Постанова № 76428580, 13.09.2018, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

Апеляційний суд Запорізької області

Єдиний унікальний № 332/455/18 Головуючий у 1-й інстанції: Андрюшина Л.А.

провадження № 22-ц/778/2425/18 Суддя-доповідач: ОСОБА_1

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 вересня 2018 року м. Запоріжжя

Апеляційний суд Запорізької області у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого: Маловічко С.В.

суддів: Гончар М.С.

ОСОБА_2

розглянувши у порядку спрощеного письмового провадження без виклику учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 23 квітня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про зміну способу стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини,-

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2018 року ОСОБА_4 звернулась до суду із позовом до відповідача ОСОБА_3 про зміну способу стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини.

В обґрунтування позовних вимог зазначила, що згідно рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 03.10.2016 року з відповідача ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 стягнуто аліменти на утримання дитини ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, у розмірі 500 грн. щомісячно до досягнення дитиною повноліття. Законом України «Про Державний бюджет на 2018 рік» встановлено прожитковий мінімум для дитини віком від 6 до 18 років у розмірі 1860 грн. Сімейним кодексом встановлено солідарний обов’язок батьків по утриманню дітей, а тому відповідач має сплачувати щонайменше 930 грн. щомісячно. Оскільки стягнута сума аліментів є меншою від законодавчо визначеного розміру аліментів, позивач просила змінити спосіб стягнення аліментів, стягнутих рішенням суду від 03.10.2016 року з ОСОБА_3 на її користь на утримання дитини ОСОБА_5 з твердої грошової суми у розмірі 500 грн. щомісячно на частку від доходів відповідача у розмірі 1/4 частини всіх видів його доходу, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму, встановленого для дитини відповідного віку щомісячно до досягнення дитиною повноліття.

Рішенням Заводського районного суду м. Запоріжжя від 23 квітня 2018 року позов задоволено частково.

Змінено спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням Заводського районного суду м. Запоріжжя у справі № 332/2500/16-ц (провадження №2/332/1176/16) від 03 жовтня 2016 року, та стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 аліменти на утримання неповнолітньої дочки ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, у розмірі 1/6 частки усіх видів його доходу щомісяця, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи стягнення від дня набрання рішенням суду законної сили і до досягнення дитиною повноліття.

Вирішено питання щодо стягнення судових витрат.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на його незаконність та необґрунтованість у зв»язку з порушенням судом норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням ст. 369 цього Кодексу.

Згідно із ст. 7 п. 13 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Зі змісту статті 274 ч. 4, п.1 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року, вбачається, що у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються справи у спорах про стягнення аліментів.

Даний спір підлягає під вказане визначення наведеної норми закону.

За таких обставин апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до приписів ч. 13 ст. 7 ЦПК України, судове засідання не проводиться.

Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також позовних вимог та підстав позову, що були предметом розгляду в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов’язків має право на справедливий судовий розгляд.

Згідно з ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленим цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

В силу положень ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з п.п. 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За приписами ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимоги апеляційної скарги.

Частиною 2 ст. 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_4, суд першої інстанції, враховуючи потреби дитини, наявність у відповідача обов’язку по утриманню дитини, дійшов висновку про те, що з відповідача слід стягувати щомісячно кошти на користь позивачки на утримання неповнолітньої дочки до досягнення нею повноліття в розмірі 1/6 частки всіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку до повноліття дитини, оскільки такий розмір аліментів, на думку суду, буде достатнім для забезпечення повноцінного розвитку та належних умов проживання дитини.

Колегія суддів в повній мірі погоджується з такими висновками суду з огляду на наступне.

Судом першої інстанції встановлено, що згідно свідоцтва про народження серії І-ЖС № 184599 ОСОБА_5 народилась 30 жовтня 2011 року, та її батьком у свідоцтві вказаний відповідач ОСОБА_3, матір’ю - позивач ОСОБА_4В.(а.с.16).

Малолітня дитина сторін ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, проживає разом з позивачем, що підтверджується довідкою про відвідування з 01.09.2014р. до теперішнього часу ДНЗ ясла-садка «Веселка» Федорівської сільської ради Пологівського району Запорізької області (а.с.9).

Факт проживання дитини з позивачем ОСОБА_4 також підтверджений рішенням Апеляційного суду Запорізької області від 13.12.2016р. (а.с. 10-12). Разом з цим, дана обставина не оспорювалась в судовому засіданні представником відповідача.

Рішенням Заводського районного суду м. Запоріжжя у справі № 332/2500/16-ц від 03.10.2016р., яке набрало законної сили 14.10.2016р., стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 аліменти на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, у розмірі 500 грн. щомісяця, починаючи з 28.07.2016р. і до досягнення дитиною повноліття (а.с.13-15). На підставі вказаного рішення судом видано виконавчий лист (а.с.17).

З довідки Центрального об’єднаного Пенсійного Фонду України м. Запоріжжя вбачається, що станом на 04.04.2018р. дані персоніфікованого обліку про нарахування заробітної плати та стаж роботи на застраховану особу ОСОБА_3 за період з 01.01.2017 року по 28.02.2018 року у центральній базі Системи облікових карток (СОК) відсутні (а.с.36).

Відповідно до виписки з трудової книжки серії АА №349413, заповненої на ім’я ОСОБА_3, оригінал якої було досліджено судом першої інстанції в ході розгляду справи, відомості про роботу відповідача у період з 01.08.2005 року до теперішнього часу відсутні (а.с. 37).

Згідно відомостей з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків за період з 1 кварталу 2017 року по 4 квартал 2017 року інформація про доходи ОСОБА_3 відсутня (а.с. 60).

З копії свідоцтва про народження серії І-ЖС №134800 вбачається, що відповідач є батьком ОСОБА_6, який народився 22.11.2009 року (а.с. 38). Відповідно до заочного рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 17 жовтня 2011 року, яке набрало законної сили 21.11.2011 року, визначено місце проживання малолітнього ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, з батьком ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с. 39). Місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, зареєстроване за місцем проживання його батька ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1, що підтверджується довідкою Департаменту реєстраційних послуг ЗМР (а.с. 40).

Звертаючись до суду з позовом про зміну способу стягнення аліментів на утримання дитини, ОСОБА_4 вказала на те, що встановлена судовим рішенням сума аліментів у розмірі 500 грн. не відповідає сучасним потребам дитини та є меншою від законодавче визначеного мінімального розміру аліментів.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20.11.1989 року, яка ратифікована постановою Верховної Ради України №789Х11 від 27.02.1991 р. та набула чинності для України 27.09.1991 р., держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Відповідно до ст. 180 СК України, батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України "Про охорону дитинства" виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

За приписами зазначених правових норм на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини, отже, і витрати на утримання дитини (забезпечення умов життя) також мають бути однаковими.

Відповідно до ч. 1 ст. 183 СК України, частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.

За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі (ч. 3 ст. 181 СК України).

Частинами 1-3 ст. 181 СК України передбачено, що способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків, з ким проживає дитина.

При цьому СК України передбачає підстави для визначення розміру аліментів, але не пов'язує їх виключно зі способом присудження (ч. 3 ст. 181 СК України). З огляду на відсутність імперативної заборони розмір аліментів і спосіб стягнення аліментів може бути визначений судом з урахуванням фактичних обставин справи, які встановлені судом та на які посилається позивач. При цьому право застосування норми права належить виключно суду.

За правовою природою аліментні зобов'язання - це періодичні платежі, які платник аліментів зобов'язаний сплачувати щомісячно, з метою матеріального утримання дитини.

Відповідно до ч. 2 ст. 182 СК України, розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Тобто, чинне законодавство передбачає, що мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитину відповідного віку.

Аналогічні роз'яснення містяться в п. 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 "Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів".

Тобто, виходячи зі змісту наведених норм, розмір аліментів, визначений рішенням суду, не є незмінним; а зміна раніше встановленого розміру аліментів можлива за наявності доведених у судовому порядку підстав, а саме: зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із батьків та в інших випадках, передбачених Сімейним кодексом.

З огляду на відсутність імперативної заборони змінювати розмір аліментів шляхом зміни способу їх присудження, за положеннями ст. 192 СК України зміна розміру аліментів може мати під собою зміну способу їх присудження (зміна розміру аліментів, стягнутих за рішенням суду у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини на розмір аліментів, визначений у певній твердій грошовій сумі та навпаки), що відповідає правовому висновку, викладеному у Постанові ВСУ від 05 лютого 2014 року у справі № 6-143цс13.

Тобто, зміна (збільшення) розміру аліментів, стягнутих раніше рішенням суду, із одночасною зміною способу стягнення аліментів зважаючи на конкретні обставини справи є допустимою, оскільки норми СК України імперативної заборони щодо цього не містять, а відповідне право сторони в такому спорі не може заперечуватися.

З матеріалів справи вбачається, що неповнолітня дитина проживає разом з матір'ю, а тому саме матір»ю вирішується питання забезпечення життєдіяльність дитини та спрямування наявних коштів на необхідні для дитини витрати.

Враховуючи засади цивільного судочинства, а саме справедливість та добросовісність, колегія суддів приходить до висновку, що визначений судом першої інстанції розмір аліментів відповідає вищезазначеним вимогам.

Доводи апеляційної скарги про те, що зміна законодавства в частині визначення мінімального розміру аліментів на одну дитину не є підставою для перегляду постановлених раніше судових рішень про їх стягнення, а збільшення мінімального розміру аліментів не є підставою для нового рішення про збільшення розміру аліментів чи зміну способу їх стягнення, не заслуговують на увагу.

В цій площині колегія суддів враховує наступні обставини.

Так, з часу присудження аліментів в розмірі 500 грн. через інфляційні процеси в Україні значно підвищилася вартість життя, що є загальновідомим фактом і не потребує доказування. У зв'язку з чим вищевказаний розмір аліментів на дитину не може забезпечити належний рівень матеріального утримання дитини на теперішній час. Що, на думку колегії, і вказує на погіршення матеріального стану одержувача аліментів, та, відповідно, її неспроможність самостійно виділяти недодані батьком на утримання дитини кошти.

Крім того, аліменти за рішенням суду стягувались 14.10.2016р., коли дитині було 4 роки, але на теперішній час дитині виповнилось 6 років, та змінився у зв»язку з цим розмір прожиткового мінімуму, який окремо визначається за віковими ознаками: до 6 років він є меншим, з 06 до 18 років збільшується, що також є загальновідомим фактом як врегульований на законодавчому рівні - ЗУ «Про Державний бюджет».

Також на теперішній час змінився мінімальний розмір аліментів для платників з 30 % прожиткового мінімуму на дитину до 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, що передбачений Законом України "Про державний бюджет", що на дитину від 06 років становить 930 грн. В той час як на утримання малолітньої ОСОБА_5 розмір аліментів сплачується у сумі 500 грн, що вдвічі менше від визначеного законодавством мінімально гарантованого розміру.

Переглядаючи рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги колегія суддів вважає, що судом при постановленні рішення враховані вказані відповідачем обставини, а також взято до уваги, що визначена грошова сума в розмірі 500 грн. на теперішній час не відповідає можливості забезпечити дитині належного рівню утримання та забезпечення її розвитку та виховання.

З врахуванням вищезазначених обставин, а також того, що утримувати дитину зобов’язані обоє із батьків, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про зміну способу стягнення аліментів з відповідача на користь позивачки на утримання дитини з 500 гривень щомісячно на 1/6 частку всіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку до повноліття дитини.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, оскільки аліменти це платіж, спрямований саме на утримання дитини, який повинен бути достатнім для цього, разом з тим, він повинен бути співрозмірним з урахуванням мети аліментного зобов’язання, яке є в обох із батьків і має бути рівним, та покликаний захистити інтереси дитини в коштах у розмірі, необхідному для її життєдіяльності, збереження достойного рівня життя, який мала дитина до виникнення спору про стягнення аліментів, і який необхідний для її фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

За вищенаведених обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вирішив справу з урахуванням змінених положень законів про аліментний обов»язок та врахувавши засади розумності, справедливості та виваженості.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 258, 259, 268, 367-369, 372, 374 ч. 1 п. 1, 375, 381-384, 390 ЦПК України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 23 квітня 2018 року у цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складений 13 вересня 2018 року

Головуючий:

Судді: