Постанова № 76517467, 13.09.2018, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 вересня 2018 рокуЛьвів№ 876/4555/18

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого-судді: Кухтея Р.В.

суддів: Носа С.П., Сеника Р.П.

з участю секретаря судового засідання: Сердюк О.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Міністерства культури України на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 18 квітня 2018 року (ухвалене головуючим-суддею Гулик А.Г., час ухвалення судового рішення 12 год 18 хв у м. Львові, повне судове рішення виготовлено 27 квітня 2018 року) за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства культури України (за участю третіх осіб на стороні позивача, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - Львівської міської ради, Товариства з обмеженою відповідальністю «БФ Добре житло») про визнання протиправним та скасування припису,

в с т а н о в и в :

У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернувся в суд із зазначеним позовом, в якому з урахуванням уточнень позовних вимог просив визнати протиправним та скасувати припис відповідача № 32/10/74-17 від 28.08.2017 про усунення порушення вимог законодавства у сфері охорони культурної спадщини, винесений на підставі акта обстеження містобудівної ситуації по вул. Газовій, 5А у м. Львові.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 18.04.2018 адміністративний позов було задоволено повністю.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Міністерства культури України подало апеляційну скаргу, в якій через неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, неповного з'ясування обставини, що мають значення для справи, просить скасувати рішення Львівського окружного адміністративного суду від 18.04.2018.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що Міністерство є спеціально уповноваженим органом охорони культурної спадщини, який має повноваження на здійснення контролю за виконанням законодавства, пов'язаного з охороною об'єктів культурної спадщини. Місто Львів занесене до Списку історичних населених місць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №878 від 26.07.2001. Межі історичного ареалу міста, що є також буферною зоною об'єкта всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, визначені та затверджені чинним рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради № 1311 від 09.12.2005, яке в судовому порядку не оскаржувалося та не скасоване. Припис був виданий у зв'язку з тим, що позивачем при здійсненні будівництва не були дотримані норми законодавства про охорону культурної спадщини, оскільки не отримано дозвіл на проведення земляних робіт, не проінформовано Комітет всесвітньої спадщини через секретаріат ЮНЕСКО про наміри розпочати будівельні роботи в буферній зоні об'єкта культурної спадщини.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач вказує, що станом на дату винесення оспорюваного припису у відповідача були відсутні підстави вважати, що будівництво багатоквартирного житлового будинку з вбудованими привішеннями комерційного призначення по вул. Газовій, 5А у м. Львові здійснюється у визначених межах історичного ареалу м. Львові з дотриманням чи недотриманням визначених режимів використання, оскільки такі межі та режими не затверджені відповідачем як центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини, як це передбачено ч.2 ст.32 Закону України «Про охорону культурної спадщини» (далі - Закон № 1805) та п.12 Порядку визначення меж та режимів використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на території історичних ареалів населених місць, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 318 від 13.03.2002 (далі - Порядок №318).

Заслухавши суддю-доповідача, представника позивача ОСОБА_3 та представника Львівської міської ради ОСОБА_4, які просили апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, дослідивши наявні по справі матеріали та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.

З матеріалів справи видно, що 26.05.2017 завідувач сектору контролю та нагляду за дотриманням законодавства про охорону культурної спадщини управління охорони культурної спадщини Міністерства культури України ОСОБА_5 здійснив візуальне обстеження містобудівної ситуації по вул. Газова, 5А у м. Львові, про що склав Акт обстеження містобудівної ситуації на території історичного ареалу м. Львова (без дати та без номера).

Як убачається з вказаного Акту обстеження, відповідачем встановлено, що земельна ділянка за вказаною адресою розташована в історичному ареалі м. Львова (рішення Львівської міської ради № 1311 від 09.12.2005) та в межах охоронної (буферної) зони об'єкту «Архітектурний ансамбль історичного центра Львова», включеного до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. На земельній ділянці по вул. Газова, 5А у м. Львові зафіксовано облаштування будівельного майданчика та виконання масштабних будівельних робіт, а саме: територію огороджено парканом, на якій розташовуються об'єкти незавершеного будівництва висотою у два наземних поверхи (продовжують будуватись) розміщені побутові та технологічні приміщення будівельників і охорони, наявні ознаки проведення масштабних земляних робіт. Під час обстеження на територію будівельного майданчика потрапити не вдалося, на об'єкті будівельні роботи не проводились, проте на території майданчика розміщувались різноманітні металеві та бетоні конструкції, а також будівельні матеріали.

Нормами законодавства у сфері охоронної культурної спадщини встановлено, що дозвіл на проведення земляних робіт для потреб будівництва на території вказаної земельної ділянки необхідно отримати у встановленому порядку в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини (Міністерстві культури України) на підставі проектної документації, розробленої та погодженої у встановленому порядку, в тому числі, Міністерством культури.

В Акті обстеження зазначалося, що за результатами перевірки електронної бази даних документообігу Міністерства культури України дозволи на проведення будь-яких робіт за вищевказаною адресою міністерством не надавалося.

Здійснення робіт з будівництва на території історичного ареалу м. Львова, за відсутності погодженої у встановленому порядку проектної документації та без відповідного дозволу центрального органу виконавчої влади, що формує та реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини, на думку відповідача, містить ознаки порушень ч.3 ст.6-1, ч.3 ст.32, ч.1 ст.35 Закону № 1805.

За результатами візуального обстеження містобудівної ситуації за вказаною вище адресою, 28.08.2017 відповідачем було видано припис №32/10/74, відповідно до якого на виконання вимог ч.1 ст.30 Закону № 1805, діючи в межах повноважень, визначених п.18 ч.2 ст.5 цього Закону та Положення про Міністерство культури України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 495 від 03.09.2014 вимагалося, зокрема, негайно зупинити проведення земляних та будь-яких інших будівельних робіт на об'єкті «Будівництво багатоквартирного житлового будинку з вбудованими приміщеннями комерційного призначення по вул. Газова, 5А у м.Львові» (далі - спірний об'єкт), які виконуються в історичному ареалі міста Львова (рішення Львівської міської ради № 1311 від 09.12.2005), в межах охоронної (буферної) зони об'єкту «Архітектурний ансамбль історичного центра Львова», включеного до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, як таких, що ведуться з порушенням вимог ч.3 ст.32, ст.35 Закону № 1805 без відповідних погоджень та дозволів центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини (Міністерство культури України); вжити заходів з приведення діяльності у відповідність до вимог законодавства у сфері охорони культурної спадщини; надати до Міністерства культури України пояснення по суті викладених в акті обстеження містобудівної ситуації на території історичного ареалу м. Львова фактів.

Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що межі та режими використання історичного ареалу відповідачем не затверджені у встановленому законодавством порядку, також в матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що посадова особа міністерства відряджалася до м. Львова для проведення візуального обстеження спірного об'єкта. Крім того, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідачем було порушено процедуру проведення державного нагляду (контролю), яка передбачена ст.7 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» та не дотримано принципу гарантування прав та законних інтересів суб'єкта господарювання і принципу здійснення державного нагляду (контролю) лише за наявності підстав та в порядку, визначених законом.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що відповідають нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи, з огляду на наступне.

До спірних правовідносин підлягають застосуванню Закон України «Про охорону культурної спадщини» (Закон № 1805), Закон України «Про регулювання містобудівної діяльності» (далі - Закон № 3038-VI), Закон України «Про архітектурну діяльність» (далі - Закон № 687-XIV).

Закон № 1805 регулює правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони культурної спадщини з метою її збереження, використання об'єктів культурної спадщини у суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь.

Згідно ст.5 Закону № 1805, до повноважень центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини, зокрема, належить визначення меж територій пам'яток національного значення та затвердження їх зон охорони, охоронюваних археологічних територій, історичних ареалів населених місць; видання розпоряджень та приписів щодо охорони пам'яток національного значення, припинення робіт на цих пам'ятках, їхніх територіях та в зонах охорони, на охоронюваних археологічних територіях, в історичних ареалах населених місць, якщо ці роботи здійснюються за відсутності затверджених або погоджених із відповідними органами охорони культурної спадщини програм та проектів, передбачених цим Законом, дозволів або з відхиленням від них; а також надання дозволів на проведення робіт на пам'ятках національного значення, їхніх територіях та в зонах охорони, на охоронюваних археологічних територіях, в історичних ареалах населених місць.

Частинами другою-третьою статті 32 цього Закону передбачено, що межі та режими використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на територіях історичних ареалів населених місць визначаються у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, відповідною науково-проектною документацією, яка затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини або уповноваженими ним органами охорони культурної спадщини.

На охоронюваних археологічних територіях, у межах зон охорони пам'яток, історичних ареалів населених місць, занесених до Списку історичних населених місць України, забороняються містобудівні, архітектурні чи ландшафтні перетворення, будівельні, меліоративні, шляхові, земляні роботи без дозволу відповідного органу охорони культурної спадщини.

Пунктом 12 Порядку № 318 передбачено, що визначені науково-проектною документацією межі історичних ареалів погоджуються відповідним органом місцевого самоврядування та затверджуються Мінкультури.

Таким чином, межі та режими використання історичного ареалу м. Львова повинні бути погоджені Львівською міською радою та затверджені Міністерством культури України.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, межі історичного ареалу м. Львова та зони регулювання забудови міста, які затверджені рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради № 1311 від 09.12.2005, органом місцевого самоврядування до Міністерства культури України не подавались, відтак такі не можна вважати визначеними належним чином.

Відсутність погодження відповідачем меж історичного ареалу м. Львова також підтверджується наявним в матеріалах справи листом Міністерства культури України №892/10/72-17 від 15.09.2017, наданим у відповідь на лист Львівської міської ради № 0004-1547 від 10.07.2017, у якому відповідач повідомляє, що оскільки Львівською міською радою оголошено конкурс на розробку науково-проектної документації історико-архітектурного опорного плану м. Львова до 31.12.2017, переможцем якого є Підприємство об'єднання громадян «Інститут культурної спадщини» Всеукраїнської ради з охорони культурної спадщини України, відтак міністерство вважає за доцільне повернутися до розгляду питання погодження меж історичного ареалу м. Львова після розроблення історико-архітектурного опорного плану.

Отже, станом на дату винесення оспорюваного припису відсутні підстави вважати, що будівництво багатоквартирного житлового будинку з вбудованими приміщеннями комерційного призначення на спірному об'єкті здійснюється у визначених межах історичного ареалу м. Львова з дотриманням чи недотриманням визначених режимів використання, оскільки такі не затверджені у встановленому законодавством порядку.

Відтак безпідставними є покликання відповідача, що межі історичного ареалу м.Львова встановлені рішенням виконкому Львівської міської ради № 1311 від 09.12.2005.

З урахуванням встановлених судом обставин, описаних вище, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про те, що відповідач діяв не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст.ст.4 та 5 Конвенції про охорону Всесвітньої культурної та природної спадщини, до якої Україна приєдналась у жовтні 1988 року відповідно до Указу Президії Верховної Ради Української РСР «Про ратифікацію Конвенції про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини» № 6673-ХІ від 04.10.1988, кожна держава - сторона цієї Конвенції визнає, що зобов'язання забезпечувати виявлення, охорону, збереження, популяризацію й передачу майбутнім поколінням культурної і природної спадщини, що зазначена у статтях 1 і 2, яка перебуває на її території, покладається насамперед на неї.

Держави - сторони цієї Конвенції з тим, щоб забезпечити якомога ефективнішу охорону і збереження та якомога активнішу популяризацію культурної і природної спадщини, розміщеної на її території, прагнуть в умовах, властивих кожній країні, зокрема, вживати відповідних правових, адміністративних і фінансових заходів щодо виявлення, охорони, збереження, популяризації й відновлення цієї спадщини.

Статтею 172 Провідних настанов ЮНЕСКО щодо втілення у життя Конвенції про всесвітню спадщину передбачено, що обов'язком країни-учасниці Конвенції є інформування Комітету Всесвітньої спадщини через секретаріат ЮНЕСКО про наміри розпочати або дозволити в зоні, яка охороняється Конвенцією, про значні роботи по відновленню чи новому будівництву, які можуть вплинути на цінність об'єкта всесвітньої спадщини.

Тобто, держава, що внесла пам'ятку «Архітектурний ансамбль історичного центра м.Львова» до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО добровільно взяла визначені статтями 4 та 5 Конвенції зобов'язання, що вона як країна-учасниця має інформувати Комітет всесвітньої спадщини через секретаріат ЮНЕСКО про наміри розпочати або дозволити в зоні, що охороняється Конвенцією, значні роботи по відновленню чи нове будівництво, які могли б вплинути на цінність об'єкта всесвітньої спадщини.

При цьому, обов'язок інформування Комітету Всесвітньої спадщини через секретаріат ЮНЕСКО про нове будівництво в охоронюваній зоні покладається саме на державу Україну в особі її уповноважених органів.

Відтак, колегія суддів дійшла висновку, що твердження відповідача про необхідність інформування позивачами Комітету всесвітньої спадщини через секретаріат ЮНЕСКО про наміри розпочати будівельні роботи в буферній зоні об'єкта культурної спадщини, внесеного до списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО є безпідставними.

Згідно ч.ч.1, 6 ст.31 Закону № 3038-VI, проектна документація на будівництво об'єктів розробляється у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування, з урахуванням вимог містобудівної документації та вихідних даних і дотриманням вимог законодавства, будівельних норм, державних стандартів і правил та затверджується замовником.

Проектна документація на будівництво об'єктів не потребує погодження державними органами, органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами, юридичними особами, утвореними такими органами.

Відповідно до ч.3 ст.7 Закону № 687-XIV, проектна документація на будівництво об'єктів, розроблена відповідно до містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки, не підлягає погодженню з відповідними органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, органами охорони культурної спадщини, державної санітарно-епідеміологічної служби і природоохоронними органами.

Закон України «Про регулювання містобудівної діяльності» та Закон України «Про архітектурну діяльність» поширюють свою дію на всі об'єкти містобудування та стосуються будівництва на усіх територіях, в тому числі, в межах історичних ареалів населених місць, та не передбачають жодних винятків із вказаного правила.

Порядок розроблення проектної документації на будівництво об'єктів, затверджений наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України № 45 від 16.05.2011 визначає процедуру розроблення проектної документації на будівництво об'єктів та поширюється на суб'єктів містобудування.

Пунктами 3, 4 цього Порядку встановлено, що для забезпечення проектування об'єкта будівництва замовник повинен надати генпроектувальнику (проектувальнику) вихідні дані на проектування, основними складовими яких є : містобудівні умови та обмеження; технічні умови; завдання на проектування.

Земельна ділянка по вул. Газова, 5А у м. Львові, перебуває у користуванні ОСОБА_1, що підтверджується копією договору оренди землі від 09.09.2013.

Рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради № 603 від 26.07.2016 були затверджені містобудівні умови та обмеження забудови вказаної земельної ділянки, відповідно до яких позивач замовив виготовлення ліцензованою проектною організацією проектної документації «Будівництво багатоквартирного житлового будинку з вбудованими приміщеннями комерційного призначення по вул. Газова, 5А у м. Львові».

06.09.2016 філією Державного підприємства «Спеціалізована державна експертна організація-центральна служба української державної будівельної експертизи» у Львівській області затверджено експертний звіт №14-2142-16 щодо розгляду проектної документації за вказаним вище проектом будівництва, з якого вбачається, що така розроблена відповідно до вихідних даних на проектування з дотриманням вимог до міцності, надійності та довговічності об'єкта будівництва, його експлуатаційної безпеки та інженерного забезпечення, в тому числі, щодо доступності осіб з обмеженими фізичними можливостями та інших маломобільних груп населення, санітарного і епідеміологічного благополуччя населення, охорони праці, екології, пожежної безпеки, енергозбереження і може бути затверджена у встановленому порядку з відповідними технічними показниками.

Відтак, проектна документація розроблена у відповідності до затверджених містобудівних умов та обмежень, отримала позитивний висновок державної експертизи та відповідає положенням ст.31 Закону № 3038-VI та ст.7 Закону № 687-XIV, які прямо передбачають відсутність обов'язку замовника будівництва погоджувати проектну документацію з органами державної влади, в тому числі, з органами охорони культурної спадщини.

Разом з тим, висновки відповідача про те, що земляні та будь-які інші будівельні роботи на спірному об'єкті будівництва проводяться без дозволу на їх проведення не знайшли свого підтвердження в ході розгляду даної справи.

Стосовно доводів апелянта про неможливість застосування до спірних правовідносин Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» (далі - Закон № 877-V), колегія суддів зазначає наступне.

Згідно п.8 Положення про Міністерство культури України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 495 від 03.09.2014, міністерство у межах повноважень, передбачених законом, на основі і на виконання Конституції та законів України, актів Президента України та постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, актів Кабінету Міністрів України, видає накази, здійснює організацію і контроль за їх виконанням.

Накази Міністерства культури, які відповідно до закону є регуляторними актами, розробляються, розглядаються, приймаються та оприлюднюються з урахуванням вимог Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».

Статтею 1 Закону № 877-V визначені поняття, які вживаються у ньому, зокрема, державний нагляд (контроль) - діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, державних колегіальних органів, органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування (далі - органи державного нагляду (контролю)) в межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб'єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт та послуг, допустимого рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища.

Заходи державного нагляду (контролю) - планові та позапланові заходи, які здійснюються у формі перевірок, ревізій, оглядів, обстежень та в інших формах, визначених законом.

Статтею 2 цього Закону визначена сфера його застосування, в тому числі визначено, до яких правовідносин він не застосовується.

Так, частиною другою цієї статті передбачено, що дія цього Закону не поширюється на відносини, що виникають під час здійснення заходів валютного контролю, митного контролю на кордоні, державного експортного контролю, контролю за дотриманням бюджетного законодавства, банківського нагляду, державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції, державного нагляду (контролю) в галузі телебачення і радіомовлення.

Отже, в обсязі встановлених у цій справі фактичних обставин, описаних вище, зважаючи на їхній зміст та юридичну природу, колегія суддів приходить до висновку про належність застосування до спірних правовідносин Закону № 877-V.

Згідно ст.7 Закону № 877-V, для здійснення планового або позапланового заходу орган державного нагляду (контролю) видає наказ, який має містити найменування суб'єкта господарювання, щодо якого буде здійснюватися захід, та предмет перевірки.

На підставі наказу оформляється посвідчення (направлення) на проведення заходу, яке підписується керівником або заступником керівника органу державного нагляду (контролю) (із зазначенням прізвища, ім'я та по батькові) і засвідчується печаткою.

Посвідчення (направлення) є чинним лише протягом зазначеного в ньому строку здійснення заходу. Перед початком здійснення заходу посадові особи органу державного нагляду (контролю) зобов'язані пред'явити керівнику суб'єкта господарювання - юридичної особи, її відокремленого підрозділу або уповноваженій ним особі (фізичній особі - підприємцю або уповноваженій ним особі) посвідчення (направлення) та службове посвідчення, що засвідчує посадову особу органу державного нагляду (контролю), і надати суб'єкту господарювання копію посвідчення (направлення). Посадова особа органу державного нагляду (контролю) без посвідчення (направлення) на здійснення заходу та службового посвідчення не має права здійснювати державний нагляд (контроль) суб'єкта господарювання. Суб'єкт господарювання має право не допускати посадових осіб органу державного нагляду (контролю) до здійснення заходу, якщо вони не пред'явили документів, передбачених цією статтею.

За результатами здійснення планового або позапланового заходу посадова особа органу державного нагляду (контролю), у разі виявлення порушень вимог законодавства, складає акт. Посадова особа органу державного нагляду (контролю) зазначає в акті стан виконання вимог законодавства суб'єктом господарювання, а в разі невиконання - детальний опис виявленого порушення з посиланням на відповідну вимогу законодавства. В останній день перевірки два примірники акта підписуються посадовими особами органу державного нагляду (контролю), які здійснювали захід, та суб'єктом господарювання або уповноваженою ним особою, якщо інше не передбачено законом. Якщо суб'єкт господарювання не погоджується з актом, він підписує акт із зауваженнями. Зауваження суб'єкта господарювання щодо здійснення державного нагляду (контролю) є невід'ємною частиною акта органу державного нагляду (контролю). У разі відмови суб'єкта господарювання підписати акт посадова особа органу державного нагляду (контролю) вносить до такого акта відповідний запис. Один примірник акта вручається керівнику чи уповноваженій особі суб'єкта господарювання - юридичної особи, її відокремленого підрозділу, фізичній особі - підприємцю або уповноваженій ним особі в останній день заходу державного нагляду (контролю), а другий зберігається в органі державного нагляду (контролю).

На підставі акта, складеного за результатами здійснення заходу, в ході якого виявлено порушення вимог законодавства, орган державного нагляду (контролю) за наявності підстав для повного або часткового зупинення виробництва (виготовлення), реалізації продукції, виконання робіт, надання послуг звертається у порядку та строки, встановлені законом, з відповідним позовом до адміністративного суду. У разі необхідності вжиття інших заходів реагування орган державного нагляду (контролю) протягом п'яти робочих днів з дня завершення здійснення заходу державного нагляду (контролю) складає припис, розпорядження, інший розпорядчий документ щодо усунення порушень, виявлених під час здійснення заходу.

Припис - обов'язкова для виконання у визначені строки письмова вимога посадової особи органу державного нагляду (контролю) суб'єкту господарювання щодо усунення порушень вимог законодавства. Припис не передбачає застосування санкцій щодо суб'єкта господарювання. Припис видається та підписується посадовою особою органу державного нагляду (контролю), яка здійснювала перевірку.

Матеріалами справи підтверджено, що відповідач не видавав наказу на проведення перевірки позивача, як замовника будівництва та ТзОВ «БФ Добре житло» як генерального підрядника, а також не видавав посвідчення на проведення перевірки. Посадова особа міністерства, яка проводила обстеження об'єкта, не пред'являла позивачам ні посвідчення (направлення) на здійснення заходу, ні службового посвідчення, а сама перевірка у формі обстеження за результатами якої було складено акт здійснювалася без повідомлення позивачів.

Крім цього, в матеріалах справи відсутні докази відрядження посадової особи міністерства ОСОБА_5 26.05.2017 до м. Львова для проведення візуального обстеження спірного об'єкта.

Відтак, колегія суддів зазначає, що міністерством було порушено процедуру проведення державного нагляду (контролю), визначену Законом № 877-V.

З урахуванням встановлених судом обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги його висновків не спростовують, а тому відсутні підстави для скасування оскаржуваного судового рішення.

Керуючись ст.ст. 243, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Міністерства культури України залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 18 квітня 2018 року по справі №813/3216/17 - залишити без змін .

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя Р. В. Кухтей судді С. П. Нос Р. П. Сеник Повне судове рішення складено 17.09.2018.