Ухвала суду № 76418450, 10.09.2018, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

10 вересня 2018 року

справа № 804/607/18

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Іванова С.М.

суддів: Панченко О.М. Чередниченка В.Є.

розглянувши матеріали апеляційної скарги Державної фіскальної служби України на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 березня 2018 року у справі № 804/607/18 за позовом Приватного підприємства «Біонік» до Державної фіскальної служби України про визнання протиправним та скасування рішення та зобов’язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 березня 2018 року адміністративний позов Приватного підприємства «Біонік» до Державної фіскальної служби України про визнання протиправним та скасування рішення та зобов’язання вчинити певні дії задоволено.

Не погодившись з рішенням суду, Державна фіскальна служба України подала апеляційну скаргу.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 29 травня 2018 року апеляційну скаргу Державної фіскальної служби України на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 березня 2018 року повернуто заявнику з огляду на долучення до апеляційної скарги довіреності, завіреної неналежним чином.

06 липня 2018 року Державна фіскальна служба України повторно звернулась з апеляційною скаргою.

Ухвалою судді Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 23.07.2018 року апеляційну скаргу Державної фіскальної служби України на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 березня 2018 року залишено без руху та надано заявнику апеляційної скарги строк для усунення недоліків протягом десяти днів з моменту отримання ухвали про залишення апеляційної скарги без руху, а саме надати клопотання про поновлення пропущеного строку звернення до суду із наведенням інших поважних причин такого пропуску, якщо такі є, та документу про сплату судового збору у розмірі та порядку, передбаченому чинним законодавством.

09 серпня 2018 року від заявника апеляційної скарги надійшло клопотання про поновлення пропущеного строку звернення до суду, в обґрунтування якого зазначено, що контролюючим органом вже було викладено причини пропуску строку на апеляційне оскарження з відповідним обґрунтуванням у клопотанні від 06.07.2018 року, яке було подано разом з апеляційною скаргою. Інші докази, які б підтверджували або спростовували поважність пропуску строку у контролюючого органу відсутні, з огляду на що просять врахувати позицію фіскального органу та раніше надані докази.

Крім того, відповідачем також подано клопотання про продовження строку на усунення недоліків апеляційної скарги в частині сплати судового збору, яке мотивовано тим, що операції на рахунках ДФС тимчасово зупинено Державною казначейською службою України, про що свідчать відповідні листи. Зауважено, що після надходження оригіналу платіжного доручення від Державної казначейської служби України, останнє негайно буде направлено до суду апеляційної інстанції.

Розглянувши вказані клопотання, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку про відсутність підстав для їх задоволення з огляду на наступне.

За приписами ч. 2 ст. 121 КАС України встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.

Натомість, десятиденний строк на усунення недоліків апеляційної скарги є строком, встановленим законом, відповідно до приписів ч. 2 ст. 169 та ч. 2 ст. 298 КАС України, а тому не може бути продовжений судом апеляційної інстанції.

Крім того, відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 19.06.2001 у справі "Креуз проти Польщі" "право на суд" не є абсолютним, воно може обмежуватися державою різноманітними засобами, в тому числі фінансовими.

ДФС та її територіальні органи (органи доходів і зборів) є державними органами, що здійснюють адміністрування податків, зборів, платежів.

Фінансування витрат на оплату судового збору для державних органів із державного бюджету передбачено за кодом економічної класифікації 2800 "Інші поточні платежі", розмір яких щорічно затверджується відповідним кошторисом.

Після прийняття Закону про Державний бюджет України на поточний бюджетний період до затвердження в установлений законодавством термін бюджетного розпису на поточний рік в обов'язковому порядку складається тимчасовий розпис бюджету на відповідний період. Бюджетні установи складають на цей період тимчасові індивідуальні кошториси (з довідками про зміни до них у разі їх внесення).

У пункті 45 Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ (далі - Порядок), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2002 № 228, зазначено, що під час складання на наступний рік розписів відповідних бюджетів, кошторисів, планів асигнувань загального фонду бюджету, планів надання кредитів із загального фонду бюджету та планів спеціального фонду, планів використання бюджетних коштів (крім планів використання бюджетних коштів одержувачів) і помісячних планів використання бюджетних коштів враховуються обсяги здійснених видатків і наданих кредитів з бюджету згідно з тимчасовими розписами відповідних бюджетів та тимчасовими кошторисами, тимчасовими планами використання бюджетних коштів і тимчасовими помісячними планами використання бюджетних коштів.

З урахуванням наведеного та беручи до уваги, що особа, яка утримується за рахунок державного бюджету, має право в межах бюджетних асигнувань здійснити розподіл коштів з метою забезпечення сплати судового збору, колегія суддів апеляційного суду вважає, що обставини, пов'язані з фінансуванням установ чи організацій з державного бюджету, відсутністю в ньому коштів, призначених для сплати судового збору тощо, не є поважною причиною при вирішенні питання про продовження строку сплати судового збору.

З приводу клопотання заявника апеляційної скарги про поновлення пропущеного строку звернення до суду, колегія суддів апеляційного суду зауважує наступне.

Як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у пункті 39 справи "Устименко проти України", принцип рівності сторін вимагає надання кожній стороні розумної можливості представити свою справу за таких умов, які не ставлять його у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною. Кожній стороні повинна бути надана можливість знати про зауваження або докази, надані іншою стороною, включаючи апеляційну скаргу, та надати власні зауваження з цього приводу.

У пунктах 46, 47 цього ж Рішення ЄСПЛ вказує на те, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (див. рішення у справі "Рябих проти Росії". Суд постановив, що якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності. Хоча саме національним судам, перш за все, належить виносити рішення про поновлення строку оскарження, їх свобода розсуду не є необмеженою. Суди повинні обґрунтовувати відповідне рішення. У кожному випадку національні суди повинні встановити, чи виправдовують причини поновлення строку оскарження втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів стосовно часу або підстав для поновлення строків (див. рішення у справі "Пономарьов проти України").

У пункті 74 рішення Європейського Суду з прав людини «Лелас проти Хорватії» Суд звертав увагу на те, що «держава, чиї органи влади не дотримувалися своїх власних внутрішніх правил та процедур, не повинна отримувати вигоду від своїх правопорушень та уникати виконання своїх обов'язків. Іншими словами, ризик будь-якої помилки, зробленої органами державної влади, повинна нести держава, а помилки не повинні виправлятися за рахунок зацікавленої особи, особливо якщо при цьому немає жодного іншого приватного інтересу».

У справі «Рисовський проти України» Європейський Суд з прав людини «... підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок … і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси…».

Тобто, виходячи з принципу «належного урядування», державні органи загалом, і податкові органи зокрема, зобов'язати діяти вчасно та в належний спосіб, а держава не повинна отримувати вигоду у вигляді поновлення судами строку на оскарження судових рішень та виправляти допущені органами державної влади помилки за рахунок особи, яка діяла добросовісно (у даному випадку - за рахунок позивача у зв'язку з порушенням принципу остаточності судового рішення, прийнятого на користь останнього).

У даному ж випадку, пропуск строку на апеляційне оскарження, при зверненні вдруге до суду апеляційної інстанції, спричинено неналежним оформленням документів на підтвердження наявності права у особи на підписання апеляційної скарги, і, як наслідок, її повернення заявнику, що, втім, в контексті наведених положень міжнародного права, національного законодавства, практики ЄСПЛ не є особливими і непереборними обставинами, які можуть зумовити перегляд остаточного і обов'язкового судового рішення після закінчення строку на його апеляційне оскарження, а відтак, не свідчить про наявність поважних підстав для поновлення цього строку.

Таким чином, неспроможність відповідача належним чином організувати засвідчення документів своїх представників, є суто суб’єктивною обставиною та не може бути визнана поважною причиною пропуску строку на апеляційне оскарження.

Вказана правова позиція викладена і в постанові Верховного Суду від 15.05.2018 року (справа № 804/2979/17), від 19.06.2018 року (справа № 813/3687/15), від 18.06.2018 (справа № 804/4444/16).

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 299 КАС України суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.

Отже, наведене вище, відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 299 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для відмови у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Державної фіскальної служби України на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 березня 2018 року у справі № 804/607/18.

Керуючись ст. 299 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

В задоволенні клопотання Державної фіскальної служби України про продовження строку на усунення недоліків апеляційної скарги - відмовити.

Визнати неповажними причини пропуску строку на апеляційне оскарження рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 березня 2018 року у справі № 804/607/18, зазначені Державною фіскальною службою України в поданому клопотанні від 09.08.2018 року.

Відмовити у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Державної фіскальної служби України на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 березня 2018 року у справі № 804/607/18 за позовом Приватного підприємства «Біонік» до Державної фіскальної служби України про визнання протиправним та скасування рішення та зобов’язання вчинити певні дії.

Ухвала набирає законної сили з моменту підписання відповідно до ч. 2 ст. 325 КАС України та може бути оскаржена у касаційному порядку в строк, визначений ст. 329 КАС України.

Ухвала підписана складом суду 10 вересня 2018 року.

Головуючий суддя: С.М. Іванов

Суддя: О.М. Панченко

Суддя: В.Є. Чередниченко