Рішення № 76553304, 07.09.2018, Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 200/12248/17

Провадження №2а/200/1030/17

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

«07» вересня 2018 року Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська

в складі: головуючого-судді: Женеску Е.В.

за участю секретаря: Санжаровської Я.В.

розглянувши у спрощеному провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державного реєстратора прав на нерухоме майно ОСОБА_2 Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради Дніпропетровської області про скасування рішення про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень та зобов’язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

24 липня 2017 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська із зазначеним позовом.

Позовні вимоги обгрунтовані наступним.

Позивач 15.06.2017 року подав заяву про реєстрацію права власності на земельну ділянку кадастровий номер 1221455800:01:097:0166, до заяви було додано весь перелік необхідних документів відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». 21 червня 2017 року позивач отримав рішення Державного реєстратора прав на нерухоме майно ОСОБА_2 про відмову в державній реєстрації прав та їх обтяжень. Позивач вважає таке рішення необгрунтованим та таким, що суперечить чинному законодавству, оскільки статтею 24 вищеназваного Закону України передбачено вичерпний перелік підстав для відмови в державній реєстрації прав та їх обтяжень, однак відповідач не зазначив, на підставі якого саме пункту вказаної статті ним прийнято оскаржуване рішення.

З урахуванням викладеного, позивач просить суд визнати протиправним та скасувати рішення від 21 червня 2017 року № 35787947 державного реєстратора прав на нерухоме майно ОСОБА_2 Зобов’язати державного реєстратора прав на нерухоме майно ОСОБА_2 зареєструвати за позивачем право власності на нерухоме майно: земельну ділянку кадастровий номер 1221455800:01:097:0166.

Ухвалою суду від 25 липня 2017 року відкрито провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Державного реєстратора прав на нерухоме майно ОСОБА_2 Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради Дніпропетровської області про скасування рішення про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень та зобов’язання вчинити певні дії, та призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні.

В подальшому ухвалою суду від 18 квітня 2018 року визначено продовжити подальший розгляд вказаної адміністративної справи за правилами спрощеного провадження без виклику сторін, з призначенням судового засідання на 18 травня 2018 року. Роз’яснено відповідачу його право на подання заперечень проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження та подати письмовий відзив разом з доказами, що обгрунтовують доводи його заперечень.

Відповідач – суб’єкт владних повноважень, належним чином повідомлений про розгляд справи, письмового відзиву на позовну заяву не надав, в зв’язку з чим суд розглядає справу за наявними в ній доказами.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України (в редакції Закону України від 03.10.2017р.) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.

Статтею 72 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Статтею 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об’єктивному дослідженні.

Судом встановлено, що на підставі договору дарування земельної ділянки від 04.11.2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_3, ОСОБА_4 подарувала ОСОБА_1 земельну ділянку площею 500 кв.м, розміщену на території Ювілейної селищної ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області, с/т «Аґрус-1», ділянка № 27, призначену для ведення садівництва. Кадастровий номер земельної ділянки 1221455800:01:097:0166.

05 червня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради із заявою про проведення державної реєстрації права власності на нерухоме майно. До заяви додано: id-картка громадянина України серія та номер 000448452; картка платника податків; витяг з Державного земельного кадастру серія та номер НВ – 1204884042017, видавник Управління Держземагентства у Дніпропетровському районі Дніпропетровської області; державний акт про право власності на земельну ділянку, серія та номер 010812006162; договір дарування земельної ділянки.

За результатами розгляду вищезазначеної заяви Державний реєстратор ОСОБА_2 рішенням № 35787947 від 21 червня 2017 року відмовила у державній реєстрації права, посилаючись на те, що заявником подано заяву про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку, що розташована на території Ювілейної селищної ради, т «Аґрус-1», ділянка № 27. Враховуючи рішення Ювілейної селищної ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області № 333-12/VII від 21.07.2016 “Про зміну назви юридичної особи», відповідно до якого земельна ділянка та с/т «Аґрус-1» знаходяться на території Слобожанської селищної ради, провести дії, спрямовані на проведення державної реєстрації, відповідно до поданої заяви, неможливо, оскільки Державний реєстр прав на нерухоме майно не містить відомості про Слобожанську селищну раду та садові товариства, які знаходяться на території Слобожанської селищної ради Дніпровського району Дніпропетровської області.

Відповідно до статті 182 Цивільного кодексу України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість і правочинів щодо нерухомості є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов'язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом. Відмова у державній реєстрації права на нерухомість або правочинів щодо нерухомості, ухилення від реєстрації, відмова від надання інформації про реєстрацію можуть бути оскаржені до суду. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.

Пунктом 1 статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004 року № 1952-IV встановлено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Державний реєстр речових прав на нерухоме майно - єдина державна інформаційна система, що містить відомості про права на нерухоме майно, їх обтяження, а також про об'єкти та суб'єктів цих прав, нерухоме майно - земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення.

Відповідно до частини 3 статті 10 цього Закону державний реєстратор, зокрема, встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, про відмову в державній реєстрації, про її зупинення, внесення змін до Державного реєстру прав.

Згідно з частиною 1 статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація прав та їх обтяжень проводиться в такому порядку: 1) прийняття/отримання документів для державної реєстрації прав, формування та реєстрація заяви в базі даних заяв; 2) виготовлення електронних копій документів, поданих для державної реєстрації прав, шляхом сканування (у разі подання документів у паперовій формі) та їх розміщення у Державному реєстрі прав; 3) встановлення черговості розгляду заяв, зареєстрованих у базі даних заяв; 4) перевірка документів на наявність підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав та прийняття відповідних рішень; 5) прийняття рішення про державну реєстрацію прав (у разі відсутності підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав); 6) відкриття розділу в Державному реєстрі прав та/або внесення до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідних відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об’єкти та суб’єктів цих прав; 7) формування витягу з Державного реєстру прав про проведену державну реєстрацію прав для подальшого використання заявником; 8) видача/отримання документів за результатом розгляду заяви.

Відповідно до частини 1 статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація прав проводиться на підставі: 1) укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, речові права на яке підлягають державній реєстрації, чи його дубліката; 2) свідоцтва про право власності на частку у спільному майні подружжя у разі смерті одного з подружжя, виданого нотаріусом або консульською установою України, чи його дубліката; 3) свідоцтва про право на спадщину, виданого нотаріусом або консульською установою України, чи його дубліката; 4)виданого нотаріусом свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів) та свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів), якщо прилюдні торги (аукціони) не відбулися, чи їх дублікатів; 5) свідоцтва про право власності, виданого органом приватизації наймачам житлових приміщень у державному та комунальному житловому фонді, чи його дубліката; 6) свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого до 1 січня 2013 року органом місцевого самоврядування або місцевою державною адміністрацією, чи його дубліката; 7) рішення про закріплення нерухомого майна на праві оперативного управління чи господарського відання, прийнятого власником нерухомого майна чи особою, уповноваженою управляти таким майном; 8) державного акта на право приватної власності на землю, державного акта на право власності на землю, державного акта на право власності на земельну ділянку або державного акта на право постійного користування землею, виданих до 1 січня 2013 року; 9) рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно; 10) ухвали суду про затвердження (визнання) мирової угоди; 11)заповіту, яким установлено сервітут на нерухоме майно; 12) рішення уповноваженого законом органу державної влади про повернення об’єкта нерухомого майна релігійній організації; 13) рішення власника майна, уповноваженого ним органу про передачу об’єкта нерухомого майна з державної у комунальну власність чи з комунальної у державну власність або з приватної у державну чи комунальну власність; 14) інших документів, що відповідно до законодавства підтверджують набуття, зміну або припинення прав на нерухоме майно.

Частиною 1 статті 24 цього Закону передбачено, що державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо: 1) заявлене речове право, обтяження не підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону; 2) заява про державну реєстрацію прав подана неналежною особою; 3) подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом; 4) подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження; 5) наявні суперечності між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями; 6) наявні зареєстровані обтяження речових прав на нерухоме майно; 7) заяву про державну реєстрацію обтяжень щодо попереднього правонабувача подано після державної реєстрації права власності на таке майно за новим правонабувачем; 8) після завершення строку, встановленого частиною третьою статті 23 цього Закону, не усунені обставини, що були підставою для прийняття рішення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав; 9) заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень під час вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об’єктом незавершеного будівництва подано не до нотаріуса, який вчинив таку дію; 10) заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень в електронній формі подано особою, яка згідно із законодавством не має повноважень подавати заяви в електронній формі; 11) заявником подано ті самі документи, на підставі яких заявлене речове право, обтяження вже зареєстровано у Державному реєстрі прав; 12) заявника, який звернувся із заявою про державну реєстрацію прав, що матиме наслідком відчуження майна, внесено до Єдиного реєстру боржників.

Вказаний перелік є вичерпним, відмова у державній реєстрації прав з підстав, не передбачених цим Законом, заборонена.

З рішення відповідача від 21 червня 2017 року не вбачається, яким саме пунктом статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» керувався відповідач, відмовляючи позивачу у державній реєстрації права власності на земельну ділянку. Підстава для відмови у державній реєстрації права власності на земельну ділянку, вказана відповідачем у оскаржуваному рішенні, не відповідає жодній із підстав, наведених у статті 24 названого Закону України.

Таким чином, вище наведені законодавчі підстави для відмови у даному випадку відсутні, а обставини, які зазначив реєстратор у своєму рішенні, не підпадають під визначення підстави, передбаченої пунктом 4 частини 1 статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 КАС України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З урахуванням встановлених в судовому засіданні фактичних обставин, суд приходить до висновку, що оскаржуване рішення відповідача від 21 червня 2017 року про відмову у державній реєстрації права прийнято необґрунтовано, тобто без урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), а отже, підлягає скасуванню.

З огляду на зазначене, позовні вимоги в частині визнання протиправним та скасування рішення від 21 червня 2017 року № 35787947 державного реєстратора прав на нерухоме майно ОСОБА_2, - є обгрунтованими та підлягають задоволенню.

Стосовно позовних вимог про зобов’язання державного реєстратора прав на нерухоме майно ОСОБА_2 зареєструвати за позивачем право власності на нерухоме майно: земельну ділянку кадастровий номер 1221455800:01:097:0166, суд зазначає наступне.

За своєю правовою природою, відповідно до норм чинного законодавства, повноваження відповідача щодо здійснення реєстрації є виключною компетенцією уповноваженого органу.

Як випливає зі змісту Рекомендації Комітету ОСОБА_5 Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом ОСОБА_5 11.03.1980 року на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади.

Аналіз положень Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» дає підстави стверджувати, що державна реєстрація є дискреційним повноваженням державного реєстратора, а вчиненню реєстраційної дії передують етапи перевірки поданих документів та отримання відповідей на запити від інших повноважних органів.

Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - ключовим завданням якого є здійснення правосуддя. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішення.

Таким чином, вищевказані позовні вимоги є формою втручання в дискреційні повноваження відповідача та виходить за межі завдань адміністративного судочинства, а тому задоволенню не підлягають.

Разом з тим, відповідно до ч. 1, 2 ст. 245 КАС України, при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково. У разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини, та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю; 7) тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян; 8) примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян; 9) примусове видворення іноземця чи особи без громадянства за межі України; 10) інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів; 11) затримання іноземця або особи без громадянства з метою ідентифікації та (або) забезпечення примусового видворення за межі території України або про продовження строку такого затримання; 12) затримання іноземця або особи без громадянства до вирішення питання про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні; 13) затримання іноземця або особи без громадянства з метою забезпечення її передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію; 14) звільнення іноземця або особи без громадянства на поруки підприємства, установи чи організації; 15) зобов'язання іноземця або особи без громадянства внести заставу.

Відповідно до ч.4 ст. 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов’язати відповідача - суб’єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб’єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб’єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов’язує суб’єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Як роз'яснив Верховний Суд України у пункті 3 постанови Пленуму N 14 від 18 грудня 2009 року "Про судове рішення", вихід за межі позовних вимог - це вирішення незаявленої вимоги, задоволення вимоги позивача у більшому розмірі, ніж було заявлено.

Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять. З цього випливає, що вихід за межі позовних вимог можливий за наступних умов:

- лише у справах за позовами до суб'єктів владних повноважень, оскільки лише в цьому випадку відбувається захист прав та інтересів позивача;

- повний захист прав позивача неможливий у спосіб, про який просить позивач. Повнота захисту полягає в ефективності відновлення його прав;

- вихід за межі позовних вимог повинен бути пов'язаний із захистом саме тих прав, щодо яких подана позовна заява.

З огляду на встановлені судом фактичні обставини справи, та встановивши, що повний захист прав позивача неможливий у спосіб, про який просить позивач, з причин, вказаних вище, суд приходить до висновку про наявність підстав для застосування свого права вийти за межі позовних вимог.

Так, з метою якнайбільш повного та вичерпного захисту прав позивача, враховуючи правову оцінку, надану судом питанню, що якого звернувся ОСОБА_1, суд вважає можливим захистити права позивача у наступний спосіб – зобов’язати відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, прийняту 15.06.2017 року за реєстраційним номером 89709862.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.2,6-9,19,44,77,241 - 246, 371 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Державного реєстратора прав на нерухоме майно ОСОБА_2 Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради Дніпропетровської області про скасування рішення про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень та зобов’язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення від 21 червня 2017 року № 35787947 державного реєстратора прав на нерухоме майно ОСОБА_2.

Зобов’язати державного реєстратора прав на нерухоме майно ОСОБА_2 повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, прийняту 15.06.2017 року за реєстраційним номером 89709862.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Присудити за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 640,00 грн.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Головуючий-суддя: Е.В. Женеску