Постанова № 76461507, 04.09.2018, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/54/18

Номер справи місцевого суду: 522/3659/16-ц

Головуючий у першій інстанції Кічмаренко С. М.

Доповідач Цюра Т. В.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.09.2018 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Одеської області в складі:

Головуючого: Цюри Т.В.,

Суддів: Сегеди С.М., Кононенко Н.А.,

За участю секретаря судового засідання: Лопотан В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань апеляційного суду Одеської області апеляційну скаргу представника ОСОБА_2, в інтересах неповнолітнього ОСОБА_3 - ОСОБА_4 на рішення Приморського районного суду м.Одеси від 13 червня 2017 року по справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_2 про визнання осіб такими, що втратили право на користування жилим приміщенням, за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_5, треті особи: Служба у справах дітей Одеської міської ради, Приморська районна адміністрація Одеської міської ради про усунення перешкод у користуванні жилим приміщенням шляхом вселення,-

В С Т А Н О В И Л А:

Рішенням Приморського районного суду м.Одеси від 13 червня 2017 року первісний позов ОСОБА_5 до ОСОБА_2, треті особи: Служба у справах дітей Одеської міської ради, Приморська районна адміністрація Одеської міської ради, - про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням - задоволено.

Визнано ОСОБА_2, та ОСОБА_3, 2000 року народження, який відповідно до ст.29 ЦПК України не може бути самостійний учасником судового розгляду, за відсутністю цивільної процесуальної дієздатності, а відповідно до ст.150 - 155 СК України, місцем проживання цього неповнолітнього є місце проживання його матері такими, що втратили право на постійне проживання, з припиненням їхньої реєстрації за адресою: по АДРЕСА_1

Визнано ОСОБА_6 такою, що втратила право на користування, внаслідок виїзду за межі України з припиненням реєстрації за адресою: по АДРЕСА_1

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, представник ОСОБА_2, в інтересах неповнолітнього ОСОБА_3 - ОСОБА_4 подав до судуапеляційну скаргу у якій посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права, просить суд скасувати рішення Приморського районного суду м.Одеси від 13 червня 2017 року та ухвалити нове, яким позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_5 про усунення перешкод у користуванні жилим приміщенням шляхом вселення - задовольнити. В задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 - відмовити.

У відзиві на апеляційну скаргу, посилаючись на законність і обґрунтованість рішення суду, ОСОБА_5 просить суд апеляційну скаргу відхилити, а рішення залишити без змін.

Заслухавши пояснення, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

В порядку п. 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII, апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. У разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду (п. 6 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

У зв'язку із цим справа підлягає розгляду в порядку п.8 розділу Х111 Перехідних положень Цивільно-процесуального кодексу України.

15 грудня 2017 року набрала чинності нова редакція Цивільного процесуального кодексу України (ред. з 18.03.2004 до 15.12.2017), відповідно до п.9 ст. 1 Перехідних положень вказаного Кодексу, справи у судах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Справа розглядається апеляційним судом Одеської області, у межах територіальної юрисдикції якого перебуває місцевий суд, який ухвалив рішення, що оскаржується, до утворення апеляційних судів в апеляційних округах, відповідно до вимог п. 8 ст. 1 Перехідних положень.

Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване рішення суду першої інстанції не відповідає зазначеним вимогам закону, з огляду на наступне.

Так, судом встановлено, що згідно договору купівлі - продажу від 9 жовтня 1991 року, позивач ОСОБА_5 набув право приватної власності на квартиру АДРЕСА_1

Право власності позивача також підтверджено рішенням Приморського районного суду міста Одеси від 31 січня 2012 року (справа № 2/1522/3509/12), яким відмовлено ОСОБА_2 та ОСОБА_6 у задоволенні позовних вимог про визнання права власності та на припинення права власності ОСОБА_5 Рішення набрало законної чинності на підставі ухвали Апеляційного суду Одеської області від 16 травня 2012 року.

Ухвалюючи рішення про задоволення первісного позову ОСОБА_5 та відмови у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2, районний суд виходив з того, що оскільки відповідачка та її неповнолітній син фактично були наймачами спірної квартири, а не членами сім'ї позивача, тому відповідно до ст. 158 ЖК України, наймач користується жилим приміщенням у будинку (квартирі), що належить громадянинові на праві приватної власності, відповідно до письмового договору найму жилого приміщення. Однак такий договір між сторонами не укладався.

Проте, колегія суддів не може погодитися з таким висновком районного суду, оскільки він не відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи.

Так, з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 зареєструвалася в спірній квартирі в грудні 1989 року, як член сім'ї, що підтверджується довідкою про склад сім'ї та прописку.

Згідно витягу рішення виконкому Приморської райради народних депутатів №1001 від 06.09.1991 року була розглянута заява ОСОБА_5 про викуп зазначеної квартири, в якій він проживає складом сім'ї з трьох осіб, серед яких значився він, ОСОБА_2 та дитина (на той час ) ОСОБА_6 1989 року народження, згода про викуп квартири на ім'я ОСОБА_5 повнолітніх членів сім'ї надана.

ОСОБА_3, який є дитиною ОСОБА_2 народився в 2000 році, тому був вселений без згоди власника житла.

Вказані обставини встановлені рішенням апеляційного суду Одеської області від 11.02.2011 року вбачається, що ОСОБА_2 вселилась до спірної квартири за адресою АДРЕСА_1 саме - як член сім'ї власника - ОСОБА_5 (Том 1: а.с. 9-10) .

При цьому, суд першої інстанції , посилаючись на зазначене рішення апеляційного суду Одеської області , яким було відмовлено ОСОБА_2 у власних інтересах та інтересах ОСОБА_3 про визнання права користування спірною квартирою, не вірно зазначив підстави такої відмови.

Так, колегія суддів наголошує, що підставою для відмови в позові ОСОБА_2 у власних інтересах та інтересах ОСОБА_3 про визнання права користування спірною квартирою було зазначено у вказаному рішенні саме обставину того, що право ОСОБА_2 та неповнолітнього ОСОБА_3 на користуванні спірною квартирою не було порушено, оскільки вони значаться зареєстрованими у спірній квартирі, тому позивачем було обрано невірний спосіб захисту своїх прав( а.с. 9-10 т.1 абзац4 стор.4).

При цьому, зазначеним рішенням було відмовлено в задоволенні вимог ОСОБА_5 про виселення ОСОБА_2 та неповнолітнього ОСОБА_3 саме з підстав того, що ОСОБА_2зареєструвалася в спірній квартирі в грудні 1989 року, як член сім'ї, а неповнолітній ОСОБА_3 був вселений і зареєстрований у вказаній квартирі як її син, на що згода власника не потребувалась.

Частинами 1, 4 ст. 156 ЖК України визначено, що члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

До членів сім'ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в ч. 2 ст. 64 цього Кодексу, зокрема один з подружжя власника, їх діти і батьки. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням.

Відповідно до роз'яснень, викладених в абзаці першому п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України №2 від 12 квітня 1985 року «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» (з подальшими змінами та доповненнями), вирішуючи спори про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з'ясувати, чи дотриманий встановлений порядок при їх вселенні, зокрема: чи була письмова згода на це всіх членів сім'ї наймача, чи приписані вони в даному жилому приміщенні, чи було це приміщення постійним місцем їх проживання, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання, чи не обумовлювався угодою між цими особами, наймачем і членами сім'ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням. При цьому, як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п. 15 постанови від 1 листопада 1996 року № 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», наявність чи відсутність прописки сама по собі не може бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала чи вселилась туди як член сім'ї наймача (власника) приміщення, або ж для відмови їй у цьому.

Позивач ОСОБА_5 не спростував, що ОСОБА_2 неправомірно набула право на користування спірною квартирою, оскільки як він сам зазначав, вселилася до нього у якості матері його дочки ОСОБА_6 та за його згодою, зареєструвалася в квартирі в грудні 1989 року, постійно проживала там, пізніше разом із сином ОСОБА_3, 2000 року народження.

Наведене свідчить, що ОСОБА_2 у передбаченому законом порядку набула право на користування жилим приміщенням квартири , отже, за нею зберігається право на користування квартирою №3 по вулиці Великій Арнаутській в будинку №25 в м.Одесі, а тому суд першої інстанції необґрунтовано відмовив в зустрічному позові ОСОБА_7

Колегія суддів не може погодитися з твердженнями суду, що згідно актів, засвідченими житлово-комунальною установою ОСОБА_2, разом з неповнолітнім сином, добровільно залишила спірну квартиру та не проживала там, протягом, більш одного року, оскільки як зазначила сама ОСОБА_2, та що підтверджено матеріалами справи, вона разом із сином ОСОБА_3 на підставі рішення Приморського районного суду м. Одеси від 15.10.2010 року, яке було змінено рішенням апеляційного суду Одеської області від 19.02.2014 року була позбавлена можливості проживати в ній, оскільки зазначеними рішеннями вона була виселена разом зі своїм сином з спірної квартири на час проведення ремонту в ній.

Ухвалою ВССУ з розгляду цивільних та кримінальних справ від 20.08.2014 року касаційна скарга ОСОБА_2 задоволена частково, зазначені рішення в частині виселення ОСОБА_2 разом із сином ОСОБА_3 на час проведення ремонту із спірної квартири з наданням тимчасового житла , були скасовані та справа в цій частині передана до суду першої інстанції на новий розгляд.

Відповідно до ч.4, 5 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Таким чином, оскільки непроживання ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у спірній квартирі з моменту початку проведення капітального ремонту ОСОБА_5 є поважними і об'єктивними, що було визнано самим ОСОБА_5, тому відповідно до вимог ст. 82 ЦПК України не повинні доказуватися при розгляди даної справи.

Окрім того, в судовому засіданні апеляційної інстанції позивач ОСОБА_5 підтвердив, що наразі ремонт в спірній квартирі вже завершено, при цьому, останній зазначив, що ним дійсно були замінені вхідні двері та відповідно замки, що унеможливлює ОСОБА_2 потрапити до квартири.

На зазначене суд першої інстанції уваги не звернув та дійшов помилкового висновку про можливість задоволення позову ОСОБА_5 та відмови у зустрічному позов ОСОБА_2

Доводи апеляційної скарги є частково обґрунтованими та заслуговують на увагу.

При цьому, колегія суддів погоджується з рішенням суду в частині задоволення вимог ОСОБА_5 про визнання ОСОБА_6 такою, що втратила право на користування, внаслідок виїзду за межі України з припиненням реєстрації за адресою: по вулиці Великій Арнаутській, в будинку № 25, в квартирі № 3, в місті Одесі, оскільки висновки суду в цій частині щодо постійного проживання останньої за межами України відповідають обставинам справи, а остання не зверталась до суду з будь-якими вимогами щодо порушення її прав чи законних інтересів.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, а, згідно із п.4 ч.1 ст.376 ЦПК України - порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

З огляду на наведені обставини, а також з урахуванням положень п.п.1,4 ч.1 ст.376 ЦПК України, колегія суддів вважає за необхідне рішення Приморського районного суду м.Одеси від 13 червня 2017 року скасувати та прийняти постанову, якою в задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 до ОСОБА_2 про визнання осіб такими, що втратили право на користування жилим приміщенням - відмовити, а зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 - задовольнити частково.

На підставі викладеного і керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, колегія суддів ,-

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2, в інтересах неповнолітнього ОСОБА_3 - ОСОБА_4 - задовольнити частково.

Рішення Приморського районного суду м.Одеси від 13 червня 2017 року скасувати.

Прийняти постанову.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 до ОСОБА_2 про визнання осіб такими, що втратили право на користування жилим приміщенням - відмовити.

Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 - задовольнити частково.

Усунути перешкоди в користуванні житловим приміщенням, а саме квартирою АДРЕСА_1 шляхом вселення ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в зазначену квартиру.

В решті позовних вимог - відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 14.09.2018 року.

Головуючий Т.В. Цюра

Судді: С.М. Сегеда

Н.А. Кононенко