Постанова № 76520130, 17.09.2018, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №487/2746/16-ц 17.09.2018

Провадження №22-ц/784/1451/18

Категорія 2

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 вересня 2018 року місто Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області у складі:

Головуючого: судді Прокопчук Л.М.

Суддів Самчишиної Н.В., Царюк Л.М.

Із секретарем судового засідання Яценко Л.В.

За участю учасників справи: позивача ОСОБА_2, її представника ОСОБА_3, відповідача ОСОБА_4, його представника адвоката ОСОБА_5, відповідачів ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 03 липня 2018 року, постановлене в приміщенні того ж суду о 09:05 год. у складі судді Нікітіна Д.Г. у цивільній справі (єдиний унікальний номер 487/2746/16, номер провадження 22-ц/784/1451/18) за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4, ОСОБА_10, ОСОБА_6, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_14, ОСОБА_15, третя особа-Миколаївська міська рада про визначення порядку користування земельною ділянкою,

В С Т А Н О В И В :

В травні 2016 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до відповідачів, в якому зазначала, що їй на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 03.04.1968 року, договору дарування від 16.04.1977 року і договору купівлі-продажу від 20.09.2000 належало 15/100 частин домоволодіння з відповідною частиною господарських та побутових споруд та будівель по АДРЕСА_1. На підставі рішення виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 29.09.2012 року № 1015 частині домоволодіння в відповідною часткою господарських споруд, яка належала їй, було надана нова адреса - АДРЕСА_2 та 07.11.2012 року виконавчим комітетом Миколаївської міської ради було видано свідоцтво про право власності на відповідне нерухоме майно. Фактично належна їй частина домоволодіння була виділена зі складу домоволодіння і вона стала власником житлового будинку літ. А загальною площею 77,1 кв.м., житловою 58,8 кв.м., гаражу літ Т1 та огорожі. Земельна ділянка площею 1364 кв.м., на якій розташоване домоволодіння, не приватизована та перебуває у спільному користуванні усіх співвласників - відповідачів. З відповідачем ОСОБА_4 у неї виникли неприязні відносини, пов'язані із користуванням земельною ділянкою. Оскільки міська рада при виділі належної їй частки домоволодіння із спільної власності, земельну ділянку не виділила, вона просила виділити їй у користування із земельної ділянки спільного користування загальною площею 1364 кв.м. за адресою АДРЕСА_1 земельну ділянку, яка б відповідала її частці у спільній частковій власності (15/100). Залишок земельної ділянки залишити у спільному користуванні співвласників домоволодіння. Для визначення можливих варіантів виділу у користування земельної ділянки просила призначити судово-технічну експертизу (а.с. 2).

Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 03 липня 2018 року позов задоволено. Визначено порядок користування земельною ділянкою фактичною площею 1349,0 кв.м., що розташована за адресою АДРЕСА_1, за першим варіантом висновку судової земельно-технічної експертизи № 125-088 від 27.01.2017 року, виділивши у користування ОСОБА_2 268 кв.м., що на 91,59 кв.м. менше від ідеальної частки 359,73 кв.м. ОСОБА_4, ОСОБА_10, ОСОБА_6, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_14, ОСОБА_15 1086,86, що на 95,59 кв.м. більше від ідеальної частки 989,27 кв.м. В загальне користування співвласників житлового будинку АДРЕСА_1 виділити земельну ділянку за адресою АДРЕСА_1 площею 313 кв.м. (а.с.97-100 т.3).

Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_16 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі (а.с. 105-110 т.3). Апелянт посилається на те, що позивач, отримавши у власність житловий будинок з господарськими спорудами за адресою АДРЕСА_2, не має правовідносин спільної власності з відповідачами -співвласниками будинку АДРЕСА_1, а тому і не має право на виділення у користування частини земельної ділянки, яка була виділена для обслуговування вказаного будинку. Апелянт посилається також на нікчемність правочину стосовно виділу із спільної власності у власність позивача гаражу АДРЕСА_3. За такого врахування експертом вказаної споруди при винесенні експертного висновку призвело до помилки, яку не врахував суд при ухваленні рішення.

В судовому засіданні апеляційного суду відповідач ОСОБА_4 та його представник - адвокат ОСОБА_5 підтримали доводи апеляційної скарги та просили її задовольнити.

Позивач ОСОБА_2 та її представник -адвокат ОСОБА_3 заперечували проти апеляційної скарги, просили відмовити в її задоволенні.

Відповідач ОСОБА_8 просив рішення суду залишити без змін, відповідачі ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_9 просили рішення суду скасувати.

Інші учасники справи, належно повідомлені про час і місце розгляду справи, в судове засідання не з'явились.

Заслухавши доповідача, пояснення учасників справи, їх представників, дослідивши наявні в справі докази, перевіривши законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до такого.

Відповідно до пункту 9 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України у редакції Закону України N 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - ЦПК України) справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною першою статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким вимогам закону судове рішення не відповідає.

Судом першої інстанції встановлено, що на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 03.04.1968 року, договору дарування від 16.04.1977 року, договору купівлі-продажу від 20.09.2000 року позивачці ОСОБА_2 належало 17/100 частин домоволодіння з відповідною частиною господарських та побутових споруд по АДРЕСА_1, в подальшому долі співвласників домоволодіння були перераховані і частка позивачки стала складати 15/100 часток.

Іншими співвласниками домоволодіння є: ОСОБА_4, якому належить 13/100 часток домоволодіння, ОСОБА_9, якій належить 6/100 часток домоволодіння, ОСОБА_10 з часткою 10/100 в домоволодінні, ОСОБА_11 з часткою 13/300, ОСОБА_17 з часткою 13/100, ОСОБА_12 з часткою 13/300, ОСОБА_13 з часткою 4/100, ОСОБА_7 з часткою 9/100, ОСОБА_1 з часткою 7/100, ОСОБА_18, ОСОБА_19, правонаступниками яких відповідно до договору дарування, посвідченого 08.06.2017 року приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу є ОСОБА_15 з часткою 11/100, ОСОБА_8 з часткою 12/100 в домоволодінні.

Рішенням виконавчого комітету Миколаївської міської ради № 105 від 28.09.2012 року частині домоволодіння з відповідною частиною господарських та побутових будівель і споруд, що належала позивачці ОСОБА_2, надана нова адреса - АДРЕСА_2.

Відповідно до рішення виконавчого комітету Миколаївської міської ради № 1143 від 26.10.2012 року ОСОБА_2 07.11.2012 року видане свідоцтво про право власності на нерухоме майно -житловий будинок за літ. А загальною площею 77,1 кв.м., житловою площею 58,8 кв.м. з господарською будівлею та огорожею. Разом з тим в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності за позивачем зареєстровано об'єкт нерухомості, що складається з житлового будинку літ. А загальною площею 77,1 кв.м., житловою площею 58,8 кв.м., гаражу літ Т-1 -1, воріт № 3, огорожі.

В цілому домоволодіння з господарськими та побутовими спорудами по АДРЕСА_1 розташоване на земельній ділянці, площа якої відповідно до рішення Миколаївської міської ради № 9/10 від 06.04.1999 року складає 1364 кв.м. і знаходиться у спільному користуванні співвласників домоволодіння.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд посилаючись на положення ст. ст. 356, 365, 377 ЦК України, ст.88 Земельного Кодексу України, висновок земельно-технічної експертизи, виходячи з того, що між співвласниками домоволодіння є спір з приводу користування земельною ділянкою, прийшов за можливе встановити порядок користування земельною ділянкою по першому варіанту порядку користування, зазначеному у висновку експертизи.

Але з висновками суду погодитись не можна, оскільки вони не відповідають обставинам справи, вимогам норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ч.1 ст. 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст. 364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. У разі виділу співвласником у натурі частки із спільного майна для співвласника, який здійснив такий виділ, право спільної часткової власності на це майно припиняється.

Відповідно до ч. ст. 88 ЗК України учасник спільної часткової власності на земельну ділянку має право на отримання в його володіння, користування частини спільної земельної ділянки, що відповідає розміру належної йому частки.

З матеріалів справи вбачається, що позивач на підставі рішення виконавчого комітету Миколаївської міської ради № 1143 від 26.10.2012 року про оформлення права власності на будинок здійснила виділ із спільної часткової власності в особисту власність частини житлового будинку, позначеного у технічному паспорті як літ. А, загальною площею 77,1 кв.м., житловою 58,8 кв.м., яке розташоване по АДРЕСА_2 (а.с. 105 т.2).

На підставі вказаного рішення позивач 07.11.2012 року отримала свідоцтво про право власності на нерухоме майно в якому зазначено, що опис об'єкта складається з житлового будинку за літ. А загальною площею 77,1 кв.м., житловою площею 58,8 кв.м. з господарською будівлею та огорожею (а.с. 5 т.1).

Таким чином право спільної часткової власності позивача на домоволодіння АДРЕСА_1 припинилось.

За такого, у суду не було правових підстав погоджуватись з висновком

судово-будівельної експертизи та визначати право користування земельною ділянкою, яка була надана у спільне користування співвласників житлового будинку АДРЕСА_1 на підставі рішення Миколаївської міської ради № 9/10 від 06.04.1999 року (а.с. 9 т.1), виходячи з розміру частки, яку позивач мала раніше у зазначеному домоволодінні (15/100) та яка припинилась з часу поділу спільного майна в натурі та реєстрації за позивачем права власності на житловий будинок.

Крім того, судом не прийнята до уваги та обставина, що рішенням виконавчого комітету Миколаївської міської ради № 1143 від 26.10.2012 року оформлено право власності позивача на будинок літ. А, загальною площею 77,1 кв.м., житловою 58,8 кв.м., який розташоване по АДРЕСА_2 (а.с. 105 т.2). Тобто питання про оформлення права власності на господарську будівлю та огорожу вказаним органом не вирішувалось.

Не зазначені ці будівлі і в свідоцтві про право власності на нерухоме майно (а.с. 5 т.1).

Технічний паспорт, в якому зазначено про належність позивачу, крім будинку літ. А-1, ще й гаражу літ. Т1-1 та воріт, та на підставі якого проведена реєстрація права власності державним реєстратором, не є правовстановлюючим документом (а.с. 3-4 т.1, а.с. 5зв. т.2).

Належних та допустимих доказів щодо того, що позивачу належать на праві власності зазначені господарські споруди матеріали справи не містять.

Тобто визначення порядку користування земельною ділянкою з урахуванням вказаного гаражу та воріт, як то зазначено у висновку судової земельно-технічної експертизи № 125-088 від 27.01.2017 року при проведенні розрахунків (а.с. 97-108 т.1), є неправильним.

Інших доказів з приводу можливих варіантів виділення позивачу у користування земельної ділянки не надано.

З доводами відгуку на апеляційну скаргу щодо того, що на правовідносини сторін поширюється дія ст. 120 ЗК України та ст. 377 ЦК України можна погодитись частково.

Відповідно до ч.1 ст. 120 ЗК України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Зі справи вбачається, що спірна земельна ділянка, яка виділена у користування співвласників житлового будинку АДРЕСА_1, належить на праві власності територіальній громаді в особі Миколаївської міської ради, якою при оформленні права власності позивача на житловий будинок не вирішувалось питання про надання у власність чи користування позивачу земельної ділянки.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що з підстав, передбачених п.п. 2, 3, 4 ч.1 ст. 376 ЦПК України рішення суду першої інстанції слід скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 382 ЦПК, колегія суддів,

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити.

Рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 03 липня 2018 року скасувати, постановити нове судове рішення, яким в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_4, ОСОБА_10, ОСОБА_6, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_14, ОСОБА_15, третя особа-Миколаївська міська рада про визначення порядку користування земельною ділянкою відмовити.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття. Може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Головуючий Л.М. Прокопчук

Суддя Н.В. Самчишина

Суддя Л.М. Царюк

Повний текст постанови складено 18.09.2018 року