Постанова № 76517893, 11.09.2018, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Головуючий І інстанції: Волошин Д.А.

11 вересня 2018 р. м. ХарківСправа № 820/1820/18Харківський апеляційний адміністративний суд

у складі колегії:

головуючого судді: Рєзнікової С.С.

суддів: Бегунца А.О. , Старостіна В.В.

за участю секретаря судового засідання Машури Г.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Громадянина Іраку ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 15.05.2018 по справі № 820/1820/18, ухвалене в м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, 61004, повний текст рішення складено 15.05.2018р.

за позовом Громадянина Іраку ОСОБА_1

до Державної міграційної служби України , Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області

про скасування рішення,

ВСТАНОВИВ:

14.03.2018р. позивач, Громадянин Іраку ОСОБА_1 (надалі - позивач), звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної міграційної служби України та Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області, в якому просив суд:

- скасувати рішення Державної міграційної служби України від 09.02.2018 № 33-18;

- скасувати наказ Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області від 12.10.2017 № 209;

- зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області прийняти рішення про прийняття заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту щодо ОСОБА_1.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивачем зазначено, що рішення відповідачів є незаконними та необґрунтованими, прийнятим в порушення вимог чинного законодавства та без дійсного вивчення обставин його справи та ситуації, що склалась в країні його походження.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 15.05.2018р. в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з вказаним рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, просить скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції та прийняти постанову, якою задовольнити позовні вимоги.

12.07.2018р. відповідачем, Державною міграційною службою України, до суду апеляційної інстанції надано відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач просив суд апеляційної інстанції залишити апеляційну скаргу без задоволення, рішення суду першої інстанції без змін.

Колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку ч. 4 ст. 229 КАС України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено наявними в матеріалах справи доказами, що громадянин Іраку ОСОБА_1 12.10.2017 звернувся до органів Державної міграційної служби із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Відповідно до повідомлення від 12.10.2017 № 57 ОСОБА_1 повідомлено про те, що згідно з частиною 6 статті 5 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" наказом Головного управління Державної міграційної служби України у Харківській області від 12.10.2017 йому відмовлено в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Рішенням Державної міграційної служби України від 09.02.2018 № 33-18 відхилено скаргу ОСОБА_1 на рішення Головного управління Державної міграційної служби України у Харківській області про відмову у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що що підстави для звернення із заявою про надання статусу біженця або особи, що потребує додаткового захисту не змінились, враховуючи, що позивач неодноразово звертався із вказаним заявами до органів міграційної служби, суд приходить до висновку, що Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області правомірно відмовило позивачу в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції та зазначає наступне.

Правовий статус біженця в Україні, порядок надання, втрати та позбавлення статусу біженця, встановлення державних гарантій захисту біженців здійснюється відповідно до Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" (надалі - Закон).

Відповідно до п. 13 ст. 1 Закону особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Згідно з ст. 7 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" передбачено порядок оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Як свідчать матеріали справи, ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, місце народження: Ірак, м. Багдад, за національністю араб, сповідує іслам (суніт), неодружений, громадянин Іраку. Прибув в Україну 03.09.2007, легально.

Із заявою про надання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту звернувся 12.10.2017. Основною причиною звернення за захистом стало побоювання зазнати переслідування з боку терористичних угрупувань через його військову діяльність на території Іраку.

Позивач неодноразово звертався до органів державної міграційної служби із заявами про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та причиною звернення було побоювання зазнати переслідування з боку терористичних угрупувань через його військову діяльність на території Іраку.

Вперше заява була подана 03.12.2007, за результатами розгляду якої, наказом №195-о від 21.12.2007, заявнику відмовлено в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця.

Вказане вище рішення оскаржене до Харківського окружного адміністративного суду та постановою від 10.11.2008, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 26.05.2009, адміністративний позов громадянина Іраку ОСОБА_1 - залишено без задоволення.

Вдруге, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту до органу міграційної служби в Харківській області, ОСОБА_1 звернувся 02.07.2012. За результатами розгляду заяви, на підставі висновку ГУ ДМС України в Харківській області прийнято рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового від 18.07.2012 № 192-о, а Державною міграційною службою України прийнято рішення № 128-12 від 24.09.2012 - про відхилення скарги.

Вказані рішення були оскаржені позивачем до Харківського окружного адміністративного суду та постановою від 24.01.2013, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 14.05.2013, адміністративний позов громадянина Іраку ОСОБА_1 - залишено без задоволення.

14.08.2014 року ОСОБА_1, втретє звернувся до державної міграційної служби із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. На підставі рішення ДМС України № 49-15 від 04.02.2015 ОСОБА_1 відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Вказане рішення позивач оскаржив до Харківського окружного адміністративного суду та 09.04.2015 постановою, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 17.06.2015, позов ОСОБА_1 - залишено без задоволення.

Вчетверте, 24.09.2015 позивач звернувся до головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області із анкетою-заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проте наказом № 183 від 24.09.2015 прийнято рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а рішенням Державної міграційної служби України № 36-15 від 25.11.2015 відхилено скаргу позивача.

Вказані рішення оскаржені позивачем до Харківського окружного адміністративного суду та постановою від 16.03.2016, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 12.05.2016, адміністративний позов громадянина Іраку ОСОБА_1 - залишено без задоволення.

Таким чином, відповідачем, при прийнятті спірних рішень, враховано, що позивач з заявою про надання йому статусу біженця або особи яка потребує додаткового захисту звернувся вп'яте та підстави для звернення залишились ті ж самі.

Так, відповідно до п. 2.1 "Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи - біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту", затверджених Наказом Міністерства Внутрішніх справ від 07.09.2011, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 5 жовтня 2011 року за №1146/19884, уповноважена посадова особа територіального органу ДМС, до якого особисто звернулась особа, яка має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, або її законний представник у випадках, передбачених Законом: а) встановлює особу заявника; б) реєструє заявника в журналі реєстрації осіб, які бажають подати заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (далі - журнал реєстрації осіб); в) інформує заявника мовою, яку він/вона розуміє, про умови, за яких в Україні особа може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про її права та обов'язки, а також про наслідки невиконання обов'язків; г) забезпечує надання заявнику послуг перекладача, у тому числі через систему відеоконференц - зв'язку; ґ) перевіряє дотримання заявником передбаченого статтею 5 Закону порядку звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; д) з'ясовує місце тимчасового перебування (проживання) заявника (фактичну адресу проживання в Україні); е) протягом одного робочого дня здійснює перевірку наявності підстав, за яких заявнику може бути відмовлено в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Перевірка здійснюється в тому числі з урахуванням оновленої інформації по країні походження заявника на момент подачі заяви; є) проводить дактилоскопію заявника; ж) заносить отримані відомості до централізованої інформаційної системи; з) роз'яснює порядок звернення за безоплатною правовою допомогою мовою, яку розуміє заявник.

Пунктом 2.2. Правил передбачено, що рішення щодо прийняття заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує податкового захисту, приймається територіальним органом ДМС протягом робочого дня, в який до нього звернулась відповідна особа.

Згідно з пунктом 2.4. Правил у разі наявності передбачених Законом підстав територіальний орган ДМС ухвалює рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, яке оформлюється наказом. Після ухвалення рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, - уповноважена посадова особа територіального органу ДМС: видає особі письмове повідомлення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, із зазначенням підстав для відмови у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; під підпис ознайомлює заявника з порядком оскарження рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; вносить відповідні відомості до журналу реєстрації осіб.

Відповідно до п. 6 ст. 5 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, може прийняти рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в разі, якщо заявник видає себе за іншу особу або якщо заявнику раніше було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за відсутності умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

Згідно з ч. 6-9 ст. 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" встановлено, що рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

У разі прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, орган міграційної служби протягом трьох робочих днів з дня його прийняття надсилає заявнику або його законному представнику письмове повідомлення з викладенням причини відмови і роз'ясненням порядку оскарження такого рішення.

У разі використання особою права на оскарження орган міграційної служби до прийняття рішення за скаргою залишає на зберігання документи, що посвідчують особу заявника, та інші документи, а також інформує про це протягом трьох робочих днів орган внутрішніх справ за місцем проживання особи.

У разі невикористання особою права на оскарження протягом п'яти робочих днів з дня її письмового повідомлення про прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, орган міграційної служби вилучає у такої особи довідку про звернення за захистом в Україні, інформуючи про це орган внутрішніх справ за місцем проживання особи протягом трьох робочих днів, та повертає особі документи, що посвідчують особу заявника, та інші документи, що перебувають на зберіганні в органі міграційної служби.

Згідно з ст. 12 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" таке рішення територіального органу може бути оскаржено в адміністративному порядку до Державної міграційної служби України.

Відповідно до ч. 5 ст. 12 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", рішення за скаргою приймає спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань міграції протягом місяця з дня отримання особової справи. Строк прийняття рішення може бути продовжено керівником спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань міграції, але не більш як на три місяці.

Абзацом 4 частини 1 статті 6 вказаного Закону передбачено, що не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.

Отже, відповідач, з урахуванням вказаних вище норм, при винесенні спірного рішення діяв у межах законодавчо наданих повноважень.

Відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" передбачено, що особа, яка потребує додаткового захисту - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 8 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Виходячи із змісту Конвенції про статус біженців 1951 року поняття "біженець" включає підстави, за наявності яких особі може бути наданий статус біженця. До таких підстав відносяться: знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання; наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов'язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: расової належності; релігії; національності (громадянства); належності до певної соціальної групи; політичних поглядів; неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.

У відповідності до підпунктів 45, 66 Керівництва з процедур та критеріїв визначення статусу біженця Управління Верховного комісара Організації Об'єднаних Націй у справах біженців, особа повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Для того, щоб вважатись біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа повинна надати свідоцтва повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.

Відповідно до Позиції УВКБ ООН Про обов'язки та стандарти доказів у біженців 1998 року факти в підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного. Докази можуть бути як усні, так і документальні. Загальними правовими принципами доказового права, обов'язок доказу покладається на особу, яка висловлює це твердження. Таким чином, у заяві про надання статусу біженця заявник повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява.

Обов'язок доказування покладається на заявника, який повинен надавати правдиві обґрунтування фактів, викладених у заяві, і щоб на підставі цих фактів могло бути прийняте належне рішення. Це означає, що заявник повинен переконати посадову особу органу міграційної служби в правдивості своїх фактичних тверджень.

Позивачем не долучено до матеріалів справи доказів, які б спростовували висновки відповідача щодо відмови позивачу в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Відповідно до статті 14 (2) Загальної Декларації прав людини виключається можливість надання притулку у випадку кримінального переслідування за скоєний кримінальний злочин.

Враховуючи, що підстави для звернення із заявою про надання статусу біженця або особи, що потребує додаткового захисту не змінились, враховуючи, що позивач неодноразово звертався із вказаним заявами до органів міграційної служби, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області правомірно відмовило позивачу в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач, суб'єкт владних повноважень, виконав обов'язку, покладеного на нього відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України та довів правомірності прийнятого ним рішення.

Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції від 15.05.2018р. відповідає вимогам ст. 242 КАС України, підстав для задоволення вимог апеляційної скарги позивача колегією суддів не встановлено.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. 243, 250, 310, 315, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Громадянина Іраку ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 15.05.2018 по справі № 820/1820/18 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя (підпис)С.С. РезніковаСудді(підпис) (підпис) А.О. Бегунц В.В. Старостін Повний текст постанови складено 17.09.2018.