Рішення № 76572439, 19.09.2018, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

19 вересня 2018 р. № 1440/1688/18 м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі судді Біоносенка В.В., розглянув у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовомОСОБА_1, в.Комсомольська,23(в.Асфальтна,21Солдатське,56543,Вознесенське,Вознесенський район, Миколаївська область,56543 до Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області, пр. Миру, 34,Миколаїв,54034 про:визнання протиправними дій та зобов’язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до адміністративного суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області з вимогами визнати протиправними дії відповідача щодо відмови в задоволенні заяви про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність; зобов’язати Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність для ведення особистого селянського господарства земельної ділянки орієнтованою площею 2,0 га із земель сільськогосподарського призначення державної власності у межах території Вознесенської сільської ради Вознесенського району.

Свої позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтувала тим, що звернулась до відповідача з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності, однак відповідачем листом від 20.04.2018 №В-2796/0-2331/0/20-18-СГ безпідставно відмовлено у наданні дозволу з посиланням на приписи Стратегії удосконалення механізму управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними, та на те, що Головним управлінням визначено перелік земельних ділянок із зазначенням площ, які можливо передати в межах норм безоплатної приватизації в ІІ кварталі 2018 року, а земельна ділянка, на яку претендує позивач, до неї не включена.

Відповідач позов не визнав, надіслав відзив, в якому просив в задоволенні позову відмовити. Свою позицію відповідач обґрунтував тим, що Постановою Кабінету Міністрів України від 07.06.2017 року № 413 «Деякі питання удосконалення управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними» затверджено Стратегію удосконалення механізму управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними, якою змінено правила розпорядження земельними ресурсами, що належать державі, закріплено нормативи такого розпорядження та його цілі. Зазначеною постановою встановлено обов’язок Держгеокадастру та його територіальних органів формувати перелік земельних ділянок та визначати площу земельних ділянок, яка передається в межах норм безоплатної приватизації на території відповідної області та зобов’язано Держгеокадастр та його територіальні органи надавати дозволи на розроблення документації із землеустрою та передавати земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності у приватну власність в межах норм безоплатної приватизації відповідно до зазначених переліків, насамперед учасникам антитерористичної операції. Ця норма є імперативною та не передбачає вчинення Держгеокадастром та його територіальними органами іншої дії. Враховуючи викладене, Головним управлінням Держгеокадастру України у Миколаївській області визначено перелік земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, які можуть бути передані у власність громадянам України у II кварталі 2018 року, на території Миколаївської області. Оскільки земельна ділянка, яку бажає отримати позивачка не входить до цього переліку, відповідачем відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

У відповіді на відзив позивач вказав на безпідставність посилання відповідача на Стратегію, оскільки положення Стратегії носять рекомендаційних характер, є лише очікуванням, бажанням Уряду, згідно якого планується побудувати управління в сфері використання та охороши земель сільськогосподарського призначення, а не регуляторним нормативно-правовим актом.

Суд розглянув справу в порядку спрощеного провадження 19.09.18 без виклику сторін.

Дослідив матеріали справи, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 звернулась до Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області із клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2 га у власність для ведення особистого селянського господарства за рахунок земельної ділянки державної власності сільськогосподарського призначення площею, що розташована в межах території Вознесенської сільської ради Вознесенського району Миколаївської області.

20.04.18 Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області направило на адресу ОСОБА_1 листа за № В-2796/0-2331/0/20-18-СГ про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, розташовану в межах території Вознесенської сільської ради Вознесенського району Миколаївської області, мотивуючи це посиланням на відсутність бажаної земельної ділянки у переліку земельних ділянок, які можуть бути передані у власність громадянам в порядку безоплатної приватизації.

Згідно п. «б» ч. 1 ст. 121 Земельного кодексу України Громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.

Відповідно до ст.33 Земельного кодексу України земельні ділянки, призначені для ведення особистого селянського господарства, можуть передаватися громадянами у користування юридичним особам України і використовуватися ними для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства без зміни цільового призначення цих земельних ділянок.

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами врегульовано ст. 118 Земельного кодексу України.

Відповідно до ч. 4 ст. 122 Земельного Кодексу України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Згідно з ч.6,7 ст.118 Земельного Кодексу України передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Тобто, відповідно до ч.7 ст.118 Земельного кодексу України підставою для відмови у надання дозволу на розроблення проекту землеустрою може бути лише невідповідність місце розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Щодо посилання відповідача, що відсутність зазначеної земельної ділянки у переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, які можуть бути передані у власність громадянам України у ІІ кварталі 2018 року, як невідповідність місце розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів та ін. (ч.7 ст.118 ЗК України), то суд не погоджується з цим аргументом.

Взагалі Стратегія удосконалення механізму управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними, яка затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 07.06.17 №413 «Деякі питання удосконалення управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними», та якою власне і передбачена необхідність складення переліків земельних ділянок, не є нормативно-правовим актом, який визначає невідповідність місце розташування земельних ділянок.

Невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, це вже певна визначеність у цих документів, щодо статусу цієї земельної ділянки та планів на її подальше використання. Це може бути певна заборона щодо приватизації земельних ділянок, які розташовані в певному місці (на певній території) щодо якого існує законодавчо визначена заборона на передачу земельних ділянок для тієї чи іншої мети – заборона виділення земельних ділянок в зоні відчуження, заборона виділення земельних ділянок в прибережних смугах, захисних зонах та ін. Включення земельної ділянки до генерального плану та іншої містобудівної документації, щодо використання для певної мети, також може кваліфікуватися, як заборона визначена ч.7 ст.118 Земельного кодексу України.

Разом з тим, ч.7 ст.118 Земельного кодексу України не передбачає такої підстави відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, як відсутність її у переліку земельних ділянок, які можуть бути передані у власність громадянам України.

Зазначений перелік Земельним кодексом України не передбачений. А посилання у Стратегії на необхідність органам Держгеокадастру, надавати дозволи на розроблення документації із землеустрою та передавати земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності у приватну власність в межах норм безоплатної приватизації відповідно до зазначених переліків, є рекомендаційним, а не імперативним.

Так, в цієї Стратегії пропонуються, враховувати позицію відповідної сільської та селищної ради під час надання (передачі) земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у власність громадян.

Стратегія є лише очікуванням, бажанням Уряду, напрямком за яким планується побудувати управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення, а не самим регулятором.

У п.3 постанови від 07.06.17 №413 зазначено, про необхідність у шестимісячний строк внесення проектів відповідних нормативно-правових актів, спрямованих на реалізацію Стратегії, затвердженої цією постановою.

Земельний кодекс України по іншому ніж Стратегія, підходить до питання передачі у власність громадян земельних ділянок державної власності.

Відповідно до Стратегії, у приватну власність громадян можуть бути передані лише ті земельні ділянки державної власності, які спеціально визначенні для цього органами державної влади. А відповідно до Земельного кодексу України, у приватну власність можуть бути передані будь-які земельні ділянки на вимогу заявника, за виключенням тих, щодо яких органами державної влади прийнято рішення про неможливість їх передачі у власність громадянам.

Відповідно до ч.3 ст.7 КАС України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

За таких обставин, суд застосовує Земельний кодекс України, як нормативний акт, який має вищу юридичну силу по відношенню до постанови Кабінету Міністрів України №413 від 07.06.17.

Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Верховним Судом у постанові від 24.04.18 по аналогічній адміністративній справі №814/1961/17 (http://reyestr.court.gov.ua/Review/73634659) висловлена правова позиція, що «…Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб'єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 Земельного кодексу України. Відмова позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на підставі того, що земельна ділянка, яку бажає отримати позивач у власність для ведення особистого селянського господарства, не входить до переліку земель, сформованого відповідачем відповідно до Стратегії удосконалення механізму управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними. Наведена підстава відмови не передбачена статтею 118 Земельного кодексу України. До того ж у зв'язку із затвердженням постановою Кабінету Міністрів України від 07 червня 2017 року № 413 Стратегії удосконалення механізму управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними зміни до Земельного кодексу України не вносились, перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою не змінювався. Як вбачається зі змісту Стратегії Міністерство аграрної політики та продовольства разом з Державною службою з питань геодезії, картографії та кадастру мають розробити та внести на розгляд Кабінету Міністрів України у шестимісячний строк проекти відповідних нормативно-правових актів, спрямованих на реалізацію Стратегії. На момент виникнення спірних правовідносин відповідні нормативно-правові акти не прийняті. З огляду на це, колегія суддів дійшла до висновку про те, що відмова Головного управлінням Держгеокадастру у Миколаївській області у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на підставі того, що така ділянка не входить до переліку земель, який сформований відповідно до Стратегії удосконалення механізму управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними, є неправомірною та такою, що не відповідає статті 118 Земельного кодексу України, у зв'язку з чим підлягає скасуванню…».

За таких обставин, суд дійшов висновку, що відмова Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, викладена у листі від 20.04.18 №В-2796/0-2331/0/20-18-СГ, є протиправною.

В цій частині позов належить задовольнити.

Щодо способу поновлення прав позивача, порушення яких визнано судом, то необхідно зазначити наступне.

Відповідно до ч.4 ст.245 КАС України суд може зобов’язати відповідача - суб’єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб’єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб’єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов’язує суб’єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

В цьому випадку, суд вбачає, всі умови позивачем були виконані для того щоб суб’єкт владних повноважень міг прийняти рішення на їх користь.

Надання дозволу на розроблення проекту землеустрою, за відсутністю вичерпних підстав, визначених ч.7 ст.118 ЗК України, є не правом, а обов’язком відповідача. На це, зокрема, вказує абзац третій ч.7 ст.118 ЗК України, передбачивши наслідки «мовчазної згоди» у разі не вирішення питання по звернення громадянина протягом передбаченого законом строку.

У відповідача під час надання дозволу на розроблення проекту землеустрою відсутні дискреційні повноваження. Оскільки, дискреційні повноваження це можливість обирати на свій розсуд між двома правомірними варіантами вирішення питання.

А відповідно до вимог ч.7 ст.118 ЗК України, у відповідача є лише один правомірний варіант вирішення питання, якій залежить від наявності чи відсутності підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою. За наявністю таких підстав, єдине можливо правомірне рішення відповідача – відмова у наданні дозволу, а надання такого дозволу буде неправомірним. За відсутністю таких підстав, єдине можливо правомірне рішення відповідача – надання дозволу на розроблення проекту землеустрою, а відмова у наданні дозволу буде неправомірним.

Підстави, визначені ч.7 ст.118 Земельного кодексу України для відмови у наданні дозволів на розроблення проектів землеустрою, відповідач, як у листі від 20.04.18 №В-2796/0-2331/0/20-18-СГ, так і у відзиві по справі, не навів.

За таких обставин суд дійшов висновку, про необхідність задоволення позову в повному обсязі.

Сума сплаченого позивачем судового збору в розмірі 704,80 грн. підлягає відшкодуванню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Позивачем до прийняття рішення по справі надані докази понесення судових витрат з правової допомоги, а саме копії: квитанції про оплату від 10.09.18 на суму 450, грн., опису наданих послуг та розрахунку витрат надання правничої допомоги на суму 1650 грн. від 07.09.18, та на суму 1200 грн. від 12.07.18, квитанції про оплату послуг, договору про надання правової допомоги від 12.07.18, ордеру, свідоцтва про право заняття адвокатською діяльністю №472, витягу з Єдиного реєстру адвокатів України, всього на суму 1650 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 154 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб’єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

При цьому, для цілей розподілу судових витрат:1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов’язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Позивачем, надані докази понесення ним витрат з правової допомоги, з урахуванням наведених вище норм, які є співмірними, виходячи з обсягів наданих послуг, наведених у розрахунках.

За таких обставин, сума понесених позивачем судових витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 1650,00 грн. також підлягає відшкодуванню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст. 2, 19, 139, 241, 244, 242 - 246 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

1.Позов ОСОБА_1 (в.Комсомольська,23(в.Асфальтна,21Солдатське,56543,Вознесенське,Вознесенський район, Миколаївська область,56543 НОМЕР_1) до Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області (пр. Миру, 34,Миколаїв,54034 39825404) задовольнити.

2. Визнати протиправними дії Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області щодо відмови ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтованою площею 2,0 га за рахунок земельної ділянки державної власності сільськогосподарського призначення, що розташована в межах території Вознесенської сільської ради Вознесенського району Миколаївської області, викладеної у листі від 20.04.18 №В-2796/0-2331/0/20-18-СГ

3. Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області надати дозвіл ОСОБА_1 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність для ведення особистого селянського господарства земельної ділянки орієнтованою площею 2 га із земель сільськогосподарського призначення державної власності у межах території Вознесенської сілької ради Вознесенського району Миколаївської області.

4. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області (пр. Миру, 34,Миколаїв,54034 39825404) на користь ОСОБА_1 (в.Комсомольська,23(в.Асфальтна,21Солдатське,56543,Вознесенське,Вознесенський район, Миколаївська область,56543 НОМЕР_1) судові витрати в розмірі 2354,80 гривень (дві тисячі триста п'ятдесят чотири грн. вісімдесят коп.).

5. Апеляційна скарга на це рішення може бути подана до Одеського апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту рішення.

Суддя В. В. Біоносенко