Постанова № 76545930, 12.09.2018, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 вересня 2018 рокуЛьвів№ 876/5228/18

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Коваля Р.Й.,

суддів Гуляка В.В.,

ОСОБА_1,

з участю секретаря судового засідання Дідик Н.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Івано-Франківської митниці ДФС на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 22 травня 2018 року (прийняте суддею Григоруком О.Б. у м. Івано-Франківську) в адміністративній справі № 809/491/18 за позовом ОСОБА_2 Газімагомеда Юсуповича до Івано-Франківської митниці ДФС про визнання бездіяльності протиправною та зобов’яза-ння вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

У березні 2018 року ОСОБА_2 звернувся до Івано-Франківського окружного адміністративного суду із вказаним позовом та просив визнати бездіяльність Івано-Фран-ківської митниці ДФС протиправною; зобов’язати Івано-Франківську митницю ДФС здійснити пільгове митне оформлення транспортного засобу та зобов’язання здійснити випуск транспортного засобу без стягнення витрат на зберігання на складі митного органу, на підставі частини десятої статті 374 Митного кодексу України (далі – МК України).

Позовні вимоги обгрунтовув тим, що ним всі вимоги пункту 3 частини десятої статті 374 МК України дотримані, тому відмова митного органу у пільговому оформленні є протиправною.

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 22 травня 2018 року позов задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність Івано-Франківської митниці ДФС щодо пільгового митного оформлення в порядку пункту 3 частини десятої статті 374 МК України належного ОСОБА_2 транспортного засобу марки “Mersedes-Benz S 500”, номер кузова НОМЕР_1, 2006 року випуску.

Зобов’язано Івано-Франківську митницю ДФС здійснити пільгове оформлення без сплати митних платежів належного ОСОБА_2 транспортного засобу марки “Mersedes-Benz S 500”, номер кузова НОМЕР_1, 2006 року випуску.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погодившись із прийнятим рішенням, в частині задоволених позовних вимог, його оскаржила Івано-Франківська митниця ДФС, яка вважає, що при ухваленні рішення судом першої інстанції неправильно застосовано до спірних правовідносин норми матеріального права, не надано належної оцінки наданим митницею доказам та неповно з’ясо-вано обставини справи, які мають істотне значення для правильного вирішення спору.

Тому, з підстав, викладених в апеляційній скарзі, просить скасувати рішення суду першої інстанції і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Відповідно до частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) у зв’язку з неявкою у судове засідання всіх учасників справи фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів приходить до переконання, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Як встановлено судом, ОСОБА_2 є громадянином ОСОБА_3 Федерації, що не заперечується сторонами та підтверджується наявною в матеріалах справи копією паспорта (а.с. 15 – 20).

Позивачем подано до Волинської митниці ДФС митну декларацію для письмового декларування товарів, що переміщуються через митний кордон України громадянами для особистих, сімейних та інших потреб не пов’язаних з провадженням підприємницької діяльності, яка зареєстрована митним органом 19.11.2017 (а.с. 14). Вказана декларація містить відомості з якої країни прибув позивач, а саме – Республіка Білорусь та країна призначення – Україна. Цим же документом задекларовано ввезення позивачем до країни призначення транспортного засобу марки «Mersedes-Benz S 500», 2006 року випуску, темно-синього кольору, VIN – WDD2210711А064288, об’єм двигуна 5461, вартістю 15000 євро.

Встановлено, що на звернення позивача від 22.11.2017 відповідачем 27.02.2018 надано відповідь про результати розгляду заяви, у якій зазначено, що подані документи не відповідають статті 374 МК України і не дають права на пільговий режим оформлення транспортного засобу (а.с. 26).

У вказаному листі митним органом як підставу для відмови зазначено, що додані до заяви документи не підтверджують умову щодо терміну проживання на території країни, з якої прибув позивач, як це передбачено пунктом 3 частини десятої статті 374 МК України, зокрема, згідно до листа відділу громадянства і міграції Первомайського РУВД м. Мінська (Республіка Білорусь) від 17.11.2017 № 3616 рішенням цього органу від 24.04.2014 анульовано дозвіл на простійне проживання позивача в Республіці Білорусь на підставі абзацу 5 частини першої статті 57 Закону «О правовом положении иностранных граждан и лиц без гражданства в Республике Белорусь»; дозвіл на проживання МІ 0047825 від 15.07.2009 терміном дії до 11.04.2014 визнано недійсним та знято з реєстраційного обліку за місцем проживання за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1.

Крім цього вказано, що норма щодо постійного проживання протягом терміну не менше трьох років до дня видачі документа, що підтверджує право громадянина на постійне проживання в Україні, не підтверджується копіями паспорта громадянина ОСОБА_3 Федерації № 73 1873549, з відмітками управління Державної міграційної служби в Івано-Франківській області на тимчасове проживання ТП 070081 з 25.07.2015 до 23.07.2016 (сторінка паспорта 45), ТР 070086 з 23.07.2017 до 21.07.2018 (сторінка паспорта 35) та посвідки на постійне місце проживання в Україні ІН 139725 (дата видачі 11.09.2017, орган, що видав сервісний центр 2601).

Приймаючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції мотивував його тим, що позивачем дотримано вимоги пункту 3 частини десятої статті 374 МК України, а відмова у проведенні митних процедур із застосуванням вказаної норми є протиправною.

При цьому, суд відмовив в задоволені позовних вимог в частині зобов’язання відповідача після митного оформлення здійснити випуск транспортного засобу, що належить позивачу без стягнення витрат за зберігання на складі митного органу, оскільки правовідносини, на можливість виникнення яких посилається позивач, станом на момент розгляду справи не виникли.

Колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає їх вірними, такими що відповідають нормам матеріального права та обставинам справи з огляду на таке.

Згідно з пунктом 3 частини десятої статті 374 МК України при ввезенні (пересиланні) на митну територію України громадянами звільняються від оподаткування митними платежами: товари, призначені для забезпечення звичайних повсякденних потреб громадянина та початкового облаштування, що ввозяться (пересилаються) громадянами у зв'язку з переселенням на постійне місце проживання в Україну протягом шести місяців з дня видачі документа, що підтверджує право громадянина на постійне проживання в Україні, за умови документального підтвердження того, що до дня видачі цього документа громадянин проживав на території країни, з якої він прибув, не менше трьох років.

Вказаною нормою до таких товарів, зокрема, відносяться транспортні засоби особистого користування, що класифікуються в одній із товарних позицій 8702, 8703, 8704 (загальною масою до 3,5 тонни), 8711 згідно з УКТ ЗЕД (у кількості однієї одиниці на кожного громадянина, який досяг 18-річного віку), за умови документального підтвердження того, що до дня видачі документа, що підтверджує право на постійне проживання в Україні, громадянин був власником (або співвласником) такого транспортного засобу не менше одного року, а транспортний засіб перебував за ним на постійному обліку (реєстрації) у відповідних реєстраційних органах країни постійного місця попереднього проживання громадянина не менше одного року, якщо даний транспортний засіб підлягає реєстрації в цій країні.

Таким чином, з урахуванням вказаних норм, необхідно виділити наступні критерії, що дозволяють застосувати положення частини десятої статті 374 МК України, як підставу пільгового оформлення ввезення транспортного засобу, а саме:

- ввезення транспортного засобу здійснюється протягом шести місяців з дня видачі документа, що підтверджує право громадянина на постійне проживання в Україні;

- до дня видачі документа, що підтверджує право на постійне проживання в Україні, громадянин був власником (або співвласником) транспортного засобу, що ним ввозиться, не менше одного року, а транспортний засіб, що ввозиться громадянином, перебував на постійному обліку (реєстрації) у відповідних реєстраційних органах країни постійного місця попереднього проживання громадянина не менше одного року, якщо він підлягає реєстрації в цій країні;

- до дня видачі документа, що підтверджує право громадянина на постійне проживання в Україні, громадянин проживав на території країни, з якої він прибув, не менше трьох років.

Встановлено, що позивачу посвідка на постійне проживання в Україні № ІН 139725 видана 11.09.2017. Згідно копії митної декларації ввезення автомобіля на територію України відбулось 19.11.2017, а з відповідними заявами позивач звернувся 22.11.2017, що не заперечується сторонами, тобто із дотриманням шестимісячного терміну встановленого вищезазначеною нормою. Відтак, саме з моменту отримання посвідки на постійне місце проживання в Україні № ІН 139725, виданої 11.09.2017, у позивача виникло право на ввезення на пільгових умовах (звільнення від сплати митних платежів) транспортні засоби особистого користування.

Транспортний засіб, марки «Mersedes-Benz S 500», № кузова WDD2210711A064288, 2006 року випуску, темно-синього кольору, VIN – WDD2210711А064288, об’єм двигуна 5461, належить позивачу на праві власності, що підтверджується посвідченням про реєстрацію № МАА 1868562 (а.с. 13), а згідно довідки від 18.11.2017, виданої УГАИ ГУВД Минскгорисполкома (а.с. 22) вказаний автомобіль був зареєстрований за громадянином ОСОБА_2 в період з 27.04.2011 по 17.11.2017.

З матеріалів справи видно, що позивачу було видано відповідними органами Республіки Білорусь дозвіл на постійне проживання МІ 0047825 від 15.07.2009 строком дії до 11.04.2014, що підтверджується листом відділу громадянства і міграції Первомайського РУВД м. Мінська (Республіка Білорусь) від 17.11.2017 № 3616 (а.с. 21). Вказаний дозвіл був анульований 24.04.2014, що також відображено у вищевказаному листі.

Щодо вказаних обставин слід зазначити, що анулювання дозволу на постійне проживання відповідними органами Республіки Білорусь у 2014 році не спростовує факт постійного проживання позивача у Республіці Білорусь з 15.07.2009 по 11.04.2014, що складає понад три роки, а тому вищевказаний критерій на думку суду дотриманий. Доказів, які б свідчили про наявність права постійного проживання у третій державі відповідачем не надано.

Надалі позивач отримав дозвіл на тимчасове проживання в Україні, що підтверджується посвідкою на тимчасове проживання ТР 070086 терміном дії з 25.07.2014 по 25.07.2015 та відмітками у паспорті позивача, вчиненими управлінням Державної міграційної служби в Івано-Франківській області на тимчасове проживання ТП 070081 з 25.07.2015 до 23.07.2016 (сторінка паспорта 45), ТР 070086 з 23.07.2017 до 21.07.2018 (сторінка паспорта 35).

Одержання посвідки на постійне проживання в Україні стало результатом одержаного дозволу на імміграцію внаслідок процедур, передбачених Законом України «Про імміграцію».

При цьому, строк проживання на території країни, з якої прибув громадянин у зв?яз-ку з переселенням на постійне місце проживання в Україну, визначається на підставі відомостей, що містять у паспортних документах громадянина з урахуванням актів законодавства України, що регламентують процедуру імміграції в Україні іноземців та осіб без громадянства. При цьому, встановлений строк частиною дев?ятою статті 4 Закону України «Про імміграцію», а саме: дворічний термін перебування у шлюбі та частиною першою статті 9 вказаного закону щодо терміну розгляду заяви про надання дозволу на імміграцію, є особливостями набуття права на постійне проживання у спірних правовідносинах.

Враховуючи встановлені в справі обставини, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем дотримано вимоги пункту 3 частини десятої статті 374 МК України, а відмова у проведенні митних процедур із застосуванням вказаної норми є протиправною.

Що стосується, зобов’язання відповідача після митного оформлення здійснити випуск транспортного засобу, що належить позивачу без стягнення витрат за зберігання на складі митного органу, то колегія суддів апеляційного суду також погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що така вимога є передчасною, при тому, що рішення в цій частині сторонами не оскаржене.

За таких обставин колегія суддів приходить до переконання, що місцевий суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Статтею 316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням викладеного колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним, доводи апеляційної скарги зроблених судом першої інстанції висновків не спростовують і при ухваленні оскарженого судового рішення порушень норм матеріального та процесуального права ним допущено не було, тому підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції відсутні.

Керуючись ст.ст. 229, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Івано-Франківської митниці ДФС залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 22 травня 2018 року в адміністративній справі № 809/491/18 – без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя ОСОБА_4 судді ОСОБА_5 ОСОБА_1 Постанова складена у повному обсязі 18 вересня 2018 року.