Постанова № 76486510, 13.09.2018, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/4597/18

Номер справи місцевого суду: 522/21926/16-ц

Головуючий у першій інстанції Бойчук А. Ю.

Доповідач Кононенко Н. А.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.09.2018 року м. Одеса

Апеляційний суд Одеської області, у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого: Кононенко Н.А.,

суддів: Сегеди С.М., Цюри Т.В.,

за участю секретаря: Лопотан В.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про витребування майна з чужого незаконного володіння за апеляційною скаргою представника ОСОБА_5 - ОСОБА_6 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 22 лютого 2018 року, -

встановив:

17 листопада 2017 року ОСОБА_2, ОСОБА_3 звернулись до суду із позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5, відповідно до якого просили витребувати у ОСОБА_5 іпн. НОМЕР_1 на користь ОСОБА_3, ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_2; визнати право власності на квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 30,4 кв. м., житловою 17,8 кв. м. в рівних частках за ОСОБА_2 іпн. НОМЕР_2 та ОСОБА_3.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 22 лютого 2018 року позов задоволено.

Витребувано у ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3, ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_2.

Визнано право власності на квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 30,4 кв. м., житловою 17,8 кв. м. в рівних частках за ОСОБА_2 іпн. НОМЕР_2 та ОСОБА_3.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, представник ОСОБА_5 - ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, у якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати, та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відмовити в повному обсязі.

Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно гуртуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 3 ЦПК України, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до ст. 10 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення не відповідає.

У відповідності до вимог частини другої ст.367 ЦПК України апеляційний суд переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно зі ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Статтею 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Задовольняючи позовні вимоги, районний суд виходив з того, що спірна квартира вибула з володіння позивачів не з їхньої волі \на підставі рішення суду, яке у встановленому законом порядку, скасовано\, вимоги позивачів грунтуються на ст. 388 ч.1 п.3 ЦК України, доведені належними та допустимими доказами, позов про витребування майна в останнього набувача майна є обгрунтованим та доведеним.

Проте погодитись з такими висновками районного суду не можна, оскільки вони не відповідають фактичним обставинам справи.

Судом встановлено, що квартира №21 в будинку № 46 «а» по вул. Педагогічній в м.Одесі належала позивачам у рівних частках на праві приватної спільної часткової власності на підставі Свідоцтва про право власності на житло від 31.08.2000 року, виданого Управлінням житлово-комунального господарства виконкому Одеської міської ради.

06.05.2004 року між ОСОБА_4 (позикодавець) та ОСОБА_2 і ОСОБА_3 (позичальник) було укладено договір позики, за п.2 якого позикодавець передає позичальникам у власність у рівних частках грошову суму у розмірі 99 360,00 грн., що на момент укладення договору по курсу НБУ становить 18 400,00 дол.США.

Того ж дня, 06.05.2004 року, на забезпечення боргу між ОСОБА_2, ОСОБА_3 (іпотекодавці) та ОСОБА_4 (іпотекодержатель) був укладений договір іпотеки, за яким іпотекодавці передали в іпотеку, а іпотекодержатель прийняв в іпотеку нерухоме майно - АДРЕСА_3 Договір іпотеки був посвідчений приватним нотаріусом ОМНО ОСОБА_7, зареєстровано у реєстрі під №1582.

На підставі вказаного договору іпотеки за ОСОБА_4 було зареєстровано КП «ОМБТІ та РОН» право власності на квартиру АДРЕСА_4

Постановою Приморського районного суду м. Одеси від 06.07.2006р рішення Державного реєстру КП «ОБТІ та РОН» про відмову в реєстрації скасовано та зобов'язано розглянути заяву та прийняти рішення про державну реєстрацію спірної квартири. Дана постанова була скасована 31.03.2009 р. постановою Апеляційного адміністративного суду Одеської області, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 15.03.2011р.

25.09.2006 року ОСОБА_4 продала, а ОСОБА_5 купила квартиру АДРЕСА_5 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом ОМНО Кучерук С.М., зареєстровано в реєстрі № 1554, право власності ОСОБА_5 зареєстровано КП «ОМБТІ та РОН» 10.10.2006 року.

21 грудня 2011 року рішенням Приморського районного суду у справі за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_9 до ОСОБА_4, третя особа - ОСОБА_5, про визнання договору купівлі-продажу недійсним, скасування реєстрації права власності на нерухоме майно, позовні вимоги позивачів задоволено.

13 липня 2012 року Апеляційний суд Одеської області вказане рішення скасував, та у задоволеннні позову ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_9 - відмовив.

Згідно постанови про порушення кримінальної справи відносно відповідачки та інших осіб, яка перебуває в провадженні Київського районного суду м.Одеси, один із епізодів якої є заволодіння квартири АДРЕСА_6 шляхом обману та зловживання довірою громадян. По даній справі позивачі визнані потерпілими.

29.02.2018 року ОСОБА_10 була надіслана до суду заява про зупинення провадження у справі за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про витребування майна з чужого незаконного володіння до набрання чинності вироку у кримінальній справі № 06200200716 за обвинуваченням ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, а також ОСОБА_4 у вчиненні злочинів, передбачених ч.1 ст.255, ч.2 ст.27, ч.4 ст.28, ч.4 ст.190, ч.2 ст.27, ч.4 ст.28, ч.3 ст.209 КК України за фактом незаконного шахрайським способом заволодіння нерухомим майном ОСОБА_2, ОСОБА_3 - квартирою під АДРЕСА_7 та яким би встановлювалися питання , чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.

На даний час договір іпотеки укладений 06.05.2004 року між ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 посвідчений приватним нотаріусом ОМНО Чапським А.Є., зареєстровано у реєстрі № 1582, на підставі якого ОСОБА_4 набуто право власності на квартиру АДРЕСА_5 не визнаний судом недійсним, що підтверджується Рішенням Приморського районного суду м.Одеси від 14 квітня 2016 року у справі № 522/2792/14-ц, рішення набрало чинності 11.05.2016 року та до цього часу ніким не оскаржено.

Мотивуючи своє рішення районний суд прийшов до висновку, що вимоги позивачів підлягають задоволенню, з урахуванням тих обставин, що у провадженні Київського районного суду м.Одеси перебуває кримінальна справа, одним із епізодів якої є заволодіння квартири № 21, буд. 46 «а» по вул. Педагогічна м.Одеси шляхом обману та зловживання довірою громадян. По даній справі позивачі визнані потерпілими.

Разом з тим, із матеріалів цивільної справи вбачається, що на час розгляду справи та постановленню у ній рішення, у вказаній кримінальній справі будь-який вирок, що набрав законної сили та яким відповідача ОСОБА_4 визнано винною у вчиненні злочину, пов'язаного із переходом права власності на квартиру - відсутній.

Згідно ч.2 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст.62 Конституції України, ст.2 ч.2 Кримінального кодексу України передбачено, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Таким чином, апеляційний суд погоджується із доводами апеляційної скарги відносно того, що обставини щодо незаконного заволодіння ОСОБА_4 квартирою під АДРЕСА_8 шляхом обману та зловживання довірою, на які суд посилається у мотивувальній частині рішення від 22 лютого 2018 року, є не доведеним та не можуть бути підставою для задоволення позову ОСОБА_2 та ОСОБА_3

Відповідно до закріпленого в статті 387 ЦК України загального правила власник має необмежене право витребувати майно з чужого незаконного володіння.

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

За змістом статті 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза її волею.

Апеляційний суд погоджується з доводами апеляційної скарги відносно того, що задовольняючи позовні вимоги про витребування майна з чужого незаконного володіння, районний суд всупереч вимогам ст.388 ЦК України не встановив чи вибуло спірне майно з володіння власника в силу обставин, передбачених ч.1 ст.388 ЦК, зокрема - чи з волі власника вибуло це майно з його володіння, оскільки саме наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.

Оскільки у позивачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 була воля на відчуження квартири ОСОБА_4 на підставі договору іпотеки, укладеного між ними, і ніким не оспореного, тому витребувати квартиру на підставі п.3 ч.1 ст. 388 ЦК України є неможливим.

Відповідно до ч.10 п.1,2,3 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» №9 від 06.11.2009 р., Реституція як спосіб захисту цивільного права (частина 1 ст.216 ЦК України) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. У зв'язку з цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред'явлена тільки стороні недійсного правочину.

Норма частини першої статті 216 ЦК не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину.

В такому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК.

Як вбачається з матеріалів справи, на даний час договір іпотеки, укладений 06.05.2004 року між ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4, посвідчений приватним нотаріусом ОМНО Чапським А.Є., зареєстровано у реєстрі № 1582, на підставі якого ОСОБА_4 набула право власності на квартиру АДРЕСА_5 не визнаний судом недійсним, що підтверджується Рішенням Приморського районного суду м.Одеси від 14 квітня 2016 року у справі № 522/2792/14-ц, рішення набрало чинності 11.05.2016 року та до цього часу ніким не оскаржено. А тому, апеляційний суд погоджується з доводами апелянта, що з цих підстав позов задоволенню не підлягає.

Районний суд прийнятим рішенням від 22 лютого 2018 року визнав право власності на квартиру АДРЕСА_9 загальною площею 30,4 кв.м., житловою. 17,8 кв.м. в рівних частках за ОСОБА_2 та ОСОБА_3

Разом з тим, згідно правової позиції Верховного Суду України, можливість виникнення права власності за рішенням суду ЦК України передбачає лише у статтях 335 та 376 ЦК України. У всіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема із правочинів (частина перша статті 328 ЦК України).

Стаття 392 ЦК України, у якій йдеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема правочинів.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

За правилами статті 392 ЦК України позов про визнання права власності може бути пред'явлено, по-перше, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою; по-друге, якщо особа втратила документ, який засвідчує її право власності.

Оскільки відповідно до статті 328 ЦК України набуття права власності - це певний юридичний склад, з яким закон пов'язує виникнення в особи суб'єктивного права власності на певні об'єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен установити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об'єкт та чи підлягає це право захисту в порядку, визначеному статтею 392 ЦК України.

Виходячи зі змісту статті 392 ЦК України ОСОБА_2, ОСОБА_3 не довели, що вони є саме власниками спірного нерухомого майна і це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також те, що вони втратили документ, який засвідчує їх право власності.

А тому, апеляційний суд погоджується із доводами апелянта, що з цих підстав позов задоволенню не підлягає.

Таким чином, апеляційний суд дійшов висновку про те, що оскаржуване рішення суду не відповідає зазначеним вимогам, доводи апеляційної скарги його повністю спростовують, оскільки рішення ухвалено не у відповідності до норм матеріального і процесуального права.

У зв'язку з цим, апеляційну скаргу слід задовольнити, оскаржуване рішення суду скасувати і винести у справі постанову, якою у задоволенні позову ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про витребування майна з чужого незаконного володіння відмовити.

Керуючись: ст.ст. 368, 374, 376, 381 - 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -

постановив:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_5 - ОСОБА_6 - задовольнити.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 22 лютого 2018 року скасувати і прийняти постанову, якою у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про витребування майна з чужого незаконного володіння відмовити.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції України протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складений 14 вересня 2018 року.

Судді апеляційного суду Одеської області:

Н.А. Кононенко

С.М. Сегеда

Т.В. Цюра