Постанова № 76482854, 12.09.2018, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Кривий Ріг)

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 вересня 2018 року м. Кривий Ріг

справа № 212/1335/18

Апеляційний суд Дніпропетровської області у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді: Барильської А.П.,

суддів: Бондар Я.М., Зубакової В.П.,

секретар судового засідання Євтодій К.С.

сторони:

позивач: ОСОБА_1,

відповідач: Публічне акціонерне товариство «Криворізький залізорудний комбінат»,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Кривому Розі в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат», на рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 11 травня 2018 року, яке ухвалене суддею Зіміним М.В. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 15 травня 2018 року,-

В С Т А Н О В И В:

У березні 2018 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства "Криворізький залізорудний комбінат" (надалі - ПАТ «Кривбасзалізрудком») про стягнення моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я на виробництві, посилаючись на отримання ним виробничої травми, що потягло за собою втрату професійної працездатності. Висновком МСЕК у 1996 році йому було первинно встановлено втрату професійної працездатності по трудовому каліцтву в розмірі 50% та встановлено третю групу інвалідності, при останньому огляді висновком МСЕК від 22.10.2013 року йому було встановлено 25 % втрати професійної працездатності безстроково.

Просив суд стягнути з відповідача на його користь моральну шкоду у розмірі 170 000,00 грн. без утримання податку з доходу фізичних осіб.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 11 травня 2018 рокупозов ОСОБА_2 задоволено частково.

Стягнуто з ПАТ «Кривбасзалізрудком»на користь ОСОБА_2 в рахунок відшкодування моральної шкоди 22 338,00 грн. без урахування утримання податку з доходів фізичних осіб.

Стягнуто з ПАТ «Кривбасзалізрудком»на користь держави судовий збір у розмірі 704,80 грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі відповідач ПАТ «Кривбасзалізрудком» ставить питання про скасування рішення суду і ухвалення нового рішення про відмову позивачу в задоволенні позову, посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права, на необґрунтованість рішення та недоведеність позивачем обставин справи, на які він посилається, як на підставу своїх вимог. Зазначає, що суд не вірно визначив розмір судового збору, який підлягає стягненню за рішенням суду. Наголошує на тому, що вина відповідача не доведена. Крім того, відповідно до довідок МСЕК втрата працездатності суттєво зменшилась, що свідчить про покращення стану здоров'я позивача.

У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача - ОСОБА_3 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.

Указом Президента України «Про ліквідацію апеляційних судів та утворення апеляційних судів в апеляційних округах» №452 від 29 грудня 2017 року ліквідовано Апеляційний суд Дніпропетровської області та утворено Дніпровський Апеляційний суд в апеляційному окрузі, що включає Дніпропетровську область, з місцезнаходженням у містах Дніпрі та Кривому Розі.

Згідно пункту 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII, апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. У разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду (п. 6 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Відповідно до пункту 8 Розділу ХІІІ Цивільного процесуального кодексу України до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Таким чином, Апеляційний суд Дніпропетровської області продовжує здійснювати свої повноваження до початку роботи Дніпровського Апеляційного суду в апеляційному окрузі, що включає Дніпропетровську область, з місцезнаходженням у містах Дніпрі та Кривому Розі.

Заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача Мордвінкіна С.В., який підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог, доводів апеляційної скарги, відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено та вбачається із матеріалів справи, що позивач ОСОБА_1 з 24.07.1985 року по 24.01.2011 рік працював за різними професіями на ш. «Октябрська» РУ ім. Комінтерну об'єднання «Кривбасруда», на ш. «Октябрська» ДП «Кривбасзалізрудком», на ш. «Октябрська» ВАТ «Кривбасзалізрудком» правонаступником яких є ПАТ «Кривбасзалізрудком».(а.с.6-13).

24.01.2011 року позивач звільнився за власним бажанням у зв'язку з виходом на пенсію за ст. 38 КЗпП України (а.с.13).

Відповідно до п.11 Акту № 10 про нещасний випадок від 04.03.1996 року зазначено, що 04 березня 1996 року при спусканні кінця зарядженого трубопроводу з 1105м. на горизонт 1115 м. в результаті чого в ходовому отворі, трубопроводом було збито дерев'яний розстріл кріплення дробини та ОСОБА_1 впав з дробиною на гор.1115 м. з висоти приблизно 2 м. та вдарився спиною.

Причиною нещасного випадку відповідно до п.11.3 у даному Акті зазначено незадовільна організація робіт.

Працівники, які допустили порушення законодавчих та інших нормативних актів з охорони праці зазначені Корнет Н.М. начальник дільниці №7, який порушив Закону України «Про охорону праці» ст.17, СУОТ п.п.7.18.1,7.18.8 (п.13 Акту) (а.с.14-15)

Згідно виписки з акту огляду МСЕК від 09.10.1996 року про результати визначення ступеня професійної працездатності у відсотках, потреб у додаткових видах допомоги, серії ДНА-01 №008132, ОСОБА_1 при первинному огляді встановлено 50% втрати професійної працездатності, третя група інвалідності у зв'язку з трудовим каліцтвом з переоглядом 01.11.1997 року. (а.с.16)

При наступних переоглядах позивачу у 1997, 1998, 1999, 2000, 2001, 2002, 2004, 2006, 2008, 2010 роках було встановлено 30% втрати професійної працездатності з третьою групою інвалідності, що підтверджується відповідними виписками з актів оглядів МСЕК. (а.с.17-27)

Згідно довідки МСЕК про результати визначення ступеня професійної працездатності у відсотках, потреби у наданні медичної та соціальної допомоги, серії НОМЕР_1, ОСОБА_1 при повторному огляді 22.10.2013 року встановлено 25% втрати професійної працездатності з 01.11.2013 року безстроково, без встановлення групи інвалідності. (а.с.28).

Спір виник з приводу відшкодування роботодавцем моральної шкоди, завданої працівнику внаслідок нещасного випадку на виробництві при виконання трудових обов'язків.

Суд, частково задовольняючи позов, обґрунтовано виходив з доведеності позовних вимог ОСОБА_1 та вірно встановив, що між сторонами склалися трудові правовідносини, оскільки, виробнича травма отримана позивачем під час виконання ним трудових обов'язків і пов'язана з виробництвом, і наявності у зв'язку з цим підстав, передбачених ст.ст. 153, 237-1 КЗпП України, для відшкодування моральної шкоди.

Колегія суддів погоджується з даним висновком суду з огляду на наступне.

Так, відповідно до ст. 264 ЦПК України, суд під час ухвалення рішення, серед інших питань, вирішує які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Відповідно до вимог ст. 173 КЗпП України шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.

Відповідно до роз'яснень, які містяться в пунктах 1 - 14 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 р. N 6 "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди", відшкодування шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням його здоров'я від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, провадиться згідно із законодавством про страхування від нещасного випадку. Це законодавство складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, Закону України від 23 вересня 1999 р. N 1105-XIV "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", Закону України від 14 жовтня 1992 р. N 2694-XII "Про охорону праці", КЗпП України, а також законодавчих та інших нормативно-правових актів. Спори про відшкодування шкоди повинні вирішуватися за законодавством, яке було чинним на момент виникнення у потерпілого права на відшкодування шкоди. Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності.

Оскільки позивачу первинно висновком МСЕК у 1996 року встановлено стійку втрату професійної працездатності у зв'язку з травмою на виробництві у 1996 році, тобто встановлено наявність пошкодження здоров'я на виробництві, що надало йому право на відшкодування моральної шкоди роботодавцем, колегія суддів приходить до висновку, що до правовідносин сторін мають застосовуватися Правила відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків, затверджені Постановою КМУ №472 від 23.06.1993 року, в редакції станом на 1996 рік.

У відповідності до положень п.11 цих Правил моральна шкода відшкодовується за заявою потерпілого про характер моральної втрати чи висновком медичних органів у вигляді одноразової грошової виплати або в іншій матеріальній формі, розмір якої визначається в кожному конкретному випадку на підставі: домовленості сторін (власника, профспілкового органу і потерпілого або уповноваженої ним особи); рішення суду. Розмір відшкодування моральної шкоди не може перевищувати двохсот мінімальних розмірів заробітної плати незалежно від інших будь-яких виплат.

Згідно зі ст. 440-1 ЦК України (у редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин) моральна шкода відшкодовується в грошовій або іншій матеріальній формі за рішенням суду незалежно від відшкодування майнової шкоди. Розмір відшкодування визначається судом з урахуванням суті позовних вимог, характеру діяння особи, яка заподіяла шкоду, фізичних чи моральних страждань потерпілого, а також інших негативних наслідків, але не менше п'яти мінімальних розмірів заробітної плати.

Таким чином, згідно зі ст. 440-1 ЦК України, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин, було встановлено обмеження мінімального розміру відшкодування моральної шкоди - не менше п'яти мінімальних розмірів заробітної плати та максимального розміру відшкодування моральної шкоди, що не може перевищувати двохсот мінімальних розмірів заробітної плати (п. 11 Правил).

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про оплату праці" мінімальна заробітна плата - це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, а також погодинну норму праці (обсяг робіт).

Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов'язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників.

Вищезазначені вимоги закону у поєднанні зі статтями 3 і 8 Конституції України дають підстави для висновку про те, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи, та враховувати засади розумності, виваженості й справедливості.

Такий підхід цілком узгоджується з положенням ст. 83 ЦК України про те, що позовна давність не поширюється, зокрема, на вимоги, які випливають з порушення особистих немайнових прав, крім випадків, передбачених законом.

Аналогічний правовий висновок міститься й у постановах Верховного Суду України № 6-156цс14, № 6-188цс14 та № 6-207цс14від 24 грудня 2014 року.

Згідно статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» мінімальна заробітна плата у місячному розмірі станом на час розгляду справи становить 3 723,00 грн., тобто мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди, який відповідає 100% стійкої втрати працездатності, дорівнює 18 615,00 грн., а максимальний - 744 600,00 грн.

Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди)» з наступними змінами, факт заподіяння моральної шкоди пов'язують не лише зі станом напруженості під впливом сильнодіючого впливу, яким є стрес, а із наявністю втрат фізичного і психічного характеру, які тягнуть за собою порушення нормальних життєвих зв'язків потерпілого, зменшення його суспільної активності, потребують від нього додаткових зусиль для організації життя.

Як зазначено в п. 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року по справі № 1-9/2004 ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності, спричинюють йому моральні та фізичні страждання. У випадку каліцтва потерпілий втрачає працездатність і зазнає значно більшої моральної шкоди, ніж заподіяна працівникові, який не втратив професійної працездатності.

В судовому засіданні встановлено, що у зв'язку з виробничою травмою позивачу заподіяно моральну шкоду, яка полягає в тому, що він втратив професійну працездатність у загальному розмірі 25%, який встановлено безстроково. Після втрати працездатності, у позивача змінилися умови життя, він періодично проходить лікування, незважаючи на постійні курси лікування відновлення здоров'я відсутнє.

Виходячи із наведених вище обставин, колегія суддів вважає, що позивачу ОСОБА_1 заподіяно моральну шкоду, і він має право на її відшкодування.

Доводи апеляційної скарги щодо відсутності причинного зв'язку між завданою позивачу шкодою і протиправною поведінкою відповідача, колегією суддів відхиляються, оскільки, як вбачається з аналізу норм ч. 2 ст. 153, ст. 173, ч.1 ст. 237-1 КЗпП України, до юридичного складу, який є підставою правовідносин по відшкодуванню моральної шкоди, входять моральні страждання працівника або втрата нормальних життєвих зв'язків, або необхідність для працівника додаткових зусиль для організації свого життя. При цьому, вина власника не названа серед юридичних фактів, які входять до такого юридичного складу. Отже, закон не перешкоджає стягненню з власника моральної шкоди за відсутності його вини, якщо є юридичні факти, що складають підставу обов'язку власника відшкодувати моральну шкоду.

Крім того, причиною нещасного випадку відповідно до п.11.3 в Акті № 10 про нещасний випадок зазначено незадовільна організація робіт. Працівники, які допустили порушення законодавчих та інших нормативних актів з охорони праці зазначені Корнет Н.М. начальник дільниці №7, який порушив Закону України «Про охорону праці» ст.17, СУОТ п.п.7.18.1,7.18.8 (п.13 Акту) (а.с.14-15).

Так, позивач час від часу змушений проходити амбулаторний та стаціонарний курс лікування, переносить фізичні страждання, позбавлений нормальних життєвих зв'язків, що вимагає додаткових зусиль для організації його життя.

Колегія суддів погоджується із визначеним судом першої інстанції розміром відшкодування моральної шкоди, стягнутої з відповідача на користь позивача, який визначено ним, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, відповідно до п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" № 4 від 31.03.1995 року з подальшими змінами, яким передбачено, що розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховано характер та обставини нещасного випадку, який призвів до травмування позивача, відсоток втрати ним професійної працездатності у розмірі 25%, який встановлено безстроково, стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану та взагалі можливість такого відновлення, зважаючи на встановлення ступеню втрати професійної працездатності безстроково.

Суд, на підставі медичних документів про лікування позивача у зв'язку з виробничою травмою, правильно визнав, що позивачу була заподіяна моральна шкода, так як порушено та порушуються його нормальні життєві зв'язки, він позбавлений можливості реалізовувати свої звички та бажання. Лікарями виявлений відсутній стабілізаційний процес у його здоров'ї, що підтверджується чисельними виписними епікризами, що містяться в матеріалах справи.

При цьому, визначений судом розмірі відшкодування моральної шкоди в сумі 22338,00 грн. не перевищує граничного розміру, встановленого п. 11 Правил відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків.

Посилання відповідача в апеляційній скарзі на суттєве покращення стану здоров'я позивача, в зв'язку зі зменшенням відсотку втрати працездатності, колегією суддів спростовуються, відповідно до довідки МСЕК про результати визначення ступеня професійної працездатності у відсотках, потреби у наданні медичної та соціальної допомоги, серії НОМЕР_1, позивачу при повторному огляді 22.10.2013 року встановлено 25% втрати професійної працездатності з 01.11.2013 року безстроково, що свідчить про неможливість відновлення стану здоров'я.

Згідно положення закріпленого в п.2 ч.1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 року №3674 в редакції, чинній на момент постановлення рішення судом першої інстанції, від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також смертю фізичної особи.

Як видно з матеріалів справи, при зверненні до суду із позовом позивач звільнений від сплати судового збору на підставі положення п.2 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір».

Крім того, вимога про стягнення моральної шкоди є немайновою та за подання позову в даній категорії справ судовий збір справляється з фіксованою ставкою (пп. 2 п. 1 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір»), а не пропорційно до розміру суми грошового відшкодування моральної шкоди, заявленого позивачем.

У зв'язку з цим, викладені в апеляційній скарзі доводи представника відповідача щодо порушення судом першої інстанції норм законодавства при стягненні в повному розмірі судового збору з відповідача на користь держави, колегія суддів визнає такими, що не заслуговують на увагу та не враховує їх.

Доводи, викладені в апеляційній скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку.

Отже, на думку колегії суддів, вирішуючи даний спір, суд першої інстанції в досить повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, обставини по справі, перевірив доводи і дав їм правову оцінку, ухвалив рішення яке відповідає вимогам закону.

За таких обставин, враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 367, ч. 1 ст. 369, ст. ст. 374, 375, 382 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» - залишити без задоволення.

Рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 11 травня 2018 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає.

Повне судове рішення складено 17 вересня 2018 року.

Головуючий:

Судді: