Рішення № 76471655, 13.09.2018, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

13 вересня 2018 року № 826/13007/17

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Катющенка В.П., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовомОСОБА_1до про Головного управління ДФС у м. Києві скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом, у якому просить суд скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м. Києві від 28.04.2017 № 1933426-1305 про визначення податкового зобов'язання з земельного податку за 2017 рік в сумі 4570,99 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що вона не є власником, землекористувачем або орендарем земельної ділянки, на якій розташований жилий будинок за адресою: АДРЕСА_2. Враховуючи, що відомості про право власності чи право користування позивача земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_2 не внесені до Державного земельного кадастру, а також те, що позивач є платником податку та використовує приміщення за вказаною адресою для провадження підприємницької діяльності, вважає, що нарахування відповідачем податкового зобов'язання зі сплати податку за землю за використання земельної ділянки, яка знаходиться під цим приміщенням, є протиправним та суперечить вимогам пункту 297.1 статті 297 Податкового кодексу України (далі - ПК України).

Ухвалами суду від 30.10.2017 відкрито провадження в адміністративній справі № 826/13007/17, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду у судове засідання на 07.12.2017.

Представник позивача у судовому засіданні 07.12.2017 позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив суд задовольнити позов з підстав, викладених у позовній заяві.

Представник відповідача у судовому засіданні 07.12.2017 заперечувала проти позову та просила суд відмовити у задоволенні позову з підстав, викладених у письмових запереченнях. Пояснила, що з моменту набуття права власності на жилий будинок (будівлю або споруду), у набувача виникає право власності (користування) на земельну ділянку, на якій знаходиться цей об'єкт, а з ним і обов'язок сплачувати земельний податок чи орендну плату.

У зв'язку з поданням представником позивача заяви про розгляд справи у порядку письмового провадження, суд на підставі частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України продовжив розгляд справи у письмовому провадженні.

Враховуючи те, що 15.12.2017 набрала чинності нова редакція Кодексу адміністративного судочинства України, суд зазначає, що відповідно до частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. Беручи до уваги те, що станом на дату прийняття рішення у справі, вона знаходиться на стадії розгляду у письмовому провадженні, відповідно її розгляд продовжено у письмовому провадженні з урахуванням положень пункту 10 частини першої статті 4, частини четвертої та частини п'ятої статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції з 15.12.2017.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача та представника відповідача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 24.03.2001, посвідченого державним нотаріусом 11-ї Київської державної нотаріальної контори Леонтьєвою Н.Й. та зареєстрованого в реєстрі за № 5с-379, належить на праві власності нежиле приміщення за № 165 1-й поверх, а саме: приміщення 1 площею - 4,60 кв.м, приміщення 2 площею - 26,80 кв.м, приміщення 3 площею - 9,40 кв.м, приміщення 4 площею - 5,00 кв.м, приміщення 5 площею - 9,90 кв.м, приміщення 6 площею - 16,30 кв.м, приміщення 7 площею - 6,70 кв.м, приміщення 8 площею - 1,50 кв.м, приміщення 9 площею - 2,40 кв.м, загальною площею - 82,60 кв.м, що складає 3/100 частини (від нежилих приміщень в будинку площею 2480,40 кв.м), яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_2.

28.04.2017 Головним управлінням ДФС у м. Києві було прийнято податкове повідомлення-рішення № 1933426-1305, яким визначено позивачу податкове зобов'язання з земельного податку за 2017 рік в сумі 4570,99 грн.

Не погодившись з рішенням контролюючого органу, позивач розпочала процедуру його адміністративного оскарження, проте, рішенням Державної фіскальної служби України від 02.10.2017 № 12945/К/99-99-11-02-01-14 скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м. Києві від 28.04.2017 № 1933426-1305 - без змін.

Вважаючи, що у відповідача не було підстав для прийняття податкового повідомлення-рішення, позивач звернулась до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 269 ПК України платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.

Статтею 270 ПК України встановлено, що об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні, та земельні частки (паї), які перебувають у власності.

Пунктом 286.1 статті 286 ПК України закріплено, що підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

Згідно з пунктом 287.1 статті 287 ПК України власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

Пунктом 287.6 статті 287 ПК України встановлено, що при переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Таким чином, фізична особа - власник нежилого приміщення (його частини) є платником земельного податку з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Згідно з пунктом 287.8 статті 287 ПК України власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Приписами статті 120 Земельного кодексу України закріплено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що у розумінні наведених положень чинного законодавства позивач як власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку є платником земельного податку з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно та зобов'язана сплачувати до бюджету податок за площі під такими приміщеннями з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території.

При цьому, суд не приймає доводи позивача, що як платник єдиного податку, остання звільнена від сплати земельного податку, з огляду на наступне.

Пунктом 269.2 статті 269 ПК України передбачено, що особливості справляння податку суб'єктами господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, встановлюються главою 1 розділу XIV цього Кодексу.

Так, відповідно до підпункту 4 пункту 297.1 статті 297 ПК України платники єдиного податку звільняються від обов'язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з таких податків і зборів податку на майно (в частині земельного податку), крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються платниками єдиного податку першої - третьої груп для провадження господарської діяльності та платниками єдиного податку четвертої групи для ведення сільськогосподарського товаровиробництва.

З аналізу наведених правових норм вбачається, що спрощена система оподаткування не звільняє суб'єкта господарювання від виконання податкових зобов'язань зі сплати податків, встановлених у 297.1 статті 297 ПК України, а запроваджує інші умови, порядок та механізм їх сплати, а також встановлює можливість відновлення їх сплати на загальних підставах у разі недотримання умов оподаткування за спрощеною системою.

При цьому, умовою несплати земельного податку за зазначеною системою оподаткування є те, що суб'єкт господарювання, який є власником чи користувачем земельної ділянки, використовує цю землю для проведення господарської діяльності. Можливість звільнення від сплати цього податку за інших умов, наприклад, коли окремо надається в найм будівля, її частина чи нежиле приміщення без земельної ділянки, на якій розміщена перелічена нерухомість, не встановлена.

З свідоцтва платника єдиного податку ФОП ОСОБА_1 від 01.07.2012 серії А № 497408 вбачається, що до основного виду підприємницької діяльності позивача належить надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна, що спростовує доводи останньої відносно використання у власній господарській діяльності земельної ділянки, оскільки об'єктом такої діяльності позивача є об'єкти нерухомості, а не земельна ділянка, на яких вони розташовані.

Дана правова позиція суду узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 27.02.2018 у справі № 826/8675/17, від 12.06.2018 у справі № 826/18434/15, від 26.06.2018 у справі № 826/18899/16.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про правомірність визначення відповідачем суми податкового зобов'язання з земельного податку, позаяк позивач є власником нежилого приміщення, що знаходиться в багатоквартирному будинку та є користувачем земельної ділянки, на якій розташоване належне йому на праві власності приміщення, яке використовується у її власній господарській діяльності, на відміну від земельної ділянки, на якій воно розташоване.

Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи наведене та встановлені обставини, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Керуючись статтями 9, 14, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 (03049, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням положень підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції Закону № 2147- VIIІ).

Суддя В.П. Катющенко