Рішення № 76439325, 03.09.2018, Немишлянський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Фрунзенський районний суд м. Харкова)

Справа № 645/5021/17

Провадження № 2/645/552/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 вересня 2018 року місто Харків

Фрунзенський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого – судді Горпинич О.В.,

секретар судових засідань – ОСОБА_1,

за участю представника позивача – ОСОБА_2,

відповідача – ОСОБА_3,

представника відповідача ОСОБА_3 – ОСОБА_4,

представника КП ХМБТІ» - ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Харкова цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_3, приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_7, Комунального підприємства «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» про скасування та припинення права власності, скасування свідоцтва про право на спадщину, скасування державної реєстрації права власності та визнання права власності, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_6, в особі свого представника ОСОБА_2, звернувся до суду із позовом, в остаточно змінений редакції якого просив скасувати та припинити право власності ОСОБА_3 на 1/2 частину житлових будинків з надвірними будівлями за адресою: м. Харків, проспект Косіора (Олександрівський), будинок, 82; скасувати свідоцтво про право на спадщину за заповітом серія ВРК № 434520, видане ОСОБА_3 20.05.2011 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_7 у спадковій справі № 32/2010, яке зареєстровано в реєстрі за № 3123, тобто на спадщину, яка складається з 1/2 частки у праві власності на житлові будинки з надвірними будівлями № 82 по проспекту Косіора (Олександрівський) в м. Харкові на земельній ділянці площею 595 кв.м, а саме: житловий будинок літ. «А-1», дерев’яний, обкладений цеглою, житловою площею 52 кв.м, загальною площею 86,7 кв.м, житловий будинок літ. «Л-2», цегловий, житловою площею 47 кв.м, загальною площею 108,2 кв.м та надвірні будівлі: сараї з тамбуром літ. «Б, б», сарай літ. «К», вбиральня літ. «Д», льох літ. «Е», «М», гараж літ. «И», сарай літ. «З», огорожа №№ 1,4,7-9, дворовий водопровід № 5; визнати за ОСОБА_6 право власності на 79/100 частин домоволодіння за адресою: 61046, м. Харків, проспект Олександрівський, б. 82, а саме: квартиру № 1, загальною площею 45 кв.м, житловою площею 29,7 кв.м, у житловому будинку літ. «А-1», яка включає сіни літ. «І» («а1»), площею 4,1 кв.м, кухня літ. «1-1», площею 6,7 кв.м, санвузол літ. «1-2», площею 4,5 кв.м, житлова кімната літ. «1-3», площею 7,5 кв.м, житлова кімната літ. «1-4», площею 16,8 кв.м, житлова кімната літ. «1-5», площею 5,4 кв.м; житловий будинок літ. «Л-2», сіни літ. «л» та житлову прибудову літ. «Л1-2», загальною площею 108,4 кв.м, житловою площею 47 кв.м, з двох поверхів, які включають: коридор літ. «3-1», площею 5,3 кв.м, душ літ. «3-2», площею 2,1 кв.м, сауна літ. «3-3», площею 5,4 кв.м, сходова клітка літ. «3-4», площею 6,5 кв.м, коридор літ. «3-5», площею 3,7 кв.м, санвузол літ. «3-6» площею 5,9 кв.м, кухня літ. «3-7» площею 26 кв.м, житлова кімната літ. «3-8», площею 18,4 кв.м, житлова кімната літ. «3-9» площею 19,2 кв.м, сходова клітка літ. «3-10», площею 6,5 кв.м, житлова кімната літ. «3-11», площею 9,4 кв.м; надвірні будівлі та споруди, які включають: льох літ. «М», 1/2 частина огорожі № 1, дворовий водопровід № 5, огорожа № 7 та ворота № 9; стягнути судові витати у розмірі 26 000 грн..

В обґрунтування позову посилається на те, що в спільній власності ОСОБА_8 та ОСОБА_9 знаходився житловий будинок літ. «А-1», що розташований за адресою: м. Харків, проспект Косіора, б. 82, житловою площею 51,9 кв.м, та надвірними будівлі: сараї літ. «Б», «З», тамбури літ. «б», «б1», льохи літ. «В», «Е», вбиральні літ. «Г», «Д», огорожа № 1-3, 4, 6-8, дворовий водопровід № 5, які розташовані на земельній ділянці площею 595 кв.м.. 31.08.1995 року ОСОБА_6 придбав у ОСОБА_8 1/2 частину житлового будинку № 82 по проспекту Косіора у м. Харкові, а саме: літ. «А-1», житловою площею 51,9 кв.м з надвірними будівлями при ньому: сараї літ. «Б», «К», «З», льохи літ. «В», «Е», вбиральні літ. «Г», «Д», гараж літ. «И», дворовий водопровід літ. № 5 та огорожа літ. № 1-8. Інша 1/2 частини житлового будинку № 82 по проспекту Косіора у м. Харкові належала ОСОБА_9. Далі його частина будинку, на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого 24.05.2001 року Дванадцятою Харківською державною нотаріальною конторою, була зареєстрована в Харківському міському БТІ на праві власності за ОСОБА_10. Протягом 1996-2006 років позивач за власні кошти збудував на земельній ділянці площею 595 кв.м. за адресою: м. Харків, проспект Косіора, 82 інші об’єкти нерухомого майна, а саме: житловий будинок літ. «Л-2», сіни літ. «л» та житлову прибудову літ. «Л1-2», загальною площею 108,4 кв.м, житловою площею 47 кв.м, з двох поверхів. Заочним рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 07.02.2008 року за ОСОБА_6 було визнано право власності на збудоване нерухоме майно, розташоване на земельній ділянці площею 595 кв.м за адресою: м. Харків, проспект Косіора, б. 82, а саме: жилий будинок літ. «Л-2» (прим. 3-1, 3-2, 3-3, 3-7, 3-8, 3-9), сіни літ. «Л» (прим. 3-4, 3-10) та жилу прибудову літ. «Л1-2» (прим. 3-5, 3-6, 3-11), загальною площею 108,4 кв.м. Додатковим рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 21.04.2008 року ідеальні частки співвласників житлового будинку з надвірними будівлями по проспекту Косіора, б. 82 у м. Харкові перерозподілені та складають: ОСОБА_6 – 79/100 частин, ОСОБА_10 – 21/100 частин. Рішення набрали законної сили. 05.08.2010 року померла ОСОБА_10. 20.05.2011 року приватний нотаріус ХМНО ОСОБА_7 видала ОСОБА_3 свідоцтво про право на спадщину за заповітом серія ВРК № 434520, при цьому нотаріус помилково зазначила, що спадщина, на яку видано свідоцтво складається з 1/2 частки у праві власності на житлові будинки з надвірними будівлями № 82 по проспекту Косіора в м. Харкові. На земельній ділянці площею 595 кв.м знаходиться житловий будинок літ. «Л-2», цегловий, житловою площею 47 кв.м, загальною площею 108,2 к.м та надвірні будівлі, сараї: з тамбуром літ. «Б, б», сарай літ. «К», вбиральня літ. «Д», льох літ. «Е», «М», гараж літ. «И», сарай літ. «З», огорожа № 1,4, 7-9, дворовий водопровід № 5. Нотаріусом помилково зазначено, що вказана частка житлових будинків значиться за спадкоємцем на підставі Свідоцтва про право на спадщину за заповітом, що не відповідає змісту договору учасників спільної власності про порядок користування жилим будинком та надвірними будівлями від 04.04.1995 року та договору № Н16-3367 купівлі – продажу від 31.08.1995 року, у відповідності з якими до складу спадщини спадкоємця ОСОБА_10 не входив побудований ОСОБА_6 житловий будинок літ. «Л-2», житловою площею 47 кв.м, загальною – 108,2 кв.м. Нотаріус безпідставно та протизаконно віднесла право спадкодавця ОСОБА_10 і на 1/2 частку житлового будинку літ. «Л-2», житловою площею 47 кв.м, загальною площею 108,4 кв.м, тобто право власності на нерухоме майно, яке не належало спадкодавцеві на момент відкриття спадщини. 15.07.2011 року КП «Харківське міське БТІ», на підставі вищевказаного свідоцтва про право на спадщину за заповітом зареєструвало право власності на 1/2 частину житлових будинків з надвірними будівлями за адресою: м. Харків, проспект Косіора, б. 82 за ОСОБА_3, про що було видано витяг про державну реєстрацію прав. Таким чином, незважаючи на те, що позивач ОСОБА_6 правомірно набув право власності на 79/100 частин спірного нерухомого майна на підставі заочного рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 07.02.2008 року та додаткового рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 21.04.2008 року, відповідач ОСОБА_3 безпідставно набув право власності на 1/2 частину замість 21/100 частин спірного майна на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом серія ВРК № 434520, яке було безпідставно видано 20.05.2011 року приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_7 та зареєстровано в реєстрі за № 3123, всупереч вимогам чинного законодавства та відповідне право власності було безпідставно та протизаконно зареєстровано КП «Харківське міське БТІ». На даний час ОСОБА_6 позбавлений можливості в повному обсязі володіти та користуватися своїм нерухомим майном, а саме: не має можливості здійснити у встановленому законом порядку державну реєстрацію свого права власності на 79/100 частин домоволодіння за адресою: м. Харків, проспект Косіора, б. 82, оскільки відповідач ОСОБА_3 не визнає цього права власності та вважає, що 1/2 частина побудованого та визнаного за ОСОБА_6 права власності на житловий будинок літ. «Л-2», сіни літ «л» та житлову прибудову літ. «Л1-2», також належить йому на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом. Не скасована реєстрація права власності відповідача ОСОБА_3 на 1/2 частину спірного домоволодіння, здійснена на підставі свідоцтва про право на спадщину, виданого нотаріусом, перешкоджає позивачу належним чином зареєструвати своє право власності на 79/100 частин цього домоволодіння. Також зазначалося, що ОСОБА_6 набув права на захист права власності в порядку, передбаченому ст. 392 ЦК України, адже внаслідок помилки нотаріуса та державного реєстратора КП «Харківське міське БТІ» створюється неможливість реалізації ним свого права власності. Також, відповідно до договору про надання правової допомоги № 14/03-18-1 від 14.03.2018 року, адвокат ОСОБА_2 надає правову (правничу) допомогу ОСОБА_6 по представництву його інтересів та захисту його прав в усіх органах державної та виконавчої влади, державних, громадських, господарських та інших установах, організаціях і підприємствах незалежно від форм власності та підпорядкування, а також в судових органах, у тому числі у Фрунзенському районному суді м. Харкова.

На підставі викладеного позивач звернувся до суду з вищезазначеним позовом.

Відповідач ОСОБА_3 подав відзив на позовні вимоги, в якому вказувалося, що ОСОБА_3О ніколи не заперечував проти того, що позивачу належить 79/100 частин домоволодіння, яке знаходиться за адресою: м. Харків, проспект Олександрівський, б. 82. Фактично, домоволодіння поділено на дві частини, між якими знаходиться паркан. Позивач користується однією частиною, відповідач – іншою. Будь-яких спорів з приводу користування майном у сторін ніколи не виникало. Відповідач погоджується з тим, що станом на сьогоднішній день в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно наявна помилка щодо розподілу часток між співвласниками у праві власності на нерухоме майно за адресою: м. Харків, проспект Олександрівський, б. 82. Відповідач готовий будь-яким чином сприяти позивачу в процесі виправлення допущених помилок. Таким, чином, спір між позивачем та відповідачем ОСОБА_3 в частині саме прав власності на нерухоме майно відсутній. Сторони намагалися врегулювати спір, але між ОСОБА_6 та ОСОБА_3 не було досягнуто згоди саме в частині розподілу судових витрат. ОСОБА_3 повністю заперечує проти задоволення позову в частині, що стосується розподілу судових витрат, оскільки покладення будь-яких витрат на відповідача у даній справі є абсолютно необґрунтованим та несправедливим. Відповідач не вияв будь-яких дій, спрямованих на порушення, невизнання або оспорювання прав позивача. Відповідач виконав свій обов’язок, передбачений ч. 1 ст. 1297 ЦК України та завернувся до нотаріуса за видачей свідоцтва, у зв’язку з чим було видано свідоцтво про право на спадщину, яке оформлено та видано нотаріусом на підставі документів, що містяться у спадковій справі. Перед безпосереднім виданням свідоцтва, нотаріус зобов’язана перевірити склад спадкового майна, отримати відповідні відомості з Реєстру прав. Відповідач, отримавши зазначене свідоцтво про право на спадщину лише виконав свій обов’язок у спосіб, встановлений законом. Крім того, помилка в Реєстрі виникла саме з вини позивача, що є підставою для покладення на нього усіх судових витрат по справі. Інформацію відносно часток у праві спільної власності на нерухоме майно сторін нотаріус отримувала безпосередньо з Реєстру та від КП «Харківське МБТІ» Проте, позивач не підтвердив, що у подальшому надав до КП «Харківське МБТІ» додаткове рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 21.04.2008 року, яким були перерозподілені ідеальні частки, не надано доказів, що КП «Харківське МБТІ» зареєструвала перерозподіл часток на позивача. Позивач не пояснив, чому він не завершив процедуру реєстрації належних йому прав на нерухоме майно. Тому, саме з вини позивача в реєстрі та в матеріалах спадкової справи були відсутні відомості про перерозподіл ідеальних часток у праві власності на спірне домоволодіння. Також зазначалося, що первісно помилка в Реєстрі виникла внаслідок неправильних дій позивача, оскільки жилий будинок було збудовано ним незаконно, як самочинне будівництво, про що свідчить наданий позивачем текст заочного рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 07.02.2008 року. При будівництві позивач не оформив усі необхідні дозвільні документи, у зв’язку з чим своєчасно не вніс інформацію до реєстру. ОСОБА_3 не заперечує проти прав позивача на 79/100 частин домоволодіння, яке знаходиться за адресою: м. Харків, проспект Олександрівський, 82. Крім того, скасування та припинення права власності відповідача на 1/2 частину даних житлових будівників з надвірними будівлями та скасування державної реєстрації прав власності відповідача на 1/2 частину житлових будинків з надвірними будівлями у такій формі призведе до порушення права відповідача, оскільки буде скасоване, в тому числі, законне право володіння відповідача на 21/100 частин домоволодіння. Тобто, у 1/2 частин домоволодіння, які згідно даних Реєстру станом на сьогодні належать ОСОБА_3 міститься 21/100 частин, яка дійсно йому належать. У випадку задоволення позовних вимог у тій редакції, як вона заявлена, призведе до порушення права власності відповідача на домоволодіння, що є неприпустимим. Щодо заявленої вимоги про визнання за позивачем права власності на 79/100 частин домоволодіння вважали, що дана вимога є некоректною, оскільки позивач не ставить питання про виділ в натурі майна з спільного домоволодіння. Є незрозумілим, як позивач просить визнати право власності на 79/100 частин домоволодіння та при цьому, наводить конкретний перелік майна, що фактично належить позивачу. Помилка виникла в реєстрі у зв’язку з ненаданням позивачем реєстратору додаткового рішення та невнесенням у зв’язку з чим відповідної інформації до Реєстру, у зв’язку з чим задоволення такої вимоги виключається. Тобто, на сьогодні не виконано рішення суду, яке мало місце у 2008 році, а саме – невнесення відповідних даних до Реєстру. Тобто наявне чинне рішення суду щодо того самого предмету та з тих же підстав.

Директором КП «Харківське міське БТІ» подано відзив на позовні вимоги, які долучені до матеріалів справи, відповідно до яких вони просили відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Зазначали, що в матеріалах інвентаризаційної справи на нерухоме майно, розташоване за адресою: м. Харків, проспект Косіора, б. 82, наявне заочне рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 07.02.2008 року, яким за ОСОБА_6 визнано право власності на жилий будинок літ. «Л-2» (прим. 3-1,3-2, 3-3, 3-8, 3-9), літ. «Л» (прим. 3-4, 3-10) та жилу прибудову літ. «Л1-2» (прим. 3-5, 3-6, 3-11), загальною площею 108,4 кв.м. В матеріалах інвентаризаційної справи відсутнє додаткове рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 21.04.2008 року про перерозподіл ідеальних часток співвласників житлового будинку з надвірними будівлями по проспекту Косіора, 82 у м. Харкові. З матеріалів інвентаризаційної справи на вищевказане нерухоме майно вбачається, що 03.11.2010 року до КП «Харківське МБТІ» надійшов запит приватного нотаріуса ХМНО ОСОБА_7, з приводу видачі ОСОБА_3 витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно, стосовно житлового будинку з надвірними будівлями по проспекту Косіора, 82 у м. Харкові, та визначення вартості вказаного будинку на день смерті ОСОБА_10 Вищевказаний витяг з реєстру прав власності було видано ОСОБА_3 на підставі проведеної технічної інвентаризації та наявних матеріалів інвентаризаційної справи, які не містили додаткового рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 21.04.2008 року про перерозподіл ідеальних часток співвласників житлового будинку з надвірними будівлями по проспекту Косіора, 82 у м. Харкові. Позивачем не надано доказів наявності порушень КП «Харківське МБТІ» прав та законних інтересів позивача. Позов є необґрунтованим та не підлягає задоволенню. На теперішній час, правовідносини у сфері надання інформації про зареєстровані речові права на нерухоме майно, регулюються Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», Постановою Кабінету Міністрів України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 25.12.2015 року № 1127. Відповідно до ч. 2 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у разі скасування судом документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав до 1 січня 2013 року, або скасування записів про державну реєстрацію прав, інформація про які відсутня в Державному реєстрі прав, запис про державну реєстрацію прав відноситься до Державного реєстру прав та скасовується. КП «Харківське МБТІ» є неналежним відповідачем за вимогою скасування державної реєстрації прав власності ОСОБА_3 на 1/2 частину житлового будинку з надвірними будівлями, розташованого за адресою: м. Харків, проспект Косіора, б. 82.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, головуючим суддею визначено ОСОБА_11.

Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено головуючим суддю Горпинич О.В., підстави проведення повторного автоматизованого розподілу судової справи: перебування у відпустці, на підставі рапорту судді Іващенко С.О. про перебування у відпустці з 15.11.2017 року.

Ухвалою судді від 14.12.2017 року відкрито провадження по справі.

Ухвалою Фрунзенського районного суду м. Харкова від 26.03.2018 року відмовлено в задоволенні заяви представника позивача про забезпечення позову.

13.04.2018 року представником позивача ОСОБА_6 - ОСОБА_2 подано заяву про зміну предмету позову.

16.05.2018 року ухвалою Фрунзенського районного суду м. Харкова задоволено клопотання представника відповідача, витребувано у приватного нотаріуса ХМНО ОСОБА_7 матеріали спадкової справи.

В судове засідання позивач не з’явився, повідомлявся про час та місце розгляду справи своєчасно та належним чином, присутній в судових засіданнях його представник ОСОБА_2 повністю підтримав позовні вимоги, просивши про їх задоволення, наполягавши на порушених правах позивача.

ОСОБА_3 та його представник - ОСОБА_4 заперечували проти задоволення позовних вимог, просили відмовити в їх задоволенні.

Представник КП «Харківське МБТІ» ОСОБА_5, заперечувала проти задоволення позовних вимог, просила відмовити в їх задоволенні.

Приватний нотаріус ХМНО ОСОБА_7 в судове засідання не з’явилася, повідомлялася про час та місце розгляду справи своєчасно та належним чином, причини неявки суду не повідомила.

Вислухавши пояснення сторін, їх представників, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступних висновків.

Законом України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» внесено зміни до Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України) який набув чинності 15 грудня 2017 грудня.

Відповідно до п. 1.9 Перехідних положень ЦПК України, який набув чинності 15 грудня 2017 справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діяли після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до вимог ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Судовим розглядом встановлені наступні факти та відповідні ним правовідносини.

Статтею 129 Конституції України передбачено, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Основними засадами судочинства є: законність; рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; забезпечення доведеності вини; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості; підтримання державного обвинувачення в суді прокурором; забезпечення обвинуваченому права на захист; гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом; обов'язковість рішень суду.

Згідно статті 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Стаття 4 ЦПК України передбачає, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Згідно ст. 4 ЦК України основу цивільного законодавства України становить Конституція України. Основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України. Актами цивільного законодавства є також інші закони України, які приймаються відповідно до Конституції України та цього Кодексу (далі - закон). Якщо суб'єкт права законодавчої ініціативи подав до Верховної Ради України проект закону, який регулює цивільні відносини інакше, ніж цей Кодекс, він зобов'язаний одночасно подати проект закону про внесення змін до Цивільного кодексу України. Поданий законопроект розглядається Верховною Радою України одночасно з відповідним проектом закону про внесення змін до Цивільного кодексу України. Цивільні відносини можуть регулюватись актами Президента України у випадках, встановлених Конституцією України. Актами цивільного законодавства є також постанови Кабінету Міністрів України. Якщо постанова Кабінету Міністрів України суперечить положенням цього Кодексу або іншому закону, застосовуються відповідні положення цього Кодексу або іншого закону. Інші органи державної влади України, органи влади Автономної Республіки Крим можуть видавати нормативно-правові акти, що регулюють цивільні відносини, лише у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом. Цивільні відносини регулюються однаково на всій території України.

Суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Статтею 3 Конституції України, передбачено, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Відповідно до статті 1 Протоколу 1 Конвенції про захист прав людини та основних свобод кожна фізична особа має право мирно володіти своїм майном, ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як у громадських інтересах і на умовах, передбачених законом.

В силу положень статей 21,24, 41 Конституції України, статей 319, 358 ЦК України всі громадяни є рівними у своїх правах, усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення цих прав, у тому числі щодо захисту права спільної часткової власності.

Згідно із частиною 1статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним (частина 4статті 41 Конституції України).

Відповідно до частини 1 статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до частини 1статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд (частина 1статті 319 ЦК України).

Згідно із статтею 365 ЦК України право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: частка є незначною і не може бути виділена в натурі; річ є неподільною; спільне володіння і користування майном є неможливим; таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї. Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

При цьому право власності співвласника на частку в спільному майні може бути припинено, але за умови, що така шкода не буде істотною. Саме ця обставина є визначальною при вирішенні позову про припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників.

Зазначена правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 02 липня 2014 року № 6-68цс12.

Ставлячи питання про скасування та припинення права власності ОСОБА_3 у спірному майні позивач посилається на те, що додатковим рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 21.04.2008 року були перерозподілені ідеальні частки співвласників житлового будинку з надвірними будівлями по проспекту Косіора, 82 у м. Харкові та за позивачем визначено 79/100 часток, за ОСОБА_10 – 21/100 частка.

Позивачем надано суду додаткове рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 21.04.2008 року, яким перерозподілені ідеальні частки співвласників жилого будинку з надвірними будівлями по проспекту Косіора, 82 у м. Харкові та визнано за ОСОБА_6 право власності на 79/100 частин житлового будинку з надвірними будівлями по проспекту Косіора, 82 у м. Харкові, за ОСОБА_10 – на 21/100 частин жилого будинку з надвірними будівлями по проспекту Косіора, 82 у м. Харкові.

Додаткове рішення набрало законної сили.

На час виникнення даних правовідносин діяло Тимчасове положення Про порядок державної реєстрації права власності та інших прав на нерухоме майно, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України 07.02.2002 № 7/5 , зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18 лютого 2002 року за № 157/6445 (далі Положення).

Згідно п. 1.2. Положення, державна реєстрація прав - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно, а також права власності на об'єкти незавершеного будівництва шляхом внесення відповідного запису до Реєстру прав власності на нерухоме майно.

Пункт 1.3. Положення передбачає, що державна реєстрація прав проводиться реєстраторами бюро технічної інвентаризації (далі - БТІ) у межах визначених адміністративно-територіальних одиниць, обслуговування на території яких здійснюється БТІ, створеними до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» та інших законодавчих актів України» та підключеними до Реєстру прав власності на нерухоме майно.

В пункті 1.4. Положення передбачено, що обов'язковій державній реєстрації підлягають право власності та інші речові права на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування.

Реєстр прав власності на нерухоме майно (далі - Реєстр прав) є єдиною державною інформаційною системою, що містить відомості про зареєстровані права, суб'єктів прав, об'єкти нерухомого майна та незавершеного будівництва (далі - об'єкти, права щодо яких підлягають державній реєстрації), правовстановлювальні документи та документи, на підставі яких проведено державну реєстрацію права власності на об'єкт незавершеного будівництва (п. 1.8 Положення).

Згідно з приписами статті 182 Цивільного кодексу України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов'язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом. Відмова у державній реєстрації права на нерухомість, ухилення від реєстрації, відмова від надання інформації про реєстрацію можуть бути оскаржені до суду. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.

Таким законом, який визначає правові, економічні, організаційні засади проведення державної реєстрації речових та інших прав, які підлягають реєстрації, та їх обтяжень і спрямований на забезпечення визнання та захисту державою цих прав, створення умов для функціонування ринку нерухомого майна є Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Як визначено у ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно ч. 1 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація прав є обов'язковою у Державному реєстрі прав.

Відповідно ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державній реєстрації прав підлягають: 1) право власності; 2) речові права, похідні від права власності: право користування (сервітут); право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); право забудови земельної ділянки (суперфіцій); право господарського відання; право оперативного управління; право постійного користування та право оренди (суборенди) земельної ділянки; право користування (найму, оренди) будівлею або іншою капітальною спорудою (їх окремою частиною), що виникає на підставі договору найму (оренди) будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), укладеного на строк не менш як три роки; іпотека; право довірчої власності; інші речові права відповідно до закону; 3) право власності на об’єкт незавершеного будівництва; 4) заборона відчуження та арешт нерухомого майна, податкова застава, предметом якої є нерухоме майно, та інші обтяження.

Так, додатковим рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 21.04.2008 року ОСОБА_6, яким перерозподілені ідеальні частки співвласників будинку № 82 по проспекту Косіора у м. Харкові не було зареєстровано позивачем у встановленому законом порядку.

05.08.2010 року померла ОСОБА_10, із заявою про прийняття спадщини звернувся ОСОБА_3, відповідач по справі.

В копіях спадкової справи міститься заповіт, відповідно до якого ОСОБА_10, заповідала своєму синові ОСОБА_3 належний їй на праві особистої власності житловий будинок з надвірними будівлями, що знаходиться у м. Харкові по проспекту Косіора, 82.

Згідно Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України 03.03.2004 № 20/5 , зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 03.03.2004 року за № 283/8882, чинної на час оформлення спадщини, нотаріус при видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом шляхом витребування відповідних доказів перевіряє: факт смерті спадкодавця, наявність заповіту, наявність та чинність спадкового договору, час і місце відкриття спадщини, склад спадкового майна, на яке видається свідоцтво; перевіряє коло осіб, які мають право на обов'язкову частку в спадщині. Перевірка наявності заповіту (секретного заповіту), спадкового договору, здійснюється за допомогою Спадкового реєстру у порядку, передбаченому Положенням про Єдиний реєстр заповітів, спадкових договорів та спадкових справ.

Видача свідоцтва про право на спадщину на майно, яке підлягає реєстрації, провадиться нотаріусом після подання правовстановлювальних документів про належність цього майна спадкодавцеві та перевірки відсутності заборони або арешту цього майна.

Якщо до складу спадкового майна входить нерухоме майно, що підлягає реєстрації (за винятком земельної ділянки), нотаріус вимагає, крім правовстановлювального документа, витяг з Реєстру прав власності.

Нотаріусом отримано витяг з Реєстру прав власності на нерухоме майно від КП «Харківське міське БТІ» 06.04.2011 року, згідно з яким ОСОБА_10 належить 1/2 частка житлових будівників з надвірними будівлями по проспекту Косіора, 82 у м. Харкові.

20.05.2011 року нотаріусом видано ОСОБА_3 свідоцтво про право власності на 1/2 частку у праві власності на житлові будинки з надвірними будівлями № 82 по проспекту Косіора в м. Харкові.

На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що нотаріус діяв законно, в межах наданих повноважень.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» №475/97-ВР від 17 липня 1997 року ратифіковано Конвенцію про захист прав і основних свобод людини 1950 року (далі - Конвенція), Перший протокол та протоколи № 2, 4, 7, 11 до Конвенції.

Згідно зі ст. 1 Першого протоколу Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Також відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» 23 лютого 2006 року № 3477-ІУ суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Суд наголошує, що статтею 321 ЦК України встановлено непорушність права власності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно зі ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Скасування та припинення права власності ОСОБА_3 на 1/2 частину житлових будинків з надвірними будівлями за адресою: м. Харків, проспект Косіора, 82 призведе до порушення прав ОСОБА_3 як власника частини будинку № 82 по проспекту Косіора у м. Харкові, що потягне, в свою чергу, порушення права власності останнього та втрату власності у відповідній частині на дані житлові будинки, що є, в свою чергу, неприпустимим.

Що стосується вимог позивача про скасування Державної реєстрації права власності ОСОБА_3 на 1/2 частину житлових будинків з надвірними будівлями за адресою: м. Харків, проспект Косіора у м. Харкові, здійснену КП «Харківське міське БТІ», то відповідно до ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» записи до Державного реєстру прав вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав. У разі зміни ідентифікаційних даних суб’єкта права, відомостей про об’єкт нерухомого майна, у тому числі зміни його технічних характеристик, виявлення технічної помилки в записах Державного реєстру прав чи документах, виданих за допомогою програмних засобів ведення цього реєстру (описка, друкарська, граматична, арифметична чи інша помилка), за заявою власника чи іншого правонабувача, а також у випадку, передбаченому підпунктом "в" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, вносяться зміни до записів Державного реєстру прав. У разі якщо помилка в реєстрі впливає на права третіх осіб, зміни до Державного реєстру прав вносяться на підставі відповідного рішення суду. Подання та отримання документів за заявою про внесення змін до записів Державного реєстру прав здійснюються у порядку, передбаченому для державної реєстрації прав. У разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав. У разі скасування судом документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав до 1 січня 2013 року, або скасування записів про державну реєстрацію прав, інформація про які відсутня в Державному реєстрі прав, запис про державну реєстрацію прав вноситься до Державного реєстру прав та скасовується.

Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 року № 1127 «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» затверджено Порядок державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, відповідно до якого передбачено порядок розгляду заяв для внесення змін до записів, внесення записів про скасування державної реєстрації прав та скасування записів Державного реєстру. У спірних правовідносинах поновлення порушених прав має здійснюватися шляхом внесення державним реєстратором запису про скасування державної реєстрації прав або скасування записів Державного реєстру. При цьому, таким діям державного реєстратора має передувати певна процедура.

Необхідно наголосити, що відповідно до п. 8 Постанови Пленуму Вищого Адміністративного Суду України № 8 від 20.05.2013 року «Про окремі питання юрисдикції адміністративних судів» відповідно до абзацу другого частини першої статті 2 Закону України від 1 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

За змістом статті 9 цього Закону державний реєстратор є державним службовцем, крім випадку, коли державним реєстратором є нотаріус.

Повноваження державного реєстратора, передбачені цим Законом, з видачі та прийому документів можуть виконувати посадові особи органів місцевого самоврядування, адміністратори центрів надання адміністративних послуг, нотаріуси.

Відповідно до частини другої статті 30 цього Закону дії або бездіяльність державного реєстратора, державного кадастрового реєстратора, нотаріуса, державного виконавця можуть бути оскаржені до суду. Суди повинні мати на увазі, що під діями також слід розуміти рішення, прийняті зазначеними суб'єктами владних повноважень з питань реєстрації.

На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що вимоги позивача про скасування Державної реєстрації права власності ОСОБА_3 на 1/2 частину житлових будинків з надвірними будівлями за адресою: м. Харків, проспект Косіора у м. Харкові ґрунтуються на законі.

Що стосується позовних вимог про визнання права власності за ОСОБА_6 на 79/100 частин домоволодіння № 82 по проспекту Косіора, 82 у м. Харкові, з відповідними літ., як зазначено у описовій частині даного рішення, то дані вимоги також задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.

Заочним рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова задоволені позовні вимоги ОСОБА_6 та визнано право власності на житловий будинок літ. «Л-2» (прим. 3-1, 3-2, 3-3, 3-8, 3-9), сіни літ. (прим. 3-4,3-10) та жилу прибудову літ. «літ.Л.1-2» (прим. 3-5, 3-6, 3-11), загальною площею 108,4 кв.м, розташованих по проспекту Косіора, 82 у м. Харкові.

Рішення набрало законної сили.

Дане заочне рішення зареєстровано в КП «Харківське міське БТІ», про що свідчить копія технічного паспорту на житловий будинок.

Позивач зазначав, що його право власності не визнається відповідачем ОСОБА_3.

Проте, в судовому засіданні відповідач ОСОБА_3 пояснював, що жодним чином не порушує право власності ОСОБА_6 на зазначений будинок та, навпаки, повністю визнає його право власності на 79/100 частин будинку № 82 по проспекту Косіора у м. Харкові.

Згідно з вимогами ст. 55 Конституції України, ст.ст. 15,16 ЦК України та ст. 4 ЦПК України кожна особа має право на захист судом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Завданнями цивільного судочинства (ст. 2 ЦПК України) є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч. 1 ст. 4 ЦПК України).

Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Здійснюючи правосуддя (ч. 1 ст. 5 ЦПК України), суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Згідно принципу диспозитивності суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст. 13 ЦПК України).

Суди, відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України, розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Частиною 2 ст. 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою цієї статті визначено способи захисту цивільних прав та інтересів. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 20 ЦК України, право на захист особа здійснює на свій розсуд.

Згідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ч. 1 ст. 79 ЦПК України).

Доказування, та як, слідство рішення, не може ґрунтуватися на припущеннях.

В свою чергу, згідно із ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (ст. 263 ЦПК України).

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бочаров проти України» (остаточне рішення від 17 червня 2011 року) суд при оцінці доказів керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом". Проте таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростовних презумпцій щодо фактів.

Суду не надано доказів того, що ОСОБА_3 оспорює або не визнає право власності ОСОБА_6 на житловий будинок. Навпаки, ОСОБА_6 придбав 31.08.1995 року 1/2 частину жилого будинку з надвірними будівлями по проспекту Косіора, 82 у м. Харкові, який розташований на земельній ділянці площею 595 кв.м. Крім того, заочним рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова визнано право власності останнього на самочинне будівництво, яке набрало законної сили та зареєстровано у відповідному порядку. 21.04.2008 року Фрунзенським районним судом м. Харкова ухвалено додаткове рішення, яким перерозподілені ідеальні частки співвласників за вказаною адресою, проте ОСОБА_6 своєчасно та належним чином не здійснив реєстрацію перерозподілених ідеальних часток у будинку № 82 по проспекту Косіора у м. Харкові у відповідних органах, що, в свою чергу, призвело до повторного звернення до суду про визнання права власності, яке не ґрунтується на законі.

Проаналізувавши дані, що знаходяться в матеріалах справи та дослідивши докази у їх сукупності, суд приходить до переконання, що обставини, на які покликається позивач, не знайшли своє підтвердження у представлених суду доказах, а тому вимоги, викладені у позові, підлягають відмові.

Що стосується вимоги позивача про стягнення з відповідача на його користь судових витрат в розмірі 26000,00 грн., суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов’язаних з розглядом справи. До витрат, пов’язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Згідно ст. 1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб’єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

Відповідно до роз'яснень викладених в п. 48 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 10 від 17 жовтня 2014 року "Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах", витрати на правову допомогу, граничний розмір якої визначено відповідним законом стягується не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов'язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (складання позовної заяви, надання консультацій). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що долучена до матеріалів справи копія квитанції про сплату 15000,00 грн. за відсутності розрахунку таких витрат не може бути доказом підтвердження понесених позивачем витрат на правничу допомогу у сумі 15000,00 грн.

Згідно до вимог ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Оскільки документального розрахунку та обґрунтування витрат на правову допомогу, а саме які роботи були виконані, за який час, що було зроблено представником для підготовки позову тощо, позивачем не надано, суд приходить до висновку, що відсутність деталізованого опису виконаних робіт, навіть при наявності відповідної квитанції унеможливлює стягнення витрат на правничу допомогу, а тому вимоги в частині відшкодування витрат на правничу допомогу є недоведеними та задоволенню не підлягають.

Крім того, відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, інші судові витрати, пов’язані з розглядом справи покладаються у разі відмови в позові на позивача.

Виходячи з положень ч.ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України, враховуючи, що позивачу відмовлено у задоволенні позову, суд вважає за необхідне судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покласти саме на позивача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 4, 5, 11-13, 81, ч. 1 ст. 141, ст. 265, 280-284 ЦПК України, суд –

УХВАЛИВ:

В задоволенні позовних вимог – відмовити в повному обсязі.

Рішення може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення або з дня складення повного судового рішення у разі оголошення вступної та резолютивної частини рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Фрунзенський районний суд м. Харкова.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено 13 вересня 2018 року.

Позивач – ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, реєстраційний номер облікової карти платника податків - НОМЕР_1, місце проживання (перебування): м. Харків, проспект Косіора, 82.

Відповідачі – ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, НОМЕР_2, місце проживання (перебування): АДРЕСА_1; Приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_7, місцезнаходження: м. Харків, вул. Кооперативна, 7; Комунальне підприємство «Харківське міське бюро технічної інвентаризації», ЄДРПОУ 03355057, місцезнаходження: м. Харків, майдан Павлівський, 1/3.

Суддя О.В. Горпинич