
10.2.4
ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
Іменем України
13 вересня 2018 рокуСєвєродонецькСправа № 1240/2516/18
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Смішлива Т.В розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Станично-Луганському районі про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії,
ВСТАНОВИВ:
20 серпня 2018 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Станично-Луганському районі, в якому позивач просить:
- визнати протиправними бездіяльність Управління Пенсійного фонду України в Станично-Луганському районі Луганської області щодо не виплат пенсії за період з 01.04.2017 по 31.05.2018;
- зобов'язати Управління пенсійного фонду України в Станично-Луганському районі Луганської області виплатити доплату пенсії за період з 01.04.2017 по 31.12.2017 у сумі 33866,46 грн та борг з виплати пенсії з 01.01.2018 по 31.05.2018 у сумі 24366,48 грн ОСОБА_1.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що у січні 2018 року подала заяву до УПФУ в Станично-Луганському районі про переведення пенсійної справи з Лисичанського УПФУ для поновлення виплат пенсії та виплати заборгованості пенсії. При цьому виплати почала отримувати тільки з червня 2018 року, а заборгованість по пенсії за минулий період відповідачем не виплачена. На запит позивача щодо причин не виплати пенсії за минулі роки відповідач повідомив про те, що доплата з 01.04.2017 по 31.05.2018 буде здійснена в окремому порядку. Позивач вважає таке рішення відповідача не законим а тому звернулась до суду.
Відповідач позов не визнав надав відзив на позовну заяву, відповідно до якого просив відмовити у задоволенні позовних вимог. Зазначив, що позивачку взято на облік як внутрішньо переміщену особу, що підтверджується довідкою від 16.03.2015 № 924009493. Пенсійні виплати отримувала в управлінні ПФУ в м. Лисичанську до 04.03.2017 після чого позивачка переїхала до смт. Станиця Луганська, Станично- Луганського району Луганської області, де їй видано нову довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 20.12.2017 № 0000445125. З заявою про запит пенсійної справи та прийняття її на облік позивачка звернулась до управління від 10.01.2018. На підставі витягу з протоколу № 132 від 25.01.2018 засідання комісії з питання (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам пенсійні виплати позивачці поновлено. Розпорядженням від 23.04.2018 № 9298 ОСОБА_1 прийнято на облік до відповідача. Факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону. Період перебування позивачки з 04.03.2017 по 20.12.2017 не підтверджено, як внутрішньої переміщеної особи тому як на обліку позивачка не перебувала. До управління в цій період позивачка не зверталась. Відповідач зазначив, що заборгованість по виплаті пенсії позивачки за період з 01.04.2017 по 31.12.2017 в сумі 33866,46 грн управлінням обліковано та буде виплачена на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України. Заборгованість по виплаті пенсії позивачки за період з 01.01.2018 по 30.04.2018 в сумі 24366.48 грн, управлінням буде сплачена належним чином за окремим розпорядженням. Крім того відповідач вважає, що ОСОБА_1 пропущено строк звернення до суду, тому як про невиплату пенсії вона повинна була дізнатись ще в 2017 році коли не отримала пенсію. (арк.спр. 71-75).
Ухвалою суду від 22 серпня 2018 року відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено розглядати дану справу в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи (у письмовому проваджені) (арк. спр. 1-2).
Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), судом встановлено таке.
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, є пенсіонеркою та отримує пенсію відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (арк. спр. 5,78-79,94-96, 101-107).
Позивачу видано пенсійне посвідчення № 125105 від 02.09.1992 (арк.спр.80, 114).
ОСОБА_1 є внутрішньо переміщеною особою, що підтверджується довідкою від 16.03.2015 року № 924009493 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, позивач перемістився за адресою: АДРЕСА_2 (арк.спр.98 .
Позивачка отримувала пенсійні виплати в УПФУ в м. Лисичанську Луганської області, що підтверджується розпорядженнями від 06.11.2014 № 15713 (арк.спр. 28) та від 10.06.2016 № 822680 (арк.спр.95).
У зв'язку зі зміною адреси проживання 20.12.2017 за № 0000445125 ОСОБА_1 видано нову довідку внутрішньо переміщеної особи в якій зазначено адресу проживання, АДРЕСА_1 (арк.спр. 77).
10.01.2018 ОСОБА_1 звернулась до УПФУ в Станично Луганському районі Луганської області із заявою про запит її справи у зв'язку з переїздом до Станцчно-Луганського району (арк.спр.108).
Витягом з протоколу № 132 від 25.01.2018 ОСОБА_1 відновлено соціальні виплати як внутрішньо переміщеній особі. (арк.спр. 109).
Відповідно до протоколу від 23.05.2018 ОСОБА_1 виплачена заборгованість по пенсії за травень 2018 року, з 01 січня по 30 квітня 2018 року не виплачена та значиться як борг (арк. спр. 123).
Також відповідно до протоколу від 24.04.2018 відповідачем зроблено розрахунок заборгованості з виплати пенсії ОСОБА_1 з квітня 2017 року по 30 квітня 2018 року та визначено заборгованість за вказаний період у розмірі 58232,94 грн. (арк.спр. 29-30).
Спірним питанням цієї справи є правомірність дій відповідача щодо невиплати заборгованості по пенсії за період з 01 квітня 2017 року по 30 квітня 2018 року.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.
Частиною 1 статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи (ч. 3ст. 3 КАС України).
Відповідно до частини 1 статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Статтею 8 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі -Закон № 1058) передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Статтею 4 Закону № 1058 встановлено, що законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відмінні від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.
У відповідності до частини 3 статті 4 Закону № 1058 виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Статтею 5 вказаного Закону передбачено, що він регулює відносини, які виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.
Відповідно до ст. 47 Закону № 1058 пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.
Суд зазначає, що заборгованості по пенсії за період з квітня 2017 року по 30 квітня 2018 року, не є спірним. Відповідачем пенсія за вказаний період нарахована у повному обсязі, однак, не виплачена з посиланням на п. 15 "Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам".
Суд зазначає, що постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 № 335 внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 № 365 "Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам", а саме, пункти 15 і 18 доповнені реченням такого змісту: "Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України", враховуючи наведене позивачу не сплачено заборгованості за минулий період.
Суд вважає таку позицію неприйнятною, виходячи з наступного.
Так, за змістом конституційних норм (ст.ст. 113, 116, 117 Конституції України), Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.
Конституційний Суд України у своїх рішеннях № 20-рп/2011 від 26 грудня 2011 року та № 2-рп-99 від 02 березня 1999 року висловив позицію, згідно з якою Кабінет Міністрів України є органом, який забезпечує проведення державної політики у соціальній сфері, повноважний вживати заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина та проводити політику у сфері соціального захисту.
Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення, захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
Особливу увагу варто звернути на те, що у преамбулі до Закону № 1058-IV зазначено, що зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.
Конституційне поняття "Закон України", на відміну від поняття "законодавство України", не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.
Судом встановлено, що жодних змін у вказаний Закон з приводу особливостей виплати заборгованості пенсіонерам, які є внутрішньо переміщеними особами, Верховною Радою не приймались.
Статтею 6 КАС України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.
У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Отже, у випадку суперечності норм підзаконного акту нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.
При цьому, суд ще раз акцентує увагу на тому, що статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права (або "інші права", як це зазначено у ст. 9 Закону № 1706-VII), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації, а тому відповідач повинен всіляко сприяти відновленню виплат, гарантованих державою внутрішньо переміщеним особам.
Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Надаючи правову оцінку обраного позивачем способу захисту шляхом зобов'язання відповідача вчинити дії, варто зважати на його ефективність з точки зору ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005 (заява № 38722/02).
Таким чином, ефективний засіб правого захисту у розумінні ст. 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.
Відповідно до ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій.
Судом встановлено, що позивачу з квітня 2017 року по 31 травня 2018 року нараховувались пенсійні виплати. За травень 2018 року пенсію фактично виплачено у повному розмірі, що підтверджується протоколами відповідача. Разом з тим, ОСОБА_1 просить суд зобов'язати виплатити заборгованість по виплаті пенсії з квітня 2017 року по 31 травня 2018 року.
Отже, оскільки відповідачем здійснено виплату пенсії за травень 2018 року в повному обсязі, суд прийшов до висновку, що в цій частині позовних вимог слід відмовити.
Суд зауважує, що позивач у позовній заяві просить суд визнати протиправною бездіяльність управління Пенсійного фонду України в Станично-Луганському районі Луганської області щодо невиплати пенсії позивачу, але з урахуванням наданих висновків суду та на підставі наявних в матеріалах справи доказів, суд вважає, що відповідачем допущено не бездіяльність, а навпаки, вчинено дії, спрямовані на нарахування та подальше акумулювання заборгованості по пенсії позивача.
За таких обставин, враховуючи положення частини другої статті 9 КАС України суд вважає за необхідне визнати протиправними дії відповідача щодо невиплати заборгованості з пенсійних виплат позивачеві з 01 квітня 2017 року по 30 квітня 2018 року.
Суд критично відноситься до посилань відповідача щодо відсутності підтверджень перебування ОСОБА_1 в період з 04.03.2017 по 20.12.2017 на обліку як внутрішньо переміщеної особи, тому як довідкою від 16.03.2015 № 924009493 позивачку взято на облік як внутрішньо переміщену особу, та в період з 2014 по 2017 роки позивачка перебувала на обліку в УПФУ в м. Лисичанську Луганської області. Доказів скасування довідки внутрішньо переміщеної особи відповідачем до суду не надано.
Надаючи правову оцінку доводам відповідача про пропуск позивачем строку звернення до адміністративного суду як на підставу для відмови у задоволенні позовних вимог позивача, суд вважає таку позицію необґрунтованою з огляду на наступне.
Відповідно до норм частин першої та другої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
З аналізу наведеної норми вбачається, що Кодекс адміністративного судочинства України є загальним законом, яким врегульовані строки звернення до адміністративного суду за захистом прав. Натомість спеціальним законом, яким врегульовано правовідносини щодо пенсійного забезпечення та строки перерахунку пенсій є Закон № 1058-IV.
Так, нормами статті 46 зазначеного Закону встановлено, що нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Як встановлено судом під час розгляду справи, право на отримання позивачем пенсії відповідачем не оскаржується, однак зазначене права було піддано формальним обмеженням, з підстав та у спосіб, які суперечать вимогам Конституції та законам України. Таким чином, право позивача щодо виплати раніше призначеної пенсії є абсолютним та не може бути обмежено будь-яким строком.
Правовий висновок щодо неможливості застосовувати шестимісячний строк звернення до адміністративного суду у справах з вимогами, пов'язаними з виплатою компенсаторної складової доходу, та у справах з вимогами, пов'язаними з виплатою інших складових доходу та доходу в цілому, до якого належить пенсія викладений в постанові Верховного Суду від 24 квітня 2018 року по справі № 646/6250/17 (адміністративне провадження № К/9901/2128/18).
Частинами 1 та 2 статті 77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
За наведеного вище суд вважає, що заявлені позовні вимоги знайшли своє підтвердження матеріалами справи, є обґрунтованими, докази є належними та достатніми для постановлення судового рішення про задоволення адміністративного позову.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.
Відповідно до частини другої статті 133 КАС України визначено якщо у строк, встановлений судом, судові витрати не будуть оплачені, позовна заява залишається без розгляду або витрати розподіляються між сторонами відповідно до судового рішення у справі, якщо сплату судових витрат розстрочено або відстрочено до ухвалення судового рішення у справі.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Під час звернення до суду з позовом позивачем судовий збір не сплачено, вирішення цього питання відтерміновано до ухвалення рішення у справі.
Зважаючи на те, що суд дійшов висновку про задоволення основних вимог ОСОБА_1, відповідно до приписів частини другої статті 133 КАС України судовий збір у розмірі 704,80 грн до Державного бюджету України слід стягнути з управління Пенсійного фонду України в Станично-Луганському районі Луганської області.
Керуючись статтями 2, 8, 9, 19, 20, 32, 72, 77, 90, 94, 132, 139, 241-246, 250, 255, 262, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ВИРІШИВ:
Адміністративний позов ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Станично-Луганському районі Луганської області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії управління Пенсійного фонду України в Станично-Луганському районі Луганської області щодо невиплати заборгованості з пенсії за період з 01 квітня 2017 року по 30 квітня 2018 року ОСОБА_1;
Зобов'язати управління Пенсійного фонду України в Станично-Луганському районі Луганської області (93600, Луганська область, смт. Станиця Луганська, вул. 1 Травня, буд. 20, код ЄДРПОУ 21792637) виплатити ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний код НОМЕР_2, зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3) заборгованість з виплати пенсії з 01 квітня 2017 року по 30 квітня 2018 року.
У задоволенні позовних вимог про виплату заборгованості за травень 2018 року відмовити за необґрунтованістю.
Стягнути на користь Державної судової адміністрації України за банківськими реквізитами: отримувач коштів ГУК у м. Києві/м. Київ/22030106, код за ЄДРПОУ 37993783, банк отримувача Казначейство України (ЕАП), код банку отримувача 899998, рахунок отримувача 31211256026001, код класифікації доходів бюджету 22030106) за рахунок бюджетних асигнувань управління Пенсійного фонду України в Станично-Луганському районі Луганської області (93600, Луганська область, смт. Станиця Луганська, вул. 1 Травня, буд. 20, код ЄДРПОУ 21792637) судовий збір в сумі 704,80 грн (сімсот чотири грн 80 коп.).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 295 КАС України, всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Т.В. Смішлива
Судове рішення № 76415408, Луганський окружний адміністративний суд було прийнято 13.09.2018. Форма судочинства - Адміністративне, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти необхідні дані про це судове рішення. Ми забезпечуємо зручний та швидкий доступ до актуальних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі останніх судових прецедентів. Наша база даних містить повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам легко знаходити необхідні дані.
Це рішення відноситься до справи № 1240/2516/18. Фірми, які зазначені в тексті цього судового документа: