Постанова № 76485657, 12.09.2018, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" вересня 2018 р. Справа № 922/2005/18

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Сіверін В. І., суддя Терещенко О.І. , суддя Слободін М.М.

при секретарі судового засідання Новіковій Ю.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу розглянувши апеляційну скаргу позивача вх. №1610 Х/1-7 на ухвалу господарського суду Харківської області від 25.07.2018 року у справі, повний текст якої підписано 25.07.2018 року в приміщенні вказаного суду суддею Погореловою О.В.

за позовом ОСОБА_1, м. Харків,

до:

1) ТОВ "Хутро-Х", м. Харків,

2) ОСОБА_2, Нью-Йорк, США,

3) ОСОБА_3, м. Харків,

4) ОСОБА_4, м. Харків,

про стягнення коштів

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, фізична особа ОСОБА_1, звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Хутро-Х" (перший відповідач), Фізичної особи - ОСОБА_2 (другий відповідач), Фізичної особи - ОСОБА_3 (третій відповідач) та Фізичної особи ОСОБА_4 (четвертий відповідач), в якому просить суд визнати недійсними договори купівлі-продажу (загалом 58 договорів) та застосувати наслідки недійсності правочину.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує на те, що згідно з п. 11.5.3. Статуту Товариства директор має право розпоряджатися майном та коштами Товариства. Директор не має права підписувати договори, що стосуються розпорядження майном та коштами Товариства на суму більш ніж 30000,00 гривень без попередньої письмової згоди Загальних зборів учасників Товариства. Проте, маючи на меті уникнути обмеження повноважень директора щодо підписання договорів з відчуження нерухомого майна, директор Доуртмес П.О. від імені ТОВ "Хутро-Х" систематично укладав договори купівлі-продажу, згідно яких єдині майнові комплекси були відчужені частинами на користь виключно двох осіб - ОСОБА_3 та ОСОБА_2. У подальшому, вказані приміщення згідно договорів поділу було зареєстровано як окремі об'єкти нерухомого майна. З наведеного вбачається, що сторони не мали на меті відчуження і подальше використання окремих приміщень, які були предметами спірних договорів купівлі-продажу. Таким чином, при укладенні спірних договорів купівлі-продажу їх дійсним наміром було здійснити відчуження на користь двох осіб практично усього майна Товариства, що в силу положень п. 11.5.3. Статуту було б неможливо без рішення Загальних зборів. Підтвердженням дійсних намірів було також те, що договори укладалися або в один день, або з кроком в один чи декілька днів. Покупцями в усіх спірних договорах купівлі-продажу були лише дві особи - ОСОБА_3 та ОСОБА_2. Усі оскаржувані договори купівлі-продажу, за якими відбувалося відчуження майна ТОВ "Хутро-Х", мають посилання, що від імені ТОВ "Хутро-Х" діє директор Доуртмес П.О. на підставі Статуту. Отже, ОСОБА_3 та ОСОБА_2 беззаперечно знали про існування Статуту та наявність обмежень повноважень директора ТОВ "Хутро-Х" при підписанні договорів. Позивач є учасником Товариства з часткою 50% та вважає за необхідне звернутись до суду з цим позовом аби поновити порушені майнові права ТОВ "Хутро-Х".

Ухвалою господарського суду Харківської області від 25.07.2018 року відмовлено фізичній особі ОСОБА_1 у відкритті провадження у справі та роз'яснено, що даний спір підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.

Місцевий господарський суд зазначив, що як вбачається з матеріалів позовної заяви, позивачем та трьома відповідачами у даній справі є фізичні особи, які не є підприємцями, у зв'язку з чим останні не набули статусу сторони у справі, що може розглядатися за правилами господарського судочинства, крім того, з матеріалів позовної заяви вбачається, що предметом даного спору є вимога про визнання недійсними договорів, укладених фізичними особами.

Позивачем подано апеляційну скаргу на вищевказану ухвалу суду, в якій він просить цю ухвалу скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

В судовому засіданні представник позивача апеляційну скаргу підтримав у повному обсязі, просив її задовольнити.

Представник першого відповідача в судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив залишити її без задоволення.

Представники другого, третього та четвертого відповідачів в судове засідання не з'явились, причини неявки суду не повідомили, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлялись належним чином.

В судовому засіданні 11.09.2018 року оголошувалась перерва до 09:30 години 12.09.2018 року.

Частиною 1 статті 9 Конституції України встановлено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) ратифікована Верховною Радою України 17 липня 1997 p. і набула чинності в Україні 11 вересня 1997 p.

З прийняттям у 2006 році Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", Конвенція та практика Суду застосовується судами України як джерело права.

Частиною 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України передбачено застосування судом Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах "Ryabykh v.Russia" від 24.07.2003 року, "Svitlana Naumenko v. Ukraine" від 09.11.2014 року зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване частиною 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

«Розумність» строку визначається окремо для кожної справи. Для цього враховують її складність та обсяг, поведінку учасників судового процесу, час, необхідний для проведення відповідної експертизи (наприклад, рішення Суду у справі «G. B. проти Франції»), тощо. Отже, поняття «розумний строк» є оціночним, суб'єктивним фактором, що унеможливлює визначення конкретних строків судового розгляду справи, тому потребує нормативного встановлення.

Точкою відліку часу розгляду цивільної справи протягом розумного строку умовно можна вважати момент подання позовної заяви до суду.

Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (&е рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").

З огляду на викладене та зважаючи, що на думку суду обставини справи свідчать про наявність у справі матеріалів достатніх для її розгляду та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, а також те, що судом сторонам були створені належні умови для надання усіх необхідних доказів (надано достатньо часу для підготовки до судового засідання, ознайомитись із матеріалами справи, зняти з них копії, надати нові докази тощо), подальше відкладення розгляду справи суперечитиме вищезгаданому принципу розгляду справи впродовж розумного строку.

Згідно зі статтею 270 ГПК України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі

У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені у апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи сторін, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу в порядку ст. 269 ГПК України, колегія суддів зазначає наступне.

Як було зазначено вище, оскаржуваною ухвалою місцевого господарського суду від 25.07.2018 року відмовлено фізичній особі ОСОБА_1 у відкритті провадження у справі та роз'яснено, що даний спір підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.

В обґрунтування такої ухвали, місцевий господарський суд зазначив, що як вбачається з матеріалів позовної заяви, позивачем та трьома відповідачами у даній справі є фізичні особи, які не є підприємцями, у зв'язку з чим останні не набули статусу сторони у справі, що може розглядатися за правилами господарського судочинства, крім того, з матеріалів позовної заяви вбачається, що предметом даного спору є вимога про визнання недійсними договорів, укладених фізичними особами.

В свою чергу позивач, в обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що спір між сторонами виник з корпоративних відносин, а позивач обґрунтовує свої позовні вимоги порушенням його корпоративних прав, зокрема тим, що при відчуженні майна рішення Загальних зборів товариства не приймалось, а тому були порушені права позивача на участь у таких зборах та прийняття відповідних рішень. За викладеного, позивач в апеляційній скарзі стверджує про те, що вказаний спір, з огляду на його корпоративний характер, підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

Позивач також посилається на правові позиції Верховного Суду, викладених у постанові від 12.06.2018 року у справі №927/976/17 та постанові від 16.05.2018 року у справі № 916/2872/16, де Верховний Суд вказав, що аналіз норм матеріального права свідчить про те, що акціонер (учасник) товариства може оспорити договір, вчинений господарським товариством, якщо обґрунтує відповідні позовні вимоги порушенням його корпоративних прав.

Вирішуючи питання про наявність правових підстав для задоволення апеляційної скарги та переглядаючи справу в межах, встановлених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статті 4 ГПК України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Відмова від права на звернення до господарського суду є недійсною.

Угода сторін про передачу спору на розгляд третейського суду (міжнародного комерційного арбітражу) допускається.

До міжнародного комерційного арбітражу за угодою сторін може бути переданий будь-який спір, що відповідає вимогам, визначеним законодавством України про міжнародний комерційний арбітраж, крім випадків, визначених законом.

До третейського суду за угодою сторін може бути переданий будь-який спір, який виникає з цивільних чи господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом.

Жодна особа не може бути позбавлена права на участь у розгляді своєї справи у визначеному законом порядку.

Згідно ч. 1 ст. 20 ГПК України, господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема:

1) справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці;

2) справи у спорах щодо приватизації майна, крім спорів про приватизацію державного житлового фонду;

3) справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів;

4) справи у спорах, що виникають з правочинів щодо акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав в юридичній особі, крім правочинів у сімейних та спадкових правовідносинах;

5) справи у спорах щодо цінних паперів, в тому числі пов'язані з правами на цінні папери та правами, що виникають з них, емісією, розміщенням, обігом та погашенням цінних паперів, обліком прав на цінні папери, зобов'язаннями за цінними паперами, крім боргових цінних паперів, власником яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та векселів, що використовуються у податкових та митних правовідносинах;

6) справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці;

7) справи у спорах, що виникають з відносин, пов'язаних із захистом економічної конкуренції, обмеженням монополізму в господарській діяльності, захистом від недобросовісної конкуренції, в тому числі у спорах, пов'язаних з оскарженням рішень Антимонопольного комітету України, а також справи за заявами органів Антимонопольного комітету України з питань, віднесених законом до їх компетенції, крім спорів, які віднесені до юрисдикції Вищого суду з питань інтелектуальної власності;

8) справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених Податковим кодексом України;

9) справи за заявами про затвердження планів санації боржника до відкриття провадження у справі про банкрутство;

10) справи у спорах щодо оскарження актів (рішень) суб'єктів господарювання та їх органів, посадових та службових осіб у сфері організації та здійснення господарської діяльності, крім актів (рішень) суб'єктів владних повноважень, прийнятих на виконання їхніх владних управлінських функцій, та спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем;

11) справи про оскарження рішень третейських судів та про видачу наказу на примусове виконання рішень третейських судів, утворених відповідно до Закону України "Про третейські суди", якщо такі рішення ухвалені у спорах, зазначених у цій статті;

12) справи у спорах між юридичною особою та її посадовою особою (у тому числі посадовою особою, повноваження якої припинені) про відшкодування збитків, заподіяних юридичній особі діями (бездіяльністю) такої посадової особи, за позовом власника (учасника, акціонера) такої юридичної особи, поданим в її інтересах;

13) вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, визнання недійсними актів, що порушують права на майно (майнові права), якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав чи спору, що виник з корпоративних відносин, якщо цей спір підлягає розгляду в господарському суді і переданий на його розгляд разом з такими вимогами;

14) справи у спорах про захист ділової репутації, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем або самозайнятою особою;

15) інші справи у спорах між суб'єктами господарювання;

16) справи за заявами про видачу судового наказу, якщо заявником та боржником є юридична особа або фізична особа - підприємець.

Згідно ст. 45 ГПК України, сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у ст. 4 цього Кодексу. Позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є особи, яким пред'явлено позовну вимогу.

З огляду на викладені положення вбачається, що спір підвідомчий господарському суду, зокрема, за таких умов: участь у спорі суб'єкта господарювання; наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, урегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

Як вбачається з матеріалів позовної заяви, що трьома відповідачами у даній справі є фізичні особи, які не є підприємцями, а тому даний спір не може розглядатися за правилами господарського судочинства.

Доводи апеляційної скарги базуються на тому, що позивач обґрунтовує своє право, як учасника, на звернення до суду про визнання спірних договорів недійсними. Проте, оскаржуваною ухвалою місцевого господарського суду не обмежується право звернення до суду за захистом своїх прав, як про це стверджує позивач, а лише у відмовлено відкритті провадження в ранках господарського судочинства у справі та роз'яснено, що даний спір підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.

Колегія суддів звертає увагу на те, що порушення предметної та суб'єктної юрисдикції, є обов'язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів апеляційної скарги.

Таким чином, якщо місцевий господарський суд відкриє провадження з порушенням юрисдикції та ухвалить за таких умов відповідне рішення, то в подальшому таке рішення може бути скасовано лише з підстав порушення правил предметної та суб'єктної юрисдикції і таке рішення не захистить права та інтереси позивача навіть у разі задоволення позовних вимог.

Щодо посилань позивача та практики Верховного Суду, колегія суддів зазначає наступне.

Так, дійсно, Верховним Судом, у постанові від 12.06.2018 року у справі №927/976/17 та постанові від 16.05.2018 року у справі № 916/2872/16, викладено правову позицію про те, що з аналізу норм матеріального права свідчить про те, що акціонер (учасник) товариства може оспорити договір, вчинений господарським товариством, якщо обґрунтує відповідні позовні вимоги порушенням його корпоративних прав.

Колегія суддів погоджується із вищевказаним твердженням. Дійсно, позивач, як учасник товариства може оспорити договір, вчинений господарським товариством, проте наявність такого права випливає з норм матеріального права, в той час коли предметну та суб'єктну юрисдикцію визначають норми права процесуального.

Особливу увагу слід звернути увагу на те, що як у справі №927/976/17 так у справі № 916/2872/16 позивачем була фізична особа учасник товариства, а відповідачами - лише юридичні особи.

Проте у даному випадку, відповідачами, окрім юридичної особи, ще є і фізичні особи, які не є підприємцями, що виключає можливість розгляду даного спору за правилами господарського судочинства, на відміну від тих спорів, на практику вирішення Верховних Судом яких, посилався позивач, оскільки в них були відсутні відповідачі - фізичні особи.

Відповідно до пункту 1 статті 175 ГПК України суддя відмовляє у відкритті провадження, якщо заява не підлягає розгляду в господарських судах України.

За викладених обставин, колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про те, що даний спір не підлягає вирішенню в господарських судах України, оскільки підвідомчий суду загальної юрисдикції.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги в зв'язку з її юридичною та фактичною необґрунтованістю та відсутністю фактів, які свідчать про те, що оскаржувана ухвала постановлена з порушенням судом норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують наведені висновки колегії суддів, у зв'язку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню з підстав, викладених вище, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін.

Керуючись статтями 269, 270, 275, 281, 282, 283, 284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Ухвалу господарського суду Харківської області від 25.07.2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом 20 днів з дня складення повного тексту до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 17.09.2018 року

Головуючий суддя Сіверін В. І.

Суддя Терещенко О.І.

Суддя Слободін М.М.