Рішення № 76416026, 13.09.2018, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 вересня 2018 року м. ПолтаваСправа № 1640/2495/18

Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді – Алєксєєвої Н.Ю., розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Кременчуцького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

18 липня 2018 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Кременчуцького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області про визнання протиправними дій щодо призупинення виплати ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, пенсії за листопад, грудень 2017 року та зобов'язання здійснити нарахування та виплату пенсії із нарахуванням компенсаційної втрати частини доходів ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, за листопад, грудень 2017 року; зобов'язання подати до суду звіт про виконання судового рішення в місячний термін з дня набрання постановою суду законної сили.

В обґрунтування позову позивач зазначає, що вона є пенсіонером та перебуває на обліку у Кременчуцькому об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України Полтавської області. До листопада 2017 року їй виплачувалась пенсія. З листопада 2017 року по грудень 2017 року виплата пенсії була призупинена у зв'язку з відсутністю підтвердження місця її проживання. Вказані дії відповідача вважає такими, що порушують її конституційні права.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 23.07.2018 відкрито провадження у справі № 1640/2495/18 та постановлено розглядати справу за правилами спрощеного провадження з викликом учасників справи.

16.08.2018 відповідач подав відзив на адміністративний позов, в якому просив відмовити в його задоволенні, посилаючись на те, що у відповідності до Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 №365 структурний підрозділ з питань соціального захисту населення та орган, що здійснює соціальні виплати, на підставі рішення комісії припиняє соціальні виплати. Рішенням міської комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам №1390 від 13.10.2017 ОСОБА_1 припинено виплату пенсії у зв'язку з встановленням факту відсутності за фактичним місцем проживання. Враховуючи вищезазначене управлінням винесено розпорядження від 18.10.2017, яким закрито особовий рахунок позивача.

28.08.2018 позивач надав до суду відповідь на відзив на адміністративний позов, в якому вказав, що підстави для припинення виплати пенсії передбачені ч. 1 ст. 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", однак вказаним законом не визначено такої підстави припинення виплати пенсії, як відсутність за місцем фактичного проживання. Також зазначено, що реалізація позивачем права на вільний вибір місця проживання в Україні гарантовано Законом України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні", а тому ніхто не може позбавляти його права на отримання призначеної йому пенсії за віком.

Позивач у судове засідання не з'явилася, представник позивача надав клопотання про розгляд справи без його участі та без участі позивача.

Відповідач явку уповноваженого представника в судове засідання не забезпечив, про дату, час та розгляд справи повідомлений належним чином.

Згідно з частиною 9 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Зважаючи на відсутність перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених статтею 205 Кодексу адміністративного судочинства України, а також відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, суд ухвалив розглянути справу у порядку письмового провадження.

Суд, вивчивши та дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази у сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов наступних висновків.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що згідно посвідчення №144293 ОСОБА_1 є пенсіонером за віком з 03.01.2004.

З довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 18.10.2016 №0000006996, ОСОБА_1 перебуває на обліку, як особа, переміщена з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції та перебуває за адресою: квартал 101, б.1, кв.37, м. Кременчук, Полтавська область, 39601.

ОСОБА_1 взято на облік у Кременчуцькому об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України Полтавської області, як переміщену особу з тимчасово окупованої території та остання до листопада 2017 року отримувала пенсію за віком відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення" у повному обсязі, однак з листопада 2017 року по грудень 2017 року виплати припинено.

Рішенням міської комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам №1390 від 13.10.2017 ОСОБА_1 припинено соціальні виплати з правом поновлення відповідно до п. 16 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 №365, в зв'язку з встановленням факту відсутності за фактичним місцем проживання згідно акту обстеження матеріально-побутових умов.

Згідно листа Кременчуцького об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області від 14.06.2018 року №168/Д-14 виплату пенсії з 01.11.2017 було припинено на підставі рішення комісії №1390 від 13.10.2017 згідно акту обстеження матеріально-побутових умов, оскільки не підтвердилося фактичне місце проживання. В подальшому, відповідно особисто поданої заяви ОСОБА_1 заяви від 03.01.2018 про відновлення виплати пенсії, отримано рішення комісії від 25.01.2018 №84 про відновлення пенсії через 2 місяці з місяця прийняття рішення про припинення згідно п. 16 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, тобто з 01.01.2018. Зазначено, що вирішити позитивно питання відновлення соціальних виплат за листопад та грудень 2017 року немає підстав.

Позивач вважає, що дії відповідача по невиплати пенсії порушують його конституційне право на соціальний захист, право на одержання пенсії, в зв'язку з чим ОСОБА_1 звернулася до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку позовним вимогам, суд виходить із наступного.

Положеннями ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України, виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Згідно з ч. 3 ст. 4 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Відповідно до ст. 5 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" цей ОСОБА_2 регулює відносини, які виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.

За приписами ст. 47 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.

Нормами ст. 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; у разі смерті пенсіонера; у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; в інших випадках, передбачених законом.

Як свідчать матеріали справи ОСОБА_1 перебуває на обліку у Кременчуцькому об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України в Полтавській області та до 01.11.2017 отримувала пенсію за віком на підставі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 18.10.2016 №0000006996.

З 22.11.2014 набрав чинності ОСОБА_2 України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" від 20.10.2014 № 1706-VII, яким відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, закріплені гарантії для внутрішньо переміщених осіб.

Зокрема, відповідно до статті 7 цього закону, для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на пенсійне забезпечення, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам. Громадянин пенсійного віку, особа з інвалідністю, дитина-інвалід та інша особа, яка перебуває у складних життєвих обставинах, яких зареєстровано внутрішньо переміщеними особами, мають право на отримання соціальних послуг відповідно до законодавства України за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи.

У пункті 1 постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 № 637 "Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" встановлено, що призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 № 509. Виплата (продовження виплати) пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення (далі - соціальні виплати), що призначені зазначеним особам, здійснюється виключно через рахунки та мережу установ і пристроїв публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України".

Тобто, за приписами наведеної норми умовами призначення та продовження виплати пенсій внутрішньо переміщеним особам є: знаходження внутрішньо переміщених осіб на обліку місця перебування, що підтверджується довідкою; наявність рахунку в установі ПАТ "Державний ощадний банк".

Згідно п.6 Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 509 від 01.10.2014 (в редакції Постанови КМ № 352 від 08.06.2016) (далі Порядок №509) довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 Закону та абзацом шостим цього пункту. Довідка, видана до 20 червня 2016 року, яка не скасована і строк дії якої не закінчився, є дійсною та діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 Закону.

Судом встановлено, що довідка про взяття позивача на облік як особу, переміщену з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції, є дійсною.

Відповідно ст. 12 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" підставою для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесення відомостей про це в Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб є обставини, за яких внутрішньо переміщена особа: 1) подала заяву про відмову від довідки; 2) скоїла злочин: дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади; посягання на територіальну цілісність і недоторканність України; терористичний акт; втягнення у вчинення терористичного акту; публічні заклики до вчинення терористичного акту; створення терористичної групи чи терористичної організації; сприяння вчиненню терористичного акту; фінансування тероризму; здійснення геноциду, злочину проти людяності або військового злочину; 3) повернулася до покинутого місця постійного проживання; 4) виїхала на постійне місце проживання за кордон; 5) подала завідомо недостовірні відомості.

За приписами п.7.1 Порядку №509 у разі наявності підстав, передбачених статтею 12 Закону, МВС, Національна поліція, ДМС, СБУ, Адміністрація Держприкордонслужби, Мінфін подають уповноваженому органу відповідну інформацію для прийняття рішення щодо зняття з обліку внутрішньо переміщених осіб.

Рішення про скасування дії довідки відповідно до статті 12 Закону приймається керівником уповноваженого органу за місцем проживання особи та надається їй протягом трьох днів з дати прийняття такого рішення або надсилається на адресу місця проживання, зазначену в довідці.

Із вищезазначеного вбачається, що законодавцем чітко встановлено підстави, для припинення і скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесення відомостей про це в Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб та підстави за наявності яких орган пенсійного фонду може припинити виплату пенсії тимчасово переміщеній особі.

В матеріалах справи відсутні докази про скасування дії довідки внутрішньо переміщеної особи позивача від 18.10.2016 №0000006996 органом, який її видав - Управлінням праці та соціального захисту населення.

Разом з тим, як зазначалося вище, підставою для припинення виплати позивачу пенсії органом пенсійного фонду зазначене рішення міської комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам №1390 від 13.10.2017, в якому вказано про припинення соціальної виплати внутрішньо переміщеній особі ОСОБА_1

Так, з рішення комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам №1390 від 13.10.2017 вбачається, що єдиною підставою для припинення соціальної виплати став акт обстеження матеріально-побутових умов.

Відповідно до наданої копії акту, в останньому зазначено лише про відсутність заявника на момент проведення перевірки за вказаною адресою та повідомлення останнім про від'їзд до покинутого місця проживання для поховання сина. Проте, суд вважає за необхідне зазначити, що вказана обставина, з огляду на відсутність жодних інших даних та доказів встановлення підтвердження не проживання позивача за вказаною адресою або повернення до покинутого місця проживання, не є достатнім та належним підтвердженням того, що ОСОБА_1 не проживає за фактичним місцем проживання.

Крім того, у відповідності до ст. 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; у разі смерті пенсіонера; у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; в інших випадках, передбачених законом.

Таким чином, призначення, виплата, припинення пенсійних виплат, у тому числі і внутрішньо переміщеним особам, має здійснюватися виключно на підставі норм Законів щодо пенсійного забезпечення.

Виходячи з приписів ст. 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення та лише з підстав, визначених цією нормою.

В порушення вищенаведених норм пенсійним органом рішення щодо припинення виплати пенсії позивачу не приймалося.

Також, Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" не передбачено підстави припинення пенсії до з'ясування фактичного місця проживання.

Отже, припиняючи позивачу виплату пенсії без прийняття відповідного рішення, відповідач діяв незаконно.

Щодо доводів відповідача про пропуск позивачем шестимісячного строку на звернення до суду суд зазначає наступне.

Такий строк позивачем, на думку відповідача, пропущено, оскільки відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках передбачених цим Законом.

Суд зазначає, що пенсія за своєю правовою природою є єдиним джерелом існування пенсіонера, доходом та власністю (матеріальним інтересом, захищеним статтею 1 Першого протоколу до Конвенції).

В Конституції України закріплено, що людина визнається найвищою соціальною цінністю в Україні, яка є соціальною і правовою державою, в якій визнається і діє принцип верховенства права (статті 1, 3 та 8).

ОСОБА_2 також встановлює, що громадяни України мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх, зокрема, у старості та в інших випадках, передбачених законом; це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків фізичних та юридичних осіб, бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом (стаття 46).

Право на соціальний захист відноситься до основоположних прав і свобод, які гарантуються державною і, за жодних умов не можуть бути скасовані, а їх обмеження не допускається, крім випадків, передбачених Конституцією України (статті 22 та 64).

При цьому, ОСОБА_2 містить імперативну норму, згідно з якою громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом; не може бути привілеїв чи обмежень, зокрема, за ознаками місця проживання або іншими ознаками (стаття 24).

Статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Суд, отримавши позов, зобов'язаний з'ясувати чи має місце порушення суб'єктивних прав, свобод чи інтересів особи.

У разі наявності порушення прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулась до адміністративного суду за захистом своїх прав за межами, встановлених главою 6 КАС строків, суд може поновити їх та вирішити спір по суті (задовольнити вимоги) чи залишити заяву без розгляду.

У випадку, коли суб'єктивне право, свободи або інтереси не порушені, а відтак і не підлягають судовому захисту, застосування строків звернення до суду є помилковим. Іншими словами, інститут строків застосовується лише у разі реального порушення суб'єктивних прав, свобод та інтересів особи, що звернулась із позовом.

Як вбачається з матеріалів справи, 18.07.2018 року ОСОБА_1 звернулася до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Кременчуцького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області про визнання протиправними дій щодо призупинення виплати ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, пенсії за листопад, грудень 2017 року та зобов'язання здійснити нарахування та виплату пенсії із нарахуванням компенсаційної втрати частини доходів ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, за листопад, грудень 2017 року.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що підставою для звернення до суду позивач вважає порушення своїх прав у сфері публічно-правових відносин діями відповідача щодо припинення нарахування та виплати пенсії у листопаді, грудні 2017 року.

Як зазначено в позовній заяві, у травні 2018 року представник позивач звернулася до Кременчуцького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області із заявою від 31.05.2018 щодо повідомлення про підстави та причини припинення виплати пенсії ОСОБА_1 за листопад та грудень 2017 року.

Кременчуцьким об'єднаним управлінням Пенсійного фонду України Полтавської області листом від 14.06.2018 № 168/Д-14 повідомлено, що виплату пенсії ОСОБА_1 з 01.11.2017 було припинено на підставі рішення комісії №1390 від 13.10.2017 згідно акту обстеження матеріально-побутових умов, оскільки не підтвердилося фактичне місце проживання. Також повідомлено про відсутність підстав для вирішення питання відновлення соціальних виплат за листопад та грудень 2017 року.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що позивачем не пропущено строк звернення до суду з даним позовом.

Оскільки відповідачем був порушений встановлений законом спосіб прийняття рішення про припинення пенсії позивачу та права позивача порушені протиправними діями органу пенсійного фонду, тому обираючи спосіб захисту порушеного права позивача суд вважає за необхідне визнати протиправними дії Кременчуцького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області щодо припинення виплати ОСОБА_1 пенсії у листопаді 2017 року та грудні 2017 року та зобов'язати Кременчуцьке об'єднане управління Пенсійного фонду України Полтавської області поновити нарахування та виплату пенсії ОСОБА_1 за листопад 2017 року, грудень 2017 року.

Стосовно вимоги позивача щодо зобов'язання відповідача здійснити нарахування та виплату пенсії із нарахуванням компенсаційної втрати частини доходів ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, за листопад, грудень 2017 року, суд зазначає наступне.

Матеріалами справи підтверджено, що 18.10.2017 відповідачем згідно рішення комісії від 13.10.2017 №1390 закрито особовий рахунок ОСОБА_1, а відтак нарахування пенсії позивачу за листопад - грудень 2017 року пенсійним органом не здійснювалося.

Положеннями ст. 46 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" визначено, що нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачується за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсаційних втрат частини доходів.

З дослівного аналізу наведеної норми вбачається, що вона стосується саме нарахованих та не отриманих, з вини пенсійного органу, сум пенсій. Однак, позивач в своїй позовній заяві ставить питання про зобов'язання відповідача здійснити нарахування та виплату пенсії, виплата якої була припинена, а не її перерахунок, а тому до спірних правовідносин положення ст. 46 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" не застосовуються.

Аналогічна позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 17.07.2018 по справі № 752/7455/17.

З огляду на вищезазначені висновки суду наявні підстави для часткового задоволення позову.

Крім того, позивач просить суд зобов'язати відповідача подати в місячний термін з дня набрання судовим рішенням законної сили звіт про виконання судового рішення.

Відповідно до частини першої статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Отже, за приписами вказаної норми покладення таких зобов'язань на суб'єкта владних повноважень є правом, а не обов'язком суду.

Суд не вбачає підстав для застосування зазначеної форми контролю за виконанням судового рішення, оскільки не вважає, що відповідачем після набрання рішенням суду законної сили не будуть добровільно вживатися заходи з метою виконання даного судового рішення.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Разом з тим, частиною 8 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Суд бере до уваги те, що спір у даній справі виник внаслідок неправильних дій відповідача щодо припинення виплати пенсії, відтак суд вважає за можливе на підставі частини 8 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України покласти на відповідача судові витрати позивача повністю.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку щодо наявності підстав для стягнення з відповідача сплаченої за подання позову суми судового збору.

Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України,

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (квартал 101, б.1, кв.37, м. Кременчук, Полтавська область, 39601, реєстраційний номер облікової картки планика податків НОМЕР_1) до Кременчуцького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області (вул. Велика набережна, 9, м. Кременчук, Полтавська область, 39630, код ЄДРПОУ 40367050) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Кременчуцького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області щодо припинення виплати ОСОБА_1 пенсії у листопаді 2017 року та грудні 2017 року.

Зобов'язати Кременчуцьке об'єднане управління Пенсійного фонду України Полтавської області поновити нарахування та виплату пенсії ОСОБА_1 за листопад 2017 року, грудень 2017 року.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) за рахунок бюджетних асигнувань Кременчуцького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області (код ЄДРПОУ 40367050) судові витрати по сплаті судового збору за подання адміністративного позову в сумі 704,80 (сімсот чотири гривні вісімдесят копійок).

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Харківського апеляційного адміністративного суду з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених пунктом 15.5 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції від 03.10.2017 року.

Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя ОСОБА_3