Постанова № 7643891, 12.01.2010, Донецький апеляційний господарський суд

донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

12.01.2010 р.                                                             справа №16/281

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:Скакуна О.А.

суддівГези Т.Д. , Колядко Т.М.

за участю представників сторін: від позивача:Балашов Ю.В., Скорий М.Г.- за довіреністю № б/н від 14.08.2009 року, від відповідача:Кобилецька О.С.- за довіреністю № 250-27Д від 06.01.2010 року,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргувідкритого акціонерного товариства „Маріупольський завод важкого машинобудування” м.Маріуполь Донецької області

на рішення господарського судуДонецької області

від12.11.2009 року

по справі№16/281 (суддя Манжур В.В.)

за позовомприватного підприємства „Олнайт” м.Маріуполь Донецької області

довідкритого акціонерного товариства „Маріупольський завод важкого машинобудування” м.Маріуполь Донецької області

простягнення 38689грн. 97 коп. Приватне підприємство „Олнайт” м.Маріуполь Донецької області (далі по тексту ПП „Олнайт”) звернулося до господарського суду Донецької області з позовом до відкритого акціонерного товариства „Маріупольський завод важкого машинобудування” м.Маріуполь Донецької області (далі по тексту - ВАТ "МЗВМ") про стягнення заборгованості в розмірі 37735,20грн. та 3% річних в сумі 954,77грн. В подальшому позивач звернувся до суду із заявою № 3474 від 14.10.2009 року (а.с.58) про уточнення позовних вимог, в якій просить стягнути з відповідача суму заборгованості в розмірі 37735,20грн., 3% річних в сумі 698,10грн., відсотки, нараховані згідно ст.536 Цивільного кодексу України, в розмірі 5307,44грн., інфляційні витрати в сумі 1660,34грн., які рішенням господарського суду Донецької області від 12.11.2009 року по справі №16/281 задоволені частково.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що вони законні, обґрунтовані, доведені належним чином та підтверджуються матеріалами справи в частині задоволених вимог.

Відповідач з прийнятим рішенням суду першої інстанції не погодився і подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати як таке, що прийнято з порушенням норм матеріального і процесуального права та прийняти нове рішенням, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

В обґрунтування апеляційної скарги заявник зауважує, що оскільки сторони не узгодили строк оплати поставленого за видатковими накладними товару, а позивач не скористався правом вимоги, передбаченим ч.2 ст.530 ЦК України, тому у відповідача не настало обов’язку оплати заявленої до стягнення заборгованості.

Представник позивача під час судового засідання просить залишити рішення суду першої інстанції без змін, оскільки вважає його законним та обґрунтованим, а доводи, на які посилається відповідач - безпідставними.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, Донецький апеляційний господарський суд, -

В С Т А Н О В И В:

Як вбачається з матеріалів справи, ПП „Олнайт” за видатковими накладними №№ ОЛ-0000526 від 29.07.08р., ОЛ-0000512 від 23.07.08р., ОЛ-0000554 від 04.08.08р., ОЛ-0000672 від 12.09.08р., ОЛ-0000222 від 15.04.08р., ОЛ-0000065 від 31.01.08р., ОЛ-0000600 від 22.08.08р., ОЛ-0000794 від 12.11.08р., ОЛ-0000683/653 від 08.09.08р., ОЛ-000780 від 31.10.08р., ОЛ-0000779 від 31.10.08р. передав, а ВАТ "МЗВМ" отримав товар на загальну суму 81326,56грн., що підтверджується підписами його представників на вказаних накладних та довіреностями: серія ЯОР №019638/938 від 23.07.08р., серія НМБ № 585877/1677 від 11.09.08р., серія ЯОМ № 930864 від 15.04.08р., серія НБЄ № 762147 від 30.01.08р., серія НБМ № 585542/1342 від 18.08.08р., серія НБМ № 586572/2374 від 12.11.08р., серія НБМ № 585815/1615 від 08.09.08р., серія НБМ № 586511/2313 від 31.10.08р.

Відповідачем у добровільному порядку частково була оплачена поставлена продукція на загальну суму 43591 грн.36 коп. (а.с.44-45).

Позивачем відповідачу були направлені листи-претензії за № 23/02 від 23.02.2009 року (а.с.76) та за № 239 від 04.06.09 року (а.с.65), в яких позивач просить оплатити наявну на 31.01.2009 року заборгованість за поставлений товар у розмірі 125215грн.00 коп.

Відповіді на вищевказані листи-претензії відповідач не надав.

За умовами того, що відповідач свої зобов'язання з повної та своєчасної оплати отриманої продукції у встановлені строки не виконав, ПП „Олнайт” звернулось до господарського суду Донецької області з позовними вимогами про стягнення заборгованості в розмірі 37735,20грн., 3% річних в сумі 698,10грн., відсотків користування чужими грошовими коштами в розмірі 5307,44грн. та інфляційних витрат в сумі 1660,34грн.(згідно остаточних вимог), які рішенням від 12.11.2009 року задоволені частково.

Відповідно до ст.101 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє оскаржене рішення у повному обсязі.

Дослідивши наявні у матеріалах справи докази в їх сукупності, з урахуванням пояснень представників сторін, судова колегія Донецького апеляційного господарського суду дійшла висновку, що оскаржуване рішення підлягає частковому скасуванню з наступних підстав.

Відповідно до приписів ч. 1 ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов’язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов’язки.

Згідно зі ст.202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

З приписів ст.509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст. 193 ГК України, ст.ст. 525, 526 ЦК України, суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов’язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Предметом спору є стягнення заборгованості в розмірі 37735,20грн., 3% річних в сумі 698,10грн., відсотків користування чужими грошовими коштами в розмірі 5307,44грн. та інфляційних витрат в сумі 1660,34грн.(згідно остаточних вимог).

Як вбачається з матеріалів справи позивач за видатковими накладними №№ ОЛ-0000526 від 29.07.08р., ОЛ-0000512 від 23.07.08р., ОЛ-0000554 від 04.08.08р., ОЛ-0000672 від 12.09.08р., ОЛ-0000222 від 15.04.08р., ОЛ-0000065 від 31.01.08р., ОЛ-0000600 від 22.08.08р., ОЛ-0000794 від 12.11.08р., ОЛ-0000683/653 від 08.09.08р., ОЛ-000780 від 31.10.08р., ОЛ-0000779 від 31.10.08р. поставив відповідачу товар на загальну суму 81326,56грн.

Відповідач отримав продукцію, що підтверджується підписами його представників на вказаних накладних та довіреностями: серія ЯОР №019638/938 від 23.07.08р., серія НМБ № 585877/1677 від 11.09.08р., серія ЯОМ № 930864 від 15.04.08р., серія НБЄ № 762147 від 30.01.08р., серія НБМ № 585542/1342 від 18.08.08р., серія НБМ № 586572/2374 від 12.11.08р., серія НБМ № 585815/1615 від 08.09.08р., серія НБМ № 586511/2313 від 31.10.08р.

Розглянувши спірні правовідносини сторін по справі, апеляційний суд вважає, що дії позивача та відповідача по справі свідчать про волевиявлення сторін до вчинення правочину поставки продукції на суму 81326,56грн.

Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов'язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов'язання (ст. ст. 610, 612 ЦК).

За загальним правилом, встановленим ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Натомість, в даному випадку, як встановлено судом першої інстанції, строк (термін) виконання відповідачем грошового обов’язку на користь позивача у справі, з огляду на характер зобов’язань, що виникли між сторонами з приводу поставки, не уявляється можливим , оскільки між сторонами відсутні будь-які письмові угоди щодо визначення умов оплати поставленого товару.

Положення ч. 2 ст. 530 ЦК України зазначають, що у випадку, коли строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Отже, момент виникнення у позивача права вимоги оплатити вартість поставленого товару та відповідно кореспондуючого з ним обов’язку відповідача з приводу його оплати, виходячи з положень ч. 2 ст. 530 ЦК України, визначаються моментом пред’явлення вимоги.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач частково оплатив отриману продукцію в сумі 43591 грн.36 коп., внаслідок чого у нього виникла заборгованість в сумі 37735грн 20 коп.

Листом-претензією № 23/02 від 23.02.2009 року (а.с.76) позивач направив відповідачу вимогу оплатити наявну заборгованість.

Проте суд першої інстанції помилково дійшов висновку, визнавши вищевказаний лист-претензію, в розумінні ст.530 ЦК України,належною та законною вимогою позивача про виконання відповідачем свого зобов’язання щодо оплати отриманого товару з огляду на наступне.

Як вбачається з вищезазначеного листа-претензії, позивач просить відповідача оплатити заборгованість у розмірі 125215грн.00 коп., посилаючись на приписів п.п.7 договору №ПСН-03378 від 03.09.2008 року, в той час як спірні правовідносини з поставки товару відбувалися за видатковими накладними та представляли собою разові договори купівлі-продажу.

Твердження позивача про те, що статтею 530 ЦК України не визначено, яку саме форму повинна мати вимога про виконання зобов’язання, тому позивачем у листі-претензії № 23/02 від 23.02.2009 року (а.с.76) була зазначена загальна заборгованість як за договором №ПСН-03378 від 03.09.2008 року, так і за іншими господарськими договорами, укладеними між сторонами по справі, зокрема спірними разовими договорами купівлі-продажу, судовою колегією не приймаються до уваги як безпідставні, оскільки з зазначеного листа не вбачається, що в суму заборгованості у розмірі 125215грн.00 коп. входить борг за поставку товару за видатковими накладними №№ ОЛ-0000526 від 29.07.08р., ОЛ-0000512 від 23.07.08р., ОЛ-0000554 від 04.08.08р., ОЛ-0000672 від 12.09.08р., ОЛ-0000222 від 15.04.08р., ОЛ-0000065 від 31.01.08р., ОЛ-0000600 від 22.08.08р., ОЛ-0000794 від 12.11.08р., ОЛ-0000683/653 від 08.09.08р., ОЛ-000780 від 31.10.08р., ОЛ-0000779 від 31.10.08р.

На підставі вищенаведеного, судова колегія Донецького апеляційного господарського суду приходить до висновку, що доказів звернення до відповідача з вимогою в порядку ст. 530 ЦК України позивачем суду надано не було, а відтак позивачем у розумінні ст.ст. 33-34 ГПК України не доведено з допомогою належних та допустимих доказів виникнення у відповідача грошового обов’язку з приводу оплати поставленого товару, тобто не доведено тих обставин, на які він посилається як на підставу своїх вимог.

Що стосується листа №239 від 04.06.2009 року (а.с.65), то судова колегія його теж до уваги не приймає, оскільки позивач не довів коли саме він був направлений відповідачу, а також з мотивів, викладених відносно листа-вимоги № 23/02 від 23.02.2009 року.

Стаття 625 Цивільного кодексу України передбачає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Також позивачем заявлені до стягнення 3% річних в сумі 698,10грн., які суд першої інстанції задовольнив в повному обсязі, з чим судова колегія апеляційної інстанції не погоджується з мотивів не подання позивачем доказів підтвердження прострочення відповідачем виконання зобов’язання.

Згідно остаточних вимог (а.с.58) позивачем до стягнення заявлена сума відсотків, нарахованих згідно ст.536 Цивільного кодексу України, в розмірі 5307,44грн. та інфляційних у розмірі 1660 грн.34 коп., у задоволенні яких суд першої інстанції відмовив з огляду на те, що вищевказані вимоги не були заявлені при подачі первісного позову та в розумінні ч.4 ст.22 Господарського процесуального кодексу України є додатковою вимогою, про яку не йшлося в позовній заяві, тобто новою вимогою, яка має бути розглянута окремо при подачі іншого позову.

Відповідно до підпункту 3.7 пункту 3 Роз`яснення президії Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997р. за № 02-5/289 “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України” під збільшенням розміру позовних вимог (ч.2 ст.22 ГПК України) слід розуміти збільшення суми позову за тією ж вимогою, яку було заявлено у позовній заяві. Тому збільшення розміру позовних вимог не може бути пов`язано з пред`явленням додаткових позовних вимог, про які не йшлося в позовній заяві.

На підставі вищевикладеного судова колегія Донецького апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволення позовних вимог в частині стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами та інфляційних витрат у вищевказаних розмірах, оскільки останні є новими та мають бути розглянуті окремо.

Враховуючи вищевикладене, апеляційна інстанція частково скасовує рішення господарського суду Донецької області від 12.11.2009 року по справі №16/281 в частині стягнення з відповідача на користь позивача суму основного боргу та 3%річних, оскільки воно винесене з порушенням норм матеріального права при неповному з'ясуванні істотних обставин справи.

          Відповідно до ст.49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати відносяться на позивача.

          Керуючись ст. ст. 33,34, 43, 49, 99, 101, 102, 103, 104, 105 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу відкритого акціонерного товариства „Маріупольський завод важкого машинобудування” м.Маріуполь Донецької області задовольнити.

Рішення господарського суду Донецької області від 12.11.2009 року по справі №16/281 за позовом приватного підприємства „Олнайт” м.Маріуполь Донецької області до відкритого акціонерного товариства „Маріупольський завод важкого машинобудування” м.Маріуполь Донецької області про стягнення заборгованості в розмірі 37735,20грн., 3% річних в сумі 698,10грн.- частково скасувати.

В задоволенні позовних вимог щодо стягнення заборгованості в розмірі 37735,20грн. та 3% річних в сумі 698,10грн. - відмовити.

В решті рішення господарського суду Донецької області від 12.11.2009 року по справі №16/281 - залишити без змін.

Стягнути з приватного підприємства „Олнайт” (вул.Гугеля, 12, м.Маріуполь, Донецька область, 87505; ЄДРПОУ 24065501; р/р 26004010293200 в АКІБ „Укрсиббанк” м.Харків, МФО 351005) на користь відкритого акціонерного товариства „Маріупольський завод важкого машинобудування” (пл.Машинобудівельників, 1, м.Маріуполь, Донецька область, 87535; ЄДРПОУ 20355550; р/р 260013025267771 в філії Іллічівського ГВ ПІБ України м.Маріуполя, МФО 334442) витрати по сплаті державного мита при поданні позовної заяви та апеляційної скарги відповідно в сумі 384 грн.33 коп. та 192грн.17 коп., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 199 грн. 78коп.

Господарському суду Донецької області згідно з вимогами статті 117 ГПК України видати наказ у відповідності до вимог, які встановлені до виконавчого документу Законом України “Про виконавче провадження”.

Головуючий          О.А. Скакун

Судді:          Т.Д. Геза

          Т.М. Колядко

Надруковано: 5 прим.

1 - позивачу;

2. відповідачу ;

3 у справу;

4 ДАГС;

5.ГСДО