Постанова № 76507166, 12.09.2018, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" вересня 2018 р. Справа№ 910/2404/18

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Жук Г.А.

суддів: Мальченко А.О.

Дикунської С.Я.

за участю секретаря судового засідання Костяк В.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу б/н від 18.06.2018 (вх. №09.1-04.1/3894/18 від 02.07.2018) Фермерського господарства "Кухарук" на рішення Господарського суду міста Києва від 23.05.2018

у справі №910/2404/18 (суддя - Трофименко Т.Ю.)

за позовом Фермерського господарства "Кухарук"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Шакур"

про визнання договору недійсним

за участю представників учасників справи:

від позивача: Рогожук С.Л., ордер серія КС №467705 від 15.08.18

від відповідача: Боднар М.М., ордер серія КВ №285251 від 05.09.18

Герасименко А.О. ордер серія КВ №285260 від 12.09.18

ВСТАНОВИВ:

Фермерське господарство "Кухарук" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Шакур" про визнання недійсним договору поставки №1/ФОР від 16.02.2015, укладеного між позивачем та відповідачем у справі.

Позов обґрунтований тим, що оспорюваний договір було укладено без наміру створення юридичних наслідків, наявний на ньому підпис від імені позивача був вчинений іншою особою, що свідчить про відсутність волевиявлення сторони, а також зміст договір поставки не відповідає вимогам чинного законодавства.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.05.2018 (повний текст рішення складено 29.05.2018) у задоволенні позову відмовлено повністю.

Приймаючи рішення у даній справі про відмову у задоволенні позову, місцевий господарський суд, з посиланням на приписи ст. ст. 92, 202-204, 207, 215, 241, 627, 628, 638, 655, 712 ЦК України встановив відсутність обставин, з якими закон пов'язує недійсність правочину. Заява відповідача про застосування строків позовної давності відхилена судом першої інстанції у зв'язку із відсутністю підстав для задоволення позову.

Не погодившись з прийнятим рішенням, позивач - Фермерське господарство "Кухарук", 18.06.2018 подав апеляційну скаргу б/н від 18.06.2018 (вх. №09.1-04.1/3894/18 від 02.07.2018), в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 23.05.2018 у справі №910/2404/18 скасувати повністю та постановити нове, яким задовольнити позовні вимоги, визнати Договір поставки №1/ФОР від 16.02.2015 недійсним.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що оскаржуване рішення є таким, що прийнято при неповному з'ясуванні усіх обставин справи, з порушенням норм процесуального та матеріального права. Так, апелянт вказує на те, що місцевим господарським судом безпідставно не було прийнято в якості доказу висновок експерта, яким встановлено факт підробки підпису на оспорюваному правочині. За доводами позивача, суд першої інстанції в порушення приписів процесуального закону вийшов за межі позовних вимог та здійснив дослідження обставин виконання договору поставки. Також позивач вказує на те, що відповідачем не здійснювалось реальних оплат коштів за договором поставки.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.07.2018 апеляційна скарга передана на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Жук Г.А., суддів Мальченко А.О., Дикунська С.Я.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 09.07.2018 за апеляційною скаргою Фермерського господарства "Кухарук" на рішення Господарського суду міста Києва від 23.05.2018 у справі №910/2404/18 відкрито апеляційне провадження. В порядку підготовки справи до розгляду відповідачу був наданий строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, а також надано учасникам справи строк для подання заяв, клопотань, пояснень тощо.

20.07.2018 до Київського апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Шакур" надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 23.05.2018 - без змін.

Доводи відзиву на апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є таким, що прийняте на підставі повного, всебічного та об'єктивного дослідження усіх обставин справи. Відповідач зазначає, що апелянтом було пред'явлено даний позов лише після задоволення позову про стягнення з ФГ «Кухарук» заборгованості за договором поставки №1/ФОР від 16.02.2015 у господарській справі № 906/475/17. Також відповідач наголошує на тому, що строк позовної давності, про який було ним заявлено в суді першої інстанції, сплив 16.02.2018.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 20.07.2018 справу призначено до розгляду на 05.09.2018.

В судовому засіданні 05.09.2018 в порядку ст. 216 ГПК України оголошено перерву до 12.09.2018.

05.09.2018 після судового засідання апелянтом подано клопотання про витребування додаткових доказів.

Відповідно до ч. 3 ст. 269 ГПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.

Відповідно до ч. 2 ст. 207 ГПК України суд залишає без розгляду заяви та клопотання, які без поважних причин не були заявлені в підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом.

За змістом ст. ст. 118, 119 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Суд апеляційної інстанції розглянувши подане клопотання дійшов висновку про залишення його без розгляду на підставі приписів ч. 2 ст. 207 ГПК України, оскільки воно не містить доказового обґрунтування поважності причин неподання такого клопотання у визначений судом строк.

Так, згідно ухвали від 09.07.2018 судом було встановлено строк для подання заяв і клопотань протягом п'яти днів з дня вручення ухвали про відкриття апеляційного провадження, який для апелянта, з урахуванням поштового повідомлення про вручення рекомендованої кореспонденції (а.с.45 том ІІІ), сплив 19.07.2018. До того ж, в п. 4 резолютивної частини ухвали суду від 09.07.2018 попереджено сторони про наслідки спливу процесуальних строків.

Згідно з положеннями ст. 7 ГПК України правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин; рівності всіх фізичних осіб незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного і соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних або інших ознак; рівності фізичних та юридичних осіб незалежно від будь-яких ознак чи обставин.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" № 3477-IV від 23.02.2006, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію ("Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод") та практику Суду (Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини) як джерело права.

У рішенні ЄСПЛ у справах "Dombo Beheer B.V. v. the Netherlands" від 27 жовтня 1993 (п. 33), та "Ankerl v. Switzerland" від 23 жовтня 1996 (п. 38) наголошено, що принцип рівності сторін у процесі - у розумінні "справедливого балансу" між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони. Рівність засобів включає: розумну можливість представляти справу в умовах, що не ставлять одну сторону в суттєво менш сприятливе ніж іншу сторону; фактичну змагальність; процесуальну рівність; дослідження доказів, законність методів одержання доказів; мотивування рішень.

Представник позивача в судовому засіданні 12.09.2018 вимоги апеляційної скарги підтримав та просив її задовольнити, оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.

Представник відповідача заперечив проти доводів апелянта та просив оскаржуване рішення Господарського суду міста Києва від 23.05.2018 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Відповідно до ст. 269, ч. 1 ст. 270 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених при перегляді справ в порядку апеляційного провадження.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази в їх сукупності, заслухавши пояснення присутніх представників учасників справи, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги в межах викладених скаржником доводів та вимог, виходячи з наступного.

В матеріалах справи наявна належним чином засвідчена копія договору поставки № 1/ФОР від 16.02.2015, зі змісту якої вбачається, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Шакур" (покупець за договором, відповідач у справі) та Фермерське господарство "Кухарук" (постачальник за договором, позивач у справі) уклали правочин про поставку постачальником покупцю 960 тон сої (а.с. 16-17; а.с. 112-113 том І).

Договором сторони обумовили ціну товару та порядок оплати. Так, ціна товару на момент підписання даного правочину становить 8796,82 грн в т.ч. ПДВ за одну тону (п. 1.1.3 договору).

За змістом п. 3.2 договору оплата за товар здійснюється покупцем наступним чином: Покупець в термін до 31.10.2015 включно здійснює попередню оплату товару траншами у повному обсязі, за умови отримання на свою адресу від постачальника рахунку-фактури. Остаточний розрахунок за поставлений товар проводиться з урахуванням умов п. п. 1.2, 1.2.1 та 1.3 договору, протягом 7 банківських днів з дати виконання постачальником зобов'язань по поставці товару в повному обсязі.

01.10.2015 сторони уклали додаткову угоду № 1 до договору поставки, якою внесено зміни в п. 1.1.2.1 та 1.1.2.2 договору (а.с. 18; а.с. 114 том І).

Додатковою угодою № 2 від 01.12.2015 до договору поставки сторонами внесено зміни до п. 1.1 договору, виклавши його в наступній редакції: «Постачальник зобов'язується передати, а покупець прийняти та оплатити сою та інші зернові, що відповідають по якості ДСТУ, ТУ, надалі по тексту - товар. Асортимент, ціна товару та загальна вартість кожної партії товару встановлюється у специфікаціях, які є невід'ємною частиною договору. Також у специфікаціях зазначаються додаткові умови по кожній окремій поставці товару» (а.с. 19; а.с. 115 том І).

30.12.2015 сторони уклали додаткову угоду № 3 до договору поставки, якою внесено зміни в п. 1.1; п. 2.4 договору, а також розділ 3 доповнено п. 3.4, а розділ 5 викладено в іншій редакції (а.с. 116-117 том І). Так, зокрема, в пункті 1.1 договору внесено зміни щодо асортименту товару (соя, пшениця, ячмінь, просо врожаю 2016 року).Також, узгодили Специфікацію на товар, що поставляється постачальником (додаток № 1 від 30.12.2015 до договору поставки; а.с. 118 том І); загальна вартість товару складає 3 386 241,00 грн.

Предметом розгляду у даній справі є вимога Фермерського господарства "Кухарук" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Шакур" про визнання недійсним договору поставки № 1/ФОР від 16.02.2015 на підставі приписів ст. ст. 203, 215 ЦК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 16 ЦК України одним із способів захисту цивільного права може бути зокрема, визнання правочину недійсним.

Згідно вимог ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 ЦК України.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити Цивільному Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до положень ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Тобто, в силу припису зазначеної статті, правомірність правочину презюмується і обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.

Як на підставу для визнання недійсним договору поставки позивач посилається на те, що оспорюваний правочин не спрямований на реальне настання правових наслідків, є таким що суперечить законодавству, а також відсутнє волевиявлення позивача, оскільки підписи від імені директора позивача були вчинені іншою особою. Тобто, позивач вказує на недотримання визначених ч. 1, ч. 3, ч. 5 ст. 203 ЦК України вимог, які є необхідними для чинності правочину.

Відповідно до ч. 2 ст. 509 ЦК України, зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Приписами ст. 202 ЦК України передбачено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Отже двостороннім правочином є погоджена дія двох чи більше сторін. Для вчинення двостороннього правочину необхідно волевиявлення кожної із сторін та їх взаємоузгодженість. Договірні правовідносини виникають між суб'єктами лише тоді, коли кожна із сторін висловить свою волю на його встановлення і ця воля набуде характеру узгодженого волевиявлення.

Дослідивши зміст оспорюваного правочину, колегія суддів встановила, що даний договір за своєю правовою природою є договором поставки, правове регулювання якого здійснюється Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з ч. 1 ст. 207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Отже, вирішуючи спір про визнання правочину недійсним, господарському суду належить встановити наявність саме тих обставин, з якими закон пов'язує недійсність правочинів, зокрема, відповідність змісту правочину вимогам Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, іншим актам цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).

Свобода договору означає можливість сторін вільно визначати зміст договору, який вони укладають і формувати його конкретні умови. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).

Виходячи із системного аналізу вищенаведених норм, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що суперечність правочину актам законодавства як підстава його недійсності, повинна ґрунтуватися на повно та достовірно встановлених судом обставинах справи про порушення певним правочином імперативного припису законодавства чи укладення певного правочину всупереч змісту чи суті правовідносин сторін; саме по собі відступлення сторонами від положення законодавства, регулювання їх іншим чином, не свідчить про суперечність змісту правочину цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Позивач, звертаючись з даним позовом, жодними доводами та доказами не обґрунтував свою позицію в частині невідповідності оспорюваного правочину вимогам чинного законодавства.

Водночас, судом апеляційної інстанції за результатами перегляду справи в апеляційному порядку не встановлено невідповідності змісту правочину вимогам імперативних приписів чинного законодавства, а відтак висновок місцевого господарського суду про те, що оспорюваний правочин містить усі необхідні суттєві умови, що узгоджується зі ст. ст. 655, 712 ЦК України, є правомірним. Підстави для визнання правочину недійсним у зв'язку із недотримання приписів ч. 1 ст. 203 ЦК України відсутні.

Обґрунтовуючи відсутність волевиявлення сторони на укладення оспорюваного договору позивач вказує на те, що договір поставки зі сторони Фермерського господарства "Кухарук" підписаний не його директором, а іншою особою. В підтвердження зазначеного позивач в суді першої інстанції представив висновок експертного дослідження від 13.11.2017 № 19/8-4/25-ЕД/17, складеного судовим експертом Державного науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Міністерства внутрішніх справ України.

Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються, зокрема, таким засобом доказування як висновок експертів.

Висновок експерта це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством (ч. 1 ст. 98 ГПК України). Загальні вимоги до висновку експерта унормовані приписами ч. ч. 6, 7 ст. 98 ГПК Україні.

У висновку експерта має бути зазначено, що він попереджений (обізнаний) про відповідальність за завідомо неправдивий висновок, а у випадку призначення експертизи судом, також про відповідальність за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків.

Відповідно до ст. 104 ГПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 ГПК України. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

З урахуванням вищевикладених норм, суд апеляційної інстанції вважає правомірним висновок місцевого господарського суду про те, що представлений позивачем висновок експерта не може бути належним і достатнім доказом у даній справі, оскільки він не містить даних про обізнаність експерта з настанням відповідальності за надання завідомо неправдивого висновку. Також, місцевим господарським судом з урахуванням наявності іншої редакції договору поставки (що було виявлено відповідачем під час вирішення іншої судової справи про стягнення заборгованості за даним договором) підставно було вказано про недоведеність позивачем обставин дослідження експертом саме тієї редакції правочину, який є предметом розгляду у даній справі.

Отже, місцевий господарський суд надав вірну юридичну оцінку представленому позивачем доказу та вмотивовано відхилив його. Доводи апеляційної скарги щодо необґрунтованої відмови суду в прийнятті висновку експерта не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи в суді апеляційної інстанції, а відтак не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення.

За змістом ст. ст. 2, 80, 91 ЦК України юридична особа є учасником цивільних відносин і наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю. При цьому особливістю цивільної дієздатності юридичної особи є те, що така особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону (ч. 1 ст. 92 ЦК України).

Правочини юридична особа також вчиняє через свої органи, що з огляду на приписи ст. 237 ЦК України утворює правовідношення представництва, в якому орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана або має право вчинити правочин від імені цієї юридичної особи, в тому числі вступаючи в правовідносини з третіми особами.

Як вірно встановлено місцевим господарським судом та вбачається з матеріалів справи, ТОВ «Шакур» на виконання умов оспорюваного договору було перераховано ФГ «Кухарук» 5 463 440,00 грн авансового платежу, що відображено в податковій звітності сторін, а також вбачається із платіжних доручень (а.с. 121-250 том І).

Зокрема, згідно платіжних доручень № 360 від 25.03.2015, № 378 від 30.03.2015, № 390 від 31.03.2015, № 394 від 01.04.2015, № 400 від 03.04.2015, № 422 від 08.04.2015, № 440 від 09.04.2015, № 615 від 19.06.2015, № 628 від 30.06.2015, № 682 від 30.07.2015, № 686 від 31.07.2015, № 700 від 04.08.2015, № 740 від 18.08.2015, № 748 від 20.08.2015, № 757 від 25.08.2015, № 762 від 26.08.2015, № 773 від 28.08.2015, № 781 від 31.08.2015, № 786 від 02.09.2015, № 795 від 04.09.2015, № 806 від 08.09.2015, № 809 від 09.09.2015, № 812 від 09.09.2015, № 826 від 14.09.2015, № 830 від 16.09.2015, № 833 від 17.09.2015, № 870 від 29.09.2015, № 871 від 30.09.2015, № 907 від 20.10.2015, № 908 від 20.10.2015, № 9158 від 21.10.2015 ТОВ «Шакур» на виконання оспорюваного договору, з призначенням платежу: «за договором № 1/ФОР від 16.02.2015», було перераховано ФГ «Кухарук» кошти, які останнім прийняті; доказів повернення позивачем цих коштів матеріали справи не містять.

Водночас, рішенням Господарського суду Житомирської області від 03.08.2017 у справі № 906/475/17, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 19.10.2017, встановлено, що на виконання умов договору № 1/ФОР від 16.02.2015 та Специфікації до договору, 30.12.15 ФГ «Кухарук» поставив ТОВ «Шакур» товар на суму 3 386 241,00 грн в кількості 612 тон, що підтверджується видатковою накладною №4. Також судом встановлено, що в ході виконання договору поставки сторони проводили часткове повернення товару та його прийняття, зарахування здійсненої попередньої оплати, як оплату по іншому договору, часткове повернення коштів.

Крім того, зі змісту названого судового рішення вбачається, що ФГ «Кухарук» не заперечував проти обставин виконання оспорюваного правочину та його підписання, а лише вказував на підробленість підпису на додатковій угоді № 3 від 30.12.2015 до договору. Натомість, у даній справі, ФГ «Кухарук» вказує на підробленість підпису вже на договорі поставки та додаткових угодах № 1, № 2.

Таким чином, із встановлених у судовому рішенні по справі № 906/474/17 обставин, які в силу приписів ч. 4 ст. 75 ГПК України мають преюдиційне значення у даній справі, вбачається, що не лише дії ТОВ «Шакур» свідчать про те, що оспорюваний договір було укладено ним задля досягнення правового результату, а і ФГ «Кухарук» вчиняв конклюдентні дії на виконання умов договору з поставки товару.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (див. рішення Суду у справах: Sovtransavto Holding v. Ukraine, no. 48553/99, § 77, від 25.07.2002; Ukraine-Tyumen v. Ukraine, no. 22603/02, §§ 42 та 60, від 22.11.2007).

Правочин вважається схваленим, зокрема, у разі якщо особа, від імені якої він укладений, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Зі змісту норми ч. 1 ст. 241 ЦК України випливає, що наступним схваленням правочину законодавець не вважає винятково прийняття юридичного рішення про схвалення правочину. Схвалення може відбутися також і в формі мовчазної згоди, і у вигляді певних поведінкових актів (так званих конклюдентних дій) особи - сторони правочину. (аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду України від 19.08.2014 року у справі № 3-59гс14).

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що обома сторонами були вчинені юридично значимі дії, спрямовані на схвалення оспорюваного правочину, а відтак сторони бажали настання правових наслідків, які обумовлені договором поставки, що виключає можливість визнання такого правочину недійсним на підставі приписів ч. ч. 3, 5 ст. 203 ЦК України.

При цьому, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що позивач, вказуючи на відсутність наміру створення правових наслідків, в суді першої інстанції не посилався на фіктивність правочину та такими обставинами жодним чином не обґрунтовував свій позов. А тому, в силу приписів ч. 5 ст. 269 ГПК України, у суду апеляційної інстанції відсутні підстави для виходу за межі позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги про те, що сторонами договору не вчинялось жодних дій із виконання оспорюваного правочину спростовуються наявними в матеріалах справи документами та встановленими у судовому рішенні по справі № 906/475/17 обставинами щодо виконання договору поставки, яке набрало законної сили.

Твердження апелянта про порушення місцевим господарським судом норм процесуального закону у зв'язку із виходом за межі позовних вимог в частині дослідження обставин вчинення ФГ «Кухарук» конклюдентних дій направлених на виконання договору поставки не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду. Встановлення вищенаведених обставин підлягає з'ясуванню з огляду на визначену позивачем підставу позову щодо невідповідності оспорюваного договору вимогам приписів ч. 5 ст. 203 ЦК України, у зв'язку з цим доводи апеляційної скарги в цій частині підлягають відхиленню як необґрунтовані.

Згідно з ч. ч. 1-3 ст. 13, ч.1 ст. 74 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Отже, за загальним правилом, обов'язок (тягар) доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. При цьому доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості. Розподіл між сторонами тягаря доказування визначається предметом спору.

Згідно із ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Оскільки позивачем належними, допустимими та достатніми доказами в розумінні приписів ст. ст. 76, 77, 79 ГПК України не доведено наявності обставин, з якими закон, зокрема, приписи ч. ч 1, 3, 5 ст. 203 ЦК України, пов'язує настання недійсності правочину, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про відсутність правових підстав для задоволення позову у даній справі.

Суд апеляційної інстанції, з огляду на приписи ст. ст. 256, 261 ЦК України, погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що у зв'язку з необґрунтованістю позовних вимог про визнання договору поставки недійсним відсутні підстави для застосування строку позовної давності та наслідків її спливу.

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду вважає, що місцевим господарським судом належним чином досліджено обставини справи та надано цим обставинам відповідну правову оцінку, рішення Господарського суду міста Києва від 23.05.2018 у справі № 910/2404/18 відповідає фактичним обставинам справи, не суперечить чинному законодавству України, а тому передбачених законом підстав для зміни чи скасування оскаржуваного рішення в розумінні приписів ст. 277 ГПК України не вбачається. Скаржником не надано належних та допустимих доказів на підтвердження своєї правової позиції, а також не наведено переконливих аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства, щодо спростування висновків суду першої інстанції.

Судові витрати в порядку ст. 129 ГПК України покладаються на апелянта (позивача у даній справі).

Керуючись ст. ст. 129, 253-254, 269, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Фермерського господарства "Кухарук" на рішення Господарського суду міста Києва від 23.05.2018 у справі № 910/2404/18 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 23.05.2018 у справі № 910/2404/18 залишити без змін.

3. Справу № 910/2404/18 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Сторони мають право оскаржити постанову в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 20 днів, відповідно до ст. ст. 286-291 ГПК України.

Головуючий суддя Г.А. Жук

Судді А.О. Мальченко

С.Я. Дикунська

Повний текст постанови складено 17.09.2018