Постанова № 76473036, 11.09.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа: №826/8984/17 Головуючий у 1-й інстанції: Шрамко Ю.Т.

Суддя-доповідач: Земляна Г.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 вересня 2018 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Земляної Г.В.

суддів Ісаєнко Ю.А., Лічевецького І.О.

за участю секретаря Данилюк Л.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві

на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 лютого 2018 року

у справі №826/8984/17 (розглянутої у порядку письмового провадження)

за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_2

до відповідача Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві

про скасування податкової вимоги та рішення, зобов'язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И Л А :

У липні 2017 року фізична особа-підприємець ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про:

- визнання протиправною та скасування податкової вимоги від 29.06.2016 №1372-17 у розмірі 35139,90 грн. податкового боргу з єдиного податку фізичних осіб;

- визнання протиправним та скасування рішення відповідача від 30.12.2016 №523/26-57-13-02-12 про виключення позивача з реєстру платників єдиного податку;

- зобов'язання відповідача врахувати в інтегрованій картці платника з єдиного податку позивача наявну оплату єдиного податку за перший квартал 2016 року у сумі 36000,00 грн. згідно з платіжним дорученням від 17.05.2016 №227 та відсутність податкового боргу у зв'язку із здійсненням даної оплати.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що ним було своєчасно виконано обов'язок щодо сплати єдиного податку, а тому останній не повинен нести відповідальність за те, що банківською установою грошові кошти, сплачені позивачем, не були своєчасно перераховані на відповідний рахунок в якості сплати єдиного податку. Обов'язок позивача щодо сплати єдиного податку до бюджету вважається виконаним з моменту подання платіжних доручень до банку. Кошти не надійшли до контролюючого органу з вини банку, отже відповідальність за несвоєчасне перерахування коштів по сплаті позивачем податку має нести саме банк.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 лютого 2018 року позов задоволено. Визнано протиправною та скасовано податкову вимогу від 29.06.2016 №1372-17, складену Державною податковою інспекцією у Святошинському районі Головного управління ДФС у м. Києві. Визнано протиправним та скасовано рішення Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління ДФС у м. Києві від 30.12.2016 №523/26-57-13-02-12 щодо анулювання реєстрації платником єдиного податку фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1). Зобов'язано Державну податкову інспекцію у Святошинському районі Головного управління ДФС у м. Києві врахувати в інтегрованій картці фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 як платника з єдиного податку наявну оплату єдиного податку за перший квартал 2016 року у сумі 36000,00 грн. згідно з платіжним дорученням від 17.05.2016 №227.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції відповідачем було подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким в задоволені позову відмовити. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на незаконність, необґрунтованість та необ'єктивність рішення суду, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування судового рішення.

Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що податковий орган правомірно надіслав податкову вимогу та анулював реєстрацію платника єдиного податку фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 у зв'язку з наявністю у позивача податкового боргу.

Позивачем було подано відзив (заперечення) на апеляційну скаргу, в якому зазначено, що апеляційна скарга є безпідставною та необґрунтованою та просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

В судовому засіданні представник відповідача підтримав вимоги та доводи апеляційної скарги та просив скасувати рішення суду першої інстанції й відмовити у задоволенні позову у повному обсязі, посилаючись на порушення судом при винесенні рішення норм процесуального та матеріального права.

Представник позивача в судовому засіданні вимоги та доводи апеляційної скарги заперечував та просив в задоволенні апеляційної скарги відмовити з огляду на її необґрунтованість та безпідставність, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду слід залишити без змін, з наступних підстав.

Відповідно до положень ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно зі ст. 315, ст.316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд першої інстанції всебічно, повно та об'єктивно розглянув справу, правильно встановив обставини справи, наданим доказам дав правильну правову оцінку і прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення позову.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, фізична особа-підприємець ОСОБА_2 як платник податків перебуває на податковому обліку у Державній податковій інспекції у Святошинському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві.

Згідно з платіжним дорученням №227 від 17.05.2016 на суму 36 000 грн. фізична особа-підприємець ОСОБА_2 сплатив єдиний податок за перший квартал 2016 року (а.с.6). Сплата була здійснена через ПАТ «Фідобанк», з яким позивач уклав договір банківського рахунку №827348 від 12.12.2013, в якому на момент надання платіжного доручення на рахунку позивача знаходились інші кошти.

29 червня 2016 року Державною податковою інспекцією у Святошинському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві було складено оскаржувану податкову вимогу №1372-17, згідно з якою, станом на 28.06.2016 сума податкового боргу позивача за узгодженими грошовими зобов'язаннями становить 35139,90 грн.

30 грудня 2016 року у зв'язку з тим, що у позивача на кожне перше число місяця протягом двох послідовних кварталів (з липня 2016 року по грудень 2016 року) обліковувався податковий борг, що підтверджено довідкою про наявність підстав для анулювання реєстрації платника єдиного податку від 28.12.2016 №2994/13.2.13/НОМЕР_1, Державною податковою інспекцією у Святошинському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві було прийнято рішення №523/26-57-13-02-12 від 30.12.2016 про анулювання реєстрації платником єдиного податку.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням та діями Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві позивач звернувся до суду з даним позовом.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов, прийшов до висновку про необґрунтованість дій відповідача та відповідно безпідставність прийняття контролюючим органом податкової вимоги та рішення про анулювання реєстрації платника єдиного податку, з огляду на відсутність з боку позивача порушень Податкового кодексу та дотримання ним порядку та строку сплати зазначеного податку.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, оскільки вони знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи виходячи з наступного.

Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з п.п. 16.1.4 п. 16.1. ст. 16 Податкового кодексу України платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Грошове зобов'язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов'язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності (пп. 14.1.39 п. 14.1. ст. 14 Податкового кодексу України).

Нормами пп.. 14.1.156 п. 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що податкове зобов'язання це сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).

Відповідно до пп. 14.1.175 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий борг - сума узгодженого грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання.

Водночас, погашення податкового боргу - зменшення абсолютного значення суми такого боргу, підтверджене відповідним документом (пп. 14.1.152 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України).

Згідно з п. 46.1 ст. 46 Податкового кодексу України, податкова декларація, розрахунок - це документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов'язання, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку.

Податкова декларація подається за звітний період в установлені цим Кодексом строки контролюючому органу, в якому перебуває на обліку платник податків (п. 49.1 ст. 49 Податкового кодексу України). Платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом (п. 57.1 ст. 57 Податкового кодексу України).

У разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення (п. 59.1 ст. 59 Податкового кодексу України).

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції між позивачем та Публічним акціонерним товариством «Фідобанк» 12 грудня 2013 року було укладено договір банківського рахунку №2527348, за умовами якого банк відкриває поточний рахунок в національній валюті України та іноземних валютах за заявою про відкриття поточного рахунку клієнта з поданням до банку необхідних документів відповідно до вимог чинного законодавства України та в порядку, передбаченому нормативно-правовими актами Національного банку України.

Пунктом 1.4 зазначеного договору визначено, що рахунок відкривається банком клієнту для зберігання коштів і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору, банківських правил, вимог чинного законодавства України, а також за допомогою дебетових і кредитових платіжних інструментів, що застосовуються у міжнародній банківській практиці.

Відповідно до п. 2.31 договору, банк зобов'язаний приймати і зараховувати на рахунок клієнта грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунку та проведення інших операцій за рахунком, передбачених законодавством України та банківськими правилами. При цьому, розрахунки за платіжними документами клієнта, що надійшли до банку упродовж його операційного часу, проводити в той же день, а ті, що надійшли після закінчення операційного часу - не пізніше наступного банківського дня.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, позивачем, на виконання вимог щодо сплати єдиного податку, 17.05.2016 подано до ПАТ «Фідобанк» платіжне доручення №227 на суму 36000,00 грн., призначення платежу: «сплата єдиного податку за 1 квартал 2016 року». Дане платіжне доручення отримано ПАТ «Фідобанк» до виконання 17.05.2016, проте банком не було виконано своїх зобов'язань не перераховано зазначених коштів спрямованих для сплати єдиного податку.

Таким чином, на виконання зобов'язання по єдиному податку позивач надав у банк розрахункові документи на перерахування платежу до бюджету, банк прийняв їх до виконання, проте, з незрозумілих суду причин, не провів операцію по перерахуванню коштів до бюджету.

Відповідно до п. 1.24 ст. 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні», переказ коштів (далі - переказ) - рух певної суми коштів з метою її зарахування на рахунок отримувача або видачі йому у готівковій формі. Ініціатор та отримувач можуть бути однією і тією ж особою.

Згідно з пп. 1 п. 22.1, п. 22.2, п. 22.3, п. 22.4 ст. 22 Закону України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні», ініціювання переказу здійснюється зокрема, платіжним дорученням. Клієнт банку має право самостійно обирати види розрахункового документа (крім платіжної вимоги), які визначені цим Законом, для ініціювання переказу. Розрахункові документи, за винятком платіжної вимоги-доручення, мають подаватися ініціатором до банку, що його обслуговує.

Під час використання розрахункового документа ініціювання переказу є завершеним: для платника - з дати надходження розрахункового документа на виконання до банку платника; для банку платника - з дати списання коштів з рахунка платника та зарахування на рахунок отримувача в разі їх обслуговування в одному банку або з дати списання коштів з рахунка платника та з кореспондентського рахунка банку платника в разі обслуговування отримувача в іншому банку.

Тобто з моменту отриманням позивачем платіжного доручення від 17.05.2016 №227 з відміткою банку про одержання на виконання, ініціювання переказу вважається остаточно завершеним і за його подальший переказ відповідальність несе банк.

Відповідно до п. 129.6 ст. 129 Податкового кодексу України, за порушення строку зарахування податків до бюджетів або державних цільових фондів, установлених Законом України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», з вини банку такий банк сплачує пеню за кожний день прострочення, включаючи день сплати, та штрафні санкції у розмірах, встановлених цим Кодексом, а також несе іншу відповідальність, встановлену цим Кодексом, за порушення порядку своєчасного та повного внесення податків, зборів, платежів до бюджету або державного цільового фонду. При цьому платник податків звільняється від відповідальності за несвоєчасне або перерахування не в повному обсязі таких податків, зборів та інших платежів до бюджетів та державних цільових фондів, включаючи нараховану пеню або штрафні санкції.

Виходячи з системного аналізу наведених норм, порушення банком порядку зарахування до бюджету та державних цільових фондів податків і зборів при пред'явленні платником податків до установи банку платіжних доручень у встановлений строк є виною банку.

В свою чергу , неперерахування єдиного податку за платіжним дорученням від 17.05.2016 №227 на загальну суму 36000,00 грн. не є наслідком безпосередньо дій чи бездіяльності позивача, отже, відповідна сума не може бути визнана податковим боргом позивача.

З урахуванням вище викладеного, зобов'язання позивача по сплаті єдиного податку за перший квартал 2016 року у сумі 35139,00 грн. є виконаними, а підстави для обліковування за позивачем податкового боргу у сумі 35139,00 грн. - відсутні, у зв'язку з чим також відсутні підстави для анулювання реєстрації позивача платником єдиного податку.

Згідно з п. 299.10. ст. 299 Податкового кодексу України встановлено, що реєстрація платником єдиного податку є безстроковою та може бути анульована шляхом виключення з реєстру платників єдиного податку за рішенням контролюючого органу, зокрема у випадку передбаченому пп. 298.2.3 п. 298.2 ст. 298 цього Кодексу тобто, у разі наявності податкового боргу на кожне перше число місяця протягом двох послідовних кварталів.

Згідно з абз. 8 п.п. 298.2.3. п. 298.2. ст. 298 Податкового кодексу України платник єдиного податку зобов'язаний в останній день другого із двох послідовних кварталів перейти на сплату інших податків і зборів, визначених цим Кодексом, зокрема у разі наявності податкового боргу на кожне перше число місяця протягом двох послідовних кварталів.

Положеннями п. 299.11. ст. 299 Податкового кодексу України встановлено, що у разі виявлення відповідним контролюючим органом під час проведення перевірок порушень платником єдиного податку першої-третьої груп вимог, встановлених цією главою, анулювання реєстрації платника єдиного податку першої-третьої груп проводиться за рішенням такого органу, прийнятим на підставі акта перевірки, з першого числа місяця, наступного за кварталом, в якому допущено порушення. У такому випадку суб'єкт господарювання має право обрати або перейти на спрощену систему оподаткування після закінчення чотирьох послідовних кварталів з моменту прийняття рішення контролюючим органом.

Таким чином, підставою для анулювання реєстрації платника єдиного податку є встановлення контролюючим органом за наслідками перевірки факту наявності у платника податків податкового боргу на кожне перше число місяця протягом двох послідовних кварталів. Проте, як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої та апеляційної інстанції, що жодної перевірки ФОП ОСОБА_2 контролюючим органом проведено не було та, відповідно не було складено акту про порушення вимог чинного законодавства, на підставі якого прийнято рішення про анулювання свідоцтва платника єдиного податку. Спірне рішення № 523/26-57-13-02-12 від 30.12.2016 про анулювання реєстрації платника єдиного податку було прийняте контролюючим органом на підставі картки особового рахунку (КОР) платника податку, а не на підставі акта перевірки, як встановлено в п. 299.11 ст. 299 Податкового кодексу України.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду справа №813/676/17 від 15 травня 2018 року, відповідно до якої висловлено позицію, що контролюючий орган при прийнятті рішення щодо фізичної особи-підприємця про анулювання реєстрації платника єдиного податку діяв всупереч та не у відповідності до повноважень, наданих йому законодавством України, а тому зазначене рішення контролюючого органу є протиправним і підлягає скасуванню.

Крім того, судами встановлено, що позивач протягом 2016 року своєчасно та у повному обсязі, сплатив податкові зобов'язання з єдиного податку до місцевого бюджету. Однак з вини банку платіж у сумі 36 000 грн. не був своєчасно зарахований у сплату єдиного податку, що підтверджено наявною в матеріалах справи випискою по особовим рахункам позивача з 01.05.2016 по 06.12.2016 (а.с.24-25).

За таких обставин, суди першої інстанцій, дійшов обґрунтованих висновків, що сплата коштів до відповідного бюджету за податковими зобов'язаннями здійснена своєчасно, тоді як відповідачем протиправно застосовано до позивача заходи по стягненню податкового боргу у вигляді винесення оскаржуваних податкової вимоги та рішення про анулювання реєстрації позивача платником єдиного податку.

Відповідно до пункту 38.1 статті 38 Податкового кодексу України, виконанням податкового обов'язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов'язань у встановлений податковим законодавством строк.

Згідно з пунктом 109.1 статті 109 Податкового кодексу України податковими правопорушеннями є протиправні діяння (дія чи бездіяльність) платників податків, податкових агентів, та/або їх посадових осіб, а також посадових осіб контролюючих органів, що призвели до невиконання або неналежного виконання вимог, установлених цим Кодексом та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

В свою чергу судом встановлено факт своєчасної сплати позивачем податкового зобов'язання до бюджету, які своєчасно е були перераховані банком на відповідний рахунок, тобто не зарахування своєчасно коштів до бюджету відбулось не з вини позивача, що виключає склад податкового правопорушення, що призвело до виникнення податкового боргу, що в свою чергу обумовило прийняття в подальшому рішення про виключення позивача з реєстру платника єдиного податку.

Відсутність податкового правопорушення доводить протиправність спірних рішень податкового органу.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду справа №813/2562/17 від 12 червня 2018 року.

Згідно нормами п. 5 ч. 2 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Крім того колегія суддів погоджується з наявністю підстав для задоволення позову в частині зобов'язання відповідача врахувати в інтегрованій картці платника з єдиного податку позивача наявну оплату єдиного податку згідно з платіжним дорученням від 17.05.2016 №227 та відсутність податкового боргу у зв'язку із здійсненням даної оплати.

Порядком ведення органами Державної фіскальної служби України оперативного обліку податків і зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 07.04.2016 №422 та зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 20.05.2016 р. за №751/28881 визначено організацію діяльності з ведення органами Державної фіскальної служби України оперативного обліку податків і зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

Відповідно до п. 2 розділу I Порядку №422, інтегрована картка платника (далі - ІКП) - форма оперативного обліку податків, зборів, митних платежів до бюджетів та єдиного внеску, що ведеться за кожним видом платежу та включає перелік показників підсистем інформаційної системи органів ДФС, які характеризують стан розрахунків платника з бюджетами та цільовими фондами.

Згідно з п. 3 розділу I Порядку №422, оперативний облік податків і зборів, митних та інших платежів до бюджету, єдиного внеску здійснюється органами ДФС в інформаційній системі органів ДФС. За змістом п. 2 глави 1 розділу II Порядку №422, з метою обліку нарахованих і сплачених сум податків, зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску органами ДФС відкриваються ІКП за кожним платником та кожним видом платежу, які повинні сплачуватися такими платниками.

Пунктом 1 глави 1 розділу III Порядку №422 передбачено, що для забезпечення контролю за повнотою та своєчасністю розрахунків платників органи ДФС проводять оперативний облік надходжень за податками, зборами на підставі документів, визначених порядком взаємодії органів ДФС та органів Казначейства у процесі виконання державного та місцевих бюджетів за доходами та іншими надходженнями, а саме: відомостей про зарахування та повернення коштів з аналітичних рахунків за надходженнями у вигляді технологічного файла; виписок з рахунків у вигляді електронного реєстру розрахункових документів; звітів про виконання державного та місцевих бюджетів за доходами та іншими надходженнями.

Тобто, у картках особових рахунків відображається повна хронологія нарахувань податкових зобов'язань, їх сплата тощо, проте Порядок №422 не визначає процедуру здійснення дій відповідними органами ДФС при наявності обставин, встановлених п. 129.6 ст. 129 ПК України, тобто незарахування до бюджету сплачених платником податків своїх податкових зобов'язань з вини банку. При цьому, відповідно до змісту п. 5 розділу I Порядку №422, у разі необхідності коригування облікових показників ІКП у ручному режимі таке коригування здійснюється виключно за рішенням керівника (заступника керівника) органу ДФС, підготовленим відповідним структурним підрозділом за напрямом роботи.

З вказаної норми вбачається, що відповідач має можливість здійснювати відповідні коригування облікових показників ІКП у ручному режимі у разі необхідності.

Водночас, відповідно до ст. 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікований Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів N 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Найважливішою вимогою ст. 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання органу влади у мирне володіння майном має бути законним. Цей принцип означає, що застосовні положення національного законодавства є достатньо доступними, чіткими та передбачуваними у їх застосуванні (рішення у справі «Бейелер проти Італії» (Beyeler v. Italy), [ВП] заява № 33202/96, пп. 108-109, ЄСПЛ 2000-І).

Таким чином, відсутність національного законодавства, яке б регулювало порядок відображення в інтегрованій картці обліку платника податку сплату податку платником у випадку, коли така сплата здійснена через банківську установу, однак ці кошти з незалежних від платника обставин не були зараховані на відповідний рахунок Державного казначейства, не може слугувати підставою для не відображення цієї сплати у відповідній картці обліку.

Враховуючи відсутність процедури здійснення дій відповідними органами ДФС при наявності обставин, встановлених п. 129.6 ст. 129 Податкового кодексу України, та той факт, що позивачем вчинені всі необхідні дії для фактичної сплати податкового зобов'язання з єдиного податку, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що через нездатність забезпечити звільнення позивача від відповідальності, на що він має право за Законом України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», держава, в особі відповідача, поклала на нього надмірний та неспіврозмірний податковий тягар, порушивши таким чином свої зобов'язання за ст. 1 Першого протоколу до Конвенції.

Крім того, незарахування податкових зобов'язань згідно з платіжними дорученнями та не врахування наявної оплати податку призводить до обліку за позивачем податкового боргу, що має наслідком необхідність повторно сплатити суму податку, тобто фактично є подвійним оподаткуванням.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Нормами статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі і в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Згідно частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

За правилами частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову, який відповідачем в даному випадку не виконано.

При цьому апеляційна скарга не містять посилання на обставини, передбачені статтями 317-319 Кодексу адміністративного судочинства України, за яких рішення суду підлягає скасуванню.

Доводи викладені в апеляційній скарзі відповідача є безпідставними та необґрунтованими, носять формальний характер і не ґрунтуються ні на фактичних обставинах, ні на вимогах закону.

Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

За змістом частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, в зв'язку з чим апеляційна скарга залишається без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.

На підставі викладеного, керуючись 34, 242, 243, 246, 308, 310, 316, 321,322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві - залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 лютого 2018 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів із дня складання повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного суду у порядку ст.329-331 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: Г.В. Земляна

Судді: Ю.А. Ісаєнко

І.О. Лічевецький

Повний текст постанови виготовлено 12 вересня 2018 року.