Постанова № 76517533, 13.09.2018, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 вересня 2018 рокуЛьвів№ 876/4315/18

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого-судді: Кухтея Р.В.

суддів: Носа С.П., Сеника Р.П.

з участю секретаря судового засідання: Сердюк О.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 26 квітня 2018 року (ухвалене головуючим-суддею Мартинюком В.Я., час ухвалення судового рішення 10 год 12 хв у м. Львові, повне судове рішення виготовлено 27 квітня 2018 року) за адміністративним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Львівській області про визнання протиправним та скасування рішень,

в с т а н о в и в :

У січні 2018 року ФОП ОСОБА_1 звернувся в суд із зазначеним позовом, в якому просив визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Львівській області (далі - ГУ ДФС у Львівській області) від 01.12.2017, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на доходи фізичних осіб в сумі 322 506,48 грн, в тому числі 258 005,18 грн за основним платежем та 64 501,30 грн за штрафними (фінансовими) санкціями, податкове повідомлення-рішення, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем військовий збір в сумі 18 617,93 грн, в тому числі 14 894,34 грн за основним платежем та 3 723,59 грн за штрафними (фінансовими) санкціями, податкове повідомлення-рішення, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в сумі 248 898,75 грн, в тому числі 199 119,00 грн за основним платежем та 49 779,75 грн за штрафними (фінансовими) санкціями, вимогу про сплату боргу (недоїмки) 01.12.2017 щодо заборгованості зі сплати єдиного внеску у розмірі 205 941,32 грн та рішення про застосування штрафних санкцій 01.12.2017 за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску у розмірі 30 088,45 грн.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 26.04.2018 позовні вимоги були задоволені повністю.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ГУ ДФС у Львівській області подало апеляційну скаргу, в якій у зв'язку з неправильним застосуванням норм матеріального та порушенням норм процесуального права, просить скасувати рішення Львівського окружного адміністративного суду від 26.04.2018 та прийняти постанову, якою відмовити позивачу у задоволенні адміністративного позову.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що в порушення норм процесуального права, суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку про те, що наявні в матеріалах справи докази підтверджують обставини реалізації та придбання товару, оскільки жодних фактичних обставин у справі не встановлено. Судом першої інстанції також залишено поза увагою ту обставину, що перевіркою було встановлено факт взаємовідносин позивача з суб'єктами господарської діяльності у відповідні періоди та не встановлено факту реального здійснення господарської операції при придбанні товарів та послуг від постачальника з врахуванням реального часу її здійснення, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, місцезнаходження майна, що у свою чергу в контексті положень ПК України вказує на відсутність у позивача об'єктів оподаткування.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача Дорош А.Б., яка підтримала апеляційну скаргу, представника позивача ОСОБА_3, який просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін, дослідивши наявні по справі матеріали та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.

З матеріалів справи видно, що посадовими особами ГУ ДФС у Львівській області було проведено документальну планову виїзну перевірку ФОП ОСОБА_1 щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів, дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове соціальне страхування, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2014 по 31.12.2016, за результатами якої складено акт №2013/13-01-13-07/НОМЕР_1 від 17.11.2017.

В ході перевірки контролюючим органом були встановлені такі порушення :

- п.138.2 ст.138, п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139, п.177.1, п.177.2, п.177.3, п.п.177.4.1, п.п.177.4.2, п.п.177.4.3, п.п.177.4.4 п.177.4, п.177.10 ст.177 ПК України від 02.12.2010 №2755-VI (із змінами та доповненнями), в частині неналежного ведення обліку доходів та витрат за 2014 рік, за 2015 рік, за 2016 рік та включення до декларації про майновий стан та доходи за вказаний період невідповідних даних, в результаті чого нараховано податок з доходів фізичних осіб суб'єктів підприємницької діяльності в сумі 258 005,18 грн; п.162.1 ст.162, п.п.163.1.1 п.163.1 ст.163, п.16.1 підрозділу 10 розділу ХХ перехідних положень ПК України, в результаті чого донараховано військового збору за 2015 рік в сумі 6 910,22 грн, за 2016 рік в сумі 7 984,12 грн; п.1 ч.4 ст.1, абз.1 п.2 ч.1 ст.7, п.11 ст.8, п.2 ст.9 Закону України № 2464-VI від 08.07.2010 «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» із змінами та доповненнями, в результаті чого донараховано єдиний внесок в розмірі 205 941,32 грн; п.185.1 ст.185, п.187.1 ст.187, п.188.1 ст.188, п.198.1, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.200.1 ст.200 ПК України в частині заниження розміру податкових зобов'язань з ПДВ на суму 528,00 грн та завищення розміру податкового кредиту з ПДВ на суму 198 591,00 грн, в результаті чого донараховано ПДВ на загальну суму 199 119,00 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем 01.12.2017 були прийняті податкові повідомлення-рішення, зокрема, № 0291601307, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб у розмірі 322 506,48 грн, в тому числі 258 005,18 грн за основним зобов'язанням та 64 501,30 грн штрафними (фінансовими) санкціями; № 0291641307, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем військовий збір у розмірі 18 617,93 грн, в тому числі 14 894,34 грн за основним зобов'язанням та 3 723,59 грн штрафними (фінансовими) санкціями; № 0291521307, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на 248 898,75 грн, в тому числі 199 119 грн за основним зобов'язанням та 49 779,75 грн штрафними (фінансовими) санкціями.

Також, було винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-0291721307 від 01.12.2017 щодо заборгованості зі сплати єдиного внеску у розмірі 205 941,32 грн та рішення № 0291731307 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску у розмірі 30 088,45 грн.

Задовольняючи повністю позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що на підтвердження реальності виконання укладених з контрагентами договорів позивачем були надані видаткові накладні та податкові накладні, платіжні доручення, товарно-транспортні накладні, рахунки, документи, які підтверджують обставини придбання товару, зокрема, відповідні договори, накладні про поставку товару, довіреності на його отримання. Крім того, суд не взяв до уваги висновки контролюючого органу, які містяться в актах перевірки та узагальнюючій податковій інформації стосовно контрагентів позивача, оскільки такі ґрунтуються виключно на припущеннях. Стосовно взаємовідносин позивача з ТзОВ «Кріст Лайт», суд першої інстанції встановив відсутність таких.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що відповідають нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи, з огляду на наступне.

Згідно п.198.1 ст.198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з : а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.3 цієї ж статті передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з : придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту, у відповідності до вимог абзац.1 п.198.6 ст.198 ПК України, суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Пунктом 185.1 статті 185 цього ж Кодексу передбачено, що об'єктом оподаткування є операції платників податку, зокрема, з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

Водночас, статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», з наступними змінами та доповненнями визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З врахуванням даної позиції судом досліджуються обставини правомірності формування позивачем податкового кредиту по господарських операціях, які стосуються спірних правовідносин.

Як вбачається зі змісту акта перевірки, податковий орган дійшов висновку про нереальність господарських операцій позивача з його контрагентами-постачальниками ТзОВ «Парада», ТзОВ «Карма-А», ТзОВ «Осіріс-Юг», ТзОВ «Цефей Соут», ТзОВ «Номос Омас», ТзОВ «Ісланд Груп», ТзОВ «Інспайр Трейд», ТзОВ «Інкам Інвест», ТзОВ «Лаярд», ТзОВ «Деруент», ТзОВ «Кріст Лайт», ТзОВ «Євротранс Дніпро», у зв'язку з чим вважав, що у платника податків не було підстав для податкового обліку вказаних операцій, оскільки наслідком для податкового обліку є лише фактичний рух активів, а не задекларований на папері.

Щодо висновків контролюючого органу про завищення податкового кредиту з податку на додану вартість, колегія суддів зазначає наступне.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, між ФОП ОСОБА_1 (покупець) та ТзОВ «Осіріс-Юг», ТзОВ «Карма-А», ТзОВ «Цефей Соут», ТзОВ «Парада», ТзОВ «Інспайр Трейд», ТзОВ «Лаярд», ТзОВ «Деруент», ТзОВ «Ісланд Груп», ТзОВ «Номос Омас», ТзОВ «Інкам Інвест», ТзОВ « Євротранс Дніпро» (продавці) 02.01.2014, 03.02.2014, 03.03.2014, 01.07.2014, 01.04.2015, 05.08.2015, 01.09.2015, 14.01.2016, 05.10.2016, 01.11.2016 та 22.12.2016 були укладені договори купівлі-продажу товарів (автозапчастин) за № №1А, 6А, 8А, 33, 43, 0508/1, 19, 29, 108, 112, 311, за умовами яких продавці продають, а покупець купує товар у визначеному асортименті.

На підтвердження реального виконання зазначених договорів позивачем було надано видаткові та податкові накладні, платіжні доручення, товарно-транспортні накладні, рахунки, документи, що підтверджують обставини придбаного у вищенаведених контрагентів товару, зокрема відповідні договори з відповідними суб'єктами господарювання, накладними про поставку товару, довіреності на отримання матеріальних цінностей, податкові накладні, рахунки, тощо.

Натомість викладені в акті перевірки висновки ґрунтуються виключно на аналізі господарської діяльності контрагентів позивача, які містяться в акті перевірки Криворізької південної ОДПІ ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області № 10/22.01-34/38160597 від 06.01.2015, актах ДПІ у м. Суми № 388/2204/38136983/111/1 від 19.03.2014, ДПІ у Ленінському районі м. Миколаїв ГУ Міндоходів у Миколаївській області № 87/14-02-22-03/36486823 від 23.05.2014, № 174/14-02-22-01/38969217 від 08.09.2014, № 145/14-02-22-01/38969217 від 23.07.2014, узагальненою податковою інформацією Чернівецької ОДПІ № 276/7/24-12-12-01/40359097 від 16.03.2017, Тернопільської ОДПІ ГУ ДФС у Тернопільській області № 79/7/19-18-14-01/3986164 від 04.07.2016, №9148/12-01 від 18.04.2016 (супровідний лист від 27.05.2016 за № 11862/7/22-25-14-03), в базі даних АІС «Податковий Блок», а не на дослідженні господарських операції безпосередньо між позивачем та його контрагентами.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що прямими доказами на підтвердження реальності здійснення вищевказаних господарських операцій є надані позивачем первинні бухгалтерські документи, які не містять недоліків, а не докази, на які посилається контролюючий орган в акті перевірки.

Згідно п.198.2 ст.198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

В матеріалах справи наявні копії податкових накладних, які не містять недоліків.

Відтак, сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі у разі ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця та суму бюджетного відшкодування.

Також, матеріалами справи спростовується посилання відповідача на дефекти податкової правосуб'єктності контрагента, як на обставину, що вказує на нереальність згаданих господарських операцій, з врахуванням наступного.

У матеріалах справи наявні витяги та виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та свідоцтва про реєстрацію платника податків на додану вартість, які вказують на ту обставину, що на час вчинення досліджуваних господарських операцій, контрагенти позивача були зареєстровані у встановленому законом порядку та являлися платником податку на додану вартість.

Не можна залишити поза увагою і обставини, за наявності яких рішення суб'єкта владних управлінських функцій вважається правомірним, зокрема, таке має бути прийнято пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (п.8 ч.2 ст.2 КАС України).

Чинне законодавство України не ставить у залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема тим, який не був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нараховано ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту.

Так, у постановах Верховного Суду України від 09.09.2008 по справі № 21-500во08, від 10.06.2010 по справі № 21-573во10 судова палата в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це спричиняє відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Крім того, згідно з практикою Європейського суду з прав людини у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ вдруге, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

З урахуванням наведеного вище, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про протиправність податкового повідомлення-рішення № 0291521307 від 01.12.2017 та наявність підстав для його скасування.

Щодо нарахування грошового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб суб'єктів підприємницької діяльності, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно п.177.1 ст.177 ПК України, доходи фізичних осіб-підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставкою, визначеною пунктом 167.1статті 167 цього Кодексу.

Пунктом 177.2 цієї ж статті передбачено, що об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи-підприємця.

Як передбачено п.177.3 даної статті, для фізичної особи-підприємця, зареєстрованого як платник податку на додану вартість, не включаються до витрат і доходу суми податку на додану вартість, що входять до ціни придбаних або проданих товарів (робіт, послуг).

Згідно з положеннями п.177.4 вказаної статті, до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать : витрати, до складу яких включається вартість сировини, матеріалів, товарів, що утворюють основу для виготовлення (продажу) продукції або товарів (надання робіт, послуг), купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, палива й енергії, будівельних матеріалів, запасних частин, тари й тарних матеріалів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат; витрати на оплату праці фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким платником податку (далі - працівники), які включають витрати на оплату основної і додаткової заробітної плати та інших видів заохочень і виплат виходячи з тарифних ставок, у вигляді премій, заохочень, відшкодувань вартості товарів (робіт, послуг), витрати на оплату за виконання робіт, послуг згідно з договорами цивільно-правового характеру, будь-яка інша оплата у грошовій або натуральній формі, встановлена за домовленістю сторін (крім сум матеріальної допомоги, які звільняються від оподаткування згідно з нормами цього розділу); обов'язкові виплати, а також компенсація вартості послуг, які надаються працівникам у випадках, передбачених законодавством, внески платника податку на обов'язкове страхування життя або здоров'я працівників у випадках, передбачених законодавством; суми податків, зборів, які пов'язані з проведенням господарської діяльності такої фізичної особи-підприємця (крім податку на додану вартість для фізичної особи-підприємця, зареєстрованого як платник податку на додану вартість, та акцизного податку, податку на доходи фізичних осіб з доходу від господарської діяльності, податку на майно); суми єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірах і порядку, встановлених законом; платежі, сплачені за одержання ліцензій на провадження певних видів господарської діяльності фізичною особою-підприємцем, одержання дозволу, іншого документа дозвільного характеру, які пов'язані з господарською діяльністю фізичної особи-підприємця; інші витрати, до складу яких включаються витрати, що пов'язані з веденням господарської діяльності, які не зазначені в підпунктах 177.4.1-177.4.3 цього пункту, до яких відносяться витрати на відрядження найманих працівників, на послуги зв'язку, реклами, плати за розрахунково-касове обслуговування, на оплату оренди, ремонт та експлуатацію майна, що використовується в господарській діяльності, на транспортування готової продукції (товарів), транспортно-експедиційні та інші послуги, пов'язані з транспортуванням продукції (товарів), вартість придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг.

Отже, в обсязі встановлених у цій справі фактичних обставин, описаних вище, зважаючи на їхній зміст та юридичну природу, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що нарахування позивачу податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб-суб'єктів підприємницької діяльності є протиправним з урахуванням встановлених обставин реальності господарських операцій з його контрагентами, а відтак прийшов до обґрунтованого висновку про протиправність податкового повідомлення-рішення № 0291601307 від 01.12.2017 та наявності підстав для його скасування.

Стосовно військового збору слід зазначити, що відповідно п.п.1.1-1.6 п.16-1 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір.

Платниками збору є особи, визначені пунктом 162.1 статті 162 цього Кодексу, серед яких фізична особа-резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи.

Об'єктом оподаткування збором є доходи резидента, визначені у п.163.1 ст.163 ПК України, серед яких : загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід; 163.1.2 доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання).

Також у п.1.2 п.16-1 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України передбачено, що об'єктом оподаткування збором є доходи, визначені статтею 163 цього Кодексу.

Ставка збору становить 1,5 відсотка від об'єкта оподаткування, визначеного підпунктом 1.2 цього пункту (п.п.1.3 п.16-1 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України).

Щодо єдиного внеску, то у відповідності до положень ч.ч.1-4 ст.25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» рішення, прийняті органами доходів і зборів та органами Пенсійного фонду з питань, що належать до їх компетенції відповідно до цього Закону, є обов'язковими до виконання платниками єдиного внеску, посадовими особами і застрахованими особами.

Положення цієї статті поширюються лише на тих платників, які відповідно до цього Закону зобов'язані нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

У разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов'язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею.

Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів.

Орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату, яка є виконавчим документом.

Платник єдиного внеску зобов'язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею.

У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку.

Статтею сьомою Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» визначається база нарахування єдиного внеску.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.7 цього Закону, єдиний внесок нараховується : для платників, зазначених у пункті 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб, та на суму доходу, що розподіляється між членами сім'ї фізичних осіб-підприємців. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за кожну особу за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).

Частинами другою-третьою статті Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» встановлено, що обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

При цьому, п.3 ч.11 ст.25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» визначено, що орган доходів і зборів застосовує до платника єдиного внеску за донарахування органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску штраф у розмірі 10 відсотків зазначеної суми за кожний повний або неповний звітний період, за який донараховано таку суму, але не більш як 50 відсотків суми донарахованого єдиного внеску.

Наведені норми свідчать, що і військовий збір, і єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є похідними від податку на доходи фізичних осіб.

Отже, з огляду на вищенаведений висновок щодо відсутності заниження податку на доходи фізичних осіб, апеляційний суд вважає обґрунтованим задоволення судом першої інстанції позовних вимог про визнання протиправними та скасування у повному обсязі податкового повідомлення-рішення № 0291641307 від 01.12.2017 про збільшення суми грошового зобов'язання з військового збору, вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ф-0291721307 від 01.12.2017 та рішення № 0291731307 від 01.12.2017 про застосування штрафних санкцій по єдиному внеску.

Згідно чю1 ст.308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

При цьому, колегія суддів не знаходить підстав для застосування положень частини другої цієї статті з огляду на те, що інші доводи апеляційної скарги містять посилання на загальні положення закону.

Згідно ч.1 ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване судове рішення прийняте відповідно до норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному з'ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, які не спростовані доводами апеляційної скарги, у зв'язку з чим відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Львівській області залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 26 квітня 2018 року по справі № 813/220/17 - залишити без змін .

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя Р. В. Кухтей судді С. П. Нос Р. П. Сеник Повне судове рішення складено 17.09.2018.