Постанова № 76504924, 12.09.2018, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/4304/18 Справа № 200/631/16-ц Головуючий у 1 й інстанції - Женеску Е. В. Доповідач - Городнича В.С.

Категорія

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 вересня 2018 року м. Дніпро Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого - Городничої В.С.,

суддів - Варенко О.П., Лаченкової О.В.,

при секретарі - Порубай М.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 07 березня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання недійсним договору дарування, -

ВСТАНОВИЛА:

В січні 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду першої інстанції з вищевказаним позовом, обґрунтовуючи його тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в смт Петриківка помер його батько ОСОБА_4 В серпні 2012 року позивач прийняв спадщину, подавши заяву до Петриківської державної нотаріальної контори. Постановою від 25 жовтня 2013 року нотаріус відмовив позивачу у видачі свідоцтва про право на спадщину через відсутність правовстановлюючих документів на квартиру за адресою АДРЕСА_1. В грудні 2014 року позивач звернувся до суду з позовом про визнання права власності на вказану квартиру в порядку спадкування за законом. Вже після подачі позову, розбираючи переписку свого батька, позивач знайшов копію заяви батька до органів прокуратури з проханням представляти його інтереси в суді щодо визнання недійсним договору дарування зазначеної квартири як укладеного через помилку. В грудні 2015 року позивач звернувся до прокуратури Бабушкінського району м. Дніпропетровська з заявою на ознайомлення з матеріалами прокурорського реагування на заяву свого батька, та дізнався із зазначених матеріалів, що батько вважав вказаний договір не договором дарування, а договором довічного утримання. Позивач вважає, що спірний договір дарування порушує його права спадкоємця на вищезазначену квартиру. Зазначає, що укладаючи договір дарування квартири, батько помилявся щодо природи даного договору, прав та обов'язків, що виникнуть між ним та ОСОБА_3 Батько 1922 року народження, інвалід війни 2 групи, хворів, хотів отримати від відповідачки догляд та необхідну допомогу. Після укладення договору продовжував проживати у спірній квартирі, на нього були оформлені всі особові рахунки, він користувався пільгами по сплаті комунальних послуг, продовжував одержувати пенсію за цією ж адресою, що на думку позивача, свідчить про відсутність волевиявлення батька на безоплатну передачу майна у власність відповідача.

У зв'язку з чим, ОСОБА_2 просив суд визнати недійсним договір дарування від 16 жовтня 2001 року, укладений між ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Слободян Є.Б., реєстровий номер № 9531.

Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 07 березня 2018 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 було відмовлено, з чим останній не погодився та подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та постановити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

В своїй апеляційній скарзі ОСОБА_2 посилається на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, а також, на невідповідність висновків суду фактичним обставин справи.

ОСОБА_3 своїм правом передбаченим положеннями ст. 360 ЦПК України щодо подання відзиву на апеляційну скаргу ОСОБА_2 не скористалась.

В порядку п. 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року №1402-VIII, апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах.

Відповідно ч. 3 ст. 82 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», переведення судді на посаду судді до іншого суду того самого або нижчого рівня може здійснюватися без конкурсу тільки у випадках реорганізації, ліквідації або припинення роботи суду, в якому такий суддя обіймає посаду судді.

Згідно ч. 6 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», у разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду.

Тож, до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах апеляційний суд Дніпропетровської області продовжує здійснювати свої повноваження та переглядати рішення судів перших інстанцій.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу - залишити без задоволення, а рішення суду - залишити без змін, з огляду на наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_4 є батьком позивача ОСОБА_2, що підтверджується копією свідоцтва про народження.

ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на праві спільної сумісної власності належала квартира АДРЕСА_1, що підтверджується копією свідоцтва про право власності на житло від 23 березня 1993 року, виданого Будівельно-монтажним трестом №17.

ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 у смт Петриківка Дніпропетровської області, що підтверджується копією свідоцтва про смерть.

ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 у смт Петриківка Дніпропетровської області, що підтверджується копією свідоцтва про смерть.

Постановою державного нотаріуса Петриківської державної нотаріальної контори Могильної Л.Г. від 25 жовтня 2013 року відмовлено ОСОБА_2 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, в зв'язку з тим, що спадкоємцем не подані правовстановлюючі документи на спадкову квартиру.

В свою чергу, за життя ОСОБА_4 та ОСОБА_5 подарували квартиру АДРЕСА_1 ОСОБА_3, що підтверджується договором дарування від 16 жовтня 2001 року, посвідченим приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Слободян Є.Б., реєстровий №9531.

ОСОБА_3 15 листопада 2002 року звернулася до КП "Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації" із заявою про реєстрацію прав власності на вказану, що підтверджується документами з інвентаризаційної справи, наданої на запит суду КП "ДМБТІ".

Також, із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_4 28 лютого 2012 року звернувся до прокуратури Дніпропетровської області із заявою, в якій просив звернутися в його інтересах з позовом до суду, оскільки даруючи вищеназвану квартиру, він мав на увазі договір довічного утримання, ОСОБА_3 обіцяла доглядати за ним, надавати йому необхідну допомогу та моральну підтримку, але його переконали, що це майже одне й те ж саме. ОСОБА_3 не тільки ухиляється від допомоги йому, але взагалі не цікавиться його станом здоров'я.

З матеріалів прокурорської перевірки, наданої на запит суду, вбачається, що прокурор Бабушкінського району м. Дніпропетровська Куцурубенко О.А. листом від 29 березня 2012 року повідомив ОСОБА_4 про відсутність підстав для представництва його інтересів в суді.

Відповідно до ст. 717 ЦК України, за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Відповідно до ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ч.1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Оскільки згідно із частиною першою статті 202 ЦК України, частиною третьою статті 203 ЦК України головною вимогою для правочину є вільне волевиявлення та його відповідність внутрішній волі сторін, які спрямовані на настання певних наслідків, то основним юридичним фактом, що суд повинен установити, є дійсна спрямованість волі сторін при укладенні договору дарування.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не надано належних, достатніх та допустимих доказів в обґрунтування доводів стосовно того, що в його батька ОСОБА_4 не було волевиявлення на відчуження квартири, шляхом дарування її ОСОБА_3

В своїй апеляційній скарзі ОСОБА_2 посилається на те, що суд першої інстанції не застосував положення ст. 229 ЦК України, відповідно до якої, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Також, в обґрунтування доводів апеляційної скарги, ОСОБА_2 посилається на те, що у його батька ОСОБА_4 було відсутнє волевиявлення під час укладення договору на безоплатну передачу майна у власність відповідача, та на підтвердження своїх доводів надає лист ОСОБА_4 до органів прокуратури та листи з ПАТ "Дніпрогаз", ПАТ "ДТЕК Дніпрообленерго" про те, що до жовтня 2011 року за адресою АДРЕСА_1 було відкрито рахунок на ім'я його батька, а також на лист Департаменту соціального захисту населення Дніпропетровської обласної державної адміністрації, з якого вбачається, що місцем отримання пенсії ОСОБА_4 є зазначена адреса.

Однак, колегія суддів відхиляє такі доводи апелянта, оскільки ОСОБА_4 звернувся до органів прокуратури із зазначеною заявою більш ніж через 10 років після укладення спірного договору дарування та вже після смерті співвласника квартири - своєї дружини ОСОБА_5, стосовно волевиявлення на відчуження квартири якої апелянт нічого не зазначає, що дає суду апеляційної інстанції підстави стверджувати, що дійсним наміром на момент укладення договору дарування ОСОБА_4 і ОСОБА_5 було саме безоплатне відчуження квартири на користь ОСОБА_3 шляхом дарування спірної нерухомості.

Щодо існування ж особових рахунків з оплати комунальних послуг на ім'я ОСОБА_4 до жовтня 2011 року, то на думку колегії суддів це свідчить лише про існування усної домовленості між сторонами договору дарування щодо подальшого проживання дарителів за договором у подарованій квартирі.

Окрім цього, із свідоцтв про смерть ОСОБА_5 та ОСОБА_4 вбачається що їх смерть відповідно у 2007 та 2012 році настала у смт. Петриківка, тобто слід зробити висновок, що дарителі не проживали у спірній квартирі.

А тому, враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги, матеріали справи та зміст оскаржуваного судового рішення, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які передбачені нормами ЦПК України як підстави для скасування рішень.

Приведені в апеляційній скарзі доводи апелянтом не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх переоцінці та особистого тлумачення апелянтом норм процесуального закону.

Відповідно ж до ст. 89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Таким чином, доводи апеляційної скарги є необґрунтованими, а рішення суду відповідає вимогам закону та матеріалам справи.

Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

Рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 07 березня 2018 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий: В.С. Городнича

Судді: О.П. Варенко

О.В. Лаченкова