Постанова № 76554611, 19.09.2018, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №490/1773/18 19.09.2018

Провадження №22-ц/784/1397/18

Головуючий суду першої інстанції – ОСОБА_1

Категорія 55 Доповідач апеляційного суду – ОСОБА_2

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 вересня 2018 року м.Миколаїв

Апеляційний суд Миколаївської області в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого – Локтіонової О.В.,

суддів: Самчишиної Н.В., Царюк Л.М.,

із секретарем судового засідання – Лівшенком О.С.,

за участі:

позивача – ОСОБА_3,

представників відповідача – ОСОБА_4, ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами Навчально-методичного центру цивільного захисту та безпеки життєдіяльності Миколаївської області та ОСОБА_3 на рішення Центрального районного суду м.Миколаєва від 25 червня 2018 року, повний текст якого складено 02 липня 2018 року, ухвалене о 16 год.54 хв. під головуванням судді Гуденко О.А. в приміщенні суду в м.Миколаєві, за позовом ОСОБА_3 до Навчально-методичного центру цивільного захисту та безпеки життєдіяльності Миколаївської області (далі – Навчально-методичний центр ЦЗ та БЖД Миколаївської області) про визнання незаконним та скасування наказу, стягнення заборгованості середнього заробітку та відшкодування моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В:

В березні 2018 року ОСОБА_3 звернувся до суду із зазначеним позовом, який обґрунтовував наступним.

13 червня 2014 року позивач прийнятий на посаду майстра виробничо-навчального курсу Навчально-методичного центру ЦЗ та БЖД Миколаївської області.

04 вересня 2017 року позивача зараховано до списків особового складу Збройних Сил України та призначено на посаду військового комісара Корабельного районного військового комісаріату міста Миколаєва оперативного командування «Південь» Сухопутних військ Збройних Сил України.

12 вересня 2017 року набув чинності укладений між ним та Міністерством оборони України контракт про проходження ним військової служби у Збройних силах України строком на 2 роки.

ОСОБА_3 вказував, що після укладення ним вищезазначеного контракту відповідач зберігав за ним робоче місце та сплачував середній заробіток.

Однак, наказом №12 від 26 лютого 2018 року йому на підставі проведеного внутрішнього аудиту призупинено виплату середнього заробітку, починаючи з лютого 2018 року у зв’язку із добровільним вступом на військову службу за контрактом.

ОСОБА_3 зазначав, що він вступив на військову службу в особливий період зумовлений кризовою ситуацією в країні, а тому відповідно до ч.2 ст.39 Закону України «Про військовий обов’язок та військову службу» на нього поширюються гарантії, передбачені частинами 3 та 4 статті 119 КЗпП України.

Висновки аудиту, проведеного на підприємстві, мали рекомендаційний характер, а тому рішення щодо його заробітку мало б прийматись на підставі норм трудового законодавства.

Посилаючись на зазначені обставини, ОСОБА_3 просив визнати незаконним та скасувати наказ Навчально-методичного центру ЦЗ та БЖД Миколаївської області від 26 лютого 2018 року №12 та стягнути з відповідача заборгованість з середнього заробітку із розрахунку 352,60 грн. за один фактичного відпрацьований день, починаючи з 01 лютого 2018 року до набрання рішенням суду законної сили. Крім того, ОСОБА_3 просив стягнути з відповідача на його користь моральну шкоду в сумі 3 000 грн.

Не погоджуючись із позовом ОСОБА_3, відповідач подав відзив, у якому зазначав, що наказом підприємства №91 від 12 вересня 2017 року позивач був увільнений від виконання посадових обов’язків у зв’язку із призовом на військову службу із щомісячною виплатою середнього заробітку. 05 лютого 2018 року на підприємстві було проведено внутрішній аудит, за результатами якого було виявлено безпідставну виплату ОСОБА_3 заробітної плати. Керівництву Навчально-методичного центру ЦЗ та БЖД Миколаївської області було наказано призупинити виплати середнього заробітку ОСОБА_3 у зв’язку з його добровільними діями щодо укладання контракту із ЗС України.

Посилаючись на зазначені обставини, а також те, що керівництво Навчально-методичного центру ЦЗ та БЖД Миколаївської області з розумінням ставилось до ситуації із виплатою ОСОБА_3 середнього заробітку, відповідач вважав його вимоги безпідставними.

ОСОБА_6 Центрального районного суду м.Миколаєва від 25 червня 2018 року позов ОСОБА_3 задоволено частково. Наказ Навчально-методичного центру ЦЗ та БЖД Миколаївської області №12 від 26 лютого 2018 року скасовано. З відповідача на користь ОСОБА_3 стягнуто середній заробіток в сумі 34 863,84 грн. У задоволенні позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди відмовлено.

Рішення мотивоване тим, що відповідно до положень ч.2 ст.39 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу» на ОСОБА_3 поширюються гарантії щодо виплати середнього заробітку, передбачені ч.3 ст.119 КЗпП України, а тому суд вважав, вимоги позивача про стягнення середнього заробітку обґрунтованими. У зв’язку з цим наказ про призупинення виплати заробітку був скасований. Відмовляючи у задоволенні вимог позивача щодо стягнення моральної шкоди, суд першої інстанції виходив із того, що вони є недоведеними і поновлення майнових та трудових прав позивача є достатньою справедливою сатисфакцією.

Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просив рішення суду скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3

Обґрунтовуючи свою скаргу, відповідач вказував, що ОСОБА_3 добровільно вступив на військову службу, а тому на нього не можуть бути поширені гарантії, передбачені ст.119 КЗпП України, у зв’язку з чим стягнення на його користь середнього заробітку є безпідставним.

ОСОБА_3 також подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні його позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення, яким визнати оскаржуваний наказ незаконним, зобов’язати відповідача здійснювати на користь ОСОБА_3 виплату середнього заробітку на час дії контракту про проходження військової служби, стягнути з відповідача моральну шкоду в сумі 3 000 грн., а також заборгованість по виплаті заробітної плати за період з 25 червня 2018 року до набрання судовим рішенням законної сили.

Апеляційна скарга мотивована тим, що скасовуючи оскаржуваний ним наказ, суд першої інстанції не визнав його незаконним, хоча він порушує вимоги чинного трудового законодавства. Крім того, посилаючись на те, що відповідач може у майбутньому не виплачувати йому середній заробіток, який є його власністю, позивач вказував на необхідність задоволення його позовної вимоги щодо зобов’язання відповідача здійснювати йому виплату середнього заробітку на час дії контракту про проходження ним військової служби.

Також ОСОБА_3 наголошено на тому, що його вимоги відносно стягнення з відповідача моральної шкоди ґрунтуються на вимогах чинного законодавства та мають на меті відшкодування шкоди, спричиненої порушенням його прав.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню, а апеляційна скарга позивача підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що з 16 червня 2014 року ОСОБА_3 був прийнятий на посаду майстра виробничого навчання Миколаївських курсів І категорії (а.с.11).

Наказом Навчально-методичного центру ЦЗ та БЖД Миколаївської області №30 від 05.05.2015р. він переведений на посаду методиста обласного методичного кабінету.

Наказом №606 від 04 вересня 2017 року ОСОБА_3 прийнято на військову службу за контрактом осіб офіцерського складу, зараховано до списків особового складу Збройних Сил України, призначено військовим комісаром Корабельного районного військового комісаріату міста Миколаєва оперативного командування «Південь» Сухопутних військ Збройних Сил України (а.с.14).

Відповідно до контракту про проходження військової служби у ЗС України на посадах осіб офіцерського складу, укладеного між ОСОБА_3 та Міністерством оборони України, який набрав чинності з 12 вересня 2017 року, позивач зобов’язаний проходити військову службу у Збройних силах України протягом 2 років, а вразі настання особливого періоду – понад установлений строк контракту. Серед іншого, умовами контракту є готовність у разі необхідності виконувати бойові (службові) завдання в зоні проведення антитерористичної операції терміном не менше одного року та після закінчення особливого періоду, у разі досягнення військовослужбовцем граничного віку перебування на військовій службі, припинення контракту та звільнення військовослужбовця з військової служби за віком (а.с.12-13).

З довідки Миколаївського обласного військового комісаріату №9/4521 від 20.07.2018 р. випливає, що ОСОБА_3 у період з 09.04.2018 р. до 16.07.2018 р. брав участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії Російської Федерації у Донецькій області (а.с.63).

З 12 вересня 2017 року позивач був увільнений від виконання посадових обов’язків методиста обласного методичного кабінету у зв’язку з призовом на військову службу за контрактом осіб офіцерського складу (а.с.11).

26 лютого 2018 року наказом начальника Навчально-методичного центру ЦЗ та БЖД Миколаївської області №12 за результатами проведення п’ятим регіональним відділенням внутрішнього аудиту ДСНС України внутрішнього аудиту діяльності навчального центру призупинено виплату позивачу середнього заробітку з лютого 2018 року, у зв’язку з непоширенням на нього дії ст.119 КЗпП України, тому що він добровільно вступив на військову службу за контрактом на два роки (а.с.32-38, 85-87).

Згідно з довідкою відповідача №116/01-15 від 07.03.2018 р. середньоденна заробітна плата позивача з 01.01.2018 р. становить 352,16 грн. (а.с.17).

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 р. №2232-ХІІ проходження військової служби здійснюється громадянами України у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.

Статтею 23 вказаного Закону України передбачено, що для осіб офіцерського складу, які приймаються на військову службу за контрактом та призначаються на посади, строк військової служби в календарному обчисленні встановлюється від 1 до 5 років. Для осіб, які приймаються на військову службу за контрактом у період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або оголошення рішення про демобілізацію та призначаються на посади, строки військової служби в календарному обчисленні встановлюється відповідно до частини другої цієї статті.

Згідно з ч.2 ст.39 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частинами третьою та четвертою статті 119 Кодексу законів про працю України, а також частиною першою статті 51, частиною п'ятою статті 53, частиною третьою статті 57, частиною п'ятою статті 61 Закону України "Про освіту".

Частина третя статті 119 КЗпП України регламентує, що за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігається місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб-підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Відповідно до статті 1 Закону України «Про оборону України» особливий період це період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконання стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

В Україні особливий період розпочався 18 березня 2014 року згідно з Указом Президента України «Про часткову мобілізацію» від 17.03.2014 р. №303/2014, який набрав чинності 18 березня 2014 р., і триває по даний час, оскільки загальновідомим є факт існування іноземної агресії щодо України.

Відповідно до примітки до статті 4 Закону України «Про ОСОБА_7 безпеки та оборони України» від 05.03.1998 р. №183/98-ВР кризовою ситуацією вважається крайнє загострення протиріч, гостра дестабілізація становища в будь-якій сфері діяльності, регіоні, країні.

ОСОБА_6 ОСОБА_7 безпеки та оборони України «Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України», введеним в дію Указом Президента України від 02 березня 2014 року №189/2014, констатовано виникнення кризової ситуації, яка загрожує національній безпеці України та вимагає необхідності вжиття заходів щодо захисту прав та інтересів громадян України, суверенітету, територіальної цілісності та недоторканості державних кордонів України, недопущення втручання в її внутрішні справи.

З урахуванням викладеного, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_3 про скасування оскаржуваного наказу про припинення виплати середнього заробітку та стягнення заборгованості по ньому з 01 лютого 2018 року по день ухвалення рішення.

У відповідача були відсутні підстави для призупинення виплати позивачу середнього заробітку, оскільки він був прийнятий на військову службу за контрактом про проходження військової служби на посадах осіб офіцерського складу під час дії в Україні особливого періоду, який на даний час ще триває.

Укладання контракту на певний строк у календарному обчисленні передбачено вищевказаними нормами законодавства.

За такого, рішення суду в зазначеній частині зміні або скасуванню не підлягає, оскільки є законним та обґрунтованим.

Між тим, суд помилково не зазначив про визнання оскаржуваного наказу незаконним, про що було заявлено позивачем у позовних вимогах.

Згідно з вимогами статей 16, 21 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів особи є визнання незаконними рішень органу державної влади, їхніх посадових і службових осіб. Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Оскільки у діях відповідача щодо винесення вказаного наказу вбачаються порушення прав позивача на отримання середнього заробітку, то є підстави для визнання наказу незаконним.

За такого, рішення суду в частині відмови у задоволенні позовної вимоги ОСОБА_3 про визнання незаконним наказу Навчально-методичного центру ЦЗ та БЖД Миколаївської області №12 від 26 лютого 2018 року про призупинення виплати з 01 лютого 2018 року середнього заробітку підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового судового рішення про задоволення цієї вимоги.

Також помилковим є висновок суду щодо відмови у задоволенні позовних вимог позивача про стягнення моральної шкоди, оскільки компенсація завданої моральної шкоди не поглинається самим фактом відновлення становища, яке існувало до порушення трудових правовідносин.

Стаття 237-1 КЗпП України передбачає стягнення з власника моральної шкоди на користь працівника у разі порушення його законних прав, які призвели до моральних страждань, втрат нормальних життєвих зв’язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

На думку колегії суддів, в матеріалах справи є достатньо доказів того, що позивач морально страждав, вимушений був докладати додаткових зусиль для захисту свого порушеного права, а тому його позовні вимоги про стягнення моральної шкоди підлягали задоволенню.

Враховуючи ступінь та глибину моральних страждань позивача, характер протиправних дій роботодавця, їх тривалість та обсяг завданих страждань, колегія суддів вважає обґрунтованою суму відшкодування моральної шкоди у розмірі 500 грн.

Отже, рішення суду в частині відмови у задоволенні позовної вимоги ОСОБА_3 про відшкодування моральної шкоди підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового судового рішення про часткове задоволення цієї вимоги.

Що ж стосується тверджень позивача про незаконність рішення суду в частині відмови у задоволенні його позовної вимоги про зобов’язання відповідача здійснювати йому виплату середнього заробітку на час дії контракту після набрання рішенням суду законної сили, то вони є необґрунтованими.

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Із позовної заяви ОСОБА_3 вбачається, що вказаних вимог ним не заявлялося.

Отже, вони правомірно судом не розглядалися.

Щодо доводів позивача про стягнення на його користь судом апеляційної інстанції середнього заробітку з дати ухвалення рішення судом першої інстанції до дня прийняття судом апеляційної інстанції постанови, то вони є хибними, оскільки відповідно до меж розгляду справи судом апеляційної інстанції він перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Керуючись ст.ст.374, 376, 382 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Навчально-методичного центру цивільного захисту та безпеки життєдіяльності Миколаївської області залишити без задоволення, а апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Центрального районного суду м.Миколаєва від 25 червня 2018 року в частині відмови у задоволенні позовної вимоги ОСОБА_3 про визнання незаконним наказу Навчально-методичного центру цивільного захисту та безпеки життєдіяльності Миколаївської області №12 від 26 лютого 2018 року скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення про задоволення цієї вимоги.

Визнати незаконним наказ Навчально-методичного центру цивільного захисту та безпеки життєдіяльності Миколаївської області №12 від 26 лютого 2018 року про призупинення виплати ОСОБА_3 середнього заробітку з 01 лютого 2018 року.

Рішення Центрального районного суду м.Миколаєва від 25 червня 2018 року в частині відмови у задоволенні позовної вимоги ОСОБА_3 про відшкодування моральної шкоди скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення про часткове задоволення цієї вимоги.

Стягнути з Навчально-методичного центру цивільного захисту та безпеки життєдіяльності Миколаївської області на користь ОСОБА_3 моральну шкоду у сумі 500 грн.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і у випадках, передбачених ст.389 ЦПК України, може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.

Головуючий О.В.Локтіонова

Судді Н.В.Самчишина

ОСОБА_8

Повний текст постанови складено 19 вересня 2018 року.