Постанова № 76434127, 06.09.2018, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/5259/18

Номер справи місцевого суду: 521/16714/14-ц

Головуючий у першій інстанції Поліщук І. О.

Доповідач Кононенко Н. А.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.09.2018 року м. Одеса

Апеляційний суд Одеської області у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

Головуючого: Кононенко Н.А.

суддів: Сегеди С.М.,

Цюри Т.В.

за участю секретаря: Лопотана В.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, за участю третьої особи - приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Сімаченко Світлани Леонідівни про встановлення нікчемності заповіту, про визнання заповіту недійсним, та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визнання права власності в порядку спадкування за заповітом, встановлення режиму окремого проживання, усунення від спадкування обов'язкової частини за апеляційною скаргою представника ОСОБА_4 - ОСОБА_6 на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 11 квітня 2018 року,-

встановив:

ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4, за участю третьої особи - приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Сімаченко Світлани Леонідівни, в якому з врахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просила встановити нікчемність заповіту ОСОБА_7, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1, який був складений 14 січня 2014 року та посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Сімаченко С.Л. під №4, визнати недійсним заповіт ОСОБА_7, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1, який був складений 14 січня 2014 року та посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Сімаченко С.Л. під №4.

Посилаючись на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її чоловік, після смерті якого залишилася спадщина, яка складалася із будинку за адресою: АДРЕСА_1 та автомобіля Міцубісі Сигма 1991 року № НОМЕР_1. Після його смерті, позивачка та донька померлого звернулися до приватного нотаріуса Сімаченко Світлани Леонідівни із заявами про прийняття спадщини за законом, де їм стало відомо, що із заявою про прийняття спадщини за заповітом вже звернулася відповідач, яка надала нотаріусу копію заповіту, згідно з яким померлий розпорядився своїм майном на випадок смерті заповівши його відповідачці - ОСОБА_4 Позивачка вважає, оспорюваний заповіт є недійсним правочином, оскільки внутрішня воля заповідача не відповідала його волевиявленню, заповідач не мав наміру заповісти усе майно ОСОБА_4 Позивачка також вважає заповіт нікчемним, у зв'язку з тим, що при його укладенні не було дотримано форми заповіту, а саме - заповіт підписано іншою особою, хоча у момент вчинення правочину, померлий мав змогу самостійно поставити підпис на заповіті, що підтверджено висновком судово-медичної експертизи та іншими доказами. Обґрунтовуючи позовні вимоги заявлені у позові позивачка звертала увагу на довіреність від 19.12.2013 року, посвідчену приватним нотаріусом Сімаченко С.Л., номер в реєстрі №716, видану ОСОБА_7 на ім'я ОСОБА_4, яка була особисто підписана ОСОБА_7 менш ніж за два місяця до складення заповіту, на суперечності, що містяться у медичній документації, яка підтверджує стан ОСОБА_7 у період хвороби, а саме, амбулаторну карту НОМЕР_2, заведену на ім'я ОСОБА_7, де вказано, що у період підписання довіреності померлий перебував у вкрай тяжкому стані та не міг рухатись. В той же час, у період підписання заповіту стан померлого змінився на середньої тяжкості, він міг самостійно рухатись, свідомо відповідати на запитання, нормально орієнтувався. Окрім цього, заповіт не містить будь-яких конкретних посилань на хворобу спадкодавця, яка є перепоною для здійснення особистих підписів. Заповіт лише містить абстрактне посилання - «у зв'язку з хворобою».

В свою чергу ОСОБА_4 звернулась до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_3, в якому просила, у відповідності до ст. 1241 ЦК України, позбавити ОСОБА_3 її обов'язкової частки на спадщину після смерті ОСОБА_7, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 року та визнати за ОСОБА_4 право власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 та автомобіля Міцубісі Сигма 1991 року № НОМЕР_1 в порядку спадкування за заповітом від 14 січня 2014 року. Подавши до суду уточнення зустрічної позовної вимоги, просила суд, у відповідності до ст. 1241 ЦК України, позбавити ОСОБА_3 її обов'язкової частки на спадщину після смерті ОСОБА_7, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 року та визнати за ОСОБА_4 право власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 та автомобіля Міцубісі Сигма 1991 року № НОМЕР_1 у порядку спадкування за заповітом від 14 січня 2014 року та встановити факт окремого проживання у зв'язку з фактичним припиненням шлюбних відносин між ОСОБА_3 та ОСОБА_7 з 1994 року.

Посилаючись на те, що вона є спадкоємцем за заповітом після смерті ОСОБА_7. Спадковим майном після смерті ОСОБА_7 є житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 та автомобіль Міцубісі Сигма 1991 року № НОМЕР_1. Вона належним чином прийняла спадщину шляхом звернення до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини, однак до цього часу не отримала свідоцтва про право на спадщину. Також, зазначає, що перебувала із померлим у фактичних шлюбних відносинах з 1994 року, тому заповіт було складено на її користь.

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 11 квітня 2018 року позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4, за участю третьої особи - приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Сімаченко Світлани Леонідівни про встановлення нікчемності заповіту, про визнання недійснимзаповіту задоволено частково.

Встановлено, що заповіт ОСОБА_7, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1, який був складений 14 січня 2014 року та посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Сімаченко С.Л. під №4 є нікчемним.

У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_3 відмовлено.

У задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_4 про позбавленняОСОБА_3 її обов'язкової частки на спадщину після смерті ОСОБА_7,померлого 14.02.2014 року, визнання за ОСОБА_4 права власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 та автомобіля Міцубісі Сигма 1991 року № НОМЕР_1 у порядку спадкування за заповітом від 14 січня 2014 року, встановлення факту окремого проживання у зв'язку з фактичним припиненням шлюбних відносин між ОСОБА_3 та ОСОБА_7 з 1994 року - відмовлено у повному обсязі.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, представник ОСОБА_4 - ОСОБА_6подав апеляційну скаргу у якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить суд скасувати рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 11 квітня 2018 року та постановити судове рішення, яким відмовити ОСОБА_3 у задоволенні її позовних вимог у повному обсязі; зустрічний позов ОСОБА_4 - задовольнити у повному обсязі.

Також 03.09.2018 року представник ОСОБА_3 - адвокат ОСОБА_8 надав до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, у якому посилається на законність винесеного рішення, необґрунтованість апеляційної скарги ОСОБА_4, просить залишити рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 11 квітня 2018 року без змін, а скаргу ОСОБА_4 без задоволення.

Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, заперечень проти неї, апеляційний суд дійшов висновку про необхідність відмови в задоволенні апеляційної скарги, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням матеріального і процесуального права.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_3, районний суд виходив з того, що ОСОБА_9 при складенні заповіту не мав права ставити підпис на заповіті, оскільки спадкодавець мав змогу сам підписати заповіт та мав необхідний обсяг цивільної дієздатності відносно цього майна, тому заповіт є нікчемним. Також волевиявлення ОСОБА_7 не відповідало його волі, що є підставою визнання заповіту недійсним. Встановлення нікчемності заповіту виключає його недійсність. Отже, вимоги про визнання заповіту недійним не підлягають задоволенню.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 за зустрічним позовом у повному обсязі, районний суд виходив з того, що вимоги про усунення від спадкування може ставити особа яка має право на спадкування за заповітом або за законом. У зв'язку з встановленням нікчемності заповіту, ОСОБА_4 не є належним позивачем за позовом про усунення від спадкуванням за законом ОСОБА_3, в ході розгляду справи не доведено фактів ухилення ОСОБА_3 від надання спадкодавцеві допомоги при можливості її надання, потреба спадкодавця в допомозі саме цієї особи.

З таким висновком районного суду повністю погоджується апеляційний суд, з огляду на наступні обставини.

Апеляційним судом встановлено, що ОСОБА_3 та померлий - ОСОБА_7 перебували у шлюбі з 29 жовтня 1971 року, що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу № НОМЕР_3.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть (актовий запис № 1756).

Після його смерті залишилася спадщина, у вигляді житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1, який належав померлому на підставі рішення Іллічівського районного суду м. Одеси від 30 вересня 1986 року за № 2 -1293/1986 та автомобіля Міцубісі Сигма 1991 року № НОМЕР_1, згідно технічного паспорта ОІС № 603768 від 11 листопада 2003 року.

Право власності на житловий будинок зареєстровано за ОСОБА_7 в ОМБТІ та РОН 28 травня 1987 року, про що зроблено запис в реєстрову книгу № 202 під реєстром № 20485 на сторінці 56.

Будинок та автомобіль було придбано померлим ОСОБА_7 та позивачкою у період шлюбу, а отже є спільною сумісною власністю, набутою у період шлюбу.

Шлюб ОСОБА_7 та ОСОБА_3 припинився внаслідок смерті ОСОБА_10.

Після смерті ОСОБА_7, його дружина та донька звернулися із заявами про прийняття спадщини до приватного нотаріуса Сімаченко С.Л. у встановлений законом строк. Однак, від нотаріуса їм стало відомо, що із заявою про прийняття спадщини за заповітом звернулася ОСОБА_4, яка надала нотаріусу копію заповіту від 14 січня 2014 року, посвідченого приватним нотаріусом Сімаченко С.Л., відповідно до якого померлий усе своє майно заповів відповідачці.

Згідно копії заповіту, яка міститься у матеріалах справи, заповіт був підписаний за дорученням ОСОБА_7 громадянином ОСОБА_9 у присутності свідків - ОСОБА_11, ОСОБА_12 При цьому у заповіті зазначено, що померлий не міг прочитати текст заповіту та підписати власноручно у зв'язку із хворобою. Законом імперативно визначаються вимоги щодо форми заповіту. Так, в порядку ст. 1247 ЦК України заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до ч. 4 ст. 207 ЦК України.

Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 ЦК України. Порушення вимог щодо форми та посвідчення заповіту тягне за собою його нікчемність (ч. 1 ст. 1257 ЦК України). За загальним правилом, заповіт має бути підписаний заповідачем особисто. Але у випадках, коли останній не може підписати заповіт внаслідок хвороби або фізичної вади, за його дорученням і в його присутності дозволяється підписання заповіту іншою особою. Така особа не є представником заповідача, оскільки виконує суто технічну дію, до того ж обов'язково у присутності останнього.

Відповідно до ч. 1-3 ст. 1247 ЦК України, заповіт складається у письмовій формі із зазначенням місця і часу його складання. Заповіт має бути підписаний особисто заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього кодексу, якою встановлюється, що якщо фізична особа у зв'язку з хворобою або фізичною вадою не може підписатися власноручно, за її дорученням текст правочину у її присутності підписує інша особа.

Підпис особи на тексті правочину, що посвідчується нотаріально, засвідчується нотаріусом або посадовою особою, яка має право на вчинення такої нотаріальної дії, із зазначенням причин, з яких текст правочину не може бути підписаний особою, яка його вчинила.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. ( частина 3 статті 203 ЦК України).

Діючим законодавством встановлено, що фізична особа може доручити іншій особі у її присутності підписати текст правочину лише у зв'язку з хворобою або фізичною вадою та у разі, якщо вона не може підписатися власноручно.

Як встановлено судом першої інстанції, на момент, коли складався заповіт, заповідач фізичних вад не мав, на хворобу, яка б перешкоджала йому вчинити підпис на тексті заповіту, не страждав, що підтверджується медичним висновком про стан його здоров'я, а тому обґрунтовано прийшов до висновку про те, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його внутрішній волі.

Відповідно до частини 2 ст. 1257 ЦК України за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

До переваг нотаріальної форми заповіту належать: гарантії закріплення справжньої волі заповідача і таємниця заповіту до смерті заповідача, усунення можливості стороннього впливу на заповідача, можливість скласти заповіт (проект заповіту) юридично грамотно та відповідно до вимог закону, що в майбутньому забезпечує виконання останньої волі заповідача в межах, визначених законом, тощо. В порядку ст. 1248 ЦК України нотаріус посвідчує заповіт, який написаний заповідачем особисто або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів.

Нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним. Крім того, нотаріус вправі за заявою особи, яка до нього звернулася, на підставі ст. 4 Закону України "Про нотаріат" скласти проект заповіту.

При посвідченні заповіту від заповідача не вимагається подання доказів, які підтверджують його право на майно, що заповідається.

Відповідно до пункту 2 глави 3 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України нотаріус перевіряє, чи не містить заповіт розпоряджень, що суперечать чинному законодавству. При цьому заповіт має бути складений так, щоб розпорядження заповідача не викликало незрозумілостей чи суперечок після відкриття спадщини. Нотаріус при посвідченні заповіту зобов'язаний роз'яснити заповідачу зміст ст. 1241 ЦК України про право на обов'язкову частку у спадщині та зміст ст. 1307 ЦК України щодо нікчемності заповіту на майно, яке є предметом спадкового договору.

Доводи апелянта про те, щозгідно положень частини 5 статті 1224 ЦКУ, ОСОБА_3 підлягає усуненню від права на спадкування через те, що остання в лікуванні, догляді, похованні свого законного чоловіка участі не приймала, а лише провідала разом з донькою хворого один раз, тільки після повідомлення ОСОБА_4, тоді як хворому бракувало матеріальної підтримки зі сторони законної дружини, не підтверджуються матеріалами справи, оскільки ОСОБА_4 не надала жодних доказів для підтвердження власних доводів. У свою чергу, представник ОСОБА_3 у відзиві на апеляційну скаргу зазначає, що апелянтка декілька разів просто не впустила позивачку до свого будинку, коли остання з донькою намагалися пройти до чоловіка.

Разом з тим, відповідно до п. 6 Постанови Пленуму ВСУ №7 від 30 травня 2008 року «Про практику у справах про спадкування», правило абзацу другого частини третьої статті 1224 ЦК стосується особи, яка зобов'язана була утримувати спадкодавця згідно з нормами Сімейного кодексу України. Факт ухилення особи від виконання обов'язку щодо утримання спадкодавця встановлюється судом за заявою заінтересованої особи (інших спадкоємців або територіальної громади). При цьому слід враховувати поведінку особи, розуміння нею свого обов'язку щодо надання допомоги, її необхідність для існування спадкодавця, наявність можливості для цього та свідомого невиконання такою особою встановленого законом обов'язку

Районний суд вірно приходить до висновку, що вимоги про усунення від спадкування може ставити особа яка має право на спадкування за заповітом або за законом. У зв'язку з встановленням нікчемності заповіту, ОСОБА_4 не є належним позивачем за позовом про усунення від спадкуванням за законом ОСОБА_3

Посилання апелянта на те, що районним судом необґрунтовано відмовлено їй у вимозі про встановлення факту окремого проживання у зв'язку з фактичним припиненням шлюбних відносин між ОСОБА_7 та ОСОБА_3 з 1994 року є безпідставними.

Апеляційний суд погоджується із позицією районного суду щодо відмови у задоволенні вимоги ОСОБА_4 про встановлення факту окремого проживання, оскільки ст. 119 СК України, передбачено, що позов про встановлення режиму окремого проживання, може бути подано одним із подружжя. Однак, ані померлим ОСОБА_7 ані позивачем ОСОБА_3 вказаного позову подано до суду не було. Таким чином, відповідач не є належною стороною у вказаних правовідносинах. Разом з тим, норми ст. 57 Сімейного кодексу України набули чинності лише 01 січня 2004 року. Натомість позивач за зустрічним позовом просить встановити факт окремого проживання починаючи з 1994 року, що районний суд вірно визначив як додаткову підставу для відмови у задоволенні цієї вимоги.

Згідно ч.ч. 1,5,6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З огляду на викладене, апеляційний суд дійшов висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, доводи апеляційної скарги його не спростовують, рішення ухвалено у відповідності до вимог матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржуване рішення суду залишити без змін.

Керуючись: ст.. ст.. 368, 374, 375; 381-384; 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд ,-

постановив:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_6 - залишити без задоволення.

Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 11 квітня 2018 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції України протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 13 вересня 2018 року.

Судді апеляційного суду Одеської області:

Н.А. Кононенко

С.М. Сегеда

Т.В. Цюра