Постанова № 76514475, 11.09.2018, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Кривий Ріг)

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

Іменем України

11 вересня 2018 року м. Кривий Ріг

Справа № 214/1264/16-ц

Апеляційний суд Дніпропетровської області у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Зубакової В.П.

суддів - Барильської А.П., Бондар Я.М.

секретар судового засідання - Чубіна А.В.

сторони:

позивач - Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»,

відповідач - ОСОБА_1, ОСОБА_2, виконавчий комітет Криворізької міської ради,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадженняапеляційну скаргу позивача Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу від 02 жовтня 2017 року, яке ухвалене суддею Щеняєвою І.Б. в місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 02 жовтня 2017 року (відомості щодо часу ухвалення рішення суду матеріали справи не містять), -

В С Т А Н О В И В:

У березні 2016 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (надалі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, виконавчого комітету Криворізької міської ради, треті особи: ОСОБА_4, ОСОБА_5, про визнання договору недійсним, про визнання права власності.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що по справі № 435/2131/12 ( 214/761/13 ц) Саксаганським районним судом міста Кривого Рогу Дніпропетровської області та Апеляційним судом Дніпропетровської області встановлено: ОСОБА_1 отримала кредит в розмірі 50 000 доларів США, відповідно до договору від 15.11.2007 року № 1/546 МК; зобов'язання за вказаним договором забезпечені договором поруки від 15.11.2007 року № 1/546-МК/2, укладеним з поручителем ОСОБА_4; з ОСОБА_1 та ОСОБА_4 стягнуто солідарно борг в розмірі 74 073,35 доларів США. Борг по договору не сплачено. Під час розгляду справи в суді першої інстанції суддя задовольнила заяву банка про забезпечення позову шляхом накладення арешту на домоволодіння, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1, на підставі ухвали суду від 19.06.2012 року. Відповідач - ОСОБА_1, враховуючи ризик звернення стягнення на майно, здійснила продаж арештованого судом домоволодіння рідній сестрі дружини поручителя ОСОБА_2 з метою уникнення відповідальності зі сплати боргу.

Відчуження домоволодіння було здійснено на підставі договору купівлі-продажу ВРТ № 522957, ВРТ № 522955 від 24.07.2012 року, зареєстроване приватним нотаріусом КМНО Рукавіциним І.А., в реєстрі №2412. Таким чином, оспарюваний правочин був здійснений відповідачем ОСОБА_1 на користь відповідача ОСОБА_2 при наявності арешту на домоволодіння і судового переслідування.

Просив суд визнати недійсним договір купівлі - продажу ВРТ № 522957, ВРТ № 522955 від 24.07.2012 року, зареєстрований приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Рукавіциним І.А., зареєстровано в реєстрі 2412, про відчуження домоволодіння ( з земельною ділянкою) за адресою: будинок АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 і застосувати реституцію до недійного договору купівлі-продажу; скасувати запис в Реєстрі прав власності на нерухоме майно про право власності ОСОБА_2 на домоволодіння АДРЕСА_1; поновити становище, що існувало до порушення та визнати право власності на домоволодіння АДРЕСА_1 за ОСОБА_1; зобов'язати виконавчий комітет Криворізької міської ради зареєструвати за ОСОБА_1 право власності на домоволодіння АДРЕСА_1 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, шляхом внесення запису про право власності в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно; судові витрати стягнути з ОСОБА_1

Рішенням Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу від 02 жовтня 2017 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач ПАТ КБ «ПритватБанк» просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на невірне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та неврахування ним правового висновку ВССУ по справі №6-605цс15 від 25.05.2016 року про те, що той факт, що встановлені в ухвалі обмеження не було зареєстровано у державному реєстрі, не може слугувати підставою для висновку про відсутність такого обмеження і про те, що відповідач має право вільно розпоряджатися нерухомим майном, якщо про встановлену судом заборону відчужувати майно відповідачу достеменно відомо.

Відзив на апеляційну скаргу не подано.

Указом Президента України «Про ліквідацію апеляційних судів та утворення апеляційних судів в апеляційних округах» №452 від 29 грудня 2017 року ліквідовано Апеляційний суд Дніпропетровської області та утворено Дніпровський Апеляційний суд в апеляційному окрузі, що включає Дніпропетровську область, з місцезнаходженням у містах Дніпрі та Кривому Розі.

Згідно пункту 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII, апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. У разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду (п. 6 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Відповідно до пункту 8 Розділу ХІІІ Цивільного процесуального кодексу України до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Таким чином, Апеляційний суд Дніпропетровської області продовжує здійснювати свої повноваження до початку роботи Дніпровського Апеляційного суду в апеляційному окрузі, що включає Дніпропетровську область, з місцезнаходженням у містах Дніпрі та Кривому Розі.

Відповідачі ОСОБА_1, ОСОБА_2 та треті особи ОСОБА_4, ОСОБА_5, будучи завчасно належним чином повідомленими про час і місце розгляду справи (т. 2 а.с. 20-22), в судове засідання не з'явилися, про причини неявки суд не повідомили, клопотань про відкладення розгляду справи не надавали, що (у відповідності до ч.2 ст. 372 ЦПК України) не перешкоджає розглядові справи.

Заслухавши суддю-доповідача, представника позивача ПАТ КБ «ПриватБанк» - Бродька А.І., який підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03 жовтня 2017 року за № 2147-VІІІ, яким викладено в нових редакціях тексти, зокрема, Цивільного процесуального кодексу України та Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до п. 9 Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України (в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VІІІ) справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчиненні окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Враховуючи те, що оскаржуване рішення суду ухвалене судом під час дії Цивільного процесуального кодексу України в редакції від 18.03.2004 року, законність та обгрунтованість оскаржуваного рішення перевіряється відповідно до положень такого кодексу.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з їх недоведеності та необгрунтвоансоті.

Колегія суддів не погоджується із висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

Так, відповідно до ст. 213 ЦПК України, в редакції від 18.03.2004 року, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 214 ЦПК України, в редакції від 18.03.2004 року, зокрема передбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити.

Аналогічні норми процесуального права закріплено й у статті 263 ЦПК України, в редакції станом на час розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Рішення суду першої інстанції зазначеним вимогам не відповідає.

Як вбачається з матеріалів справи та сторонами не оспорюється, ОСОБА_1 на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу від 13.10.2008 року належало домоволодіння АДРЕСА_1.

Ухвалою Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу від 19.06.2012 року, що набрала законної сили 26.06.2012 року, описки у якій виправлено ухвалою Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу від 10 липня 2012 року, у справі №435/2131/12 (2/435/1486/12) задоволено заяву ПАТ КБ «ПриватБанк», в особі Криворізької філії ПАТ КБ «ПриватБанк», про забезпечення позову та накладено арешт на майно, що належить ОСОБА_1 в межах 591 105,33 грн. а саме: на домоволодіння, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1, шляхом заборони відчуження будь-яким способом, укладати угоди стосовно цього майна, проводити його реєстрацію та перереєстрацію, здійснювати його відчуження. (т. 1 а.с.174, 179)

24 липня 2012 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Рукавіциним І.А. 24.07.2012 року та зареєстрований в реєстрі за № 2412, за умовами якого ОСОБА_1 продав ОСОБА_2 домоволодіння АДРЕСА_1.

Постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження, винесеної державним виконавцем Саксаганського відділу ДВС КМУЮ ОСОБА_9 від 20.08.2012 року на підставі ухвали Саксаганського районного суду м.Кривого Рогу від 19.06.2012 року, накладено арешт на домоволодіння яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1, що належить боржнику ОСОБА_1 та заборонено його відчуження (т. 1 а.с.175).

Постановою про закінчення виконавчого провадження від 22.08.2012 року про примусове виконання ухвали Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу від 19.06.2012 року про накладення арешту виконавче провадження закінчено, копія постанови направлена для відома суду, ОСОБА_1 та ПАТ КБ «Приват Банк» (т. 1 а.с.177,178).

Заочним рішенням Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу від 28.01.2014 року позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості задоволено повністю, стягнуто солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_4 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість у розмірі 591 105, 33 грн., а також судовий збір в розмірі 3219,00 грн.

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 19.11.2014 року зазначене рішення змінено в частині стягнення судових витрат (т.1 а.с.180-181).

Згідно Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру права власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна від 17.12.2015 року, ОСОБА_2 на праві приватної власності, належить домоволодіння яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу ВРТ № 522954, ВРТ № 522955 від 24.07.2012 р., зареєстрованого приватним нотаріусом КМНО Рукавіциним І.А., зареєстровано в реєстрі за № 2412, дата державної реєстрації 08.08.2012 року. Також, в цій довідці, у розділі «Відомості з Єдиного реєстру заборон відчуження», зазначено про реєстрацію арешту нерухомого майна - домоволодіння, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1, зареєстровано 22.08.2012 року за №12903822 на підставі постанови про арешт майна боржника Саксаганського відділу ДВС ВП 33890352, 20.08.2012 р., власник ОСОБА_1 (т. 1 а.с.7).

Відповідно до вимог ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

За вимогами статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.

Частиною 1 статті 717 ЦК України передбачено, що за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдарованому) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Частиною 2 статті 719 ЦК України обумовлено, що договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до змісту ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків.

Отже, основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов'язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п'ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.

Як вбачається з матеріалів справи, 19 червня 2012 року відповідач ОСОБА_1 зверталася із заявою до Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу про відкладення розгляду цивільної справи №435/2131/12, зазначаючи про те, що вона не мешкає за місцем реєстрації та вказувала адресу для листування: АДРЕСА_1. В заяві зазначала, що вона не отримувала копії позову, повісток та інше, в зв'язку з чим просила дати їй можливість ознайомитися із матеріалами справи та зробити фотокопії (т. 1 а.с.182,183), тобто станом на 19 червня 2012 року відповідачу ОСОБА_1 було достеменно відомо про наявність судового спору про стягнення з неї заборгованості.

Арешт на майно, що належить ОСОБА_1 в межах 591 105,33 грн., а саме: на домоволодіння, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1, шляхом заборони відчуження будь-яким способи, укладати угоди стосовно цього майна, проводити його реєстрацію та перереєстрацію, здійснювати його відчуження, накладено ухвалою Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу від 19.06.2012 року (т. 1 а.с.174, 179), тобто у той час, коли відповідач ОСОБА_1 була цілком обізнана щодо наявності судового спору про стягнення з неї заборгованості за кредитним договором, отже, могла передбачити негативні наслідки для себе у випадку виконання судового рішення шляхом звернення стягнення на це нерухоме майно.

Отже, оспорюваний договір укладено з метою ухилення від виконання зобов'язань за рахунок майбутньої реалізації спірного нерухомого майна, та без мети настання реальних правових наслідків, оскільки ОСОБА_1 здійснила відчуження майна своїй родичці, та укладаючи фіктивний договір, з метою переходу права власності на іншу особу, чим приховала майно від можливої реалізації в майбутньому.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу від 24 липня 2012 року.

Вирішуючи позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» про застосування реституції, скасування запису про реєстрацію права власності на домоволодіння з земельною ділянкою за ОСОБА_2, поновлення становища, що раніше існувало та визнання права власності на зазначене домоволодіння за ОСОБА_1, зобов'язання зареєструвати за останньою права власності, колегія суддів встановила наступне.

Стаття 216 ЦК України визначає особливі правові наслідки недійсності правочину. Зокрема, кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.

Проте, реституція як спосіб захисту цивільного права застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним, а, як вбачається з матеріалів справи, позивач - ПАТ КБ «ПриватБанк» не був стороною оспорюваного правочину, а тому не є особою, яка наділена право ставити питання про застосування реституції, при визнанні його недійсним, у зв'язку з чим такі позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст.ст. 2, 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" від 1 липня 2004 року №1952-IV (далі - Закон №1952-IV), державна реєстрація речових прав на нерухоме майно (далі - державна реєстрація прав) - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Державна реєстрація прав є обов'язковою. Інформація про права на нерухоме майно та їх обтяження підлягає внесенню до Державного реєстру прав.

Державна реєстрація прав є публічною, проводиться органом державної реєстрації прав, який зобов'язаний надавати інформацію про зареєстровані права та їх обтяження в порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до ст.ст.8, 9 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", орган державної реєстрації прав: проводить державну реєстрацію прав та їх обтяжень або відмовляє у їх реєстрації; забезпечує ведення Державного реєстру прав; надає інформацію про зареєстровані права та їх обтяження в порядку, встановленому цим Законом; забезпечує облік безхазяйного нерухомого майна; здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом та іншими законами України.

Державний реєстратор, зокрема: встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями; приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, про відмову в державній реєстрації, про її зупинення, внесення змін до Державного реєстру прав; відкриває і закриває розділи Державного реєстру прав, вносить до них відповідні записи; веде реєстраційні справи щодо об'єктів нерухомого майна; надає інформацію з Державного реєстру прав або відмовляє у її наданні у випадках, передбачених цим Законом; у разі потреби вимагає подання передбачених законодавством додаткових документів, необхідних для державної реєстрації прав та їх обтяжень; здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом та іншими законами України.

Загальні засади, які становлять порядок державної реєстрації речових прав, установлені ст.15 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", частиною 13 якої передбачено, що порядок державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, а також порядок надання інформації з Державного реєстру прав встановлює Кабінет Міністрів України.

Відповідно до ч.3 ст.11 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", порядок ведення Державного реєстру прав визначає Кабінет Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України 17.10. 2013 року №868 затверджено Порядок державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - Порядок №868) та Порядок надання інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, а Постановою Кабінету Міністрів України 26.10. 2011 р. №1141 затверджено Порядок ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (далі - Порядок №1141), якими визначено порядок ведення Державного реєстру прав.

Безпосередньо спірне питання щодо внесення запису про скасування державної реєстрації речового права урегульовані ст.26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", п.п. 41-44 Порядку №1141 та затвердженим на їх виконання наказом Міністерства юстиції України від 12.12.2011р. №3502/5 і зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 12.12.2011р. за №1429/20167 Порядком прийняття і розгляду заяв про внесення змін до записів, внесення записів про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень та скасування записів Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Так, ч.ч.1, 2 ст.26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" визначено, що записи до Державного реєстру прав вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

У разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.

У разі скасування на підставі рішення суду державної реєстрації прав, проведеної до 1 січня 2013 р. відповідно до законодавства, що діяло на момент такої реєстрації, записів про державну реєстрацію прав, що містяться в інформаційних системах, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав до 1 січня 2013 р., за відсутності державної реєстрації таких прав у Державному реєстрі прав державний реєстратор переносить до Державного реєстру прав записи про державну реєстрацію прав, що містяться в інформаційних системах, та вносить запис про скасування державної реєстрації прав.

Внесення записів про скасування державної реєстрації прав здійснюється державним реєстратором за заявою, форму та вимоги до заповнення якої встановлює Мін'юст.

У результаті внесення записів про скасування державної реєстрації прав у відповідному розділі Державного реєстру прав державний реєстратор робить відмітку про скасування державної реєстрації прав.

У разі коли внесення записів про скасування державної реєстрації прав здійснюється щодо державної реєстрації переходу чи припинення речових прав, державний реєстратор робить відмітку про скасування державної реєстрації прав та поновлює записи про речові права на нерухоме майно, обтяження таких прав, що існували до проведення державної реєстрації прав.

Зі змісту наведених правових норм видно, що в разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, проведеної до 1 січня 2013 р. відповідно до законодавства, що діяло на момент такої реєстрації, записів про державну реєстрацію прав, що містяться в інформаційних системах, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав до 1 січня 2013 р. та за відсутності державної реєстрації таких прав у Державному реєстрі прав, державний реєстратор за заявою заінтересованої особи, до якої додані рішення суду про скасування рішення державного реєстратора, що набрало законної сили та копії документів, що посвідчують особу заявника, та за наслідками проведеної перевірки відповідності поданих документів вимогам законодавства, приймає рішення щодо внесення записів про скасування державної реєстрації прав, скасування записів Державного реєстру прав і переносить до Державного реєстру прав записи про державну реєстрацію прав, що містяться в інформаційних системах, та вносить запис про скасування державної реєстрації прав.

У разі, коли внесення записів про скасування державної реєстрації прав здійснюється щодо державної реєстрації переходу чи припинення речових прав, державний реєстратор робить відмітку про скасування державної реєстрації прав та поновлює записи про речові права на нерухоме майно, обтяження таких прав, що існували до проведення державної реєстрації прав.

Отже, позовні вимоги про скасування запису про реєстрацію права власності на домоволодіння з земельною ділянкою за ОСОБА_2, поновлення становища, що раніше існувало та визнання права власності на зазначене домоволодіння за ОСОБА_1, зобов'язання зареєструвати за останньою права власності є передчасними та задоволенню не підлягають, оскільки чинним законодавством України передбачено позасудовий порядок врегулювання даного питання, а, згідно ст. 4 ЦПК України, ст. 16 ЦК України, суди захищають порушені, невизнані або оспорювані права, свободи чи інтереси.

Отже, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції - скасуванню, з підстав невідповідності висновків суду обставинам справи та невірного застосування норм матеріального права, згідно п.п. 3,4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, з ухваленням нового рішення про часткове задоволення заявлених позовних вимог.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, з ОСОБА_1 та ОСОБА_11 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» підлягає стягненню судовий збір за подачу апеляційної скарги в розмірі по 1 722,50 грн. з кожного.

Керуючись ст. ст. 367, 369, 374, п.п. 3, 4 ч. 1 ст. 376, ст. ст. 381, 382 ЦПК України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу позивача Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» - задовольнити частково.

Рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу від 02 жовтня 2017 року- скасувати та ухвалити нове рішення.

Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, виконавчого комітету Криворізької міської ради, треті особи: ОСОБА_4, ОСОБА_5, про визнання договору недійсним, про визнання права власності - задовольнити частково.

Визнати недійсним договір купівлі - продажу ВРТ № 522957, ВРТ № 522955 від 24 липня 2012 року, зареєстрований приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Рукавіциним І.А., в реєстрі 2412, про відчуження домоволодіння (з земельною ділянкою) за адресою: будинок № 31 по вулиці Маяковського, м. Кривий Ріг, Дніпропетровської області, укладений між ОСОБА_1 і ОСОБА_2.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1, ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» судові витрати по справі у розмірі по 1 722 (одна тисяча сімсот двадцять дві) гривень 50 (п'ятдесят) копійок з кожного.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 17 вересня 2018 року.

Головуючий:

Судді: