Рішення № 76471242, 13.09.2018, Тернопільський окружний адміністративний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 1940/1313/18

13 вересня 2018 рокум. Тернопіль

Тернопільський окружний адміністративний суд, у складі:

головуючого судді Баб'юка П.М.

за участю:

секретаря судового засідання Косюк О.П.

представника позивача: ОСОБА_1,

представника відповідача: Лещук Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 до Головного управління ДФС у Тернопільській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

До Тернопільського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_3 (далі - позивач, ОСОБА_3.) із позовом до Головного управління Державної фіскальної служби в Тернопільській області (далі - відповідач, ГУ ДФС України в Тернопільській області ), в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0594029-1305-1918 від 06.07.2018.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначено, що оскільки належний позивачу об'єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 1082049661101 є нежитловим приміщенням нежитлової будівлі виробничого корпусу N21 під літерою «О», та відповідно до підпункту «є» підпункту 266.2.2. пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України не є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, а тому, податкове повідомлення-рішення сформоване відповідачем є протиправним та підлягає скасуванню.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням, позивач звернувся із даним позов до суду.

Ухвалою суду від 16.07.2018 відкрито провадження у справі, ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Представник відповідача 02.08.2018 подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

В обґрунтування зазначив, що, враховуючи приписи підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України та те, що позивач є власником приміщення, що не належить до об'єктів промисловості, а суму податкового зобов'язання визначено за платежем: податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, контролюючим органом правомірно віднесено належну позивачу будівлю до категорії об'єктів оподаткування зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги з мотивів, викладених, викладені у позовній заяві, відповіді на відзив, додаткових поясненнях, просив суд задовольнити їх в повному обсязі.

В судовому засіданні представник відповідача просив відмовити в задоволенні позову в повному обсязі, посилаючись на мотиви, викладені у відзиві на адміністративний позов.

Розглянувши матеріали справи, подані документи, заслухавши представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Судом встановлено, відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єктів №130063976 від 07.07.2018 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно знаходяться відомості про те, що ОСОБА_3 на праві приватної власності належить нежитлове приміщення нежитлової будівлі виробничого корпусу №1 під літ. «О» загальною площею 2021,2 квадратних метри за адресою: АДРЕСА_1.

ГУ ДФС в Тернопільській області винесено податкове повідомлення-рішення від 06.07.2018 року №0595961-1305-1918, яким позивачу, як фізичній особі платнику податків, відповідно до підпункту 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу України, визначено суму податкового зобов'язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за період 2017 року в розмірі 32 339,20 грн.

Позивач, вважаючи, що зазначене рішення прийняте з порушенням норм податкового законодавства, що призводить до порушення його прав та інтересів, звернувся з даним позовом до суду.

Спірні правовідносини виникли між позивачем платником податків та відповідачем - суб'єктом владних повноважень з приводу з питань оподаткування, зокрема податку на нерухоме майно.

Спеціальним законом з питань оподаткування є Податковий кодекс України.

Згідно статті 265 Податкового кодексу України податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку та плати за землю.

Підпунктом 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України встановлено, що платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

При цьому, об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка (підпункт 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України), а базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток (підпункт 266.3.1 пункту 266.3 статті 266 Податкового кодексу України).

Відповідно до підпункту 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 Податкового кодексу України база оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 на праві приватної власності належить нежитлове приміщення нежитлової будівлі виробничого корпусу №1.

Згідно підпункту 266.3.3 пункту 266.3 статті 266 Податкового кодексу України база оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, що перебувають у власності юридичних осіб, обчислюється такими особами самостійно виходячи із загальної площі кожного окремого об'єкта оподаткування на підставі документів, що підтверджують право власності на такий об'єкт.

Підпунктом «є» 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України визначено перелік об'єктів нерухомості, які не є об'єктом оподаткування, до яких віднесено будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.

З системного тлумачення підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України слідує, що будівлі промисловості не є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно незалежно від його використання. Зокрема, законодавець у кожному буквеному пункті (від «а» до «л») передбачив конкретні умови, за наявності яких нерухомість не є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно. Кожен з цих випадків не підлягає розширеному тлумаченню. Така умова як зв'язок об'єкту нерухомості з фактом її використання у своїй діяльності передбачений пунктами «е» та «і», на відміну від пункту «є».

Кожен з визначених підпунктом 266.2.2 буквених пунктів має прив'язку або до статусу суб'єкта, який володіє такою нерухомістю (діти-сироти, діти, позбавлені батьківського піклування («д»), суб'єкти господарювання малого та середнього бізнесу («е»), сільськогосподарський товаровиробник («ж»), громадські організації інвалідів та їх підприємства («з»), релігійні організації («и»)), або до виду нерухомості, його стану, місця розташування (непридатна до проживання («ґ»), будівлі дошкільних та загальноосвітніх навчальних закладів («і»), будівлі промисловості («є») тощо).

В силу вимог підпункту 14.1.1291 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України у нежитловій нерухомості виділяють, зокрема будівлі офісні (будівлі фінансового обслуговування, адміністративно-побутові будівлі, будівлі для конторських та адміністративних цілей), будівлі промислові та склади.

Державним комітетом України по стандартизації, метрології та сертифікації наказом від 17 серпня 2000 року №507 затверджено і введено в дію Державний класифікатор будівель та споруд ДК 018-2000, який призначений для використання органами центральної та місцевої виконавчої та законодавчої влади, фінансовими службами, органами статистики та всіма суб'єктами господарювання (юридичними та фізичними особами) України. Об'єктами класифікації в ДК 018-2000 є будівлі виробничого та невиробничого призначення та інженерні споруди різного функціонального призначення.

Відповідно до названого Державного класифікатора будівлі промисловості (криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо) віднесено до підрозділу «Будівлі нежитлові» (група 125 «Будівлі промислові та склади» клас 1251 «Будівлі промисловості»).

До будівель промисловості відносяться об'єкти нерухомості, які відповідно до ДК 018-2000 належать до класу 1251 «Будівлі промисловості», що включає підкласи: 1251.1 «Будівлі підприємств машинобудування та металообробної промисловості»; 1251.2 «Будівлі підприємств чорної металургії»; 1251.3 «Будівлі підприємств хімічної та нафтохімічної промисловості»; 1251.4 «Будівлі підприємств легкої промисловості»; 1251.5 «Будівлі підприємств харчової промисловості»; 1251.6 «Будівлі підприємств медичної та мікробіологічної промисловості»; 1251.7 «Будівлі підприємств лісової деревообробної та целюлозно-паперової промисловості»; 1251.8 «Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро- фаянсової промисловості»; 1251.9 «Будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне».

Визначення приналежності будівлі до того чи іншого класу проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності, з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення об'єкта нерухомості згідно з ДК 018-2000.

Згідно з ДК 018-2000 до групи (код 125) «Будівлі промислові та склади» належить клас (код 1251) «Будівлі промислові», який включає будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо. До класу (код 1252) "Резервуари, силоси та склади" належать, зокрема, спеціальні склади, складські майданчики.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, позивач є власником нежитлового приміщення нежитлової будівлі виробничого корпусу №1 під літерою "О", яка за вимогами ДК 018-2000 належить до класу (код 1251) «Будівлі промислові».

Оскільки належний позивачу об'єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 1082049661101 є нежитловим приміщенням нежитлової будівлі виробничого корпусу N21 під літ. «О», він, відповідно до підпункту «є» підпункту 266.2.2. пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України не є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, а податкове зобов'зання, визначене відповідачем є протиправним.

Разом з тим, відповідач посилається на рішення Верховного суду у справі №806/2461/17 від 15.05.2018. Однак, наявні протилежні судові рішення у справах №822/2624/16 від 31.01.2018 №813/3803/16 від 10.04.2018 року. Таким чином, дві колегії суддів Касаційної адміністративної палати зробили висновок, що пільга передбачена підпунктом «є» підпункту 266.2.2. пункту 2 статті 266 Податкового кодексу України застосовується до фізичних осіб, після чого одна з цих колегій приходить до протилежного висновку.

Суд зазначає, що відповідно до підпункту 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового Кодексу України податкове законодавство України ґрунтується на принципі презумпції правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.

Підпункт «є» підпункту 266.2.2. пункту 2 статті 266 Податкового кодексу України припускає неоднозначне (множинне) трактування прав платника податку-фізичної особи на пільгу.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Зокрема, в рішенні "Серков проти України" (Sеrкоv v. Uкrаіnе) від 07.07.2011, заява № 766/05, ЄСПЛ дійшов висновку що, по-перше, національне законодавство не було чітким та узгодженим та не відповідало вимозі "якості" закону і не забезпечувало адекватного захисту від свавільного втручання у майнові права заявника; по-друге, національними органами не було дотримано вимогу законодавства щодо застосування підходу, який був би найбільш сприятливим для заявника-платника податку, коли в його справі національне законодавство припускало неоднозначне трактування.

Враховуючи наведене, суд прийшов до висновку, що податкове повідомлення-рішення є протиправним і підлягає скасуванню. відповідно, позов підлягає задоволенню.

Разом із тим, представник позивача зазначає, що відповідач при винесенні податкового повідомлення-рішення не застосував вимоги пункту 3 розділу ІІ "Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2017 році" від 20.12.2016 №1791-VIII.

Відповідно до пункту 3 розділу ІІ "Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2017 році" від 20.12.2016 №1791-VIII:

Установити, що з 1 січня 2017 року до прийняття відповідним органом місцевого самоврядування рішення про встановлення ставок місцевих податків і зборів на 2017 рік відповідно до цього Закону, встановлені таким органом місцевого самоврядування ставки єдиного податку для платників першої групи, податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, та збору за місця для паркування транспортних засобів застосовуються з коефіцієнтом 0,5.

Тобто, представник позивача вказує, що при винесенні оскарженого рішення контролюючим органом не застосовано коефіцієнт 0,5.

Однак, суд не погоджується із такими твердженнями представника позивача з огляду на наступне.

Рішенням Тернопільської міської ради "Про місцеві податки і збори" від 30.06.2015 №6/60/27 визначено ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки для об'єктів житлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб.

Вказаним рішенням встановлено єдину ставку податку на нерухоме майно, відмінного від земельної ділянки - 1 відсоток від мінімальної заробітної плати на початок податкового року.

Як випливає із матеріалів справи, рішенням №7/14/23 від 24.02.2017 "Про внесення змін та доповнень до рішення Тернопільської міської ради "Про місцеві податки і збори" від 30.06.2015 №6/60/27 визначено ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки для об'єктів житлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб.

Вказаним рішенням встановлено різні ставки податку на нерухоме майно, відмінного від земельної ділянки. До майна яке належить позивачу ставка податку застосовується з коефіцієнтом 0,5.

Однак, як встановлено в судовому засіданні та підтверджується податковим повідомленням-рішенням, контролюючим органом протягом усього 2017 року (податковий період) при розрахунку податку на нерухоме майно до позивача застосовано коефіцієнт 0,5, що якраз відповідає пункту 3 розділу ІІ "Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2017 році".

Таким чином, зазначені вище доводи позивача відхиляються судом, однак, це не впливає на висновок суду щодо протиправності оскарженого рішення відповідача.

Статтею 76 КАС України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення.

З урахуванням встановлених фактів, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.

Частиною 1 ст. 139 КАС України встановлено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань підлягає стягненню на користь позивача сплачений ним відповідно до квитанції №87993 від 12.07.2018 судовий збір у сумі 704,80 грн.

Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_3 (місце проживання: АДРЕСА_2, РНОКПП НОМЕР_1) до Головного управління ДФС у Тернопільській області (місцезнаходження: вул. Білецька, 1, м. Тернопіль, 46003, код ЄДРПОУ 39403535) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення задовольнити.

Визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Тернопільській області від 06.07.2018 №0595961-1305-1918.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Тернопільській області в користь ОСОБА_3 судовий збір в сумі 704,80 грн (сімсот чотири гривні вісімдесят копійок).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Львівського апеляційного адміністративного суду через Тернопільський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 14 вересня 2018 року.

Головуючий суддя Баб'юк П.М.

копія вірна

Суддя Баб'юк П.М.