Постанова № 76572315, 19.09.2018, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 127/24419/17

Провадження № 22-ц/772/1583/2018

Категорія: 57

Головуючий у суді 1-ї інстанції Романюк Л. Ф.

Доповідач:Матківська М. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 вересня 2018 рокуСправа № 127/24419/17м. Вінниця

Апеляційний суд Вінницької області в складі:

Головуючого: Матківської М.В.

Суддів: Берегового О.Ю., Медяного В.М.

При секретарі: Безрученко Н.Р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 22 травня 2018 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль», за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_2, про захист право споживачів, визнання кредитного договору недійсним та стягнення збитків,

Рішення ухвалила суддя Романюк Л.Ф.

Рішення ухвалено об 11.41 год. у м. Вінниці.

Дата складення повного тексту рішення не відома,

Встановив:

В листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_2 про захист прав споживачів, визнання кредитного договору недійсним та стягнення збитків, мотивуючи свої вимоги тим, що в травні 2015 року ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» звернулось до Вінницького міського суду Вінницької області із первісним позовом до нього та ОСОБА_2 про стягнення боргу за кредитним договором. Позов мотивований тим, що 8 травня 2007 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» в особі Вінницької обласної дирекції, правонаступником усіх прав та обов'язків якого є ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», та ним було укладено кредитний договір № 010/03-11/326, згідно з яким банк надав позичальнику кредит в сумі 200 000 доларів США строком до 7 травня 2017 року із сплатою 12% річних.

4 серпня 2014 року між банком і позичальником укладено додаткову угоду № 010/03-11/326/1, якою дату остаточного погашення кредиту встановлено - 7 квітня 2018 року та змінено графік повернення кредиту і сплати відсотків. Виконання зобов'язань за кредитним договором забезпечено договором поруки № 12/Р7-01-10/08-60 від 4 серпня 2014 року, укладеним між кредитором та ОСОБА_2 Однак в зв'язку з невиконанням зобов'язань за кредитним договором станом на 27 травня 2015 року склалася заборгованість в сумі 84 302,76 доларів США основного боргу, 5875,59 доларів США - відсотки, 1643,81 доларів США - пеня.

Рішенням Вінницького міського суду від 21 жовтня 2015 року позовні вимоги ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» задоволено повністю і стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь банку заборгованість за кредитним договором № 010/03-11/326 від 8.05.2007 року: за основним боргом в сумі 84 302,76 доларів США; по відсотках за користування кредитом в сумі 5875,79 доларів США; пеню за несвоєчасне погашення кредиту та сплату відсотків за користування кредитом в сумі 1643,81 доларів США; в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» про визнання договору поруки припиненим відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду Вінницької області від 18 вересня 2017 року рішення суду першої інстанції скасовано в частині задоволення позову ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» і ухвалено в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Під час апеляційного розгляду справи представник відповідача Олексюк Ф.Ю. заперечував проти позову, ставлячи під сумнів розрахунки, надані банком, та замість надання власних розрахунків заявив клопотання про призначення у справі судової економічної експертизи.

Згідно з висновком експерта Вінницького відділення КНДІСЕ №942/16-21 від 27.07.2017 року за результатами дослідження в наявних матеріалах справи та додатково наданих документах, в тому числі меморіальних ордерів і квитанцій, здійснений ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» розрахунок заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором № 010/03-11/326 від 8.05.2007 року документально не підтверджується; в зв'язку з відсутністю в матеріалах справи і додатково наданих документів, що підтверджують видачу кредиту за кредитним договором № 010/03-11/326 від 8.05.2007 року визначити який фактичний розмір заборгованості ОСОБА_1 станом на 27.05.2015 року згідно умов цього кредитного договору за наданими документами експерту не видається за можливе.

Таким чином позивач вважає, що висновок експерта і обставини укладення правочину, його зміст вказують на те, що зі сторони відповідача як надавача фінансових послуг вчинено обман споживача (позичальника), а тому такий правочин має бути визнано судом недійсним згідно з ч. 1 ст. 230 ЦК України. Банк ввів в оману суд і позичальника, подавши позов про стягнення заборгованості, яку не зміг підтвердити, причому не лише окрему суму заборгованості, але і її наявність. Відповідач не надав позичальнику обумовлену в договорі суму кредитних коштів. Введення в оману позивача при укладенні кредитного договору щодо розміру процентної ставки за кредитним договором, що безумовно є істотною умовою кредитного договору, є підставою для визнання кредитного договору недійсним в цілому як такого, що укладено з введенням його в оману.

Введення чи намагання ввести споживача в оману також є недобросовісною конкуренцією, оскільки введення клієнта в оману та укладення з ним договору на умовах, що суперечать чинному законодавству не відповідає жодним правилам та не є чесним звичаєм у підприємницькій практиці. Укладення спірного договору стало наслідком нечесної підприємницької практики зі сторони банку, яка полягала також у вчиненні дій, які є проявом недобросовісної конкуренції, а тому такий договір є недійсним на підставі ч. 6 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів».

Позивач вважає, що відповідач зобов'язаний йому відшкодувати у подвійному розмірі кошти в розмірі 39 272,12 доларів США, що були сплачені на користь відповідача, виходячи із положення частини 2 статті 230 ЦК України, згідно вимог якої сторона, яка застосувала обман, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв'язку з вчиненням цього правочину.

В зв'язку з цим позивач просив визнати кредитний договір № 010/03-11/326 від 8 травня 2007 року, укладений між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», правонаступником якого є ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1, недійсним і стягнути з відповідача на його користь понесені збитки в розмірі 78 544,24 доларів США.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 22 травня 2018 року в позові ОСОБА_1 до ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_2, про захист прав споживачів, визнання кредитного договору недійсним та стягнення збитків, відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати і ухвалити нове рішення, яким його позовні вимоги задовольнити.

Зазначив, що рішення суду вважає незаконним та необґрунтованим через неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Відповідно до пункту 3 абзацу 3 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VІІІ «Про судоустрій і статус суддів» апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. Такі апеляційні суди у відповідних апеляційних округах мають бути утворені та розпочати здійснювати правосуддя не пізніше трьох років з дня набрання чинності цим Законом.

Відповідно до підпункту 8 пункту 1 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦПК України (в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 3 жовтня 2017 року) до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Отже, справа розглядається Апеляційним судом Вінницької області, який діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи апеляційного суду у відповідному апеляційному окрузі.

В судове засідання учасники справи, будучи належним чином повідомленими про час і місце розгляду справи, не з'явилися.

Відповідач надіслав відзив на апеляційну скаргу, де зазначив, що банк вважає рішення суду першої інстанції законним і обгрунтованим, при його винесенні судом повно і вірно встановлені обставини, які мають значення для справи, досліджено і надано вірну оцінку доказам, тому просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги позивача, а рішення суду залишити без змін.

Суд апеляційної інстанції, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали цивільної справи, прийшов до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення за таких підстав.

Судом встановлено, що 8 травня 2007 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» і ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 010/03-11/326, згідно якого банк надав позичальнику кредит в сумі 200 000 доларів США на ремонт та реконструкцію нерухомого майна строком до 7 травня 2017 року зі сплатою 12% річних (том 1 а. с. 41-44; 105-110).

4 серпня 2014 року між ВАТ «Райффафзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду № 010/03-11/326/1 до кредитного договору № 010/03-11/326 від 8 травня 2007 року, згідно з якою сторони, зокрема, визначили дату остаточного повернення кредиту - 7 квітня 2018 року, та домовились викласти в новій редакції «Графік повернення кредиту та сплати відсотків», який є додатком до цієї додаткової угоди (том 1 а. с. 111-113).

Відповідно до пункту 1 частини 1 кредитного договору цей договір складається з двох частин, які нероздільно пов'язані між собою та вважається укладеним за умови підписання сторонами обох частин цього договору, включаючи всі додатки до нього, які складають невід'ємну частину цього договору.

Згідно з пунктом 1.1. частини 2 кредитного договору банк надає позичальнику кредит у розмірі та валюті, визначеній у частині 1 цього договору, а позичальник приймає, зобов'язується належним чином використати та повернути банку суму отриманого кредиту, а також сплатити відповідну плату за користування кредитом і виконати всі інші зобов'язання, як вони визначені у цьому договорі.

В пункті 1.12. частини 2 кредитного договору зазначено, що при одержанні кредиту позичальник усвідомлює та гарантує, що умови даного договору для нього зрозумілі, відповідають його інтересам, є розумними та справедливими; позичальник не знаходиться під впливом омани, обману, насильства, погрози, зловмисної угоди або збігу важких для нього обставин (п. 1.12.1). Сторони погодили, що з укладання цього договору сторони досягли згоди з усіх істотних умов та не існує будь-яких умов, які можуть бути істотними та необхідними за змістом цього договору (п. 1.12.2.).

Відповідно до пункту 8.1. частини 2 кредитного договору позичальник підтверджує, що банк надав йому підписаний зі сторони банку оригінальний примірник цього договору та всіх додатків до нього, посилання на які містяться у цьому договорі.

Підписанням цього договору сторони підтверджують, що будь-які умови цього договору є істотними і підлягають виконанню в порядку передбаченому цим договором (п. 8.2. частини 2 кредитного договору).

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За змістом ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (ч. 1). Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч. 3).

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Звернувшись до суду з позовом про визнання кредитного договору недійсним, позивач ОСОБА_1 послався на те, що правочин ним вчинено під впливом обману зі сторони відповідача, оскільки звернувшись до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором банк не зміг підтвердити розмір заборгованості та її наявність взагалі, що встановлено рішенням Апеляційного суду Вінницької області від 18 вересня 2017 року і висновком судово-економічної експертизи № 94216-21 від 27 липня 2017 року, тобто відповідачем вчинено обман його як споживача, а тому такий договір повинен бути визнаний недійсним на підставі ч. 1 ст. 230 ЦК України. Також зазначив, що при укладенні кредитного договору його було введено в оману відповідачем щодо розміру процентної ставки за кредитним договором, що є істотною умовою кредитного договору.

Крім того зазначив, що введення чи намагання ввести споживача в оману також є недобросовісною конкуренцією, оскільки введення клієнта в оману та укладення з ним договору на умовах, що суперечать чинному законодавству не відповідає жодним правилам та не є чесним звичаєм у підприємницькій практиці. Укладення спірного договору стало наслідком нечесної підприємницької практики зі сторони банку, яка полягала також у вчиненні дій, які є проявом недобросовісної конкуренції, а тому такий договір є недійсним на підставі ч. 6 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів».

Відповідно до ст. 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування (ч. 1). Сторона, яка застосувала обман, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв'язку з вчиненням цього правочину (ч. 2).

Стаття 19 Закону України «Про захист прав споживачів» визначає заборону нечесної підприємницької практики. Перелік форм підприємницької практики, що вводить в оману, не є вичерпним.

По справі встановлено, що рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 21 жовтня 2015 року стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» заборгованість за кредитним договором № 010/03-11/326 від 8 травня 2007 року: за основним боргом в сумі 84 302,76 доларів США; по відсотках за користування кредитом в сумі 5875,79 доларів США; пеню за несвоєчасне погашення кредиту та сплату відсотків за користування кредитом в сумі 1643,81 доларів США. В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» про визнання договору поруки припиненим відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду Вінницької області від 18 вересня 2017 року зазначене рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 21 жовтня 2015 року в частині задоволення позову ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором скасовано та ухвалено нове рішення, яким в задоволенні цього позову відмовлено. В іншій частині рішення залишено без змін (том 1 а. с. 10-12).

Зазначеним рішенням суду апеляційної інстанції встановлено, що згідно з висновком експерта Вінницького відділення КНДІСЕ Голені Н.Ф. №942/16-21 від 27 липня 2017 року по першому питанню за результатами дослідження наявних в матеріалах справи та додатково наданих документів, в тому числі меморіальних ордерів та квитанцій, здійснений ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» розрахунок заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором № 010/03-11/326 від 8 травня 2007 року документально не підтверджується. По другому питанню в зв'язку з відсутністю в матеріалах справи та додатково наданих документах, що підтверджують видачу кредиту за кредитним договором № 010/03-11/326 від 8 травня 2007 року визначити фактичний розмір заборгованості ОСОБА_1 станом на 27 травня 2015 року за цим кредитним договором не видається за можливе. В матеріалах справи відсутні і в судове засідання не надані докази обставин, які мають значення для справи та свідчать про порушення відповідачем умов договору, його терміну, а також виникнення підстав для дострокового повернення коштів і існування заборгованості.

Проте ні рішення апеляційного суду, ні висновок експерта не підтверджують введення позивача в оману відповідачем при укладенні оспорюваного кредитного договору, а вказують лише на те, що банком не підтверджено документально наданий розрахунок заборгованості ОСОБА_1 за оспорюваним ним кредитним договором.

Як встановлено судом позивач ОСОБА_1 був вільним у своєму виборі та мав право або укладати або не укладати оспорюваний кредитний договір на запропонованих йому умовах. При укладенні кредитного договору сторони домовились щодо усіх істотних умов договору, зокрема, порядку надання позивачу кредитних коштів (4 транші); розміру процентної ставки за користування кредитними коштами (12% річних); погоджено графік повернення кредиту та сплати відсотків, який є додатком до договору.

Підписавши договір, позивач цим самим підтвердив своє волевиявлення на укладення договору та згоду з умовами договору. Заперечень щодо умов оспорюваного договору на момент його укладення позивач не заявляв. На виконання умов договору відповідач надав позивачу кредит: 8 травня 2007 року - 100 000 доларів США і 6 листопада 2007 року - 100 000 доларів США, які були отримані позивачем шляхом зняття готівкових коштів з поточного рахунку в банку та використані ним. Протягом тривалого часу (майже 8 років) позивач здійснював погашення кредиту, сплачував відсотки за користування кредитними коштами, тобто частково виконував умови укладеного договору.

Частина 6 статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» надає право споживачу протягом чотирнадцяти календарних днів відкликати свою згоду на укладення договору про надання споживчого кредиту без пояснення причини. Проте позивач ОСОБА_1 таким своїм правом не скористався, що також свідчить про його згоду з усіма умовами договору.

Крім того рішенням Печерського районного суду м. Києва від 16 листопада 2015 року, яке набрало законної сили 26.11.2015 року, відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 до ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» про визнання недійсним кредитного договору №010/03-11/326 від 8 травня 2007 року (том 1 а. в. 95-96).

За таких обставин апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову.

Доводи апеляційної скарги позивача обґрунтовуються обставинами, що являються ідентичними обставинам, якими він обґрунтовував свої позовні вимоги і зазначав докази в підтвердження цих обставин. Ці доводи апеляційної скарги спростовані вищенаведеним і не впливають на висновок суду.

З урахуванням наведеного, апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції є законним та обгрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим не підлягає до скасування, а апеляційна скарга не підлягає до задоволення, оскільки наведені в ній доводи правильність висновків суду не спростовують.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного та керуючись ст. 367, 374, 375, 381-382 ЦПК України, суд

Постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 22 травня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий:М.В. Матківська Судді:О.Ю. Береговий В.М. Медяний

Повний текст судового рішення складено 20 вересня 2018 року.

Згідно з оригіналом

Суддя М.В. Матківська