Постанова № 76517336, 11.09.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 826/12568/16 Суддя (судді) першої інстанції: Костенко Д.А., Клименчук Н.М., Шрамко Ю.Т.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 вересня 2018 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Ісаєнко Ю.А.,

суддів: Мельничука В.П., Шелест С.Б.,

за участю:

секретаря Левченка А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Національної поліції України, Департаменту захисту економіки Національної поліції України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.04.2018 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_4 до Національної поліції України, Департаменту захисту економіки Національної поліції України, Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві про визнання протиправним і скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку і моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Національної поліції України, Департаменту захисту економіки Національної поліції України, Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві про визнання протиправним і скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку і моральної шкоди.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.04.2018 позов задоволено частково.

Визнано протиправним і скасовано наказ Національної поліції України від 25.03.2016 №187 о/с в частині звільнення ОСОБА_4.

Поновлено ОСОБА_4 з 29.03.2016 на посаді заступника начальника відділу управління економіки у м. Києві Департаменту захисту економіки Національної поліції України.

Стягнуто з Департаменту захисту економіки Національної поліції України на користь ОСОБА_4 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 29.03.2016 по 30.04.2018 у розмірі 149 166,50 грн. (без врахування та інших обов'язкових платежів, що підлягають утриманню).

Рішення суду в частині поновлення ОСОБА_4 на посаді заступника начальника відділу управління економіки у м. Києві Департаменту захисту економіки Національної поліції України та в частині стягнення з Департаменту захисту економіки Національної поліції України суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах одного місяця у розмірі 5865 грн. допущено до негайного виконання.

Відмовлено в задоволенні адміністративного позову в іншій частині.

Не погоджуючись із вказаною постановою, апелянтами було подано апеляційні скарги з підстав неповного з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, та порушення норм матеріального та процесуального права, в якій просять скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.

Доводи апелянтів обґрунтовані тим, що висновки суду не відповідають обставинам справи, а атестація позивача проведена правомірно, її висновки відповідають професійним якостям ОСОБА_4, відтак наявні підстави для звільнення позивача із займаної посади, що свідчить про необґрунтованість позовних вимог.

Представник апелянта в судовому засіданні наполягав на задоволенні вимог апеляційних скарг, рішення суду першої інстанції просив скасувати, а в задоволенні позову відмовити.

Представник позивача в судовому засіданні заперечила проти задоволення вимог апеляційних скарг, рішення суду першої інстанції просили залишити без змін.

Приписами ч. 1 ст. 308 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, сторони, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги необхідно залишити без задоволення, з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, наказом НПУ від 07.11.2015 №105 о/с, відповідно до п.п. 9, 12 розділу ХІ Закону України "Про Національну поліцію" ОСОБА_4 призначено заступником начальника відділу управління захисту економіки в м. Києві ДЗЕ НПУ як такого, що прибув з МВС України, присвоївши йому спеціальне звання "майор поліції".

Наказом НПУ від 25.03.2016 №187 о/с, позивача звільнено зі служби в поліції з 28.03.2016 згідно з п. 5 ч. 1 ст. 77 Закону України "Про Національну поліцію" (через службову невідповідність) на підставі висновків атестаційної комісії від 08.12.2015 та центральної апеляційної атестаційної комісії від 30.12.2015.

Не погоджуючись із фактом звільнення з органів Національної поліції України, позивач звернувся до суду з вказаним позовом.

Суд першої інстанції, частково задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що позивача звільнено без законної підстави, чим порушено його право на працю.

Колегія суддів погоджується із зазначеним висновком суду першої інстанції, з огляду на таке.

Відповідно до п. 9 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 02.07.2015 №580-VIII "Про Національну поліцію України" передбачено, що працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції (абз. 1). Посади, що пропонуються особам, зазначеним у цьому пункті, можуть бути рівнозначними, вищими або нижчими щодо посад, які ці особи обіймали під час проходження служби в міліції (абз. 2).

Отже, працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, можуть бути прийняті на службу до Національної поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою або шляхом проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції. Видання наказу про призначення є самостійною і достатньою підставою для призначення колишніх працівників міліції на посади, створені в структурі Національної поліції.

Суд першої інстанції вірно вказав, що Законом №580 не передбачено процедури переатестування колишніх працівників міліції на предмет відповідності посаді під час прийняття їх на службу до поліції у випадку, передбаченому п. 9 Прикінцевих та перехідних положень Закону №580, а відповідність позивача вимогам до поліцейських було, фактично, вирішеним на час видання наказу про прийняття його на службу в НП України.

В той же час, згідно з ч. 1 ст. 57 Закону №580 атестування поліцейських проводиться з метою оцінки їхніх ділових, професійних, особистих якостей, освітнього та кваліфікаційного рівнів, фізичної підготовки на підставі глибокого і всебічного вивчення, визначення відповідності посадам, а також перспектив їхньої службової кар'єри.

Частиною 2 цієї статті передбачено, що атестування поліцейських проводиться:

1) при призначенні на вищу посаду, якщо заміщення цієї посади здійснюється без проведення конкурсу;

2) для вирішення питання про переміщення на нижчу посаду через службову невідповідність;

3) для вирішення питання про звільнення зі служби в поліції через службову невідповідність.

В контексті наведеного, колегія суддів зазначає, що передбачені ч. 2 ст. 57 Закону №580 підстави для проведення атестування є вичерпними, при цьому метою проведення такого атестування із будь-яких передбачених цією нормою підстав, аналогічно як і під час проведення атестації у визначеному Дисциплінарним статутом ОВС порядку, є вирішення можливості залишення особи на службі і як крайній захід пропозиція щодо звільнення зі служби у зв'язку зі службовою невідповідністю, виходячи з професійних, моральних і особистих якостей.

Відтак, рішення про проведення атестування конкретного поліцейського може мати місце у виключних випадках, які передбачені законом, а саме: при призначенні на вищу посаду, якщо заміщення цієї посади здійснюється без проведення конкурсу; для вирішення питання про переміщення на нижчу посаду через службову невідповідність; для вирішення питання про звільнення зі служби в поліції через службову невідповідність. Відтак, до списку поліцейських, які підлягають атестуванню, підлягають включенню лише ті поліцейські, відносно яких наявні підстави для проведення атестації, що передбачені ч. 2 ст. 57 Закону №580.

В свою чергу, відповідачем не надано до суду доказів про наявність встановлених підстав для атестування позивача і відповідно включення його до списку поліцейських, які підлягають атестації, передбачених ч. 2 ст. 57 Закону №580, зокрема доказів того, що позивач мав бути призначений на вищу посаду чи переміщений на нижчу або щодо нього виявлено ознаки службової невідповідності, що мало б передувати призначенню атестації.

Колегія суддів зауважує, що визначення такої мети атестування як оцінки ділових, професійних, особистих якостей поліцейських, їх освітнього та кваліфікаційного рівнів, на підставі глибокого і всебічного вивчення, визначення відповідності посадам, а також перспектив їхньої службової кар'єри при призначенні на вищу посаду, переміщення на нижчу, звільнення зі служби в поліції через службову невідповідність, як зазначено в наказах НПУ від 20.11.2015 №210 о/с та від 28.12.2015 №217, не свідчить про фактичне існування підстав для проведення атестування, встановлених ч. 2 ст. 57 Закону №580, і не передбачає проведення атестування без їх настання.

Отже, вірним є висновок суду першої інстанції, що оскільки п. 9 Прикінцевих та Перехідних положень Закону №580 не передбачено переатестації колишніх працівників міліції на предмет відповідності посаді, на яку їх вже призначено, для подальшого проходження служби в органах поліції, а також з огляду на відсутність доказів наявності підстав проведення атестації позивача, передбачених ч. 2 ст. 57 Закону №580, то атестація позивача проведена неправомірно, та за відсутності визначених законом підстав. Відтак, результати такого атестування не можуть вважатися законною підставою для звільнення позивача, що, в свою чергу, свідчить про обґрунтованість вимог про визнання протиправним і скасування наказу НП України від 25.03.2016 №187 о/с в частині звільнення позивача та поновлення позивача на службі в НП України.

Стосовно доводів апелянта щодо невірного розрахунку грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, колегія суддів вказує на таке.

Положеннями п. 2 Постанови КМУ від 11.11.2015 №988 "Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції" передбачено, що виплата грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів Міністерства внутрішніх справ із специфічними умовами навчання здійснюється в порядку, що затверджується Міністерством внутрішніх справ.

Пунктом 6 розділу ІІІ Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затвердженого Наказом Міністерства внутрішніх справ України 06.04.2016 №260, що зареєстрований в Міністерстві юстиції України 29.04.2016 за №669/28799 (далі - Порядок №260), передбачено, що поліцейським, звільненим зі служби в поліції, а потім поновленим на службі у зв'язку з визнанням звільнення незаконним, за час вимушеного прогулу з дня звільнення виплачуються всі види грошового забезпечення (в тому числі премія), які були їм визначені на день звільнення. Підставою для нарахування та виплати грошового забезпечення є наказ керівника органу поліції про поновлення особи на службі або скасування наказу про його звільнення.

Пунктом 9 розділу І цього Порядку встановлено, що при виплаті поліцейським грошового забезпечення за неповний місяць розмір виплати за кожний календарний день визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення за повний місяць на кількість календарних днів у місяці, за який здійснюється виплата.

Зі змісту Порядку №260, який є спеціальним для вирішення даних спірних правовідносин, вбачається, що грошове забезпечення поліцейських обраховується та виплачується з розрахунку календарних днів відповідного місяця їх служби.

У свою чергу, п. 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100, визначено, що нарахування виплат, які обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Такий висновок відповідає правовій позиції Верховного суду, викладеній в постанові від 07.02.2018 №К/9901/2109/17 (№814/183/17).

Імперативними приписами ч. 5 ст. 242 КАС України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Крім того, згідно з п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 №13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці", задовольняючи позовні вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів.

Згідно з довідкою ДЗЕ НПУ від 06.03.2018 №117, сума нарахованого позивачу грошового забезпечення за останні два місяці роботи, що передували звільненню, становить 11 730 грн. (за січень 2016 - 5865 грн., за лютий 2016 - 5865 грн.). Позивачем фактично відпрацьовано 60 робочих днів (кількість робочих днів відповідає календарній), відтак, середньоденне грошове забезпечення позивача становить 195,50 грн. (11730 грн./60 днів).

Отже, суд першої інстанції вірно визначив розмір середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, з 29.03.2016 по день ухвалення рішення суду про поновлення позивача на роботі, який становить 149166,50 грн. (195,50 грн. х 763 день).

Колегія суддів критично оцінює доводи апелянта щодо невірного врахування середньомісячної заробітної плати замість грошового забезпечення, оскільки розрахунок середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу проведено судом першої інстанції на підставі довідки ДЗЕ НПУ від 06.03.2018 №117, яка видана самим апелянтом, та на підставі нормативно-правових актів, чинних на момент такого розрахунку.

Стосовно інших посилань апеляційних скарг, то колегія суддів критично оцінює такі з огляду на їх необґрунтованість, та зазначає, що згідно п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Крім того, судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

За змістом частини першої статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційних скарг висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційні скарги без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Керуючись статтями 242, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги Національної поліції України, Департаменту захисту економіки Національної поліції України залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.04.2018 - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

(Постанову у повному обсязі складено 17.09.2018)

Головуючий суддя Ю.А. Ісаєнко

Суддя С.Б. Шелест

Суддя В.П. Мельничук