Ухвала суду № 76574037, 20.09.2018, Слов'янський міськрайонний суд Донецької області

Справа № 243/8361/18

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 вересня 2018 року м. Слов’янськ

Слов’янський міськрайонний суд Донецької області в складі:

головуючого - судді Попович Т.М.

за участю:

секретаря судового засідання - Перерва Д.В.

прокурора - Лень М.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Слов’янськ клопотання Міністерства юстиції України про приведення вироку суду Російської Федерації у відповідність із законодавством України стосовно засудженої ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженки ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянки України, не заміжньої, не працюючої, має на утриманні дітей: ІНФОРМАЦІЯ_3, ІНФОРМАЦІЯ_4, ІНФОРМАЦІЯ_5, ІНФОРМАЦІЯ_6, ІНФОРМАЦІЯ_7, зареєстрованої за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_8, засудженої вироком Головинського районного суду м. Москва від 23.03.2017 року за п.п. «а», «г» ч. 4 ст. 228.1; ч. 3 ст. 30, п. «а», «г» ч. 4 ст. 228.1; ст. 64, ч.3 ст. 69 КК Російської Федерації до покарання у виді позбавлення волі на строк 6 (шість) років з відбуванням покарання у виправній колонії загального режиму, -

В С Т А Н О В И В:

До Словянського міськрайонного суду Донецької області 03.09.2018 року надійшло клопотання Міністерства юстиції України про приведення вироку Головинського районного суду м. Москва від 23.03.2017 року стосовно засудженої ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, у відповідність із законодавством України.

Відповідно до клопотання та додатків до нього ОСОБА_1 вчинила злочини, передбачені п.п. «а», «г» ч. 4 ст. 228.1 КК Російської Федерації, а саме за незаконний збут наркотичних засобів, вчинений організованою групою у великих розмірах; ч. 3 ст. 30, п.п. «а», «г» ч. 4 ст. 228.1 КК Російської Федерації, а саме замах на незаконний збут наркотичних засобів, вчинений організованою групою у великих розмірах.

Обставини злочинів детально викладені у вироці Головинського районного суду м. Москва від 23.03.2017 року, яким ОСОБА_1 визнано винуватою у вчиненні злочинів, передбачених п.п. «а», «г» ч. 4 ст. 228.1; ч. 3 ст. 30, п. п.«а», «г» ч. 4 ст. 228.1, с застосуванням ст. 64; ч. 3 ст. 69 КК Російської Федерації, та призначено покарання: за п.п. «а», «г» ч. 4 ст. 228.1 КК Російської Федерації с застосуванням ст. 64 КК Російської Федерації у виді позбавлення волі на строк 5 (п’ять) років 6 місяців; за ч. 3 ст. 30, п. «а», «г» ч. 4 ст. 228.1 КК Російської Федерації, с застосуванням ст. 64 КК Російської Федерації у виді позбавлення волі на строк 5 (п’ять) років.

На підставі ч. 3 ст. 69 КК Російської Федерації за сукупністю злочинів шляхом часткового складання призначених покарань остаточно призначено ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі на строк 6 (шість) років з відбуванням покарання у виправній колонії загального режиму. Строк покарання ОСОБА_1 рахувати з 30.07.2015 року. Запобіжний захід ОСОБА_1 залишений без змін, тримання під вартою.

У судове засідання представник Міністерства юстиції України не прибув, про дату, час та місце розгляду клопотання повідомлений належний чином. У самому клопотанні міститься прохання про розгляд клопотання без участі представника.

Заслухавши думку прокурора, який не заперечував щодо розгляду клопотання за відсутності представника Міністерства юстиції України, суд вважає за можливе провести судовий розгляд даного клопотання за відсутності представника Міністерства юстиції України.

У судовому засіданні прокурор клопотання Міністерства юстиції України підтримав та просив його задовольнити.

Заслухавши думку прокурора, ретельно дослідивши клопотання та додатки до нього, суд приходить до висновку про те, що клопотання Міністерства юстиції України про приведення вироку суду Російської Федерації у відповідність із законодавством України підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 7 КК України: громадяни України, які вчинили злочини за її межами, підлягають кримінальній відповідальності за цим Кодексом, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до ч. 1 ст. 602 КПК України: вирок суду іноземної держави може бути визнаний і виконаний на території України у випадках і в обсязі, передбачених міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Відповідно до ч. 3 ст. 603 КПК України, на суд покладено обов'язок встановити чи дотримані умови, передбачені міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або цією главою КПК України.

Суд зазначає, що чинними на території України є Конвенція про передачу засуджених осіб від 21.03.1983 року та Європейська конвенція про міжнародну дійсність кримінальних вироків від 28.05.1970 року, які ратифіковані Україною 22.09.1995 року та 26.09.2002 року відповідно.

Згідно із ст. 9 Конституції України та ст. 19 Закону України «Про міжнародні договори України», чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Європейської конвенції про міжнародну дійсність кримінальних вироків від 28.05.1970, санкція може виконуватися іншою Договірною Державою тільки у разі, якщо згідно із її законодавством дія, за яку була встановлена санкція, була б злочином в разі її вчинення на її території, та особа, якій було встановлено санкцію, підлягала би покаранню, в разі якщо вона вчинила б цю дію там.

Пунктом b) ч. 1 ст. 9 Конвенції про передачу засуджених осіб від 21.03.1983 року передбачено, що компетентні власті держави виконання вироку визнають вирок з використанням судової або адміністративної процедури своєї держави і таким чином замінюють міру покарання, призначену в державі визначення вироку, мірою покарання, передбаченою законодавством держави виконання вироку за такий самий злочин, згідно з положеннями ст. 11.

Згідно із п.п. а), с), d) ч. 1 ст. 11 Конвенції про передачу засуджених осіб від 21.03.1983 року, у випадку заміни вироку застосовуються процедури, передбачені законодавством держави виконання вироку. Замінюючи вирок, компетентний орган повинен враховувати зроблені щодо фактів висновки, які ясно викладені або припускаються в рішенні, ухваленому державою винесення вироку; повинен зарахувати у строк покарання весь період, впродовж якого засуджена особа була позбавлена волі; не повинен посилювати кримінальне покарання засудженої особи і не повинен вважати обов'язковими ніякі мінімальні строки позбавлення волі, які законодавство держави виконання вироку може передбачити за вчинення злочину або злочинів.

Разом з цим, положеннями ч. 3 та ч. 4 ст. 610 КПК України передбачено, що суд під час розгляду клопотання Міністерства юстиції України визначає статті (частини статей) закону України про кримінальну відповідальність, якими передбачена відповідальність за кримінальне правопорушення, вчинене засудженим громадянином України, і строк позбавлення волі, визначений на підставі вироку суду іноземної держави. При визначенні строку покарання у виді позбавлення волі, що підлягає відбуванню на підставі вироку суду іноземної держави, суд дотримується тривалості призначеного таким вироком покарання.

Положеннями ч. 1 ст. 610 КПК України передбачено, що клопотання Міністерства юстиції України про приведення вироку суду іноземної держави у відповідність із законодавством України відповідно до ч. 3 ст. 609 цього Кодексу розглядає суд першої інстанції за останнім відомим місцем проживання засудженої особи в Україні або за місцем знаходження Міністерства юстиції України протягом одного місяця з моменту його надходження.

Відповідно до клопотання, Міністерством юстиції України питання про передачу громадянина України ОСОБА_1, засудженої вироком Головинського районного суду м. Москва від 23.03.2017 року, для відбування покарання в Україні погоджено з Міністерством юстиції Російської Федерації.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про передачу засуджених осіб від 21.03.1983 року та ч. 2 ст. 610 КПК України Міністерством юстиції України до клопотання додано всі необхідні документи.

Як вбачається з клопотання та додатків до нього ОСОБА_1 є громадянкою України та її останнім зареєстрованим місцем проживання в Україні є м. Слов’янськ, Донецька обл., вул. Володарська, 45 (а.с.32 ).

Згідно із заяви ОСОБА_1 вона має бажання не відбутий строк покарання відбувати на території України (а.с.4 ).

З тексту п. «а», «г» ч. 4 ст. 228.1, ч. 3 ст. 30, п. «а», «г» ч. 4 ст. 228.1, ст. 64, ч. 3 ст. 69 КК Російської Федерації, на яких ґрунтується вирок Головинського районного суду м. Москва від 23.03.2017 року, вбачається, що незаконний збут наркотичних засобів, вчинений організованою групою у великих розмірах карається позбавленням волі на строк від 10 до 12 років з позбавленням права займати відповідні посади або займатися певною діяльністю на строк до 20 років або без такого і зі штрафом в розмірі до одного мільйону рублів або в розмірі заробітної плати або іншого доходу засудженого за період до п’яти років, або без такого (а.с. 22-25).

Відповідно до ст. ч. 3 ст. 30 КК РФ, замахом на злочин визнаються умисні дії (бездіяльність) особи, безпосередньо спрямовані на вчинення злочину, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця за незалежних від цієї особи обставин.

Відповідно до ст. 64 КК РФ, при наявності виключних обставин, пов’язаних з цілями та мотивами злочину, ролью винного, його поведінкою під час або після вчинення злочину, інших обставин, що суттєво зменшують ступень суспільної небезпеки злочину, а рівно активне сприяння учасника групового злочину розкриттю цього злочину, покарання може бути призначене нижче від найнижчої межі, передбаченої відповідною статтею Особливої частини цього Кодексу, або суд може призначити більш м’який вид покарання, ніж передбачений цією статтею, або не застосувати додатковий вид покарання, передбачений в якості обов’язкового.

У відповідності з ч. 3 ст.69 КК РФ, якщо хоча б один із злочинів, вчинених за сукупністю, є тяжким або особливо тяжким злочином, то остаточне покарання призначається шляхом часткового або повного складання покарань. При цьому остаточне покарання у виді позбавлення волі не може перевищувати більш ніж наполовину максимальний строк покарання у виді позбавлення волі, передбачений за найбільш тяжкий із вчинених злочинів.

Відповідно до положень Кримінального кодексу України дії ОСОБА_1 слід кваліфікувати за ч. 3 ст. 307 КК України, як незаконний збут наркотичних засобів, вчинений організованою групою, якщо предметом таких дій були наркотичні засоби в особливо великих розмірах; за ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 307 КК України, як закінчений замах на незаконний збут наркотичних засобів, вчинений організованою групою, якщо предметом таких дій були наркотичні засоби в особливо великих розмірах,

Санкція ч. 3 ст. 307 КК України передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від 9 до 12 років з конфіскацією майна.

Частиною 2 ст. 15 КК України передбачено, що замах на вчинення злочину є закінченим, якщо особа виконала усі дії, які вважала необхідними для доведення злочину до кінця, але злочин не було закінчено з причин, які не залежали від її волі.

Статтею 69 КК України передбачено:1.За наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційний злочин, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за цей злочин. У цьому випадку суд не має права призначити покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої для такого виду покарання в Загальній частині цього Кодексу. 2.На підставах, передбачених у частині першій цієї статті, суд може не призначати додаткового покарання, що передбачене в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу як обов'язкове, за винятком випадків призначення покарання за вчинення злочину, за який передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Статтею 70 КК України передбачено:

1. При сукупності злочинів суд, призначивши покарання (основне і додаткове) за кожний злочин окремо, визначає остаточне покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим або шляхом повного чи часткового складання призначених покарань.

2. При складанні покарань остаточне покарання за сукупністю злочинів визначається в межах, встановлених санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини цього Кодексу, яка передбачає більш суворе покарання. Якщо хоча б один із злочинів є умисним тяжким або особливо тяжким, суд може призначити остаточне покарання за сукупністю злочинів у межах максимального строку, встановленого для даного виду покарання в Загальній частині цього Кодексу. Якщо хоча б за один із вчинених злочинів призначено довічне позбавлення волі, то остаточне покарання за сукупністю злочинів визначається шляхом поглинення будь-яких менш суворих покарань довічним позбавленням волі.

3. До основного покарання, призначеного за сукупністю злочинів, можуть бути приєднані додаткові покарання, призначені судом за злочини, у вчиненні яких особу було визнано винною.

4. За правилами, передбаченими в частинах першій - третій цієї статті, призначається покарання, якщо після постановлення вироку в справі буде встановлено, що засуджений винен ще і в іншому злочині, вчиненому ним до постановлення попереднього вироку. У цьому випадку в строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю злочинів, зараховується покарання, відбуте повністю або частково за попереднім вироком, за правилами, передбаченими в статті 72 цього Кодексу.

Частиною 3 статті 307 КК України передбачено таке додаткове покарання, як конфіскація майна засудженого.

Статтею 11 Конвенції заборонено посилювати кримінальне покарання засудженій особи державою виконання вироку. Заборонено також вважати обов’язковими жодні мінімальні строки позбавлення волі, які законодавство держави виконання вироку може передбачати за вчинення злочину або злочинів.

За таких підстав, враховуючи положення ст. 11 Конвенції, ч. 2 ст. 69 КК України, при приведенні вироку Головинського районного суду м. Москва від 23.03.2017 року у відповідність із законодавством України, до ОСОБА_1 не може бути застосований такий вид додаткового покарання, як конфіскація майна засудженого.

На підставі наведеного, керуючись ст. 9 Конституції України, ст. 19 Закону України «Про міжнародні договори України», ч. 4 Європейської конвенції про міжнародну дійсність кримінальних вироків від 28.05.1970, ст.ст. 6, 9-11 Конвенції про передачу засуджених осіб від 21.03.1983 року, ст. 81 Закону України «Про міжнародне приватне право», ст.ст. 7, ч.3 307, ч. 2 ст. 15, ч.3 ст. 307 КК України, ст.602 -614 КПК України, суд,-

У Х В А Л И В :

Клопотання Міністерства юстиції України - задовольнити.

Привести у відповідність із законодавством України Вирок Головинського районного суду м. Москва від 23.03.2017 року, яким громадянку України ОСОБА_1 визнано винуватою у вчиненні злочинів, передбачених п.п. «а», «г» ч. 4 ст. 228.1; ч. 3 ст. 30, п.п. «а», «г» ч. 4 ст. 228.1, с застосуванням ст. 64, ч. 3 ст. 69 КК Російської Федерації, та призначено покарання: за п.п. «а», «г» ч. 4 ст. 228.1 КК Російської Федерації с застосуванням ст. 64 КК Російської Федерації у виді позбавлення волі на строк 5 (п’ять) років 6 місяців; за ч. 3 ст. 30, п. «а», «г» ч. 4 ст. 228.1 КК Російської Федерації, с застосуванням ст. 64 КК Російської Федерації у виді позбавлення волі на строк 5 (п’ять) років. На підставі ч. 3 ст. 69 КК Російської Федерації за сукупністю злочинів шляхом часткового складання призначених покарань остаточно призначено ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі на строк 6 (шість) років з відбуванням покарання у виправній колонії загального режиму. Строк покарання ОСОБА_1 рахувати з 30.07.2015 року. Запобіжний захід ОСОБА_1 залишити без змін - тримання під вартою.

Визначити, що громадянка України ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, при продовженні відбування покарання на території України, повинна відбувати покарання за злочини, передбачені:

- за ч. 3 ст. 307 КК України, з застосуванням ст. 69 КК України у виді позбавлення волі на строк 5 (п’ять) років 6 місяців, без конфіскації майна;

- за ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 307 КК України, з застосуванням ст. 69 КК України у виді позбавлення волі на строк 5 (п’ять) років , без конфіскації майна.

Згідно ч.1 ст. 70 КК України, за сукупністю злочинів, шляхом часткового складання призначених покарань, остаточне покарання ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, призначити у виді позбавлення волі на строк 6 (шість) років без конфіскації майна.

Запобіжний захід ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, у вигляді тримання під вартою залишити без змін.

Строк відбування покарання рахувати з 30.07.2015 року.

Ухвала може бути оскаржена до Апеляційного суду Донецької області через Слов’янський міськрайонний суд Донецької області протягом семи днів з дня її оголошення органом, що подав клопотання, особою, щодо якої вирішено питання про приведення вироку суду іноземної держави у відповідність із законодавством України, та прокурором.

Ухвала суду першої інстанції, якщо інше не передбачено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу, не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.

Суддя Т.М. Попович