Постанова № 76482483, 12.09.2018, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" вересня 2018 р. Справа № 920/1093/17

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Білецька А.М., суддя Гребенюк Н. В., суддя Медуниця О.Є.

секретар судового засідання Бєлкіна О.М.

за участюпредставників сторін:

позивач - ОСОБА_1, довіреність № 99/17 від 28.12.2017

відповідач - ОСОБА_2, посвідчення № 2/1477 від 20.06.2018

розглянувши у відкритому судовому засіданні, у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства “Сумихімпром” (вх. № 1402 С/3) на рішення господарського суду Сумської області від 12.12.2017 у справі № 920/1093/17

за позовом Дочірньої компанії “Газ України” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України”, м. Київ

до Публічного акціонерного товариства “Сумихімпром”, м. Суми

про стягнення 21 373 338,51 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Сумської області від 12.12.2017 позов задоволено повністю, стягнуто з ПАТ “Сумихімпром” на користь ДК “Газ України” НАК “Нафтогаз України” 2018927,89 грн. 3 % річних, 19354410,62 грн. інфляційних збитків, 240000,00 грн. судового збору. В задоволенні клопотання відповідача про приєднання даної справи до справи № 5021/2509/2011 – відмовлено.

Відповідач з рішенням суду першої інстанції не погодився, звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Сумської області від 12.12.2017 у справі № 920/1093/17, справу №920/1093/17 направити до Господарського суду Сумської області в межах справи про банкрутство ПАТ “Сумихімпром” (справа №5021/2509/2011).

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 25.01.2018 у справі № 922/1093/17 (головуючий суддя Фоміна В.О., суддя Крестьянінов О.О., суддя Шевель О.В.) рішення господарського суду Сумської області від 12.12.2017 скасовано, справу передано на розгляд до господарського суду Сумської області, за встановленою п. 8 ст. 20, п. 9 ст. 30 ГПК України підсудністю.

Постановою Верховного Суду від 24.05.2018 у справі № 922/1093/17 касаційну скаргу ДК “Газ України” НАК “Нафтогаз України” задоволено частково. Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 25.01.2018 у справі № 922/1093/17 скасовано. Справу № 922/1093/17 направлено на новий апеляційний розгляд до Харківського апеляційного господарського суду.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 13.07.2018 у справі № 920/1093/17 (головуючий суддя Білецька А.М., суддя Гребенюк Н.В., суддя Медуниця О.Є.) відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства “Сумихімпром” на рішення господарського суду Сумської області від 12.12.2017 та призначено до розгляду на 03.09.2018.

ПАТ “Сумихімпром” також звернулось до Харківського апеляційного господарського суду з заявою про ухвалення додаткового рішення, в якій, посилаючись на те, що суд апеляційної інстанції приймаючи постанову від 25.01.2018 у справі № 920/1093/17 не вирішив питання щодо судових витрат, просить ухвалити додаткове рішення, яким вирішити питання про судові витрати, а саме: судовий збір в сумі 360 000,00 грн. сплачений ПАТ “Сумихімпром” за подання апеляційної скарги на рішення господарського суду Сумської області від 12.12.2017 у справі № 920/1093/17.

03.09.2018 ПАТ “Сумихімпром” надало пояснення по справі, в яких вважає, що даний спір не підлягає вирішенню судом в порядку окремого позовного провадження, а повинен розглядатись в межах справи про банкрутство ПАТ “Сумихімпром”. Відповідач вказує на те, що протягом дії мораторію не застосовуються інші санкції за невиконання або неналежне виконання грошових зобов’язань, до яких, на думку відповідача, відносяться три проценти річних та інфляційні. Як зазначає відповідач, оскільки план санації ПАТ “Сумихімпром” не затверджений господарським судом Сумської області, у ПАТ “Сумихімпром” не настав строк виконання зобов’язання щодо оплати позивачу основного боргу в сумі 22 432 532,11 грн., а відтак у позивача не настав строк права вимоги вказаної заборгованості, та відповідно не має прав на стягнення інфляційних втрат та 3% річних.

В судовому засіданні 03.09.2018 оголошено перерву до 12.09.2018.

Згідно зі статтею 270 ГПК України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

Згідно із ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи, вислухавши учасників справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм права, а також повноту встановлених обставин справи та відповідність їх наданим доказам, повторно розглянувши справу в порядку ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

Як свідчать матеріали справи та вірно встановлено судом першої інстанції. 30.08.2011 між позивачем та відповідачем було укладено договір поставки природного газу № 06/11-642, відповідно до умов якого позивач зобов’язувався передати відповідачу природний газ, а відповідач, в свою чергу, зобов’язувався його оплатити.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою господарського суду Сумської області від 07.08.2012 у справі № 5021/2509/2011 визнано вимоги Дочірньої компанії “Газ України” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” до ПАТ "Сумихімпром" за договором поставки природного газу від 30.08.2011 № 06/11-642, які складаються з:

- основний борг за договором – 22 432 532,11 грн.;

- інфляційні втрати за вересень 2011 року – 20083,72 грн.;

- 3% річних за період з 06.09.2011 до 23.10.2011 – 61 812,92 грн.

Позовна заява мотивована положеннями ст.ст. 11-16, 525, 526, 534, 611, 625, 712 Цивільного кодексу України, ст.ст. 193, 265 Господарського кодексу України та посиланням на те, що відповідач не виконував належним чином умов договору № 06/11-642 від 30.08.2011 поставки природного газу, внаслідок чого утворилась заборгованість, яка також визнана ухвалою Господарського суду Сумської області від 07.08.2012 у справі № 5021/2509/2011, у якій визнано грошові вимоги ДК"Газ України" НАК "Нафтогаз України" до ПАТ "Сумихімпром" у розмірі 22432532,11 грн. основної заборгованості, інфляційних втрат 20083,72 грн., 61812,92 грн. – 3% річних, у зв’язку з невиконанням зобов’язань за договором від 30.08.20

Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, суд першої інстанції виходив з наступного.

Статтею 11 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.

Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 “Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань” саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум. Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.

Відповідно до вимог пункту 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір відсотків.

Передбачені ст. 625 Цивільного кодексу України наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді сплати 3% річних, від простроченої суми не є неустойкою (пенею), зазначені відсотки є не мірою відповідальності, а платою за безпідставний, не погоджений сторонами строк користування чужими грошовими коштами, а тому ці кошти стягуються незалежно від вини боржника та не залежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.

Не є неустойкою (штрафом, пенею) й застосуванням до простроченої суми грошового зобов'язання встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, стягувані у зв'язку з таким застосуванням суми, оскільки вони є відшкодуванням збитків, завданих кредитору, внаслідок зменшення його грошових коштів, через зростання загального рівня цін на товари і послуги протягом певного періоду часу.

Верховний Суд України у своєму листі від 01.07.2014 року “Аналіз практики застосування ст. 625 Цивільного кодексу України в цивільному судочинстві” роз'яснив, що за змістом ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Відповідно до поданого позивачем розрахунку загальний розмір нарахованих 3% річних за період з 07.11.2014 по 06.11.2017 складає 2 018 927 грн. 89 коп., інфляційні нарахування за період - листопад 2014 року - вересень 2017 року становить 19 354 410 грн. 62 коп.

Відповідач контррозрахунку чи аргументованих заперечень щодо здійснених позивачем нарахувань суду не надав.

З огляду на зазначене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача суми 3% річних та інфляційних згідно ст. 625 ЦК України за неналежного виконання відповідачем рішення господарського суду Харківської області у справі №920/1093/17, та правомірно задовольнив позовні вимоги, стягнувши з відповідача на користь позивача 2018927,89 грн. - 3 % річних, 19 354 410,62 грн. інфляційних збитків, виходячи з суми боргу 22 432 532,11 грн.

08.12.2017 відповідачем подано до суду клопотання від 08.12.2017 № 15-5024, в якому відповідач посилаючись на те, що ухвалою господарського суду Сумської області від 24.10.2011 порушено провадження у справі про банкрутство ПАТ “Сумихімпром” № 5021/2509/2011, просив передати матеріали даної справи № 920/1093/17 для розгляду в межах справи про банкрутство ПАТ “Сумихімпром” № 5021/2509/2011.

Як встановлено судом першої інстанції, ухвалою господарського суду Сумської області від 24.10.2011 у справі № 5021/2509/2011 за заявою ТОВ “Компанія з управління активами “Промислові інвестиції” порушено провадження у справі про банкрутство ПАТ “Сумихімпром” за загальною процедурою згідно з Законом України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” (в редакції Закону України №2343-ХІІ).

Ухвалою Господарського суду Сумської області від 30.10.2012 введено процедуру санації ПАТ “Сумихімпром”.

Таким чином, враховуючи, що предметом заявленого Дочірньою компанією “Газ України” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” позову є вимога до відповідача – Публічного акціонерного товариства “Сумихімпром”- про стягнення поточної заборгованості – 3% річних та інфляційних, суд першої інстанції вважав, що зазначені позовні вимоги можуть бути розглянуті поза межами процедури банкрутства в окремому позовному провадженні з урахуванням вимог територіальної підсудності, встановлених статтею 15 Господарського процесуального кодексу України, а тому суд відхилив клопотання відповідача про передачу матеріали даної справи № 920/1093/17 для розгляду в межах справи про банкрутство ПАТ “Сумихімпром” № 5021/2509/2011.

З висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів.

У відповідності з п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

При цьому, колегія суддів зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін (рішення Суду у справі Трофимчук проти України no. 4241/03 від 28.10.2010).

Відповідач в апеляційній скарзі заявлену позивачем до стягнення суму заборгованості жодним доказом не спростовує, проте вважає, що даний спір не підлягає вирішенню судом в порядку окремого позовного провадження, а повинен розглядатись в межах справи про банкрутство ПАТ “Сумихімпром”. В якості підстав для скасування оскаржуваного рішення та направлення справи на розгляд до господарського суду Сумської області в межах справи про банкрутство ПАТ “Сумихімпром”, апелянт посилається на порушення судом першої інстанції ст. 16 ГПК України щодо правил виключної підсудності.

З приводу наведених відповідачем доводів, колегія суддів зазначає наступне.

За змістом положень статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках – на касаційне оскарження судового рішення.

Частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Сокуренко і Стригун проти України" від 20.07.2006 вказав, що фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні у справі "Zand v. Austria", висловлено думку, що термін "судом, встановленим законом" у частині першій статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з […] питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів […]".

При цьому, відповідно до пункту 11 Прикінцевих та перехідних положень Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника та визнання його банкрутом” (у редакції, яка набула чинності 19.01.2013 року) положення цього Закону застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження в яких порушено після набрання чинності цим Законом. Положення цього Закону, що регулюють продаж майна в провадженні у справі про банкрутство, застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження у яких порушено до набрання чинності цим Законом. Положення цього Закону, що регулюють ліквідаційну процедуру, застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження у яких порушено до набрання чинності цим Законом, якщо на момент набрання ним чинності господарським судом не було прийнято постанову про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.

Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України ( в редакції до 15.12.2017), господарським судам підвідомчі справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов'язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України.

Разом з тим, відповідно до приписів ч. 9 ст. 16 Господарського процесуального кодексу України ( в редакції до 15.12.2017), справи у майнових спорах, передбачених пунктом 7 частини першої статті 12 цього Кодексу, розглядаються господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство.

З наведеного вбачається, що боржник у даній справі знаходиться у процедурі санації, яка здійснюється відповідно до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" в редакції, чинній до 19.01.2013, а відтак при вирішенні даного спору підлягає застосуванню саме редакція Закону, чинна до 19.01.2013.

Відповідно до абзацу 6 статті 1 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом в редакції, чинній до 19.01.2013, грошові зобов’язання, які виникають після порушення справи про банкрутство, є поточними вимогами.

Провадження по справі № 5021/2509/2011 про банкрутство ПАТ "Сумихімпром" порушено ухвалою господарського суду Сумської області від 24.10.2011, а оскільки позивач звернувся до суду про стягнення заборгованості, інфляційних нарахувань на суму боргу та процентів річних, за договором № 06/11-642 від 30.08.2011 на постачання природного газу, за період з листопад 2014 - вересень 2017, то така заборгованість є поточною.

При цьому слід зазначити, що ТОВ "Сумихімпром" знаходиться у процедурі санації, яка здійснюється відповідно до Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника та визнання його банкрутом” у редакції, чинній до 19.01.2013 року, положення якого не встановлюють особливостей підвідомчості спорів боржника з кредиторами, які мають поточні вимоги до боржника, що виникли після порушення провадження у справі про банкрутство до визнання його банкрутом.

Разом з тиим, пунктом 7 частини 1 статті 12 ГПК (у редакції до 15.12.2017) передбачено, що господарським судам підвідомчі справи у спорах із майновими вимогами до боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство.

Відповідно до частини 1 статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом’якшують або скасовують відповідальність особи.

За загальним правилом норма права діє стосовно фактів і відносин, які виникли після набрання чинності цією нормою. Тобто до події, факту застосовується закон (інший нормативно-правовий акт), під час дії якого вони настали або мали місце.

Статтею 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", в редакції чинній до 19.01.2013, встановлено, що протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).

Згідно з абзацом 24 статті 1 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, в редакції чинній до 19.01.2013, мораторій на задоволення вимог кредиторів являє собою зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію.

Тобто, мораторій поширює свою дію на конкурсну заборгованість та не поширює на поточну. Поточні вимоги кредиторів боржника знаходяться у вільному правовому режимі до визнання боржника банкрутом.

Згідно статті 22 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, в редакції чинній до 19.01.2013, у випадках, передбачених цим Законом, господарський суд приймає постанову про визнання боржника банкрутом і відкриває ліквідаційну процедуру.

Відповідно частини 1 статті 23 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, в редакції чинній до 19.01.2013, вимоги за зобов'язаннями боржника, визнаного банкрутом, що виникли під час проведення процедур банкрутства, можуть пред'являтися тільки в межах ліквідаційної процедури.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, боржник – ПАТ "Сумихімпром" знаходиться у процедурі санації, боржник не визнаний банкрутом і відносно нього ліквідаційна процедура не відкривалась.

Суддя, який розглядає справу про банкрутство, відмовляє у прийнятті заяв поточних кредиторів з вимогами до боржника, що ґрунтуються на зобов'язаннях, які виникли після порушення провадження у справі, оскільки спори за такими вимогами підлягають розгляду у порядку позовного провадження.

Така відмова не позбавляє кредитора права звернутись із позовною заявою до боржника в загальному порядку.

Наведене дає підстави для висновку, що позивач – ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" обґрунтовано звернувся у позовному провадженні з позовом до боржника про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство відповідача, до господарського суду в провадженні якого перебуває справа про банкрутство, що також підтверджено Верховним Судом в постанові від 24.05.2018 у справі № 920/1093/17, якою скасовано постанову Харківського апеляційного господарського суду від 25.01.2018 у справі № 922/1093/17 про передачу справи на розгляд до господарського суду Сумської області, за встановленою п. 8 ст. 20, п. 9 ст. 30 ГПК України підсудністю.

Відповідно до ч. 1 ст. 316 ГПК України вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, є обов’язковими для суду першої інстанції та апеляційної інстанції під час нового розгляду справи.

Таким чином, вимоги апеляційної скарги щодо скасування рішення господарського суду Сумської області від 12.12.2007 і направлення справи № 920/1093/17 для розгляду в межах справи про банкрутство до господарського суду Сумської області за встановленою п.8 ст. 20, п.9 ст. 30 підсудністю є безпідставними, а доводи відповідача спростовується вищевикладеним.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Частина 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України визначає, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги відповідача в зв'язку з її юридичною та фактичною необґрунтованістю та відсутністю фактів, які свідчать про те, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням судом норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують наведені висновки колегії суддів, у зв’язку з чим апеляційна скарга Публічного акціонерного товариства "Сумихімпром" не підлягає задоволенню з підстав, викладених вище, а оскаржуване рішення господарського суду Сумської області від 12.12.2017 у справі № 920/1093/17 має бути залишене без змін.

Керуючись статтями 129, 269, п.1, ч.1 ст. 275, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Сумигаз" залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Сумської області від 12.12.2017 по справі № 920/1093/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів в порядку ст. 286 -291 ГПК України.

Повний текст постанови складено 17.09.2018 року.

Головуючий суддя Білецька А.М.

Суддя Гребенюк Н. В.

Суддя Медуниця О.Є.