Рішення № 76445369, 12.09.2018, Господарський суд Чернівецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

58000, м. Чернівці, вул. О.Кобилянської, 14, тел. 55-09-34

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 вересня 2018 року Справа № 926/1851/17

За позовом комунального підприємства “Чернівецьке тролейбусне управління”

до відповідача акціонерного товариства “Чернівціобленерго”

про повернення (витребування) безпідставно отриманих грошових коштів – 148 982,89 грн.

Суддя О.Г. Проскурняк

ОСОБА_1 Нікітович

Представники:

Від позивача: ОСОБА_2, довіреність №55 від 04 січня 2018 року.

Від відповідача: ОСОБА_3, довіреність №222 від 18 червня 2018 року

ОСОБА_4, довіреність № 224 від 18 червня 2018 року

СУТЬ СПОРУ: Комунальне підприємство “Чернівецьке тролейбусне управління” звернулося до Господарського суду Чернівецької області з позовом до відповідача ОСОБА_5 товариства “Чернівціобленерго” про повернення (витребування) безпідставно отриманих грошових коштів у розмірі 148 982,89 грн.

Рішенням Господарського суду Чернівецької області від 20 липня 2017 року, яка залишена без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 19 грудня 2017 року позов задоволено; стягнуто з відповідача на користь позивача 148 982,89 грн. безпідставно отриманих грошових коштів.

Верховний суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду постановою від 16 травня 2018 року касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Чернівціобленерго" задовольнив частково. Рішення Господарського суду Чернівецької області від 20 липня 2017 року та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 19 грудня 2017 року у справі № 926/1851/17 скасував, а справу передав на новий розгляд до суду першої інстанції.

27 червня 2018 року матеріали справи № 926/1851/17 надійшли до Господарського суду Чернівецької області. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27 червня 2018 року, справа передана на новий розгляд судді Проскурняку О.Г.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на те, що відповідачем, серед іншого, включалась у рахунки за споживання електричної енергії також плата за генерацію електричної енергії, що, на думку позивача, свідчить про безпідставну сплату ним на користь відповідача у період з 01 січня 2014 року по 31 грудня 2016 року грошових коштів та штрафних санкцій на загальну суму у розмірі 148 982,89 грн.

Безпідставність сплати грошових коштів за генерацію електричної енергії позивач підтверджує листами державної інспекції з енергетичного нагляду за режимами споживання електричної і теплової енергії від 20 лютого 2015 року та від 23 лютого 2015 року, а також довідкою №06-42/5 від 16 січня 2017 року, складеною управлінням західного офісу Держаудитслужби в Чернівецькій області.

Відповідача проти задоволення позову заперечує з підстав наведених у відзиві на позовну заяву, зазначаючи, що нарахування ним позивачу плати за генерацію електричної енергії здійснено правомірно у відповідності до умов договору №25 від 01 грудня 1997 року та Правил користування електричною енергією.

Крім цього, на думку відповідача, наявність між сторонами договірних відносин виключає можливість застосування у спірних правовідносинах положень статті 1212 Цивільного кодексу України.

Ухвалою Господарського суду Чернівецької області від 27 червня 2018 року відкрито провадження у справі та призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження в підготовчому засіданні на 16 липня 2018 року.

Ухвалою Господарського суду Чернівецької області від 16 липня 2018 року підготовче засідання відкладено на 27 серпня 2018 року.

Ухвалою суду від 27 серпня 2018 року відкладено підготовче засідання на 12 вересня 2018 року.

12 вересня 2018 року сторони звернулись до суду із письмовою згодою про початок розгляду справи по суті у той самий день після закінчення підготовчого судового засідання.

Враховуючи наявність вищевказаної письмової згоди всіх учасників справи, суд розпочав розгляд справи по суті 12 вересня 2018 року після закінчення підготовчого судового засідання.

У судовому засіданні 12 вересня 2018 року представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Відповідач проти задоволення позову заперечив, з підстав вказаних у відзиві на позовну заяву.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши подані сторонами документи і матеріали, вживши всі передбачені законом заходи для всебічного, повного та об'єктивного встановлення обставин справи, на яких ґрунтуються позовна вимога, дослідивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення її по суті суд встановив:

Частиною 1 статті 26 Закону України “Про електроенергетику” споживання енергії здійснюється на підставі договору з енергопостачальником.

01 грудня 1997 року між сторонами укладено договір № 25 на користування електричною енергією, згідно з пунктом 1 якого відповідач, як електропостачальна організація, зобов'язався постачати електричну енергію, а позивач, як споживач, - своєчасно проводити оплату за використану електричну енергію та виконувати інші умови, визначені даним договором.

Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно статті 714 ЦК України, за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору постачання енергетичними та іншими ресурсами.

Відповідно до статті 275 Господарського кодексу України, за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. Відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається. Предметом договору енергопостачання є окремі види енергії з найменуванням, передбаченим у національних стандартах або технічних умовах.

Статтею 277 Господарського кодексу України унормовано, що абоненти користуються енергією з додержанням правил користування енергією відповідного виду. Правила користування енергією, якщо інше не передбачено законом, затверджуються Кабінетом Міністрів України.

У преамбулі договору № 25 від 01 грудня 1997 року закріплено, що при виконанні умов цього договору, а також при вирішенні всіх питань, що не обумовлені цим договором, сторони зобов'язуються керуватися Правилами користування електричною енергією.

Відповідно до пункту 1.1. Правил користування електричною енергією, які затверджені постановою НКРЕ № 28 від 31.07.1996 (у редакції постанови НКРЕ від 17.10.2005 № 910) та зареєстровані в Міністерстві юстиції України 2 серпня 1996 р. за № 417/1442, ці Правила регулюють взаємовідносини, які виникають в процесі продажу і купівлі електричної енергії між виробниками або постачальниками електричної енергії та споживачами (на роздрібному ринку електричної енергії). Дія цих Правил поширюється на всіх юридичних осіб та фізичних осіб (крім населення). Норми розділів "Загальні положення", "Межі балансової належності та експлуатаційної відповідальності сторін" та "Особливості постачання електричної енергії для населених пунктів" поширюються на всіх споживачів без винятку.

Пунктом 1.2. Правил користування електричною енергією, визначено, що:

1) межа балансової належності - точка розділу елементів електричної мережі між власниками електроустановок за ознаками права власності або користування, або повного господарського відання;

2) точка вимірювання - місце встановлення розрахункового засобу обліку в певній точці електричної мережі з метою вимірювання обсягу перетікань електричної енергії та рівня електричної потужності;

3) точка обліку - межа балансової належності, на якій за допомогою засобів обліку або розрахунковим шляхом визначаються та обліковуються значення обсягів споживання/передачі електричної енергії та величини споживання/транзиту електричної потужності за певний період;

4) перетікання реактивної електричної енергії на межі балансової належності електричних мереж (перетікання реактивної електричної енергії) - складова фізичних процесів передачі, розподілу та споживання активної електричної енергії, яка спричиняє додаткові технологічні втрати активної електричної енергії та впливає на показники якості активної електричної енергії;

5) плата за перетікання реактивної електроенергії - плата за послуги, які електропередавальна організація або власник технологічних електричних мереж змушені надавати споживачу, якщо він експлуатує електромагнітно незбалансовані електроустановки;

6) компенсація перетікань реактивної електричної енергії - комплекс технологічних заходів, які виконуються споживачем та спрямовані на забезпечення електромагнітної збалансованості його електроустановок на межі балансової належності.

Відповідно до пункту 6.35. Правил користування електричною енергією встановлено, що плата за перетікання реактивної електричної енергії призначена для адресного економічного стимулювання ініціативи споживача до впровадження технологічних заходів на вирішення питань з компенсації перетікань реактивної електричної енергії.

У період з 01 січня 2014 року по 31 грудня 2016 року відповідачем щомісячно виставлялись позивачу рахунки за споживання електричної енергії до яких також включалась вартість плати за генерацію реактивної електричної енергії.

При цьому, як вбачається із матеріалів справи та не заперечується сторонами, у період з 01 січня 2014 року по 31 грудня 2016 року позивачем сплачено на користь відповідача в тому числі: за генерацію реактивної електроенергії – 102 465,71 грн.; пені – 41 303,07 грн.; 3% річних – 5 213,63 грн.; інфляційних - 0,48 грн., а всього за період з 01 січня 2014 року по 31 грудня 2016 року – 148 982,89 грн.

У період з 19 грудня 2016 року по 15 березня 2017 року, управлінням західного офісу Держаудитслужби в Чернівецькій області проводилась ревізія фінансово-господарської діяльності позивача за період з 01 січня 2014 року по 31 грудня 2016 року, за наслідками якої встановлено, що позивачем безпідставно спачуються кошти за фактично не спожиту генерацію реактивної електроенергії та пеню за несвоєчасну оплату за неї і платежі пов'язані з інфляцією.

16 січня 2017 року в межах даної перевірки Держаудитслужбою було проведено зустрічну звірку з ПАТ “ЕК “Чернівціобленерго” для підтвердження правильності нарахування та сплати генерації реактивної електроенергії. За результатами зустрічної звірки було складено відповідну Довідку №06-42/5 від 16 січня 2017 року та цього ж дня комісійно за участю представників Держаудитслужби, Держенергонагляду, позивача та відповідача проведено обстеження тягових підстанцій на яких ПАТ “ЕК “Чернівціобленерго” в особі Чернівецького РЕМ нараховує генерацію реактивної електричної енергії, а саме: ГТП-4 по вул. Зелена, 4, ТТП-5 по вул. Комунальників, 12 та ТТП-10 по вул. Енергетична, 12-А, які перебувають на балансі КП “Чернівецьке тролейбусне управління”.

Зазначеною комісією при обстеженні встановлено та зафіксовано у відповідному акті від 16 січня 2017 року, що на вище вказаних тягових підстанціях компенсуючі установки та/або високовольтні синхронні електродвигуни відсутні.

За приписами статті 1212 Цивільного кодексу України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про:

1) повернення виконаного за недійсним правочином;

2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;

3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні;

4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Аналіз указаної норми права дає підстави для висновку, що цей вид позадоговірних зобов’язань породжують такі юридичні факти: набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; відсутність для цього правових підстав або якщо такі відпали.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в незаборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов'язків. Зокрема, унаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною 2 статті 11 ЦК України.

Відповідно до частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України унормовано, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

В той же час зазначена норма закону застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуто за допомогою інших, спеціальних способів захисту, зокрема, у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав, а, отже, договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень статті 1212 Цивільного кодексу України.

Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, статті 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Аналогічної позиції дотримується Верховний Суд України у постанові від 23 березня 2016 р. у справі N 6-2978цс15 , а також у постановах Верховного Суду України від 25 лютого 2015 р. у справі № 3-11гс15 , від 25 березня 2015 р. у справі № 3-5гс15 , від 22.01.2013 р. № 5006/18/13/2012 , від 24.09.2014 р. у справі № 6-122цс14 , у постановах Вищого господарського суду України від 2 липня 2012 року у справі № 5006/18/13/2012 , від 15.03.2017 р. у справі № 910/10308/15 .

Таким чином, наявність між сторонами зобов’язальних правовідносин, для яких характерним є спосіб повернення майна, переданого за договором, виключає можливість пред’явлення позову в порядку ст. 1212 ЦК України. В такому випадку права осіб, які перебувають у зобов’язальних відносинах, повинні захищатися за допомогою відповідних норм інституту зобов’язального права.

Крім того, як вбачається із матеріалів справи, рахунки відповідача, в тому числі, у період з 01 січня 2014 року по 31 грудня 2016 року, були виставлені позивачу (споживачу) на підставі укладеного між сторонами договору №0025/5 від 01 листопада 1997 року. При цьому, згідно із копій платіжних доручень, що подані позивачем до позовної заяви та підтверджують оплату споживачем спірних коштів, вбачається призначення платежу, а саме: за реактивну енергію по договору №0025/5 від 01 листопада 1997 року.

Отже, враховуючи передумови виникнення зобов'язань із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави та встановлені судом обставин справи, зокрема існування між сторонами у даній справі договірних відносин, проведення позивачем розрахунків саме за укладеним сторонами договором, а також враховуючи відсутність доказів того, що вказаний договір визнаний недійсним, розірваний чи зобов'язання за ним припинились з інших підстав, такі кошти набуто за наявності правової підстави, а тому не можуть бути повернуті на підставі статті 1212 ЦК України.

Так, виявлені порушення при обстеженні тягових підстанцій, на які АТ “Чернівціенерго” в особі Чернівецього РЕМ нараховує генерацію електричної енергії, щодо відсутності на тягових підстанціях позивача компенсуючих установок та/або високовольтних синхронних електродвигунів не впливають на умови укладеного між сторонами договору і не можуть їх змінювати.

При цьому, правові наслідки порушення зобов'язання та відповідальність за порушення зобов'язання передбачені главою 51 Цивільного кодексу України.

Враховуючи вищевикладені обставини, суд дійшов висновку у задоволені позову – відмовити.

Керуючись статтями 2, 4, 5, 194, 196, 219, 222, 232, 233, 236, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України суд, –

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позову – відмовити.

Повний текст рішення складено та підписано – “14” вересня 2018 року.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Львівського апеляційного господарського суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя О.Г. Проскурняк