Постанова № 76452046, 11.09.2018, Апеляційний суд Закарпатської області

Справа № 308/3644/17

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 вересня 2018 року м. Ужгород

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Закарпатської області в складі:

Головуючого судді: Бисага Т.Ю.

суддів: Фазикош Г.В., Джуга С.Д.,

секретарі: Микуляк Є.В.,

за участі - ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ужгородського міськрайонного суду від 16 травня 2018 року (Головуючий - Данко В.Й.) у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про розірвання договору довічного утримання,

В С Т А Н О В И Л А:

У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Ужгородського міськрайонного суду з позовом до ОСОБА_3 про розірвання договору довічного утримання. Мотивуючи свої вимоги вказує на те, що 16.07.2016 року між ним та відповідачем ОСОБА_3 укладено договір довічного утримання (догляду). Вказує, що у відповідності до п.1.1 договору відчужувач передає у власність набувача належні на праві приватної власності трикімнатний житловий будинок, загальною площею 62,7 кв.м. та земельні ділянки, площею 0,0092 га, та площею 0,0047 га за АДРЕСА_1, а набувач зобов'язується забезпечувати відчужувача утриманням довічно, а у разі втрати здоров'я також довічно доглядати. Вказує, що відповідач неналежно виконує взяті на себе обов'язки, які передбачені укладеним договором, не звертає уваги на його потреби і стан здоров'я. Передбачене договором щомісячне фінансове забезпечення не надається. Матеріальне забезпечення надано чотири рази. Зазначає, що наведене ставить його у вкрай важке становище, оскільки він є інвалідом та часто хворіє. Оскільки, відповідач не виконує взяті на себе зобов'язання за договором довічного утримання, змушений звернутися до суду.

На підставі наведеного просить суд розірвати договір довічного утримання укладений між ним та відповідачем ОСОБА_3 та повернути сторони на первісний стан.

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 16 травня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу на рішення, яким просив скасувати рішення суду, та ухвалити по справі нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю. Апеляційну скаргу мотивує тим, що відповідач неналежним чином виконував свої обов'язки за договором, чим поставив його у вкрай скрутне матеріальне становище.

Заслухавши суддю-доповідача, сторони, представників, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія приходить до наступного висновку.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з вимогами ч.1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення;8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції не відповідає зазначеним вимогам з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст.ст. 744, 746 ч.1, 749 ч.1, 751, 755 ч. 1 ЦК України за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов'язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно.

Відчужувачем у договорі довічного утримання (догляду) може бути фізична особа незалежно від її віку та стану здоров'я.

У договорі довічного утримання (догляду) можуть бути визначені всі види матеріального забезпечення, а також усі види догляду (опікування), якими набувач має забезпечувати відчужувача.

Матеріальне забезпечення, яке щомісячно має надаватися відчужувачу, підлягає грошовій оцінці. Така оцінка підлягає індексації у порядку, встановленому законом.

Пунктом 1 частини 1 статті 755 ЦК України передбачено, що договір довічного утримання (догляду) може бути розірваний за рішенням суду на вимогу відчужувача або третьої особи, на користь якої він був укладений, у разі невиконання або неналежне виконання набувачем своїх обов'язків, незалежно від його вини.

Частиною 1 статті 756 ЦК України передбачено, що у разі розірвання договору довічного утримання (догляду) у зв'язку з невиконанням або неналежним виконанням набувачем обов'язків за договором, відчужувач набуває право власності на майно, яке було ним передане, і має право вимагати його повернення. У цьому разі витрати, зроблені набувачем на утримання та (або) догляд відчужувача, не підлягають поверненню.

Судом встановлено, 16.07.2016 р. між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_3 був укладений договір довічного утримання (догляду), посвідчений приватним нотаріусом Ужгородського нотаріального округу Малинич Н.А., відповідно до умов якого відчужувач передає у власність набувача належні йому на праві власності : трикімнатний житловий будитнок, літ В загальною площею 62,7 кв.м., та земельні ділянки площею 0,0092 га та 0,0047 га за АДРЕСА_1, а набувач зобов'язується забезпечувати відчужувача утриманням довічно, а у разі втрати здоров'я також довічно доглядати.

Згідно п. 2.2. вказаного договору набувач зобов'язаний у встановлені строки та в обсязі, передбаченому цим договором здійснювати утримання (догляд) відчужувача, яке повинно відбуватися у вигляді: щомісячного фінансового забезпечення (до 20 числа поточного місяця) у розмірі 1000 (одна тисяча) гривень шляхом перерахування коштів на картковий рахунок відчужувача; повернення боргу відчужувача у розмірі еквівалентному 4000 (чотири тисячі) євро, племіннику ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1 шляхом банківського переказу коштів на його ім'я; перерахування коштів у розмірі еквівалентному 500,00 (п'ятсот) євро на протязі двох тижнів з моменту укладення договору на картковий рахунок відчужувача; придбання до 01 вересня 2016 року побутового обігрівача будь - якої марки, потужності; - придбання мобільного телефону з фото, відеокамерою будь-якої марки, моделі.

Пунктом 3.1.передбачено матеріальне забезпечення, яке щомісячно має надаватися відчужувачеві на рівні 1000 (однієї тисячі) гривень.

Як вбачається з апеляційної скарги, після укладення оспорюваного договору частково надав допомогу, а саме - забезпечив холодильником та у якості фінансового забезпечення надав різані дрова на суму 1500 грн.

Однак позивачем не ставилось забезпечення його холодильником.Договором не передбачена також заміна фінансового забезпечення наданням дров.

Таким чином, колегія приходить до висновку, що в порушення умов договору - фактично фінансову допомогу ОСОБА_3 ОСОБА_1 не надавав.

Наданий відповідачем доказ про оплату 20.03.2017р., коштів у розмірі 1000 грн., сплачених по чеку № 0246 в Укрексімбанк, м. Ужгород не може бути взято до уваги судом, оскільки у ньому не вказані ні платник, ні одержувач.

Посилання на журнал обліку наданих послуг про передачу позивачу коштів 18.07.2016 р., 19.08.2016р., 11.09.2016р., 14.10.2016р., 19.11.2016р., також не може бути взято до уваги оскільки таке не передбачено договором, який чітко визначає порядок щомісячного фінансового забезпечення - шляхом перерахування (до 20 числа поточного місяця) коштів у розмірі 1000 (одна) тисяча гривень на картковий рахунок відчужувача, доказ, про виконання цих вимог у матеріалах справи відсутній.

Не може бути взято до уваги твердження відповідача про відмову від підпису про отримання коштів позивачем 18.12.2017 р., 13.01.2017 р., 18.02.2017 р., про що складено відповідні акти із посиланням на часткове виконання зобов'язання поставкою дров на суму 1000 грн.

Пункт 7.2 договору передбачає, що «Кожний запис у Журналі обліку має бути скріплений підписами як НАБУВАЧА, так і ВІДЧУЖУВАЧА. У разі відмови ВІДЧУЖУВАЧА від підписання про це складається акт, який крім НАБУВАЧА, має бути підписаний не менше ніж двома особами.»

У наданих відповідачем актах відсутні дані про місце проживання осіб, які їх склали, їх місце проживання, ким та коли виданий паспорт.

Колегія вважає, що вищенаведеними обставинами підтверджується той факт, що відповідач по справі неналежним чином здійснював свої обов'язки за договором, а відтак відчужувач має право на застосування приписів п. 1 ч. 1 статті 755 ЦК України.

Що стосується вимоги позивача про повернення сторін в первісний стан, то така не відповідає вимогам матеріального чи процесуального закону, а регулюється положеннями ч.1 ст. 756 ЦК України, згідно якої передбачено, що у разі розірвання договору довічного утримання (догляду) у зв'язку з невиконанням або неналежним виконанням набувачем обов'язків за договором, відчужувач набуває право власності на майно, яке було ним передане, і має право вимагати його повернення.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що місцевий суд порушив норми матеріального та процесуального права, неповно з'ясував обставини, які мають значення для справи, його висновки не відповідають обставинам справи та суперечать матеріальному закону.

Відповідно до ст.376 ЦПК України неправильне застосування норм матеріального або процесуального права є підставою для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення.

Керуючись ст.ст.268, 374,376, ЦПК України, судова колегія,

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Ужгородського міськрайонного суду від 16 травня 2018 року скасувати.

Позов - задовольнити частково.

Розірвати договір довічного утримання від 16 липня 2016 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3.

В решті вимог -відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 14.09. 2018 року.

Головуючий

Судді