Постанова № 76403625, 11.09.2018, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №490/8169/17 11.09.2018

Провадження №22-ц/784/1218/18

Провадження №22-ц/784/1218/18

Категорія 27

П О С Т А Н О В А

Іменем України

11 вересня 2018 року м. Миколаїв

колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області у складі:

головуючого: Базовкіної Т.М.,

суддів: Кушнірової Т.Б. та Яворської Ж.М.,

із секретарем судового засідання: Яценко Л.В.,

за участі представника позивача - Шевцова О.С., відповідача ОСОБА_2, третьої особи - ОСОБА_3, їх представника - ОСОБА_4,

розглянувши в порядку спрощеного провадження у відкритому судовому засіданні у режимі відеоконференції цивільну справу № 490/8169/17 за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» на рішення, яке постановив Центральний районний суд м. Миколаєва під головуванням судді Гуденко Ольги Андріївни у приміщенні цього суду 08 травня 2018 року, повний текст якого виготовлений 16 травня 2018 р., за позовом Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» до ОСОБА_5, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_3, про звернення стягнення на предмет іпотеки,

в с т а н о в и л а :

У вересні 2018 р. Публічне акціонерне товариство «Альфа-Банк» (далі - ПАТ «Альфа-Банк») звернулося з позовом до ОСОБА_5 про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Позов мотивовано тим, що 30 вересня 2008 р. між ПАТ «Сведбанк» та ОСОБА_3 укладено кредитний договір № 1401/0908/88-021 (далі - Договір) про видачу у кредит 35 000 доларів США строком до 29 вересня 2018 р., права вимоги за яким перейшли до ПАТ «Дельта Банк» за договором від 25 травня 2012 р. , а в подальшому за договором від 15 червня 2012 р. - від ПАТ «Дельта Банк» до ПАТ «Альфа-Банк».

30 вересня 2008 р. між ПАТ «Сведбанк» та ОСОБА_5 укладено іпотечний договір, за яким у забезпечення виконання умов кредитного договору № 1401/0908/88-021 передано в іпотеку трикімнатну квартиру з гаражем за адресою: АДРЕСА_1. Предмет іпотеки сторонами оцінено у 153844 доларів США.

Посилаючись на викладене, а також на те, що відповідач виконує свої зобов'язання за Договором щодо повернення кредитних коштів неналежним чином, внаслідок чого станом на 01 червня 2017 р. утворилась заборгованість за кредитом - 7658,00 доларів США, за відсотками - 3017,80 доларів США, позивач просив в рахунок погашення вказаної заборгованості звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме: на трикімнатну квартиру з гаражем, що знаходиться АДРЕСА_1 та стягнути на користь позивача судовий збір, сплачений ним при подачі позову.

Відповідач та третя особа в судове засідання не з'явилися, направили до суду відзив на позов, в якому просили відмовити у задоволенні позову за безпідставністю позовних вимог в зв'язку з повним погашенням боргу за попереднім рішенням суду, а також просили застосувати строк позовної давності

Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 08 травня 2018 р. в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що скільки заборгованість за тілом кредиту у повному обсязі достроково вже була стягнута заочним рішенням Заводського районного суду м.Миколаєва , яке виконано відповідачем, то зазначення такої складової заборгованості за кредитом в межах даного позову - є необгрунтованим.

Вимоги щодо стягнення з відповідачів на користь банку сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, позивачем не заявлялись, а тому підстави для їх стягнення відсутні. Крім того, з наданого позивачем розрахунку судом встановлено, що у період як з винесення вищезазначеного рішення суду, так і після його виконання продовжувалося нарахування процентів - за графіком кредитних платежів - тобто на суму ануїтетного платежу, в той час як сума кредиту була вже стягнута достроково.

Наведене свідчить про необґрунтоване та неправильне визначення суми кредитної заборгованості, в разі її наявності, що унеможливлює виконання вимог ст. 39 Закону України «Про іпотеку» при розгляді даного позову.

В апеляційній скарзі позивач вказує, що рішення суду першої інстанції ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права й просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що висновок суду про відсутність підстав для стягнення заборгованості за даним позовом є хибним, оскільки рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 21 квітня 2015 р. стягнута заборгованість станом на 01 жовтня 2014 р., а фактичне рішення виконано 12 вересня 2016 р., а тому за період з 01 жовтня 2014 р. по 12 вересня 2016 р. банком нараховувались проценти та штрафна санкції, рішення було постановлено судом не у валюті видачі кредиту, а у національній валюті - гривні, тому внесеної боржником суми не вистачило для повного погашення заборгованості по тілу кредиту, відсотках та штрафним санкціям.

Від відповідача ОСОБА_5 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якій вона просить залишити апеляційну скаргу без задоволення.

Від ОСОБА_3 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить залишити скаргу без задоволення, а рішення суду без змін.

Відзиви мотивовані тим, що з виконанням заочного рішення Заводського районного суду м Миколаєва від 21 квітня 2015 р. про стягнення заборгованості за кредитним договором зобов'язання з повернення кредиту є також виконаним, а, отже, відсутні підстави для задоволення як позову так і вимог апеляційної скарги.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представника позивача, відповідача, третьої особи, їх представника, дослідивши матеріали справи та перевіривши законність рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню із таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи і таке встановлено судом, 30 вересня 2008 р. між Відкритим акціонерним товариством «Сведбанк», правонаступником якого стало Публічне акціонерне товариство «Сведбанк» (далі - ПАТ «Сведбанк») та ОСОБА_3 укладено кредитний договір № 1401/0908/88-021, на виконання умов якого позичальник отримав кредит в розмірі 35 000 доларів США на споживчі цілі за умови повернення його частинами до 29 вересня 2018 р. та сплати 12,5% річних за користування кредитом.

30 вересня 2008 р. між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_5 укладено іпотечний договір, за яким у забезпечення виконання позичальником кредитного договору № 1401/0908/88-021 передано в іпотеку трикімнатну квартиру з гаражем за адресою: АДРЕСА_1. Предмет іпотеки сторонами оцінено у 153 844,00 доларів США.

Права вимоги за даним кредитним договором були відступлені ПАТ «Сведбанк» за нотаріально посвідченим договором від 25 травня 2012 р. разом із правами іпотекодержателя на користь ПАТ «Дельта Банк», а ПАТ «Дельта Банк», в свою чергу, за нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу прав вимоги від 15 червня 2012 р. передало права вимоги за Договором та права іпотекодержателя ПАТ «Альфа-Банк».

Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення щодо договору позики, якщо інше не встановлено законом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно ч.1 ст. 1048 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання відсотків встановлюється договором.

Відповідно до ч.1 ст. 1049 і ст. 1050 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути кредитодавцю кредит у строк та у порядку, що встановлені договором.

В разі несвоєчасного повернення коштів він не звільняється від обов'язку виконання зобов'язання, при цьому кредитодавець має право вимагати від позичальника достроково повернути всю суму кредиту та внести інші платежі, передбачені договором.

Тобто, зобов'язання з надання кредиту, його повернення та сплати процентів є основним, а зобов'язання зі сплати штрафу та пені є додатковим до основного.

Одним з видів забезпечення виконання зобов'язань є застава (ч. 1 ст. 546 ЦК України, ч. 1 ст. 1 Закону України «Про заставу»).

Відповідно до положень ст. 572, ч. 1 ст. 574 ЦК України, ч.ч. 2, 3 ст. 1 Закону України «Про заставу» в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави). Застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду.

Окремим видом застави є іпотека.

Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (ч. 1 ст.575 К України).

Іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом (ст. 1 Закону України «Про іпотеку»).

Згідно із положеннями статей 526, 530 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та актів цивільного законодавства, з дотриманням строку (терміну) його виконання, якщо такий встановлено зобов'язанням.

У відповідності зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно з частиною першою статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Отже, для належного виконання зобов'язання необхідно дотримувати визначені у договорі строки (терміни), зокрема щодо сплати процентів, а прострочення виконання зобов'язання є його порушенням.

Відповідно до статті 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Отже, після настання терміну внесення чергового платежу за договором і після спливу строку кредитування зобов'язання простроченого боржника за договором не припиняється.

Так, зобов'язання може бути належно виконане простроченим боржником і після спливу позовної давності. Згідно з частиною першою статті 267 ЦК України особа, яка виконала зобов'язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності.

Звертаючись з даним позовом, ПАТ «Альфа-Банк» вказувало, що внаслідок неналежного виконання позичальником своїх зобов'язань за кредитним договором від 30 вересня 2008 р. станом на 01 червня 2017 року утворилася прострочена заборгованість: за кредитом - 7658,00 доларів США, за відсотками - 3017,80 доларів США.

За умовами кредитного договору його сторони погодили щомісячну сплату частини кредитних коштів та відсотків за наданим кредитом на суму залишку заборгованості шляхом внесення ануїтетних платежів, за кредитом, який було надано до 29 вересня 2018 р.

Відтак, у межах строку кредитування відповідач мав, зокрема, повертати позивачеві кредитні кошти і сплачувати проценти періодичними (щомісячними) платежами. Починаючи з 29 вересня 2018 р., відповідач мав обов'язок незалежно від пред'явлення вимоги позивачем повернути всю заборгованість за договорами, а не вносити її періодичними платежами, оскільки останні були розраховані у межах строку кредитування.

Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 28 березня 2018 р. у справі № 444/9519/12 висловила позицію, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.

Згідно пунктів 3.8, 3.9 укладеного з ОСОБА_3 кредитного договору сторони домовились, що якщо позичальник порушує строки платежів, встановлені п. 3.3 Договору (сплата процентів за користування кредитом) строк виконання своїх зобов'язань (повернення кредиту, сплата процентів за користування ним) настав на десятий календарний день з дня направлення банком позичальнику повідомлення про зміну умов цього договору. Також Банк має право вимагати дострокового повернення кредиту та сплати процентів якщо позичальник порушує строки платежів, встановлені п. 3.1 цього договору (повернення суми кредиту).

Як встановив суд, заочним рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 21 квітня 2015 р. по цивільній справі № 487/11884/14-ц за позовом ПАТ «Альфа-Банк» до ОСОБА_3 та ОСОБА_8 про стягнення заборгованості позов задоволено, на користь позивача з відповідачів у солідарному порядку стягнуто 203 272,03 грн. заборгованості за кредитним договором № 1401/0908/88-021 від 30 вересня 2008 р., з яких заборгованість за кредитом - 195 888,07 грн., заборгованість по відсоткам - 6 270,07 грн., пеня у сумі 85,97 грн.

Згідно вказаного рішення суду, 08 грудня 2014 р. ПАТ «Альфа-Банк» звернулось до суду, скориставшись правом на дострокове стягнення усієї суми кредиту (як простроченої заборгованості, так і заборгованості за кредитом, що залишилась до сплати) через неналежне виконання позичальником умов договору на підставі ст. 1050 ЦК України, а також заборгованості за процентами та пені. Заочним рішенням суду заборгованість по кредитному за договором стягнута достроково у повному обсязі станом на 01 жовтня 2014 р.

Як вбачається з матеріалів цивільної справи №487/11884/14-ц (а.с. 17-18), 13 листопада 2014 р. ПАТ «Альфа-Банк» направило ОСОБА_3 та ОСОБА_8 вимогу про дострокове повернення кредиту.

Звернувшись з таким позовом, банк згідно статті 611 ЦК України після того, як кредитор направив боржнику вимогу про дострокове погашення кредиту, змінив терміни повернення кредиту, які були передбачені кредитним договором, строк виконання зобов'язань позичальника за кредитним договором, що унеможливлює нарахування процентів за користування кредитом в подальшому.

Згідно наданого позивачем розрахунку заборгованості за даним позовом, яка утворилась станом на 01 червня 2017 р., банком нараховані проценти саме після звернення із вимогою до боржників про дострокове повернення кредиту та до суду з позовом про дострокове стягнення заборгованості, тобто ця заборгованість нарахована позивачем безпідставно, які і заборгованість за кредитом, яка стягнута достроково в повному обсязі заочним рішенням суду від 21 квітня 2015 р.

Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 19 жовтня 2017 р. по цивільній справі № 487/3006/17 за позовом ОСОБА_3 до ПАТ «Альфа-Банк», треті особи - ДВС Заводського району м. Миколаєва, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чуловський В.А., про визнання виконавчого напису таким що не підлягає виконанню, позов задоволено, виконавчий напис визнано таким, що не підлягає виконанню.

Вказаним рішенням суду від 19 жовтня 2017 р. встановлено, що на підставі заочного рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 21 квітня 2015 р. видано виконавчий лист, який було пред'явлено позивачем до примусового виконання та, відповідно, відкрито виконавче провадження ВП №49556248. Постановою старшого державного виконавця Заводського відділу ДВС міста Миколаєва територіального управління юстиції у Миколаївській області від 20 вересня 2016 р. виконавче провадження закінчено у зв'язку з повним погашенням 12 вересня 2016 р. боржником стягнутої судом заборгованості за кредитним договором в сумі 203 272,03грн.

Постановою про закінчення виконавчого провадження від 20 вересня 2016 р. старшим державним виконавцем Заводського відділу ДВС м. Миколаїв ГТУЮ у Миколаївській області Курас Ю.В. виконавче провадження № 49556248 за виконавчим листом № 2/487/604/15, виданим 25 листопада 2015 р. Заводським районним судом міста Миколаєва про стягнення з ОСОБА_3 та ОСОБА_8 на користь ПАТ «Альфа-Банк» в солідарному порядку заборгованості у розмірі 203 272,03 грн. підтверджується факт виконання судового рішення в повному обсязі.

Крім цього, листом ПАТ «Альфа-Банк» від 18 листопада 2016 р. № 88995-23.1-б/б на ім'я відповідача позивач підтвердив факт перерахування до ПАТ «Альфа-Банк» 203 272,03 грн. на погашення валютного кредиту згідно кредитного договору № 1401/0908/88-021 від 30 вересня 2008 р.

Таким чином, стягнута судом заборгованість за кредитним договором повністю погашена, а тому суд у даній справі обґрунтовано дійшов висновку про безпідставне включення позивачем до розрахунку заборгованості суми кредиту та процентів.

З вимогами, передбаченими ст. 625 ЦК України, позивач до суду не звертався.

З огляду на вказане колегія суддів відхиляє аргументи позивача, викладені в апеляційній скарзі, про те, що він мав право нараховувати передбачені договором проценти до повного погашення заборгованості за кредитом.

Також колегія суддів не може взяти до уваги постанову від 14 березня 2018 р., ухвалену Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 199/1029/15-ц, на яку є посилання в апеляційній скарзі, про те, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора про стягнення тіла кредиту та нарахованих процентів, яке не виконане боржником, не позбавляє кредитора права на отримання нарахувань та штрафних санкцій, передбачених умовами договору та цього кодексу, оскільки такі висновки не узгоджуються з наведеним вище висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 28 березня 2018 р. по справі № 444/9519/12.

В силу частин 1 2 ст. 590 ЦК України звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом. Заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобов'язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом.

Підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки визначені також ст. 33 Закону України «Про іпотеку», а саме - у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Отже, необхідною підставою для задоволення вимог кредитора про звернення стягнення на предмет іпотеки є неналежне виконання позичальником умов кредитного договору, зокрема, наявність непогашеної у строки, визначені договором заборгованості.

Як було встановлено, позивач безпідставно визначив заборгованість за даним позовом, оскільки через виконання рішення суду про дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором до звернення з даним позовом в повному обсязі та відсутність законних підстав для нарахування процентів за користування кредитом після зміни кредитором строків кредитування, така заборгованість відсутня.

Тому колегія судді погоджується з висновком суду, аргументами відзивів на апеляційну скаргу про відсутність підстав для задоволення позову.

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги.

Так, з наведених вище підстав з урахуванням викладеної правової позиції Великої палати Верховного Суду помилковими є твердження в апеляційній скарзі про наявність підстав для нарахування процентів за користування кредитом після зміни кредитодавцем строків виконання основного зобов'язання.

Також неможливо погодитись з посиланнями на наявність підстав для нарахування заборгованості за кредитом після ухвалення рішення про її дострокове стягнення у зв'язку із тим, що через тривале виконання судового рішення та визначення заборгованості в іноземній валюті сплачених позичальником сум не вистачило на її погашення.

Так, у рішенні Заводського районного суду м. Миколаєва від 21 квітня 2015 р. у справі № 487/11884/14-ц визначені суми, які підлягають стягненню на користь Банку з відповідачів, у національній валюті України - гривні, без визначення еквіваленту у доларах США чи будь-якій іншій іноземній валюті.

Даних про те, шо Банк після виконання відповідачами вищезазначеного судового рішення вживав будь-яких дій з визнання незаконною або скасування постанови про закінчення виконавчого провадження з підстав неповного виконання рішення суду в частині стягнення боргу в іноземній валюті в перерахунку на гривневий еквівалент- суду не надано.

За такого колегія суддів в силу положень ст. 375 ЦПК України не вбачає підстав для скасування рішення суду, яке постановлено з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 375, 381, 382 ПК України, колегія суддів

п о с т а н о в и л а :

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» залишити без задоволення, рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 08 травня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених статтею 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.

Головуючий Т.М. Базовкіна

Судді: Т.Б. Кушнірова Ж.М. Яворська

________

Повний текст постанови складений 12 вересня 2018 року.