Постанова № 76473732, 05.09.2018, Вінницький апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 675/2443/17

Головуючий у 1-й інстанції: Столковський В.І.

Суддя-доповідач: Сушко О.О.

05 вересня 2018 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Сушка О.О.

суддів: Залімського І. Г. Смілянця Е. С. ,

за участю:

секретаря судового засідання: Платашем В.О.,

представника відповідача: Марчука О.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Ізяславського районного суду Хмельницької області від 31 травня 2018 року (м. Ізяслав, 08 червня 2018 року) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до державної установи "Замкова виправна колонія (№ 58)" про скасування стягнення у виді поміщення у карцер,

В С Т А Н О В И В :

позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив скасувати постанову відповідача від 22 листопада 2017 року про накладення на нього дисциплінарного стягнення у виді поміщення у карцер строком на десять діб, а його виправдати.

Відповідно до рішення Ізяславського районного суду Хмельницької області від 31 травня 2018 року в задоволенні позову відмовлено.

На обґрунтування апеляційної скарги позивач зазначив, що спірною постановою на позивача накладено дисциплінарне стягнення у виді поміщення у карцер строком на десять діб за безпідставну відмову від переходу в іншу камеру згідно рапорту представника адміністрації установи. Однак позивач стверджує, що відмовився від переходу до іншої камери з поважних причин, оскільки в тій камері перебувала ВІЛ-інфікована особа. Також рапорт про необхідність його переведення з камери № 24 в камеру № 22 є безпідставним і не містить будь-якого обґрунтування доцільності такого переведення. Крім того, при замовленні позивача на переведення до іншої камери не було враховано можливість сумісного проживання позивача з іншими засудженими, що могло призвести до конфліктної ситуації між ними. При винесенні постанови засудженому не надали можливість ознайомитися з документами, що стосуються справи, чим порушено його право на захист. Відтак, законні підстави застосовувати до засудженого дисциплінарне стягнення були відсутні, а тому спірна постанова підлягає скасуванню.

Не погоджуючись з вказаним рішенням позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позов.

Представники відповідача в судовому засіданні просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги.

Розглянувши матеріали справи, колегія суддів апеляційної інстанції, дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції та під час апеляційного провадження встановлено, що 16 листопада 2017 року начальник відділення сектору для тримання чоловіків, засуджених до довічного позбавлення волі, ДУ «Замкова виправна колонія (№ 58)» Прокопивнюк Є.П. звернувся до начальника виправної установи з рапортом про надання дозволу на переведення засудженого ОСОБА_3 з камери № 24 в камеру № 22, який був погоджений начальником ДУ ЗВК № 58.

У той же день молодшим інспектором відділу нагляду і безпеки ДУ «Замкова виправна колонія (№ 58)» Кушніруком І.В. було складено рапорт про допущене позивачем порушення вимог п. 2 розділу ІІІ Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань, а саме: о 11 год. 10 хв. останній безпідставно в категоричній формі відмовився від переходу з камери № 24 в камеру № 22 згідно рапорту. На вимогу здійснити перехід реагував негативно, висловлював невдоволення режимом відбування покарання.

Про допущене позивачем порушення режиму відбування покарання начальник відділення сектору для тримання чоловіків, засуджених до довічного позбавлення волі, ДУ «Замкова виправна колонія (№ 58)» Прокопивнюк Є.П. повідомив начальника виправної установи рапортом від 20 листопада 2017 року, де також вказав, що в ході проведення бесіди виховного характеру засуджений вину не визнав, письмове пояснення надати відмовився, на заходи виховного та профілактичного характеру не реагує, у звязку з чим просив притягнути останнього до дисциплінарної відповідальності.

20 листопада 2017 року позивачу було запропоновано надати письмове пояснення по вказаному факту, від чого останній категорично відмовився, що підтверджується актом від 20 листопада 2017 року.

У той же день позивача було повідомлено про те, що 22 листопада 2017 року о 15 год. 00 хв. у приміщенні кабінету начальника установи відбудеться засідання дисциплінарної комісії, що підтверджується відповідною розпискою, від підписання якої засуджений відмовився.

Згідно з протоколом № 81 від 22 листопада 2018 року на засіданні дисциплінарної комісії з розгляду питань притягнення до дисциплінарної відповідальності та зміни умов тримання засуджених в межах ДУ «Замкова виправна колонія (№ 58)» вирішено засудженого ОСОБА_3 за вчинення порушення 16 листопада 2017 року о 11 год. 10 хв. у виді невиконання законної вимоги представника адміністрації помістити в карцер строком на 10 діб.

Відповідно до постанови від 22 листопада 2017 року позивача було притягнуто до дисциплінарної відповідальності за вищевказані дії у виді поміщення у карцер строком на 10 діб. Постанова була оголошена позивачу у той же день, однак від її підписання засуджений відмовився.

Як слідує із постанови, підставою для застосування до засудженого стягнення стало те, що він 16 листопада 2017 року о 11 год. 10 хв. безпідставно в категоричній формі відмовився від переходу з камери № 24 в камеру № 22 згідно рапорту. На вимогу здійснити перехід реагував негативно, висловлював невдоволення режимом відбування покарання. На заходи виховного та профілактичного характеру не реагує.

Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач діяв на підставі, в межах та у спосіб, що передбаченні Конституцією та законами України.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне

Так, згідно абз. 4 ч. 3 ст. 107 КВК України, п.2 розділу ІІІ Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 29 грудня 2014 року № 2186/5, засуджені зобов'язані виконувати встановлені законодавством вимоги персоналу колонії.

Розпискою позивача від 12 серпня 2017 року підтверджується, що він був ознайомлений із правами та обов`язками, а також заборонами, встановленими ст. 107 Кримінально-виконавчого кодексу України та розділом ІІІ Правил внутрішнього розпорядку виконання покарань.

При цьому, позивачем порушено норми абз. 4 ч. 3 ст. 107 КВК України, п. 2 розділу ІІІ Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань, що підтверджується оскарженою постановою, протоколом № 81 від 22 листопада 2018 року засідання дисциплінарної комісії, рапортами, складеними посадовими особами ЗВК № 58 16 та 20 листопада 2017 року, актом від 20 листопада 2017 року, а також поясненнями позивача, наданими у судовому засіданні в суді першої інстанції, який визнав факт відмови від переведення до іншої камери, виклавши власну версію мотиву такого вчинку.

Те, що позивач відмовився від переходу до іншої камери, підтвердили також допитані під час судового розгляду в суді першої інстанції засуджені ОСОБА_6 та ОСОБА_7, які перебували в одній камері із позивачем на час вчинення ним дисциплінарного правопорушення.

Відтак, у діях позивача наявний склад дисциплінарного проступку.

За змістом ч. 1 ст. 132 КВК України за порушення встановленого порядку відбування покарання до засуджених можуть застосовуватися заходи стягнення, в тому числі і поміщення засуджених, які тримаються в приміщеннях камерного типу виправних колоній максимального рівня безпеки, у карцер без виведення на роботу на строк до чотирнадцяти діб.

Частиною 1 ст. 134 КВК України встановлено, що при призначенні заходів стягнення враховуються причини, обставини і мотиви вчинення порушення, поведінка засудженого до вчинення проступку, кількість і характер раніше накладених стягнень, а також пояснення засудженого щодо суті проступку. Стягнення, що накладаються, мають відповідати тяжкості і характеру проступку засудженого. Поміщення засудженого в дисциплінарний ізолятор або в карцер чи переведення засудженого до приміщення камерного типу (одиночної камери) проводиться за вмотивованою постановою начальника колонії або особи, яка виконує його обов'язки, з визначенням строку тримання.

Як свідчить довідка про заохочення та стягнення, позивач під час перебування у СІЗО допустив 13 порушень режиму відбування покарання. Крім того, 07 листопада 2017 року адміністрацією ЗВК № 58 на нього накладено стягнення у виді суворої догани за нетактовну поведінку.

Зазначені обставини було враховано відповідачем при обранні дисциплінарного стягнення.

Що стосується доводів позивача відносно наявності у нього поважних причин для відмови від переходу до іншої камери у зв'язку з тим, що в тій камері перебувала ВІЛ-інфікована особа, слід врахувати наступне.

З довідки начальника медичної частини ДУ «Замкова виправна колонія (№ 58)» № 1 від 22 лютого 2018 року встановлено, що дійсно в камері № 22 сектору для утримання осіб, засуджених до довічного позбавлення волі, станом на 16 листопада 2017 року утримувався засуджений, який має статус ВІЛ-інфікованої особи.

Разом з тим, із змісту висновку за матеріалами службового розслідування по факту відмови позивача від проживання в загальній масі засуджених камери № 22 встановлено, що така відмова є, зокрема, результатом особистої недисциплінованості засудженого та небажання виконувати обов`язки, покладені на нього кримінально-виконавчим законодавством України.

Згідно з даними довідки медичної частини ДУ «Замкова виправна колонія (№ 58)» від 20 листопада 2017 року при переведенні позивача у камеру № 22 СДУ його здоров`ю нічого не загрожує при дотриманні правил особистої гігієни та норм суспільного проживання.

Зазначену обставину також підтвердив допитаний у судовому засіданні в суді першої інстанції в якості свідка начальник медичної частини виправної установи ОСОБА_8, який ствердив, що засудженні, які утримувалися в камері № 22 на час вчинення позивачем дисциплінарного проступку, відкритою формою туберкульозу не страждали, а тому не були небезпечними для оточуючих. Пояснив, що ВІЛ-інфіковані особи не становлять загрозу для інших засуджених при дотриманні відповідних правил гігієни.

На вказане звертає увагу представник Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини з питань реалізації національного превентивного механізму у листі від 25 січня 2018 року, адресованому позивачу на його звернення з приводу порушення його прав у зв`язку з триманням із особою, хворою на туберкульоз та ВІЛ-інфекцію, де роз`яснює, що ВІЛ-інфекція не є захворюванням, яке розповсюджується повітряно-крапельним шляхом, тому тримання здорової людини в одному замкненому просторі з хворою на ВІЛ-інфекцію при умові дотримання звичайних санітарно-гігієнічних норм не несе небезпеки для життя та здоров`я здорової людини.

Крім того, доводи позивача стосовно того, що при замовленні його на переведення до іншої камери не було враховано можливість сумісного проживання позивача з іншими засудженими, що могло призвести до конфліктної ситуації між ними є безпідставними, з огляду на таке.

З висновку за матеріалами службового розслідування по факту відмови позивача від проживання у камері № 22 вбачається, що в ході проведення службового розслідування встановлено, що причин, які б перешкоджали останньому проживати в зазначеній камері не виявлено, ніхто із засуджених сектору СДПВ в конфліктних ситуаціях із ним не перебуває та не перебував.

Згідно довідки старшого оперуповноваженого оперативного відділу ДУ «Замкова виправна колонія (№ 58)» Остапчука О.В. інформація в оперативний відділ установи про наявність конфліктних ситуацій та боргових відносин у позивача не надходила.

Так само письмових пояснень засуджених ОСОБА_10 та ОСОБА_11, які перебували в камері № 22 на час вчинення позивачем дисциплінарного проступку, вбачається, що останні з позивачем не знайомі, тому ніяких конфліктів та боргових зобов`язань із ним не мали та не мають.

В силу цих підстав не є доказами психологічної несумісності позивача із засудженим ОСОБА_11 постанови про поміщення у карцер останнього та засудженого ОСОБА_12 у зв`язку з виникненням між ними конфліктної ситуації.

Водночас, посилання позивача на відсутність у рапорті про необхідність його переведення з камери № 24 в камеру № 22 будь-якого обґрунтування доцільності такого переведення суд першої інстанції вірно не взяв до уваги, оскільки за вимогами чинного законодавства засуджені до довічного позбавлення волі тримаються окремо від інших засуджених та осіб, узятих під варту, в окремих камерах залежно від жилої площі, психологічної сумісності проживання за визначенням адміністрації установи виконання покарань. Також, законом не вставлено вимог до форми рапорту на переведення засудженого до іншої камери.

В свою чергу, доводи позивача стосовно порушення його права на захист у зв`язку з не наданням можливості ознайомитися з документами дисциплінарного провадження не підтверджуються матеріалами справи, у яких відсутні будь-які належні та допустимі докази звернення позивача до адміністрації виправної установи з клопотанням про ознайомлення з цими матеріалами та відмови у задоволенні такого клопотання.

Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, яке регулює спірні правовідносини, та повністю спростовуються встановленими у справі обставинами.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення, а рішення Ізяславського районного суду Хмельницької області від 31 травня 2018 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.

Постанова суду складена в повному обсязі 11 вересня 2018 року.

Головуючий Сушко О.О. Судді Залімський І. Г. Смілянець Е. С.