Постанова № 76570031, 19.09.2018, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" вересня 2018 р. Справа№ 911/420/18

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Жук Г.А.

суддів: Мальченко А.О.

Дикунської С.Я.

за участю секретаря судового засідання Костяк В.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу №НЮ-14/1251 від 27.06.2018 (вх. №09.1-04.2/4075/18 від 05.07.2018) Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Одеська залізниця" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" на рішення Господарського суду Київської області від 29.05.2018

у справі №911/420/18 (суддя - Черногуз А.Ф.)

за позовом Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Одеська залізниця" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця"

до Державного підприємства "Макарівське лісове господарство"

про стягнення плати за користування вагонами, збору за зберігання вантажу, збору за маневрену роботу та телеграфного збору

за участю представників сторін:

від позивача - Гамарц О.С. довіреність № б/н від 15.06.18

від відповідача - Христофоров О.В. довіреність № 01-21/13-1 від 11.01.18

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Одеська залізниця" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" звернулось до Господарського суду Київської області з позовом до Державного підприємства "Макарівське лісове господарство" про стягнення 560 750,40 грн плати за користування вагонами, 502 182,24 грн збору за зберігання вантажу, 1 616,64 грн збору за маневрену роботу, 146,40 грн телеграфного збору.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач як відправник вантажу, який переміщувався через митний кордон України, на підставі приписів ст. ст. 16, 28, 32 Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення, ст. ст. 119, 120 Статуту залізниць України, Правил розрахунку за перевезення вантажів, затверджених наказом Мінтрансу України № 644 від 21.11.2000, Правил користування вагонами і контейнерами, затверджених наказом Мінтрансу України № 113 від 25.02.1999, має відшкодувати перевізнику витрати, пов'язані із перевезенням вантажу, зокрема, у зв'язку із його затриманням, що зафіксовано в актах загальної форми № 5к1 від 05.01.2017, № 61к1 від 06.06.2017.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 29.05.2018 (повне рішення складено 08.06.2018) у задоволенні позову відмовлено повністю.

Приймаючи рішення у даній справі, місцевий господарський суд з посиланням на приписи ст. 26 Закону України «Про залізничний транспорт», ст. ст. 46, 119, 129 Статуту залізниць України, ст. ст. 28, 32 Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення, п. 8 Правил зберігання вантажів, п. п. 2, 10, 12, 13, 15 Правил користування вагонами і контейнерами та встановлення обставин підтвердження факту затримки вагонів, оформленого загальними актами, дійшов висновку про обґрунтованість нарахування позивачем відповідачу 560750,40 грн плати за користування вагонами, 502182,24 грн збору за зберігання вантажу, 1616,64 грн збору за маневрену роботу, 146,40 грн телеграфного збору. Водночас, у зв'язку із пропуском позивачем шестимісячного строку позовної давності суд першої інстанції, у відповідності до ст. 137 Статут залізниць України, ч. 5 ст. 315 ГК України, ч. 4 ст. 267 ЦК України, відмовив у задоволенні позову.

Не погодившись з прийнятим рішенням, позивач - ПАТ "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Одеська залізниця", 27.06.2018 подав апеляційну скаргу №НЮ-14/1251 від 27.06.2018 (вх. №09.1-04.2/4075/18 від 05.07.2018), в якій просить рішення Господарського суду Київської області від 29.05.2018 у справі №911/420/18 скасувати та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що оскаржуване рішення прийнято при неправильному застосуванні норм матеріального права, зокрема, положень ст. 926 ЦК України та § 1 та § 2 ст. 48 Єдиних правил до договору про міжнародні залізничні перевезення вантажів (додаток В до Конвенції про міжнародні залізничні перевезення від 09.05.1980). При цьому позивач вказує на те, що оскільки спірні правовідносини сторін виникли з перевезення вантажу у міжнародному сполученні, то до них підлягає застосуванню річний строк позовної давності, встановлений § 1 та § 2 ст. 48 Єдиних правил до договору про міжнародні залізничні перевезення вантажів (додаток В до Конвенції про міжнародні залізничні перевезення від 09.05.1980). Також, апелянт зазначає, що початком перебігу строку позовної давності у даній справі є дата складання акту загальної форми № 61к1 від 06.06.2017, а тому, з огляду на звернення позивача з даним позовом у лютому 2018, строк позовної давності не пропущено.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.07.2018 апеляційна скарга ПАТ "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Одеська залізниця" передана на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Жук Г.А., суддів Мальченко А.О., Дикунська С.Я.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 10.07.2018 за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Одеська залізниця" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" на рішення Господарського суду Київської області від 29.05.2018 у справі №911/420/18 відкрито апеляційне провадження. В порядку підготовки справи до розгляду відповідачу був наданий строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, а також встановлено строк учасникам справи для подання заяв, клопотань, пояснень.

Відповідач не скористався своїм правом, передбаченим ч.1 ст. 263 ГПК України, та у строк встановлений судом подав суду письмового відзиву на апеляційну скаргу, що у відповідності до ч. 3 ст. 263 ГПК України не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 20.07.2018 розгляд справи призначено на 05.09.2018.

05.09.2018 Державним підприємством "Макарівське лісове господарство" подано практику Верховного Суду, яку відповідач просить врахувати при вирішенні спору у даній справі.

В судовому засіданні 05.09.2018 в порядку ст. 216 ГПК України оголошено перерву до 19.09.2018.

19.09.2018 відповідачем в порядку ч. 8 ст. 129 ГПК України подано заяву про розподіл судових витрат, пов'язаних з адвокатськими послугами.

Представник позивача в судовому засіданні 19.09.2018 вимоги апеляційної скарги підтримав та просив її задовольнити, а оскаржуване рішення скасувати, прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Представник відповідача заперечив проти доводів апелянта та просив рішення Господарського суду Київської області від 29.05.2018 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Відповідно до ст. 269, ч. 1 ст. 270 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених при перегляді справ в порядку апеляційного провадження.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази в їх сукупності, заслухавши пояснення присутніх представників учасників справи, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги в межах викладених скаржником доводів та вимог, виходячи з наступного.

У грудні 2016 року зі станції Спартак Південно-Західної залізниці Державним підприємством "Макарівське лісове господарство" здійснено відправлення семи вагонів № 54832092, № 54832019, № 54831920, № 54832126, №54824008, № 54821459, № 54832597 з вантажем «деревина паливна у вигляді колод, полін, сучків, в'язанок, хмизу або в аналогічних видах» на станцію Галац Ларга Румунської залізниці для вантажоотримувача - СЧ "Пролісок" С.Р.Л. Наведені обставини підтверджуються наявними в матеріалах справи накладними № 455154, № 454181, № 455162, № 455147, № 454199, № 454215, № 454207 (а.с.23-29 том І).

Ухвалою слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 05.01.2017 надано дозвіл на проведення обшуку залізничних вагонів, зокрема, № 54832092, № 54832019, № 54831920, № 54832126, №54824008, № 54821459, № 54832597 на залізничній станції Кучурган Одеської залізниці в рамках кримінального провадження № 42016230000000238 від 15.09.2016 за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 364, ч. 1 ст. 366 КК України (а.с. 30-31 том І).

05.01.2017 на станції Кучурган Одеської залізниці затримано вищенаведені вагони до з'ясування обставин, пов'язаних із досудовим розслідуванням правоохоронними органами, про що складено акт загальної форми № 5к1 (а.с. 38 том І).

Згідно наявного в матеріалах справи протоколу обшуку від 05.01.2017, складеного слідчим СУ ГУНП в Одеській області Борисовим В.І., у ході проведення обшуку виявлено, що у вагонах № 54832092, № 54832019, № 54831920, № 54832126, №54824008, № 54821459, № 54832597 міститься від 0 до 30% ділової деревини хвойних порід об'ємом понад 66 куб. м. довжиною по 3 м., експорт якої з 01.01.2017 заборонений. Деревина у вказаних вагонах була вилучена та передана на відповідальне зберігання начальнику залізничної станції Кучурган Одеської залізниці (а.с.34-37 том І).

Ухвалою слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 06.01.2017 накладено арешт на майно, вилучене в ході обшуку залізничних вагонів, зокрема, № 54832092, № 54832019, № 54831920, № 54832126, №54824008, № 54821459, № 54832597 на залізничній станції Кучурган Одеської залізниці (а.с. 32 том І).

Слідче управління Головного управління Національної поліції в Одеській області звернулось до Одеської залізниці ПАТ «Укрзалізниця» з листом вих. № 4/6177 від 04.05.2017 про направлення вагонів № 54832092, № 54832019, № 54831920, № 54832126, №54824008, № 54821459, № 54832597 на відповідальне зберігання ТОВ "Віматекс" задля забезпечення виконання ухвали слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 06.01.2017 про накладення арешту (а.с. 41-42 том І).

Листом вих. № 54-17 від 31.05.2017 ТОВ "Віматекс" повідомив Одеську залізницю ПАТ "Укрзалізниця" про готовність прийняття зазначених вагонів на відповідальне зберігання (а.с. 43 том І).

На підставі наказу № 411 від 06.06.2017 за згодою митних органів та на підставі листа Слідчого управління ГУ Національної поліції в Одеській області вих. № 4/6177 від 04.05.2017 вказані вагони були переадресовані на станцію Одеса-Застава-1 Одеської залізниці ТОВ "Віматекс" (а.с. 44 том І).

06.06.2017 позивачем складено акт загальної форми № 61к1, в якому зафіксовано час затримки вагонів на станції Кучурган Одеської залізниці 3658 в/год та нараховано плату за користування вагонами, зберігання вантажу та інші додаткові збори.

Предметом спору у даній справі є вимога Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Одеська залізниця" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення з Державного підприємства "Макарівське лісове господарство" плати за користування вагонами, збору за зберігання вантажу, збору за маневрену роботу та телеграфного збору.

Матеріали справи свідчать про те, що спірні правовідносини сторін за своєю правовою природою є відносинами з надання послуг, пов'язаних із перевезенням вантажів залізницею та їх зберіганням.

За приписами ст. 306 ГК України перевезенням вантажів визнається господарська діяльність, пов'язана з переміщенням продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання залізницями, автомобільними дорогами, водними та повітряними шляхами, а також транспортування продукції трубопроводами. Суб'єктами відносин перевезення вантажів є перевізники, вантажовідправники та вантажоодержувачі.

Перевезення вантажу залізничним транспортом регулюється Статутом залізниць України, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 р. № 457 (з послідуючими змінами та доповненнями), який визначає обов'язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій, установ і громадян, які користуються залізничним транспортом.

Згідно зі ст. 119 Статуту залізниць України за користування вагонами і контейнерами залізниці вантажовідправниками, вантажоодержувачами, власниками під'їзних колій, портами, організаціями, установами, громадянами - суб'єктами підприємницької діяльності вноситься плата. Порядок визначення плати за користування вагонами (контейнерами) та звільнення вантажовідправника від зазначеної плати у разі затримки забирання вагонів (контейнерів), що виникла з вини залізниці, встановлюється Правилами.

Відповідно до п. п. 2, 13 Правил користування вагонами і контейнерам, затверджених наказом Міністерства транспорту України № 113 від 25.02.1999 (далі - Правила користування вагонами), за користування вагонами і контейнерами вантажовідправники, вантажоодержувачі, власники під'їзних колій, порти, організації, установи, фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності (далі - вантажовласники) вносять плату. Плата за користування стягується з вантажовласника також у разі затримки вагонів (контейнерів) під час перевезення в усіх випадках, крім тих, які залежать від залізниці.

Пункт 16 Правил користування вагонами, який кореспондується зі ст. 121 Статут залізниць України, передбачає випадки, коли вантажовідправник звільняється від плати за користування вагонами і контейнерами. До них віднесено 1) стихійне лихо, що спричинило припинення руху на залізничних під'їзних коліях, а також стихійне лихо або аварія на підприємстві, внаслідок яких згідно з чинними положеннями заборонено виконувати вантажні роботи; 2) подання локомотивом залізниці вагонів і контейнерів на фронти навантаження (вивантаження) у кількості, що перевищує їх максимальну переробну спроможність; 3) затримка прийняття залізницею вагонів, які пред'явлено їй до здачі, з причин, що залежать від залізниці. Затримка вагонів у зв'язку із проведенням досудових слідчих дій не є підставою звільнення вантажовідправника від плати за користування вагонами.

В силу приписів ст. 46 Статуту залізниць України вантажі, що прибули, зберігаються на станції безкоштовно протягом доби. Цей термін обчислюється з 24-ої години дати вивантаження вантажу (контейнера) засобами залізниці або з 24-ої години дати подачі вагонів під вивантаження засобами одержувача. За зберігання вантажу на станції понад зазначений термін справляється плата, встановлена тарифом.

Згідно п. 8 Правил зберігання вантажів, затверджених наказом Міністерства транспорту України № 644 від 21.11.2000 (далі - Правила зберігання вантажів), збір за зберігання вантажів у вагонах (контейнерах) у разі затримки їх з вини одержувача після закінчення терміну безоплатного зберігання сплачується незалежно від місця затримки (на станції призначення та на підходах до неї, на прикордонних, припортових станціях тощо).

Матеріалами справи підтверджується, що спірні правовідносини сторін виникли з перевезення вантажу у міжнародному сполученні, а тому у даному випадку підлягає застосуванню Угода про міжнародне вантажне сполучення, згідно § 6 ст. 28 якої визначено, що у разі якщо перешкода для перевезення для вантажу або його видачі виникла з причин, що не залежать від перевізника, перевізнику мають бути оплачені додаткові провізні платежі та видатки, що понесені ним у зв'язку з перешкодою, а також неустойки, якщо вони передбачені національним законодавством.

Відповідно до § 1 ст. 32 Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення перевізнику мають бути відшкодовані всі видатки, пов'язані з перевезенням вантажу, не передбачені застосовуваними тарифами та зумовлені причинами, що не залежать від перевізника. Вказані видатки встановлюються на дату їх виникнення окремо для кожного відправлення та підтверджуються відповідними документами.

Таким чином, виходячи із системного аналізу вищенаведених норм, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що приписами чинного законодавства унормовано обов'язок вантажовідправника сплачувати залізниці плату за користування вагонами та збір за зберігання вагонів у разі затримки вагонів в усіх випадках, крім тих, що залежали від залізниці. Підстави звільнення вантажовідправника від плати за користування вагонами передбачені в п. 16 Правил користування вагонами та ст. 121 Статуту залізниць України є вичерпними, затримку вагонів, пов'язаних із з'ясуванням обставин досудового розслідування в рамках кримінального провадження, до цих підстав не віднесено.

При цьому, місцевим господарським судом правомірно було зазначено, що плата за користування вагонами як належності України, так і належності інших держав не є заходом відповідальності, яка може застосовуватись лише за наявності вини сторони у зобов'язанні. Зобов'язання з внесення плати за користування вагонами і контейнерами (у разі затримки не з вини залізниці), виникає у відповідача безпосередньо у зв'язку з наявністю факту затримки вагонів. Зазначений обов'язок оплати не залежить від наявності чи відсутності вини відповідача у затримці вагонів.

Тобто плата за користування вагонами та збір за зберігання вантажу під час затримки не є заходом відповідальності, яка може застосовуватися лише за наявності вини сторони у зобов'язанні.

Поряд з цим, у разі відсутності підтвердження виявленого органом дізнання факту порушення вантажовідправником положень чинного законодавства, останній не позбавлений права в судовому порядку стягнути понесені ним збитки у розмірі вартості сплачених залізниці витрат з того органу, за ініціативою якого було проведено затримку товару на станціях залізниці.

З урахуванням викладеного, судова колегія погоджується з висновком місцевого господарського суду про відхилення доводів відповідача в частині необґрунтованості заявлених до стягнення позивачем сум з підстав відсутності у відповідача вини у затримці вагонів.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 , 4 ст. 129 Статуту залізниць України обставини, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, вантажовідправника, вантажоодержувача, пасажирів під час залізничного перевезення, засвідчуються комерційними актами або актами загальної форми, які складають станції залізниць.

Комерційний акт складається для засвідчення таких обставин: невідповідності найменування, маси і кількості місць вантажу, багажу чи вантажобагажу натурою з даними, зазначеними у транспортних документах; у разі виявлення вантажу, багажу чи вантажобагажу без документів або документів без вантажу, багажу чи вантажобагажу; псування, пошкодження вантажу, багажу і вантажобагажу; повернення залізниці вкраденого вантажу, багажу або вантажобагажу.

В усіх інших випадках обставини, що виникли в процесі перевезення вантажу, багажу і вантажобагажу і які можуть бути підставою для матеріальної відповідальності, оформляються актами загальної форми.

Крім того, ч. 1 ст. 26 Закону України "Про залізничний транспорт" передбачено, що обставини, які можуть служити підставою для майнової відповідальності перевізників, відправників та одержувачів вантажу, багажу, вантажобагажу, пасажирів, засвідчуються актами.

Аналогічні вимоги містять також Правила складання актів, затверджені Наказом Міністерства транспорту України № 334 від 28.05.2002, відповідно до пункту 1 яких при перевезеннях у залежності від обставин, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, відправника, одержувача, пасажира, складаються комерційні акти (додаток 1) та акти загальної форми (додаток 6).

Акти загальної форми складаються для засвідчення обставин, що виникли в процесі перевезення вантажу, багажу та вантажобагажу, і можуть бути підставою для матеріальної відповідальності, зокрема, у разі затримки вагонів на станції призначення в очікуванні подачі під вивантаження з причин, що залежать від одержувача, власника залізничної під'їзної колії, порту, підприємства (пункт 3 Правил складання актів).

Таким чином, відповідно до вищезазначених норм чинного законодавства належним і допустимим доказом на підтвердження факту настання відповідних подій - затримки вагонів на станції є акт загальної форми, що складений згідно з Додатком №6 до Правил.

Як вірно встановлено місцевим господарським судом, факт затримки вагонів № 54832092, № 54832019, № 54831920, № 54832126, №54824008, № 54821459, № 54832597 на залізничній станції Кучурган Одеської залізниці документально підтверджено представленими в матеріалах справи документами, зокрема, актом загальної форми про затримку вагонів № 5к1 від 05.01.2017 та актом загальної форми № 61К1 від 06.06.2017 про закінчення затримки даних вагонів. Вказані акти загальної форми в силу приписів ч. 1 ст. 26 Закону України «Про залізничний транспорт» та ст. 129 Статуту залізниць України є підставою для стягнення з вантажовідправника, відповідача у даній справі, понесених залізницею додаткових витрат через затримку вагонів для здійснення слідчих дій.

Положеннями Збірника тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом у межах України та пов'язані з ними послуги, затвердженого наказом Міністерства транспорту та зв'язку України №317 від 26.03.200 (далі - Збірник тарифів), встановлені розміри зборів за зберігання вантажів, тобто збір за зберігання вантажів є регульованим тарифом і не потребує додаткового погодження сторонами.

Пунктом 1.8. розділу III Збірника тарифів визначено, що за маневрову роботу, що виконується локомотивом залізниці не одночасно з подачею або забиранням вагонів на вимогу власника під'їзної колії, вантажовласника або порту, яка оформлена пам'яткою про подавання/забирання вагонів (форми ГУ-45), із зазначенням у ній часу, протягом якого виконувалась маневрова робота, нараховується збір у розмірі 292,6 грн. за кожні півгодини роботи локомотива, рахуючи неповні півгодини за повні. До такої роботи належать: переставляння вагонів з одного вантажного фронту на інший, переміщення вагонів на фронті; подача вагонів на ваги і для дозування; прибирання вагонів після зважування та дозування; у випадках, коли навантаження або вивантаження виконується в присутності локомотива залізниці (подача стисненого повітря від локомотива тощо); інша маневрова робота з вагонами на станціях, під'їзних коліях та інших місцях незагального користування.

Пунктом 10 Таблиця 3 (п.2) розділу III Збірника тарифів визначено, що за виконання залізницями послуг, пов'язаних з перевезенням вантажів справляються збори згідно з табл. 3. За видачу довідок, пов'язаних з перевезенням вантажів та проведенням розрахунків за них телеграфом справляється збір у розмірі 53,0 грн.

Відповідно наказу Міністерства інфраструктури України від 26.04.2016 № 161, починаючи з 30.04.2016, розрахунок плати за вантажні перевезення проводиться за тарифами Збірника тарифів із застосуванням коефіцієнтів для тарифів, плат та зборів, що вказані в розділах II і II Збірника; плати за користування вагонами і контейнерами, що вказані в розділі V Збірника тарифів - 2,302.

Згідно Збірника тарифів ставка плати на 1 вагон з урахуванням коефіцієнту згідно телеграми № 00018/ЦМ від 29.04.2016 складає: [206,20 грн. * 2,302]. Плата за користування затриманих вагонів складає 560750,40 грн (з ПДВ).

Згідно пункту 8 розділу 7 частини 1 Правил, пункту 2 розділу III Збірника тарифів був нарахований збір за зберігання вантажу у вагонах у розмірі 502182,24 грн (з ПДВ).

Згідно пункту 1.8 розділу III Збірника тарифів з даними вагонами проводилась маневрова робота по переставлянню вагонів локомотивом залізниці, за маневрову роботу нараховується збір у розмірі 292,60 грн за кожні півгодини роботи локомотива з урахуванням коефіцієнту згідно телеграми №00018/ЦМ від 29.04.2016 та складає: [292,60 грн. х 2,302]. Плата за виконання маневрової роботи склала 1616,64 грн (з ПДВ).

Згідно пункту 10 таблиці 3 розділу III Збірника тарифів працівниками станції надавалась довідка пов'язана з перевезенням вантажу та проведенням розрахунків, дана інформація була надана телеграфом вартістю 53,00 грн за відправку, з урахуванням коефіцієнту згідно телеграми №00018/ЦМ [53,00 грн. х 2,302], плата за телеграфний збір склала 146,40 грн (з ПДВ).

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про обґрунтоване нарахування позивачем 560750,40 грн плати за користування вагонами, 502182,24 грн збору за зберігання вантажу, 1616,64 грн збору за маневрену роботу, 146,40 грн телеграфного збору.

Водночас, Господарським судом Київської області у зв'язку із застосуванням наслідків спливу строку позовної давності було відмовлено в задоволенні позову. Так, мотивуючи даний висновок суд вказав, що до спірних відносин в частині позовної давності застосуються норми національного законодавства, у зв'язку з відсутністю в Угоді про міжнародне залізничне вантажне сполучення положень про строки подання залізницею позовів до вантажовідправників. В оскаржуваному рішенні суд послався, зокрема, на приписи ч. 5 ст. 315 ГК України та ст. 137 Статут залізниць України, якою визначається, що позови залізниць до вантажовідправників, вантажоодержувачів і пасажирів, що випливають із цього Статуту, можуть бути подані протягом 6 місяців.

Підставою звернення апелянта з апеляційною скаргою на дане рішення стало невірне застосування, на його думку, місцевим господарським судом приписів матеріального права.

Суд апеляційної інстанції за результатами перегляду даної справи дійшов висновку про необґрунтованість вищенаведених доводів апелянта, з огляду на таке.

Відповідно до ст. ст. 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України)

Згідно з ч. 1 ст. 258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

За змістом ст. 926 ЦК України, яка кореспондується з ч. 6 ст. 315 ГК України, унормовано, що позовна давність, порядок пред'явлення позовів у спорах, пов'язаних з перевезеннями у закордонному або міждержавному сполученні, встановлюються міжнародними договорами України, транспортними кодексами (статутами).

Враховуючи вимоги до Закону України "Про приєднання України до Протоколу від 3 червня 1999 року, що стосується змін Конвенції про міжнародні залізничні перевезення (КОТІФ) від 9 травня 1980 року" та те, що Україна приєдналась 05.06.1992 до Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення від 01.11.1951, при вирішенні спорів, пов'язаних з перевезенням вантажів у міжнародному залізничному сполученні, необхідно враховувати приписи Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення та Конвенції про міжнародні залізничні перевезення.

Матеріалами справи підтверджується, що спірні правовідносини сторін із перевезення вантажу у міжнародному сполученні виникли у січні-червні 2017 року, а тому норми законів та міжнародних угод підлягають застосуванню в редакції, чинній у вказаний період.

Так, в ст. 31 Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення (в редакції на 01.07.2011 - до виникнення спірних правовідносин та яка втратила чинність для України з наступними змінами в Угоді, тобто з 01.07.2015) було визначено, що позови залізниць до вантажовідправників або вантажоодержувачів про сплату перевізних платежів мають бути пред'явлені в продовж дев'яти місяців.

06.06.2014 внесено зміни та доповнення до Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення, які набрали чинності для України з 01.07.2015. Наведеними змінами було виключено положення статті 31 щодо визначення дев'ятимісячний строку позовної давності для залізниць. Натомість, статтею 48 Угоди (у названій редакції) визначено, що позови до перевізника на підставі даної Угоди пред'являються: у випадку перевищення строку доставки вантажу - впродовж 2 місяців; по іншим підставам - впродовж 9 місяців. Строку позовної давності за позовами залізниць названою статтею не визначено, інші норми Угоди також його не містять.

При цьому, як вірно зазначив суд першої інстанції, у відповідності до присів статті 5 Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення (в редакції змін від 06.06.2014, які набрали чинності для України з 01.07.2015) за відсутності в даній Угоді відповідних положень застосовується національне законодавство тієї Сторони, в якій правомочна особа реалізує свої права.

Таким чином, вищенаведена норма Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення за своїм змістом є відсильною диспозицією до інших нормативно-правових актів, зокрема, національного законодавства особи, яка реалізує свої права.

Так, за змістом ч. 5 ст. 315 ГК України та ст. 137 Статуту залізниць України для позовів перевізника до вантажоодержувача чи вантажовідправника, що випливають з перевезення встановлено шестимісячний строк позовної давності.

З урахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції погоджується з правовою позицією суду першої інстанції про те, що до спірних правовідносин належить застосовувати строк позовної давності, встановлений національним законодавством, що унормовано Угодою про міжнародне залізничне вантажне сполучення (в редакції змін від 06.06.2014, які набрали чинності для України з 01.07.2015).

Водночас, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що 16.10.2015 року було внесено зміни до Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення (набули чинності для України 01.07.2016), за якими залишено незмінні зміст статей 5 та 48 Угоди. Тобто, на час виникнення спірних правовідносин (січні-червні 2017 року) для України була чинна редакція вищенаведених статей, в редакції змін до Угоди від 06.06.2014 (чинність для України з 01.07.2015).

Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив строку позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Колегія суддів погоджується з доводами апелянта про те, що перебіг строку позовної давності за вимогами залізниці до вантажоодержувача про стягнення збору за користування вагонами та зберігання вантажу, а також збору за маневрену роботу, телеграфного збору, починається з дати складання акту загальної форми № 61К1 від 06.06.2017 про закінчення затримки даних вагонів та нарахування відповідних сум.

Враховуючи встановлені судом строки спірних правовідносин із перевезення вантажу вагонами № 54832092, № 54832019, № 54831920, № 54832126, №54824008, № 54821459, № 54832597 та дату звернення позивача з даним позовом до Господарського суду Київської області (26.02.2018 згідно відтиску поштового штемпелю на конверті, в якому надіслано позовну заяву), судова колегія дійшла висновку, що строк позовної давності залізницею у даній справі пропущено, а відтак наявні підстави для застосування наслідків його пропуску згідно приписів ч. 4 ст. 267 ЦК України.

Посилання сторони на незастосування судом першої інстанції до спірних правовідносин Конвенції про міжнародні залізничні перевезення не приймаються судом апеляційної інстанції, оскільки по-перше, її умови не містять посилань на пріоритет її застосування над іншими багатосторонніми міжнародними угодами. По-друге, статті Конвенції не відміняють унормованого ст. 5 Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення (в редакції змін від 06.06.2014, які набрали чинності для України з 01.07.2015) положення про застосування приписів національного законодавства у випадку відсутності норми щодо врегулювання відносин.

За наведеного, доводи апеляційної скарги щодо невірного застосування місцевим господарським судом норм матеріального права не знайшли своє підтвердження під час перегляду справи в суді апеляційної інстанції, а відтак підстав для скасування оскаржуваного рішення у даній справі не вбачається.

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду вважає, що місцевим господарським судом належним чином досліджено обставини справи та надано цим обставинам відповідну правову оцінку, рішення Господарського суду Київської області від 29.05.2018 у справі № 911/420/18 відповідає фактичним обставинам справи, не суперечить чинному законодавству України, а тому передбачених законом підстав для зміни чи скасування оскаржуваного рішення в розумінні приписів ст. 277 ГПК України не вбачається. Скаржником не надано належних та допустимих доказів на підтвердження своєї правової позиції, а також не наведено переконливих аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства, щодо спростування висновків суду першої інстанції.

Судові витрати в порядку ст. 129 ГПК України покладаються на апелянта (позивача у справі).

Керуючись ст. ст. 129, 253-254, 269, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Одеська залізниця" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" на рішення Господарського суду Київської області від 29.05.2018 у справі № 911/420/18 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 29.05.2018 у справі № 911/420/18 залишити без змін.

Головуючий суддя Г.А. Жук

Судді А.О. Мальченко

С.Я. Дикунська

Повний текст постанови складено 20.09.2018