Постанова № 76535880, 17.09.2018, Апеляційний суд Закарпатської області

Справа № 308/11887/17

П О С Т А Н О В А

Іменем України

17 вересня 2018 року м. Ужгород

Апеляційний суд Закарпатської області в складі:

головуючої - судді Кожух О.А.,

суддів - Джуги С.Д., Кондора Р.Ю.

за участі секретаря - Пилип Ю.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Керівника Ужгородської місцевої прокуратури на ухвалу Ужгородського міськрайонного суду від 09 липня 2018 року (головуючий суддя Шепетко І.О.) щодо залишення позовної заяви без розгляду у справі за позовом Керівника Ужгородської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Виконавчого комітету Ужгородської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості зі сплати пайової участі у створені і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Ужгорода, -

в с т а н о в и в :

Керівник Ужгородської місцевої прокуратури оскаржив в апеляційному порядку ухвалу Ужгородського міськрайонного суду від 09.07.2018, якою позовну заяву Керівника Ужгородської міської прокуратури в інтересах держави в особі Виконавчого комітету Ужгородської міської ради - залишено без розгляду.

Посилаючись на порушення місцевим судом норм процесуального права, просить вказану ухвалу скасувати і справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що прокурор мав передбачені законом підстави для звернення до суду в інтересах держави в особі Виконавчого комітету Ужгородської міської ради; судом не враховано, що відповідно до Конституції України представництво інтересів держави в особі органів державної влади здійснює прокурор, який самостійно визначає підстави представництва і такі мотиви ним наведено; Виконавчим комітетом Ужгородської міської ради не вживаються належним чином заходи щодо стягнення із ОСОБА_1 заборгованості у розмірі 19806,16 грн. за укладеним Договором про пайову участь замовника у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста від 30.03.2017; відсутність коштів на сплату судового збору для подання позову позбавляло можливості виконкому належно виконати його повноваження; не отримуються кошти місцевим бюджетом, що є складовою бюджетної системи України; місцевий суд помилково застосував п. 1 ч. 1 ст. 257 ЦПК України та дійшов хибного висновку що позов подано особою, яка не має цивільної процесуальної дієздатності.

Заслухавши суддю-доповідача, позицію представника прокуратури Закарпатської області, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Встановлено, що ухвалою судді Ужгородського міськрайонного суду від 11 грудня 2017 року було відкрито провадження у даній справі (а.с.30).

В подальшому, ухвалою Ужгородського міськрайонного суду від 09 липня 2018 року позовну заяву залишено без розгляду (а.с.66-67).

Залишаючи позов прокурора без розгляду, суд першої інстанції виходив із того, що при зверненні до суду з цим позовом прокурор не обґрунтував наявність підстав для здійснення такого представництва, не довів та не надав доказів, що Виконавчий комітет Ужгородської міської ради не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження і захист законних інтересів держави та не вказав, у чому саме полягає порушення прав держави. Суд вважав, що прокурор не має повноважень на ведення справи, та залиши позовну заяву без розгляду з підстав, передбачених п. 1 ч. 1 ст 257 ЦПК України - позов подано особою, яка не має цивільної процесуальної дієздатності.

Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону ухвала суду першої інстанції не відповідає.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Статтею 23 Закону України «Про прокуратуру» та ч. 2 ст. 45 ЦПК України (в редакції, що діяла на час звернення прокурора з даним позовом) було передбачено право прокурора з метою представництва інтересів держави в суді у випадках та порядку, встановлених законом, звертатися до суду з позовною заявою, брати участь у розгляді справ за його позовом тощо. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі він набуває статусу позивача (абз. 2 ч. 2 ст. 45 ЦПК України в редакції, що діяла до 15.12.2017).

Аналогічні положення щодо представництва прокурором інтересів держави, його процесуальні права та обов'язки, передбачені ст. ст. 56, 57 ЦПК України в діючій редакції.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 8 квітня 1999 року N 3-рп/99 у справі про офіційне тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України під представництвом прокуратурою України інтересів держави треба розуміти правовідносини, в яких прокурор, реалізуючи визначені Конституцією України та законами України повноваження, вчиняє в суді процесуальні дії з метою захисту інтересів держави. Із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує в позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Поняття «орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах» означає орган, на який державою покладено обов'язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави.

Таким органом, відповідно до статей 6, 7, 13 та 143 Конституції України, може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст (ч. 2 ст. 2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Виконавчі органи рад - органи, які відповідно до Конституції України та Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», створюються сільськими, селищними, міськими, районними в містах (у разі їх створення) радами для здійснення виконавчих функцій і повноважень місцевого самоврядування у межах, визначених цим та іншими законами (ст. 1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Статтею 28 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачені повноваження виконавчих органів сільських, селищних, міських рад в галузі бюджету, фінансів і цін.

Зокрема, підпункту 5 пункту а) цієї статті передбачає, що до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать власні (самоврядні) повноваження залучення на договірних засадах коштів підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності, розташованих на відповідній території, та коштів населення, а також бюджетних коштів на будівництво, розширення, ремонт і утримання на пайових засадах об'єктів соціальної і виробничої інфраструктури та на заходи щодо охорони навколишнього природного середовища.

Однією зі складових місцевого бюджету є бюджет розвитку, надходження якого згідно з п. 4-1 ч. 1 ст. 71 Бюджетного кодексу України включають кошти пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту, отримані відповідно до Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».

Відповідно до ч. 5 ст. 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» величина пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту визначається у договорі, укладеному з органом місцевого самоврядування (відповідно до встановленого органом місцевого самоврядування розміру пайової участі у розвитку інфраструктури), з урахуванням загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта, визначеної згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами.

Згідно з ч. 9 ст. 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту не пізніше ніж 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію. Кошти пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту сплачуються в повному обсязі до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію єдиним платежем або частинами за графіком, що визначається договором.

30.03.2017 між виконавчим комітетом Ужгородської міської ради та ОСОБА_1 укладено Договір про пайову участь замовника у створенні і розвитку інженерно-транспортної соціальної інфраструктури міста, згідно якого замовник перераховує кошти на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури у розмірі 19806,16 грн. (а.с.11).

Невиконання зобов'язання ОСОБА_1 щодо сплати вказаних коштів завдає шкоди місцевому бюджету, котрий, згідно ч. 1 ст. 5 Бюджетного кодексу України, є складовою бюджетної системи України.

Листом від 18.10.2017 заступник Ужгородського міського голови повідомив Ужгородську місцеву прокуратуру, що ОСОБА_1 свої зобов'язання за Договором від 30.03.2017 не виконала, та просив здійснити представництво в суді законних інтересів держави в особі Виконавчого комітету Ужгородської міської ради для стягнення з ОСОБА_1 заборгованості, оскільки відсутні кошторисні видатки на сплату судового збору (а.с.8-9).

Суд першої інстанції не звернув уваги на таке звернення заступника Ужгородського міського голови, а прокурор, звертаючись до суду з позовом, представляє інтереси держави України, а не інтереси Виконавчого комітету Ужгородської міської ради, який лише виконує у певних правовідносинах функції держави.

Аналогічна правова позиція щодо представництва прокурором інтересів держави в суді наведена у постанові Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 465/2933/17-ц.

Місцевий суд на викладене уваги не звернув і дійшов помилкового висновку про те, що позов підлягає залишенню без розгляду, оскільки прокурор не має повноважень на ведення справи.

Отже, суд зазначені положення закону не врахував, усупереч наведеним вимогам закону доводи прокурора не перевірив та дійшов передчасного висновку про залишення позову без розгляду.

Крім того, у разі відсутності у позовній заяві прокурора обґрунтованих підстав для звернення до суду (частина сьома статті 119 ЦПК України 2004 року), то зазначене є підставою для залишення позовної заяви без руху згідно зі статтею 121 ЦПК України 2004 року, а не для залишення без розгляду.

За таких обставин ухвалу щодо залишення позову без розгляду, відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України, слід скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Керуючись ст. 368, п. 6 ч. 1 ст. 374, п. 4 ч. 1 ст. 379, ст. ст. 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Керівника Ужгородської місцевої прокуратури - задовольнити.

Ухвалу Ужгородського міськрайонного суду від 09 липня 2018 року - скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Касаційну скаргу на постанову апеляційного суду може бути подано безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 18 вересня 2018 року.

Головуюча:

Судді: