачається, що виконавче провадження було відкрито на підставі виконавчого листа №2а-1760 виданого 03.11.2010 року Закарпатським окружним адміністративним судом про стягнення з ОСОБА_1 ЖКГ на користь ДПІ заборгованості у розмірі 5954,00 грн.; від 20.06.2011 року ВП №25401641 (а.с.16), з якого вбачається, що виконавче провадження було відкрито на підставі виконавчого листа №2а-1758 виданого 03.11.2010 року Закарпатським окружним адміністративним судом про стягнення з ОСОБА_1 ЖКГ на користь ДПІ заборгованості у розмірі 8900,00 грн..

Загальна сума податкового боргу яка підлягала стягненню по вищенаведених виконавчих провадженнях складає 20154,00 грн.(5300,00+5954,00+8900,00). Судом також встановлено, що номери виконавчих листів, дати їх видання вказують на те, що вони не стосуються вищенаведених постанов Закарпатського окружного адміністративного суду, непогашений борг по яких просить стягнути позивач, оскільки постанови суду видані в період з 31.03.2011 року, а виконавчі листи видавались з 3 по 5 листопада 2010 року та мають інший номер провадження ніж номери вказані у виконавчих листах.

Позивачем не надано доказів вжиття заходів примусового виконання постанов Закарпатського окружного адміністративного суду від 31.03.2011 № 2а-0770/657/11, від 01.10.2012 № 2a-0770/1640/12, від 19.04.2013 № 807/1153/13-а, від 25.12.2013 № 807/4280/13-а, від 03.10.2014 № 807/2460/14, від 24.02.2014 № 807/408/14, від 16.01.2014 № 807/4453/13-а та від 07.05.2014 № 807/838/14, непогашення боргу по яких вказано як підставу позову.

Згідно Інформації №75 від 30.07.2015 року ОСОБА_1 виробничого управління житлово-комунального господарства (а.с. 44-45), на його балансі знаходиться майно (рухоме та нерухоме) на суму залишкової балансової вартості будинків 10231024 грн., автомобіля – 43172 грн., а заборгованість станом на 01.07.2015 року - 324895 грн.

Щодо інформаційної довідки з Реєстру прав власності на нерухоме майно, індексний номер 14919896, яку долучено позивачем до позовної заяви, оскільки така була сформована 19.12.2013, за півтора року до подання позову та вказаного не спростовано скаржником в апеляційній скарзі.

Також, судом взято до уваги те, що вказаний реєстр містить записи тільки щодо майна та правочинів, які виникли з 01.01.2013р., відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень». Всі права, які виникли у відповідних суб’єктів до зазначеної дати визнаються державою та гарантуються нею. Зокрема згідно статті 3 вказаного Закону права на нерухоме майно, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов: якщо реєстрація прав та їх обтяжень була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав та їх обтяжень діяло законодавство, що не передбачало обов'язкової реєстрації таких прав та їх обтяжень.

При цьому суд враховує, що комунальне підприємство створено та набуло правосуб’єктності 04.02.1998 року і на той момент право повного господарського відання виникало на відповідне майно з моменту закріплення такого майна на відповідному правовому режимі за комунальним підприємством. Правовий режим комунального підприємства визначений статтею 78 Господарського кодексу України, а режим повного господарського відання визначається відповідно до статті 136 Господарського кодексу України.

Згідно частини 1 статті 136 Господарського кодексу України право господарського відання є речовим правом суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом).

Законом України «Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації» статтею 1 затверджено перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, згідно з додатком 1. Затверджено перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, але можуть бути корпоратизовані, згідно з додатком 2.

ОСОБА_1 виробниче управління житлово-комунального господарства не знаходиться в переліку додатку 1 та 2 затверджених Законом України «Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації».

У позовній заяві позивач зазначає, що підставою для подання до суду позову про звернення стягнення податкового боргу на кошти відповідача - органу місцевого самоврядування, в управлінні якого перебуває комунальне підприємство або його майно, є подання, зазначене у листі від 20 січня 2011 року №589/24-00, але ні до позовної заяви ні під час розгляду справи в суді такий лист позивачем суду не надавався. Під час розгляду справи позивачем не подавалась заява про зміну підстав позову, однак в матеріалах справи наявний лист від 20.01.2015 №250/25-00, який скаржником вказується як такий який повинен враховуватись судом оскільки в позові було помилково вказаний лист від 20 січня 2011 року №589/24-00.

Положенням частини 1 статті 67 Конституції України встановлено, що кожен зобов'язаний сплачувати податки, збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Згідно із підпунктом 14.1.155 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі – ПК України) податкова застава - спосіб забезпечення сплати платником податків грошового зобов'язання та пені, не сплачених таким платником у строк, визначений цим Кодексом. Податкова застава виникає на підставах, встановлених цим Кодексом. У разі невиконання платником податків грошового зобов'язання, забезпеченого податковою заставою, орган стягнення у порядку, визначеному цим Кодексом, звертає стягнення на майно такого платника, що є предметом податкової застави.

Згідно підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПК України платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами питань митної справи.

Статтею 87 ПК України визначено джерела сплати грошових зобов'язань або погашення податкового боргу платника податків, зокрема згідно з пунктом 87.2 статті 87 цього кодексу джерелами погашення податкового боргу платника податків є будь-яке майно такого платника податків з урахуванням обмежень, визначених цим Кодексом, а також іншими законодавчими актами.

Пунктом 89.2 статті 89 ПК України передбачено, що з урахуванням положень цієї статті право податкової застави поширюється на будь-яке майно платника податків, яке перебуває в його власності (господарському віданні або оперативному управлінні) у день виникнення такого права і балансова вартість якого відповідає сумі податкового боргу платника податків, крім випадків, передбачених пунктом 89.5 цієї статті, а також на інше майно, на яке платник податків набуде прав власності у майбутньому. У разі якщо балансова вартість майна, на яке поширюється податкова застава, є меншою ніж сума податкового боргу платника податків, право податкової застави поширюється на таке майно.

Відповідно до частини 1 статті 78 Господарського кодексу України комунальне унітарне підприємство утворюється компетентним органом місцевого самоврядування в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини комунальної власності і входить до сфери його управління.

Згідно з частиною 3 статті 78 Господарського кодексу України майно комунального унітарного підприємства перебуває у комунальній власності і закріплюється за таким підприємством на праві господарського відання (комунальне комерційне підприємство) або на праві оперативного управління (комунальне некомерційне підприємство).

Таким чином, право податкової застави поширюється на будь-яке майно платника податків - комунального підприємства, яке перебуває в комунальній власності і закріплюється за таким підприємством на праві господарського відання (комунальне комерційне підприємство) або на праві оперативного управління (комунальне некомерційне підприємство).

Стаття 95 ПК України передбачає, що контролюючий орган здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі.

Статтею 96 ПК України передбачено порядок погашення податкового боргу державних підприємств, які не підлягають приватизації, та комунальних підприємств.

Відповідно до пункту 96.1 статті 96 ПК України у разі якщо сума коштів, отримана від продажу внесеного в податкову заставу майна комунального підприємства, не покриває суму його податкового боргу і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням публічних торгів, або у разі відсутності у такого боржника власного майна, що відповідно до законодавства України може бути внесено в податкову заставу та відчужено, контролюючий орган зобов'язаний звернутися до органу місцевого самоврядування чи органу виконавчої влади, до сфери управління якого належить майно такого платника податків, з поданням щодо прийняття рішення про: виділення коштів місцевого бюджету на сплату податкового боргу такого платника податків. Рішення про фінансування таких витрат розглядається на найближчій сесії відповідної ради (підпункт 96.1.1 пункту 96.1 статті 96 ПК України); затвердження плану досудової санації такого платника податків, який передбачає погашення його податкового боргу підпункт 96.1.2 пункту 96.1 статті 96 ПК України; ліквідацію такого платника податків та призначення ліквідаційної комісії (підпункт 96.1.3 пункту 96.1 статті 96 ПК України); прийняття сесією відповідної ради рішення щодо порушення справи про банкрутство платника податків (підпункт 96.1.4 пункту 96.1 статті 96 ПК України).

А тому самостійними підставами для звернення контролюючого органу з поданням до органу місцевого самоврядування, до сфери управління якого належить майно платника податків - комунального підприємства, з поданням щодо прийняття відповідного рішення, є: або отримання від продажу внесеного в податкову заставу майна комунального підприємства суми, яка не покриває суму його податкового боргу і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням публічних торгів; або відсутність у боржника - комунального підприємства власного майна, що відповідно до законодавства України може бути внесено в податкову заставу та відчужено, а саме: майна, яке перебуває у комунальній власності і закріплене за комунальним підприємством на праві господарського відання (комунальне комерційне підприємство) або на праві оперативного управління (комунальне некомерційне підприємство).

Згідно із пунктом 96.3 статті 96 ПК України відповідь щодо прийняття одного із зазначених у пунктах 96.1 та 96.2 цієї статті рішень надсилається контролюючому органу протягом 30 календарних днів з дня направлення звернення. У разі неотримання зазначеної відповіді у визначений цим пунктом строк або отримання відповіді про відмову у задоволенні його вимог контролюючий орган зобов'язаний звернутися до суду із позовною заявою про звернення стягнення податкового боргу на кошти державного органу чи органу місцевого самоврядування, в управлінні якого перебуває таке державне (комунальне) підприємство або його майно.

Таким чином, обов'язок податкового органу звернутися до суду із позовною заявою про звернення стягнення податкового боргу на кошти державного органу, в управлінні якого перебуває таке державне підприємство або його майно, виникає, у разі отримання відповіді про відмову у задоволенні його вимог або не отримання відповіді, однак в будь-якому випадку за умови що сума коштів, отримана від продажу внесеного в податкову заставу майна державного підприємства, не покриває суму його податкового боргу або у разі відсутності у такого боржника власного майна, що відповідно до законодавства України може бути внесено в податкову заставу та відчужено.

Аналіз зазначених вище норм дає підстави вважати, що передумовою звернення контролюючого органу до органу виконавчої влади в порядку статті 96 ПК України є вжиття ним заходів щодо виявлення майна боржника - комунального підприємства та встановлення можливості внесення такого майна в податкову заставу, що на думку колегії суддів не доведено скаржником належними та допустимими доказами про вчинення таких дій до даного звернення до суду.

При цьому норми статті 96 ПК України застосовується лише тоді, коли процедура стягнення боргу за рахунок коштів, які знаходяться у власності платника, передбачена статтею 95 ПК України, з будь-яких причин, вказаних в законі, не вирішила проблему погашення боргу.

При цьому, встановленню підлягає факт включення підприємства до переліку об'єктів права державної чи комунальної власності, що не підлягають приватизації та виконання повного переліку дій встановленого ПК України щодо порядку стягнення податкового боргу із вказаних підприємств.

Колегія суддів вважає, що позивачем не надано належних та обґрунтованих доказів, які б підтверджували, що ним було виконано повний перелік дій, встановлених ПК України щодо розшуку майна боржника з метою стягнення податкового боргу з комунального підприємства, оскільки інформаційна довідка з Реєстру прав власності на нерухоме майно, індексний номер 14919896, яку долучено позивачем до позовної заяви, яку подано 27.05.2015 до суду першої інстанції, а сформована 19.12.2013, позивачем не надано доказів вжиття заходів примусового виконання рішень які набрали законної сили відповідно до статті 95 ПК України, також не враховано інформації №75 від 30.07.2015 року, що на балансі ОСОБА_1 виробничого управління житлово-комунального господарства аркуш справи 44-45, знаходиться майно (рухоме та нерухоме) на суму залишкової балансової вартості будинків 10231024 грн., автомобіля – 43172 грн., а заборгованість населення станом на 01.07.2015 року - 324895 грн., а тому перебуває майно на яке можливо звернути стягнення, в той же час, скаржником не було здійснено жодних заходів для розшуку такого чи вчинення інших передбачених законом дій.

Тобто, ДПІ не надано належних та обґрунтованих доказів, які б підтверджували, що ним було виконано повний перелік дій, встановлених ПК України щодо розшуку майна боржника з метою стягнення податкового боргу з комунального підприємства.

З огляду на зазначене, суд приходить до висновку щодо відсутності підстав для задоволення адміністративного позову, оскільки позивачем не дотримано порядок стягнення податкового боргу з комунального підприємства визначений статтею 96 ПК України.

Згідно із частиною 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу (частина 1 статті 77 КАС України).

Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об’єктивному дослідженні.

Колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанцій є законним та обґрунтованим, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, в ньому повно відображені обставини, що мають значення для справи, висновки суду щодо встановлених обставин і правові наслідки є правильними. Мотивація та доводи, наведені у апеляційній скарзі, не дають адміністративному суду апеляційної інстанції підстави для спростовання викладених вище норм права та установлених обставин справи, у зв'язку з чим відсутні підстави для задоволення позову.

Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підстав для розподілу судових витрат за наслідками апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції на підставі статті 139 КАС України у апеляційного суду немає.

Керуючись ст.ст. 308, 310, 313, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Тячівському районі Головного управління ДФС у Закарпатській області – залишити без задоволення.

Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 07.05.2018 року у справі №807/903/15 – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Головуючий суддя Н.В. Ільчишин

Судді Т.І. Шинкар

ОСОБА_2

Повний текст постанови складено 19.09.2018 року