Рішення № 76478493, 04.09.2018, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 вересня 2018 р. Справа№805/3148/17-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Смагар С.В., за участю секретаря судового засідання Мангуш З.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з додатковою відповідальністю «Шахта «Білозерська» (85013, Донецька область, м. Білозерське, вул. Строїтельна, 17, ЄДРПОУ 36028628)

до Добропільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (85000, Донецька область, м. Добропілля, вул. Незалежності, 28а, ЄДРПОУ 37755477)

про визнання угоди недійсною

за участю представників:

від позивача: Гаврихів В.В. - за дов.

від відповідача: Ступак А.Є.- за дов.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з додатковою відповідальністю «Шахта «Білозерська» звернулося до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Добропільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання недійсною угоди від 1 червня 2012 року № 1/96 про розстрочення погашення заборгованості на загальну суму 20764475 грн. 61 коп. (з урахуванням уточнення позовних вимог).

Ухвалою від 14 вересня 2017 року було відкрито провадження у справі та призначено справу до судового розгляду на 3 жовтня 2017 року. Ухвалою від 3 жовтня 2017 року було зупинено провадження по адміністративній справі до 11 жовтня 2017 року. Ухвалою від 11 жовтня 2017 року адміністративний позов було залишено без розгляду. Ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 21 січня 2018 року апеляційну скаргу було задоволено, ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2017 року скасовано, справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції. 5 лютого 2018 року було призначено справу до судового розгляду на 14 лютого 2018 року. 14 лютого 2018 року розгляд справи було перенесено на 20 лютого 2018 року. 20 лютого 2018 року під час судового засідання була оголошена перерва до 27 лютого 2018 року. Ухвалою від 12 березня 2018 року позов Товариства з додатковою відповідальністю «Шахта «Білозерська» до Добропільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання угоди недійсною було залишено без розгляду. Ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 5 червня 2018 року апеляційну скаргу задоволено, ухвалу Донецького окружного адміністративного від 12 березня 2018 року скасовано. Справу направлено для продовження розгляду до Донецького окружного адміністративного.

Розпорядженням від 13 червня 2018 року № 238 призначено повторний автоматизований розподіл справи № 805/3148/17-а, у зв'язку з перебуванням судді Кірієнко В.О. у щорічній черговій відпустці. Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддям від 13 червня 2018 року здійснено розподіл справи № 805/3148/17-а, справу передано до провадження судді Смагар С.В.

Ухвалою суду від 18 червня 2018 року було прийнято до провадження адміністративну справу № 805/3148/18-а та призначено підготовче засідання на 12 липня 2018 року. Ухвалою від 12 липня 2018 року суд задовольнив клопотання позивача та визнав поважними причини пропуску строку звернення позивача із позовом до суду, визнав поважними причини неявки представника позивача у судове засідання 12 липня 2018 року, задовольнив клопотання представника позивача про відкладення підготовчого засідання та відклав підготовче засідання в адміністративній справі № 805/3148/17-а до 31 липня 2018 року. Під час судового засідання 31 липня 2018 року судом було оголошено перерву до 15 серпня 2018 року. Ухвалою від 15 серпня 2018 року суд продовжив строк підготовчого провадження в адміністративній справі № 805/3148/17-а та призначив підготовче засідання на 4 вересня 2018 року. Ухвалою від 4 вересня 2018 року суд прийняв до розгляду заяву позивача про уточнення позовних вимог, закрив підготовче провадження за адміністративним позовом, призначив судовий розгляд адміністративної справи по суті на 4 вересня 2018 року. Під час судового засідання 4 вересня 2018 року судом було проголошено вступну та резолютивну частини.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 1 червня 2012 року між відповідачем та позивачем укладено угоду про розстрочення погашення заборгованості № 1/96. Предметом зазначеної угоди є розстрочення сплати витрат на доставку та виплату пільгових пенсій, призначених на пільгових умовах. Відповідно до пункту 1 зазначеної угоди сума заборгованості, яка є предметом угоди встановлено актом звіряння взаємних розрахунків станом на 21 травня 2012 року. Зазначений акт не містить конкретних розрахункових, періодів виникнення заборгованості з зазначенням суми за цей період та підписаний не повноважними особами позивача. При детальному аналізи умов угоди та діючого законодавства встановлено що зазначена угода не відповідає вимогам діючого законодавства. Зазначає, що укладання угоди про розстрочення є порушенням статті 19 Конституції України, пункту 2 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», розділу 6 Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України, затвердженої Постановою правління Пенсійного Фонду України від 19 грудня 2003 року № 21-1. Також відповідач зазначив, що у разі прийняття судом рішення про визнання угоди № 1/96 від 1 червня 2012 року недійсною, права відповідача не будуть порушено, так як відповідач має можливість звернутися за захистом прав до Донецького окружного адміністративного суду тільки не на підставі угоди а первинних документів які передбачені діючим законодавством.

Відповідач надав до суду відзив на адміністративний позов, в якому заперечує проти позовних вимог, вважає вимоги, викладені у позовній заяві, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню та просить суд відмовити у задоволенні позову, посилаючись на те, що твердження позивача, що акт звірки взаємних розрахунків від 21 травня 2012 року, який є невід'ємною частиною угоди підписаний не повноважними особами є безпідставними, оскільки позивач не надає жодного доказу в обґрунтування цього. Угода, графік погашення заборгованості була підписана генеральним директором товариства та завірена печаткою. Також зазначає, що при укладанні угоди сторони були вільні у визначенні її умов, на свій розсуд приймали даний правочин на певних встановлених умовах, узгодили ці умови, підписавши Угоду про розстрочення погашення заборгованості №1/96 від 01 червня 2012 року, а тому, всі умови спірної угоди з моменту її укладення стають однаково обов'язковими для виконання сторонами. Відповідно до пункту 2 угоди сторона 1 та сторона 2 дійшли згоди щодо розстрочення погашення заборгованості з відшкодування витрат на виплату та доставку пільгових пенсій, призначених відповідно до пункту «а» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», у розмірі 20764475 грн. 61 коп. Оскаржувана угода фактично спрямована саме на забезпечення погашення вже існуючої заборгованості позивача перед відповідачем як суб'єктом владних повноважень у сфері загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яка виникла на підставі частини 2 пункту «а» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» шляхом надання розстрочки її сплати згідно графіку.

Відповідач до суду також надав додаткові пояснення по справ, в яких зазначив, зокрема, що оскаржуваною угодою було розстрочена виплата позивачем заборгованості, яка також виникла після 1 січня 2011 року, а отже, не порушує прав та інтересів позивача, а навпаки, поліпшує умови сплати заборгованості за більш тривалий час. Також зазначає, що на момент укладення угоди, позивачем визнано суму заборгованості у розмірі 20764475 грн. 61 коп., як своє грошове зобов'язання і зобов'язався виконати обов'язок щодо її сплати.

Позивач до суду також надав додаткові пояснення по справі, в яких зазначив, що в запереченнях на позовну заяву та додаткових поясненнях відповідач стверджує що угода, яка є предметом розгляду, є угодою про розстрочення вже існуючої заборгованості. Зазначені твердження відповідача не відповідають дійсності та суперечить його діям в інших справах.

Так 14 грудня 2016 року Костянтинівська місцева прокуратура за ініціативою відповідача в справі та в його інтересах звернулася до Донецького окружного адміністративного суду з позовом про стягнення заборгованості в розмірі 7129348 грн. 42 коп. за період з 1 вересня 2014 року по 1 червня 2016 року, яка утворилась внаслідок невиконання угоди. Ухвалою суду від 26 грудня 2016 року позовна заява прийнята до розгляду і по ній викрито провадження справа № 805/5045/16-а. 14 грудня 2016 року відповідач звернувся до суду з позовом про визнання протиправними дій щодо невиконання угоди за період з 1 червня 2016 року по 1 грудня 2016 року (у розмірі 2159300 грн.) та зобов'язання вчинення певних дій, а саме виконання угоди. Ухвалою суду від 24 січня 2017 року позовна заява прийнята до розгляду і по ній викрито провадження справа № 805/5082/16-а. 23 січня 2017 року відповідач звернувся до суду з позовом про визнання протиправними дій щодо невиконання угоди за період грудень 2016 року (у розмірі 359800 грн.) та стягнення зазначеної суми. Ухвалою суду від 3 лютого 2017 року позовна заява прийнята до розгляду і по ній викрито провадження справа № 805/882/17-а.Ухвалою суду від 27 квітня 2017 року справи № 805/5082/16-а та № 805/882/17-а було об'єднано. Також в процесі розгляду зазначених справ між позивачем та відповідачем були здійснені спроби провести звіряння розрахунків за витратами на відшкодування випрати та доставки пільгових пенсій. Відповідач в листах № 4704/04 від 23 березня 2017 року та 9787/10 від 25 травня 2017 року безпідставно наполягав що підставою виникнення заборгованості є виключно угода, що є порушенням прав Позивача по справі. Щодо виконання угоди в запереченнях на позовну заяву відповідач стверджує що позивач здійснював виконання угоди і в рахунок виконання сплатив 9317227 грн. 19 коп. Однак ці твердження не відповідають дійсності виходячи з наступного, 16 грудня 2015 року Донецьким окружним адміністративним судом по справі № 2а- 20834/10/0570 прийнято ухвалу про визнання виконавчого листа, який видано Донецьким окружним адміністративним судом 8 липня 2015 року по адміністративній справі № 2а- 20834/10/0570 таким, що не підлягає виконанню в частині стягнення суми заборгованості у розмірі 8893175 грн. 61 коп., а відповідно до призначення платежу платіжних доручень № 2116425505 від 22 січня 2016 року на суму 106238 грн. 05 коп., № 2116448552 від 19 лютого 2016 року на суму 250000 грн., № 2116453686 від 29 лютого 2016 року на суму 67813 грн. 53 коп. Зазначені суми сплачено в рахунок погашення заборгованості за постановою Донецького окружного адміністративного суду по справі № 2а-20834/10/0570. Тобто твердження відповідача щодо виконання нами оскаржуваної угоди суперечать ухвалі Донецького окружного адміністративного суду від 16 грудня 2015 року.

Відповідач до суду надав відповідь на додаткові пояснення позивача, в якій зазначив, що як вбачається з акту звірки від 21 травня 2012 року до загальної суми заборгованості також увійшла заборгованість за постановою суду № 2а20834/10/0570 в розмірі 9317227 грн. 19 коп.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив.

Товариство з додатковою відповідальністю «Шахта «Білозерська», є юридичною особою, зареєстровано за кодом ЄДРПОУ 36028628.

1 червня 2012 року між позивачем та відповідачем було укладено угоду про розстрочення погашення заборгованості № 1/96. Відповідно до пункту 1 угоди позивач підтверджує, що заборгованість зі сплати затрат на виплату та доставку пільгових пенсії у розмірі 20764475 грн. 61 коп. підлягає сплаті на користь відповідача, що підтверджується актом звірки від 21 травня 2012 року, підписаного сторонами. До зазначеної угоди був складений графік погашення заборгованості від 21 травня 2012 року, підписаного обома сторонами.

Крім того, 21 травня 2012 року був складений акт звірки розрахунків між позивачем та відповідачем, відповідно до якого заборгованість позивача складається із боргу за списком 1 за період з 1 вересня 2011 року по 1 листопада 2011 року, з листопада 2011 року по квітень 2012 року, за сумою заборгованості, яка знаходиться на примусовому виконанні у виконавчій службі, за рішенням суду від 28 березня 2012 року № 2а-20834/10/0570, за списком 2 за період з січня 2011 року по жовтень 2011 року, з листопада 2011 року по квітень 2012 року, за рішенням суду від 6 грудня 2012 року № 2а-2567/10/0570. Даний акт звірки був підписаний сторонами та скріплений печатками.

Судом також встановлено, що у зв'язку з неналежним виконання умов угоди з боку позивача, відповідач 19 травня 2015 року звернувся до позивача з листом № 5326/07 про дострокове розірвання угоди. 26 жовтня 2015 року позивач надав відповідь на лист відповідача від 19 травня 2015 року, в якому позивач відмовив в розірванні угоди та запропонував свій варіант розірвання угоди. 11 листопада 2015 року за вихідним № 12108/10 відповідач відмовив позивачу у розірванні угоди. 2 березня 2016 року за вихідним № 3241/10 відповідачем до позивача був направлений лист про погодження розірвання угоди, однак листом від 22 квітня 2016 року № 5/412 позивач відмовився від розірвання оскаржуваної угоди. Також 25 травня 2016 року за вихідним № 710/10 відповідачем до позивача була направлена претензія та отримана останнім 31 травня 2016 року за вхідним № 09-202, проте відповідь не була надана. 27 лютого 2017 року позивач звернувся до відповідача з листом від 24 лютого 2017 року № 01-217/1 про визнання угоди недійсною. Листом від 16 березня 2017 року за вихідним № 4219/10 відповідач відмовив позивачу.

Судом також встановлено, що відповідач неодноразово звертався до позивача з вимогою щодо проведення звірки, про що свідчать листи від 6 жовтня 2016 року № 15942/04, від 23 вересня 2016 року № 15206/04, від 29 квітня 2016 року № 6403/04, від 10 березня 2016 року № 3538/04, від 24 травня 2017 року № 9706/06, від 13 березня 2017 року № 4045/04.

Крім того, судом встановлено, що позивачем частково було погашено заборгованість, яка визначена в угоді від 1 червня 2012 року № 1/96, про що свідчать платіжні доручення від 20 червня 2012 року № 417, від 17 серпня 2012 року, № 1025, № 1024, від 19 вересня 2012 року № 1432, від 19 листопада 2012 року № 2202, від 19 грудня 2012 року № 2609, від 19 лютого 2013 року № 624, від 19 березня 2013 року № 1049, від 20 травня 2013 року № 1805, від 20 червня 2013 року № 2232, від 19 серпня 2013 року № 3029, від 19 вересня 2013 року № 3500, від 20 листопада 2013 року № 242764, від 20 грудня 2013 року № 24786500, від 20 лютого 2014 року № 266037, від 20 березня 2014 року № 801422949, від 20 травня 2014 року № 801435336, від 20 червня 2014 року № 10000010201, від 20 серпня 2014 року № 10419658319.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, визначаються Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 р. № 1058-IV у редакції, що була чинна на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон № 1058).

Згідно з частиною другою розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України № 1058-IV (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, роботах з особливо шкідливими й важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, мали право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди. Підприємства та організації з коштів, призначених на оплату праці, вносять до Пенсійного фонду плату, що покриває фактичні витрати на виплату і доставку пенсій особам, які були зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком N 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, крім тих, що були безпосередньо зайняті повний робочий день на підземних роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) з видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт та рудників за списком робіт і професій, затвердженим Кабінетом Міністрів України, починаючи з дня набрання чинності цим Законом, у розмірі 20 відсотків з наступним збільшенням її щороку на 10 відсотків до 100-відсоткового розміру відшкодування фактичних витрат на виплату і доставку цих пенсій до набуття права на пенсію за віком відповідно до цього Закону. Отже, підприємство зобов'язане відшкодовувати фактичні витрати на виплату і доставку пільгових пенсій.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначаються Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 № 2464-VI (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Згідно із пунктом 7 розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2464-VI, заборгованість із сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, нарахованого до 1 січня 2004 року, не погашена станом на 1 січня 2011 року, з відшкодування фактичних витрат на виплату та доставку пільгових пенсій, із сплати фінансових санкцій та пені, що виникла до 1 січня 2011 року, підлягає розстроченню не більш як на 60 календарних місяців починаючи з 1 січня 2011 року.

Отже, з наведеного вбачається наявність правових підстав для розстрочення суми заборгованості з відшкодування фактичних витрат на виплату та доставку пільгових пенсій, із сплати фінансових санкцій та пені, що виникла до 1 січня 2011 року. Проте, як вже було зазначено, до оскаржуваної угоди увійшла сума заборгованості, яка виникла після 1 січня 2011 року, що фактично не відповідає вищевказаній нормі закону. Разом з тим, суд зазначає наступне.

У відповідності до частини 1 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України, порядок здійснення адміністративного судочинства встановлюється Конституцією України, цим Кодексом та міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Право особи на доступ до правосуддя гарантовано статтею 55 Основного Закону, положення якого є нормами прямої дії. Відповідно до наведеної статті Конституції України кожному гарантується судовий захист його прав та свобод і можливість оскаржити до суду рішення, дії та бездіяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування, громадських об'єднань та посадових осіб.

Свою позицію щодо застосування Конституції України при здійсненні правосуддя Верховний Суд України відобразив у постанові Пленуму «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» від 01 листопада 1996 року № 9.

Зокрема, в пункті 8, зазначено, що правосуддя здійснюється виключно судами, юрисдикція яких поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі (стаття 124 Конституції України), судам підвідомчі всі спори про захист прав і свобод громадян. Суд не вправі відмовити особі в прийнятті позовної заяви чи скарги лише з тієї підстави, що її вимоги можуть бути розглянуті в передбаченому законом досудовому порядку. Статтею 55 Конституції кожній людині гарантовано право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, а тому суд не повинен відмовляти особі в прийнятті чи розгляді скарги з підстав, передбачених законом, який це право обмежує.

Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (частина перша статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України).

У пункті 8 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що позивач - це особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, а також суб'єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суду.

Відповідно до частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

У змісті рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18рп/2004 проаналізовано поняття «порушене право», за захистом якого може звертатися особа до суду, яке має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». У свою чергу, «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони, має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб, не суперечить Конституції законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права.

В силу приписів статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» №3477-IV від 23 лютого 2006 року, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського Суду з прав людини як джерело права.

Європейський Суд з прав людини зазначає, що право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (рішення у справах: «Стаббігс та інші проти Великобританії», «Девеер проти Бельгії», «Перетяка та Шереметьєв проти України»).

У відповідності до статті 13 Конвенції, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Аналіз наведеного вище свідчить про те, що завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у публічно-правових відносинах, у яких відповідач реалізує владні управлінські функції стосовно заявника.

Судом встановлено, що оскаржуваною угодою було розстрочена позивачем заборгованості, яка також виникла після 1 січня 2011 року, а отже суд вважає, що вказана угода не порушує прав та інтересів позивача, а навпаки поліпшує умови сплати заборгованості за більш тривалий час.

Також, на думку суду, визнавши недійсною угоду 1 червня 2012 року № 1/96 про розстрочення погашення заборгованості, суд фактично погіршить становище позивача у спірних правовідносинах, оскільки це призведе до стягнення певної частини заборгованості у примусовому порядку, що повністю суперечить принципам адміністративного судочинства. Окрім того, суд зазначає, що відповідна угода, укладена строком на 60 календарних місяців, про що свідчать вимоги вищенаведеного законодавства та зміст пункту 3 спірної угоди. Враховуючи те, що угода укладена 1 червня 2012 року, остання фактично припинила свою дію та не породжує для позивача правових наслідків. Крім того, суд зазначає, що відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом, або якщо він не визнаний судом недійсним. Презумпція правомірності правочину є важливою гарантією реалізації цивільних прав учасниками цивільних відносин. Вона полягає у припущенні, що особа, вчиняючи правочин, діє правомірно. Своїм підґрунтям встановлення презумпції правомірності правочину має визначальний принцип приватного права «Дозволено все, що прямо не заборонено законом», а також такі засади цивільного права, як свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; справедливість, добросовісність та розумність цивільного законодавства. Згідно з цими засадами припускається, що особа може, реалізуючи своє право свободи договору (а точніше - право свободи правочину) вчиняти з метою створення, зміни, припинення тощо цивільних прав і обов'язків будь-які правомірні дії. При цьому не вимагається прямої вказівки на правомірність дій в акті цивільного законодавства: достатньо, що закон не визначає ці дії як заборонені.

Отже, суд не приймає посилання позивача на те, що оскаржувана угода укладена в супереч вимогам пунктів 7 та 7-1 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 8 липня 2010 року № 2464-VI та постанови правління ПФУ від 27 вересня 20110 року № 21-4 «Про затвердження Порядку проведення органами Пенсійного фонду України розстрочення сум заборгованості...» і суперечить їх приписам, оскільки зазначені нормативно-правові акт не встановлюють пряму заборону на укладання угод про розстрочення погашення заборгованості.

Суд також зазначає, що надані сторонами документи, а саме листування щодо припинення угоди, позовні заяви щодо стягнення суми заборгованості жодним чином не стосуються спірного питання щодо визнання угоди недійсною відповідно до вимог чинного законодавства України.

Позивачем не надано будь-яких доказів, що зміст укладеної угоди суперечить Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам та що вони не були спрямовані на реальне настання правових наслідків, які обумовлені ними.

Стосовно посилання позивача на наявність на розгляді в суді адміністративних позовів від органу пенсійного фонду до підприємства щодо стягнення заборгованості, суд зазначає, що позивач має можливість захищати свої права та законні інтереси в межах даних адміністративних справ, надаючи заперечення, пояснення та заявляючи до суду клопотання про витребування доказів з боку органу пенсійного фонду щодо підтвердження первинними документами наявної заборгованості, крім посилання лише на наявність угоди від 1 червня 2012 року.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з нормами частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Таким чином, за наведених обставин та відповідно до статей 69, 70 Кодексу адміністративного судочинства, з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, що мають юридичне значення для її розгляду та вирішення спору по суті, суд вважає, що відповідач довів правомірність своїх дій та рішень, та позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню. Судові витрати залишаються за позивачем.

Керуючись статтями 2-17, 19-20, 42-47, 55-60, 72-77, 90, 94-99, 122, 124-125, 132, 139, 143, 159-165, 168, 171, 173, 192-196, 224, 225-228, 229-230, 241, 243, 245, 246, 250, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову Товариства з додатковою відповідальністю «Шахта «Білозерська» (85013, Донецька область, м. Білозерське, вул. Строїтельна, 17, ЄДРПОУ 36028628) до Добропільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (85000, Донецька область, м. Добропілля, вул. Незалежності, 28а, ЄДРПОУ 37755477) про визнання недійсною угоди від 1 червня 2012 року № 1/96 про розстрочення погашення заборгованості на загальну суму 20764475 грн. 61 коп. відмовити повністю.

Вступна та резолютивна частини рішення ухвалені у нарадчій кімнаті та проголошені у судовому засіданні 4 вересня 2018 року. Повне судове рішення складено 14 вересня 2018 року.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Смагар С.В.