Постанова № 76421927, 11.09.2018, Апеляційний суд Київської області

Справа № 362/835/18 Головуючий у І інстанції Кравченко Л. М.Провадження № 22-ц/780/3875/18 Доповідач у 2 інстанції Березовенко Р. В.Категорія 19 11.09.2018

ПОСТАНОВА

Іменем України

11 вересня 2018 року м. Київ

Апеляційний суд Київської області в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого судді-Березовенко Р.В., суддів:Лівінського С.В., Олійника В.І.,за участю секретаряДрозд Р.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на ухвалу Васильківського міськрайонного суду Київської області від 21 лютого 2018 року за заявою ОСОБА_6 про забезпечення позову в справі за позовною заявою ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_5, треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Пономарьова Вікторія Юріївна, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Коновалова Есталіна Анатоліївна, про визнання договору купівлі-продажу недійсним та поділ спільного майна подружжя, -

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2018 року до місцевого суду надійшла позовна заява ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_5, треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Пономарьова Вікторія Юріївна, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Коновалова Есталіна Анатоліївна, про визнання договору купівлі-продажу недійсним та поділ спільного майна подружжя.

Одночасно з поданням позову позивач подав до суду заяву про забезпечення вищевказаного позову. Подану заяву обґрунтовує тим, що предметом спору є житловий будинок АДРЕСА_1, оскільки відчуження даного будинку відбулося у незаконний спосіб, з метою недопущення здійснення відносно нього будь-яких правочинів у майбутньому, вважає за необхідне застосувати заходи забезпечення позову у вигляді накладення арешту на спірний будинок та земельну ділянку, на якій він розташований.

Ухвалою Васильківського міськрайонного суду Київської області від 21 лютого 2018 року заяву позивача ОСОБА_6 про забезпечення позову задоволено.

Накладено арешт на житловий будинок АДРЕСА_1 та на земельну ділянку за цією ж адресою, кадастровий номер НОМЕР_1.

Не погоджуючись з ухвалою, відповідач ОСОБА_5 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення та неправильне застосування судом першої інстанції норм процесуального права, просила скасувати ухвалу та постановити нову, якою у задоволенні заяви відмовити.

При цьому, апелянт посилалась на те, що позивачем не було виконано вимоги ч. 1 ст. 151 ЦПК України та не було зазначено в заяві (в позовній заяві) жодних підстав, у зв'язку з якими потрібно забезпечити позов, обгрунтування необхідності застосування того чи іншого виду забезпечення позову, зокрема арешту на житловий будинок та земельну ділянку, а також не було надано жодних пропозицій заявника щодо зустрічного забезпечення.

Як вбачається з поданої заяви позивачем про забезпечення позову, у ній лише вказані реквізити позивача, a інші реквізити учасників справи у відповідності до ч. 2 ст. 151 ЦПК України.

В той час, коли вказана заява про забезпечення позову подана позивачем до відкриття провадження у справі та була розглянута судом 21.02.2018, про що було постановлено оскаржувану ухвалу суду від 21.02.2018, а провадження у cnpaві було відкрито значно пізніше - 06.03.2018, чим фактично було порушено вимоги ч. 2 ст. 151 ЦПК України.

А тому вважає, що суд, встановивши, що заяву про забезпечення позову подано без додержання вимог статті 151 ЦПК України, повинен був повернути її заявнику, про, що постановити ухвалу (ч. 9 ст. 153 ЦПК України).

Проте, суд першої інстанції не звернув увагу на те, що заявником не було дотримано вимог, передбачених ст. 151 ЦПК України, під час звернення iз заявою про забезпечення позову, безпідставно, необгрунтовано та з порушенням норм процесуального права, постановив ухвалу про забезпечення позову шляхом накладання арешту на житловий будинок та земельну ділянку, при тому, що жодних обгрунтувань причин, у зв'язку з якими потрібно забезпечити позов, а також обгрунтування необхідності застосування того чи іншого виду забезпечення позову позивачами не було зазначено у своїй заяві.

Kpiм того, судом першої інстанції не були дотримані вимоги ч. 2 ст. 149 ЦПК України, якою передбачено, що забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Таким чином, судом не було зазначено в ухвалі жодних обставин, що підтверджувалися б належними та допустимими засобами доказування, що невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду, що свідчить про незаконність та необгрунтованність ухвали суду про вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладання арешту на майно.

Судом першої інстанції не враховано та не взято до уваги, що cпipнe майно набуте апелянтом в порядку та у cnociб, передбачений чинним законодавства України.

В ухвалі про відкриття апеляційного провадження учасникам справи було надано строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач ОСОБА_6 просить апеляційну скаргу ОСОБА_5 залишити без задоволення, ухвалу суду без змін.

Відзив мотивує тим, що предметом розгляду справи є спільне сумісне майно подружжя - житловий будинок АДРЕСА_1.

Вказує, що заява про забезпечення позову була обґрунтована недопущенням здійснення відносно спірного будинку будь-яких правочинів у майбутньому, що унеможливить виконання рішення суду в разі задоволення позову, оскільки будинок був відчужений колишнім чоловіком позивача - ОСОБА_7 (відповідач) у незаконний спосіб.

Незаконність відчуження полягала у тому, що 20.03.2015 року відповідачі, діючи всупереч інтересів позивача, одноособово, без належним чином одержаного відповідного нотаріального дозволу від ОСОБА_6, уклав договір з ОСОБА_5 про продаж будинку, який було посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пономарьовою Вікторією Юріївною.

Звертає увагу суду, що під час підготовчого засідання ОСОБА_5 заявила усно про свої наміри продати спірний будинок та подала до суду клопотання про зустрічне забезпечення, в якому викладено про наміри на відчуження майна, яке є предметом позову. Що на її думку, ще раз підтверджує правильність та обгрунтованість прийнятого судом першої інстанції рішення щодо накладення арешту на предмет позову.

Разом з тим, ОСОБА_5 повністю перекручено зміст ст. ст. 151, 153 ЦК України щодо змісту і вимог до заяви про забезпечення позову та порядку її розгляду судом.

Заява про забезпечення позову була оформлена у повній відповідності вимогам закону та подавалася разом з поданням позовної заяви, а не до відкриття провадження. Позовна заява містить всі докази незаконності відчуження спірного майна, які будуть розглядатися судом під час розгляду справи по суті, і саме наявність спору між позивачем та відповідачами стало підставою для звернення ОСОБА_6 до суду. А вид забезпечення позову повністю відповідає заявленим позовним вимогам. Тому посилання ОСОБА_5 на недотримання вимог викладених в апеляційній скарзі Постанов Пленуму ВСУ є необгрунтованими.

Також вважає безпідставними посилання ОСОБА_5 на порушення її прав внаслідок розгляду заяви про забезпечення позову без її участі.

Щодо зустрічного забезпечення, то, як зазначено вище, ОСОБА_5 подала клопотання про зустрічне забезпечення позову, яке, в разі його обґрунтованості та задоволення судом, зніме питання про відшкодування можливих збитків, які можуть бути заподіяні забезпеченням позову.

Зауважує, що відповідно до уточненої позовної заяви приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Коновалова Есталіна Анатоліївна не залучається в якості третьої особи у справі, що розглядається.

Перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з наступного.

Задовольняючи заяву ОСОБА_6 про забезпечення позову, суд місцевого суду виходив з того, що існує очевидна небезпека того, що для відновлення прав позивача необхідно буде докласти значних зусиль, а невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Згідно ч.ч.1, 2 ст.149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.150 ЦПК України, позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.

Відповідно до п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22.12.2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Таким чином, постановляючи ухвалу з цього приводу, суд першої інстанції, на переконання апеляційного суду, повністю дотримався вимог ст.ст. 149, 150, 153 ЦПК України, положень постанови № 9 Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року "Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову".

При цьому, місцевий суд, врахувавши можливість реальної загрози невиконання або утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, відповідності виду забезпечення позову заявленим позовним вимогам, правильно прийшов до висновку про обґрунтованість заявленого клопотання, оскільки між сторонами дійсно існує спір, а майно на яке було накладено арешт є предметом цього спору.

Таким чином, доводи апеляційної скарги про незаконність та необґрунтованість оскаржуваного судового рішення, порушення судом норм процесуального права при її постановленні, зокрема, ст. 149-153 ЦПК України, на переконання апеляційного суду, не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи і спростовуються наявними у справі доказами.

За таких обставин, постановлена ухвала не підлягає скасуванню, так як вона постановлена з додержанням вимог закону.

При цьому, інші обставини, зазначені в апеляційній скарзі, зокрема, про відсутність обгрунтування необхідності застосування забезпечення позову та те, що місцевим судом порушені вимоги статтей 149-151, 153, 154, 159 та Постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» від 22 грудня 2006 року за № 9, на переконання апеляційного суду, не знайшли свого підтвердження в ході перегляду справи.

Згідно ст. 375 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає судове рішення суду першої інстанції без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 374, 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 залишити без задоволення.

Ухвалу Васильківського міськрайонного суду Київської області від 21 лютого 2018 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий: Р.В. Березовенко

Судді: С.В. Лівінський

В.І. Олійник