Постанова № 76517331, 11.09.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 826/14275/17 Суддя (судді) першої інстанції: Кармазін О.А.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 вересня 2018 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

Судді-доповідача - Троян Н.М.,

суддів - Мєзєнцева Є.І., Файдюка В.В.,

за участю секретаря - Рейтаровської О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві апеляційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Дельта банк» Кадирова Владислава Володимировича на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 червня 2018 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_4 до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Дельта банк», Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И Л А:

У листопаді 2017 року позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив:

1) зобов'язати Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації АТ «Дельта Банк» внести пропозиції до виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб щодо затвердження нею змін до реєстру акцептованих вимог кредиторів, а саме: включення кредиторських вимог ОСОБА_4 до загального реєстру акцептованих вимог кредиторів із майновими вимогами в обсязі 111 167 грн 75 коп. на підставі оригіналу виконавчого листа № 760/3579/15-ц, виданого ОСОБА_4 06.09.2016 Солом'янським районним судом м. Києва і направленого 19.11.2016 відділом державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у м. Києві на адресу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації АТ «Дельта Банк» та на підставі рішення Апеляційного суду м. Києва від 26 липня 2016 по справі № 760/3579/15-ц;

2) зобов'язати Фонд гарантування вкладів фізичних осіб включити кредиторські вимоги ОСОБА_4 до загального реєстру акцептованих вимог кредиторів із майновими вимогами в обсязі 111 167 грн 75 коп. та здійснити позачергово за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб виплату пені ОСОБА_4 в розмірі 111 167 грн 75 коп. на підставі оригіналу виконавчого листа № 760/3579/15-ц, виданого ОСОБА_4 06.09.2016 Солом'янським районним судом м. Києва і направленого 19.11.2016 відділом державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у м. Києві на адресу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації АТ «Дельта Банк» та на підставі рішення Апеляційного суду м. Києва від 26 липня 2016 по справі № 760/3579/15-ц.

На обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що 26.07.2016 Апеляційним судом м. Києва по справі № 760/3579/15-ц було постановлено рішення про стягнення з Банку на користь позивача 111 167 грн 75 коп., що є сумою пені.

12 вересня 2016 року він звернувся із заявою про відкриття виконавчого провадження до ВДВС Печерського РУЮ у м. Києві.

19 листопада 2016 року ВДВС на адресу уповноваженої особи Фонду була направлена постанова про закінчення виконавчого провадження та оригінал виконавчого листа, тому як згідно частини п'ятої ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції на час винесення постанови про закінчення виконавчого провадження № 52222893 від 21.09.2016) виконавчий лист надсилається до Уповноваженої особи Фонду.

29 грудня 2016 року позивач звернувся із заявою до Уповноваженої особи Фонду, щоб дізнатись, що зроблено нею з моменту отримання виконавчого листа.

Позивач зазначає, що відповідь він зміг отримати лише 01.03.2017 у відділенні Банку після повторної заяви від 14.02.2017 та декількох візитів до Банку.

Оскільки йому була надана неповна відповідь, тому він звернувся із повторною заявою від 11.03.2017 щодо дій, які вжиті при отриманні виконавчого листа та отримав відповідь від 10.04.2017, що його повторне звернення не підлягає розгляду Банком.

Надалі позивач звернувся із заявою до Національного банку України та отримав від заступника директора-розпорядника Фонду відповідь від 05.04.2017, в якій було зазначено, що підставою для звернення щодо внесення змін до реєстру акцептованих вимог кредиторів (згідно п. 4.30 глави 4 розділу V Положення, затвердженого Рішенням виконавчої дирекції Фонду від 05.07.2012 № 2) може бути оригінал виконавчого листа або рішення суду.

Враховуючи наведену відповідь, позивач 12.04.2017 звернувся із заявою до Уповноваженої особи Фонду з проханням включити його кредиторські вимоги до загального реєстру акцептованих вимог кредиторів із майновими вимогами в обсязі згідно виконавчого листа.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 червня 2018 року позовні вимоги задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у ПАТ «Дельта Банк», яка полягає у невнесенні пропозиції щодо затвердження виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб змін до реєстру акцептованих вимог щодо включення до нього кредиторських вимог ОСОБА_4 у розмірі 111 167 грн 75 коп. на підставі рішення Апеляційного суду м. Києві від 26.07.2016 у справі № 760/3579/15-ц, виконавчого листа від 06.09.2016 по справі № 760/3579/15-ц та заяв ОСОБА_4 від 29.12.2016, 14.02.2017, 11.03.2017 та від 12.04.2017.

Зобов'язано Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у ПАТ «Дельта Банк» внести до виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб пропозиції щодо затвердження змін до реєстру акцептованих вимог шляхом включення до нього кредиторських вимог ОСОБА_4 у розмірі 111 167 грн 75 грн. на підставі рішення Апеляційного суду м. Києві від 26.07.2016 у справі № 760/3579/15-ц, виконавчого листа від 06.09.2016 по справі № 760/3579/15-ц та заяв ОСОБА_4 від 29.12.2016, 14.02.2017, 11.03.2017 та від 12.04.2017.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.

В апеляційній скарзі, відповідач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд скасувати рішення в частині задоволення позовних вимог та прийняти нове, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити в частині задоволення позовних вимог.

Зокрема, апелянт посилався на те, що вимоги, не включені до реєстру акцептованих вимог кредиторів, задоволенню в ліквідаційній процедурі не підлягають і вважаються погашеними, оскільки позивачем не надано доказів звернення із кредиторськими вимогами у строк, передбачений чинним законодавством України, тому у задоволенні позовних вимог слід відмовити.

У відзиві на апеляційну скаргу позивачем зазначено, що відповідачі включили його кредиторські вимоги до реєстру акцептованих вимог ще до рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.06.2018 згідно листа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 16.04.2018.

Відтак, не зрозуміло з яких підстав відповідач ставить питання про не законність судового рішення суду першої інстанції, оскільки сам надав до виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб пропозиції щодо затвердження змін до реєстру акцептованих вимог шляхом включення до нього кредиторських вимог ОСОБА_4 і ця пропозиція є на сьогоднішній день чинною.

Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Як свідчать матеріали справи, на підставі постанови правління Національного банку України від 02.03.2015 № 150 «Про віднесення публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до категорії неплатоспроможних», виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 02.03.2015 прийнято рішення за № 51 про запровадження з 03.03.2015 по 02.06.2015 тимчасової адміністрації та призначення уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію в ПАТ «Дельта Банк» Кадирова В.В.

Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб №147 від 03.08.2015 строк здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ «Дельта Банк» продовжено до 02.10.2015 включно.

Постановою правління Національного банку України від 02.10.2015 № 664 прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Дельта Банк».

На виконання даної постанови Національного банку України від 02.10.2015 №664 виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб було прийнято рішення від 02.10.2015 № 181 «Про початок процедури ліквідації АТ «Дельта Банк» та делегування повноважень ліквідатора банку». Даним рішенням розпочато процедуру ліквідації цього Банку та призначено уповноважену особу Фонду гарантування з делегуванням їй всіх повноважень ліквідатора АТ «Дельта Банк», визначених ст.ст. 37, 38, 51, частин першої та другої ст. 48 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», Кадирову В.В. на два роки з 05.10.2015 по 04.10.2017 включно.

При цьому, 05.10.2015 на офіційному веб-сайті Фонду оприлюднено відповідне оголошення. Зазначено також, що вимоги кредиторів прийматимуться протягом 30 днів з дня опублікування в газеті «Голос України» оголошення про початок процедури ліквідації АТ «Дельта Банк» та делегування повноважень ліквідатора банку за адресою: 01014, б-р. Дружби народів, 38, м. Київ, Україна. Задоволення вимог кредиторів здійснюватиметься за рахунок коштів, одержаних в результаті ліквідації та реалізації майна банку, в черговості, що передбачена частиною першою статті 52 Закону.

Дата публікації про ліквідацію - Газета «Голос України» № 187 (6191) від 08.10.2015.

Керуючись частиною третьою статті 49 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», 11 січня 2016 року виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб було прийнято рішення про затвердження Реєстру кредиторських вимог АТ «Дельта Банк» (протокол № 005 /16), про що розміщено відповідне оголошення на сайті Фонду.

Разом з тим, 26.07.2016 Апеляційним судом м. Києва по справі № 760/3579/15-ц постановлено рішення, яким рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 18 серпня 2015 року в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» про стягнення пені за прострочення виконання грошового зобов'язання та стягнення моральної шкоди скасувати та ухвалено нове рішення наступного змісту: стягнуто з ПАТ «Дельта Банк» на користь позивача 111 167 грн 75 коп. (сто одинадцять тисяч сто шістдесят сім грн 75 коп.) пені. У задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди відмовлено з інших підстав (а.с. 12-14).

29 грудня 2016 року позивачем направлено заяву на адресу Уповноваженої особи Фонду, в якій йшлося про обставини прийняття судового рішення та, як стверджував позивач, направлення виконавчого листа на адресу Уповноваженої особи Фонду (а.с. 15).

01 лютого 2017 року за № 695 Уповноваженою особою Фонду на ім'я позивача сформована відповідь, з якої вбачається, що заява позивача отримана Уповноваженою особою Фонду 03.01.2017. У цій відповіді Упоноважена особа звернула увагу позивача про прийняття постанови Правління НБУ від 02.10.2015 № 664 про відкликання банківської ліцензії, рішення виконавчої дирекції Фонду від 02.10.2015 № 181 про початок процедури ліквідації Банку, та те, що відомості про наведене були опубліковані в газеті «Голос України» від 08.10.2015 № 187 (6191) (а.с. 16).

14 лютого 2017 року позивачем сформована повторна заява на адресу Уповноваженою особою Фонду, в якій позивач звернув увагу на направлення ним на його адресу попереднього звернення та не отримання вищезгаданої відповіді Уповноваженої особи Фонду (а.с. 17).

У вказаній заяві зазначено, що позивач звернувся 10.02.2017 до головного спеціаліста установи ПАТ «Дельта банк» з проханням надати відповідь нарочно, але отримав відповідь, що для отримання відповіді слід отримати другу заяву.

Відтак, позивач посилався на положення ст. 5 Закону України «Про звернення громадян» та просив провести службове розслідування, притягти до відповідальності винних посадових осіб і негайно надати відповідь на заяву від 29.12.2016.

У відповіді від 09.03.2017 № 05-3352385 Уповноважена особа Фонду по суті продублювала відомості з попередньої відповіді позивача від 01 лютого 2017 року за № 695 (а.с. 18).

11 березня 2017 року позивачем сформована чергова заява до Уповноваженої особи Фонду, де повторені обставини прийняття судового рішення щодо стягнення пені та видачі виконавчого листа (а.с. 19).

Позивачем також зазначено, що виконавчий лист 19.11.2016 був направлений ВДВС до них, тому просив надати відповідь - які конкретно дії вжиті при отриманні ним виконавчого листа.

У відповіді від 10.04.2017 за № 05-3356232 Уповноважена особа Фонду повідомила, що відповіді на попередні звернення надані 08.11.2016, 01.02.2017, 09.03.2017 (а.с. 20).

Фонд гарантування вкладів фізичних осіб у відповідь на звернення позивача до НБУ від 23.03.2017 надав позивачу відповідь від 05.04.2017, в якій проінформував про визначення терміну «вкладник», про заходи з підготовки задоволення вимог кредиторів відповідно до ст. 49 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», про порядок затвердження реєстру акцептованих вимог кредиторів. Зазначено, що підставою для внесення пропозицій Фондом або Уповноваженою особою Фонду щодо затвердження змін до реєстру, є, зокрема, рішення суду, що набрало законної сили (а.с. 23).

Враховуючи викладене, як зазначено у відповіді, після затвердження реєстру акцептованих вимог кредиторів, внесення змін до такого реєстру може бути затверджено виконавчою дирекцією Фонду на підставі рішення суду, яке набрало законної сили (в тому числі, рішення судів, які набрали законної сили після закінчення строку для пред'явлення вимог кредиторів, визначеного ст. 49), якими встановлено зобов'язання банку перед кредиторами, що виникли до дня початку процедури ліквідації. Як роз'яснено Фондом, пред'явлення кредиторських вимог з метою внесення змін до затвердженого реєстру акцептованих вимог кредиторів на підставі рішення суду здійснюється на підставі заяви кредитора про кредиторську вимогу, додатком до якої є копія рішення суду, належним чином засвідчена. Підставою для звернення щодо внесення змін до реєстру може бути також виконавчий лист, який направляється уповноваженою особою Фонду.

12 квітня 2017 року позивач звернувся до Уповноваженої особи Банку, однак, лише в цій заяві просив включити кредиторські вимоги до загального реєстру акцептованих вимог кредиторів на підставі оригіналу виконавчого листа, який, як стверджує позивач, був направлений ВДВС на адресу Уповноваженої особи Фонду (а.с. 25).

У відповідь на чергове звернення позивача, листом від 03.05.2017 за № 05-3359945, Уповноважена особа Фонду повідомила, що відповідно до ст. 8 Закону України «Про звернення громадян», не розглядаються повторні звернення одним і тим же органом від одного і того ж громадянина з одного і того ж питання, якщо перше вирішено по суті (а.с. 26).

Вважаючи порушенням своїх прав з боку відповідачів та з метою їх відновлення позивач звернувся за захистом до суду.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що позивач виконав передбачені законодавством формальності, у зв'язку з чим Уповноважена особа Фонду була зобов'язана вчинити передбачені наведеними нормами законодавства заходи щодо внесення пропозицій щодо затвердження змін до реєстру акцептованих вимог кредиторів на підставі рішення суду, виконавчого листа та заяв позивача, однак, вказані дії протиправно не були вчинені та фактично відмовлено у задоволенні зазначених заяв, у зв'язку з чим слід вийти за межі позовних вимог та визнати таку бездіяльність Уповноваженої особи Фонду протиправною, що є передумовою зобов'язання певного суб'єкта вчинити дії, які він повинен був вчинити, але протиправно не вчинив.

Зважаючи на викладене, слід зобов'язати останнього подати пропозиції до Фонду щодо затвердження виконавчою дирекцією Фонду змін до реєстру акцептованих вимог кредиторів відносно позивача на підставі рішення суду.

Разом з тим, позовні вимоги до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб заявлені передчасно, оскільки такий відповідач не вчиняв відносно позивача протиправних дій, не допускав протиправної бездіяльності та не приймав відносно позивача протиправних рішень, а відтак позовні вимоги до Фонду задоволенню не підлягають.

Колегія суддів не може погодитись з висновком суду першої інстанції, з огляду на наступні обставини.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у справі «Zand v. Austria2» від 12 жовтня 1978 року вказав, що словосполучення «встановленим законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з … питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів …».

Частиною першою статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Відповідно до частини першої ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Абзацом 3 пункту 2 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у цьому Кодексі термін публічно-правовий спір - це спір, у якому хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг.

Згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ за ст. 17 КАС України (на момент звернення до суду) юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень.

Згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ за частиною першою ст.19 КАС України (на момент винесення оскаржуваного рішення) юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: 1) спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження; 2) спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби; 3) спорах між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень; 4) спорах, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів; 5) за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб'єкту законом; 6) спорах щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму; 7) спорах фізичних чи юридичних осіб із розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до публічної інформації; 8) спорах щодо вилучення або примусового відчуження майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності; 9) спорах щодо оскарження рішень атестаційних, конкурсних, медико-соціальних експертних комісій та інших подібних органів, рішення яких є обов'язковими для органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших осіб; 10) спорах щодо формування складу державних органів, органів місцевого самоврядування, обрання, призначення, звільнення їх посадових осіб; 11) спорах фізичних чи юридичних осіб щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності замовника у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України «Про особливості здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для гарантованого забезпечення потреб оборони», за винятком спорів, пов'язаних із укладенням договору з переможцем переговорної процедури закупівлі, а також зміною, розірванням і виконанням договорів про закупівлю; 12) спорах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів охорони державного кордону у справах про правопорушення, передбачені Законом України «Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень»; 13) спорах щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917 - 1991 років».

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій, чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

Частиною третьою статті 19 КАС України визначено, що адміністративні суди не розглядають позовні вимоги, які є похідними від вимог у приватно-правовому спорі і заявлені разом з ними, якщо цей спір підлягає розгляду в порядку іншого, ніж адміністративне, судочинства і знаходиться на розгляді відповідного суду.

З матеріалів справи вбачається, що спірні правовідносини стосуються дій уповноваженої особи Фонду щодо невключення кредиторських вимог позивача до реєстру акцептованих вимог кредиторів, зобов'язання Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації АТ «Дельта Банк» внести пропозиції до виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб щодо затвердження нею змін до реєстру акцептованих вимог кредиторів на суму 111 167 грн 75 коп. на підставі оригіналу виконавчого листа № 760/3579/15-ц та зобов'язання Фонду гарантування вкладів фізичних осіб включити такі кредиторські вимоги позивача до загального реєстру акцептованих вимог кредиторів із майновими вимогами в обсязі 111 167 грн 75 коп. і здійснити позачергово за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб виплату такої пені у сумі 111 167 грн 75 коп.

Так, Законом України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі - Закон № 4452-VI) установлені правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами. Цим Законом також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.

Відповідно до п. 17 частини першої ст. 2 цього Закону уповноважена особа Фонду - працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.

За змістом ст. 3 Закону № 4452-VI Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об'єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні.

Згідно із частини першої ст. 4 вказаного Закону основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.

Для цього Фонд наділено відповідними функціями, передбаченими частиною другою ст. 4 Закону № 4452-VI, серед яких, зокрема, акумулювання коштів, отриманих із джерел, визначених ст. 19 цього Закону; здійснення регулювання участі банків у системі гарантування вкладів фізичних осіб; здійснення процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі шляхом здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків, організація відчуження активів і зобов'язань неплатоспроможного банку, продаж неплатоспроможного банку або створення та продаж перехідного банку.

Відповідно до частини п'ятої ст. 34 Закону № 4452-VI під час тимчасової адміністрації Фонд має повне і виняткове право управляти банком відповідно до цього Закону, нормативно-правових актів Фонду та вживати дії, передбачені планом врегулювання.

Частиною другою ст. 37 зазначеного Закону встановлено, що Фонд безпосередньо або уповноважена особа Фонду у разі делегування їй повноважень має право, зокрема, вчиняти будь-які дії та приймати рішення, що належали до повноважень органів управління і органів контролю банку; укладати від імені банку будь-які договори (вчиняти правочини), необхідні для забезпечення операційної діяльності банку, здійснення ним банківських та інших господарських операцій, з урахуванням вимог, встановлених цим Законом.

За приписами частини першої ст. 54 Закону № 4452-VI рішення, що приймаються відповідно до цього Закону Національним банком України, Фондом, працівниками Фонду, що виконують функції, передбачені цим Законом, у тому числі у процесі здійснення тимчасової адміністрації, ліквідації банку, виконання плану врегулювання, можуть бути оскаржені до суду.

Таким чином, за змістом наведених правових норм на Фонд, який є юридичною особою публічного права, покладено функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. Зі свого боку, уповноважена особа Фонду виконує від його імені делеговані Фондом повноваження щодо забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.

Вирішуючи питання про віднесення спору до юрисдикції адміністративного суду, слід ураховувати не лише суб'єктний склад правовідносин, які склалися між сторонами, а й сутність (характер) таких правовідносин.

Так, публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим, приватно-правові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника.

Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин. Спір є приватноправовим також у тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.

Колегія суддів звертає увагу, що правовідносини, стосовно яких виник спір, обумовлені наявністю кредиторських вимог (майнових вимог фізичної особи до суб'єкта господарювання - банку, що ліквідується), які задовольняються у порядку черговості, визначеної ст. 52 Закону № 4452-VI, за рахунок коштів, одержаних у наслідок ліквідації та продажу майна банку.

При цьому, повноваження уповноваженої особи Фонду щодо складення реєстру акцептованих вимог кредиторів та внесення змін до цього реєстру визначені у п. 4 частини першої ст. 48 Закону № 4452-VI.

Відповідно до частини першої ст. 52 зазначеного Закону кошти, одержані в результаті ліквідації та продажу майна (активів) банку, спрямовуються Фондом на задоволення вимог кредиторів. У четвертій черзі задовольняються грошові вимоги вкладників - фізичних осіб у частині, що перевищує суму, виплачену Фондом.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що основні функції Фонду мають як владний характер, зокрема щодо врегулювання правовідносин у сфері банківської діяльності, так і такі, що не містять владної складової, а спрямовані на здійснення процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі шляхом тимчасової адміністрації та ліквідації.

Зазначене дає підстави стверджувати, що оскільки лише Фонду за законом доручено забезпечувати відновлення платоспроможності банку або підготовку його до ліквідації, а спірні правовідносини випливають з укладених між банком і фізичною особою договорів, уповноважена особа Фонду та Фонд у цьому випадку діють як представники сторони договірних відносин.

Отже, враховуючи вищевикладене, виходячи з обставин справи, колегія суддів приходить до висновку, що спір про включення кредиторських вимог до реєстру акцептованих вимог кредиторів не є публічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 (справа №811/568/16).

Частиною п'ятою статті 242 КАС України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно ст. 2 Цивільного процесуального кодексу України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною першою статті 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Приймаючи до уваги встановлені обставини, підтверджені доказами, колегія суддів вважає, що даний спір є спором цивільної юрисдикції, а тому приходить до висновку про помилковість застосування судом першої інстанції правил Кодексу адміністративного судочинства України та розгляд спору як публічно-правового, у зв'язку з чим рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, а провадження у даній справі - закриттю.

Згідно з частинами першою-третьою ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до частини першої статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

За правилами частини першої статті 319 КАС України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.

Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, встановлених статтею 19, є обов'язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів апеляційної скарги.

У відповідності до п. 3 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право: скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково.

Оскільки, судом першої інстанції порушено норми процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, в зв'язку з цим виникає необхідність у частковому задоволенні апеляційної скарги та відповідно у скасуванні рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 червня 2018 року та закритті провадження у справі.

Керуючись ст.ст. 241, 242, 243, 308, 310, 315, 319, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Дельта банк» Кадирова Владислава Володимировича - задовольнити частково.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 червня 2018 року - скасувати.

Провадження у справі за адміністративним позовом ОСОБА_4 до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Дельта банк», Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії - закрити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у строк визначений ст. 329 КАС України.

Суддя-доповідач: Н.М. Троян

Судді: Є.І. Мєзєнцев

В.В. Файдюк

Повний текст виготовлено: 17 вересня 2018 року.