Ухвала суду № 76522137, 12.09.2018, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 450/154/18 Головуючий у 1 інстанції: Мельничук І.І.

Провадження № 11-кп/783/710/18 Доповідач: Ревер В. В.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 вересня 2018 року м. Львів

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Львівської області у складі:

головуючого судді Ревера В.В.

суддів Березюка О.Г., Головатого В.Я.

секретаря Бориславського Р.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження № 450/154/18 з участю,

прокурора Горин У.І.

обвинуваченого ОСОБА_1.

захисника ОСОБА_2

потерпілого ОСОБА_3

представника потерпілого адвоката ОСОБА_4

за апеляційною скаргою адвоката ОСОБА_2 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_5 на вирок Пустомитівського районного суду Львівської області від 21 червня 2018 року,

встановила:

цим вироком,

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. та жителя ІНФОРМАЦІЯ_2, раніше не судимого,

визнано винним у вчинені злочину, передбаченого ч.1 ст.286 КК України та призначено покарання у виді штрафу в розмірі 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 8500 гривень з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 1 рік.

Вирішено питання з речовими доказами.

Стягнуто з обвинуваченого ОСОБА_1 в користь держави судові витрати за проведення експертиз.

Згідно вироку суду, ОСОБА_1, 15 липня 2016 року, близько 19 год. 30 хв., керуючи автомобілем марки «Рено Трафік», реєстраційний номер НОМЕР_1. на автодорозі «Західний обхід м.Львова», поблизу с. Холодновідка, Пустомитівського району Львівської області, порушив чинні вимоги правил дорожнього руху України, затверджені Постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10.10.2001 року зі змінами та доповненнями, а саме: п.п. 1.5: 2.3 (б,д); 10.1: 16.4 ПДР України, тобто проявив неуважність до дорожньої обстановки, відповідно не реагував на її зміну, своїми діями створив загрозу безпеці дорожнього руху, перед зміною напрямку руху, виконуючи маневр повороту ліворуч, виїжджаючи із прилеглої території на автодорогу «Західний обхід м.Львова», а саме: на регульоване світлофором перехрестя, всупереч того, що на перехресті утворився затор, який створював перешкоду для руху транспортним засобам, щоб в подальшому рухатись в напрямку до с. Сокільники, Пустомитівського району, Львівської області, не надав перевагу в русі скутеру марки «Вайпер», реєстраційний номер НОМЕР_2. під керуванням ОСОБА_3, який рухався по головній дорозі в напрямку до с.Зимна Вода Пустомитівського району, Львівської області, в результаті чого відбулося зіткнення. Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди водій скутера марки «Вайпер» д.н.з. НОМЕР_2, ОСОБА_3 отримав тілесні ушкодження, а саме: травму тіла у вигляді забою грудної клітки з вираженим больовим синдромом, закритий перелом 9-го ребра справа, рани, синці та садна на обличчі, садна на обох руках та правій нозі, на грудній клітці справа, синці в ділянці лівого плечового суглобу, закритий перелом зовнішнього виростку великогомілкової кістки зліва, закритий звих дистального між фалангового суглобу 5- го пальця правої кисті, що відносяться до тілесного ушкодження середньої важкості за ознакою тривалого розладу здоров’я.

На даний вирок захисник ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить змінити такий, скасувавши призначене обвинуваченому ОСОБА_1 додаткове покарання у виді одного року позбавлення керування транспортними засобами.

Вирок суду є необґрунтованим через невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого. Вважає, що призначене судом покарання за своїм видом та розміром є несправедливим через свою суворість.

Так невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого (ч.1 ст. 414 КПК України), визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м’якість або через суворість.

Щодо призначення основного покарання, передбаченого ч.1 ст.286 Кримінального кодексу України, сторона захисту вважає за необхідне зазначити про наступне. Обставини, які пом'якшують чи обтяжують покарання, конкретизуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину та характеристику особи винного, згідно з Кримінального кодексу України виступають самостійним чинником, який має значення для визначення індивідуалізації покарання.

Відповідно до ч.1 ст. 66 Кримінального кодексу України, до обставин, які пом'якшують покарання у даному кримінальному провадженні належать: визнання вини, щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину.

Під час розгляду кримінального провадження встановлені обставини, які на думку захисту пом’якшують міру покарання обвинувачуваного ОСОБА_1, зокрема обставини, які позитивним чином характеризують його особу, а також інші обставини, які впливали на призначення йому міри покарання. Такими обставинами є те, що обвинувачуваний ОСОБА_1 визнавав вину, підтвердив усі обставини, які були встановлені досудовим розслідуванням, щиро розкаявся у скоєному та попросив вибачення у потерпілого. Отже, у даному кримінальному провадженні є належні та допустимі докази, які підтверджують наявність пом'якшуючих обставин, передбачених п.1 ч.1 ст. 66 КК України.

Відповідно до ч.2 ст. 66 Кримінального кодексу України, при призначенні покарання суд може визнати такими, що його пом'якшують і інші обставини, не зазначені в частині першій цієї статті. Захист вважає, що такими (іншими) обставинами, які пом'якшують покарання є те, що обвинувачуваний є особою, яка вчинила кримінальне правопорушення невеликої тяжкості. Раніше обвинувачуваний до кримінальної відповідальності не притягався. Суб'єктивна сторона складу злочину характеризується необережністю. Під час скоєння ДТП обвинувачуваний не перебував у стані алкогольного чи наркотичного сп'яніння. На обліку у психіатра і нарколога не перебуває, офіційно працевлаштований, має зареєстроване місце проживання, характеризується позитивно. До адміністративної відповідальності за порушення ПДР України не притягався. Станом на момент скоєння ДТП мав діючий поліс обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Щодо призначення додаткового покарання в частині позбавлення права керування транспортними засобами вважаємо за необхідне зазначити про наступне. З матеріалів кримінального провадження вбачається що обвинувачуваний ОСОБА_1 є офіційно працевлаштованим в компанії "Мокобелла" (м. Варшава, Республіка Польща), працюючи на посаді механіка-водія. До його посадових (трудових) обов'язків входить безпосереднє використання транспортного засобу під час роботи з метою забезпечення господарської діяльності підприємства. Призначення обвинувачуваному додаткової міри покарання, шляхом позбавлення його права керування транспортними засобами, призведе до неможливості подальшого виконання трудових обов'язків за основним місцем праці, що утруднить отримання ним відповідного заробітку, а відтак відшкодування завданої шкоди внаслідок скоєння злочину. Тому захист вважає, що обвинувачуваному ОСОБА_1 може бути призначене основне покарання в межах санкції відповідної статті без призначення додаткового покарання.

З оскаржуваного вироку вбачається, що обираючи міру покарання обвинувачуваному, суд врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, обставини, які пом'якшують покарання, особу обвинувачуваного, який раніше не судимий, характеристики за місцем праці та проживання, визнання вини у вчиненому щире каяття, та відсутність перебування на обліку у нарколога та психіатра, характер злочину, який вчинено з необережності, молодий вік обвинувачуваного, а також те, що обвинувачуваний не відшкодував завданої шкоди потерпілому в позасудовому порядку. При таких обставинах суд прийшов до висновку про застосування основного покарання у вигляді максимального штрафу та ще й із застосуванням додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами. Захист обвинувачуваного вважає, що наявність усіх перелічених вище обставин свідчить про можливість застосування до обвинувачуваного значно меншої міри основного покарання та відсутність застосування додаткового покарання.

Щодо відсутності відшкодування завданої шкоди потерпілому, то обвинувачуваний ніколи не відмовлявся від такого. Цивільний позов не пред'являвся ні на стадії досудового розслідування ні під час судового розгляду. Не поданий він і на час звернення до суду із апеляційною скаргою. Жодних майнових чи немайнових вимог потерпілий до обвинувачуваного ніколи не заявляв. На момент ДТП обвинувачуваний мав поліс обов'язкового страхування цивільної відповідальності тому вважав, що обов'язок відшкодування завданої шкоди має бути покладено на його страхову компанію. У випадку недостатності коштів (страхового відшкодування), він в обов'язковому порядку відшкодує всю завдану шкоду потерпілому понад ліміт відповідальності страховика. Отже, обставина відсутності відшкодування завданої шкоди внаслідок скоєння злочину у даному випадку не могла впливати на рішення суду при прийняття рішення про призначення як основної так і додаткової міри покарання. В свою чергу наявність додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами позбавить можливості обвинувачуваного працювати та заробляти кошти на відшкодування завданої шкоди потерпілому.

З огляду на встановлені судом обставини кримінального провадження, враховуючи відсутність суспільної небезпечності обвинувачуваного, його особу, характеризуючі дані та інші обставини справи, встановлені судом під час розгляду кримінального провадження, керуючись ст.ст. 50, 65, 66, 286 КК України, захист обвинувачуваного вважає, що у суду були обґрунтовані підстави для призначення основного покарання ближче до мінімальної межі, передбаченої санкцією ч.1 ст. 286 КК України без призначення додаткового покарання в частині позбавлення його права керування транспортними засобами, що в свою чергу буде сприяти виправленню засудженого та попередження вчинення ним інших кримінальних правопорушень.

Наведені вище обставини свідчать про невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, а відтак наявність підстав для скасування (зміни) вироку суду у відповідності до ч.2 ст. 409 КПК України.

Заслухавши доповідь судді, пояснення обвинуваченого ОСОБА_1 та виступ захисника ОСОБА_2 на підтримання доводів апеляційної скарги, думку потерпілого ОСОБА_3, представника потерпілого, адвоката ОСОБА_4, прокурора Горин У.І., які просили залишити вирок суду в частині призначення додаткового покарання без зміни, обговоривши наведені доводи та вивчивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення.

Відповідно до ч.2 ст.409 КПК України, підставою для скасування або зміни вироку суду першої інстанції може бути невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.

Кваліфікація дій обвинуваченого та доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч.1 ст.286 КК України не оспорюється.

Що ж до призначеного покарання, то відповідно до ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

Також покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.

Згідно з вимогами ст. 65 КК України суд призначає покарання в межах, встановлених у санкції статті (частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, враховуючи при цьому ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, при призначенні обвинуваченому ОСОБА_1 покарання, основного і додаткового, не дотримавя вимог ст.ст. 50, 65 КК України.

При цьому врахувавши ступінь тяжкості вчиненого злочину, який є злочином невеликої тяжкості, обставини вчинення злочину, обставини, що пом’якшують покарання (щире каяття та сприяння розкриттю злочину), особу обвинуваченого, який вперше притягається до кримінальної відповідальності, визнав вину, його характеристики, відсутність обставин, які обтяжують покарання, суд призначив основне покарання у виді штрафу.

Поряд з цим, врахувавши характер злочину, який вчинено з необережності, молодий вік обвинуваченого, та те що останній не вживав заходів до відшкодування шкоди потерпілому в позасудовому порядку протягом тривалого періоду після вчинення злочину, суд прийшов до висновку про необхідність призначення обвинуваченому і додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами на один рік.

Такий висновок суду суперечить принципам призначення покарання, оскільки наведені обставини використані фактично, як обставини, які обтяжують покарання, однак жодна з таких не зазначена у ч.1 ст.67 КПК України. А відповідно до ч.3 даної статті, суд не може визнати такими що обтяжують покарання обставини не зазначені у ч.1 цієї статті.

Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, що містяться в п.2 постанови № 7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», з врахуванням ступеня тяжкості, обставин злочину, його наслідків і даних про особу судам належить обговорювати питання про призначення передбаченого законом менш суворого покарання особам, які вперше вчинили злочини, інвалідам, особам похилого віку і тим, які щиро розкаялись у вчиненому, активно сприяли розкриттю злочину тощо.

З врахуванням наведених вище обставин, в тому числі особи обвинуваченого, його характеристик, віку, щирого каяття обвинуваченого ОСОБА_1 та активного сприяння розкриттю злочину, що займається суспільно-корисною працею, колегія суддів дійшла висновку, що призначене основне покарання у виді штрафу, без призначення додаткового покарання, буде необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових злочинів.

На думку колегії суддів, позбавлення ОСОБА_1 права керування транспортними засобами, притому що він працює водієм, не є в даному випадку виправданим заходом примусу щодо обвинуваченого. Наявність додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами позбавить можливості обвинувачуваного працювати та заробляти кошти, в тому числі і на відшкодування завданої шкоди потерпілому, після розгляду цивільного позову, який зі слів потерпілого, буде заявлений після набрання вироком законної сили.

Таким чином призначене покарання не відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого і є явно несправедливим через суворість, а тому вирок суду в цій частині слід змінити. Виключити з вироку суду застосування додаткового покарання у виді позбавлення ОСОБА_1 права керування транспортними засобами на один рік, задоволивши апеляційну скаргу захисника ОСОБА_2

Керуючись ст.ст.376, 405, 407, 409, 419 КПК України, колегія суддів,

постановила:

Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_2 задоволити.

Вирок Пустомитівського районного суду Львівської області від 21.06.2018 року відносно ОСОБА_1 в частині призначення покарання – змінити.

Вважати ОСОБА_1 засудженим за ч.1 ст.286 КК України до штрафу в розмірі 500 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 8500 гривень без позбавлення право керування транспортними засобами.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення.

Судді:

ОСОБА_6 ОСОБА_7 ОСОБА_8