Рішення № 76443762, 07.09.2018, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 9/84/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.09.2018 Справа № 908/1132/18

м. Запоріжжя

За позовом: Концерну “Міські теплові мережі” (юридична адреса: 69091 Запоріжжя, бул.Гвардійський, 137; фактична адреса: 69065, м. Запоріжжя, вул. Щаслива, 2-а, код ЄДРПОУ 32121458)

до відповідача: Публічного акціонерного товариства “Запоріжжяобленерго” (69035, м.Запоріжжя, вул. Сталеварів, 14, код ЄДРПОУ 00130926)

про стягнення суми 241173,53 грн.

Суддя Боєва О.С.

при секретарі судового засідання Бичківській О.О.

За участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1, довіреність № 231/20-19 від 12.03.2018; ОСОБА_2, довіреність №325/20-19 від 22.08.2018;

від відповідача: ОСОБА_3, довіреність № 24 від 01.01.2018;

СУТЬ СПОРУ:

До господарського суду Запорізької області 15.06.2018 надійшла позовна заява за позовом Концерну “Міські теплові мережі” до відповідача: Публічного акціонерного товариства “Запоріжжяобленерго”, про стягнення суми 218195,09 грн. основного боргу, суми 3779,37 грн. пені, суми 15374,21 грн. інфляційних втрат, суми 3824,86 грн. – 3% річних, всього суми 241173,53 грн.

Ухвалою суду від 09.07.2018 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/1132/18, присвоєно номер провадження справи 9/84/18, вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження, судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 07.08.2018.

Ухвалою суду від 07.08.2018 розгляд справи відкладався на 30.08.2018, потім в судовому засіданні оголошено перерву до 07.09.2018.

07.09.2018 справу розглянуто, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Позивач підтримав позовні вимоги, викладені в позові, мотивуючи тим, що відповідач не розрахувався за отриману відповідно до договору № 100377 про постачання теплової енергії в гарячій воді від 01.12.2008 теплову енергію, що постачалася в період жовтень 2016 – березень 2017, листопад 2017 – квітень 2018 до орендованих ним нежитлових приміщень за адресою по вул. Каховській, 26. Факт постачання теплової енергії підтверджується рахунками, актами приймання-передачі теплової енергії, які є підписаними з боку відповідача за виключенням актів за грудень 2016 та за січень 2017. В порушення п. 6.4 договору, отримана теплова енергія відповідачем у встановлений термін не оплачена. Просить стягнути з відповідача суму 218195,09 грн. основного боргу, суму 3779,37 грн. пені, нарахованої згідно з п.7.2.8 договору, а також суму 15374,21 грн. інфляційних втрат та суму 3824,86 грн. – 3% річних, що нараховані на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України за прострочення грошового зобов’язання. Також позивач просить стягнути з відповідача судові витрати, які складаються зі сплаченого ним судового збору та поштових витрат, пов’язаних з направлення позовної заяви, уточнень до позовної заяви та відповіді на відзив (з урахуванням заяви (уточнення № 2), що надійшла до суду 09.08.2018). Позов обґрунтовано ст.ст. 11, 15, 16, 509, 525, 526, 530, 625, 629 ЦК України, ст.ст. 2, 3, 193, 232, 275-277 ГК України, Законом України «Про теплопостачання», умовами договору № 100377 про постачання теплової енергії в гарячій воді від 01.12.2008.

Відповідач проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві на позов, зазначивши, зокрема, про наступне. Відповідач не згоден з сумою 3 % річних, оскільки розрахунок позивача є неправильним. Позивачем допущені помилки при визначення початку періоду нарахування за жовтень 2016 та січень, лютий 2017, зокрема не враховано, що строк оплати рахунків (19 число місяця, наступного за звітним) за вказані місяці придає на вихідні дні. У зв’язку із чим, відповідач надав контррозрахунок 3% річних за вказані місяці, згідно з яким вважає неправомірним нарахування позивачем суми 6,05 грн. Відповідач також заперечив проти стягнення на користь позивача поштових витрат, оскільки направлення позовної заяви є обов’язком позивача, відшкодування пов’язаних із цим витрат нормами ГПК України не передбачено. У відзиві відповідач просить суд на підставі ст. 233 ГК України, ч. 3 с. 551 ЦК України зменшити пеню до 500 грн. та розстрочити виконання рішення суду на 12 календарних місяців, зі сплатою сум щомісячно рівними частинами. Зазначив, що 60% капіталу ПАТ «Запоріжжяобленерго» належить державі, основним видом діяльності товариства є постачання електричної енергії, в тому числі категоріям споживачів, які мають екологічну броню. Основною причиною скрутного фінансового становища товариства та неналежного виконання відвідачем грошового зобов’язання перед позивачем є значна заборгованість споживачів за надані населенню області послуги з постачання електроенергії, а також відсутність своєчасного фінансування через встановлений НКРЕКП нульовий алгоритм або щодобове багатомільйонне відрахування, тобто за відсутності безпосередньої вини відповідача. Позивачем не надано доказів, які свідчать про те, що він зазнав збитків, внаслідок порушення відповідачем зобов’язань за договором. На даний час відповідач знаходиться у вкрай тяжкому фінансовому становищі, що, як наслідок, ускладнює виконання ним зобов’язань, прострочення виконання зобов’язання відповідача перед позивачем обумовлено несвоєчасністю оплати споживачами вартості спожитої електроенергії та рядом інших причин, на які відповідач не може впливати. Із висновку судового експерта № 282 від 17.05.2018 вбачається, що станом на 31.12.2017 основні економічні показники характеризують фінансовий стан ПАТ “Запоріжжяобленерго” ознаками критичної неплатоспроможності, фінансової нестабільності та потенційного банкрутства. ПАТ “Запоріжжяобленерго” не може погасити свої короткострокові зобов’язання та не має резервів для розширення діяльності, чистий фінансовий результат товариства за 2017 рік є збиток. Крім того, відповідач зазначив, що на підприємстві існує заборгованість із заробітної плати, яка станом на 02.07.2018 складає 351002 млн. грн.; податковий борг підприємства складає 362,6 млн. грн.; кредиторська заборгованість за роботи, послуги, ТМЦ станом на 01.06.2018 становить 87,9 млн. грн. Постановою державного виконавця від 27.12.2016 накладено арешт на рахунки товариства у виконавчому провадженні, відкритому за заявою ДП «Енергоринок», в межах суми 31914916,27 грн. З існуючого поточного рахунку зі спеціальним режимом використання, основним джерелом поповнення якого є надходження за алгоритмом розподілу, здійснюються обов’язкові першочергові платежі із виплати заробітної плати, оплати на придбання пального, сировини, матеріалів, комунальних платежів та послуг за спільне використання технологічних мереж, які щомісячно складають 86749 тис.грн. Постановами НКРЕКП фактично заблоковано надходження грошових коштів після розподілу на поточні рахунки позивача, шляхом встановлення, починаючи з грудня 2015 року, нульового відсотку відрахувань на рахунки постачальника електричної енергії. Відповідно до довідки від 02.07.2018 № 003-09/191 про нормативи відрахувань вбачається, що відповідач недоотримав у 2016 році – 541,3 млн. грн., у 2017 році – 328,4 млн. грн., за січень, лютий, березень, квітень, травень, червень 2018 – 359,2 млн. грн., що стало причиною неможливості відповідача вчасно виконувати свої зобов’язання перед позивачем. Відповідач має низький рівень надходження коштів від споживачів електричної енергії на поточний рахунок із спеціальним режимом використання. Станом на 01.06.2018 дебіторська заборгованість споживачів Запорізької області за спожиту електричну енергію перед відповідачем складає 1694,7 млн. грн. У зв’язку з падінням рівня платоспроможності споживачів електричної енергії, на наданий час існує велика заборгованість, в тому числі, найбільших енергоємних підприємств, існує систематичне порушення умов розрахунків, внаслідок чого зросла заборгованість позивача перед ДП «Енергоринок», яка станом на 30.06.2018 складає 783,7 млн. грн. ПАТ «Запоріжжяобленерго» приймаються всі можливі заходи по недопущенню неналежного виконання споживачами договірних зобов’язань, направляються претензії, подаються позовні заяви про стягнення заборгованості, здійснюється обмеження або припинення електропостачання. Не застосування судом права на зменшення пені та надання розстрочки виконання рішення суду призведе до погіршення скрутного фінансового становища відповідача, оскільки позивачем буде здійснюватися примусове виконання рішення суду, що призведе до накладення додаткових арештів на рахунки відповідача, стягнення з відповідача суми виконавчого збору, та як наслідок загрози у функціонуванні об’єднаної енергетичної системи України.

У відповіді на відзив позивач, зокрема, зазначив, що не погоджується із запереченнями відповідача в частині здійснення розрахунку 3% річних, вважає, що нарахування повинно здійснюватись, починаючи з 20 числа незважаючи не те, чи є ці дні вихідними або неробочими. Також відповідач заперечив проти зменшення пені та надання розстрочки, зазначивши, що сума пені, яку позивач просить стягнути, становить лише 1,73% по відношенню до суми боргу та не є занадто великою. Період заборгованості виник з жовтня 2016 року і до цього часу відповідач не здійснив жодної часткової оплати за відпущену теплову енергію, до подання даного позову жодного разу не звертався до позивача з приводу розстрочення суми боргу. Заявлена позивачем до стягнення сума не є занадто великою для відповідача. Позивач має великі сумніви щодо погашення відповідачем заборгованості за умови надання судом розстрочки виконання рішення. Просить суд відмовити у наданні розстрочки, про що також зазначив у судовому засіданні.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

01.12.2008 між ВАТ «Запоріжжяобленерго» (згідно з додатковою угодою № 8/1 від 07.02.2017 змінено на Публічне акціонерне товариство “Запоріжжяобленерго”) (Споживач, відповідач у справі) та Концерном “Міські теплові мережі” (Теплопостачальна організація, позивач) укладено договір №100377 купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді, згідно з яким позивач зобов`язався відпустити теплову енергію в гарячій воді, а відповідач – прийняти та оплатити її вартість за діючими тарифами (цінами) в терміни та порядку, встановленими умовами цього договору та додатками до договору, що є його невід’ємними частинами (п. 1.1 договору).

Відповідно до додатку № 1 до договору договір укладався для постачання теплової енергії на опалення об’єкту Споживача – орендоване вбудоване нежитлове приміщення, розташоване за адресою: вул. Каховська, 26.

Згідно з п. 3.2.6 договору відповідач зобов'язався виконувати умови та порядок оплати спожитої теплової енергії в обсягах і в терміни, які передбачені договором.

Пунктом 5.1 Договору передбачено, що облік споживання теплової енергії на потреби опалення та гарячого водопостачання проводиться за приладами комерційного обліку або розрахунковим способом.

У розділі 6 договору сторони обумовили порядок розрахунків. Відповідно до п. 6.1 розрахунки за даним договором здійснюються в грошовій або в іншій формі відповідно до встановлених органами місцевого самоврядування тарифів (цін), діючих на час розрахунків (додаток № 5 до цього договору) та на підставі показань приладів комерційного обліку теплової енергії або даних, встановлених розрахунковим способом.

Розрахунковим періодом є календарний місяць. Підставою для розрахунків споживача з теплопостачальною організацією є рахунок та акт приймання-передачі. Споживач зобов’язаний до 20 числа місяця, наступного за розрахунковим, перерахувати на розрахунковий рахунок теплопостачальної організації суму заборгованості за спожиту теплову енергію (п.п. 6.2-6.4).

Відповідно до п. 6.7 договору, в редакції додаткової угоди № 6 від 26.01.2015, Споживач з 10 по 12 число місяця, наступного за розрахунковим, повинен отримати від Теплопостачальної організації документи за розрахунковий період: рахунок-фактуру, ОСОБА_1 приймання-передачі теплової енергії.

Отриманий акт приймання-передачі теплової енергії споживач повинен підписати, оформити належним чином та повернути на адресу Теплопостачальної організації на протязі п’яти днів з дати отримання. Датою отримання акту вважається: при отримання нарочним – дата вручення представнику Споживача; при направленні рекомендованим листом – дата, зазначена у відбитку поштового штемпеля на документі, що зроблений поштовим відділенням та підтверджує відправлення, з урахуванням поштового обігу документа (по місту – 3 дні, по області 0 5, по Україні -7) (п.п. 6.7.1).

У разі не отримання ОСОБА_1 приймання-передачі, або обґрунтованих заперечень в його підписанні, у термін, встановлений п.6.7.1 договору, акт підписується Теплопостачальною організацією з позначенням про відмову у підписанні його Споживачем, та оформлений таким чином акт вважається погодженим і є підставою для проведення остаточних розрахунків за зазначений в ньому розрахункових період (п.6.7.2).

Відповідно до п.п. 10.1, 10.4 договору в редакції додаткової угоди № 4 від 30.09.2012, договір набуває чинності з 01 грудня 2008 і діє до 01 жовтня 2013. Договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо не відбулася ні одна із обставин, передбачених у п. 10.2 договору, а саме: взаємна згода сторін про його припинення; прийняття відповідного рішення господарським судом; ліквідації однієї із сторін.

Доказів припинення дії договору у зв’язку із настанням зазначених обставин суду не надано, отже договір пролонгований.

Періоди постачання теплової енергії визначилася згідно з рішеннями виконавчого комітету Запорізької міської ради про початок та закінчення опалювального сезону 2016-2017 та 2017-1018 років у місті Запоріжжя (арк. справи 68-71).

Матеріали справи свідчать, що позивач на виконання умов договору в період опалювального періоду: з жовтня 2016 по березень 2017 та з листопада 2017 по квітень 2018 відпустив відповідачу теплову енергію на загальну суму 218195,09 грн., про що свідчать складені Теплопостачальною організацією акти приймання-передачі теплової енергії за вказані періоди (арк. справи 43-54), які разом із виставленими рахунками вручалися споживачу під розпис згідно з порядком, визначеним в п. 6.7 договору, що підтверджується відповідними реєстрами.

У зв’язку з відсутністю надходжень оплати за цими актами, позивач направив ПАТ «Запоріжжяобленерго» претензію від 15.05.2018 вих. № 826/09 (арк. справи 55-56) щодо погашення заборгованості за теплову енергію за договором № 100377 від 01.02.2008 в розмірі 218195,09 грн., яка залишилася без відповіді та задоволення.

Проаналізувавши фактичні обставини справи, оцінивши представлені докази, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Статтями 11, 509 ЦК України встановлено, що підставою виникнення цивільних прав і обов’язків (зобов’язань), які мають виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, договору є договір.

Згідно ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до місту п.п. 6.3, 6.4 договору відповідач зобов’язаний до 20 числа місяця, наступного за розрахунковим, здійснити оплату заборгованості за спожиту теплову енергію на підставі отриманого рахунку та акту приймання-передачі.

Судом встановлено, що відповідач підписав ОСОБА_1 приймання-передачі за жовтень, листопад 2016, лютий 2017 – квітень 2018, оформив їх та повернув один примірник на адресу позивача. Акти приймання-передачі за грудень 2016, січень 2017 відповідачем не повернуті, обґрунтованих заперечень в їх підписанні не надано, тому вони вважаються погодженими та є підставою для розрахунків.

Відповідач позовні вимоги в частині стягнення суми основного боргу не спростував, доказів здійснення оплати, в тому числі часткової, отриманої ним за вказаний період теплової енергії в гарячій воді, та погашення заборгованості у заявленій позивачем сумі, не надав.

За таких обставин, позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача суми 218195,09 грн. основного боргу є обґрунтованими, доведеними та підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до ст. ст. 1, 3 Закону України від 22.11.1996 № 5510570/96-ВР “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань”, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно з ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

В пункті 7.2.8 договору сторони визначили, що в разі несплати або несвоєчасної оплати Споживачем за теплову енергію відповідно до терміну, встановленого у пункті 6.3 договору, з наступного дні після закінчення терміну сплати споживачу нараховується пеня у розмірі 0,5 % від суми простроченого платежу (але не більше суми обумовленої чинним законодавством) за кожен день прострочення до день фактичної оплати.

Загальна сума пені, що заявлена до стягнення становить 3779,37 грн. і нарахована за актами листопад-грудень 2017, січень-березень 2018 за загальний період з 20.12.2017 по 20.04.2018 включно.

Судом перевірено наданий позивачем розрахунок пені та встановлено, що за актом приймання-передачі теплової енергії за грудень 2017 виставлено до оплати суму 17777,90 грн., однак позивачем фактично здійснено нарахування пені за період з 20.01.2018 по 20.04.2018 на суму 1777,90 грн. (тобто на меншу суму), однак суд не виходить за межі заявлених вимог (зазначеного позивачем максимального розміру пені), тому вимога позивача про стягнення пені підлягає задоволенню у заявленому розмірі, а саме: в сумі 3779,37 грн.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача суми 3% річних, нарахованих за загальний період з 20.11.2016 по 20.04.2018 в розмірі 3824,86 грн., а також суми втрат від інфляції, нарахованої за загальний період з грудня 2016 по березень 2018 (за актами приймання-передачі теплової енергії за жовтень по березень 2017 та з листопада 2017 по січень 2018 включно) в розмірі 15374,21 грн.

Розрахунок втрат від інфляції в розмірі 15374,21 грн. здійснений позивачем вірно, тому вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Відповідач заперечив проти позову в частині суми 6,05 грн. 3% річних, посилаючись на те, що позивачем допущено помилки при визначенні початку періоду нарахування за жовтень 2016 та січень, лютий 2017, а саме: не враховано, що строк оплати рахунків (19 число місяця, наступного за звітним) за вказані місяці придає на вихідні дні.

Згідно з ч. 5 ст. 254 ЦК України якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

При перевірці розрахунку суми 3% річних судом встановлено, що останні дні строку здійснення оплати згідно з актами за жовтень 2016, січень та лютий 2017, а саме 19.11.2016, 19.02.2017 та 19.03.2017 припадають на вихідні дні, тому переносяться на перший робочий день. З урахуванням зазначеного, фактично до стягнення в цій частині підлягає загальна сума 3820,31 грн. 3% річних.

Таким чином, в цілому, позовні вимоги задовольняються частково.

Відповідно до ст. 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно із змістом ст. 123 ГПК України до складу судових витрат, крім судового збору, входять також витрати, пов’язані з розглядом справи. До витрат, пов’язаних з розглядом справи належать, зокрема, витрати пов’язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки її до розгляду.

Позивач просить стягнути з відповідача поштові витрати, понесені ним у зв’язку із направленням на адресу відповідача копії позовної заяви з додатками, заяв про уточнення та відповіді на відзив. Згідно з наданими позивачем фіскальними чеками, виданими підприємством поштового зв’язку, загальний розмір цих витрат склав 69,84 грн. (25,20+22,20+22,44).

Під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд, зокрема, враховує: чи пов’язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи. Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв’язку із розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів, які подаються до закінчення судових дебатів (ч.ч. 5, 8 ст. 129 ГПК України).

Оскільки підставою звернення позивача за захистом своїх майнових прав та інтересів у судовому порядку є не вчинення відповідачем протягом тривалого часу дій щодо виконання грошового зобов’язання за договором, враховуючи ненадання ним відповіді на направлену позивачем претензію від 15.05.2018, відсутність доказів вжиття заходів щодо погашення суми заборгованості, суд дійшов до висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача поштових витрат в сумі 69,84 грн., які безпосередньо пов’язані із вчиненням процесуальних дій, необхідних для розгляду справи, розмір яких підтверджений в повному обсязі.

У відзиві на позовну заяву відповідач просив зменшити розмір пені до 500 грн. та розстрочити виконання судового рішення на 12 календарних місяців, зі сплатою сум щомісячно рівними частинами. Вказану заяву відповідач підтримав також у судовому засіданні.

Представник позивача в судовому засіданні категорично заперечив проти зменшення пені та надання розстрочки виконання судового рішення, що також відображено у відповіді на відзив.

Відповідно до ст. 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але і інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України також передбачено можливість зменшення за рішенням суду розміру неустойки, якщо він значно перевищує розмір збитків, та наявність інших обставин, які мають істотне значення.

Правовий аналіз вказаних статей свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду, при цьому повинні враховуватись певні обставини, які в своїй сукупності утворюють винятковість.

У задоволенні клопотання позивача про зменшення розміру пені судом відмовляється, оскільки заявником не доведено, що належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому, судом взято до уваги ступінь виконання зобов'язання боржником, майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні, заявлений розмір пені (3779,37 грн.)

За змістом ч. 1 ст. 239 ГПК України суд, який ухвалив рішення, може надати відстрочення або розстрочити його виконання.

Розглянувши заяву відповідача про надання розстрочки виконання рішення суду строком на 12 календарних місяців, суд дійшов висновку про відмову в його задоволенні з наступних підстав.

Підставою розстрочки виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Вирішуючи дане питання, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення.

Відповідно до частини 1 статті 9 Конституції України частиною національного законодавства України є Конвенція про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікована Верховною Радою України (Закон України від 17.07.1997 № 475/97-ВР). Юрисдикція Європейського суду з прав людини є обов’язковою в усіх питаннях, що стосуються тлумачення та застосування Конвенції.

У преамбулі та статті 6 §1 Конвенція гарантує кожному право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і неупередженим судом. Таким чином, ця стаття проголошує “право на суд”. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов’язкову силу, не виконувалося, на шкоду одній із сторін. Ефективний доступ до суду включає в себе право на виконання судового рішення без зайвих затримок.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.07.2004 р. у справі “Шмалько проти України” (заява № 60750/00) зазначено, що для цілей статті 6 Конвенції виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід’ємна частина “судового розгляду”.

Необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов'язкового для виконання судового рішення може становити порушення вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права на доступ до суду.

Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок (рішення у справі "Іммобільяре Саффі" проти Італії" (Іmmobiliare Saffi v. Italy), [GС], N 22774/93, п. 66. ЕСНR 1999-V).

В силу ч. 3 ст. 4 ГПК України, ст. 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” згадані судові рішення та зміст самої Конвенції про захист прав та свобод людини є пріоритетним джерелом права для національного суду.

Отже, при вирішенні питання про надання відстрочки та розстрочки виконання рішення суду, необхідно виходити із дотримання балансу інтересів обох сторін, які приймають участь у справі.

У зв’язку з чим, суд також бере до уваги наслідки і для стягувача при затримці виконання рішення. Звертаючись з заявою про розстрочку виконання рішення на 12 місяців, боржник не надав жодних гарантій, що протягом зазначеного часу рішення господарського суду буде ним виконуватись, не надано доказів, які б підтверджували його дійсні наміри щодо вжиття заходів, спрямованих на фактичне виконання рішення. Тобто, суду не надано належних доказів того, що надання судом розстрочки буде виправданим та забезпечить реальну можливість виконання судового рішення у даній справі. При цьому, суд бере також до уваги відсутність з боку відповідача часткових оплат за теплову енергію протягом тривалого часу, категоричну незгоду позивача на надання відповідачу розстрочки виконання судового рішення. Скрутний фінансовий стан боржника не звільняє його від належного виконання зобов’язань перед кредитором.

Керуючись ст.ст. 123, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Запоріжжяобленерго», код ЄДРПОУ 00130926 (69035, м. Запоріжжя, вул. Сталеварів, 14) на користь Концерну «Міські теплові мережі» (69091, Запоріжжя, бул. Гвардійський, 137, код ЄДРПОУ 32121458) суму 218195 (двісті вісімнадцять тисяч сто дев’яносто п’ять) грн. 09 коп. основного боргу, суму 3779 (три тисячі сімсот сімдесят дев’ять) грн. 37 коп. пені, суму 3820 (три тисячі вісімсот двадцять) грн. 31 коп. – 3% річних, суму 15374 (п'ятнадцять тисяч триста сімдесят чотири) грн. 21 коп. грн. втрат від інфляції, суму 3617 (три тисячі шістсот сімнадцять) грн. 53 коп. грн. витрат зі сплати судового збору, суму 69 (шістдесят дев’ять) грн. 84 коп. витрат пов’язаних з розглядом справи.

У задоволенні іншої частини позову - відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено та підписано 14.08.2018.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги та може бути оскаржено впродовж двадцяти днів з дня складання повного судового рішення, у порядку встановленому ст. 257 Господарського процесуального кодексу України, з урахуванням п. 17.5 ч. 1 розділу ХІ “Перехідні положення” ГПК України.

Суддя О.С. Боєва