Рішення № 7647686, 26.01.2010, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.01.10 Справа№ 9/1

Господарський суд Львівської області у складі судді Данко Л.С.,

при секретарі Марочканич І.О.,

Розглянув у відкритому судовому засіданні справу за позовом

Позивача: Суб»єкта підприємницької діяльності фізичної особи (приватного підприємця) ОСОБА_1, юридична адреса: АДРЕСА_1, поштова адреса: АДРЕСА_2, код ЄДРПОУ НОМЕР_2,

До відповідача: Суб»єкта підприємницької діяльності фізичної особи (приватного підприємця) ОСОБА_2, АДРЕСА_3, код ЄДРПОУ НОМЕР_1,

Про стягнення 10325 грн. 95 коп., в т.ч. 8008 грн. 00 коп. - основного боргу, 738 грн. 71 коп. - пені, 240 грн. 24 коп. 3% річних, 1001 грн. 00 коп. інфляційних втрат, 102 грн. 00 коп. - державного мита та 236 грн. 00 коп. - витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

За участю представників:

Від позивача: ОСОБА_3, представник за довіреністю від 03.10.2008р., яка нотаріально засвідчена приватним нотаріусом Перемишлянського районного нотаріального округу Юзвою В.Я., зареєстрована в реєстрі за № 4966, ОСОБА_5 п/к за довіреністю від 04.01.2010р. (довіреності у справі).

Від відповідача: Суб»єкт підприємницької діяльності фізична особа (приватний підприємець) ОСОБА_2, паспорт серії КВ № НОМЕР_3, виданий Жовківським РВ УМВСУ у Львівській області 01.03.2002р..

Представникам роз”яснено права та обов”язки передбачені ст. 22 ГПК України, зокрема право та підстави відводу судді, відповідно до статті 20 ГПК України. Заяв та клопотань про відвід судді не подано. Представники не наполягають на технічній фіксації судового процесу, про що подали письмове клопотання.

Суть спору: розглядається справа за позовом Суб»єкта підприємницької діяльності фізичної особи (приватного підприємця) ОСОБА_1 (юридична адреса: АДРЕСА_1, поштова адреса: АДРЕСА_2, код ЄДРПОУ НОМЕР_2) до Суб»єкта підприємницької діяльності фізичної особи (приватного підприємця) ОСОБА_2 (АДРЕСА_3, код ЄДРПОУ НОМЕР_1) про стягнення 10 325 грн. 95 коп., в т.ч. 8 008 грн. 00 коп. - основного боргу, 738 грн. 71 коп. - пені, 240 грн. 24 коп. 3% річних, 1001 грн. 00 коп. інфляційних втрат, 102 грн. 00 коп. - державного мита та 236 грн. 00 коп. - витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Ухвалою господарського суду Львівської області від 13.01.2010р. порушено провадження у справі і розгляд справи призначено на 26.01.2010р., про що сторони були належним чином, під розписку, повідомлені, Позивач: 21.01.2010р. рекомендованою поштою № 5078433, Відповідач: 18.01.2010р. рекомендованою поштою № 5078425 (оригінали поштівок в матеріалах справи).

Позивач позовні вимоги підтримав у повному обсязі, надав усні пояснення аналогічні викладеним у позовній заяві, просить стягнути з відповідача на свою користь 8008 грн. 00 коп. - основного боргу, 738 грн. 71 коп. - пені, 240 грн. 24 коп. 3% річних, 1001 грн. 00 коп. інфляційних втрат, 102 грн. 00 коп. - державного мита та 236 грн. 00 коп. - витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Відповідач письмового відзиву на позов не представив, в судовому засіданні позов в частині основного боргу визнав частково, а саме в сумі 6008 грн. 00 коп. та пояснив, що ним 04.01.2010р. сплачено 2000,00 грн. боргу, про що подав докази: прибутковий касовий ордер, в частині вимог щодо стягнення 738 грн. 71 коп. - пені, 240 грн. 24 коп. 3% річних, 1001 грн. 00 коп. інфляційних втрат, 102 грн. 00 коп. - державного мита та 236 грн. 00 коп. - витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу позовні вимоги позивача визнав, пояснив, що внаслідок економічної кризи, у відповідача склався важкий фінансовий стан, тому виник борг, але відповідач вживає заходів до його погашення.

Справа розглядається відповідно до статті 75 ГПК України за наявними у ній матеріалами.

В ході розгляду справи встановлено, що між позивачем (Суб»єктом підприємницької діяльності фізичною особою (приватним підприємцем) ОСОБА_1 (за договором «Експедитор») та відповідачем (Суб»єктом підприємницької діяльності фізичною особою (приватним підприємцем) ОСОБА_2 (за договором «Замовник»), 30 січня 2009 року був укладений договір-доручення № 10 на транспортно-експедиційне обслуговування по перевезенню вантажів автомобільним транспортом у внутрішньому та міжнародному сполученні (далі за текстом Договір).

Зазначений договір по суті та правовій природі є договором транспортного перевезення вантажу автомобільним транспортом у внутрішньому (міжміському) та міжнародному сполученні.

Предметом цього договору»є зобов»язання виконавця (експедитора) від імені і за рахунок замовника (клієнта) укласти договір про доставку вантажів у внутрішньому (міжміському) та міжнародному сполученні із третьою стороною Перевізником ( п. 1.1. договору), сторони погодили, що в рамках даного договору, відповідно до Глави 34 ЦК України, замовник виступає довірителем, а виконавець Повіреним.

У п. 1.2. розділу 1 договору-доручення, організовуючи перевезення вантажів сторони керуються даним договором і Конвенцией о договоре международной дорожной перевозки грузов (КДПГ) (Женева, 19 травня 1956р.).

До Конвенції, що підписана в м. Женеві 19 травня 1956 року, Союз РСР приєднався 1 серпня 1983 року, і вона стала чинною для нього з 1 червня 1986р.

Відповідно до Закону України «Про правонаступництво України»від 12 вересня 1991 року Україна є правонаступником прав і обов»язків за міжнародними договорами Союзу РСР, які не суперечать Конституції України та інтересам республіки.

Крім того, на підставі Постанови Верховної Ради України від 17 вересня 1002 року «Про приєднання України до Віденської конвенції про правонаступництво держав щодо договорів»(далі Віденська конвенція) Україна приєдналася до Конвенції. Відповідно до статті 34 Віденської конвенції, коли частина або частини території держави відокремлюються і утворюють одну або декілька держав, незалежно від того, чи продовжує існувати держава-попередниця, будь-який договір, що був у силі на момент правонаступництва держав стосовно всієї території держави-попередниці, продовжує бути у силі стосовно до кожної утвореної таким чином держави-наступниці.

Законом України «Про дію міжнародних договорів на території України»від 10.12.2001р. встановлено, що укладені і належним чином ратифіковані Україною міжнародні договори становлять невід»ємну частину національного законодавства України і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства.

Відповідно до частини третьої статті 4 ГПК України, якщо в міжнародних договорах України, згода на обов»язковість яких надана Верховною Радою України, встановлені інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Відтак, на спірні правовідносини сторін у даній справі поширюються норми як національного законодавства про перевезення вантажів (ЦК України, Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність», Закон України «Про транспорт», Статут автомобільного транспорту, іншими нормативними актами України), так і положення Конвенції.

Відповідно до п. 2.1. договору-доручення № 10 на транспортно-експедиційне обслуговування по перевезенню вантажів автомобільним транспортом у внутрішньому та міжнародному сполученні від 30 січня 2009 року, замовник (клієнт) надає виконавцю (експедитору) оригінал або факсо-копію транспортної заяви з підписом відповідальної особи і печаткою на здійснення внутрішнього чи міжнародного перевезення вантажу, що є невід»ємною частиною цього договору.

Розділом 2 договору, сторони передбачили зобов»язання замовника (клієнта).

Так, пунктом 2.2. договору-доручення сторони передбачили порядок надання транспортної заяви, підготовку вантажу ( п. 2.3.), забезпечення оформлення товаросупровідних документів на право проїзду у місця завантаження і вивантаження ( п. 2.3.), направити автомобіль лише в обумовленому маршруту ( п. 2.7.) тощо.

Розділом 3 передбачено зобов»язання виконавця (експедитора): представляти інтереси замовника в рамках цього договору ( п. 3.1.), укласти договір з перевізником, дотримуючись інтересів замовника (клієнта) п. 3.2., контролювати виконання договору, укладеного з перевізником (п. 3.3. договору).

Пунктом 4.1. сторони передбачили, що за надання послуг замовник перераховує виконавцю (Експедитору) суму, зазначену у заявці. Ця сума включає вартість послуг виконавця (Експедитора) і вартість послуг третьої сторони. Вартість послуг виконавця (Експедитора) складає різницю між сумою, зазначеною в заявці замовника (Клієнта) і вартістю послуг третьої сторони (п. 4.2. договору).

Згідно п. 4.4. договору сторони передбачили, що в заявці на перевезення вантажу повинно бути зазначено проте, що оплата повинна бути здійснена після здійснення перевезення, підставою для оплати є рахунок-фактура, акт виконаних робіт, CMR/ТТН (оригінали або факсові копії). Оплата здійснюється замовником протягом 3-х банківських днів із дня отримання необхідних документів.

Відповідальність сторін визначена в розділі 5 договору.

Так, п. 5.3. договору передбачено, що замовник несе відповідальність перед виконавцем за несвоєчасну оплату згідно п. 4.4. договору в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення від суми простроченого платежу.

Зазначений договір набрав законної сили з моменту його підписання та діє до 31 грудня 2010 року (частина друга п. 8 договору).

Станом на час розгляду даної справи вказаний договір транспортного перевезення є чинним, не розірваний, не відмінений, не визнаний не дійсним, таких доказів, сторони за договором суду не представили.

На виконання умов цього договору, замовник подав експедитору Замовлення на перевезення від 30.01.2009р. до договору доручення № 10 на транспортно-експедиційне обслуговування по перевезенню вантажів автомобільним транспортом у внутрішньому та міжнародному сполученні від 30.01.2009р., п. 1 Замовлення передбачено дату і час завантаження: 02.02.2009р., маршрут (п. 2. Замовлення): Жовква (Львівської області) Каунас (Литва), перевозився вантаж (п. 3 Замовлення): пиломатеріали (дубова заготовка): 20 тн.; 82 к., тип транспортного засобу: тент: ремні (8-10 штук), пункт завантаження: Львівська обл., Жовківський район, с. Добросин (п. 4 Замовлення), спосіб завантаження: боковий; пункт замитнення: м. Рава-Руська, відповідальна особа: ОСОБА_2 (п. 7 Замовлення), митний перехід: Волинська обл., с. Доманово, пункт розмитнення: м. Каунас (Литва) п. 9 Замовлення, пункт розвантаження: м. Каунас (Литва), марка автомобіля: державний номер Вольво НОМЕР_4 ( п. 14. Замовлення), прізвище водія: ОСОБА_7 НОМЕР_5. Додаткові умови передбачено у п. 17. Замовлення.

Замовлення на перевезення є невід»ємною частиною договору та має повну юридичну силу. Умови замовлення на перевезення є пріоритетними (частина друга п. 17 Замовлення).

Замовлення на перевезення підписано повноважними представниками двох сторін, їх підписи засвідчено печатками сторін, що в силу статті 207 та 204 ЦК України, є правомірним правочином.

Разом з тим, позивач згідно зазначеного договору ( п. 3.2. договору-доручення № 10) уклав з перевізником Приватним підприємством «Пріоритет 2000», яке є юридичною особою, йому присвоєно ідентифікаційний код: 30843975, місцезнаходження перевізника: м. Чернівці, вул. Комарова, 30/81, зазначене підприємство має Ліцензію на надання послуг з перевезення пасажирів і вантажу автомобільним транспортом серії АВ № 337469, строк дії якої з 06.06.07р. по 05.06.2012р. (докази в матеріалах справи).

Факт перевезення вантажу вчиненого перевізником на замовлення відповідача підтверджується міжнародною товарно транспортною накладною (CMR) А № 0013920, з проставленням на ній штампів перетину митного контролю: 03.02.2009р. - 04.02.09р., Рахунком фактурою № 2 від 10.02.2009р. (докази в матеріалах справи).

Позивач зазначив, що ним згідно умов вищевказаних договорів вчинено транспортне перевезення за заявкою на перевезення вантажу від 30 січня 2009р. автомобільним транспортом в міжнародному сполученні автомобілем: державний номер Вольво НОМЕР_4, водієм: ОСОБА_7 НОМЕР_5, за маршрутом: м. Жовква (Львівської області) Каунас (Литва), перевозився вантаж: пиломатеріали (дубова заготовка): 20 тн.

Вантаж отриманий вантажоотримувачем 05.02.2009р., що підтверджується міжнародною товарно транспортною накладною (CMR) А № 0013920 (графа 24).

Виконання зобов»язань за вказаним вище договором-доручення та заявкою на перевезення вантажу, оцінку якій надано вище, є предметом спору за даним позовом, не містять зі сторони замовника жодних застережень, зауважень щодо перевезення, типу автомобіля, завантаження/розвантаження, не містить виправлення дати (докази в матеріалах справи).

В судовому засіданні встановлено, що зазначена вище заявка на перевезення вантажів від 30 січня 2009 року була замовником передана експедитору, а експедитором прийнята до виконання.

Згідно штампу проставленого у графі 24 вищевказаної міжнародної товарно-транспортної накладної (CMR) вантаж, який перевозився за вказаним перевезенням був отриманий вантажоодержувачем: UAB «EKOWODD», Vilkija, 54222, Kaunorai, Lithuania, що підтверджується печаткою вантажоотримувача у графі 24 міжнародної товарно-транспортної накладної (CMR), без зауважень (застережень) в цій CMR.

Вантаж доставлено перевізником за адресою розвантаження, згідно вказаної вище CMR, м. Каунас (Литва) (п. 9 Замовлення), що відповідає вимогам замовника (відповідача у справі).

Статтею 5 Конвенції про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів (КДПГ) (Женева, 19 травня 1956р.) передбачено, що накладна складається в трьох оригінальних примірниках, підписаних відправником і перевізником (транспортером), при цьому ці підписи можуть бути надрукованими або замінені штемпелями відправника і перевізника (транспортера), якщо це допускається законодавством країни, в якій складена накладна. Перший примірник накладної передається відправнику, другий супроводжує вантаж, а третій зберігається перевізником (транспортером).

Статтею 6 Конвенції про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів (КДПГ) (Женева, 19 травня 1956р.) визначено реквізити, які мають бути вказані в накладній на міжнародне перевезення вантажів.

Пунктом 1 статті 7 Конвенції про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів (КДПГ) (Женева, 19 травня 1956р.) зазначено, що відправник несе відповідальність за всі затрати (издержки) і збитки, спричинені йому в наслідок неточності або недостатності: а) вказівок, згаданих в підпунктах b), d), e), f), g), h) і j) пункту 1 статті 6; b) вказівок, згаданих в пункті 2 статті 6; с) всіх інших вказівок або інструкцій, які даються відправником для складання накладної або для включення в неї.

Як зазначено у п. 1 статті 9 Конвенції, накладна, оскільки не доказано протилежного, служить доказом умов договору і посвідченням прийняття вантажу перевізником (транспортером).

Згідно п. 2 Конвенції, при відсутності в накладній мотивованих застережень, наявна презумпція, що вантаж і його упаковка були зовнішньо в справному стані на момент прийняття вантажу перевізником і що число вантажних місць, а також розмітка і номера відповідали вказівкам накладної.

Статтею 11 Конвенції визначено, що відправник зобов»язаний до передачі вантажу приєднати до накладної або надати в розпорядження перевізника необхідні документи і повідомити всі необхідні дані для виконання митних або інших формальностей (п.1.).

Згідно з п. 2 статті 11 Конвенції, перевірка правильності та повноти цих документів не лежить на обов»язках перевізника (транспортера), Відправник відповідає перед перевізником за всілякі збитки (всякий ущерб), який може бути спричинений відсутністю, недостатністю або неправильністю цих документів і відомостей, за виключенням випадків вини перевізника.

Перевізник несе відповідальність на тих же засадах, що і комісіонер, за наслідки втрати або неправильного використання документів, згаданих у накладній, долучених до неї або вручених йому; суму, яка належиться до відшкодування не повинна, однак, перевищувати ту, яка належала би до оплати у випадку втрати вантажу ( п. 3 статті 11 Конвенції).

Статтею 13 Конвенції визначено, що по прибуттю вантажу на місце, передбачене для його здачі, отримувач має право вимагати передачі йому другого примірника накладної і передачі йому вантажу, при цьому ним видається відповідна розписка в прийнятті.

Статтями 14, 15, 16 Конвенції передбачені дії перевізника при неможливості передачі вантажу отримувачу, відмову вантажоотримувача від отримання вантажу тощо.

Відповідно до статті 19 Конвенції, признається, що мало місце прострочення, якщо вантаж не був доставлений в договорений строк або при відсутності договореного строку, приймаючи до уваги обставини, в яких перевезення проводилось, а при частковому завантаженні приймаючи до уваги час, необхідний для складання партії вантажу частинами в нормальних умовах, - фактична тривалість перевезення перевищує час, необхідний при звичайних умовах для виконання перевезення старанним перевізником.

У всіх інших випадках, згідно статті 30 Конвенції, якщо отримувач прийняв вантаж і не встановив стану вантажу в присутності перевізника або саме пізніше в момент прийняття вантажу, коли мова йде про очевидні втрати або пошкодження, або протягом семи днів з дня прийняття вантажу, не враховуючи неділі і інших вихідних днів, коли мова йде про непомітні зовні втрати або пошкодження, не вчинив перевізнику застережень, які вказують на загальний характер втрат або пошкоджень, вважається, оскільки не доказано зворотнє, підстава для презумпції, що вантаж був прийнятий в стані, описаному у накладній.

Прострочення в доставці вантажу може привести до сплати відшкодування лише в тому випадку, якщо було вчинено письмове застереження («письменная оговорка») протягом 21 дня з дня передачі вантажу в розпорядження отримувача ( п. 3 статті 30 Конвенції).

При передачі вантажу уповноваженій особі вантажоотримувача за договором, без застережень, перевезення вважається закінченим.

Відповідно до статті 19 Конвенції, признається, що мало місце прострочення, якщо вантаж не був доставлений в договорений строк або при відсутності договореного строку, приймаючи до уваги обставини, в яких перевезення проводилось, а при частковому завантаженні приймаючи до уваги час, необхідний для складання партії вантажу частинами в нормальних умовах, - фактична тривалість перевезення перевищує час, необхідний при звичайних умовах для виконання перевезення старанним перевізником.

Оглянувши подану міжнародну товарно-транспортну накладну (CMR), оцінку якій надано вище у цьому рішенні, встановлено, що у відповідних графах CMR відсутні будь-які застереження (оговорки) відправника, перевізника та вантажоотримувача щодо вантажу, строків перевезення, типу автомобіля, пропуску строків проходження зазначених у цих накладних автомобілів митного та іншого контролю, строків передачі їх вантажоотримувачу тощо.

Одержання вантажу повинно бути засвідчено підписом і печаткою (штампом) вантажоодержувача в усіх примірниках CMR чи ТТН.

Розвантаження вважається закінченим після вручення водієві належним чином оформлених CMR чи ТТН на завантажений або вивантажений вантаж.

Пунктом 45 Статуту автомобільного транспорту Української РСР, який затвердженого постановою РМ Української РСР від 27.06.69р. № 401 (з наступними змінами і доповненнями) передбачено, що за договором перевезення вантажу автотранспортне підприємство або організація зобов»язуються доставити ввірений їм вантажовідправником вантаж до пункту призначення і видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов»язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Пунктом 47 Статуту автомобільного транспорту Української РСР, передбачено, що вантажовідправник повинен подати автотранспортному підприємству або організації на вантажі товарного характеру, що пред»являються до перевезення, товарно-транспортні накладні, а на вантажі нетоварного характеру … акти заміру (зважування).

Товарно-транспортна накладна є єдиним документом для списання товарно-матеріальних цінностей у вантажовідправника, оприбуткування їх у вантажоодержувача, а також для складського, оперативного та бухгалтерського обліку.

Вантажовідправник і вантажоодержувач несуть відповідальність за всі наслідки неправильності, неточності або неповноти відомостей вказаних у товарно-транспортних документах.

Виходячи з аналізу норм Конвенції, Статуту автомобільного транспорту Української РСР, договору на перевезення, порушення норм перевезення вантажу не встановлено, не встановлено факту не отримання вантажу вантажоодержувачем (CMR (графа 24), як не встановлено прострочення в доставці вантажу за вказаними вище перевізними документами.

Пунктом 4.1. договору визначено, що за надання послуг замовник перераховує виконавцю (Експедитору) суму, зазначену у заявці. Ця сума включає вартість послуг виконавця (Експедитора) і вартість послуг третьої сторони. Вартість послуг виконавця (Експедитора) складає різницю між сумою, зазначеною в заявці замовника (Клієнта) і вартістю послуг третьої сторони (п. 4.2. договору), згідно п. 4.4. договору передбачено, що в заявці на перевезення вантажу повинно бути зазначено проте, що оплата повинна бути здійснена після здійснення перевезення, підставою для оплати є рахунок-фактура, акт виконаних робіт, CMR/ТТН (оригінали або факсові копії). Оплата здійснюється замовником протягом 3-х банківських днів із дня отримання необхідних документів.

Позивач надіслав на адресу відповідача документи на оплату, які вимагалися договором від 30.01.09р.

Відповідач отримав зазначені документи (докази в матеріалах справи), що представником відповідача не заперечувалася в судовому засіданні.

Отже, відповідач зобов»язаний був оплатити за вказане перевезення експедитору, відповідно 8008 грн. 00 коп. протягом 3-х банківських днів із дня отримання необхідних документів, однак, своїх зобов»язань своєчасно, згідно договору-доручення № 10, не виконав.

З метою врегулювання спору у досудовому порядку, позивач направив відповідачу претензію-вимогу Вих. № 12а/06 від 12.06.2009р., яку відповідач отримав, під розписку, 15.06.09р. рекомендованою поштою № 4410809.

Претензія-вимога позивача залишена відповідачем без реагування.

Відповідач письмового відзиву на позовну заяву не подав, в судовому засіданні представник відповідача заборгованість визнав в сумі 6008,00 грн. основного боргу, подав прибутковий касовий ордер про часткове погашення основного боргу в сумі 2000,00 грн., яке проведено ним 04.01.2010р., клопотав про зменшення розміру штрафних санкцій, наявність боргу обґрунтував фінансовою кризою та відсутністю у відповідача коштів для оплати.

Станом на час постановлення рішення у даній справі, заборгованість відповідача перед позивачем складає 6008 грн. 00 коп. (8008,00 грн. 2000,00 грн.) основного боргу.

Стаття 173 ГК України передбачає, що господарським визнається зобов'язання, що вини кає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з під став, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зо бов'язаний вчинити певну дію господарського чи управ лінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від пе вних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому чи слі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сто рони виконання її обов'язку.

Стаття 175 ГК України визначає, що майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками го сподарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчи нити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодек сом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов”язання має виконуватися належним чином відповідно до вимог ЦК, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту, що звичайно ставляться, а відповідно до вимог статті 908 ЦК України, перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення.

Згідно частини другої п.2 статті 908 ЦК України, умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо перевезень встановлюється договором, якщо інше не встановлено ЦК України, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

За договором перевезення вантажу (ст. 307 ГК України та ст. 909 ЦК України) одна сторона (перевізник) зобов”язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачу), а відправник зобов”язується сплатити перевезення вантажу встановлену плату.

Аналогічні вимоги викладені у статті 316 ГК України, які стосуються договору транспортного експедирування.

Частиною 1 статті 916 ЦК України передбачено, що за перевезення вантажу ... стягується провізна плата у розмірі, що визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами.

Особа, яка порушила зобов”язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 614 ЦК України).

Виходячи з аналізу вищенаведених норм чинного законодавства та договірних зобов”язань, в судовому засіданні в повному обсязі доведено вину відповідача за первісним позовом у неналежному виконанні взятих на себе зобов”язань за договором-дорученням № 10 від 30.01.2009р.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача на свою користь інфляційні втрати в сумі 1001,00 грн. (розрахунок в матеріалах справи), 240 грн. 32 коп. - 3% річних, які нараховано відповідно до статті 625 ЦК України.

Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов”язання, на вимогу кредитора зобов”язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Правильність розрахунку інфляційних витрат та трьох відсотків річних була перевірена в судовому засіданні. Розрахунок інфляційних втрат відповідає розрахункам, які долучено до позовної заяви.

Однак, розмір 3% річних в сумі 240,24 грн. обраховано позивачем неправильно, тому в судовому засіданні вчинено перерахунок розміру 3% річних, який складає 201,41 грн. ( 8008,00 грн. х 3% : 365 днів х 306 днів прострочення платежу = 201,41 грн., а не 240,24 грн., як зазначив позивач).

Позивач просить стягнути з відповідача на свою користь пеню у розмірі 738,71 грн., яка нарахована відповідно до п. 5.1. договору за 11 місяців прострочення платежу, що суперечить частині 6 статті 232 ГК України.

Згідно із статтею 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов»язання може забезпечуватися неустойкою, гарантією, заставою, при триманням, завдатком.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення зобов»язання (частина 1 статті 549 ЦК України).

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов»язання за кожен день прострочення виконання (частина 3 статті 549 ЦК України).

Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (частина 2 статті 551 ЦК України).

Пунктом 5.3. договору передбачено, що замовник несе відповідальність перед виконавцем за несвоєчасну оплату згідно п. 4.4. договору в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення від суми простроченого платежу.

Частиною 6 статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов»язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов»язання мало бути виконано.

Виходячи з вищенаведеного, розмір пені, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, які нараховано за шість місяців (частина 6 статті 232 ГК України), від суми боргу 8008,00 грн., з дня, коли у позивача виникло право на нарахування пені, при ставці НБУ, яка діяла у період за який нараховується пеня, складає 421,71 грн., а не 738,71 грн., як зазначив позивач.

Суд заслухав пояснення представників позивача та відповідача, оглянув та дослідив подані докази, оцінив їх в сукупності, прийшов до висновку, що позов позивача підлягає до задоволення частково, а саме: стягненню з відповідача на користь позивача підлягають: 6008,00 грн. основного боргу, 421,71 грн. пені, 1001,00 грн. інфляційних втрат, 201,41 грн. 3% річних.

В частині вимог позивача про стягнення 2000,00 грн. основного боргу, які сплачені відповідачем 04.01.2010р., провадження у справі припинити за відсутністю в цій частині предмету спору, відповідно до п. 1-1 частини першої статті 80 ГПК України.

Судові витрати за первісним позовом покласти на сторони пропорційно задоволених позовних вимог згідно з ст. 49 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 1, 2, 4-3, 4-7, 12, 15, 22, 32, 33, 34, 36, 43, 44 - 49, 60, 69, 75, 77, п. 1-1 ч. 1 статті 80, статтями 82-85, 116 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовільнити частково.

2. Стягнути з Суб»єкта підприємницької діяльності фізичної особи (приватного підприємця) ОСОБА_2 (80560, АДРЕСА_3, код ЄДРПОУ НОМЕР_1) на користь Суб»єкта підприємницької діяльності фізичної особи (приватного підприємця) ОСОБА_1 ( юридична адреса: 81200, АДРЕСА_1, поштова адреса: 79014, АДРЕСА_2, код ЄДРПОУ НОМЕР_2) 6008,00 грн. основного боргу, 421,71 грн. пені, 1001,00 грн. інфляційних втрат, 201,41 грн. 3% річних, 96 грн. 32 коп. державного мита та 220 грн. 14 коп. витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. В частині вимог позивача про стягнення 2000,00 грн. основного боргу, які сплачені відповідачем 04.01.2010р., провадження у справі припинити за відсутністю в цій частині предмету спору.

5. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Суддя Л.С.Данко

За згодою представників сторін, 26.01.2010 року оголошено вступну і резолютивну частини рішення. Мотивувальна частина рішення складена, оформлена відповідно до статті 84 ГПК України, та підписана 28.01.2010р. Рішення може бути оскаржене в порядку ст.ст. 91-93 ГПК України. Рішення набирає законної сили відповідно до статті 85 ГПК України.

Суддя